ГЛАВА З ОСОБЛИВОСТІ ПОРЯДКУ АДМІНІСТРАТИВНОГО ОСКАРЖЕННЯ В ОКРЕМИХ ГАЛУЗЯХ ДЕРЖАВНОГО УПРАВЛІННЯ

Як відомо, основні правила розгляду скарг громадян в адміністратив­ному порядку (адміністративного оскарження) встановлено Законом Ук­раїни «Про звернення громадян». Але в кожній окремій галузі державно­го управління існують відомчі нормативні акти, що встановлюють певні правила розгляду звернень, зокрема правила роботи зі скаргами. Відомча нормотворчість щодо адміністративних процедур є досить значною і роз­галуженою. Звичайно, проблемно об’єднати в одному нормативному акті норми, які б ураховували особливості адміністративного оскарження в різних галузях, наприклад, у податковій і в митній. Але, вважаємо, необ­хідна більша деталізація загальної процедури оскарження, чітке визначен­ня етапів проходження скарги особи, обмежена кількість можливих варі­антів рішень, перелік обов’язків посадових осіб з інформування скаржни­ка про наслідки та процедури тощо.

В межах цього монографічного дослідження вважаємо за доцільне при­ділити увагу особливостям галузевих (відомчих) видів адміністративного оскарження. В Україні нормативне закріплено цілу низку галузевих проце­дур адміністративного оскарження. Зокрема, існують відомчі акти, якими закріплено правила звернення до Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку, органів системи Міністерства внутрішніх справ (МВС), органів державної контрольно-ревізійної служби, Аудиторської палати, органів прокуратури, Національної служби посередництва і примирення, органів та закладів виконання покарань, Управління державної охорони України тощо. Ці нормативні акти, як правило, існують у вигляді інструкцій, хоча в окремих галузях вони затверджені у вигляді положень та правил.

Необхідно зазначити, що всім встановленим згаданими нормативно-правовими актами процедурам такого типу притаманні загальні особли­вості. Так, необхідним в кожному галузевого порядку адміністративного оскарження повинно бути визначення таких основних складових, як пред­мет та підстави оскарження, терміни прийняття й розв’язання поставле­них у скарзі питань, порядок реєстрації та розгляду скарги, подання і роз­гляду повторної скарги, здійснення особистого прийому громадян, відпо­відальність за порушення існуючого порядку адміністративного оскаржен­ня та контроль за його дотриманням. Інша справа, що кожна із зазначе­них складових процедури адміністративного оскарження по-різному реа­лізується в рамках окремої галузі.

Вважаємо за доцільне розглянути існуючий порядок адміністратив­ного оскарження в окремих галузях без повторення загальних складо­вих, а з виділенням характерних особливостей, притаманних лише конк­ретній галузі.

211

Порядок адміністративного оскарження рішень та дій податкових органів регламентується Законом України «Про систему оподаткування» від 25 червня 1991 р., Законом України «Про державну податкову службу в Ук­раїні» від 4 грудня 1990 р., Законом України «Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільови­ми фондами» від 21 грудня 2000 р., Кодексом України про адміністративні правопорушення від 7 грудня 1984 р.

Згідно з нормами зазначених законів України прийнятий і діє підза-конний нормативно-правовий акт – Положення «Про порядок подання та розгляду скарг платників податків органами державної податкової служ­би», затверджене наказом Державної податкової служби України (ДПА) від 11 грудня 1996 р. у редакції наказу ДПА № 82 від 2 березня 2001 р., яким визначено механізм здійснення адміністративного оскарження.

Закон України «Про систему оподаткування» встановлює, що право на адміністративне оскарження – це право оскаржувати у встановленому законом порядку рішення державних податкових органів та дії їх посадо­вих осіб. Закон України «Про державну податкову службу в Україні» до предмета оскарження включає також бездіяльність органів державної по­даткової служби та їх посадових осіб. Таке визначення цілком відповідає змісту ст. 55 Конституції України», Закону України «Про звернення гро­мадян».

Положенням «Про порядок подання та розгляду скарг платників по­датків органами державної податкової служби» (далі – Положення) ви­значено, що кожна особа має право оскаржити рішення органів державної податкової служби, якщо вони обмежують її права, встановлені законами України, в адміністративному або в судовому порядку. Тобто Положення звужує визначений Конституцією та законами України предмет оскаржен­ня, не включаючи до його складу дії та бездіяльність посадових осіб. Також, згідно з Положенням, адміністративне оскарження можна здійснювати лише у разі порушення прав, визначених законами. Формально не може бути предметом скарги, скажімо, порушення посадовою особою визначе­ної Положенням процедури проходження самої скарги або порушення прав скаржника, передбачених цим Положенням. Це – основні недоліки останньої редакції Положення.

Водночас предметом скарг визначено податкові повідомлення про суми податкових зобов’язань, постанови про накладення адміністративних стяг­нень та рішення щодо визначення сум податкових зобов’язань, узгоджен­ня операцій із заставленими активами платника податків, узгодження пла­ну реорганізації, продажу активів, що перебувають у податковій заставі, постанови про застосування штрафних (фінансових) санкцій, арешт ак­тивів, покладення відповідальності за погашення залишкового боргу плат­ника податків на третю особу, дострокове розірвання договорів про роз­строчення, відстрочення податкових зобов’язань за ініціативою органу дер­жавної податкової служби.

Органи державної податкової служби розглядають скарги платників податків стосовно податкових повідомлень про суми податкових зобов’я-

212

зань з податків і зборів (обов’язкових платежів), які справляються до бю­джетів та державних цільових фондів, крім ввізного та вивізного мита, ак­цизного збору і податку на додану вартість та інших податків, зборів (обо­в’язкових платежів), які відповідно до законів справляються під час ввезен­ня (пересилання) товарів і предметів на митну територію України або виве­зення (пересилання) товарів і предметів з митної території України, внесків до Пенсійного фонду України, внесків до Фонду соціального страхування України. Ці обмеження зумовлені тим, що безпосередній контроль за спла­тою вказаних платежів здійснюється не податковою службою, а іншими відпо­відними характеру та призначенню платежів органами.

Положенням встановлено ще низку обмежень щодо застосування адм­іністративного порядку оскарження. Це пов’язано із застосуванням орга­ном державної податкової служби непрямих методів обрахування податко­вого зобов’язання фізичних осіб – не підприємців. В разі незгоди з визна­ченою таким нарахуванням сумою фізична особа звертається безпосеред­ньо до суду.

Дія Положення не поширюється на розгляд скарг за наявності пору­шених кримінальних справ або таких, щодо яких подано позови до арбіт­ражного суду чи суду, а також на рішення податкової міліції. Отже, у разі звернення платника до суду адміністративне оскарження припиняється або не розпочинається. Саме з цією метою Положенням передбачено обо­в’язок платника податків письмово повідомляти орган державної податко­вої служби про кожний випадок судового оскарження його рішень.

Адміністративний порядок захисту прав платників податків полягає у розв’язанні спорів між платниками податків і органами державної подат­кової служби у рамках системи податкових органів до передачі спору до суду.

Порівняно із судовим розглядом адміністративний порядок оскаржен­ня має характер попередньої, більш простої процедури врегулювання конф­лікту інтересів особи і державного податкового органу.

Платник податків повинен дотримуватися встановленої письмової фор­ми скарги і підтвердити свої аргументи документальними доказами.

Положенням виділено два етапи оскарження – подання первинної скарги та подання повторної скарги.

Подання первинної скарги здійснюється у разі, коли платник податків вважає, що орган державної податкової служби прийняв протиправне рішення. Платник має право звернутися до органу державної податкової служби, рішення якого оскаржується, зі скаргою про перегляд цього рішен­ня протягом десяти календарних днів, наступних за днем отримання плат­ником податків рішення (або іншого документа) органу державної подат­кової служби.

Податковий орган зобов’язаний прийняти та зареєструвати скаргу в день її подання або надходження до органу державної податкової служби, але не пізніше наступного робочого дня. Орган державної податкової служби розглядає скаргу і протягом двадцяти днів надсилає платнику податків мотивоване рішення.

213

У випадку, коли орган державної податкової служби надсилає платнику податків рішення про повне або часткове незадоволення його скарги, та­кий платник податків має право звернутися протягом десяти календарних днів, наступних за днем отримання відповіді, з повторною скаргою до орга­ну державної податкової служби вищого рівня, а при повторному повному або частковому незадоволенні скарги – до органу державної податкової служби вищого рівня з дотриманням зазначеного десятиденного строку для кожного випадку оскарження та зазначеного двадцятиденного строку для відповіді на нього. Остаточне рішення вищого податкового органу не підлягає оскарженню в адміністративному порядку, але може бути оскар­жене в судовому порядку.

Особа, що оскаржує рішення органу державної податкової служби, має такі права:

особисто викласти аргументи особі, що перевіряла скаргу, і брати

участь у перевірці поданої скарги;

ознайомитися з матеріалами перевірки;

надавати додаткові матеріали або наполягати на їх запиті державною

податковою адміністрацією (інспекцією), що розглядала скаргу;

бути присутньою при розгляді скарги;

скористатися послугами адвоката або уповноваженого представни­

ка, оформивши це повноваження у встановленому законом порядку;

одержати відповідь листом про результати розгляду скарги;

висловлювати усно або письмово вимогу дотримання таємниці роз­

гляду скарги;

вимагати відшкодування збитків, якщо вони стали результатом не­

правомірних рішень;

відкликати або анулювати подану скаргу в будь-який час до ухва­

лення рішення за наслідками розгляду скарги. Відкликання або ану­

лювання скарги провадиться за письмовою заявою особи, що оскар­

жила.

Скарга, подана із дотриманням порядку і строків, зупиняє виконання платником податків податкових зобов’язань, визначених у податковому повідомленні, на строк від дня подання такої скарги (заяви) до органу державної податкової служби до дня закінчення процедури адміністратив­ного оскарження. Протягом зазначеного строку податкові вимоги з по­датку, що оскаржуються, не надсилаються, а сума податкового зобов’я­зання, що оскаржується, вважається неузгодженою.

Державна податкова адміністрація (інспекція) в ході розгляду скарги (заяви) платника податків перевіряє законність і обгрунтованість рішен­ня (податкового повідомлення), що оскаржується, і приймає одне з таких рішень:

залишає рішення (податкове повідомлення), яке оскаржується, без

змін, а скаргу (заяву) без задоволення;

скасовує в певній частині рішення (податкове повідомлення), яке

оскаржується, і не задовольняє скаргу (заяву) платника податків у певній

частині;

214

скасовує рішення (податкове повідомлення), яке оскаржується, і

задовольняє скаргу (заяву) платника податків;

приймає рішення про податковий компроміс.

Щодо розгляду скарг на постанову у справі про накладення адмініст­ративного стягнення визначений такий перелік можливих рішень, які прий­має керівник органу державної податкової служби, правомочний розгля­дати скаргу:

залишає постанову без змін, а скаргу без задоволення;

скасовує постанову і посилає справу на новий розгляд;

скасовує постанову і закриває справу;

зменшує розмір штрафу в межах, передбачених законодавчим актом

про відповідальність за це правопорушення.

Якщо буде встановлено, що постанову винесено посадовою особою органу державної податкової служби, яка неправомочна вирішувати цю справу, то така постанова скасовується, і справа посилається на розгляд компетентного органу (посадової особи).

Варто зупинитися на певних особливостях, характерних виключно для процедури адміністративного оскарження рішень, дій, бездіяльності по­даткових органів.

Наприклад, застосування норми щодо «конфлікту інтересів», її суть полягає в тому, що у разі, якщо норма закону чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі закону, або якщо норми різних за­конів чи різних нормативно-правових актів допускають неоднозначне (мно­жинне) трактування прав і обов’язків платників податків чи органів дер­жавної податкової служби, внаслідок чого є можливість прийняти рішен­ня на користь як платника податків, так і органу державної податкової служби, рішення у межах апеляційного погодження приймається на ко­ристь платника податків.

Особливістю процедури адміністративного оскарження рішень та актів у податковій галузі є так званий «податковий компроміс», який полягає в задоволенні частини скарги платника податків під зобов’язання останнь­ого погодитися із залишком податкових зобов’язань, нарахованих подат­ковим органом.

По суті, ця процедура передбачає своєрідний «торг» щодо суми подат­кового зобов’язання і має явні ознаки американської традиції торгу обви­нувачення із захистом за участі суду. При цьому ініціатива в ухваленні компромісного рішення повинна належати працівникові податкового орга­ну. Підставою для ухвалення рішення щодо податкового компромісу є наявність у податкового органу фактів і доказів по суті скарги платника податків, які дають підстави вважати, що запропонований податковий ком­проміс приведе до швидшого і/або більш повного погашення податкового зобов’язання порівняно з результатами, які можуть бути отримані вна­слідок передачі такого спору на рішення суду.

Механізм застосування податкового компромісу в межах адміністра­тивної апеляційної процедури передбачено у Порядку застосування по­даткового компромісу органами державної податкової служби в межах ад-

215

міністративної апеляційної процедури, затвердженому наказом Держав­ної податкової адміністрації України № 182 від 26 квітня 2001 р.

У разі укладення податкового компромісу сума податкового зобов’я­зання, визначена умовами податкового компромісу, вважається узгодже­ною, і прийняте рішення не може бути оскаржене в майбутньому – як у межах адміністративного провадження, так і в судовому порядку.

В Положенні закріплено норму, згідно з якою, якщо вмотивоване рішення за скаргою платника податків не надсилається платнику податків протягом двадцятиденного строку або протягом строку, продовженого за рішенням керівника органу державної податкової служби, така скарга вва­жається повністю задоволеною на користь платника податків з дня, на­ступного за останнім днем зазначених строків. Скарга вважається також повністю задоволеною на користь платника податків, якщо рішення ке­рівника органу державної податкової служби про продовження строків її розгляду не було надіслано платнику податків до закінчення двадцятиден­ного строку.

Процедура адміністративного оскарження закінчується:

останнім днем строку для подання скарги про перегляд рішення

органу державної податкової служби у разі, коли така скарга не була пода­

на у зазначений строк;

днем отримання платником податків рішення органу державної по­

даткової служби про повне задоволення скарги;

днем отримання платником податків рішення органу державної по­

даткової служби, що не підлягає подальшому адміністративному оскар­

женню;

днем порушення судом провадження у справі за позовом платника

податків щодо визнання недійсним рішення органу державної податкової

служби.

День закінчення процедури адміністративного оскарження вважається днем узгодження податкового зобов’язання платника податків.

Існуючий порядок адміністративного оскарження рішень, дій та без­діяльності органів державної податкової служби має низку вищеназва­них недоліків, але загалом він досить прийнятний і нескладний. Як ви­пливає з наведеного, порядок адміністративного оскарження податкових рішень має низку специфічних рис, які досить складно уніфікувати з існуючими аналогічними процедурами в інших галузях державного уп­равління.

Особливості здійснення адміністративного оскарження в органах систе­ми МВС грунтуються на положеннях Закону України «Про міліцію» від 20 грудня 1990 р., Положення про Міністерство внутрішніх справ Украї­ни, затвердженого Указом Президента України від 17.10.2000 р., і детально врегульовані Інструкцією про порядок розгляду пропозицій, заяв, скарг і організації особистого прийому громадян в органах внутрішніх справ, внутрішніх військах, вищих закладах освіти, установах, організаціях і на підприємствах системи МВС України, затвердженою наказом МВС Украї­ни від 10.06.1998 р. (далі – Інструкція).

216

Інструкцією визначено, що предметом оскарження можуть бути рішен­ня, дії та бездіяльність посадових осіб і органів, а предметом захисту є пра­ва, законні інтереси й свободи громадян. Тобто в Інструкції уникнуто недоліків у визначенні предмета оскарження і предмета захисту, які на­явні у розглянутих вище нормативних актах.

В Інструкції визначено три основні підстави адміністративного оскар­ження.

До рішень, дій (бездіяльності), які можуть бути оскаржені, належать такі, внаслідок яких:

порушено права і законні інтереси чи свободи громадянина (групи

громадян);

створено перешкоди для здійснення громадянином його прав і за­

конних інтересів чи свобод;

незаконно притягнуто органами внутрішніх справ того чи іншого

громадянина до відповідальності.

Інструкцією передбачено чіткий порядок реєстрації й контролю при­йняття рішень по суті скарги, їх виконання. Цей порядок характерний саме для системи органів внутрішніх справ. У податковій сфері порядок проходження скарги менш деталізований.

Особливістю Інструкції є те, що в ній визначено перелік скарг, які вважаються повторними. Хоча в Інструкції вони називаються повторними зверненнями, по суті вони мають характер скарг. Повторними вважають­ся звернення, в яких:

оскаржується рішення, прийняте за попереднім зверненням, що

надійшло до органу внутрішніх справ;

повідомляється про несвоєчасний розгляд попереднього звернення,

якщо з часу його надходження не минув установлений законодавством

термін розгляду;

звертається увага на інші недоліки, допущені в ході розгляду попе­

реднього звернення.

Слід зауважити, що законодавець приділяє особливу увагу організацій­ним діям, які виконуються на першій стадії провадження.

З метою забезпечення громадянам безперешкодної можливості звер­татися зі скаргами встановлюється особлива форма їх прийому – особис­тий прийом громадян. При цьому в самій Інструкції наявні непоодинокі згадки про «чуйне й уважне ставлення до звернень громадян», що для кожного працівника органів внутрішніх справ має бути службовим обо­в’язком, а також про необхідність у роботі зі зверненнями громадян і під час їх особистого прийому дотримуватися «високої культури поводження, уважного ставлення до їх запитів і думок», «ретельно розбиратися в при­чинах повторних звернень», «уважно вникати в їх суть». Ці фрази співзвучні духу адміністративної реформи в тій частині, де йдеться про необхідність спрямування діяльності органів виконавчої влади на забезпечення потреб громадян, пріоритету інтересів громадянина перед інтересами держави. Хоча головне, щоб вони реально втілювались в життя, а не залишались декларацією.

217

Усі звернення громадян на особистому прийомі реєструються. Якщо вирішити порушене в усному зверненні питання безпосередньо на особи­стому прийомі неможливо, то воно розглядається у тому самому порядку, що й письмове звернення. Про результати розгляду громадянину повідом­ляється письмово або усно, за його бажанням.

В органах внутрішніх справ прийом проводиться в усі робочі дні тиж­ня. Не менше двох разів на тиждень прийом громадян проводиться у вечірній час. У чергових частинах органів внутрішніх справ громадяни приймаються цілодобово. Особливий порядок прийому встановлено для іноземних громадян та осіб без громадянства. Він проводиться окремо від громадян України і не менш ніж двома працівниками органів внутрішніх справ, в разі потреби – за участю перекладача.

Громадянин, який звернувся зі скаргою до органів внутрішніх справ, має право:

особисто викласти аргументи особі, що перевіряла заяву;

брати участь у перевірці поданої скарги;

знайомитися з матеріалами перевірки;

подавати додаткові матеріали або наполягати на їх запиті органом,

який розглядає скаргу;

бути присутнім під час розгляду скарги;

користуватися послугами адвоката або представника трудового ко­

лективу, організації, яка здійснює правозахисну функцію, оформивши це

повноваження у встановленому законом порядку;

одержати письмову відповідь про результати розгляду скарги;

висловлювати усно або письмово вимогу щодо дотримання таємниці

розгляду скарги;

вимагати відшкодування збитків, якщо вони стали результатом по­

рушень встановленого порядку розгляду скарг.

Керівники та інші посадові особи органів внутрішніх справ, до компе­тенції яких входить прийом і розгляд скарг, в межах своїх повноважень зобов’язані:

об’єктивно, всебічно і вчасно перевіряти скарги;

на прохання громадянина запрошувати його на засідання відповід­

ного органу, що розглядає його скаргу;

скасовувати або змінювати оскаржувані рішення у випадках, перед­

бачених законодавством України;

невідкладно вживати заходів щодо припинення неправомірних

дій;

виявляти, усувати причини та умови, які сприяли порушенням;

забезпечувати поновлення порушених прав;

забезпечувати реальне виконання прийнятих у зв’язку зі скаргою

рішень;

письмово повідомляти громадянина про результати перевірки скар­

ги і суть прийнятого рішення;

вживати заходів щодо відшкодування у встановленому законом по­

рядку матеріальних збитків;

218

вирішувати питання про відповідальність осіб, з вини яких було до­

пущено порушення;

на прохання громадянина не пізніш як у місячний термін довес­

ти прийняте рішення до відома органу місцевого самоврядування, тру­

дового колективу чи об’єднання громадян за місцем проживання гро­

мадянина;

у разі визнання скарги необгрунтованою роз’яснити порядок оскар­

ження прийнятого за нею рішення;

не допускати безпідставної передачі розгляду скарг іншим органам;

особисто організовувати та перевіряти стан розгляду скарг грома­

дян;

вживати заходів щодо усунення причин, які породжують скарги;

систематично аналізувати та інформувати населення про хід роботи

з розгляду скарг.

За результатами перевірки скарги складається мотивований висновок, який має містити в собі об’єктивний аналіз зібраних матеріалів. Якщо під час перевірки виявлені порушення прав громадян, недоліки в діяльності органів внутрішніх справ, зловживання посадових осіб владою або служ­бовим становищем, то у висновку має бути зазначено, яких конкретно заходів вжито щодо усунення цих порушень і покарання винних. Висно­вок підписується особою, яка проводила перевірку, і затверджується керів­ником органу, підрозділу внутрішніх справ.

Скарга вважається вирішеною, якщо розглянуті всі поставлені питан­ня, вжиті необхідні заходи і заявникам дані вичерпні відповіді.

Відповідь за результатами розгляду скарги в обов’язковому порядку дається тим органом, який її отримав і до компетенції якого належить розв’язання порушених питань. Вона підписується керівником органу внутрішніх справ.

У разі задоволення скарги орган внутрішніх справ або посадова осо­ба, які прийняли неправомірне рішення щодо звернення громадянина, відшкодовують йому заподіяні матеріальні збитки, пов’язані з поданням і розглядом скарги, витрати на виїзд для розгляду скарги на вимогу відпо­відального органу і втрачений за цей час заробіток. Спори про стягнення витрат розглядаються в судовому порядку. Звертаємо увагу, що обов’я­зок з відшкодування збитків покладається на посадову особу, що є відносно новим баченням питань відшкодування збитків у чинному законодавстві України. Традиційно відшкодування збитків, заподіяних громадянину не­законними діями посадової особи органу виконавчої влади, покладався на цей орган, а по суті, на державу. До самої ж посадової особи застосо­вувались міри дисциплінарної відповідальності. Водночас, вказана нор­ма не встановлює, в якому випадку відшкодовує збитки орган, а в якому – посадова особа. Хто повинен визначати суб’єкта відповідальності (адже в судовому порядку розглядаються лише спори про стягнення витрат) – не визначено.

Рішення про відмову в задоволенні вимог, викладених у скарзі, до­водиться до відома громадянина в письмовій формі з посиланням на

219

закон і викладенням мотивів відмови, а також із роз’ясненням поряд­ку оскарження прийнятого рішення. При цьому вказуються вжиті за­ходи або наводиться причина відмови в задоволенні скарги. На про­хання громадян їм роз’яснюється порядок оскарження прийнятого рішення.

Важливою функцією керівництва органу внутрішніх справ є здійснення контролю за роботою зі скаргами громадян. При цьому особлива увага звертається на терміни і повноту розгляду порушених питань, об’єктивність перевірки скарг, законність і обґрунтованість прийнятих за ними рішень, своєчасність їх виконання і направлення відповідей заявникам.

Стан роботи з питань звернень та прийому громадян, а також окремі заяви і скарги, під час розгляду яких були допущені формалізм, байдужість і тяганина, за потреби розглядаються на засіданні колегії, оперативній нараді із заслуховуванням керівників підлеглих органів (підрозділів) внутрішніх справ.

Оцінювання службової діяльності органів внутрішніх справ, вищих закладів освіти, установ, організацій, підприємств системи МВС України здійснюється з урахуванням стану їх роботи з питань розгляду звернень і прийому громадян.

Підсумовуючи огляд існуючого порядку адміністративного оскаржен­ня в системі органів внутрішніх справ, зазначимо, що він має низку сут­тєвих особливостей і відмінностей від існуючого в податковій сфері. Це більш деталізований та формалізований порядок, що зумовлено, на наш погляд, впливом кримінально-процесуального законодавства. Також не­обхідно додати, що сфера суспільних відносин, охорона яких належить до компетенції органів внутрішніх справ, значно більша, ніж податкових органів.

Чинний порядок адміністративного оскарження в митних органах регу­люється Інструкцією про порядок розгляду пропозицій, заяв, скарг і орга­нізацію прийому громадян у митних органах України, яка затверджена наказом Державного митного комітету (нині – Державної митної службі) України від 23.04.1993 р. (далі – Інструкція).

Цікавим фактом є те, що названа Інструкція була прийнята ще до при­йняття Закону України «Про звернення громадян» та протягом десяти років не зазнала жодних змін.

Інструкція визначає порядок розгляду пропозицій, заяв і скарг та прийо­му громадян у Державній митній службі (ДМС), в митницях та інших підпорядкованих ДМС установах. Таким чином, визначено суб’єкт скарги та уповноважені на її розгляд органи. Але невизначеним є як предмет захисту, так і предмет оскарження. На нашу думку, необхідно визначити предметом захисту права, свободи та законні інтереси осіб, порушені при перетинанні державного кордону та у інших відносинах, регулювання яких належить до компетенції органів митної служби. А предметом оскаржен­ня, відповідно, можуть бути рішення, дії та бездіяльність посадових осіб та органів митної служби.

220

Водночас, у визначеному Інструкцією порядку адміністративного ос­карження є низка позитивних, відсутніх в інших аналогічних відомчих ак­тах, положень.

Приміром, звернення розглядаються незалежно відмови, якою звертаєть­ся громадянин.

Кореспонденція, що надійшла іноземною мовою, після її реєстрації направляється у Міжнародний відділ для перекладу компетентними фа­хівцями, які залучаються на договірних засадах. Після перекладу, на що відводиться не більше десяти діб, звернення повертаються до відділу листів і прийому громадян для подальшого їх розгляду.

Ця особливість відрізняє розглядуваний порядок оскарження від по­рядку, встановленого Законом України «Про звернення громадян», де зазначено, що громадяни мають право звертатися до відповідних органів та посадових осіб українською чи іншою мовою, прийнятною для сторін. При цьому в Законі відсутні уточнення щодо рівня прийнятності тієї чи іншої мови. Закон не зобов’язує забезпечувати переклад скарги, але забо­роняє відмовляти у прийнятті звернення у випадку незнання мови звер­нення. Тому логічно зробити висновок, що громадянин має право зверта­тися зі скаргою, складеною будь-якою мовою, і державний орган повинен таку скаргу прийняти. Але механізм і терміни виконання перекладу в За­коні, на відміну від Інструкції, відсутні.

В Інструкції також передбачено поділ скарг на первинні й повторні. При цьому повторними вважаються листи, що надійшли від однієї і тієї самої особи і з того ж самого питання, в яких:

оскаржується рішення, прийняте за попереднім зверненням;

повідомляється про несвоєчасний розгляд попереднього звернення,

якщо з часу його надходження минув установлений законодавством термін

розгляду;

вказується на неповернення оригіналів документів, що були додані

до звернення.

Розгляд звернень, які надсилаються до митного органу однією й тією самою особою неодноразово, припиняється після прийняття за ними ос­таточного рішення Головою Комітету чи його заступниками, про що спо­віщається заявник. Наступні листи аналогічного змісту списуються до архіву. Повідомлення про це заявнику не направляється.

Звернення громадян розглядаються, по суті, протягом місяця з дня їх надходження, а ті, що не потребують додаткового вивчення й перевірки, – не пізніше як за 15 днів.

Керівники та інші службові особи митних органів України зобов’язані проводити особистий прийом громадян.

Прийом громадян проводиться відповідальними працівниками митних органів України у встановлені й доведені до відома громадян дні та годи­ни в зручний для них час.

Голова Комітету проводить особистий прийом громадян не менше, ніж два рази на місяць, його заступники і керівники структурних підрозділів –

221

не менше, ніж один раз, а начальники митниць і митних установ – два рази на тиждень.

Таким чином, процедура адміністративного оскарження рішень, дій та бездіяльності органів митної служби має усталений і загальний характер. Особливістю цього порядку є норми щодо забезпечення перекладу скарг осіб з іноземної мови. Серед недоліків слід відзначити невизначеність як предмета захисту, так і предмета оскарження.

На завершення проведеного аналізу зазначимо, що для мінімізації недоліків галузевих адміністративного порядку оскарження є доціль­ною більша деталізація загальної процедури оскарження, чітке визна­чення етапів проходження скарги особи, підстав звернення з повтор­ною скаргою, переліку можливих варіантів рішень, прав та обов’язків учасників процедури тощо. Все це необхідно для створення чіткого механізму адміністративного оскарження, запобігання тяганині та зво­ліканню з боку посадових осіб, уповноважених розглядати скарги гро­мадян.