1.6.3. Правові установки співробітників міліції

Поняття правових установок. Третім компонентом «моделі» фахової правосвідомості є «установи». Вперше поняття «соціальна установка» було використано для проведення соціологічних, психологічних і соціально-психологічних досліджень. Згодом було введено в понятійний апарат правознавства. В кримінології, приміром, є поняття «антигромадська установка».

До експериментальної психології поняття установка вперше було введено німецькими вченими. Пізніше цією проблемою займався Д.М.Узнадзе. По теорії установок Д.М.Узнадзе установка є первинний, не уроджений, але обумовлений середовищем психологічний стан, що визначає поведінку особистості. Установка є схильність або готовність суб'єкта до вчинення акта, який задовольняє його потреби. Установка включає і думку, і почуття до дії стосовно того соціального об'єкта, із яким вона пов'язана [187, ст.169-171; 81, ст. 27-28].

Про установку як первинний          психічний феномен у відношенні

активності індивіда говориться й в інших літературних джерелах І.Г. Бжалова, А.С.Прангішвілі, Б.Д.Паригіна, І.Г.Левикіна й ін.

Не менш важливе місце займають проблеми правових установку в теорії правосвідомості. В загальному плані правову установку слід розглядати як готовність до певної дії в правовій сфері.

Сутність установки в правовій сфері визначається, як схильність особистості до реалізації правових почуттів, сприйняття правової матерії, готовність до вчинку, що має правове значення та визначає свідоме відношення особистості до прав і обов'язків [208, ст.8]. Правові установки - це результат правового досвіду, який має вигляд системи взаємопов'язаних переконань, що формуються на основі позитивних знань, оцінок, навичок, сподівань правового характеру.

Установки у відповідності з теорією Д.М.Узнадзе можуть виявлятися у двох різновидах: формі дифузного недиференційованого стану (актуальні установки) та диференційованого, що базується на основі правового досвіду (фіксовані установки). Цей поділ визначається через взаємодію потреб і ситуацій їх задоволення [187].

Можна зробити висновок, що є потреби, які реалізуються на основі знань про соціально-правову дійсність і відповідних правових установок та потреби, які реалізуються на основі правових почуттів та відповідних установок природного характеру. До таких природних установок можна віднести

установки взаємної поваги, гідності та автономії як умови забезпечення біологічної і соціальної безпеки індивіда.

Механізм формування цих установок можна проілюструвати на прикладі. Можна згадати різних тварин, які мирно і разом п'ють воду із одного джерела. Цими істотами рухають певні інстинкти, що ведуть до взаємного визнання спільних потреб. Людській істоті тим більше іманентне взаємне визнання ніж взаємна агресія. Це взаємне визнання, почуття автономії, гідності і відповідна система установок є природною якістю людини, яка відображає дію природного закону рівноваги і пропорційності.

Відсутність взаємного достатнього забезпечення мінімумом потреб людей веде до набуття певного досвіду створення угоди правового характеру чи агресії. Досвід створення угоди передається іншим поколінням, які переймають і відповідні установки до дій. Досвід досягнення певної мети шляхом агресії веде до нової агресії і в кінцевому результаті створює певний режим відносин і відповідні установки. Цей режим створюється на основі права сильнішого і може існувати навіть при умові об'єктивно-достатнього характеру забезпеченості потреб тільки в силу відсутності взаємовигідної ідеї і досвіду іншого співіснування. Таким чином людство штучно створює умови при яких формуються установки на боротьбу за те, що належить всім чи всім — за те, що узурпував один.

Складові установок. В літературі до складових установок включають три виміри: когнітивний (пізнавальний), афективний (емоційний) і поведінковий (конативний). Когнітивний вимір - це думки і переконання, яких ми притримуємося щодо тих або інших предметів і людей і який дозволяє нам судити, що, на наш погляд, є істинним. Афективний вимір утворюють позитивні або негативні емоції, пов'язані з цими переконаннями, вони надають установці емоційне забарвлення й орієнтують дію, що ми збираємося вчинити. Ця дія і є поведінковий вимір установки, що припускає реакцію людини, що відповідає його переконанням і переживанням.

Так, наприклад, якщо викладач здається особі    суворим (когнітивна

67

складова установки), а особа не любить, коли її змушують що-небудь робити (афективна складова), то особа буде ігнорувати відвідуванням занять, де її може чекати примус (поведінкова складова) [41, ст.87-89 ].

З точки зору установок в сфері права вважається, що такий підхід може бути використаний з обов'язковим розмежуванням вимірів установки. Установка повинна розглядатись як певна програма дій-намірів, яка опосередкована правовими почуттями, знаннями про правову матерію та відношенням до неї кожного суб'єкта. Важливим є те. що уявна рівна якість і кількість знань різних суб'єктів не є обов'язковим чинником для визнання їх подібності і рівності у відношенні чи поведінці. Наприклад, діти різного полу виберуть різні іграшки при первинних однакових знаннях про можливості користування цими іграшками.

Сфера правових переживань людей опосередкована широким спектром різних поло-вікових, расових, релігійних, біологічних, психофізіологічних та ін. властивостей людини, а відповідно — різними правовими почуттями. Правові почуття грають найважливішу функцію у формуванні оцінного відношення і певних намірів-дій. Зокрема, правове почуття справедливості розглянуте через суб'єктивний та відносно-абсолютний її характер дає підставу стверджувати, що це почуття, а відповідно і поведінка та її емоційне забарвлення різних суб'єктів має бути неадекватними.

Слід також зазначити, що в літературі звертається увага на невідповідність між вербальною і реальною поведінкою та їх установками (між словом і дією). Тому вирізняються змінні мотиваційного, нормативного та ситуативного характеру. Так, пропозиція встановлення певних правовідносин по телефону і безпосередньо із зацікавленою особою можуть викликати різні правові наслідки. Цьому можуть сприяти як приємна зовнішність, так і вік чи соціальне становище зацікавленої особи та ін.

Правові установки співробітників міліції Характеристика правової установки як елемента правосвідомості складає основу для характеристики фахової правосвідомості співробітників міліції. Сутність правової установки

68

співробітників органів внутрішніх справ варто визначити, як готовність, схильність до усвідомлення і реалізації змісту і сутності правової рівноваги буття людини.

Співробітники міліції завжди сприймають ті або інші правові явища з допомогою певних понятійних систем, чи моделей правового характеру, які він створює і застосовує в практичній діяльності. Ці моделі утворюють певну ієрархічну систему. Зміст та сутність системи виявляє певну готовність діяти в правовій практиці так чи інакше, виражають прагнення до тієї або іншої правової позиції, настроєність на конкретні правові цінності. При цьому готовність у сфері фахової правосвідомості співробітників міліції в певній мірі формується соціальним середовищем, досвідом «гри» відповідних соціальних ролей, завжди висловлюючи можливість дії у відповідності або в протиріччі з законом.

Для з'ясування сутності системи моделей (конструктів) використаємо приклад: співробітник міліції здійснює контроль руху швидкості.

У звичайній ситуації співробітник міліції на підставі даних приладу контролю швидкості застосовує конструкт «порушена - не порушена» норма позитивного права (закону).

Припустимо, що порушення правил дорожнього руху ускладнюється обставинами крайньої необхідності: вагітність жінки, що знаходиться у автомобілі. Ця ситуація вимагає достатньо визначеного об'єму знань позитивного права і практики його застосування. Таким чином з'ясовується когнітивний аспект названого конструкту та відповідної установки до дій.

Ускладнимо ситуацію в якій просте порушення обмеження швидкості руху може вийти за межі з'ясування тільки норми позитивного права: перевищення швидкості руху автомобіля здійснено на ділянці, де обмеження встановлено у зв'язку із дорожніми роботами, а самі роботи об'єктивно і візуально закінчені.

В даному випадку співробітник використовує декілька взаємопов'язаних конструктів. По-перше: «законно - не законно». 1 таким чином з'ясовує

69

відповідність дій водія автомобіля статті нормативно-правового акту. Далі починає діяти конструкт: «правомірно - неправомірно». З'ясовується проблема порушення права через співставлення права і закону, реалізації права в нормативному акті та реалізації самого нормативного акта в конкретних життєвих ситуаціях. Останній конструкт підкоряється конструкту «справедливо - не справедливо» покарання водія автомобіля в даній ситуації. Цей конструкт певною мірою базується не тільки на знаннях позитивного права, але і на правовому почутті справедливості, прав і обов'язків та ін.

Із цих простих прикладів, які в реальній правовій дійсності мають більш складний, структурований і мотивований характер, достатньо добре зрозуміло, що установки на ті чи інші дії базуються на умовно виділених дихотомічних правових конструктах. Система конструктів, їх послідовність, супідрядність, правова сутність та інші кількісні та якісні характеристики визначають відповідні установки до дії в правовій сфері.

Своїм підґрунтям правові конструкта мають знання про право і закон, відношення до них, а також правові почуття, які дають можливість відрізнити, зокрема, право від закону, та подібно до вченого знайти вірне пояснення правової дійсності, прогнозувати майбутні юридичні факти, їх наслідки та орієнтувати свою юридичну діяльність.

Потрібно також зауважити, що у суспільстві існує різне розуміння понять законного, правового, справедливого та їх співвідношення, що відображається у різниці конструктивних систем індивіда. Відповідно до цього у кожного юриста різні система правових знань, відношення до права і закону, правові почуття та установки стосовно вирішення конкретних юридичних справ. Тому кожен юрист по конкретній юридичній справі приймає рішення чи на основі вже напрацьованої системи конструктів та досвіду вирішення певних справ без професійного ризику, чи на основі розширення своєї конструктивної системи та прийняття альтернативного рішення, але з певним ризиком.

Вибір безпечного чи ризикованого шляху залежить від багатьох факторів. Зокрема, від системності знань, значення правових почуттів у

структурі правосвідомості особи, самоповаги та рівня самоактуалізації юриста. Крім того, мають значення і зовнішні фактори. Так, наприклад, відсутність виплат заробітної плати чи житла у співробітника міліції при певних умовах може зламати любу ціннісно-правову конструктивну систему індивіда.

Істотно важливим є необхідність розмежування правової і протиправної установки. Така постановка проблеми справедлива, якщо розглядати установку, як компонент моделі правосвідомості професіонала, тобто ідеальний необхідний елемент фахової правосвідомості.

В реаліях життя кожний співробітник міліції є звичайною людиною, схильною до багатьох впливів об'єктивного середовища, яке найчастіше породжує далеко не ідеальну модель установок у його правосвідомості.

Так, у свідомості співробітників міліції практично твердо вкоренилася установка на можливість поступитися законністю в ім'я доцільності. Це наслідок тривалої практики зневаги законністю в роботі міліції. Це, проте, не означає, звичайно, що така установка виявлялася у усіх випадках індивідуальної поведінки і, що вона ототожнюється з правовою установкою.

Правові установки - це установки, що виражають не законослухняність, а повагу до права, яке може бути реалізовано і в нормах позитивного права.

Види правових установок Через складність структури правової установки, методів її виявлення, Н.В.Щербакова запропонувала класифікувати правові установки по декількох критеріях: у залежності від розподілу права на галузі, по юридичній силі джерел, по колу осіб, по тривалості їхньої дії, по ступеню фіксованості, по видах відношення до норми права, по мотивах правомірної (або неправомірної) поведінки [208, ст.26-31].

Важливими чинниками формування і реалізації правових установок є: класифікація потреб особистості, ситуації для задоволення цих потреб, а також система ціннісних правових орієнтацій.

Має місце також розподіл установок по ступеню задоволеності умовами діяльності і по типу поведінки.

7]

Види правових установок співробітників міліції. Стосовно до питання про «модель» фахової правосвідомості співробітника міліції уявляється цікавою класифікація правових установок із позиції розуміння правомірної поведінки співробітників міліції.

В науковій літературі правомірну поведінку поділяють на: соціально активну, позитивну, конформну, маргінальну. Є і інші критерії поділу правомірної поведінки. Очевидно, цей розподіл стосується й установок на правомірну поведінку в сфері правосвідомості. Притримуючись реалістичної позиції, вважається можливим у правосвідомості співробітника міліції виявити правові установки, спрямовані на зазначені види правомірної поведінки.

Установки професійної правової активності. Розглядаючи питання про «моделі» фахової правосвідомості співробітника міліції, особливо важливо підкреслити необхідність у якості обов'язкової установки - установки на активну правомірну поведінку.

Проблеми правової активності громадян були піддані в правовій літературі 70-80-х років докладному дослідженню. Правова активність розглядається з однієї сторони як компонент правосвідомості, як установка на активне правомірне поводження (вольовий компонент, внутрішня сторона), з іншої (зовнішньої сторони) вона знаходить своє втілення в активному правомірному поводженні, активної правомірної діяльності [105]. При цьому акцент робиться не просто на правомірне поводження, а на щось більше: мається на увазі певна інтенсивність, творча спрямованість поведінки.

а) Установки, що характеризують правову активність. Для співробітника міліції в його фаховій діяльності важливо, щоб він не просто поводився правомірно, але проявив би при цьому ініціативу, творчість, тобто діяв активно.

Розглядаючи правову установку з позицій «моделі» фахової правосвідомості співробітників міліції, важливо з'ясувати при яких обставинах наступить момент формування правової установки у професіоналів.

72

Самі по собі норми права, їх знання не породжує готовності до їх виконання. Знання ж норми права й оволодіння глибоким розумінням значення реального її втілення в житті, усвідомлення соціальної цінності норми права може служити спонукальним механізмом формування переконань, поваги до права, а з ним і готовності до активної правової діяльності.

Загальновідомо, що пізнання - це безупинний процес, що продовжується протягом усієї життєдіяльності людини, певна форма існування свідомості.

Правова установка неминуче переборює той же шлях: від простого до складного, від повсякденної свідомості до теоретичної. Тому правова установка не може розглядатися, як щось сформоване і незмінне. Знання - є та жива волога, що зрощує правову установку. Потреба в постійному поповненні і поглибленні знань - умова існування правової установки, установки на активну правомірну поведінку.

Ступінь або рівень, а іншими словами, сталість внутрішньої готовності до активного пізнання, правового передбачення є визначальною якістю правової установки, який припускає спочатку адекватну спроможність до накопичення знань, а останні, у свою чергу, визначають глибину, широту і якість правової установки.

Зважаючи на те, що норми права в індивідуальній правосвідомості мають певну нормативну форму відображення і уявляють собою сукупність інтелектуально-правових, емоційно-чуттєвих і вольових властивостей, що дозволяє людині існувати в складній системі реальних правовідносин, адаптуватися до них, користуватися їхніми перевагами і підтримувати їхню стабільність власними духовно-практичними зусиллями, а працівник міліції зусиллями професійно-юридичного характеру, то для професійної правосвідомості важливими є установки:

•         розуміння суб'єктом об'єктивної природної обумовленості правової регламентації соціальних відношень;

•         впевненості   у   спроможності   правових   і   інших   соціальних механізмів забезпечити належну соціальну рівновагу;

73

•        поваги до авторитету  професійної влади соціального компромісу, демократії, справедливості;

•        установка   на   морально-правову   обумовленість       професійної діяльності   та   необхідність реалізації права в нормотворчості та реалізації закону;

•        готовність до конформізму морально-правового контрадаптивного характеру.

В науковій літературі з питань конфліктології морально-контрадаптивна поведінка розглядається як поведінка, що відрізняється орієнтованістю на вищі моральні цінності, прагненням використовувати для досягнення поставлених цілей тільки ті засоби, що відповідають загальнолюдським, етичним і природно-правовим критеріям.

Наведемо такі характерні риси морально-коктрадаптивної поведінки:

•        суб'єкт - суверенна особистість і не підпорядковується диктату корпоративних вимог, а прислухається до голосу власної совісті;

•        суб'єкт   виключає   застосування      аморальних   і   протиправних засобів;

•        суб'єкт спроможний бачити в інших людях собі    рівних. [15, ст.315].

Оскільки    в    людині    існують    одночасно    протилежні    начала відокремлюватися в автономну одиницю і існувати в людському суспільстві, а для юриста - судити чи не судити, очевидно, що перед особою безумовно постають морально-правові труднощі у прийнятті певних рішень.

Модель правосвідомості професіонала не повинна бути відірваної від життя і передбачати властиві людям зразки поведінки. При неможливості одних, повинні спрацьовувати інші.

Неважко припустити, що в дійсності співробітник міліції нерідко потрапляє в ситуації, коли виконання фахових обов'язків вимагає концентрації вольових якостей. Невідповідність інтенсивності зовнішнього джерела і вольових якостей при загальній установці на дотримання закону у конкретній

74

ситуації може теоретично привести до його порушення, або допущення таких обставин.

Існує також проблема професійного ризику: його межі, підстави, відповідальність та формування відповідних установок. Питання достатньо складне і у нас практично не досліджене. З цього приводу можна навести приклад навчання поліції в Англії, США, де застосування зброї реалії щоденного буття. У співробітників певних підрозділів поліції застосування зброї в певному об'ємі випадків доведено до автоматизму (часу на роздуми, як відомо, для прийняття рішення часто не буває). Крім того, діє психологічна служба реабілітації.

Які ж установки потрібні для подолання конфлікту між можливим посяганням на життя і здоров'я правопорушника і особистим сприйняттям цих дій?

Зрозуміло, що головний чинник - це установка на відсутність межі в професійному удосконаленні відповідних професійно-практичних навичок, як запоруки відсутності майбутньої правової відповідальності. Але ця проблема, на наш погляд, для особистості в більшій мірі є етичною, ніж правовою. Завжди залишається місце для конфлікту в свідомості людини між принципом права про невідворотність відповідальності та морально-релігійними принципами: не убий, не суди - не будеш сам судимий та ін. Суд совісті - найвищий суд та незаперечна морально-правова цінність людства.

Розгляд установок співробітника міліції з реалістичних позицій не применшує, а навпаки, припускає помітне підвищення ролі установки на соціально-активне правомірне поводження, усвідомлене і засноване на внутрішньому переконанні готовності захищати право, права громадян, боротися з протиправним поводженням і т.п.

В зв'язку з цим важливим вважається розгляд мотиваційних конфліктів в морально-правовій свідомості особи. На цю проблему звернув достатньої уваги В.А.Бачинін в своїй праці «Философия права и преступления» [15].

В.А. Бачинін відзначав, що об'єктивні морально-правові протиріччя мають властивість виявлятися на феноменологічному рівні людської психіки у формі мотиваційних конфліктів. Особливістю останніх є те, що вони пов'язані з відношенням особи до особливо значущих для неї соціальних подій.

Коли об'єктивні морально-правові протиріччя трансформуються в мотиваційні конфлікти, то в сфері людської суб'єктивності, з одного боку, виникають мимоволі емоційні резонанси, а з іншого боку - здійснюється цілеспрямована рефлексія (філософський самоаналіз), яка воліє автентично зафіксувати особистий зміст об'єктивних протиріч.

Частіше всього мотиваційні конфлікти починають самостійно індукувати додаткову духовну енергію, породжувати нові, вже внутрішні морально-правові колізії. При цьому соціальні-економічні, політичні чинники стають менш важливими, ніж особисті проблеми ціннісно-орієнтаційного, світоглядного характеру.

Істотна властивість мотиваційного конфлікту полягає в його спроможності виводити духовне життя особистості на якісно інший рівень правосвідомості та загальної культури.

Суб'єктивні реакції особистості на пережиті нею мотиваційні конфлікти, породжені зовнішніми соціальними протиріччями, можуть бути поділені на екстраверті і інтроверті.

Екстраверті реакції

1.Реакція негації полягає в тому, що суб'єкт спрямовує всі свої зусилля на те, щоб ліквідувати соціальну причину, що викликала внутрішній конфлікт.

2.Реакція трансформації полягає в тому, що причина, яка народила конфлікт, істотно змінюється в результаті цілеспрямованих дій суб'єкта і втрачає спроможність генерувати надалі аналогічні конфлікти.

Інтроверті реакції

1.Реакція сублімації - це переключення енергії в сферу діяльності творчого характеру.

7І

2.Реакція аутотерапії - зміна власного відношення до причин мотиваційного конфлікту з метою психологічної нейтралізації потенціалу, що дезорганізує.

З.Реакція ескапізму, як прагнення звільнитись з-під влади подразників, що визвані мотиваційним конфліктом, найчастіше штучними збудниками або транквілізаторами - алкоголем, наркотиками і т.п. [15,ст. 276-281].

Розглядаючи мотиваційний конфлікт як необхідну форму розвитку індивідуальної правосвідомості, слід зазначити, що для співробітника міліції є важливою здатність співставляти різні протирічні мотиви та оцінки і знаходити шляхи подолання внутрішніх кофліктів.

Відмова від догм, міфів та ілюзій, пошуки сутності життя, морально-правової рівноваги, совісності ставлять особу перед певним морально-правовим вибором. А вибір для співробітника міліції повинен бути достатньо обгрунтований та урівноважений. Основою цього вибору, а відповідно і певної правової установки повинні бути глибокі професійні знання і навички.

б) Установки конформістської поведінки. Умови реального життя, у якому функціонує фахова правосвідомість, створюють комплекс чинників, що сприяють не тільки соціальне активному поводженню, але і конформістському. Що уявляє собою конформізм з точки зору соціальної психології?

Термін «конформізм» походить від латинського conformo - робити подібним, відповідним, пристосовуватися, погоджуватися [83, ст.175]. В літературі конформізм різні автори поділяють на різні види. Назвемо деякі з них:

1. Раціоналістичний - поведінка суб'єкта є наслідком зміни переконань; мотиваційний - поведінка суб'єкта є наслідком небажання конфлікту без

зміни переконань.

2.  Зовнішнє переконання - а) свідоме пристосування до думки групи із гострим внутрішнім конфліктом; б) свідоме пристосування до думки групи без яскраво вираженого конфлікту;

77

внутрішнє підпорядкування - а) бездумне підпорядкування домінуючій волі; б) підпорядкування на основі власної логіки вибору дій.

3. Інформаційна конформність - точка зору групи вважається адекватним відображенням дійсності;

нормативна конформність щодо групи - зацікавленість в одержанні оцінки групи та ін.

Дискусійним є питання оцінки конформності: негативне явище чи позитивне. Конформність - це свідоме пристосування чи реальність людських взаємин [83, ст.175-184].

З точки зору філософії даосизму в кожній істині є частка неправди, світле начало Інь включає темне Ян - добро і зло в одному обличчі.

Конформізм і нонконформізм -- що краще: чи пристосування, чи прагнення будь-що заперечувати?

Існує точка зору, що нонконформіст спроможний успішніше витримувати тиск групи, в тому разі, якщо має достатній розум і творчі здібності, виявляє толерантність і почуття обов'язку і, крім того, вірить у себе і стійкий до стресу. Завдяки таким людям, вважають автори, здійснюються нововведення і діють сили суспільного перетворення.

Здатність витримувати тиск і толерантність та почуття обов'язку - ось протилежні, але єдині якості нонконформіста.

Людина несе в собі одночасно обидва начала, які проявляються в залежності від багатьох чинників біологічного, соціального, морально-правового та іншого характеру. Позитивність чи негативність конформності можна визначити в залежності від соціально-значущих цілей, що були досягнуті у відношенні з витратами на необхідний результат.

В правовій сфері, наприклад, це може бути досягнення забезпечення права окремої людини на життя не рахуючись з матеріальними витратами всього суспільства чи встановлення тих чи інших позитивних норм шляхом компромісу - компроміс як засіб соціальної злагоди. Цінна рівновага, а не боротьба.

78

Історія свідчить, що кожна визвольна війна згодом перетворюється в війну за принципом: око за око... Прикладом є жертви мирних жителів другої світової війни під час бомбардувань Берліна, Дрездена, Лондона, Хіросіми і Нагасакі чи сучасні жертви Грозного і Москви. Жертви обчислюються мільйонами, а соціальної, економічної, політичної, правової, релігійної рівноваги у світі не досягнуто.

Суспільство в своєму розвитку тільки за останніх ЗО років зробило значний технологічний і інформаційний стрибок, а у сфері міжцивілізаційних, міждержавних, міжетнічних та індивідуальних відносин цей шлях ще треба пройти. В основі цього шляху повинен бути соціальний компроміс, толерантність, природний етико-правовий раціоналізм, що поєднує індивідуальні природні та суспільні цінності.

Суспільство стоїть на рубежі зміни світової цивілізації, традиційної уяви про національно-територіальну державність, а, відповідно, і етико-правового регулювання глобальних проблем людства.

Нерідко в практичній діяльності співробітника міліції ми теж зустрічаємо прояви конформізму.

Можлива ситуація: співробітник міліції, внутрішньо не погоджується із прийнятим без достатніх законних підстав рішенням безпосереднього керівництва, але виконує наказ.

Такий конформізм Е. Фромм визначив як конформістська агресія, яка обумовлена не руйнуючими цілями нападаючого, а тим, що йому наказано діяти таким чином, і сам він вважає своїм обов'язком підкоритися наказу. Імпульс до непідкорення пов'язаний з внутрішньою небезпекою, від якої люди захищаються тим, що здійснюють накази [198, ст.271-272].

Припустимо, що в названій ситуації права сторонніх осіб не порушуються, а тільки права співробітника. В такому випадку особа може діяти на власний розсуд, адже рішення можуть мати глибоку моральну, право-договірну чи компромісну основу.

Але як зазначено в статті 12 «Основних принципів, що стосуються ролі юристів» ухваленої восьмим Конгресом ООН по попередженню злочинності і поведінці із правопорушниками - завдання юристів при всіх обставинах зберігати честь і гідність, властивої їхньої професії..., що стосується і співробітників міліції.

Можлива ситуація де іде мова про якість правових норм законодавчих актів. Якщо ці норми є певним компромісом волі у суспільстві, то співробітник міліції може і не погоджуватись з конкретним способом правового регулювання, застосованому в тій чи іншій правовій нормі, але зобов'язаний поважати узгоджену волю суспільства. Конформізм, заснований на внутрішньому переконанні в корисності такої позиції в ім'я вищих загальнолюдських цінностей, але не з остраху перед більшістю, - бажана установка для співробітників.

в) Установки маргінальної поведінки. Одним із видів правомірної поведінки є - маргінальна. Ми розглядаємо маргінальну поведінку, як поведінку, що присутня працівнику міліції. Це передбачає і формування в «моделі» відповідних ціннісно-орієнтаційних правових установок.

Теорію маргінальних спільностей висунуто у 20-х роках нашого століття Р.Парком - засновником Чиказької соціологічної школи. З точки зору Р.Парка маргінальна особа - це особа, що формується у процесі глобальної взаємодії культур.

У філософії зміст поняття маргінальність розглядається у контексті питань генеалогії маргіналізма та маргінального комплексу у свідомості [45].

Так, Т.Веблен, К.Мангейм, М.Фуко вивчали вплив маргінальності суспільних груп на формування свідомості окремого індивіда. Важливим у їх дослідженнях є з'ясування того, що слабка адаптація до пануючої у суспільстві системи норм сприяє формуванню творчих потенцій маргінальних осіб.

М.Фуко, наприклад, ретельно проаналізував наслідки процесу появи маргінального інтелектуала і звернув увагу на його певну асоціальність, яка полягає в не сприйнятті політичних стратегій.

м

В науці є ряд різних трактувань маргінального суб'єкта та його груп. Зокрема, маргінальність груп пов'язують з повною чи частковою втратою ними соціальних зв'язків у структурі суспільства, які розглядаються у контексті проблем соціальної стратифікації, ідентифікації, інтеграції, етнокультурної суміжності. Наголошується, що маргінальність пронизує всі соціальні шари.

Інші автори пов'язують появу маргінальності на рубежі зміни нормативних та ціннісних структур суспільства. До маргіналів відносять тільки певні прошарки суспільства визначеного культурного типу: соціальні групи, що знаходяться на периферії виробничого процесу, діти напівсироти, «природні маргінали» (особи з фізіологічними або психологічними вадами).

Поняття маргінальності вивчається філософією, психологією, соціологією, юридичними наукам.

З точки зору соціології маргінальність розглядається як специфічне особливе становище індивіда по відношенню до соціальних спільностей. Психологія звертає увагу на якісну характеристику систем установок, внутрішній та зовнішній конфлікт особи в маргінальних умовах. Теорія культури розглядає конструктивну модель культури особи, зовнішній аспект її прояву і специфіку соціалізації індивіда в систему суспільних цінностей.

В сучасних дослідженнях філософії звертається увага на маргінальність як явище, що виникає в умовах знецінення минулої аксіосфери та формування нової ієрархії цінностей, яке характеризується втратою у свідомості особи, соціальних груп компліментарності (солідарності, особистого сприйняття і т.п.) до народжуваних ідеологічних систем і систем, що відмирають.

Звертається увага на те, що сутність маргінального не є повною відсутність цінностей або їх оформлення, коли старі цінності, засоби та форми їх втілення перестали заявляти про себе у безпосередній формі. Маргінальному притаманна модернізація цінностей та свобода її вибору. Діалектика маргінальністі - це заперечення старого і самоствердження іншої системи способів реалізації цінностей.

Маргінальність - це одночасно стан плюралізму цінностей І втрата аксіологічної цілісності, що вимагає пошуку нової концепції сенсу життя на основі зміни свідомості індивіда [45].

З точки зору В.А.Бачиніна розуміння маргінальності суб'єкта - це стан «розірваної свідомості» по Гегелю: утрата віри в стабільність соціморального порядку. Це позиція маргінального суб'єкта, що опинився в соціально-культурному «розломі» між двома нормативно-ціннісними системами.

Існує декілька основних типів маргінальності:

Соціальна маргінальність

Виникає в зв'язку з пересуванням, міграцією суб'єкта в соціальному просторі (з села в місто та ін.).

Вікова маргінальність

Маргінальність, що виникає в зв'язку з особливостями розвитку на різних етапах життєвого шляху.

Культурна маргінальність

Стан насильницького відчуження людини від етнічних, релігійних, національних і інших цінностей, що виникає в результаті тих чи інших соціальних причин.

Моральна маргінальність

Положення особи між двома системами моральних цінностей. Стан імморальної пустоти [15, ст283-287].

Вважається, що можна окремо виділити правову маргінальність як наслідок маргінальності всіх типів.

Правова маргінальність

Однією із особливостей правової маргінальності є те, що особа в зв'язку із втратою свого соціального коріння, звичних суспільних відносин морального, релігійно-традиційного характеру, певного способу суспільного контролю за поведінкою, відчуття свого місця в цій системі відчуває труднощі адаптації в новій системі правових цінностей. Ця особливість може стосуватися, наприклад, різного роду мігрантів, підлітків, в'язнів, що звільнилися та ін.

е;

Правова маргінальність також пов'язана зі зміною суспільної правової парадигми, що викликає внутрішні конфлікти у правосвідомості суб'єкта. Це, наприклад, часто стосується людей літнього віку.

До правових маргіналів можна віднести і бунтарів, захоплених ідеєю, що постійно відчувають недосконалість соціальної організації. Маргінали не пристосуванці. Маргінали - це накопичувані негативної енергії. З одного боку ці особи не сприймають певної організації суспільства по різного роду особистих якостях (відсутність почуття колективізму чи, навпаки, індивідуалізму, як ознаки природного менталітету), а з іншого боку накопичують по цій причині негативну суспільну енергію, яка створює дисбаланс між усвідомленням себе як автономної особи і ідентифікацією себе у суспільстві.

Правовий маргінал - це завжди втрата компліментарності між правовими почуттями особи і усвідомленням позитивно-правового регулювання суспільних відносин.

Накопичення маргіналом негативної енергії тягне за собою відповідно до її інтенсивності і певні установки до дії. Установки можуть мати характер заперечення-руйнування, заперечення-творення, чи і ті і інші одночасно. Якісна характеристика цих установок залежить від глибини ціннісного осмислення особою буття правової матерії. Багато в чому завдяки цьому осмисленню здійснюються певні соціальні зміни, потрясіння, революції і війни теж.

Проблеми маргіналізацїї мають безпосереднє відношення до правоохоронців. Зокрема, для професійної правосвідомості співробітників міліції якісна зміна правової ідеології викликає потребу зміни всієї конструктивної системи і відповідних правових установок у свідомості. Для пристосуванців любі зміни не викликають внутрішньої кризи. Особи маргінального складу - створюють у власній свідомості і у суспільстві напругу.

Слід також зазначити, що професійно-правова маргінальність - це стан внутрішньої ідентифікації правових почуттів особи з природно-правовими цінностями життя та з їх позитивно-правовою реалізацією, що має професійно-

83

правове забарвлення. Маргінально-правові установки правоохоронців характеризуються занепокоєнням духу і правового почуття, життєвою потребою пошуку чи удосконалення правової ідеї, справедливості та правової рівноваги. Пошук правової ідеї і уявляє собою реалізацію комплексу установок маргінального суб'єкта.

•