ОСОБЛИВОСТІ ФОРМУЛЮВАННЯ ОБВИНУВАЧЕННЯ ПРО ЗЛОЧИНИ, ВЧИНЕНІ В ОРГАНІЗОВАНИХ ФОРМАХ

Боротьба зі злочинами, що вчинюються в організованих формах, може бути успішною лише при суворому дотриманні чинного законодавства, всебічній та ефективній охороні прав особи, зокрема в кримінальному судочинстві. За цих умов особливо небезпечною для правозастосовчої практики є досить поширена і приваблива теза: "На війні всі засоби гарні, а переможців не судять". Дії правоохоронних органів за таким принципом можуть завдати значної шкоди авторитету держави, правам і свободам громадян. Тому в справах про злочини, вчинені в організованих формах, треба додержуватися процесуальних гарантій прав і свобод особи з метою

247

забезпечення досягнення завдань правосуддя. Розслідування кримінальних справ про такі злочини пов'язано з певними труднощами, оскільки вони ретельніше готуються, злочинці розподіляють ролі між собою, вживають заходів по знищенню доказових матеріалів, розробляють таємні способи фінансу­вання злочинних структур. Усе це значною мірою ускладнює процес доказування по даних категоріях кримінальних справ і визначає особливості формулювання обвинувачення в актах досудового провадження. Вони полягають у тому, щоб усі факти злочинної діяльності підтверджувалися виключно достатніми доказами, а не матеріалами кримінальної чи оперативно-розшукової справи. Окрім цього, в обвинуваченні треба відображати роль співучасників і чітко визначати "внесок" кожного для досягнення спільної мети злочину. Не менш важливим є і те, що сформульовані обвинувачення співучас­никам повинні в своїй сукупності бути узгодженими й об'єктивно відображати характер стосунків між ними, розподіл ролей, ступінь активності кожного, як при вчиненні злочину, включаючи організаційні моменти, - управління поведінкою учасників на стадії утворення організованих злочинних угруповань, так і при вчиненні конкретних протиправних діянь.

Треба враховувати й те, що якими б складними не були взаємовідносини між учасниками, незалежно від їх кількості і ступеня організованості, формулювання обвинувачення кожному співучаснику має відповідати принципу забезпечення обвинуваченому права на захист. Ця вимога кримінально-процесуального закону передбачає необхідність індивідуалізації і конкретизації обвинувачення. Вона дозволяє обвинуваченому уяснити юридичну і фактичну сторону обвинувачення, сутність інкримінованих йому злочинів.

Формулювання обвинувачення є непростим завданням по будь-якій кримінальній справі. Але воно при розслідуванні злочинів, учинених в організованих формах, значно усклад­нюється, що пояснюється в першу чергу відсутністю у чинному кримінальному законодавстві визначень, що таке "організоване співтовариство", "організована група" тощо. Це також, як

248

справедливо зазначає П.М. Кубрак, "... негативно впливає на визначення предмету доказування в кримінальних справах про організовані злочини". Тому в судовій практиці зроблені відповідні напрацювання щодо кримінально-правових ознак організованих форм злочинної діяльності. Так, ще свого часу Пленум Верховного Суду СРСР роз'яснив, що під "... організованою групою слід вважати стійке об'єднання двох або більше осіб з метою вчинення декількох злочинів, при цьому про стійкість груп може свідчити попереднє планування злочинних дій, підготовка засобів реалізації злочинного наміру, підбір або вербування співучасників, розподіл ролей між ними, забезпечення заходів щодо приховування злочину, підкорення груповій дисципліні і вказівкам організатора злочинної групи".

Більш широкий перелік ознак організованої злочинної групи дається у п. 26 постанови Пленуму Верховного Суду України від 25 грудня 1992 р. "Про судову практику в справах про корисливі злочини проти приватної власності", де зазначається, що на наявність організованої групи зокрема, вказувати розроблений (хоча б у загальних рисах) і схвалений учасниками групи план злочинної діяльності або вчинення конкретного злочину, наявність організатора (керівника), прикриття своєї діяльності як своїми силами, так і з допомогою сторонніх осіб (у тому числі підкупом посадових осіб шляхом дачі хабарів), вербування нових членів, наявність загальних правил поведінки тощо. На нашу думку, дані обставини можуть враховуватися і при формулюванні обвинувачення по інших категоріях злочинів.

У п. 2 постанови Пленуму Верховного Суду України від 7 липня 1995 р. "Про судову практику в справах про бандитизм" розкривається ознака стійкості злочинного формування і вказується, що групу слід вважати стійкою за умови, якщо вона є стабільною і згрунтованою, а особи, які до неї входять, мають єдині наміри щодо вчинення злочинів. На нашу думку, також до ознак організованої злочинної групи слід віднести підготовку засобів реалізації злочинного наміру, вжиття заходів по ліквідації і приховуванню слідів злочинів, додержання

249

учасниками групи встановленої дисципліни і виконання вказівок організатора, стабільність її складу й організовних структур, єдність її членів, постійність форм і методів злочинної діяльності. Очевидно, що вищеназвані ознаки організованої злочинної групи мають не тільки кримінально-правове, але й кримінально-процесуальне значення. Вони мають бути чітко викладені у формулюванні обвинувачень по даній категорії кримінальних справ в актах досудового провадження.

У літературі з кримінального процесу розроблено рекомендації, які дозволяють ефективно індивідуалізувати обвинувачення. До них належать і наукові розробки, що розглядають питання дотримання структури обвинувачення, яка складається з двох частин: а) описання факту вчинення злочинного діяння в його кримінально-правовому значенні; б) формула обвинувачення з юридичною кваліфікацією. Такі вимоги щодо викладення змісту обвинувачення дозволяють фактично і юридичне роз'єднати злочинні діяння, вчинені кожним із співучасників окремо, а юридична формула кваліфікації дає можливість відобразити роль кожного (підмовника, пособника, організатора, виконавця) в досягненні спільної злочинної мети.

Чітко сформулювали вимоги до індивідуалізації обвину­вачення А.Я. Дубинський і В.А. Сербулов. Вони зазначають: "По-перше, якщо в справі притягаються як обвинувачені дві або більше особи, то кожній з них повинно бути індивідуально сформульоване і пред'явлене обвинувачення. По-друге, якщо особа обвинувачується у вчиненні декількох злочинів, то в постанові про притягнення її як обвинуваченого має бути окремо описано і кваліфіковано кожний злочин". На жаль, наше кримінально-процесуальне законодавство (ст. 132 КПК) не враховує вимог щодо індивідуалізації обвинувачень про вчинення злочинів в організованих формах, що негативно впливає на правозастосовчу практику.

Існують особливості у формулюванні обвинувачення при складній формі співучасті, яка передбачає вирізнення ролей організатора, виконавця, підмовника і пособника. Характер

250

участі кожного із співучасників злочину суд враховує при визначенні міри покарання.

Треба зазначити, що чинне кримінальне законодавство не визначає ступеня суспільної небезпеки названих осіб. У ст. 19 Кримінального кодексу вказується, що ступінь і характер участі кожного із співучасників у вчиненні злочину повинні враховуватися судом при призначенні покарання. Для виконання цих приписів закону необхідно визначити критерії стосовно ступеня суспільної небезпеки співучасників злочину. Щоправда, судовою практикою напрацьовані відповідні підходи. Так, організатора прийнято вважати найбільш небезпечним із співучасників; у тому числі і у порівнянні з виконавцем; у свою чергу, виконавець більш небезпечний, аніж підмовник, а останній небезпечніше пособника.

Дана оцінка ступеня суспільної небезпеки співучасників не є правовою категорією. Вона може змінюватися залежно від конкретних обставин справи. Тому автори Коментаря до Кримінального кодексу України справедливо зазначають, що в окремих, виняткових випадках небезпечність підмовника (а іноді і пособника) може бути настільки високою, що вони можуть виступати головними учасниками злочину. Звідси випливає, що внесення до формулювання обвинувачення коректив, пов'язаних із зміною виду співучасті, є порушенням вимог ст. 277 КПК, яка забороняє зміну обвинувачення в суді на більш тяжке або яке суттєво відрізняється від початкового за фактичними обставинами. У таких випадках суди змушені повертати кримінальну справу на додаткове розслідування. Для того, щоб уникнути цього і забезпечити право обвинуваченого знати, в чому він обвинувачується, у формулюванні і формулі обвинувачення діяння повинні бути описані таким чином, щоб чітко вимальовувався вид співучасті (організатор, виконавець, підмовник чи пособник).

Виходячи з цього, при формулюванні обвинувачення треба чітко визначити ознаки видів співучасників злочину з відповідним мотивуванням. Зокрема, при формулюванні обвинувачення щодо організатора (керівника) злочинної групи

251

треба вказувати: а) дії по організації злочинної групи і керівництву нею (планування злочинних дій, підбір і вербування співучасників, розподіл ролей між ними і та ін.); б) вчинення злочинних діянь учасниками організованої злочинної групи, що охоплюються наміром організатора і членами злочинного співтовариства. Окрім цього, в обвинуваченні кожного учасника злочинної групи обов'язково повинно знайти відображення: а) належність до неї (дача згоди на участь у злочинному співтоваристві і в запланованих злочинних діяннях); б) безпосередня участь у запланованих злочинних актах і конкретна роль кожного.

Є певні особливості формулювання обвинувачення при вчиненні злочину групою осіб за попередньою змовою. У цьому випадку в актах обвинувачення досудового провадження мають бути відображені: а) сам факт попередньої змови (момент її виникнення, місце, час, ініціатива, згода учасників змови, можливий розподіл ролей тощо); б) конкретні дії кожного учасника змови, спрямовані на реалізацію домовленості (дії по переміщенню предметів контрабанди та ін.).

Однак незрідка слідчі в актах обвинувачення досудового провадження не дотримуються вимог до індивидуалізації видів співучасті при вчиненні злочинів організованими групами. Це в першу чергу стосується розслідування злочинів про контрабанду, вчинену групою осіб. Так, при розслідуванні кримінальної справи щодо Маги, Левкулича, Лешанича і Гапака слідчий у постановах про притягнення їх як обвинувачених і в обвинувальному висновку обмежився лише вказівкою, що контрабанда була вчинена за попередньою домовленістю групою осіб, хоча в матеріалах справи було достатньо доказів про розподіл ролей між ними.

Зростання організованої злочинної діяльності призвело до збільшення кількості злочинів, учинених бандою. Законодав­ство і практика виділяють специфічні ознаки цього злочинного угруповання. Його специфічною ознакою є попередня змова. Так, учасники банди об'єднуються для вчинення не будь-яких злочинів, а з метою нападу на громадян, підприємства, установи

252

чи організації, її обов'язковою ознакою є також стійкість, наявність хоча б у одного з учасників зброї і обізнаність про це всіх членів. Безумовно, що ці ознаки водночас мають і кримінально-процесуальне значення. Хочаст. 132 КПК прямо не називає цих ознак як таких, що підлягають відображенню у постанові про притягнення особи як обвинуваченого, але ця норма дає можливість враховувати особливості диспозиції кожної статті Особливої частини Кримінального кодексу, в тому числі і ст. 69, оскільки в ній вказується, що крім злочину, в якому обвинувачується дана особа, часу, місця, треба зазначити й "інші обставини вчинення злочину".

Останнім часом в юридичній літературі активно обгово­рювалася пропозиція про закріплення в законі кримінальної відповідальності не тільки за вчинення злочинів у складі злочинної організації або злочинному співтоваристві, але й за саму участь у них. Такий підхід є в конструкції ст. 69 КК України. Вона передбачає кримінальну відповідальність не тільки за участь у нападі, що вчинюється бандою, але й за організацію озброєної банди, і за участь у такій банді. На цю особливість кваліфікації даного виду злочину звернув увагу Пленум Верховного Суду України, який у ч. 2 п. З постанови від 7 липня 1995р. "Про судову практику в справах про бандитизм" зазначив, що "...відповідно до ст. 69 КК України організація озброєної банди є закінченим злочином з моменту її створення, незалежно від того, чи вчинили члени банди хоча б один напад".

Тому в постанові про притягнення особи як обвинува­ченого необхідно формулювати обвинувачення, що підтверджує факт вступу в банду, а також практичну участь у її діяльності. Автори коментаря до Кримінального кодексу України вказують, що особа, яка вступила в озброєну стійку групу, не обов'язково повинна брати участь у вчинюваних бандою нападах. Участь у ній може полягати у приховуванні членів банди, засобів злочину, майна, здобутого злочинним шляхом, підшукуванні об'єктів для нападу, втягненні нових осіб, а також у виконанні інших функцій, спрямованих на досягнення спільної мети банди.

253

Організована злочинна діяльність як складна форма співучасті може включати співучасть: а) у вузькому розумінні (коли кожен із співучасників виконує певну роль у вчиненні злочину) і б) у формі злочинного співтовариства (банда, організована група). Тому при доказуванні організованості злочинного угруповання необхідно враховувати вимоги кримінального закону, що характеризують співучасть як з об'єктивної, так із суб'єктивної сторони. Недотримання цих загальновизнаних вимог кримінального права при формулю­ванні обвинувачення в разі вчинення злочинів в організованих формах може призвести до небажаних наслідків. Для попередження можливих помилок при кваліфікації дій злочинців у процесі доказування треба виходити з того, що ця діяльність з об'єктивного боку здійснювалась декількома особами, які брали участь у вчиненні злочину чи сприяли йому. Крім цього, слід мати на увазі й те, що дії кожного співучасника є складовою спільних зусиль, що забезпечують досягнення мети єдиного злочинного наміру. Узгодженість дій співучасників може мати місце як на стадії попередньої злочинної діяльності, так і в процесі вчинення злочину виконавцем. Відсутність даної обставини чи її недоведеність у процесі доказування є підставою для розмежування співучасті у вчиненні злочину і гак званої причетності до злочину у формі приховування, недонесення чи потурання.

Важливим складником об'єктивної сторони співучасті є причинний зв'язок між діянням кожного співучасника і спільним злочинним результатом. У постанові про притягнення особи як обвинуваченого належним чином треба відображати і суб'єктивну сторону співучасті. Для цього суб'єкту доказування необхідно мати в розпорядженні достатність доказів, які безперечно підтверджували б наявність у кожного з членів злочинного угруповання умисної форми вини, що характе­ризується усвідомленням спільних дій, а також бажанням об'єднати свої зусилля із зусиллями інших учасників злочину цля досягнення спільного результату.

У науковій літературі останніх років обговорювалися

254

пропозиції щодо закріплення в законі такого виду злочину, як створення злочинної організації або злочинного співтовариства. При цьому керівники і всі його члени повинні нести відпові­дальність як за належність до організованої групи, так і за вчинення її членами злочинних дій, незалежно від того, чи охоплюються вони умислом організатора, чи відповідають "спеціалізацїї" співтовариства. З такою думкою не можна погодитися. Закріплення цієї пропозиції порушило б принцип відповідальності за наявності вини в кримінальному праві і відкрило б шлях до об'єктивного інкримінування. Відомо, до яких трагічних наслідків призвели такі "теоретичні конструкції" в кримінальному праві в роки сталінських репресій. Тому, на наш погляд, є найбільш прийнятним визначення злочинного співтовариства, сформульоване в ч. З ст. 20 Основ кримі­нального законодавства СРСР і союзних республік від 2 липня 1991 p., де вказується, що "особа, яка організувала групу або нею керувала несе відповідальність за всі вчинені групою злочини, якщо вони охоплювалися її умислом. Інші учасники організованої групи несуть відповідальність за злочини, у підготовці чи здійсненні яких вони брали участь". Даний правовий акт у зв'язку з розпадом СРСР не набув чинності. Гадаємо, що такий підхід до вирішення даної проблеми в новому Кримінальному кодексі України може бути збереженим. При формулюванні обвинувачення в даній категорії кримі­нальних справ обов'язково підлягає відображенню факт обізна­ності кожного із співучасників про те, що разом з ним діють й інші особи, які виконують відповідні ролі, тобто доказами повинна підтверджуватися інформованість кожного із співучасників, що він діє не сам, а спільно з іншими. Таким чином, в обвинуваченні про вчинення злочинів в організованих формах підлягають відображенню обгрунтовані достатніми доказами обставини, що вказують: а) на взаємну обізнаність співучасників про злочинну діяльність кожного з них; б) на усвідомлення кожним із співучасників того, що він разом з діями інших вчиняє злочин або сприяє його вчиненню; в) на бажання або свідоме допущення отримання спільного злочинного результату.

255

О.В. Горбачев, канд. юрид. наук, доц., Національна юри­дична академія України імені Ярослава Мудрого (м. Харків)

предмет І межі доказування у справах про злочини

У НЕБАНКІВСЬКИХ КРЕДИТНО-ФІНАНСОВИХ СТРУКТУРАХ

На підставі Декрету Кабінету міністрів України "Про довірчі товариства" від 17 березня 1993 р. в Україні було утворено понад 5 тис. всіляких небанківських кредитно-фінансових структур, у тому числі близько 240 з них - у Харківській області. Подальший перебіг подій у зв'язку з діяльністю багатьох з них широко відомий. Виключно різку негативну оцінку наслідкам хибного урядового рішення дано в постанові Верховної Ради України від 31 жовтня 1996 p., оскільки це "призвело до поширення в Україні фінансового шахрайства у загрозливих для держави широкомасштабних розмірах, масового пограбування населення, насамперед соціальне не захищеного". Підставами для такої оцінки були й матеріали численних кримінальних справ, по багатьох з яких було виявлено тисячі ошуканих вкладників.

Водночас слід зазначити, що діяльність далеко не всіх новостворених структур давала належні підстави для застосування кримінального закону або навіть для порушення кримінальних справ. Оскільки багато матеріалів та криміналь­них справ ще не знайшли остаточного вирішення, немає змоги дати повну кримінологічну та криміналістичну характеристику вказаним явищам, але вже на основі проведених локальних досліджень можна дійти висновку, що число порушених кримінальних справ приблизно на порядок менше, ніж число потенційно криміногенних фінансових структур. Слід зважити також на непоодинокі випадки прийняття помилкових і по суті незаконних рішень як про відмову у порушенні кримінальних справ, їх припинення, так і про притягнення до кримінальної

256

відповідальності. Так, після відміни прокурорами постанов про відмову в порушенні кримінальних справ або про припинення кримінальних справ винним особам судами Харківської області визначено покарання на строки від 10 до 12 років ув'язнення, зокрема - в Київському та Жовтневому районах м. Харкова.

Навіть після правильної оцінки злочинного характеру певної ситуації каменем спотикання надалі стає предмет доказування, що визначає і напрями розслідування, і його обсяг. Основною помилкою є механічне перенесення змісту поняття "подія злочину" (п. 1 ст. 64 КПК) на окремий факт виконання зобов'зань по одержаних від громадян внесках, а таких фактів буває по декілька тисяч у кожній справі. На відміну від випадків учинення низки дійсно окремих злочинів будь-яка кількість фактів затримки виплат сама по собі може і не давати підстави для оцінки цих фактів як злочинних. У той же час сам факт залучення коштів в якусь незареєстровану або зареєстровану по підроблених документах структуру, отримання валютних цінностей без відповідної ліцензії на таку діяльність дає підстави для притягнення до кримінальної відповідальності причетних осіб без очікування, поки шахрайська структура "набере оберти". Саме так, наприклад, діяли два молодики з Криму, зібравши чимало грошей у Харкові під вивіскою неіснуючої благодійної організації "Символ шляху".

Суттєве значення має створення головною "пірамідаль­ною" структурою низки дочірніх товариств (один харківський ділок з середньою освітою зареєстрував 43 таких товариства протягом кількох місяців) з розрахунком, що контролюючі органи просто заплутаються при вивченні їх діяльності і схем перекачки коштів. У таких випадках першочергове значення набуває виявлення принципових схем грошового обігу, кінцевих адресатів - фактичних одержувачів коштів, розподілу ролей співучасників, обставин, що сприяли злочинам, та осіб, які їх вчиняли або полегшували їх учинення.

Тому зосередження основних зусиль для закріплення численних фактів по схемі "внесено - повернуто - борг" з неодноразовими викликами кожного вкладника є малопродук-

257

тивним. До того ж усіх не вдається встановити, а чимало з'являються за викликами з огляду на суму вкладу (від 50 тис. крб., або 50 коп. у нинішньому вимірі) або з інших міркувань. Головне ж полягає в доцільності таких допитів, бо всі дані щодо вказаних фактів уже з достатньою повнотою та достовірністю відображені в акті ревізії.

Проведення допиту дещо збільшить число джерел доказів, а не самих доказів. Врешті-решт, такий хід розслідування лише зволікає завершення слідства.

Минуть місяці, а то й роки, доки справа буде розглянута судом. Та й після цього ошуканий вкладник не може нічого одержати, бо згідно з п. 4 постанови Верховної Ради від 31 жовтня 1996 р. будь-яке відшкодування коштів потерпілим заборонено до прийняття відповідних законів та урядових рішень, термін підготовки яких був визначений не пізніше 1 січня 1997 р. Минуло вже два роки, а постанова Верховної Ради не виконана. Малось на увазі створення загальнодержавного фонду, але виникає запитання: чому потерпілі від конкретного шахрая не можуть скористатися саме його коштами або цінностями. Так, органами розслідування ще в 1995 р. було накладено арешт на власний будинок у Ялті, на автомобіль БМВ-520, що належить одному з шахраїв з "Символу шляху", коштів від реалізації було б достатньо для задоволення позовів вкладників, але потерпілі тепер можуть про це тільки мріяти. Є факти припинення відшкодувань при тому, що цінності вже реалізовані, а кошти знаходяться на депозитних рахунках судів.

Такі правові механізми, а точніше, їх відсутність суперечать головному завданню кримінального судочинства -захисту прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб. Вбачається, що держава намагається якось реабілітувати себе, невідомо коли виділивши деякі суми одним вкладникам за рахунок інших, а не бюджетних коштів, оскільки створити загальнодержавний страховий фонд держава не буде спроможна ще впродовж багатьох років.

Екстенсивні методи розслідування лише зовні мають вигляд діяльності, що забезпечує всебічне, повне й об'єктивне

258

дослідження всіх обставин кримінальної справи, швидке і повне розкриття злочинів та законність у державі взагалі. До того ж це значною мірою паралізує діяльність правоохоронних органів і судів, призводить до невиправданих судових (читай -державних, народних) витрат. Окрім справ-монстрів, у кримінальних справах є чимало окремих процесуальних документів-монстрів; саме до цього призводить перелік у постановах про притягнення особи як обвинуваченого, про продовження строків розслідування, в обвинувальному висновку, вироках багатьох тисяч фактів одержання виплат або невиплат навіть незначних сум.

Якщо на стадії досудового розслідування вибір належної методики розслідування забезпечує швидкість та повноту провадження з самого початку і має значення в основному для цієї стадії процесу, то дві загальні проблеми: а) розподіл обов'язку доказування між органами розслідування та судом і б) преюдиційне значення висновку суду про злочинний характер діяльності засуджених, викладеного у вироку, для наступного рішення про відшкодування збитків особам, які не брали участі в даній кримінальній справі, - мають ширше значення і заслуговують окремого аналізу.

Принцип вільної оцінки доказів за своїм внутрішнім переконанням, як він сформульований у ст. 67 КПК, не зобовязує органи розслідування використовувати всі можливі джерела доказів, зокрема, допитувати особу, якщо у матеріалах справи є достатньо повне пояснення цієї особи. Визначення преюди-ційного значення встановленої судом злочинності діяння може бути підставою для розгляду в спрощеному порядку вимог потерпілих, які з якихось причин не брали участі в даній справі, до винесення судового рішення по ній. Вважаємо, що ці питання заслуговують уваги робочої комісії по підготовці нового КПК України.

259

В.А. Губанов, мл. науч. сотруд­ник НИИ ИПП АПрН Украины (г. Харьков)

проблемы использования современных научных знаний

для детекции стрессового состояния по голосу

на предварительном следствии

На Украине продолжается сращивание должностных и материально-ответственных лиц с организованной преступ­ностью государственных структур в экономически выгодных сферах производства. Несовершенная система налогообло­жения подталкивает предпринимателей к поиску путей уклонения от уплаты налогов. Сокрытие доходов от налого­обложения позволяет им черпать средства, значительная часть которых направляется на поиски новых методов и схем покрытия, хранения и дистанционного уничтожения истинных цанных о доходах фирмы в компьютерной сети. В эту деятельность вовлекаются специалисты высокого уровня, тоэтому следователю часто достаточно трудно выявить, тем золее доказать, например, факт обналичивания денег. Особое внимание уделяется объяснениям, которые дают на предва-эительном следствии подозреваемые относительно проис­хождения тех или иных документов, подписей и т.п. Зачастую шализ полученной информации дает ключ к схеме сокрытия юхода от налогообложения, в связи с чем очень важна оценка ;тепени правдивости этих объяснений. Из литературных Істочников и экспериментальных данных, полученных лично Івтором, известно, что в ситуации, когда отвечающий на эмоционально значимый вопрос скрывает свою причастность осведомленность) к событиям, о которых его спрашивают, у Іего обязательно появляется эмоциональное напряжение -«стояние тревоги. В результате действия последнего в речь Ітвечающего привносятся характерные акустические, линг-Іистические и экстралингвистические признаки. Частотно-ременные параметры речи однозначно коррелируют с

260

изменением эмоционального состояния, например, увели­чивается значение средней длительности чистой речи и уменьшается средняя и относительная длительность пауз, увеличивается индекс нерешительности и латентное время, обнаруживается микродрожь голоса в виде амплитудной и частотной модуляции частоты основного тона. Эти и другие частотно-временные параметры речи легко контролировать в реальном масштабе времени, что позволяет оперативно детектировать степень напряжения при ответе на значимые вопросы в процессе вербального общения. Современные методы и средства ("О чем сообщает Трастер?" www.faust.kiev.ua/truster> частотно-временного анализа речевой информации позволяют дифференцировать следующие категории правдивости ответов:

правда - субъект говорит правду и не находится в состоянии возбуждения, уровень эмоционального напряжения равен уровню при ответах на нейтральные вопросы;

ложь - "прямая" ложь или искаженные ответы на значимые ответы;

ложное утверждение - сильное преувеличение; обещания, о невыполнении которых известно заранее;

неуверенность - при неуверенности или когда субъект преувеличивает;

неточность - субъект знает всю ситуацию, но скрывает что-то или не владеет полной информацией и начинает что-либо выдумывать;

повышенное эмоциональное напряжение - уровень эмоционального напряжения выше ответа на нейтральные вопросы, т.е. субъект стал более возбужденным;

сильное эмоциональное напряжение - субъект имеет высокое эмоциональное напряжение, но это не означает, что он лжет; это может указывать на интенсивность чувств при вербальном общении на данную тему;

хитрость - субъект чувствует себя неловко при обсуждении данного вопроса; есть попытка скрыть ложь и использовать цинизм для избежания прямого ответа;

261

манипуляция голосом - субъект сознательно манипу­лирует голосом для того, чтобы ответы звучали более уверенно или чтобы избежать напряженных (значимых) вопросов.

Наличие такой информации позволяет следователю оперативно вносить соответствующие коррективы в процесс вербального общения с субъектом следственного действия. В свою очередь, от следователя требуется наличие специальных знаний и навыков из области психофизиологии человека либо специальных приборов (компьютерных программ) для детекции (например, по параметрам голоса) эмоционального стресса, возникающего у человека в момент активации его следа памяти о самом преступлении или его деталях, и методики актуализа­ции следа памяти в процессе вербального и невербального общения.

Вопросы интерпретации изменений отдельных параметров жизнедеятельности человека (таких как речь, память, эмоции) с учетом его физического состояния, окружения, в котором он находится, значимости совершаемых им действий для него и его близких, их взаимное влияние (корреляция) и возможность использования этих особенностей давно являются предметом пристального изучения ученых в различных областях науки и криминалистов в частности. В настоящее время, когда уровень технической и методологической оснащенности криминалиста-исследователя значительно возрос, стало возможным создание устройств и разработка методов, помогающих следователю в его практической деятельности определять связь и взаимное влияние некоторых параметров речи, памяти и эмоционального напряжения допрашиваемого, скрыто, без внесения дополни­тельного эмоциогенного раздражителя, с целью детекции эмоционального стресса, связанного с утаиванием информации (осведомленности) об интересующих следователя фактах. К приборам, с помощью которых возможно решение задач детекции эмоционального стресса, следует отнести измеритель гемпоральных характеристик ТЕМП-1, разработанный в НИИ ИПП АПрН Украины. Он позволяет в реальном масштабе зремени измерять 5 темпоральных параметров речи - латентный

262

период, время чистой речи, время пауз, число слогов, число пауз.

Прибор ТЕМП-1 - это лишь инструмент, а потому эффективность анализа эмоционального стресса с его помощью будет определяться знаниями и опытом оператора, исполь­зующего этот прибор. К нему предъявляются относительно невысокие требования как к психофизиологу, но без основ психофизиологии приступать к исследованию бессмысленно. Оператор должен хорошо осознавать взаимосвязь процессов мышления, памяти, эмоций, внешних ощущений и речепо— рождения в их внутреннем и внешнем проявлении, осознанном и подсознательном.

Напомним некоторые из основных внутренних и внешних психофизиологических проявлений способностей человека, понимание причинно-следственной связи между которыми важно для получения качественных результатов в процессе актуализации следа памяти при вербальном общении с целью детекции эмоционального стресса по темпоральным пара­метрам речи.

Учитывая, что прибор ТЕМП-1 анализирует параметры речи, начнем с нее. Говоря о речм как о процессе слово-порождения, следует различать слова внешние - произносимые устно, и внутренние - произносимые мысленно. Это весьма важно, так как на внутреннее слово затрачивается определенное время, обычно это пауза, в некоторых случаях заполненная нерелевантными словами.

Как говорит Иоанн Домаскин, внешнее слово (для окружающих) есть вестник мысли, люди, одаренные способ­ностью речи, с помощью внешнего слова передают свои мысли слушающим их. Важно знать, что формируется внешнее слово голосообразующим аппаратом, который включает четыре основные части - генератор звука - гортань; надставную резонаторную часть - глотка, полость носа, околоносовые пазухи; энергетическим - трахея, бронхи, легкие и дыхательная мышца (диафрагма), артикуляционным - ротовая полость, зубы, губы, твердое и мягкое небо.

Внутреннее слово (произносимое для себя) формируется

263

и "произносится" молча "про себя", без всякого восклицания. Такое молчаливое рассуждение внешне себя почти никак не выдает. Тем не менее активный покой, пауза, недействие -феномены, целенаправленное исследование которых позволяет получать значимую информацию о внутренних формах развитого действия, таких как образ, слово, идея, смысл, замысел, умысел.

Для мыслительной деятельности при формировании будущего высказывания, как правило, отсутствует потребность в устной речи, однако для передачи результата мыслительной деятельности окружающим устная, письменная речь, язык жестов, звуков крайне необходимы. Иногда (например, если предъявляемый вопрос явился неожиданным) у отвечающего появляется стресс - изменение эмоционального напряжения. Стресс оставляет след в его памяти, возбуждая воображение. При сильном эмоциональном возбуждении след памяти сохраняется надолго, если не навсегда.

Способность человека мыслить есть результат исполь­зования второго дара - умственной способности. Она дает ему возможность также рассуждать, сопоставлять, умозаключать и т.д. В результате этой деятельности человек принимает решения, одобряет (не одобряет) что-либо, побуждает себя к действиям либо, наоборот, уклоняется от них. Только умом постигаются советы и принимаются решения свободного выбора. Эта способность постоянно используется субъектами вербального общения.

Память - это способность переживать, запечатлевать и вспоминать прошлое. По определению Иоанна Дамаскина, память - это "представление, оставленное как каким либо чувством, так и каким либо мышлением, обнаруживающимся через действие; или сохранение вещи, воспринятой и чувством, и мышлением". И далее: "И так, всякий раз как она (мысль) сохраняет образы тех вещей, которые постигла и представ­лением, и мышлением, тогда говорят, что она помнит". Вся психическая деятельность человека покоится на непрерывном функционировании памяти и мышления. Эмоциональные

264

элементы так или иначе увязаны с функционированием мышления и памяти.

Воображение - почти сверхъестественная способность воспроизводить в уме разные образы, предметы, события, отдаленные расстоянием и временем. У Иоанна Дамаскина это "припоминание": "Припоминанием же называется восстанов­ление сил памяти, исчезнувшей вследствие забвения. А забвение есть утрата памяти. И так, способность воображения, воспринимая материальные предметы через посредство чувств, передает мыслительной способности или рассудку, ибо и то, и другое - одно и то же. Он, принявши и обсудив, отсылает (результат) способности памяти".

Неосознаваемая установка, либо просто установка, пронизывает практически все сферы психической жизни человека. Это - готовность организма (или субъекта) к совершению конкретного действия или к реагированию в определенном направлении. Если навык относится к периоду осуществления действия, то установка - к периоду, который ему предшествует. Вот пример из древнекитайского литературного памятника. "Пропал у одного человека топор. Подумал он на сына своего соседа и стал к нему приглядываться: ходит, как укравший топор, глядит, как укравший топор, говорит, как укравший топор. Словом, каждый жест, каждое движение выдают в нем вора. Но вскоре тот человек стал вскапывать землю в долине и нашел свой топор. На другой же день посмотрел на сына соседа: ни жестом, ни движением не похож он на вора".

Исследование корреляционных зависимостей спектраль­ных и темпоральных характеристик речи допрашиваемого и его эмоционального напряжения (в момент его изменения) приобретает особую значимость для распознания лжи в условиях, когда риск, связанный с ложным ответом, велик. Здесь важную роль играют многие факторы: умение правильно формулировать и задавать вопросы допрашиваемому; количес­тво и последовательность вопросов; помещение и обстановка, где производится допрос; тон и манера произнесения,

265

используемые следователем. Так, обвинительный тон речи следователя обязательно увеличит психотравмирующую нагрузку допрашиваемого (его эмоциональное напряжение), что повлечет изменение параметров его речи при ответе, даже правдивом. Подобные изменения вызываются и другими раздражающими факторами, например, неожиданным телефон­ным звонком, разговором или действиями, происходящими рядом, звуками радио, шумом с улицы, приходом постороннего и т.д.

При использовании прибора Темп-1, вопросы должны быть составлены таким образом, чтобы первые (минимум 3-5) были нейтральными (не касались основной темы допроса). Здесь помогут знание индивидуальных особенностей (положи­тельных наклонностей) допрашиваемого, его увлечений, тем разговора, которые он мог бы поддержать с интересом. Подбор нейтральной темы и формулирование соответствующих вопросов - задача не простая; от успешности выполнения этого этапа во многом зависит качество общего результата. Когда допрашиваемый "разговорится", фон его эмоционального напряжения стабилизируется и прибор будет фиксировать небольшие отклонения от среднего их значения. На это будут указывать и такие факторы: допрашиваемый отвечает с явным желанием, распространенными предложениями, уточняет существенные детали, сам развивает начатую следователем гему разговора и т.п. На этом заканчивается этап установления психологического контакта. После чего необходимо задать 2-3 ''промежуточных" по значимости вопроса и как бы невзначай (прежним тоном) спросить о предмете (человеке, событии), осведомленность допрашиваемого о котором значима для гледователя. Затем необходимо задать еще 2-3 "промежуточ­ных" вопроса опять же без привнесения дополнительных психотравмирующих нагрузок, спокойно, даже если следова-гель абсолютно уверен в лживости ответа на заданный вопрос.

Цель анализа темпоральных характеристик речи при выявлении эмоционального стресса заключается в фиксации всплесков либо провалов этих характеристик при ответах на

266

эмоциогенные вопросы по сравнению с незначительными перепадами при ответах на нейтральные вопросы. Отсутствие таких всплесков (провалов) при ответах на эмоциогенные вопросы следователь должен толковать как неосведомленность субъекта об интересующем следователя факте, событии и либо прийти к выводу, что неправильно сформулировал вопросы.

Протекание мыслительного процесса допрашиваемого, особенно в момент после заданного ему неожиданного значимого вопроса, можно сравнить с мыслительной деятель­ностью шахматиста, соперник которого сделал неожиданный ход, а ему предстоит сделать ответный, правильность которого может повлиять на дальнейшую игру. Разница в том, что у шахматиста, пожалуй, больше времени на обдумывание и меньше риск при неверном ходе. Продолжительность этого (латентного) времени реакции на неожиданный вопрос у допрашиваемого определяется типом его темперамента и наличием (отсутствием) заранее заготовленного ответа, а также видом эмоционального состояния, которое вызвал вопрос следователя. Если последний значимые вопросы задает как бы невзначай, вперемешку с нейтральными, мыслительная деятельность допрашиваемого в эти моменты прерывается для обработки вновь поступившего вопроса. Допрашиваемый может начать говорить, еще не подготовив до конца ответ (это так называемая "заполненная пауза"). При этом ничего значимого он скорее всего не скажет, лишь полностью сформировав направление мысли, начнет говорить что-либо по существу заданного ему вопроса, удлиняя паузы между словами в мыслях "шлифуя" спонтанно придуманную версию ответа.

Особо внимательно следует отнестись и к оговоркам. Как считал 3. Фрейд, оговорки возникают не случайно: в них прорываются истинные (скрываемые) намерения и пережи­вания человека, по нашему мнению, при определении темпоральных характеристик речи оговорку следует отнести к числу нерелевантных слов - заполнителей пауз.

Следующую группу вопросов строят аналогичным образом, после анализа и интерпретации результатов предыду-

267

щего ответа.

Необходимо отметить, что данная методика не направлена на определение вида и знака эмоционального напряжения допрашиваемого, а лишь на фиксирование его изменений при ответе на эмоциогенный вопрос. Для получения положительных результатов актуализации следов памяти необходимо правильно оценить фактор значимости предъявляемого вопроса для конкретного лица. При интерпретации результатов допроса следует также учитывать тип возбудимости центральной периферической системы допрашиваемого, его физическое состояние, условия допроса, имеет ли он навыки управления непроизвольными функциями (аутотренинга, йоги и т.п.).

Широкое внедрение в практику работы правоохра­нительных органов приборов и методик бесконтактного анализа эмоционального стресса при ответе на эмоциогенные вопросы повысит качество оценки точности и правдивости получаемой следователем информации на предварительном следствии при даче показаний по делам о сокрытии доходов, полученных в результате предпринимательской деятельности, выявлении субъектов и причин кражи, взлома, и т.п. Одновременно следует отметить, что исследование видео- и аудиозаписей в условиях криминалистической лаборатории позволяет снять многие ограничения на подготовку к записи вербального материала, для выявления стрессового состояния как признака ложного ответа. Для этих целей пригодны видео- и аудиозаписи, выполненные во время воспроизведения на месте происшес­твия.

268

Т.Б. Вільчик, канд. юрид. наук, Національна юридична академія України імені Ярослава Мудрого (м. Харків)

вдосконалення повноважень прокурора

у кримінальному судочинстві як засіб підвищення

рівня боротьби з економічною злочинністю

Економіка є пріоритетною сферою діяльності організова­ної злочинності. Саме в ній виникли і фактично зберігаються необмежені можливості швидкого незаконного збагачення, здійснення впливу на вирішення будь-яких питань, в тому числі політичних, що виникають у суспільстві. Боротьба з організо­ваною економічною злочинністю є необхідною умовою не тільки для здійснення економічних перетворень в Україні, але й визначення шляхів подальшого розвитку держави в цілому, одним з пріоритетних напрямків діяльності держави та її органів, у тому числі й прокуратури. Відповідно до ст. 16, 26 Закону України "Про організаційно-правові основи боротьби з організованою злочинністю" у Генеральній прокуратурі України створено Управління нагляду за додержанням законів спеціальними підрозділами по боротьбі з організованою злочинністю, а у прокуратурах Автономної Республіки Крим, областей, міст Київа та Севастополя - відповідні відділи, що здійснюють безпосередній нагляд за дотриманням законів спецпідрозділами по боротьбі з організованою злочинністю під час проведення ними оперативно-розшукової діяльності, дізнання та досудового слідства, а також забезпечують взаємодію між органами прокуратури і спеціальними підроз­ділами МВС та СБУ України з територіальними органами внутрішніх справ, Служби безпеки, митними органами.

Жодна діяльність не може бути ефективною, якщо не будуть чітко визначені її предмет і завдання. Завдання прокуратури на стадії досудового слідства, дізнання та при здійсненні нагляду за ОРД як у чинному законі України "Про прокуратуру", так і у проектах нового Закону сформульовані

269

не досить чітко й однозначно. Здійснюючи нагляд за додер­жанням законів органами, які провадять оперативно-розшукову діяльність, дізнання та досудове слідство, прокурор вирішує двоєдине завдання: сприяє викриттю винних у вчиненні злочину, всебічному, повному й об'єктивному дослідженню обставин кримінальної справи і забезпеченню дотримання законності під час цього процесу. Предметом нагляду є додержання: а) прав людини і громадянина; б) встановленого порядку вирішення заяв та повідомлень про злочини; в) законів при виконанні оперативно-розшукових заходів і проведенні розслідування; г) законності рішень, що приймаються названими органами.

Проект нового Кримінально-процесуального кодексу України відносить до повноважень прокурорів складання обвинувальних висновків по кримінальних справах, що розслідуються не тільки ними особисто, але й усіма слідчими незалежно від їх відомчої належності (п. 11 ст. 25, ст. 246, п. 1, 2 ч. 1 ст. 247, ст. 254 проекту, підготовленого робочою групою Кабінету Міністрів України). Вважаємо, що це положення проекту входить у протиріччя з п. З ст. 121 Конституції України, яка закріплює наглядові повноваження за додержанням законів органами досудового слідства. Крім того, перекладання обов'язків слідчого на прокурора суперечить і процесуальній самостійності слідчого. На стадії досудового слідства прокурор лише забезпечує дотримання законності при розслідуванні кримінальних справ і приймає процесуальні рішення нагля­дового характеру. Для трансформування обвинувального висновку в акт кримінального переслідування прокурору слід виносити спеціальну постанову про надання даному документу такого значення і направлення справи до суду. Вважаємо також доцільним надати прокурору право при вивченні матеріалів кримінальної справи у порядку ст. 228 КПК України виносити постанову про виключення із системи судових доказів даних, одержаних в результаті слідчих дій, при провадженні яких суттєво порушено вимоги кримінально-процесуального закону, якщо ці дані підтверджуються іншими матеріалами справи.

270

Підтримання в суді обвинувачення від імені держави в інтересах потерпілого, цивільного позивача є самостійною функцією прокуратури (згідно з п.5 ст. 129 Конституції України ця функція становить одну з основних засад кримінального судочинства). Вирізнення цієї функції як самостійної викликає необхідність законодавчого закріплення її завдань. Чинне законодавство передбачає такі завдання прокурора у судовому процесі, які не відображають сутності діяльності прокуратури і притаманні іншим учасникам судового розгляду (ст. 34 Закону України "Про прокуратуру"). Завдання прокурора у судовому процесі повинні перш за все зумовлюватися його функцією -обвинувачення й охоплювати, зокрема, викриття винних у вчиненні злочину і притягнення їх до передбаченої законом відповідальності. Ці завдання прокурор повинен вирішувати шляхом: а) викладення суду обвинувачення попереднього розслідування; б) дослідження доказів, зібраних по справі; в) надання суду нових доказів; г) доповнення; д) змінення обвинувачення. Останнє в ході судового розгляду можливе лише на менш тяжке і не пов'язане з істотними змінами обвину­вачення за фактичними обставинами. Якщо необхідно змінити його на більш тяжке або пов'язане з істотними змінами обвинувачення за фактичними обставинами, а також у випадках, коли доказів для розгляду справи недостатньо, прокурор має заявляти клопотання про відкладення слухання справи строком до одного місяця. В ході нового розгляду справи тим же складом суду прокурор повинен пропонувати суду нові докази щодо винуватості особи, яка притягається до кримінальної відпові­дальності.

Ствердження про те, що прокурор у суді першої інстанції виконує функцію обвинувачення, не означає, що він у будь-якому випадку має наполягати на винесенні судом обвинуваль­ного вироку по справі, незважаючи на наявність або відсутність доказів. Він зобов'язаний будувати свою діяльність у суді таким чином, щоб вона була спрямована на викриття винних у вчиненні злочину на підставі всебічного, повного й об'єк­тивного дослідження обставин кримінальної справи. Якщо в

271

результаті судового розгляду прокурор переконається, що дані судового слідства не підтверджують подію, склад злочину або участь підсудного у вчиненні злочину, він повинен відмовитися від підтримання державного обвинувачення в цілому по справі або з певного епізоду (епізодів).

Підтримання державного обвинувачення, по суті, є способом реалізації представництва інтересів держави у суді першої інстанції. Інтереси держави та суспільства не обмежуються лише кримінальним переслідуванням осіб, які вчинили злочини, а пов'язані із завданнями кримінального судочинства, в тому числі з охороною прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, які беруть у ньому участь. У зв'язку з цим прокурор у судовому розгляді зобов'язаний довести не лише винуватість підсудного у вчиненні злочину, але й характер та розмір шкоди, заподіяної злочином. Участь прокурора у вищестоящих судових інстанціях також зумовлена необхідністю представництва інтересів держави в усіх стадіях судового процесу.

Н.Є. Філіпенко, ад'юнкт ка­федри ОРД ОВС Університету внутрішніх справ, капітан міліції (м. Харків)

ВЗАЄМОДІЯ ОПЕРАТИВНИХ АПАРАТІВ УСТАНОВ ВИКОНАННЯ ПОКАРАНЬ ТА

служби ДСБЕЗ у розкритті злочинів

Викорінення злочинності є найважливішою умовою розбудови правової держави в Україні. Згідно з Конституцією України, Декларацією про державний суверенітет України, законами та підзаконними актами держава забезпечує рівність усіх громадян України перед законом, охороняє державний та суспільний лад, права і законні інтереси громадян від будь-яких посягань.

272

Цим, зокрема, зумовлені завдання, що стоять перед правоохоронними органами.

Взаємодія оперативних апаратів установ виконання покарань та служби ДСБЕЗ є важелем у боротьбі зі злочинністю. Однак сьогодні цей процес не відповідає усім вимогам, що пред'являються до нього.

Згідно з матеріалами проведеного нами дослідження тільки 20% опитаних оперативних співробітників УВП зазначили, що їх повністю задовільняє рівень взаємодії зі службою ДСБЕЗ, 50% - задовільняє частково, а 30% вказали, що рівень взаємодії дуже низький і не відповідає потребам.

Це підтверджують і такі цифри: за 7 місяців 1998 р. УВП області 2784 рази з метою співпраці відвідували працівники міліції м. Харкова і області, з них: 2354 рази - працівники карного розшуку, 311 - співробітники ВКМСН, 119 - співро­бітники ДСБЕЗ. (Див.: Довідка про стан роботи оперативних аппаратів УВП, СІЗО, ЛТП УМВС України в Харківській області у взаємодії з територіальними МВ-РВВСВ у розкритті злочинів.)

Як бачимо, працівників служби ДСБЕЗ в установах виконання покарань бачили не дуже часто. Але тільки при продуктивній, діловій взаємодії можливо якнайшвидше виявляти осіб, які вчинили економічні злочини в минулому, вживати попереджувальних (профілактичних) засобів у боротьбі з економічними злочинами, по документуванню злочинної діяльності осіб як у місцях відбування покарань, так і на волі, притягати винних до кримінальної відповідальності, відшкодовувати матеріальні збитки, заподіяні протиправними діями злочинців, а також вирішувати інші завдання у цій боротьбі.

Вбачається, що взаємодія оперативних апаратів установ виконання покарань і підрозділів ДСБЕЗ, спрямована на боротьбу з економічною злочинністю, повинна здійснюватися в таких формах та видах: а) взаємний обмін оперативною та іншою інформацією; б) спільне планування і наступне здійснення заходів з використанням наявних сил та засобів;

273

в) стажування з подальшою спеціалізацією оперативних працівників.

Зупинимося детальніше на згаданих формах і видах взаємодії.

При взаємному обміні оперативну та іншу інформацію залежно від відомостей, що вона містить, умовно поділяють на такі блоки:

причини та умови, що сприяють вчиненню економічних

злочинів;

особи та факти, що мають спільний оперативний інтерес;

факти конкретних економічних злочинів, що потребують

додаткової перевірки або подальшої розробки підозрюваних

осіб з використанням оперативних можливостей взаємодіючих

служб;

результати спільних, узгоджених здійснюваних заходів;

наявність можливостей взаємодопомоги.

Спільне планування та наступне здійснення заходів з використанням наявних сил та засобів є організаційною основою управління. Такі плани дозволяють налагодити жорсткий контроль за процесом спільної роботи, дотриматися строків обміну інформацією, налагодити роботу по плануванню спільних дій по боротьбі з розкраданням державного, колективного чи приватного майна та посадовими злочинами.

Стажування і спеціалізація оперативних працівників дозволять налагодити тісну взаємодію оперативних працівників УВП і ДСБЕЗ, усунути наявні недоліки в роботі, допоможуть співробітникам УВП повніше дізнатися про тактику та стратегію боротьби з економічними злочинами й ефективніше профілактувати їх на місцях. Взаємодія оперативних апаратів установ виконання покарань і служби ДСБЕЗ - об'єктивно необхідна умова функціонування та розвитку як самих цих апаратів, так і держави в цілому.

Виходячи з викладеного, вважаємо, що існує гостра необхідність внести зміни до чинних нормативних актів з метою подальшого визначення кола осіб, які відповідають за провадження спільних заходів, порядок та строки обміну

274

інформацією, планування спільних дій у боротьбі зі злочин­ністю у сфері економіки.

О.Є. Рагуліна, аспірант, Наці­ональна юридична академія України імені Ярослава Мудрого (м. Харків)

предмет посягання як елемент криміналістичної

ХАРАКТЕРИСТИКИ ЕКОНОМІЧНИХ ДІЯНЬ З ОЗНАКАМИ КОРУПЦІЇ

Корупція в Україні - явище, недостатньо досліджене, але можна стверджувати, що воно не обмежується лише одержан­ням хабара і навіть посадовими злочинами взагалі і охоплює різні сфери діяльності. Від політичної корупції, корупції у правоохоронних органах та інших різновидів цього явища, що висвітлюються у юридичній літературі, має сенс відокрем­лювати економічну корупцію, її проявами є не тільки посадові злочини з відповідними ознаками, які пов'язані з вчиненням економічних злочинів та правопорушень, не тільки економічні злочини, що вчинюються державними службовцями та іншими суб'єктами корупції, але й корупційні діяння, за які чинним законодавством України передбачено адміністративну відповідальність.

Серед елементів криміналістичної характеристики предмет посягання має важливе значення. Ознаки предмета деяких з цих посягань в окремих документах визначені досить детально. Так п. 5 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 7 жовтня 1994 р. №12 "Про судову практику в справах про хабарництво" містить таке: "Оскільки злочин, передбачений ст. 168 КК України, є корисливим, предмет хабара має виключно майновий характер. Ним можуть бути майно (гроші, матеріальні цінності), право на майно (документи, які надають право отримання майна, надання права користуватися

275

майном або вимагати виконання зобов'язань тощо), будь-які дії майнового характеру (передача майнових вигод, відмова від них, послуг майнового характеру, санаторних чи туристичних путівок, проведення будівельних чи ремонтних робіт тощо)". Поруч з цим Пленум підкреслив, що "послуги, пільги і переваги, які не мають матеріального змісту (похвальна характеристика чи виступ у пресі, надання престижної роботи тощо), не можуть визнаватися предметом хабара. Одержання такого характеру послуг, пільг чи переваг може розцінюватися як інша (некорислива) заінтересованість при зловживанні владою чи посадовим становищем і за наявності до того підстав кваліфікуватися за відповідною частиною статті 165 КК України". Щодо корупційних діянь, виходячи з визначення, яке містить Закон України "Про боротьбу з корупцією", їх предметом є матеріальні блага, послуги, пільги або інші переваги, у тому числі прийняття чи одержання предметів (послуг) шляхом придбання за ціною (тарифом), набагато нижчою від їх фактичної (дійсної) вартості, кредитів або позичок, цінних паперів, нерухомості чи іншого майна.

Наведене свідчить, що предметом посягань з ознаками корупції можуть бути блага досить різного характеру. Необхідно підкреслити, що особливості предмета цих діянь зумовлені декількома чинниками і одним з основних є різноманітність сфер поширення економічної корупції. З часом для кожної з цих сфер вплив протиправної діяльності службовців стає відчутним. Це відбувається з різних причин - як об'єктивних, так і суб'єктивних. Судова практика показує, що у сучасний період найбільш враженими корупцією є сфери приватизації, ліцензування підприємницької діяльності та надання інших дозволів, контролю за законністю перетинання митного кордону, санітарно-епідеміологічним та протипожежним станом, сплатою податків, зборів та інших обов'язкових платежів тощо. При вивченні особливостей предмета вчинюваних посягань з ознаками корупції необхідно перш за все прослідкувати можливі залежності та взаємозв'язки між елементами криміналістичної характеристики цієї групи посягань. Деякі наукові дослідження

276

у цьому напрямку дозволяють зробити висновок, що специфіка предмета діянь з ознаками корупції певною мірою знаходиться у кореляційному зв'язку з ознаками механізму посягання, особи злочинця (правопорушника)., Якщо проаналізувати механізм діяння, можна впевнитися, що це дійсно так. Усі вказані блага можуть бути одержані службовцем, по-перше, від інших осіб як своєрідна винагорода за здійснення будь-яких дій або бездіяльність у зв'язку з виконанням її службових функцій [наприклад, одержання хабара (ст. 168 КК), розголошення комерційної таємниці (ст. 148-7 КК)], а по-друге, службовець може одержувати ці блага безпосередньо шляхом власних дій, зловживаючи наданою владою або посадовим становищем (ст. 165 КК), перевищуючи владу або посадові повноваження (ст. 166 КК). У першому випадку має місце незаконна угода між особою, на яку покладено виконання функцій держави, та іншими особами. При цьому сума угоди визначається на, так би мовити, "договірних засадах". Відповідно, у другій указаній ситуації особа самостійно визначає форму вираження та вартісний розмір бажаного блага, виходячи з власних можливостей, які, у свою чергу, зумовлені її посадою, посадовими повноваженнями. Якщо ж припустити, що предмет того чи іншого посягання є нічим іншим як еквівалентом тих дій або бездіяльності, які вчинила або може вчинити особа, наділена повноваженнями виконувати відповідні посадові функції, яка одержала ці блага, то стає зрозумілим, що державний службовець більш високого рангу має підстави розраховувати на більший розмір винагороди, аніж службовець рангом нижче, що пояснюється ширшим колом повноважень, якими перший службовець наділений у зв'язку з посадою і якими має можливість зловживати. У випадку так званої незаконної угоди особливості винагороди часто зумовлюються можливостями хабародавців (або "покупців" комерційної таємниці тощо), які інколи випливають з їх посадових повноважень (особливо коли винагорода приймає такі форми, як оплата приватних закордонних відряджень, виплата гонорару, що не відповідає реальній вартості авторської

277

праці, надання участі у керуванні комерційною структурою, що породжує проблему так званого конфлікту інтересів, тощо). З цим пов'язано ще одне серйозне питання про так звані кримінальні джерела походження хабарів або іншої незаконної винагороди, а точніше, їх предметів. У багатьох випадках саме встановлення джерела походження коштів, що є предметом незаконної винагороди, сприяє виявленню інших злочинів (правопору-шень), які, як показує практика, здебільшого є економічними. Так, предмет деяких хабарів, одержаних за останні роки працівниками митниці, є нічим іншим, як певна частина контрабандного товару осіб, затриманих при перетинанні митного кордону. Що стосується одержання благ безпосередньо в результаті зловживання владою або посадовим становищем, то ознаки предмета посягання залежать виключно від специфіки сфери діяльності службовця, від кола його посадових повноважень та особистих якостей.

Наведене дозволяє зробити висновок, що вивчення предмета посягань цієї групи є досить важливим перш за все цля побудування кореляційних залежностей між ними та Іншими окремими елементами криміналістичної характерис-гики, що має велике значення для практичного її застосування з цілому.

278

О.Л. Мусиенко, аспирант, На­циональная юридическая ака­демия Украины имени Ярослава Мудрого (г.Харьков)

способы мошенничества в современных условиях

Экономические преобразования в обществе, развитие рыночных отношений связаны с тем, что мошенничество проникает во все сферы хозяйственного механизма. В криминалистической литературе до настоящего времени содержится традиционный подход к изучению этого явления. Мошенничество рассматривается применительно к индиви­дуальному имуществу граждан и не затрагивается вопрос относительно мошеннических действий в сфере инвес­тиционной, страховой, банковской деятельности. Тем не менее в настоящее время большое значение имеет их изучение в сфере экономики. Среди экономических преступлений в последнее время особенно заметно увеличилось число хищений, совершаемых путем мошенничества в банковской сфере (использование фальшивых кредитовых авизо, иных докумен­тов). Важное значение при этом имеет изучение способов его совершения.

Способ является одним из элементов криминалистической характеристики мошенничества. В юридической литературе в качестве способа мошенничества рассматривают обман или злоупотребление доверием. Способы мошеннических действий различаются в зависимости от вида мошенничества - совер­шенное путем обмана или злоупотребления доверием.

Т~В связи с перестройкой хозяйственной деятельности государственных предприятий, появлением новых коммерчес­ких структур, повышением деловой активности определенной части населения возникают разнообразные способы этого преступления. Несмотря на разнообразие последних их можно классифицировать по нескольким основаниям. В зависимости

279

от сферы экономической деятельности следует выделить следующие способы:

-           в сфере бытового обслуживания (получение дорогостоя­

щих вещей по документам родственников, чужим или

найденным);

-           в сфере страхования (завышение суммы ущерба,

подлежащего выплате клиенту в результате оговоренных в

договоре страхования событий);

-           в сфере социального обеспечения (подделка документов

с целью получения пенсии или помощи, предоставление

справки о значительно завышенной заработной плате);

-           в сфере туризма (различные туристические аферы) и др.

В зависимости от направленности мошеннического

посягательства можно выделить:

а)         способы мошенничества с целью завладения индиви­

дуальным имуществом граждан: использование мошенниками

денежных и имущественных "кукол"; продажа украшений из

меди, латуни и бронзы в качестве золотых; обман во время

азартных игр; брачные аферы и др.

б)         способы мошенничества с целью завладения государ-

:твенным или коллективным имуществом: завладение

материальными ценностями путем получения их по под­

дельным документам; присвоение имущества, ошибочно

отпущенного в большем количестве или лучшего качества;

тоставка товара в меньшем количестве, худшего качества и др.

В зависимости от характера локализации мошенничества *іогут быть названы следующие способы: направленные на ^зкий круг жертв; направленные на широкий охват населения.

Способы мошенничества могут различаться в зависимости )т характера "отношений", которые возникают между Іредприятиями или хозяйственными обществами: мнимое Іредставительство; мнимое посредничество; получение ссуды юд несуществующие проекты.

280