2.4. Соціально-економічний чинник формування правосвідомості співробітників міліції

Одним із головних чинників, що має істотний вплив на фахову правосвідомість співробітників міліції, є фактор соціально-економічного середовища. У реальній практиці фахова правосвідомість співробітників ОВС в значній мірі формується під впливом тих сфер суспільства, де відбуваються суттєві зміни, які визначають матеріальний і духовний стан людей. Перш за все, зміни у відносинах власності, розподілу матеріальних благ, стан соціального захисту різних верств населення та ін.

У західній літературі питання соціальних змін у сучасному суспільстві в останні роки займають особливе місце й увагу дослідників, у тому числі й у зв'язку з дослідженням цілей, завдань і методів діяльності поліції в нових умовах.

Так, сучасні тенденції в економіці характеризуються високим рівнем безробіття, значною кількістю тимчасових робітників та частково зайнятих, зростанням, так називаної, економіки обслуговування. Одна з найбільш істотних змін стосується структури підприємства, децентралізації, гнучкості і культури виробництва. Відбуваються процеси глобалізації і локалізації. Концепція глобалізації припускає ті складні процеси, що працюють у глобальному масштабі, руйнують національні межі та об'єднують різноманітні організації в нових комбінаціях. Але процеси глобалізації тягнуть і протидію в країнах, що супроводжується тенденціями: централізації і децентралізації; інтернаціоналізації і націоналізму, однорідності і розмаїтості; фрагментації і консолідації [221].

Зазначені процеси не можуть не позначитися на політичних змінах. Клас зберігається як ключовий елемент у суспільному устрої, але виявляються й інші істотні соціальні розбіжності: расові, регіональні, релігійні, статеві, національні, етнічної приналежності, віку, і так далі.

З огляду на структурні зміни вже описані, ясно, що держава зазнає процесу структурного перетворення. Цей процес передбачає декілька

елементів: перерозподіл влади від держави до автономних І децентралізованих організацій; приватизацію державних підприємств, переміщення відповідальності за національну державу до наднаціональних органів. Результуючий вплив цього процесу повинен підірвати традиційні концепції, по яких національна держава сприймається як організація, що користується монополією законних засобів примусу в межах територіальної юрисдикції [221].

Можна погодитися з такою думкою. Дійсно, в умовах останніх соціально-економічних зрушень у світі такі атрибути держави, як суверенітет, громадянство, територія, влада набувають нового якісного звучання та втрачають змісту абсолюту, але з точки зору більших можливостей забезпечення прав людини, а не економічного підкорення однією нацією іншої, більшістю (національною, ідеологічною, расовою чи ін.) меншості. Самоцінними і імперативними є права людини, а не переважаюча воля класу, корпорації чи іншої суспільної організації.

У вітчизняній літературі поняття глобалізації трактується як перехід від світової економіки до економіки глобальної. Роль нації-держави зводиться до мінімуму і вважається анахронізмом.

Глобалізація веде до «суспільства 20:80». У 1999році на долю багатих країн де мешкає 20% населення припадало 80% ВВП, на інші 80% населення відповідно - 20% ВВП.

В той же час, як відмічає С.Злупко, найбільші прихильники глобалізації всіляко захищають економічні інтереси своїх націй. Тому Україні потрібна власна національна ідея [62].

Для з'ясування шляху до національної ідеї спробуємо в можливих межах даної роботи з'ясувати: що нам залишилось у спадщину від «радянських часів»? В науковій літературі цій темі за останні роки приділено достатньо уваги.

Зокрема, у працях П.К.Ситника звертається увага на основні вади комуністичної ідеї та шляхи їх подолання.

На думку П.К.Ситника, основна суперечність капіталістичного способу виробництва (між суспільним характером виробництва і приватновласницьким способом привласнення його продуктів) при соціалізмі набула ще більш потворної форми, зосередивши, фактично, власність у руках правлячої еліти, партійно-бюрократичного апарату (ця власність і влада в їх руках і залишилась, але набуває так званого «законного» характеру - Авт.).

Принцип визначальної ролі «базису» щодо «надбудови», їх співвідношення та довічність вад капіталізму зазнали девальвації.

Ідеї матеріалістичного антропоцентризму, незважаючи на декларування високих ідеалів колективізму, позбавили людину духовної опори, орієнтуючи її на утилітарні цінності, що призвели до дегуманізації суспільного життя.

Переважна більшість з декларованих принципів суспільного життя були або утопічними або свідомо спотвореними, чи ігнорувалися правлячого елітою заради власних корпоративних інтересів. Ці корпоративні інтереси і зруйнували зрештою соціалістичний лад.

Основними причинами поразки реального соціалізму в СРСР, вважає П.К.Ситник, є:

•         «хибність або історична обмеженість багатьох фундаментальних принципів марксистського вчення;

•         месіанізм ідеологів та керівників пролетарського руху, перебирання на себе комуністичною партією функцій диктатора;

•         волюнтаризм     більшовицьких     лідерів,     намагання     штучно прискорити   історичний   розвиток   або,   навпаки,   загальмувати   його,   не рахуючись з об"єктивними реаліями;

•         слабкість   інтелігенції,   низький   рівень   загальної   культури   та політичної свідомості мас;

•         виродження  правлячої еліти,   втрата  нею  здатності   і   бажання колективного    самозбереження,    прагнення    звільнитися    від    формальних обмежень у споживанні суспільних благ;

•      перетворення політичної влади з важеля економічного прогресу в його гальмо;

•      духовна  деградація   суспільного   життя   через   нежиттєздатність комуністичного ідеалу, хибність світоглядних настанов, ціннісних орієнтирів комуністичного світогляду» [165].

На нашу думку радянська система мала як свої недоліки, так і переваги. Зокрема, в цьому контексті, наприклад, можна звернути увагу на вирішення питання власності.

Свого часу більшовики проголосили власність на землю та основні засоби виробництва загальнонародною. Це, безумовно, ідеологічна перевага. З часом ця ідея перетворилася із ідеї про власність всенародну у власність загальнодержавну. А ще згодом поняття держави стало синонімом поняття державний апарат. Власність загальнонародна перетворилася у власність апарату. Апарат в умовах тоталітарного режиму не міг не перетворитися в організацію, що створювала для себе все більші і більші привілеї і відповідно використовувала у своїх інтересах узурповану спільну власність.

Тому радянська партійно-правляча еліта завжди захищала і територіальну, і ідеологічну єдність. Захист вимагав колосальних матеріальних ресурсів і зусиль всього народу СРСР. Зокрема, це позначилося на потребі створення могутньої армії, пропаганди, підтримки інших країн радянського спрямування, ведення війн та ін. В результаті ідея соціальної справедливості наповнилася своїм протилежним змістом і штучна система соціальної організації була знищена об'єктивними процесами саморозвитку суспільства.

Відбиток старого менталітету несе в собі і сучасний розвитку суспільства, що відзначається і в останніх соціологічних дослідженнях. Зокрема, Л.М.Хижняк розглядаючи роль соціальних організацій в українському суспільстві зазначає, що глобалізація та інтернаціоналізація економіки, розвиток інформаційних технологій змінили соціально-економічний простір, який вийшов за межі національних держав. Але реалізація економічної свободи в Україні надає нерівні можливості різним соціальним групам та організаціям і

безконтрольно з боку суспільства. Відбувається руйнування старих організаційних структур, яким надається ринкова форма, але залишається їх монопольний зміст та організаційні механізми [202].

Аналіз економічної ситуації в країні достатньо глибоко аналізується і фахівцями в галузі економіки. Так Б.Панасюк теж звертає особливу увагу на те, що «в основі глобальної кризи країни - - продовження агонії колишньої радянської системи та її економічного базису, деформована структура промисловості та сільського господарства, жорсткий опір нововведенням з боку частини населення, слабкість державних структур...» [129].

Таку думку підтримує і відомий економіст А.Гальчинський, який підкреслює, що на початку економічних перетворень ситуація в Україні погіршила гіперінфляція. «Наслідком рекордної за світовими стандартами інфляції стало обвальне падіння промислового та сільськогосподарського виробництва. Глибокі деформації відбулися у сфері державних фінансів. Україна стала лідером серед інших країн світу за обсягом дефіциту державного бюджету. Катастрофічне падали реальні доходи населення...» [35].

Однією із причин цього процесу, на думку Д.Полозенко, стало те, що протягом 1993—1994 pp. уряд України проігнорував вимоги економічного закону про грошовий обіг та проводив помилкову емісійну політику. Наслідки такої грошової і цінової політики уряду відчуваються і сьогодні. [136].

Протягом 1991-1997 років виробництво ВВП скоротилося на 58,4, промислової продукції —на 51,1, сільськогосподарської продукції —на 41,6 відсотка. Обсяг капіталовкладень зменшився у 4,8 рази. «За щорічними порівняннями експертів Всесвітнього економічного форуму серед країн, на які припадає понад 95 відсотків світового виробництва, торгівлі та нових капіталовкладень, Україна посідала у 1997 році 52-е, а роком пізніше — 53 місце... Основні причини: успадкована з минулого недосконала структура економіки та пов'язана з нею незадовільна структура експорту й імпорту, високі рівні бартеризації та обсягів тіньового сектора, енергоємності продукції» таін. [188].

В цих умовах в Україні здійснюється перехід від соціалістичної до капіталістичної моделі економічної організації. Ефективно формується клас капіталістів шляхом перерозподілу державної власності, економічної злочинності, недосконалості існуючих законів та іншими аналогічними методами [107].

Загальне негативне соціально-економічне становите в Україні зберігалося і в 1999 p., що є наслідком відмови публічної влади від регулювання економічних відносин на початку процесу переходу від адміністративно-командної системи господарювання і управління до змішаної. [161].

В країні підвищуються споживчі ціни, зростає державний зовнішній борг, зменшуються обсяги зовнішньоторговельного обороту, ринки, зростає кількість безробітних, знижується реачьна заробітна плата. Фактично дорожчають всі товари і послуги. Заробітна плата «є більш як у 8 разів нижчою, ніж у Польщі, у 6 разів — ніж у Прибалтійських країнах, і на 40% — ніж у РосіЬ [129].

Фінансова система майже не працює. За станом на 1 червня 1999 p., кредиторська заборгованість сягала 196,7 млрд, грн., перевищуючи ВВП у 1,5 рази. Гальмуються структурні перетворення, розвиток малого і середнього бізнесу. Середній клас фактично відсутній. Відбувається продаж за безцінь державного майна [129].

На останню обставину звертають увагу і інші автори (офіційні і неофіційні). Фактично цей процес відбувається чи то з порушенням законодавства, чи по причині його навмисної, чи ненавмисної неврегульованості.

І.Петрухін такий стан суспільства визначив як дикий капіталізм з елементами командно-бюрократичної системи та будь-якою відсутністю етичної основи [132].

Викликає стурбованість демографічна ситуація в країні. За станом на 1 жовтня 1999 р. населення країни скоротилось до 49.8 млн. Кількість

народжених на одну тисячу чоловік в 1989 р. складало 13.3, то в 1998 р. - 8.3. Скорочується середній вік життя людей. Смертність серед чоловіків в три рази перевищує смертність серед жінок. Різко зросла смертність серед працюючого населення ( від 20 до 50 років ). В той час, як мінімальна зарплата становитиме за станом на 1 червня 2000 року 118.3 гривні (яку, одержати буде не легко).

За даними ООН 2 млрд. осіб у світі продовжує існувати менше, ніж за один долар в день [114]. Наша мінімальна зарплата становить біля 0.7 долара в день на одну людину.

В той же час в США бідною вважається людина, яка одержує менше 406 доларів на місяць [113].

Звичайно, що цей процес зачепив і ОВС. Борг по грошовому утриманню особового складу на 17 березня 2000 року склав 95,9 млн. грн. ( в тому числі за 1998-1999р. - 68 млн. грн.: 2000 рік - 27,9 млн. грн.). «Забезпечення медикаментами, харчуванням, речовим майном, технікою та озброєнням, відшкодування витрат на відродження, утримання засобів зв'язку і транспорту, обслуговування приміщень то Мінфіном України на 1 квартал (2000р. — Авт.) не заплановано».В бюджеті (2000р. -Авт.) на потреби МВС України передбачено 24 відсотки від необхідного [63].

В той же час, в Департаменті державної виконавчої служби збільшується потік виконавчих документів (1997 р. -2266 тис., а в 1999 р. - 3341 тис.). Серед них у 1999р. 225 тис. рішень про судове стягнення заробітної плати. Виконання всього масиву рішень становить 44,7%. Однією із причин невиконання цих рішень є неплатоспроможність боржників [147].

Для осмислення стану в країні має значення і той факт, що за останнє десятиріччя Україна, як зазначив Президент України Л.Кучма, держава втратила половину свого економічного потенціалу і повністю регулюючі функції в сфері оплати праці [90].

Крім того, державний бюджет України складає біля 7 млрд, доларів США, а загальний зовнішній борг на початок 2000 року складав 12,4 млрд, доларів США.

Безперечно, що таке становище позначається, в першу чергу, на кожній конкретній людині, сім'ї і, в тому числі, на правоохоронцях. Як відомо, людину, в першу чергу, цікавить забезпечення свого біологічного існування, безпека та нормальне дітонародження, а потім всі інші індивідуальні чи суспільні чи професійні інтереси. Виникає питання: чи виникне поважне відношення у правоохоронців чи іншого громадянина України до держави та її законодавства, які не забезпечують реалізацію права більшості громадян на життя, рівність та гідність?

Якщо використовувати і далі відомі гасла націонал шовінізму, комунізму чи економічно-вигідну відверту брехню кримінально-бюрократичної, кланової, олігархічної чи подібної тому ідеології, то люди і далі будуть затягувати ремінці в ім'я чи «незалежної соборної України», чи «комуністичного раю», чи «кейнсіанської держави загального благоденства». Гасла можуть бути різними, а реалізована сутність у них одна - геноцид власного народу.

Подібну ідеологічну містифікацію можна проілюструвати на деяких прикладах.

Так, в останній період існування Союзу РСР в державі існувало дві економіки: офіційна - для народу, а тіньова - для економічно пануючого бюрократичного прошарку населення. Тільки відомий приклад «узбецької справи» наочно доводить те, шо в Радянському Союзі (не тільки в Узбекистані) існувала жорстко побудована ієрархічна кримінальна система економічних відносин. В цю систему було втягнуте практично все населення країни. Основа такої системи - централізоване позазаконне збирання рекетирського податку з усіх видів дозволеної і не дозволеної діяльності населення.

Не маючи можливості досконального аналізу цих процесів в межах даної роботи, зробимо припущення, що політичний режим в СРСР в останній його період набув нового змісту і якості. З теоретичної точки зору цей режим може носити назву: режим корупції - система позазаконних способів, методів і засобів завоювання, здійснення і утримання політичної влади.

Інший приклад. Розглянемо сучасне популярне гасло про розбудову незалежної, соборної та ринкової країни. Як зазначалось вище, загальний зовнішній борг України складає 12,4 млрд. доларів США, що становить 51% до ВВП. З точки зору ринкової ідеології застосування державою позик з метою стимулювання сукупного попиту є доцільним і має дати поштовх економічному зростанню, що було доведено Дж.М. Кейнсом у 30-ті роки. І люди чекають «ринкового комунізму».

В той же час, як зазначила Т.Вахненко, критичний рівень зовнішнього боргу до ВВП не повинен перевищувати 40%. Однією із причин такого стану є надання урядом України гарантій за експортними кредитами. Підприємства-позичальники заборгували державі 3,81 млрд. гривень. Фактично погашення кредитів перекладено на Державний бюджет і держава (конкретні відповідальні і зацікавлені державні службовці - Авт.) пасивно підтримує використання кредитних ресурсів на цілі (в тому числі фінансуються потенційно збиткові проекти) приватного збагачення. Крім того, за рахунок інтервенцій на валютному ринку фінансувалося непродуктивне споживання імпортованої продукції та дестимулювалося зростання в експортноорієнтованих галузях.[26, ст.30-31].

Для яких потреб робляться валютні інтервенції та позики. В тижневику «Іменем закону» від 18 лютого 2000 p., що претендує на оперативність, достовірність і компетентність, і не зважаючи на вигідну певним колам від держави жорстку інформаційну блокаду, повідомляється: «За рік українці викурюють 70 мільярдів сигарет, причому 40 відсотків з них — контрабандні».

Слід зазначити, що завезти таку кількість сигарет без контролю з боку держави неможливо. Це добре організована та забезпечена від державного втручання корупційна система економічної діяльності, яка пронизує весь державний механізм.

Бюджет зазнає великих втрат - повідомляє далі газета. Ці втрати можна порахувати. 40 контрабандних відсотків становить 1,4 млрд, пачок сигарет. Кожна пачка, припустимо, вартістю одна гривня продається і валютою

вивозиться за межі країни. Валютні ресурси кожен рік поповнюють «добрі дяді» з-за кордону. Подібна ситуація і на ринку спиртних напоїв, енергетичних ресурсів та інших високоліквідних та стратегічно важливих товарів.

Інший приклад. Завдяки судовій тяганині ЗАО «Промислово-фінансова корпорація «Єдині енергетичні системи України» тільки по розрахунках за природний газ за 1996-1997 роки не виплатила Імрд.443 млн. гривень держбюджету фінансових санкцій за незаконний перерахунок валюти за кордон і несвоєчасне їх повернення [38].

В той же час, тільки 198 народних депутатів Верховної Ради проголосували за передачу матеріалів (57 сторінок акту і 10 томів чорновиків) перевірки слідчої комісії фінансово-господарської діяльності апарату парламенту у відповідні органи для адекватного реагування. А мова іде про нераціональні чи без документального підтвердження витрати парламентом біля 50 млн. гривень державних коштів [38].

Розглянутий нами зовсім неповний перелік проблем української державності говорить про відсутність чіткої соціально-економічної політики держави та бажання її реалізації.

На ці проблеми звертається увага і достатньо грунтовно досліджуються соціальною філософією. Так, Даніл'ян О.Г. розглядаючи соціальні протиріччя в посттоталітарних системах та механізми розв'язання протиріч у цих соціальних системах, звертає увагу на нагальну необхідність реалізації основного завдання перехідного періоду: трансформації закритої, моністичної системи тоталітарного суспільства у відкриту, плюралістичну систему демократичного суспільства та зміни механізму розв'язання протиріч з деструктивного (авторитарного) в консенсусний на основі загальнолюдських правових і моральних цінностей [53].

На цю проблему звернув увагу і Прем'єр-міністр України В.Ющенко на засіданні Верховної Ради 5 квітня 2000 року, який проголосив намір 2000 рік зробити переломним у забезпеченні моральності державної політики, та політичної відповідальності Уряду [147].

Можливо, з цього почнеться реалізації національної ідеї, джерелом та сутністю якої є загальнолюдські морально-правові цінності. Головні серед них: природні та незаперечуванні права людини на життя, власність, гідність, щастя, опір свавіллю.

Зміст національної ідеї може мати різне наповнення в залежності від історичного перебігу часу та інтересів нації, але приоритетними повинні бути не класові чи навіть національно-державні інтереси, а інтереси всього людства через інтереси кожної особи. Безпека і добробут кожного є безпекою і добробутом всіх.

Вирішення цього питання починається із з'ясування самого поняття держави: держава - це політико-територіальна організація пануючого класу, чи всього народу? І в цьому питанні не має значення прихильність чи то до комуністичної, чи іншої ідеології демократичного спрямування. Безумовно, що в сучасний період розвитку суспільства поняття держави уявляється тільки як правова договірна організація всіх членів суспільства, що уклали цей договір з відповідними рівними умовами членства в цій організації.

Договір передбачає і певні функції держави стосовно до обраної соціально-економічної моделі розвитку.

Кожна модель суспільно-економічної формації постає перед необхідністю вирішення питання про власність. Тому питання власності знову потребує ідейного наповнення.

На нашу думку, природно-правовий аспект цієї ідеї потрібно розглядати через визнання людини частиною природного всесвіту. Логічно буде констатувати, що частина не може бути володарем цілого. Відносини частини і Цілого має мати рівновагу, баланс, функціональну спорідненість, доповнення та узгодженість із цілим. Тому можна припустити, що природно-правовий погляд на поняття власності не передбачає людину власником будь-чого матеріального чи ідеального, крім своєї свідомості і тіла.

Людина та інші матеріальні об'єкти і процеси утворюють єдину систему, в якій кожний елемент та його функція узгоджені і взаємопов'язані. Цим

характеризуються природно-правові відносини людини і природи. Істотно, виникає питання про позитивно-правовий характер власності.

Це питання пов'язане з розумінням того, що еволюція матерії стосовно людини викликала появу її можливостей усвідомлення законів розвитку' матеріального світу та самоусвідомлення. Але було б не вірним тлумачити, що людина є вершиною еволюції всього Всесвіту. Крім того, в науці розглядаються питання існування, взаємозв'язку та передачі свідомості (інформаційного поля) за межі конкретного її носія. Припускається, що людина с однією із ланок існування цього єдиного поля.

Тому встановлення людиною певних договірних правил суспільного життя не повинно порушувати єдність всього матеріального буття, а уявляти засіб узгодження законів природи і потреб існування людини.

Таким чином природа підійшла до інформаційного принципу еволюції, або еволюції якісного розвитку можливості матеріальних об'єктів удосконалюватися шляхом усвідомлення законів природи самими об'єктами.

Процес інформаційної еволюції за останнє сторіччя набрав ясно вираженого характеру і зростаючої тенденції. Людина дійшла до розуміння генетичного коду (інформації) людини. На порозі стоїть з'ясування формули свідомості людини. Глобальні зміни соціальної організації потребують і іншого уявлення про взаємозв'язок людини і природи Це стосується і позитивно-правового поняття власності.

В філософській літературі власність розглядають як історично визначений спосіб присвоєння людьми предметів виробничого і невиробничого споживання. Власність не сама річ, а відносини між людьми по поводу речі. Юридична категорія власності уявляє собою відносини володіння, користування, розпорядження об'єктами власності, що відображають суспільні відносини виробництва, розподілу, обміну і споживання, які закріплюються в нормах права.

По відношенню до не створених людиною об'єктів (всього матеріального світу) юридичний аспект власності не може розглядатись як певна абсолютна

категорія. Відносини людини і природи не можуть носити якості зверхності людини над природою. Право і обов'язок людини, як наділеної свідомістю матеріальної істоти, впливати на розвиток всього іншого матеріального на основі природних законів матеріального світу. Природа через людину здійснює передачу інформації розвитку іншим матеріальним об'єктам.

По-друге, люба індивідуальна власність, що закріплена позитивним правом за особою має одночасно і індивідуальний і загальносуспільний характер. Це, на нашу думку, передбачає, що ні одна людина, чи частина людства не може бути власником, приміром, океану, Землі, Місяця, але людство може дати можливість одній особі чи частині людства (державі) користуватися об'єктами матеріального світу. Таке користування має метою створення біологічного і соціального балансу людини і суспільства та суспільства в цілому і природи. Тому, наприклад, людство повинно створити умови при яких певні суспільні організації, що проживають в різних природно-географічних умовах могли мати рівні можливості споживання всіх природних ресурсів, створивши певні норми позитивного права. Іншими словами, ні одна держава не є єдиним монопольним і абсолютним володарем на землі, що проживає. Держава має право використовувати землю, але це використання повинно мати загальнолюдський ціннісний характер. Використання природи, що порушує природний і соціальний баланс людства об'єктивно тягне руйнування такого відношення у вигляді війн, різних екологічних катастроф, землетрусів і ін. Останнє спричинює соціальні катастрофи.

В цьому зв'язку слід зауважити, що показником соціального та природного балансу може слугувати рівень військового протистояння народів чи кількісний та якісний рівень збройних, поліцейських сил людства. Чим більша потреба у зброї, тим більший природний і правовий дисбаланс.

Висновок може бути один, що потрібна зміна соціальних відносин, яка знищить саму потребу в збройних формуваннях. Такий досвід у людства є.

Після першої світової війни Німеччині, а після другої - Японії було заборонено мати збройні сили, що спричинило значний економічний розвиток цих країн.

Поняття власності, що створена людиною, має також подвійний характер: індивідуальний та суспільний. Це виходить, наприклад, із ринкового характеру правової організації суспільства та суспільного характеру виробництва.

Суспільство з метою свого розвитку створює певні правові економічні механізми накопичення суспільного продукту у однієї особи, але це передбачає, що додатковий суспільний продукт в певній мірі буде використаний у інтересах всього суспільства (розширення та модернізація виробництва, науково-технічні, соціальні програми та ін.). Використання цього продукту не у відповідності з інтересами всього суспільства повинно вести до втрати власником відповідного права на власність.

Принцип суспільного характеру власності повинен пронизувати всю державність та її функції.

Тому людина, яку суспільство поставило в становище неможливості підтримувати своє гідне існування по причинам позитивно-правового характеру має природне право вимагати від суспільства відновлення своїх природних прав на життя, власність і ін.

Можна зробити висновок, що людина може мати в особистому позитивно-правовому володінні любу власність, яка при цьому не губить свого суспільного і загальнолюдського ціннісного, природно-збалансованого характеру.

Окрему проблему становить з'ясування поняття правової, соціальної та економічної рівності. На нашу думку, у всі часи за формально проголошеним принципом формальної рівності фактично реачізовувався принцип досягнення індивідуальних, корпоративних, класових, національних, державних та інших переваг. Цю тенденцію можна прослідкувати і в системі нормативно-правових актів СРСР чи незалежної України, і практиці їх застосування чи ігнорування.

Наприклад, можна порівняти забезпечення шкільних вчителів і партійних функціонерів заробітною платою, житлом і ін. за радянських часів. Чи, приміром, порівняти умови життя, праці, освіти, забезпечення в селі і місті.

Тому виникає питання необхідності з'ясування механізму реалізації права народу на опір свавіллю та пріоритетності його прав. В цьому контексті слід зазначити, що право народу на опір та пріоритетність прав людини були включені в проект Конституції, але в результаті доопрацювання Тимчасовою спеціальною комісією на друге читання були виключені із проекту. Принцип пріоритету замінений принципом зв'язаності держави правами і свободами людини.

Фактично, при достатньо ретельному розгляді цієї формули її можна Ілумачити так: загальнодержавне має пріоритет над особистим. Втілення в життя подібної формули наше суспільство має дуже великий і кривавий досвід. Тільки у випадку визнання пріоритету прав людини можна запобігти кругової поруки, домінування більшості над меншістю, загальнообов'язкового військового обов'язку і відповідно - участі у олігархічно-зигідних війнах і т.п. Крім того, основні права людини в природно-правовому розумінні екстериторіальні і мають пріоритет і над суспільством, і над державою. Суспільство і держава повинні тільки це визнати і створити відповідні умови їх реалізації і захисту.

Людина має право відмовитися від будь-яких обов'язків перед державою, якщо ці обов'язки суперечать реалізації її права на життя та гідність. При відсутності забезпечення державою такої можливості - людина, група людей чи весь народ має право на опір.

Все це потребує вироблення певної соціально-економічної політики. Завданням економічної політики є сприяння природному еволюційному економічному розвитку. Серед цілей економічної політики в ринкових умовах в літературі виділяють: мету економічного зростання (рівень ВНП та життя населення) та ефективної зайнятості, зростання економічної ефективності, ефективності заходів промислової політики, національної валюти та платіжного

балансу, мету захисту економічної свободи, підтримання соціальної безпеки і стабільності та ін [123, ст.561-563].

Щодо економічної політики держави існує два підходи, один з них передбачає розширення державного втручання в економіку (кейнсіанські і неокейнсіанські концепції), а інший - обмежує роль держави (монетаристський та неокласичний напрямки). Існує компромісний варіант так званого неокласичного синтезу [123, ст.586].

У переважній більшості країн світу зростає регулююча роль держави щодо як державного сектора економіки, так і приватного, та їх взаємодії. Особливо це стосується країн з перехідною економікою [161].

Ці тенденції, на думку Л.Яковенко, вимагають вироблення відповідної промислової політики та її пріоритетності. До стандартного набору інструментів цієї політики «належать податкова та амортизаційна політика, політика у сфері надання субсидій (пільгові кредити, субсидії), вибіркове стимулювання зовнішньоекономічної діяльності, конкурентна політика, політика у сфері технологій (приміром, контроль за рухом ліцензій), політика регулювання (наприклад, регулювання цін)» [213].

Щодо змісту ринкової моделі розвитку економіки України, на думку І.Лукінова, то вона «полягає в таких п'яти складових, як: чітка система управління і регулювання процесів стабільного розвитку макро- і мікроекономіки, грошового обігу, валютно-фінансового і кредитного обслуговування в жорстких правових обмеженнях і вільної ринкової кон'юнктури; опора на науково-технічний прогрес та інтелектуальний потенціал держави; взаємовигідні і паритетні взаємозв'язки в системі світового співтовариства з виявленням і використанням власної ніші в конкурентній боротьбі на міжнародних ринках; соціальна орієнтація економічного розвитку на забезпечення гідного життя людини і суспільства, нормального процесу дітовідтворення; структурна і якісна збалансованість ринкового попиту і пропозиції в широкому розумінні функціонування всіх видів ринків зі стабільними цінами» [98].

В літературі також звертається увага на те, що наукові розробки ідеологічних основ розвитку суспільства майже відсутні, але в ряду проблем національної ідеї називаються: необхідність побудови громадянського суспільства, розвитку культури, духовності, освіти, добросусідства[54]. Прогнозується також зміна існуючої цивілізації гуманістичною цивілізацією. [98, ст.4-7].

Зокрема, С.Мочерний таку цивілізацію вбачає в реалізації ідеї народної економіки, яка передбачає всі форми власності з домінуванням трудової колективної власності, ефективним соціальним захистом. В основі економіки -народні підприємства [107, ст. 13-22].

Ідея народних підприємств не нова. Так, західні економісти стверджують, що підприємство ефективно працює при умові володіння значної частини акцій цього підприємства працюючими на підприємстві. Тому ідея народної економіки має підстави на існування і ретельне опрацювання.

В цьому контексті важливим є з'ясування ідеї створення середнього класу. Наприклад, Башкірова Є., визначає цей клас як соціальну групу з певним набором характеристик: певний рівень доходів, нерухомість, своя справа, рівень освіти, політичний консерватизм, зацікавленість в стабільності соціопорядку і ін.[16, ст.71].

Вважається, що ідея середнього класу є дещо спрощеною. Суспільство має чи повинно мати більш складну структуру. Але враховуючи, що переважаюча частина нашого суспільства відноситься до бідних, а мізерна його частина - багатії, тому закономірно виникає питання: хто повинен бути між ними? Вважається, що не один клас, а стратифікована по різним критеріям спільність людей, що мають спільні економічні інтереси. Спільність інтересів -головна ідея любого суспільства. Спільність на рівні сім'ї, трудового колективу, національної держави.

Можна зауважити, що традиційне розуміння колективізму: все в ім'я Щасливого майбутнього - втратило свою абсолютність. Загальнодержавні національні інтереси людини мають певні економічно і культурно визначені

межі. На першому плані інтереси кожної людини, сім'ї, а реалізовані інтереси кожного і є реалізацією інтересів всіх.

Разом з вирішенням загальної економічної політики потребує визначення змісту функцій держави, її організаційних основ, структури і завдань апарату та ін.

Тому в сучасних наукових дослідженнях закономірно звертається увага на організацію державної служби. Зокрема, Петришин О.В. ставить питання про необхідність загальнотеоретичного осмислення питань організації державної служби в межах цілісної державної організації, формулювання основоположних понять концепції і особливостей правового режиму державної служби та юридичної відповідальності державних службовців з урахуванням закономірностей виникнення, функціонування та розвитку державності, суспільного розподілу праці, службового призначення держави в демократичному, правовому суспільстві; створення фактичних умов рівного права доступу громадян України до державної служби та її контролю [134].

В науковій літературі звертається особлива увага і на організаційно-правові проблеми державного контролю. Зокрема, О.Ф.Андрійко відмічає, що на сьогодні в Україні відсутня єдина система контрольних органів у сфері виконавчої влади. Вони не мають єдиного структурного центру, який би спрямовував і координував діяльність органів контролю у сфері виконавчої влади.

Для державного контролю в сфері економіки характерним є наявність значної кількості контролюючих органів, що проводять перевірки, ревізії, обстеження без дотримання системності, а тим більше координації своєї діяльності з іншими органами контролю, а аналіз ситуації та результати його не знаходять належного застосування. [3; 4; 5].

Ця проблема пов'язана також з необхідністю ефективної системи зовнішнього контролю (президентського, парламентського, судового, прокурорського) за органами виконавчої влади. Доведено, що так звана

.«місцева правотворчість» найкращий закон може перетворити на «домашнього мурчика».

Не розглядаючи всіх проблем контрольної діяльності в механізмі держави, слід зазначити, що останнім часом науковцями звертається увага на тенденцію до відокремлення адміністративної юстиції в самостійну гілку судової влади. Як відзначив Н.М.Тищенко, «адміністративні суди, або органи, які по суті є такими, мають можливість реального впливу на порушення законів з боку органів публічної адміністрації шляхом прийняття рішень, що скасовують її незаконні акти або зобов'язують адміністративні органи скасувати їх» [181].

Аргументуються також положення, що стосуються необхідності збереження загальнонаглядової функції прокуратури. Н.М.Тищенко вважає, що основним орієнтиром загальнонаглядової діяльності прокуратури повинно стати додержання законодавства у сфері дотримання прав і свобод людини і громадянина. Важливим є нагляд за здійсненням прав громадян в адміністративно-процесуальній сфері, який має бути зосереджений на:

•        перевірці    в    державних    органах,    підприємствах,    установах, організаціях додержання вимог законодавства по розгляду звернень та скарг громадян, у зв'язку з чим в разі необхідності порушувати дисциплінарне провадження    або    в    офіційному    порядку    порушувати    питання    про невідповідність тієї чи іншої посадової особи займаній посаді;

•        додержання вимог законодавства при провадженні у справах про адміністративні правопорушення та представляти інтереси громадян і держави в судових органах [181].