ПРАКТИЧНЕ ЗАСТОСУВАННЯ

Застава була введена в Кримінально-процесуальний кодекс України 24 грудня 1996 р. шляхом доповнення статтею 154-1 "Застава". Відповідно до вимог цієї норми застава як запобіжний захід щодо особи, яка знаходиться під вартою, до направлення її справи до суду може бути обрана лише з дозволу прокурора, який давав санкцію на арешт, а після надходження справи до суду - судом.

Основними рисами правової норми про Заставу є:

Визначення Застави. "Застава полягає у внесенні на

депозит органу попереднього розслідування або суду підозрю­

ваним, обвинуваченим чи підсудним, іншими фізичними чи

юридичними особами грошей чи передачі ними інших

матеріальних цінностей".

Мета й обов'язки. - "Застава вноситься з метою

забезпечення належної поведінки, виконання зобов'язання не

відлучатися з місця постійного проживання або тимчасового

знаходження без дозволу слідчого чи суду, своєчасності явки

за викликом до органу розслідування і суду особи, щодо якої

застосовано запобіжний захід".

Визначення розміру застави. "Розмір застави

встановлюється з урахуванням обставин справи органом, який

вжив цей запобіжний захід. Він не може бути меншим щодо

особи: а) обвинуваченої у вчиненні тяжкого злочину, за який

передбачено покарання у вигляді позбавлення волі на строк

понад 10 років, - однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів

доходів громадян; обвинуваченої у вчиненні іншого тяжкого

злочину чи раніше судимої особи, - п'ятисот неоподатковуваних

мінімумів доходів громадян; в) інших осіб - п'ятдесяти

230

неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. У всіх випадках розмір застави не може бути меншим розміру цивільного позову, обгрунтованого достатніми доказами".

Процедура роз'яснення обов'язків. "При внесенні

застави підозрюваному, обвинуваченому чи підсудному

роз'яснюються його обов'язки і наслідки їх невиконання, а

заставодавцю - у вчиненні якого злочину підозрюється чи

обвинувачується особа, щодо якої вживається запобіжний захід,

і що в разі невиконання нею своїх обов'язків застава буде

звернена в доход держави".

Порядок обрання застави. "Міра запобіжного заходу

у вигляді застави щодо особи, яка знаходиться під вартою, до

направлення її справи до суду може бути обрана лише з дозволу

прокурора, який давав санкцію на арешт, а після надходження

справи до суду - судом".

6.         Умова відмови заставодавця від зобов'язань.

"Заставодавець може відмовитись від узятих на себе зобов'язань

до виникнення підстав для звернення застави в доход держави.

У цьому випадку він забезпечує явку підозрюваного, обвину­

ваченого чи підсудного до органу розслідування чи суду для

заміни йому запобіжного заходу на інший. Застава повертається

лише після обрання нового запобіжного заходу".

Якщо підозрюваний, обвинувачений чи підсудний порушує взяті на себе зобов'язання, застава звертається в доход держави. Питання про звернення застави в доход держави вирішується судом у судовому засіданні при розгляді справи або в іншому судовому засіданні. В судове засідання викликається заставо­давець для дачі пояснень. Неявка заставодавця без поважних причин в судове засідання не перешкоджає розгляду питання про звернення застави в доход держави.

Порядок повернення застави. "Питання про повер­

нення застави заставодавцю вирішується судом при розгляді

справи".

Можливість звернення застави судом на виконання

вироку в частині майнових стягнень. "Застава, внесена

підозрюваним, обвинуваченим чи підсудним, може бути

231

звернена судом на виконання вироку в частині майнових стягнень".

Про застосування запобіжного заходу особа, яка провадить дізнання, слідчий або прокурор виносять мотивовану постанову, а суд - ухвалу або ж це питання вирішується у вироку.

У постанові зазначаються прізвище, ім'я та по батькові, вік, місце народження обвинуваченого, вчинений ним злочин, стаття (і частина статті) кримінального закону, якою передба­чено даний злочин, обраний запобіжний захід і підстави його обрання. Постанова оголошується обвинуваченому під розписку. В разі його відмови розписатися слідчий відмічає про це на постанові (ч. 2 ст. 148 КПК).

Документування процесу застосування застави здійсню­ється у межах існуючого кримінального процесу.

За чинним законодавством суддя одноособове не має права обрати, змінити або скасувати запобіжний захід. Таке право має тільки суд у розпорядчому засіданні.

Якщо в стадії віддання до суду виникає необхідність змінити запобіжний захід, обраний щодо обвинуваченого (або ж обрати чи скасувати такий захід), провадиться розпорядче засідання суду (ч. 2 ст. 237 КПК), яке вирішує це питання в своїй ухвалі (ст. 244, 245 КПК).

Під час розгляду кримінальної справи суд при наявності до того підстав може своєю ухвалою змінити, скасувати або обрати запобіжний захід щодо підсудного (ст. 274 КПК). Така ухвала виноситься судом у нарадчій кімнаті і викладається у вигляді окремого документа, який підписується всім складом суду (ст. 273 КПК). Постановляючи вирок, за яким до підсудного застосовується та чи інша міра покарання, суд повинен обміркувати питання про запобіжний захід до набрання вироком законної сили і має право обрати запобіжний захід або ж скасувати, змінити чи підтвердити раніш обраний (ч. 1 ст. 343 КПК). Рішення суду з цього питання викладається в резолю­тивній частині вироку (ч. 1 ст. 335 КПК). Суд касаційної і наглядної інстанцій, скасовуючи вирок і направляючи кримінальну справу на додаткове розслідування або новий

232

судовий розгляд, вирішує питання про запобіжний захід у своїй ухвалі чи постанові.

Прокурор вправі у письмовій формі запропонувати слідчому, органу дізнання скасувати обраний запобіжний захід або замінити його іншим, чи обрати запобіжний захід, якщо він не був обраний слідчим, органом дізнання. Така пропозиція прокурора для слідчого, органу дізнання є обов'язковою, і її належить негайно виконати (ч. З ст. 165 КПК).

Запобіжний захід скасовується або змінюється, коли відпаде необхідність у запобіжних заходах взагалі або в раніше обраному запобіжному заході. Це провадиться за мотивованою постановою слідчого, органу дізнання або прокурора, ухвалою або вироком суду. Копія такої постанови слідчого, органу дізнання надсилається прокуророві (ч. 1 і 2 ст. 165 КПК), бо він здійснює нагляд за законністю обрання, зміни і скасування запобіжних заходів.

Запобіжний захід, що був обраний прокурором або за його санкцією чи вказівкою, слідчий, орган дізнання можуть скасу­вати або змінити тільки за згодою прокурора (ч. 4 ст. 165 КПК). Для вищестоящого прокурора і суду, в провадженні якого знаходиться справа, такої згоди не потрібно.

Запобіжний захід, обраний судом, може бути скасовано або змінено судом, а в разі направлення справи для провадження розслідування - також прокурором або за його згодою слідчим, органом дізнання (ч. 5 ст. 165 КПК).

Запобіжний захід скасовується при закритті кримінальної справи (ч. 1 ст. 214 КПК), при постановленні виправдувального вироку (ч. 13 ст. 335 КПК), а також вироку, який звільняє під­судного від відбування покарання або засуджує його до покаран­ня, не зв'язаного з позбавленням волі, якщо підсудний перебуває під вартою, суд негайно звільняє його з-під варти в залі судового засідання (ч. 1 ст. 342 КПК). Однак при умовному засудженні до позбавлення волі з обов'язковим залученням засудженого до праці суд з урахуванням особи й обставин справи вправі звільнити засудженого з-під варти (ч. 2 ст. 342 КПК).

Існуючий на сучасному етапі порядок участі у поперед-

233

ньому розслідуванні адвоката, слідчого, прокурора, як учасників процесу свідчить про наявність прогалин, відсутність рівних реальних прав адвоката як учасника процесу і наявність певних проблем в реалізації процесуальних прав адвоката щодо здійснення професійних функцій і реалізації своїх процесу­альних прав. Тому не дивно, що лише при провадженні справ у суді Законом, зокрема ст. 261 КПК передбачена рівність прав учасників судового розгляду, при якому "Обвинувач, підсудний, захисник, потерпілий, а також цивільний відповідач та їх представники в судовому розгляді користуються рівними правами щодо подання доказів, участі в дослідженні доказів і заявления клопотань". На попередньому розслідуванні обвинувачений має низку процесуальних прав, але в цілому розслідування будується за схемою інквізиційного процесу, тобто обвинувачений розглядається не як суб'єкт, а здебільшого об'єкт розшукового і слідчого кримінального процесу. Сподіваємось, що вдоско­налення кримінального процесу України має йти насамперед шляхом усунення або послаблення інквізиційних моментів у попередньому розслідуванні, а також посилення гарантій прав і свобод особи, розвитку змагального начала, ініціативи учасників попереднього розслідування та судового розгляду, особливо обвинуваченого і його захисника. Необхідно також урівноважити у правовому і фактичному аспектах попереднє розслідування і судове слідство, оскільки на практиці останнє нерідко буває слабшим за перше.

Розглянемо, яким чином на практиці застосовується застава. За даними автора цієї статті в 92% застосування застави ініціатива у прийнятті такого запобіжного заходу надходить від адвокатів, і лише в 8% - від слідчих органів. Аналізу практики використання застави в суді у нас немає.

Узагальнення практичного застосування законодавства України щодо застави свідчить, що основними причинами того, що застава як запобіжний захід у кримінальних справах майже не застосовується, можуть бути такі чинники: стриманий підхід до цього заходу з боку слідчих, прокурорів та суддів; процедура

234

застосування неопрацьована належним чином; бракує аналізу про стан застосування застави в інших країнах; населення належним чином не проінформовано; відсутність грошових коштів у населення, механізму нагляду за особами, які звільняються під заставу, фондів, що можуть дати кошти для застави методичних, наукових розробок; неналежна фахова підготовка кадрів; нерозробленість фінансового механізму з питань депозитних внесків грошової застави.

Які ж проблемні питання можуть виникати в адвоката, слідчого, судді щодо застосування застави?

Вступ до справи, побачення з підзахисним, який знаходиться під вартою.

A.         Як свідчать узагальнення, власна практика автора цієї

статті й аналіз слідчих справ, окремі працівники правоохо­

ронних органів створюють штучні перешкоди в здійсненні

адвокатами своїх функцій по захисту законних прав підзахис­

них. Так, згідно з вимогами Кримінально-процесуального

Кодексу та Закону України "Про адвокатуру" адвокат при

здійсненні своїх професійних прав має право на зустрічі і

побачення з підозрюваним, обвинуваченим, підсудним,

засудженим, особою, до якої застосовані примусові заходи

медичного характеру, віч-на-віч без обмеження їх кількості і

тривалості в умовах, що забезпечують збереження адвокатської

таємниці. Побачення з підозрюваним і обвинуваченим

надається перед їх першим допитом. Разом з тим адвокатська

практика знає випадки, коли термін "затягування" побачення

адвоката з підзахисним, який знаходився під вартою, був майже

місяць.

Б. Певні проблеми у визначенні суми застави, що встанов­люється в основному на власний розсуд працівниками слідчих органів, можуть існувати у кожному конкретному випадку. На жаль, має місце наявність фактів завишенної грошової застави, що визначається слідчими органами необгрунтовано.

B.         Шляхом залучення фахівців, застосування спеціальних

знань з судово-бухгалтерського обліку, економіки та в інших

галузях і проведення спеціальних досліджень з урахуванням

235

обставин справи, з використанням певної документації адвокат на підставі висновків фахівців може порушувати у визначеному законом порядку клопотання про врахування тих чи інших обставин, фактівдля визначення конкретної суми застави.

Г. Вибірковий аналіз вивчення процедури документування застави в слідчій і адвокатській практиці свідчить про наявні факти неналежного документування окремих дій, пов'язаних з застосуванням цього запобіжного заходу, випадки недотриман­ня встановленого порядку фіксації окремих процесуальних дій і спеціальних норм, визначених КПК. В узагальненому вигляді це стосується:

а)         роз'яснень заставодавцю, підозрюваному, обвинуваче­

ному чи підсудному вимог Закону щодо застави, їхніх

обов'язків, наслідків їх невиконання, у вчиненні якого злочину

підозрюється особа;

б)         фіксації процедури застосування застави і подальше

процесуальне оформлення дій щодо застави;

в)         процедури застосування застави, тобто подання, розгляд

вирішення заяви клопотань про заставу;

г)          документального оформлення факту прийняття застави

і взятих зобов'язань сторонами;

д)         відображення органами попереднього слідства і суду

підстав застосування застави.

Розглянемо найтиповіші ситуації при застосуванні застави:

1. Ситуація при розгляді клопотань адвоката щодо застосування застави на попередньому слідстві.

Відповідно до порядку, передбаченого ст. 48, 129, 154-1 КПК України, адвокатом порушується клопотання про застосування застави перед слідчим чи прокурором. У разі його позитивного розгляду адвокат обговорює із слідчим чи прокурором умови застави, висловлюючи свої міркування, з урахуванням попередньої узгодженності майнових питань з підзахисним, його родичами або довіреними особами.

Як свідчить практика, на попередньому слідстві спірні питання постають щодо визначення розміру застави, при виконанні вимог Закону, що вона "не може бути меншого

236

розміру цивільного позову, обгрунтованого достатніми доказами". Тобто виникає ситуація, коли цивільного позову, а також певних обгрунтувань таких майбутніх позовних вимог ще немає, а слідчий чи прокурор повинні врахувати цю вимогу Закону.

За таких умов сторони, тобто адвокат і слідчий, провадять певні консультації з цього питання, причому кожна сторона намагається довести й обгрунтувати свою позицію. Такі переговори і консультації здійснюються, як правило, в усній формі і не документуються. При досягненні певних домов­леностей щодо майбутньої суми застави адвокат, як правило, консультується з підзахисним, а слідчий - зі своїм керівництвом або прокурором. Якщо досягнута повна домовленість усіх зацікавлених сторін, слідчий виносить відповідну постанову про застосування застави, заставодавець вносить предмет застави, після чого обвинуваченому змінюється запобіжний захід.

2. Ситуація при розгляді застосування застави за ініціа­тивою слідчого чи прокурора

Відповідно до порядку, передбаченого ст. 154-1 КПК України слідчий чи прокурор доводять до відома обвину­ваченого, його родичів чи адвоката про можливість застосування застави, встановлюючи при цьому умови застави і висловлюючи свої міркування щодо розміру застави.

Слід зазначити, що на практиці бувають випадки, коли прокурор чи слідчий встановлюють строки внесення застави, тобто визначають певний час, коли вона має бути внесена. В разі невнесення застави у визначений час, прокурор чи слідчий можуть скасувати її як запобіжний захід і змінити на інший.

Як свідчить адвокатська практика, аналіз слідчої і судової діяльності, застосування правової норми про заставу ще не стало поширеним явищем у практичній діяльності слідчих органів і судів, які, як правило, найчастіше продовжують застосовувати І ільки такий запобіжний захід як взяття під варту, що є найбільш суворим. Ця тенденція, на думку автора, на жаль, може тривати у зв'язку з вимогами про підвищення рівня боротьби зі

237

злочинністю. Реальна наявність переповнення слідчих ізоляторів в Україні на сьогодні, відсутність мінімальних вимог до забезпечення належного рівня утримування в них осіб, які перебувають під вартою протягом строку проведення слідства, разом з витратами, які несе при цьому держава, створюють низку серйозних проблем, у тому числі економічних.

Поширення застосування застави як запобіжного заходу у кримінальних справах сприяло б, на думку автора, поліпшенню такого становища, в том числі і в соціальному, і в економічному планах. Важливо відзначити, що між процесуальними гарантіями досягненя завдань кримінального судочинства і процесуальними гарантіями прав та свобод особи в кримінальному процесі немає суперечності. Вони пере­бувають у єдності, доповнюють одна одну, в цілому характе­ризують демократизм і гуманізм кримінального процесу України, хоча й потребують удосконалення.

Викликає інтерес практика застосування застави в інших країнах, процедура документування застави і процесуального оформлення вчинених дій стосовно її застосування. Порів­няльний аналіз і вивчення міжнародних стандартів, (що стосується використання застави), провадяться нами за законодавством США, Австралії, Франції, Великобританії, Італії, Германії, Польщі і можуть бути враховані в судовій практиці Україні.

Особливої уваги заслуговує система правового регулю­вання звільнення обвинуваченого до суду під заставу чи поручительство на досудовій стадії, існуюча в США. Маючи нагоду спілкуватися з членами Американської Асоціації Працівників, американськими експертами, Представниками ABA / СЕЕІЛ в Україні за програмою реформи кримінального права України, автор даної роботи, а також його колеги за правничою професією ознайомилися з практичним досвідом і деякими особливостями кримінального судочинства США.

Як відомо, в Україні існує система, побудована на принципах змішаної (або континентальної) форми криміналь­ного процесу, що історично виникла на підставі французького

238

права часів Наполеона І і пізніше прийнята всіма континен­тальними державами, серед них і Росією в 1864 p., коли було затверджено Статут кримінального судочинства. Кримінальний процес України в основі своїй також змішаний, тобто слідчо-судовий. В США існує прецедентне право. Основними рисами правової системи США є змагальність, роль суддів і присяжних, уміння юристів пояснити факти звичайним громадянам, знайти вірне рішення. Вивчаючи досудову систему кримінального судочинства США, бачимо зовсім інший підхід підготовки фахівців при якому студентів не вчать праву, воно "стоїть на полицях". Основний принцип навчання - це вміння вирішення спорів між людьми. Тому американська методика інколи нам здається дивною, але вона виховує у студентів та практиків професійні навички і вміння повернути як слід справу.

Певний інтерес становить і процедура арешту підозрю­ваного, якого доставляють в суд для попереднього слухання, де суддя інформує його про права. Якщо у нього немає можливості найняти адвоката, то останній призначається. Якщо підозрюваний виявляє бажання відмовитися від послуг адвоката і захищати себе сам, суддя опитує його про причини. На цій стадії обвинувачений і його адвокат висувають вимоги надання необхідних доказів для пред'явлення йому обвинувачення і призначення суми застави, що пропонується звинуваченням з метою звільнення з-під варти до суду.

Правове регулювання звільнення звинуваченого до суду під заставу чи поручительство здійснюється на підставі чинного федерального закону США, прийнятого в 1984 р., - Акту про реформу порядку звільнення під заставу і поручительство. Цей акт визначає, що утримування під вартою до суду повинно бути розумним механізмом в очікуванні суду з метою ізоляції певної ідентифікованої групи звинувачених, які можуть уникнути від правосуддя або створюють ризик для безпеки інших, якщо їх відпустити на волю. Застава або поручительство оформлюються письмовою угодою між судом і звинуваченим, який зобов'я­зується дотримуватись усіх поставлених судом умов, вклю­чаючи присутність на всіх майбутніх судових засіданнях.

239

Визначається три форми застави (поручительства): а) підписка звинуваченого (особисте зобов'язання); б) підписка третіх осіб, згодних гарантувати присутність звинуваченого на всіх майбутніх судових процедурах ("поручительства третіх осіб"); в) вимога, щоб під заставу були залишені гроші або власність, які конфіскуються, якщо звинувачений не з'явиться до суду. Якщо суд визнає можливим призначити грошову заставу, то він повинен встановити таку суму, яку звинувачений в змозі сплатити. Зазвичай, суд вимагає, щоб якийсь відсоток застави було внесено.

З метою допомоги суду в прийнятті рішення про застосу­вання застави в конкретному випадку, працівник служби з досудових питань провадить співбесіду із звинуваченим і готує звіт для суду, що містить інформацію про родинні зв'язки зви­нуваченого, його трудову діяльність, його наявний фізичний і психічний стан, попередні притягнення до кримінальної відповідальності, наявність відомостей про факти неявок його до суду. Працівник також викладає свої міркування щодо мож­ливості відпустити звинуваченого на волю до суду на певних умовах застави чи утримування його під вартою. Ці рекомен­дації не є обов'язковими для суду, але суди враховують їх.

Окрім того, адвокат може з'ясовувати у членів сім'ї і дані про суму грошей, що може бути доступна для внесення застави, або наявність у них власності, яка могла б бути представлена замість грошової застави. Адвокат також може запропонувати суду альтернативні варіанти, що гарантують явку звинуваченого до суду. Ними може бути перебування звинуваченого в спеціальному житлі в очікуванні закінчення його справи, електронний нагляд при домашньому арешті тощо.

З аналізу міжнародних стандартів стосовно попереднього ув'язнення, певний інтерес становить і Південноавстралійська програма звільнення під заставу і нагляду за звільненими. Створені і діють служби, які займаються питаннями, пов'я­заними зі звільненням підслідних до суду. Такі служби відіграють життєво важливу роль у дотриманні міжнародних стандартів щодо цього питання. Одна з головних цілей цих

240

стандартів полягає в заохоченні такого мінімального викорис­тання попереднього ув'язнення, що відповідало б інтересам розслідування уявного злочину, а також захисту суспільства і потерпілої особи. Суддя, інша посадова особа, приймаючи рішення про звільнення підозрюваного у вчинені злочину, повинні намагатися з'ясувати, чи з'явиться він за викликом до суду, чи не буде перешкоджати розслідуванню злочину, в учиненні якого підозрюється, чи не вчинить іншого злочину у разі свого звільнення.

Які ж чинники беруться до уваги для прийняття рішення про звільнення до суду? По-перше ті, що стосуються "злочинної" біографії особи. Це злочин, що інкримінується при арешті, наявність попередніх злочинів і попередніх неявок до суду. По-друге, ті що стосуються зв'язків з родиною і суспільством, - сімейні, родинні; інші соціальні зв'язки, зайнятість, фінансові кошти та нерухоме майно, умови проживання, тривалість проживання у певному місці, характер звинуваченої особи, фізичні дані та розумові здібності.

Названі чинники певною мірою залежать від ролі служби, яка займається питаннями, пов'язаними із звільненням до суду, і має можливість перевіряти іформацію, що дається звинуваче­ними особами стосовно вищевказаних чинників. Вона може надавати допомогу особам, звільненим до судового процесу, і здійснювати нагляд за ними з метою забезпечення їх явки в суд. Окремим працівникам служби можуть бути надані певні функції нагляду за осібами, за яких він буде нести відповідаль­ність, починаючи з їхньої першої зустрічі.

Процес здійснення перевірки інформації підсудного працівниками цієї служби, що є її найважливішою функцією, теж становит певний інтерес. За відсутності такої служби підсудний міг би повідомити судді фіктивні відомості про його роботу та місце перебування. Тільки незалежна перевірка інформації про можливість (чи неможливість) зникнення підслідного або вчинення ним повторного злочину дозволяє судді впевнено використовувати ії при прийнятті рішення про звільнення під заставу.

241

При розгляді судом питання про звільнення працівник служби дає суду свою інформацію про звинуваченого. Суддя, обвинувач і захисник повинні мати можливість ставити йому питання і робити необхідні уточнення. Суду і захисникові працівник служби залишає письмовий звіт про результати перевірки, який може мати вигляд анкети.

Існує система нагляду за особами, звільненими до суду, що здійснюють фахівці, які займають єдину позицію як щодо звинувачення, так і щодо підозрюваного. Судді і прокурори мають покладатись на професіоналізм цих працівників, тобто на їх здібності надати своєчасну і точну інформацію про відповідну особу. В той же час працівник служби повинен уміти переконати підозрюваного в тому, що їх співпраця в його ж інтересах, що він докладе зусиль, щоб належним чином перевірити повідомлену підозрюваним інформацію.

Які ж проблеми щодо розглянутого доцільно було б окреслити?

Визначити кримінально-процесуальним кодексом

України процедуру, вимоги і порядок застосування запобіжного

заходу у вигляді застави. Практичне застосування застави як

запобіжного досудового заходу пропонується покласти на судові

органи.

Певною прогалиною в реалізації застави є відсутність

наукового аналізу вітчизняної й іноземної практики засто­

сування застави.

3.         Наявність проблемних питань (організаційних,

методичних, практичних) застосування застави у справах, де

звинуваченими є іноземні громадяни.

4.         Психологічне несприйняття практичними працівниками

слідчих органів застави як запобіжного заходу через звину­

вачувальний напрямок каральної системи. Наявність проблем

у реалізації ними цього заходу, низки процесуальних,

психологічних, майнових питань, а також необхідність

роз'яснень особливостей застосування застави Верховним

Судом України, Міністерством юстиції, Генеральною прокура­

турою, Міністерством внутрішніх справ, іншими заінтересо-

242

ваними відомствами. Певний інтерес становить порівняння Закону України "Про заставу" з чинними нормами матеріаль­ного і процесуального права про заставу.

5.         З урахуванням вивчення й узагальнення практики

застосуванння застави внести пропозиції щодо зміни ст. 154-1

"Застава", в частині конкретизації норми "невиконання нею

своїх обов'язків застава буде звернута в доход держави", а також

розглянути пропозиції стосовно доцільності існування в данній

статті вимоги "застава, внесена підозрюваним, обвинуваченим,

підсудним, може бути звернута судом на виконання вироку в

частині майнових стягнень".

6.         Доцільним вбачається обмін думок фахівців (адвокатів,

суддів, слідчих і прокурорів), а також узагальнення їх

практичного досвіду з питань застосування застави шляхом

проведення конференцій, обговорень, видання методичної і

довідкової літератури, вивчення цієї проблеми науковцями,

розробки пропозицій і рекомендацій певним міністерствам і

відомствам, урядовим установам для відповідного реагування,

Верховній Раді України - з метою законотворчої ініціативи.

Велику надію ми покладаємо на фахівців, неурядові організації, на підтримку учасників даної конференції. Лише об'єктивні і незаангажовані будь-якими умовами незалежні фахівці можуть зробити реальний аналіз практики застосування застави в судочинстві України і розробити практичні заходи по втіленню цієї правової норми в життя як умови застосування даного запобіжного заходу, що відповідає критеріям сучасності.

7.         Здійснення методичної роботи по опрацюванню зразків

процесуальних документів для оформлення певних дій по

документуванню застосування застави і надання практичних

рекомендацій, пов'язаних з обранням цього запобіжного заходу,

оформленням і документуванням в процесуальних документах

дій щодо застави.

Здійснення відповідної роз'яснювальної роботи та

інформування про заставу підозрюваних, підсудних, населення.

Розробка обгрунтованих пропозицій і рекомендацій по

здійсненню в порядку експерименту "пілотного проекту"

243

діяльності служби з досудових питаннь, пов'язаних зі звільненням підслідних до суду.

Має сенс розглянути питання про створення робочої

групи, яка б здійснила порівняльний аналіз чинного законодав­

ства і практики застосування застави в Україні, в зарубіжних

країнах, проаналізувала слідчу і судову практику, а також

розробила б методичні, організаційні і практичні рекомендації

та пропозиції.

На нашу думку, застава повина оформлятись як угода з

певними вимогами до змісту, форми, процедури і порядку ії

укладення.

Г.А. Матусовський, д-р юрид. наук, проф. НДІ ВПЗ АПрН України (м. Харків)

Є.В. Бодянський, д-р техн. наук, проф., Харківський державний технічний університет радіо­електроніки (м. Харків)

І.П. Плісе, канд. техн. наук, ст. наук, співробітник, Харківський державний технічний універ­ситет радіоелектроніки (м. Харків)

застосування теорії дуополії у завданнях аналізу взаємодії

"ТІНЬОВОГО" І ЛЕГАЛЬНОГО СЕКТОРІВ ЕКОНОМІКИ

Сучасний стан економічного розвитку України характе­ризується значним впливом "тіньових" структур, що проникли майже в усі сфери господарства. Подальший розвиток "тіньової"" економіки може призвести до катастрофічних наслідків для

244

держави в цілому. Аналітичне вивчення цього явища з позиції математичної економіки, або економетрії, дуже ускладнюється його латентним характером, прихованістю від усіх форм спостереження. Тому пошук альтернативних підходів до вивчення процесу "тінізації", безумовно, є актуальним.

Досить ефективним засобом вивчення складних економіч­них систем є методи математичного моделювання, що дозволяють краще зрозуміти природу таких систем в умовах дефіциту необхідної інформації. Із суто формальних позицій сучасну економіку України можна уявити у вигляді двох взаємодіючих, тісно пов'язаних між собою підсистем. (Бодянський Е.В., Матусовський Г.А. Математичне моделю­вання тіньової економіки на основі теоретике-ігрового підходу/ / Використання досягнень науки і техніки у боротьбі зі злочинністю: Матер, наук.-практ. конф. 19.11.97 р. м. Харків // Відп. ред. B.C. Зеленецький, доц. Л.В. Дорош. - Харків: Право. 1998.) Одна з них є легальною підсистемою виробництва, розподілу та споживання. Саме цей сектор економіки забезпечує надходження податків, які є основним джерелом формування бюджету. Інша підсистема - "тіньова" структура, прихована від податкового, митного статистичного та інших форм контролю. При цьому в загальному випадку не можна стверджувати, що "тіньова" економіка взагалі не несе витрат. "Тіньовики" платять своєрідні податки, але не до скарбниці, а у вигляді хабарів корумпованим чиновникам, "відступних" кримінальним структурам, охороні тощо.

Взаємодія між легальним і "тіньовим" секторами проявляється у багатьох формах. Так, ті ж самі люди, засоби виробництва, торгівля можуть бути задіяні в обох підсистемах. Населення також користується послугами обох секторів, досить часто віддаючи перевагу із зрозумілих причин "тіньовій" економіці.

Кожен із секторів намагається максимізувати свій прибуток, оскільки саме обсягом капіталу визначається його життєздатність. При цьому взаємовідносини між ними доцільно аналізувати з позиції теоретико-ігрового підходу, враховуючи,

245

що розглядувана ситуація не є ані антагоністичною, ані кооперативною грою, оскільки кожний з економічних учасників гри намагається лише оптимізувати свій виграш, а не знищити суперника. (У межах такого підходу, звичайно, не розглядається можливість використання одним з учасників методів впливу.) Такі ігри, що значною мірою використовують ідеї багато— критеріальної оптимізації, описують ситуації із суперечливими, але не протилежними інтересами її мають досить прозорий економічний смисл.

Концептуально розглядувану ситуацію можна проана­лізувати у межах теорії дуополії - одного з напрямків економіко-математичних досліджень, що вивчає проблеми конкуренції на ринку двох економічних агентів. До появи методів імітаційного моделювання теорія дуополії базувалась на достатньо жорстких, а іноді і нереалістичних припущеннях, оскільки інакше виникали досить складні моделі, що не піддавалися аналітич­ному дослідженню та інтерпретації. І тільки з появою техніки обчислювального експеременту зникла необхідність викорис­товувати припущення, що не співпадають з реальністю.

Разом з тим слід пам'ятати, що класичні моделі дуополії Курно і Стекельберга описують взаємодію в умовах ринкової економіки з досконалою конкуренцією, коли витрати і норма прибутку агентів однакові, а капітал, що може бути залучений, є необмеженим. Зрозуміло, що такі припущення не можуть бути використані при аналізі взаємодії легального та "тіньового" секторів.

Розглянемо нетрадиційну модель дуполії, що характе­ризується різними витратами конкурентів, обмеженістю їх капіталу, невизначеністю параметрів виробничої функції, які повинні уточнюватися у реальному часі в міру надходження інформації про стан ринку. Зрозуміло, що у межах такої моделі неможливо відшукати точку рівноваги в аналітичному вигляді, тому для імітації поведінки агентів на ринку недосконалої конкуренції було використано апарат теорії штучних нейронних мереж. (Матусовсысий Г.А, Плісе І.П. Можливості використання теорії штучних нейронних мереж для аналізу економічної

246

злочинності// Використання досягнень науки і техніки у боротьбі зі злочинністю: Матеріали науково-практичної конференції. 19.11.97 р. м. Харків Відп. ред. проф. B.C. Зеле-нецький, доц. Л.В. Дорош. - Харків: Право. 1998.) Було запропоновано багатошарову архітектуру нейронної мережі з прямою передачею інформації та навчанням синаптичних ваг за допомогою алгоритму Уідроу-Хоффа, що дозволяє у процесі імітаційного експерименту відшукати сідлову точку гри двох агентів при наявних обмеженнях та пропозицій попиту, цінах, що мають мінливий характер.

Розроблену модель і нейронну мережу, що її реалізує, може бути використано як інструментарій інституціональної реорганізації (І-політики) і перш за все при реформуванні податкової системи, від ефективності якої суттєвим чином залежить нормальне функціонування економіки в цілому.

В.П. Мікулін, канд. юрид. наук,

Академія СБУ,

(м.Київ)