КРИМІНОЛОГІЧНА КЛАСИФІКАЦІЯ ЕКОНОМІЧНИХ ЗЛОЧИНІВ ТА ЇЇ ПРАКТИЧНЕ ЗНАЧЕННЯ

Важливим завдання кримінологічної науки та її обов'язком перед практикою є розробка теоретичних засад Програми боротьби зі злочинністю взагалі та Програми боротьби з економічною злочинністю зокрема. Не претендуючи на вирішення цього завдання в цілому, розглянемо лише один аспект цієї проблеми - кримінологічну класифікацію злочинів, вчинених у сфері економіки.

Значення класифікації полягає в тому, що вона є методом наукового дослідження і основою комплексного підходу до розробки профілактичних заходів.

Економічна злочинність - поняття кримінологічне й охоплює комплекс різних з позиції кримінального права злочинів, які вчинюються у сфері економіки. Відмітною ознакою економічних злочинів є те, що вони здійснюються спеціальним суб'єктом системи економічних відносин, на які вони посягають.

У загальному вигляді економіка може бути визначена як система суспільного виробництва, що здійснює власне

130

виробництво, обмін і споживання необхідних суспільству матеріальних благ, враховуючи продукти та послуги. Світовій спільноті відомі два основних види економіки - ринкова і планова. У реальній дійсності економіка окремих країн характеризується різним співвідношенням ринкових та планових засад, що, у свою чергу, зумовлює характер і поширеність злочинів, здійснюваних в економічній сфері.

Сучасна економіка України, як і інших країн СНД, перебуває на стадії переходу від планової до ринкової моделі, і ця обставина безпосередньо впливає на характер криміногенних чинників, що вкоренилися в даній сфері, і опосередковано - на характер злочинів, детермінованих цими чинниками.

З урахуванням викладеного усі економічні злочини можна класифікувати на три групи. Першу утворюють злочини, характерні для планової економіки. До них належать: розкрадання державного майна шляхом розтрати і привлас­нення; посадовий підлог; зловживання посадовим становищем з боку осіб, функціональна діяльність яких проходить у сфері розподілу матеріальних цінностей, та ін.

До другої групи належать злочини, властиві ринковій економіці. До неї входять: діяння, пов'язані з ухиленням від сплати податків; штучне підвищення та підтримання високих цін на товари народного споживання; незаконний бізнес, у тому числі незаконна торговельна діяльність, та ін.

Третя група включає злочини, пов'язані з умовами перехідного періоду, тобто об'єктивними труднощами і суб'єктивними прорахунками, допущеними під час проведення економічних реформ. Вона охоплює: діяння, поєднані з незаконною приватизацією державної власності ("прихватиза-ція"); незаконне переведення безготівкових грошей за межі України з використанням кореспондентських рахунків іноземних банків; контрабанда; незаконний експорт сировини та матеріалів; незаконне отримання та нецільове використання кредитів і бюджетних коштів та ін. Злочини цієї групи в структурі економічної злочинності посідають значне місце.

Приведена класифікація економічних злочинів значною

131

мірою умовна, проте вона має важливе практичне значення як для вивчення причин розглядуваних злочинів, так і для розробки заходів щодо їх попередження.

Вивчаючи причини і розробляючи заходи попередження злочинів першої групи, слід виходити з того, що основними чинниками, які детермінують економічну злочинність в умовах планової економіки, є протиріччя даної економічної системи.

Відомо, що державна власність на основні засоби виробництва, характерна для планової економіки, знеособлює власника, що є умовою для розкрадань державного майна та грошових коштів, розтрат і зловживань посадовими повнова­женнями. Зазначені види злочинів у недалекому минулому складали більшу частину в структурі економічної злочинності в країні.

Другим криміногенним чинником планової економіки є протиріччя між планом і практикою його реалізації. Внаслідок того, що план завжди завищується, на практиці постійно виникали проблеми отримання планової продукції, сировини, матеріалів тощо. Усе це, в свою чергу, створювало підгрунття для хабарів, зловживань, приписування та інших злочинів.

Супутником планової економіки є безгосподарність, яка виявляє себе в найрізноманітніших формах. При цьому, в одних випадках безгосподарність виступає як умова економічних злочинів, в інших - сама є злочинною халатністю.

Ринкові відносини, як небезпідставно вважають багато кримінологів, "первісно вагітні злочинністю". Пояснюється це тим, що вони засновані: на конкуренції, а тому і на стримуванні конкурентів, у тому числі злочинними засобами; на наявності ринку праці, тобто армії безробітних, що є завжди і всюди "розсадником" злочинності; на запрограмованому майновому та соціальному розшаруванні людей, що є джерелом незадово­леності осіб, які опинилися на нижчих щабелях соціальних сходів. Постійним супутником ринкових відносин є "тіньова" економіка, яка, будучи складним соціально-правовим феноме­ном, також виступає в двох іпостасях. З одного боку, її окремі найбільш протиправні форми самі є злочинами, а з іншого -

132

вона виступає важливою умовою вчинення економічних злочинів.

У генезисі злочинів, віднесених до третьої групи, знаходяться всі названі криміногенні чинники. Поряд з ними, і навіть передусім, ці злочини пов'язані: з кризовими явищами в економічній та інших сферах життєдіяльності; з конкретними недоліками та хибами, допущеними під час проведення економічних реформ; з відставанням їх правового забезпечення; з недосконалістю податкової політики; з відсутністю належної системи контролю; з низьким рівнем правоохоронної діяльності таін.

Заходи попередження та стримування економічних злочинів повинні бути адекватними, по-перше, до чинників, детермінуючих ці злочини, по-друге - до їх фактичної поширеності. Оцінюючи питому вагу економічних злочинів, що набули свого відбиття в офіційній статистиці, слід мати на увазі, що дані злочини мають високий ступінь латентності. За деякими експертними оцінками, латентність хабарництва коливається зараз від 95 до 98%, розкрадань державного майна - від 50 до 80%. Це означає, що офіційна статистика певною мірою віддзеркалює активність правоохоронних органів по боротьбі з економічною злочинністю, але ніякою мірою не її справжні розміри.

133

А.Ф. Бантышев, канд. юрид. наук, Академия СБ Украины (г. Киев)

преступления против собственности в проекте УК (объект и общие вопросы анализа состава)

Статья 13 Конституции Украины провозгласила: "Соб­ственность обязывает. Собственность не должна использоваться во вред человеку и обществу". Однако собственность обязывает не только собственника, но и государство в лице уполномо­ченных на то правоохранительных органов эту собственность надлежащим образом охранять и защищать от преступных посягательств.

В соответствии с Основным Законом Украины государство обеспечивает защиту прав всех субъектов права собственности (п. 4 ст. 13 Конституции Украины). Одним из средств такой защиты права собственности является Уголовный закон. Действующий Уголовный кодекс предусматривает ответствен­ность за преступления против государственной и коллективной собственности (гл. II Особенной части) и за преступления против индивидуальной собственности граждан (гл. V Особенной части). В литературе неоднократно обращалось внимание на противоестественность такого подхода и на недопустимость дифференциации уголовной ответственности за преступления против собственности в зависимости от ее формы.

Проект Уголовного кодекса Украины, принятый Верховной Радой Украины в первом чтении, в соответствии с положениями Конституции Украины предусматривает ответственность за преступления против собственности только в шестом разделе (ст. 170-183 Проекта УК) без противопоставления ее форм.

Здесь сконцентрированы традиционные посягательства на право собственности: кража (ст. 170); грабеж (ст. 171); разбой (ст. 172); вымогательство (ст. 173); мошенничество (ст. 174); присвоение, растрата имущества или завладение им путем

134

злоупотребления служебным положением (ст. 175); самоволь­ное занятие земельного участка и самовольное строительство (ст. 176); причинение имущественного ущерба путем обмана или злоупотребления доверием (ст. 177); присвоение найден­ного или иного чужого имущества, которое случайно оказалось у виновного (ст. 178); умышленное уничтожение или повреж-дение имущества (ст. 179); угроза уничтожения имущества (ст. 180); неосторожное уничтожение или повреждение имущества (ст. 181); нарушение обязанностей по охране имущества (ст. 182); приобретение или сбыт имущества, заведомо добытого преступным путем (ст. 183).

Поскольку все эти составы достаточно полно анализи­ровались в юридической литературе, полагаю, останавливаться на этом нет необходимости. Хотел бы лишь обратить внимание, что интересы собственности в широком смысле слова страдают в той или иной мере также и при совершении целого ряда преступлений, сходных с вышеперечисленными. Это хищение огнестрельного оружия, боевых припасов или взрывчатых веществ; хищение радиоктивных материалов; хищение наркотических средств или психотропных веществ; мошен­ничество с финансовыми ресурсами; надругательство над могилой, а равно похищение находящихся в могиле или на могиле предметов; диверсия; бандитизм; массовые беспорядки; преступления, посягающие на безопасность функционирования транспорта и на право собственности субъектов транспортных средств; повреждение путей сообщения и транспортных средств; повреждение или разрушение магистральных нефте-, газо- и нефтепродуктопроводов; угон, а равно захват транс­портных средств.

Глубокий содержательный анализ этих составов содер­жится в работе П.С. Матышевского "Преступления против собственности и смежные с ними преступления" (Юринком.-Киев, 1996.-240с.)

Интересы собственности нарушаются также при совер­шении ряда преступлений, посягающих на природные богатства, являющиеся в соответсвии со ст. 13 Конституции

135

Украины объектом права собственности украинского народа, а также при совершении некоторых воинских преступлений. Полагаю, что эти преступления посягают именно на интересы собственности.

В целом общественные отношения, которые в теории рассматриваются как объект преступления, не могут разрушать­ся и даже деформироваться в результате совершения отдельных преступлений; для этого необходимо изменение, крушение определенной общественно-экономической формации.

При совершении отдельных преступлений формируются негативные, антиобщественные отношения, но они не разрушают сложившихся общественно полезных отношений. При этом нарушаются определенные интересы.

В теории уголовного права традиционным является проведение анализа состава преступления от объекта преступления через объективную его сторону к субъекту и субъективной стороне. Такой механизм квалификации, последовательность анализа элементов состава преступления и их признаков обосновывается тем, что объект преступления является наиболее важным, основополагающим в процессе квалификации конкретного преступного деяния.

Это действительно так. Вместе с тем при совершении любого преступления, в том числе и преступления против собственности, мы в первую очередь сталкиваемся с послед­ствиями как признаком объективной его стороны или с самой объективной стороной содеянного преступления, когда еще не известно, что же в данном случае имело место, к примеру: диверсия; умышленное или неосторожное уничтожение имущества; уничтожение этого имущества лицом, не являю­щимся субъектом преступления (невменяемым, не достигшим возраста уголовной ответственности); невиновное причинение вреда (казус); действия в состоянии крайней необходимости, а возможно, действие стихийных сил природы.

Только соответствующим образом проанализировав объективную сторону преступления (если оно имело место), установив, что лицо, совершившее данное деяние, может быть

136

субъектом преступления (т.е. является физическим, вменяемым лицом, достигшим возраста уголовной ответственности, а в случае, если речь идет о преступлении со специальным субъектом, убедившись, что оно является таковым), после соответствующего анализа содержания субъективной стороны (т.е. после установления содержания умысла, целей и мотивов содеянного), можно сделать вывод об объекте совершенного преступления и адекватно квалифицировать содеянное.

Исходя из изложенного предлагается проводить анализ состава преступления по следующей схеме:

объективная сторона преступления;

субъект преступления;

субъективная сторона преступления;

объект преступления.

Если же говорить о путях повышения эффективности борьбы с преступлениями против собственности, как и с другими видами преступной деятельности, следует отметить, что у нас это весьма часто связывается с необходимостью ужесточения наказания за те или иные преступления. Это в корне неверно. В первую очередь, решение указанного вопроса связано с повышением квалификации сотрудников правоохра­нительных органов, с повышением качества их подготовки в соответствующих учебных заведениях и с подбором кадров на обучение в этих учебных заведениях.

137

В.Д. Пчелкин, канд. юрид. наук, доц., нач. кафедры специальных дисциплин Института перепод­готовки и повышения квалифи­кации следователей и дознава­телей, полковник милиции (г. Харьков)

проблемы оперативно-розыскной деятельности в борьбе с экономическими преступлениями

В борьбе с экономическими преступлениями особую актуальность представляют проблемы оперативно-розыскной деятельности. Объясняется это положение изменениями причин и условий, определяющих динамику, структуру и характеристи­ку экономических преступлений, недостатками их классифи­каций, а также разграничением компетенции различных субъектов оперативно-розыскной деятельности, осуществляю­щих борьбу с ними.

В связи с проводимыми реформами появились новые криминогенные факторы, создающие идеальные условия для совершения экономических преступлений. В то же время не во всех сферах деятельности Государственной службы по борьбе с экономической преступностью разработаны меры своевременного реагирования на новые направления преступных действий, таких как кредитно-денежные, внешнеторговые, приватизационные и новые формы посяга­тельств на государственную собственность (хищение, противоправная передача в частную собственность).

С учетом изложенного особое внимание должно быть уделено деятельности предприятий пищевой промышленности, где процессы хищений тонко вуалируются разработками новых технологий с широким привлечением специалистов названного профиля. Динамичность деятельности пищевой промышлен­ности, быстрая реализация продуктов питания создают особые благоприятные (выгодные) условия для совершения преступ-

138

лений и их сокрытия.

Росту преступлений в пищевой промышленности также способствует деятельность по приватизации отдельных ее объектов, при которой переход на новые формы хозяйствования в этой отрасли может содействовать оживлению криминогенной обстановки.

Это обстоятельство явилось основанием для решений Верховной Рады, Правительства Украины и соответствующих постановлений о запрещении приватизации в таких отраслях пищевой промышленности, как спиртовая, ликеро-водочная и др. (см. Постановление Кабинета Министров Украины от 29 июня 1996 г. № 701 "Об усовершенствовании управления предприятиями спиртовой и ликеро-водочной промышлен­ности").

В практике борьбы с экономическими преступлениями органы, осуществляющие оперативно-розыскную деятель­ность, располагают недостаточными данными о специфике работы предприятий пищевой промышленности, в частности, по вопросам технологии, учета и отчетности, контроля за качеством выпускаемой продукции, характера связей предприя­тий по ее реализации.

В этом плане теория оперативно-розыскной деятельности находится в долгу перед практикой, не создав до настоящего времени необходимых методических разработок по планиро­ванию и организации раскрытия преступлений в области экономики и в отдельных ее структурах. Это подтверждают данные интервьюирования сотрудников ГСБЭП, которые отмечают, что у них нет методических рекомендаций по новым направлениям и способам совершения экономических преступлений в условиях рыночных отношений. Следует отметить, что именно это обстоятельство влияет на эффектив­ность деятельности оперативно-розыскных подразделений, которые слабо адаптируются к новым условиям развития экономических отношений.

В целях совершенствования оперативно-розыскной деятельности в борьбе с экономическими преступлениями

139

необходимо, по нашему мнению, формировать специализи­рованные подразделения по оперативному обслуживанию отдельных отраслей экономики./Одновременно необходимо организовать многоступенчатую систему первоначальной подготовки и повышения квалификации сотрудников в целях изучения новых форм и способов совершения преступлений, а также приемов и методов их предупреждения и раскрытия. В Украине в этом направлении предпринимаются конкретные шаги. Так, Указом Президента Украины № 837/96 от 17 сентября 1996 г. с целью выполнения "Комплексной целевой программы борьбы с преступностью на 1996-2000 годы", приказом Министра внутренних дел № 875 от 23 декабря 1996 г. в составе Университета внутренних дел создан Институт переподготовки и повышения квалификации следователей и дознавателей. Основным направлением его работы является разработка теоретических основ и внедрение методических рекомендаций по осуществлению оперативно-розыскной и следственной деятельности в современных условиях.

В настоящее время создана организационно-правовая основа последовательного применения оперативно-розыскных средств и методов в борьбе с преступностью. Она полностью соответствует Конституции Украины и Комплексной целевой программе борьбы с преступностью. Выполнение этой программы будет способствовать активизации борьбы с преступностью в области экономики.

Одной из важных задач в реализации методов борьбы с преступностью является ликвидация разрыва между уголовно-процессуальным законодательством и новыми законодатель­ными актами, принятыми Верховной Радой и Правительством Украины. Представляется необходимым, чтобы новый уголовно-процессуальный кодекс, проект которого в настоящее время обсуждается, регламентировал разграничение компетен­ции различных субъектов оперативно-розыскной деятельности по борьбе с экономическими преступлениями. Их специали­зация должна определяться перечнем видов преступлений, отнесенных к исключительной компетенции этих органов.

140

Более того, отдельные формы оперативно-розыскной деятель­ности также должны быть регламентированы уголовно-процессуальным законодательством. Методика их реализации может определяться ведомственными нормативными актами. Необходимым условием борьбы с экономической преступ­ностью является систематический анализ состояния и развития криминогенных процессов в различных отраслях экономики. Целесообразно создать для этих целей отдельные подразде­ления, в функции которых должна входить систематизация способов совершения преступлений и их сокрытия. Получен­ные результаты должны вноситься в банки компьютерных данных и тиражироваться переносом на дискеты в целях своевременного информирования заинтересованных ведомств. Это позволит активизировать борьбу с экономическими преступлениями и целенаправленно упреждать проявления новых преступных тенденций.

О.Г. Кальман, канд. юрид. наук., доц., зав. сектором НДІ ВПЗ АПрН України (м. Харків)

сучасні проблеми боротьби зі злочинністю у сфері економіки

Зміст і гострота сучасних проблем боротьби зі злочинністю у сфері економіки України якісно відрізняються від тих, що існували раніше. Докорінна причина цих відмінностей обумовлена закономірностями переходу від адміністративно-командного типу економічних відносин до ринкових методів їх регулювання, яке супроводжувалось негативними наслідками глибокої соціальної кризи у суспільстві, "тінізації" економіки.

Стратегічні помилки, допущені у процесі переходу від бюрократично-планового регулювання економіки до регулю­вання, що базується на ринкових відносинах, призвели до того,

141

що зараз у державі сформувалась економіка, яку не можна назвати ні плановою, ні ринковою, ні соціальне орієнтованою. Наслідком цього стало: виділення сфер економіки з отриманням надприбутків; утворення монопольних об'єднань і надання їм переваг у фінансуванні та кредитуванні; протиправне перекачення державних ресурсів недержавним суб'єктам підприємницької діяльності; створення фінансової бази для утворення корпоративно-бюрократичних структур; перекоси у ціноутворенні; значний спад виробництва у сферах економіки з низькою рентабільністю. Обрані способи приватизації та її фактичне здійснення призвели до перерозподілу державної власності на користь корпоративно-бюрократичних структур, в результаті чого сформувалося таке соціально-економічне, політичне середовище у суспільстві, яке, без сумніву, можна назвати напівкримінальним, корумпованим, "тіньовим" осередком.

В Україні триває подальший процес криміналізації економіки країни, а прогнози на майбутні перспективи розвитку ситуації маловтішні. Продовжується формування адмініс­тративно-економічного "монстра" у вигляді єдиного сплаву держапарату, суб'єктів офіційної і "тіньової" економіки і кримінальних структур. Зараз явно недостатньо засобів боротьби з економічною злочинністю, що використовувалися раніше, треба шукати інші рішення, але в уже складнішій ситуації.

Попередження злочинності у сфері економічної діяльності полягає перш за все у вирішенні проблем реалізації економічної політики держави, її стратегічних напрямків і тактичних заходів. Як один з найважливіших напрямків соціального управління ця діяльність потребує використання системи політичних, економічних, організаційно-виборчих, технічних, правових, виховних методів, спрямованих на нейтралізацію, зниження, перетинання, присікання дії обставин, які обумовлюють злочинність у сфері економічної діяльності.

З урахуванням останніх найважливіше значення для попередження цього виду злочинної поведінки мають заходи

142

загальносоціального попередження. Вони повинні бути спрямовані на чітке визначення функцій держави в регулюванні економічних відносин, формуванні її економіко-правової політики, розподілу повноважень між центральними і місцевими органами в регулюванні економічних процесів, створення відповідних умов для належної правової поведінки суб'єктів економічної діяльності, забезпечення однакового правового захисту державного і недержавного секторів економіки, створення такої ринкової інфраструктури, яка б забезпечила рівні можливості для реалізації творчого потенціалу різноманітних суб'єктів підприємницької діяльності, налагодження демократичних засад контролю за діяльністю підприємницьких структур.

Системна характеристика запобіжних заходів поперед­ження економічної злочинності передбачає реалізацію комплексу заходів - політичних, економічних, організаційних, правових, технічних, виховних.

Політичні заходи повинні бути спрямовані на чітке визначення пріоритетів захисту економічних інтересів держави, окремих соціальних груп і громадян. Виходячи з того, що економічна діяльність громадян є основою економічного існування держави, пріоритет економічної політики має бути спрямований на створення відповідних умов для реалізації трудового потенціалу громадян і відповідного його винаго­родження. Пріоритети економічної політики держави повинні бути узгодженими з Конституцією України і відповідними ій. Без твердої політичної волі усі заяви і заклики про наміри посилити боротьбу зі злочинністю залишаються лише гаслами. Сутність поняття "політична воля" не може знаходити прояв у намірах тільки репресивного характеру, а лежить у площині створення такого правового поля для економічної діяльності, яке надавало б реальні можливості законослухняної поведінки у сфері економічних відносин, робило б абсолютно недоцільним учинення таких злочинів. А це можливо лише через створення відповідних економічних стимулів для усіх суб'єктів економіч­ної діяльності і встановлення суворої відповідальності за

143

правовопорушну поведінку.

Економічні заходи невід'ємні від політичних і обумов­люють їх. У загальній концепції боротьби з економічною злочинністю , в умовах переходу до ринкових відносин вони відтворюють економічну політику держави. Державні програми з окремих напрямків економічної політики повинні створювати необхідні умови для реалізації творчих можливостей громадян України у сфері підприємницької діяльності. В той же час ні програми приватизації, ні реформи банківської системи не створюють належних умов для доброчесної діяльності у сфері підприємництва.

Організаційні заходи попередження економічних злочинів спрямовані на вдосконалення діяльності управлін­ського персоналу на засадах раціональної економічної діяльності, підвищення ефективності діяльності контрольно-ревізійних органів, вдосконалення систем обліку і звітності. Сюди ж належать і заходи по підбору і професійній підготовці кадрів для народного господарства, фінансовому контролю, спеціалізованим видам контролю, побудова ефективної системи добору кадрів для роботи в органах боротьби з економічною злочинністю, їх періодична атестація, підготовка і перепід­готовка.

Інформаційно-аналітичне забезпечення боротьби зі злочинністю у сфері економіки також є необхідною умовою підвищення ефективної діяльності правоохоронних органів у зазначеній сфері. Це передбачає створення системи інформу­вання про стан, динаміку, структуру злочинів у сфері економіки в країні, необхідної і достатньої для ефективної діяльності суб'єктів профілактики і для прийняття відповідних управлін­ських рішень щодо запобігання цим злочинам.

Зазначені заходи включають створення: узгодженої системи показників, що відбивають реальний стан боротьби зі злочинністю в економічній сфері в Україні; єдиної міжвідомчої системи інформування про такі злочини, причини та умови їх вчинення; банку нормативної, управлінської, аналітичної, науково-медичної, довідкової та іншої інформації, у тому числі

144

із зарубіжних джерел; а також: налагодження системи користування цією інформацією зацікавленими відомствами і науковцями; розробку методичних рекомендацій по викорис­танню методів статистичного аналізу динаміки окремих видів економічних злочинів, методик організації статистичних спостережень збитків від економічних злочинів. Необхідно створити надійний механізм збирання і використання від­повідних даних не тільки на національному, але й на регіональному рівнях.

Правові заходи у сукупності з іншими мають суттєве значення у попередженні злочинної поведінки у сфері економіки. Особливу значущість вони мають у сучасний період руйнування адміністративно-командної системи, розвитку різних форм власності і побудови на цій основі ринкової економіки. Правозабезпечуючий механізм цього процесу достатньою мірою не відтворює реальні економічні процеси у суспільстві і господарській практиці. Більш того, чинне законодавство і практика його застосування спонукають до кримінальної поведінки і виступають одним із стимулюючих її чинників.

Удосконалення чинного законодавства з урахуванням цих обставин має бути спрямоване на:

а)         забезпечення прав людини і громадянина;

б)         встановлення загальнообов'язкових правил поведінки

на ринку для всіх господарських і управлінських структур;

в)         встановлення реальної системи функцій для органів

державного управління, юридичних та фізичних осіб за

порушення законодавства щодо споживачів;

г)          введення адміністративної та кримінальної відповідаль­

ності за дії, що призводять до дестабілізації функціонування

господарського механізму з боку посадових осіб, які спричи­

нили шкоду суспільним інтересам;

д)         приведення різних галузей законодавства у відповідність

до сучасних потреб суспільства;

е)         законодавче упорядкування підстав для надання

відповідних пільг окремим суб'єктам підприємницької

145

діяльності і встановлення кримінальної відповідальності за незаконне надання таких пільг;

ж)         встановлення підвищеної кримінальної відповідаль­

ності за найбільш суспільне небезпечні форми економічної

поведінки, які призводять до підриву економічної безпеки

країни;

з)          реформування законодавчого процесу шляхом скорочен­

ня його строків, впровадження незалежної експертизи, розробки

проектів законодавчих актів колективами юристів, економістів,

психологів і практичних працівників;

і) вдосконалення правозастосовчої політики, підвищення ефективності її впливу на реалізацію принципу невідворотності покарання незалежно від політичного і соціального статусу особи. Таким чином, сукупність правових заходів повинна створити таке правове поле, при якому будь-яке правопору­шення або злочин у сфері економічної діяльності були б своєчасно виявлені, а їх вчинення - недоцільним як з боку державних службовців, так і окремих громадян.

Технічні заходи попередження злочинної поведінки у сфері економічної діяльності в умовах комп'ютерного управління рухом фінансових ресурсів і товарно-матеріальних цінностей повинні забезпечити надійну охорону, облік, своєчасне визначення кількісних і якісних показників цього процесу через розробку сучасних комп'ютерних систем на основі математичного моделювання умов виробничих процесів, систем охорони об'єктів, запровадження технічних приладів, контролюючих кількісні і якісні показники сировини, комплектуючих елементів на кожному етапі технологічного процесу. Надійні системи контролю мають бути розроблені по всій лінії технологічного процесу: постачання сировини - її оплата і система розрахунків - виробництво - виготовлення готової продукції - транспортування вантажів - захист документації і цінних паперів - аналіз фінансових документів -умови одержання продукції - її реалізація.

Виховні заходи відіграють важливу роль у формуванні економіко-правової свідомості людини. Вони повинні

146

забезпечити законослухняну поведінку останньої в існуючій системі економічних відносин, на всіх рівнях суспільного життя. Цей напрям найскладніший у системі профілактики економічної злочинності, що пояснюється тим, що завжди існують протиріччя між потребами особи одержати матеріальні блага і потребами держави та її апарату забезпечити перш за все належні умови свого існування. Це протиріччя зумовлено ненадійністю і неповнотою програм соціального захисту громадян з боку управлінського апарату і підприємницьких структур. Ось чому важливе виховне значення у сучасних умовах мають: виховання нетерпимості у громадян до порушення їх законних прав і інтересів з боку як державних службовців, так і підприємницьких структур; використання для цього різноманітних форм протесту з метою наведення у державі елементарних форм порядку в економічному житті; своєчасне інформування відповідних правоохоронних і контролюючих економічну діяльність органів про відомі факти вчинення злочинів; активна участь у діяльності організацій по захисту прав споживачів; виховання через засоби масової інформації стійкої громадської позиції для захисту своїх прав; для подолання стереотипів урівняльного мислення, сформо­ваного у комуністичному суспільстві, для ефективного протистояння злочинним проявам у сфері економіки. А найважливішу роль відіграє виховання у суспільній свідомості ідеї побудови суспільства з високоефективною економікою, здатною створити людям надійні умови існування. І на цьому повинна бути зосереджена діяльность ідеологічного апарату держави і засобів масової інформації. Таким чином, ідеологічні, виховні заходи мають бути спрямовані на посилення стимулів і мотивацій членів суспільства до створення гідних умов економічного існування й активної протидії порушенням соціально-економічних чинників такого існування.

147

В.Н. Вересов, зам. начальника Налоговой милиции Автоном­ной Республики Крым, (г. Симферополь) Л.В. Багрий-Шахматов, д-р юрид. наук, проф., член-кор. УАННП, зав. кафедрой уголов­ного права Одесской государ­ственной юридической акаде­мии (г. Одесса)

экономические преступления в сфере кредитно-денежных отношений в украине

Преобразования в народном хозяйстве Украины, связанные ; переходом общества от административно-командной Ікономики к социально ориентированному рынку, сопровож-щются нарастанием криминогенных процессов в сфере финансово-хозяйственных отношений. Экономическая преступность охватила практически весь хозяйственный юмплекс. Эти негативные процессы особенно проявились в ;фере банковской деятельности. С использованием банковской ;истемы совершаются крайне опасные преступления, которые Іричиняют большой ущерб государству, обществу, подрывают Ікономическую безопасность страны. Среди них особенно >пасны следующие:

подделка, составление и выдача должностным лицом

юддельных заведомо ложных документов в корыстных

Інтересах иных юридических и физических лиц;

создание и выпуск в безналичный платежный оборот

Фиктивных денежных средств или иное неправомерное

'величенне кредитных ресурсов финансово-кредитными

•чреждениями;

использование фиктивных денежных средств для

Іредоставления кредитов или для иного их неправомерного

148

использования;

-           "отмывание" фиктивно созданных денежных средств

путем банковских операций или иного их внедрения в

легальную предпринимательскую деятельность или отмывание

денежных средств, добытых преступных путем, без надле­

жащей проверки источников их происхождения;

использование псевдосделок, псевдорасчетных операций,

иной псевдопредпринимательской деятельности в корыстных

интересах или иной личной заинтересованности, в том числе в

интересах иных юридических и физических лиц;

нарушение единых экономических нормативов, уста­

новленных Национальным банком Украины, в сфере платежных

оборотов и кредитования;

нарушение единых правил бухгалтерского учета и

установленных форм межбанковских расчетов;

превышение счета предусмотренных уставом операций,

видов деятельности банков, предприятий, организаций,

учреждений, требующих лицензирования или иных специ­

альных разрешений; нарушение антимонопольных правил;

сокрытие либо несвоевременное объявление о неплате­

жеспособности клиента банка, банкротство или псевдо­

банкротство предприятия, организации или учреждения;

умышленное банкротство или псевдобанкротство с целью

невозвращения долгов кредиторам или в иных противоправных

целях; несвоевременное информирование правоохранитель­

ных,   иных уполномоченных контрольных органов или

сокрытие от последних сведений о незаконных, подозрительных

или крупномасштабных операциях либо соглашениях служа­

щими банков, бухгалтерами и другими должностными лицами;

разглашение банковской и (или) коммерческой тайны

сотрудниками предприятий, организаций или учреждений,

должностными лицами государственных, правоохранительных

органов, получивших такие сведения в служебных целях;

(кроме информации о противоправных действиях банков или

их клиентов, которая не является коммерческой тайной).

і Все перечисленные противоправные действия базируются

149

на изменениях в общественно-экономических отношениях, У поэтому в уголовном праве практически они очень слабо "отработаны" или могут рассматриваться через "универ­сальные" конструкции статей действующего УК Украины, таких как ст. 19 (Соучастие в совершении преступления), 167 (Халатность), 165 (Злоупотребление властью или должностным положением), 172 (Должностной подлог) и др. Но/практика показывает, что из-за игнорирования закона, правового нигилизма^аже эти "универсальные_7статьи Уголовного кодекса порою или не срабатывают вообще, или в связи с изменениями в общественно-экономических отношениях целый ряд противоправных и общественно опасных деяний не подпадают под какой-либо признак состава преступления. При такой лавине общественно опасных проявлений, подрывающих основы экономики государства, борьба с преступностью^ помощью/ст. 19 УК Украины и иных "универсальных" статей^ ведется зачастую лишь теоретически, так как система сбора доказательств об основном преступлении не позволяет в краткий срок эффективно пресечь то или иное общественно опасное правонарушение.

В последние годы законодатель дополнил УК рядом статей, установивших уголовную ответственность за неко­торые преступления в сфере кредитно-денежных отношений (ст. 148-2,148-4, 148-6, 148-7, 148-8 и некоторые другие).

([Необходимо ввести уголовную ответственность за все вышеперечисленные конкретные общественно опасные деяния, совершенные из корыстных побуждений, в своих интересах или в интересах иных лиц. I

Эти же мотивы целесообразно предусмотреть также в конструкции составов преступлений всех форм "хищения" (ст. 83, 84, 86-1 УК Украины), а также состава "Должностной подлог" (ст. 172 УК Украины).

Теоретически мы можем разрешать эти вопросы с

н   иыс-тб.   frcrrd?         *

помощью упомянутых выше статей действующего УК, но

практически работники правоохранительных органов еще не имеют достаточно эффективного правового инструмента для

150

пресечения этого зла.

Таким образом, исключительную актуальность сегодня приобретают не только внесение существенных изменений и дополнений в действующее уголовное законодательство, но и всестороннее правовое регулирование рассматриваемых преступлений/в проекте нового УК Украины, принятого Верховной Радой страны в ноябре 1998 г. в первом чтении. „Настоятельно необходима также разработка и внедрение пакета новых законодательных и ведомственных нормативных актов, которые бы обеспечили нормальное функционирование финансово-хозяйственной системы, создали условия для минимализации криминогенных процессов, своевременного выявления и предупреждения экономических преступлений и иных правонарушений в кредитно-денежной сфере.

Сложившаяся ситуация требует существенного улучшения правового регулирования и повышения эффективности контроля за деятельностью банковских учреждений.

Во-первых, много положений Закона Украины "О банках и банковской деятельности" имеют декларативный характер, особенно в той его части, которая касается осуществления банковского контроля и получения правоохранительными органами банковской информации. Закон не предусматривает порядка взаимодействия банковских учреждений с правоохра­нительными органами в предупреждении и раскрытии злоупотреблений, иных корыстных преступлений. Этот пробел лишь в некоторой степени теоретически восполняется принятым Верховной Радой Украины Законом "Об органи­зационно-правовых основах борьбы с организованной преступностью" (ст. 17 п.4) и изменениями ст. 52 Закона "О банках и банковской деятельности". Вместе с тем с принятием этих норм правоохранительные органы не получили необхо­димого механизма доступа к банковской информации субъектов злоупотреблений, так как действующее законодательство не предусматривает уголовной или иной ответственности должностных лиц банков и предприятий за уклонение от предоставления компетентным органом такой информации.

151

Полагаем необходимым внести в Кодекс об административных правонарушениях Украины (а в случае злостного уклонения и в Уголовный кодекс) нормы, предусматривающие санкции, которые могли бы применяться к таким нарушителям.

Во-вторых, отсутствие соответствующей правовой базы по широкому кругу вопросов, связанных с осуществлением "отмывания" и использованием фиктивных денежных средств, совершение этих же действий с использованием сети электронных расчетов, иных компьютерных преступлений, создание псевдопредприятий, фиктивное или умышленное банкротство, недобросовестное предпринимательство, совершение перечисленных правонарушений должностными лицами в интересах других лиц и ряд иных - все это требует пересмотра указанных выше положений УК Украины.

Декриминализации банковской системы способствовало бы усовершенствование системы внутрибанковского контроля. Добросовестные банкиры, их учреждения и клиенты могут развиваться, если нормально функционирует банковская система в целом. Поэтому, если не остановить "наводнение" финансово-хозяйственных злоупотреблений, то будет оконча­тельно разрушена финансовая система и экономические основы государства. [Представляется, что при продуманной системе контрольных показателей, иных организационно-правовых способов выпуск фиктивных денежных средств можно не только контролировать, но и остановить.^/

Значительная часть правонарушений, имеющих место в сфере банковской деятельности, связана с кредитными операциями. Основные способы таких злоупотреблений уже упоминались. Их рассмотрению способствуют не только несовершенство действующего банковского законодательства, но и ограниченность возможностей коммерческих банков для изучения платежеспособности заемщиков и партнеров при расчетных операциях.

Поэтому в коммерческих банках возникает необходимость создания своих служб экономической безопасности, которые могли бы изучать заемщиков, их гарантов, партнеров по сделкам

152

и различные подозрительные операции. Однако банки не в состоянии разрешить своими силами поодиночке такие проблемы, как создание централизованного банка данных о неплатежеспособных предприятиях, предприятиях-векселе­дателях, чьи векселя опротестовывались либо которые были участниками различных псевдосделок, участвовали в создании, "отмывании" фиктивных денежных или валютных средств, получении сведений о межрегиональных и международных партнерах и т.д. Это под силу только межбанковской службе экономической безопасности. Такая необходимость возникла давно, со временем без этой службы невозможно будет обойтись. Сейчас появились различные посреднические фирмы, которые предлагают свои услуги в возвращении просроченных кредитов и т.п. Нередко они используют противоправные методы, а о предупредительных целенаправленных средствах для изучения деловых качеств партнеров или вопросов их платежеспособности вести разговор не приходится вообще, поскольку в этих организациях специалистов, которые разбирались бы в проблемах экономической преступности практически нет.

Эта проблема не только коммерческих банков, а и государства, которое обязано создать необходимые правовые предпосылки формирования и эффективного функциони­рования национальной банковской системы.? Радикальному решению вопросов минимализации криминогенных процессов в сфере банковской деятельности могли бы способствовать такие организационно-правые меры:

1. Создание в каждом коммерческом банке службы внутрибанковской экономической безопасности с функциони­рованием ее в дальнейшем на хозрасчетных, предприниматель­ских должностях с соответствующим кадровым и техническим обеспечением^лработанными механизмами пополнения банка данных сведениями о той или иной категории недобросовест­ных участников сферы предпринимательской и банковской деятельности, научно-консультационным подразделением прогнозирования эффективности работы банковских учреж-

153

цений, стабилизации деятельности банковской системы в целом.

Создание системы обязательной подготовки и перепод­

готовки специалистов для служб банковской и межбанковской

экономической безопасности, аудиторов, в том числе для работы

в зарубежных банковских представительствах, филиалах,

совместных банках, с иностранными предпринимательскими

структурами - партнерами украинских субъектов финансово-

хозяйственной деятельности;

Разработка пакета инструкций и иных ведомственных

нормативных актов Национального банка Украины,|направлен-

ных на создание комплексного механизма функционирования

национальной системы банковских учреждений;

Разработка пакета ведомственных нормативных актов

комплексной системы балансовых и иных необходимых

систематических показателей внутрибанковского и межбанков­

ского контроля, которые бы освещали криминальные и иные

негативные аспекты процессов, происходящих в сфере

банковской деятельности.

Создание эффективного механизма обращения докумен­

тооборота, определение порядка и сроков хранения банковских

документов, соответствующих требованиям борьбы с преступ­

ностью и всемирной практики по этим вопросам.

Определение конкретного механизма взаимодействия с

правоохранительными органами в соответствии с требованиями

п.4 ст.   18 Закона Украины "Об организационно-правовых

основах борьбы с организованной преступностью".

Выработка механизмов возвращения в страну валютных

средств при экспортно-импортных операциях,|формирование

системы криминальных норм и ведомственных правил для

предупреждения преступлений и нарушений с использованием

компьютерных систем.

Повышение качества нормативных актов по вопросам

банковской деятельности,|учет в них механизмов минимали-

зации криминогенных процессов, что могло бы содействовать

созданию координационной группы из числа сотрудников

Национального банка Украины, МВД, Украинской Националь-

154

нои академии внутренних дел, иных заинтересованных ведомств с целью:

изучения практики применения действующего законо­

дательства, относящегося к банковской деятельности,

выявления недостатков в нем, подготовки предложений по их

устранению путем внесения изменений и дополнений;

проведения совместной экспертизы и доработки проектов

законодательных и ведомственных нормативных актов по

вопросам, касающимся стабилизации работы банковской

системы и соответствия указанных документов требованиям

предупреждения преступности;

подготовки проектов совместных нормативных актов по

вопросам создания правоохранительных механизмов по

предупреждению и выявления правонарушений в сфере

банковской деятельности.

Вместе с тем ситуация, сложившаяся в сфере финансово-хозяйственных отношений, в частности криминогенная обстановка в сфере банковской деятельности требует радикальных подходов в координации усилий всех заинтере­сованных ведомств. Разрешению проблемы разработки качественного пакета соответствующих законодательных и ведомственных нормативных актов могло бы способствовать создание временного творческого коллектива из числа научных сотрудников юридических и соответствующих экономических заведений и работников правоохранительных органов, банковских учреждений.

Реализация предложенных мер поможет приостановить криминализацию финансово-хозяйственных отношений, создать организационно правовые предпосылки для стабилиза­ции работы банковской системы и экономики в целом, а также поднимет уровень экономической безопасности государства.

155

В.М. Гаращук, канд. юрид. наук, доц., Національна юри-дична академія України імені Ярослава Мудрого (м. Харків)

проблеми контролю за застосуванням антикорупційного законодавства у сфері економічної діяльності

Аналіз практики застосування антикорупційного законо­давства у сфері економічної діяльності свідчить, що органи та посадові особи, які керуються ними досить часто припускають­ся помилок у кваліфікації правопорушень, а також у процесі притягнення винних до відповідальності. Це пов'язано як з недосконалістю норм антикорупційного законодавства, так і з недостатньою фаховою підготовкою деяких посадових осіб.

Вбачається доцільним звернути увагу вищих посадових осіб та органів, які здійснюють контроль у цьому напрямку, на гакі помилки.

При вирішенні питання про суб'єкта корупційного діяння посадовці, які застосовують Закон України "Про боротьбу з корупцією", вважають суб'єктами корупційних діянь лише осіб, названих у ст. 25 Закону України "Про державну службу". Поза увагою залишаються особи, означені в ст. 9 цього ж Закону, Іким притаманні всі ознаки державного службовця: працюють f державному органі, мають повноваження, надані їм державою похідні від компетенції органу, в якому вони працюють), шконують функції держави, отримують заробітну плату з Іержавного бюджету та ін.

Не береться до уваги посадовими особами право->хоронних органів і низка підзаконних актів, що відносять ;лужбовців інших органів до відповідних категорій Іержавних службовців (наприклад, постанова Кабінету Міністрів України від 18.04.94 р. № 316-Р "Про віднесення Іосад працівників місцевих рад народних депутатів до Іідповідних категорій посад державних службовців та

156

присвоєння їм рангів державних службовців" та ін.).

У той же час поширена тенденція щодо притягнення до відповідальності за порушення вимог норм Закону України "Про боротьбу з корупцією" службовців недержавних утворень. Це суперечить вимогам пункту "а" ст. 2 Закону, який суб'єктами корупційних діянь визнає тільки державних службовців.

У випадках, коли правопорушення, що має ознаки корупційного, вчиняє посадова особа недержавного сектору (за винятком осіб, названих у пункті "б" ст. 2 Закону, інших осіб, уповноважених на виконання функцій держави - це обовязкова умова), повинно йтися про хабарництво або інший посадовий злочин (зловживання владою та ін.). Це зумовлено близькістю об'єктивної сторони одержання хабара й адміністративно-караного корупційного діяння та розбіжністю в суб'єкті правопорушення.

Посадові особи правоохоронних органів, припускаються помилки коли до адміністративної відповідальності за порушення норм Закону "Про боротьбу з корупцією" притя­гають тільки державних службовців, які не є посадовцями, вважаючи, що державні службовці - посадові особи за вчинення таких самих правопорушень повинні притягатися тільки до кримінальної відповідальності за ст. 168 КК України. Але ж Закон не виключає можливості притягнення посадової особи -державного службовця до адміністративної відповідальності за вчинення корупційного діяння або діяння, пов'язаного з корупцією.

Деякі правоохоронці також помилково вважають, що майновий характер може мати тільки хабар, а не адміністра­тивне каране правопорушення, хоча це не відповідає ч. 2 ст. 1 Закону.

Безумовно, складність у відокремленні одержання хабара від адміністративно караних корупційних діянь, зазначених у Законі "Про боротьбу з корруцією", існує. Вона фактично зумовлена недосконалістю чинного законодавства, яке чітко не розмежовує хабар від корупційного (адміністративно караного) діяння. Тому правоохоронцям у питаннях кваліфікації

157

правопорушень доцільно орієнтуватися на такий критерій, як розмір винагороди. На нашу думку, він не повинен переви­щувати (для адміністративне караного правопорушення) 2,5 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, а хабарем слід визнавати вартість послуги, пільг або іншої вигоди майнового характеру, яка перевищує 2,5 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, або меншу, але отриману за умови вимагання чи за інших кваліфікуючих ознак злочину. Зрозуміло, що йдеться про посадових осіб, оскільки інші державні службовці не виступають суб'єктами одержання хабара.

Досить часто до відповідальності за порушення спеці­альних обмежень, встановлених для державних службовців та інших осіб, уповноважених на виконання функцій держави, притягають осіб за зайняття ними підприємницькою діяльністю у тих випадках, коли їх дії не є підприємництвом. Візьмемо, наприклад, спорудження будівлі на замовлення. В протоколі про адміністративне правопорушення вказується, що це систе­матична діяльність, тобто підприємництво. Помилка полягає у неправильному розумінні характеру виконуваної роботи. Тут якраз системи немає, отже, немає і підприємницької діяльності. Фактично ми стикаємося з тривалою, подовженою у часі (завдяки особливостям роботи), але одноразовою роботою за однією цивільно-правовою угодою. Однорідні, об'єднані однією метою дії по зведенню будівлі або виконанню іншої роботи не повинні розглядатися як система, оскільки не відповідають визначенню системи, яке містить Декрет Кабінету Міністрів України від 17.03.93 р. № 24-93 "Про податок на промисел".

Не можна притягати державних службовців та інших осіб, уповноважених на виконання функцій держави, до відповідаль­ності за порушення спеціальних обмежень, встановлених для цих осіб Законом України "Про боротьбу з корупцією", коли вони отримують дивіденди з акцій. Декрет Кабінету Міністрів України від 31.12.92 р. № 24-92 "Про впорядкування діяльності суб'єктів підприємницької діяльності, створених за участю державних підприємств" (з подальшими змінами та допов­неннями) говорить, що "керівникам, заступникам керівників

158

державних підприємств та організацій, їх структурних підрозділів, а також посадовим особам державних органів, органів місцевого та регіонального самоврядування заборо­няється безпосередньо займатися підприємницькою діяльністю. Це не виключає їхнього права отримувати дивіденди з акцій, а також прибутки від інших корпоративних прав". У той же час правоохоронцям слід пам'ятати: якщо означені особи входять самостійно, через представників або підставних осіб до складу правління або інших виконавчих органів підприємств, кредитно-фінансових установ, господарських товариств та інших організацій, союзів, об'єднань, кооперативів, що здійснюють підприємницьку діяльність, то їх діяльність слід кваліфікувати за ст. 8 Закону України "Про боротьбу з корупцією".

В.П. Ємельянов, канд. юрид. наук, доц., зав. сектором НДІ ВПЗ АПрН України (м. Харків)

І.О. Никифорчин, канд. юрид. наук, доц., Національна юри­дична академія України імені Ярослава Мудрого (м. Харків)

проблеми уніфікації кримінально-правових норм, спрямованих на боротьбу зі злочинами у сфері економіки

1. Боротьба зі злочинами у сфері економіки потребує не тільки своєчасної криміналізації суспільне небезпечних діянь, що посягають на економічні відносини, але й однакового підходу до кримінально-правової охорони останніх. Це стосується складів злочинів, які встановлюють відповідальність за примушування до виконання яких-небудь дій або до відмови

159

від них, що поєднується з різного роду погрозами (ст. 86-2,144, 155-5,155-7 ч. 2,155-8). Однак вивчення цих складів злочинів показує, що кримінальне законодавство в цій частині ще далеке від довершеності, оскільки замість зручної для правозастосовчої практики однаковості при формулюванні кримінальне караних погроз в цих складах мають місце варіанти формулювань з різним "набором" погроз.

2. Пояснити подібне становище чимось іншим, окрім як технічним недоопрацюванням у законотворчій діяльності, досить складно. Навряд чи можна вбачати яку-небудь логічну закономірність і елементи конструктивізму в тому, що в складах вимагання (ст. 86-2, 144) і протидії законній підприємницькій діяльності (ст. 155-8) кримінальне караними є погрози зни­щення або пошкодження майна, а в складах, які передбачають відповідальність за примушування до штучного підвищення і підтримання цін (ст. 155-5) та штучної зміни або фіксування цін (ч. 2 ст. 155-7), кримінальне караними є погрози спричинен­ня особливої шкоди - знищення, пошкодження, розкрадання, вилучення майна, обмеження прав і законних інтересів тощо.

Проте вимоги передачі чужого майна або припинення чи видозміни підприємницької діяльності також можуть бути поєднані не тільки з погрозами насильства або знищення чи пошкодження майна, але й з погрозами викраденням, вилученням та іншими незаконними діями щодо майна потерпілого, або його близьких, майна, що знаходиться в їх віданні чи під охороною, з погрозами обмеженням прав або законних інтересів потерпілого чи його близьких (наприклад, з погрозами вплинути на орендодавця з метою припинення договору оренди між ним і потерпілим чи його близькими). Важко зрозуміти, чому за ст. 155-5 і ч. 2 ст. 155-7 такого роду погрози є кримінальне караними, а за ст. 86-2, 144, 155-8 вони не передбачені диспозиціями, хоча при вчиненні цих діянь погрози подібного роду можуть бути дієвішими, аніж тради­ційні погрози насильством, знищенням або пошкодженням майна; чому в ст. 86-2,144 і 155-8 адресатом погроз указуються потерпілий і його близькі, а в ст. 155-5, 155-9, 155-7 адресат

160

погроз взагалі не вказано; чому за ст. 86-2 кримінальне караними є погрози як щодо особистого майна потерпілого або його близьких, так і майна, що знаходиться в їх віданні або під охороною, а за ст. 144 і 155-8 - тільки їх особистого майна і т.д. 3. З урахуванням вищенаведеного вважаємо цілком можливим і необхідним здійснити уніфікацію формулювань погроз, що містять як склади злочинів у сфері економіки, так і інші склади, які встановлюють відповідальність за незаконне примушування. У випадках, коли погрози, поєднані з примушуванням до яких-небудь дій або до відмови від них, доцільно передбачити у всіх цих складах злочинів такий однаковий блок погроз: "з погрозою насильства над потерпілим чи його близькими, обмеження прав або законних інтересів цих осіб, спричинення майнової шкоди щодо їх майна або майна, що перебуває в їх віданні чи під охороною, або розголошення відомостей, які потерпілий або його близькі бажають зберегти в таємниці".

161

С.В. Кивалов, проф., зав. кафе­дрой административного права Одесской государственной юри­дической академии (г. Одесса)

В.Н. Дрёмин, канд. юрид. наук, доц., зав. кафедрой криминоло­гии и уголовно-исполнительного права Одесской государственной юридической академии (г.Одесса)

международное сотрудничество и проблемы

РЕФОРМИРОВАНИЯ ЗАКОНОДАТЕЛЬСТВА В СФЕРЕ БОРЬБЫ С ЭКОНОМИЧЕСКОЙ ПРЕСТУПНОСТЬЮ

Криминогенная ситуация в мире характеризуется стреми­тельным ростом преступности, изменением её качественных характеристик. Широко распространяется терроризм, нарко­бизнес, экономические преступления. Преступность принимает организованные формы и становится интернациональной. Не обошли стороной данные процессы и Украину.

По данным МВД Украины за последние десять лет количество преступлений в сфере экономики возросло почти вдвое и составило в 1997 г. 62,4 тыс. преступлений. Наиболее интенсивное увеличение количества экономических преступ­лений наблюдалось в 1993-1996 годы, когда их ежегодный прирост составлял примерно 18%. Значительная часть преступлений в сфере экономики не попадает в поле зрения правоохранительных органов. Наиболее высокой латентностью характеризуются такие преступления, как уклонение от уплаты налогов, мошенничество с финансовыми ресурсами, должност­ные злоупотребления и хищения в процессе приватизации государственного имущества, таможенные правонарушения.

Возрастание общественной опасности преступлений, возникновение межгосударственных преступных форми-

162

ровании, появление реальной угрозы для национальной безопасности требуют скорейшего принятия нового уголовного законодательства и приведения его в соответствие с междуна­родно-правовыми стандартами и договорами, участниками которых является Украина.

В Декларации принципов ООН в области предупреждения преступности и уголовного правосудия (1991 г.) говорится, что взаимопомощь и межгосударственное сотрудничество не только выступают эффективными контрмерами в борьбе с преступно­стью, но и способствуют преодолению различий в националь­ных правовых системах. Очевидно, что вступление Украины в Совет Европы, установление взаимодействия с другими европейскими государствами в сфере борьбы с преступностью значительно расширили возможности правоохранительных органов и создали благоприятные условия для проведения эффективной правовой реформы. Важным этапом вхождения Украины в единое европейское правовое пространство явилась ратификация Украиной Европейской конвенции о выдаче правонарушителей, Европейской конвенции о взаимной помощи по вопросам уголовных дел, Конвенции об отмывании, поиске, аресте и конфискации доходов, полученных преступ­ным путем.

Достижение целей и выполнение требований названных выше конвенций развивается в нескольких направлениях. Основным является совершенствование законодательства Украины, регламентирующего вопросы уголовного материаль­ного и процессуального права и международного сотрудни­чества в сфере уголовной юстиции, приведение национального уголовного процесса в полное соответствие со стандартами Совета Европы. Несоответствие права и практики этим стандартам может рассматриваться как невыполнение взятых на себя обязательств. Об этом, в частности, шла речь на международном семинаре в г. Одессе (2-3 ноября 1998 г.), организованном Советом Европы и Генеральной Прокуратурой Украины с участием Одесской государственной юридической академии и посвященном практическому воплощению

163

положений упомянутых выше конвенций. На семинаре отмечалось, что хотя уголовно-процессуальное законодатель­ство Украины в течение последних лет претерпело значитель­ные позитивные изменения, вместе с тем остается немало нерешенных проблем, среди которых - отсутствие уголовно-процессуальной регламентации многих аспектов международ­ного сотрудничества в сфере уголовной юстиции. Так, ещё не разработан в национальном праве Украины институт выдачи преступников. Несмотря на то, что в Европейской конвенции о выдаче правонарушителей заложены принципиальные основы экстрадиционного процесса, положения этой Конвенции не могут автоматически войти в национальное право или заменить его в этой части, поскольку соглашениями о выдаче не регулируется ряд достаточно тонких процессуальных аспектов, связанных с этой процедурой, которую государство должно законодательно урегулировать.

Проблема выдачи преступников приобретает особую актуальность в связи с возрастанием числа транснацио­нальных экономических преступлений. Типичной является ситуация, когда преступление совершается в одной стране, доходы направляются в другую, а "отмываются" они в третьей. Практические работники на упомянутом семинаре в г. Одессе отмечали, что реализация Конвенции об отмывании, выявлении, изъятии и конфискации доходов от преступной деятельности представляет значительные трудности. Ее выполнение требует в числе прочих изменения уголовного законодательства Украины в части, связанной с установлением уголовной ответственности за действия по отмыванию преступных доходов. Остановимся на этой проблеме более подробно.

В проекте УК Украины, подготовленном рабочей группой Кабинета Министров, имеется ряд статей, предусматривающих уголовну ответственность за так "основное" преступление, направленное на получение преступного дохода (все виды хищений, ряд хозяйственных, должностных преступлений, иные корыстные деяния). Имеются статьи, препятствующие

164

получению таких доходов (уклонение от возврата выручки в иностранной валюте или её сокрытие; нарушение порядка занятия предпринимательской деятельностью; занятие запрещенными видами предпринимательской деятельности; фиктивное предпринимательство и некоторые другие).

Основными же применительно к этой проблеме являются статьи, предусматривающие уголовную ответственность непосредственно за отмывание незаконных доходов: "Легализа­ция (отмывание) финансовых средств и иного имущества, добытых незаконным путём", "Использование средств, полученных в результате незаконного оборота наркотических средств, психотропных веществ и прекурсоров", "Приобретение или сбыт имущества, заведомо добытого преступным путём". Нетрудно заметить, что в первой из названных статей речь идёт об уголовной ответственности за легализацию незаконных доходов. В Конвенции же говорится об ответственности за действия, связаннные с отмыванием доходов, "полученных преступным путём". Различие есть, причем существенное. Естественно, что путь, предложенный Конвенцией, требует установления факта преступного происхождения доходов. Но именно это обстоятельство, т.е. не просто незаконность, а преступность происхождения доходов, даёт основания рассматривать действия по их легализации повышенно общественно опасными и, как следствие, - установить уголовную ответственность за их совершение. Предложенная же редакция статьи в проекте УК Украины даёт возможность применения уголовной репрессии практически ко всем предпринимателям, реинвестирующим свои "незаконные" доходы в предприятие. Как часто бывает в таких случаях, статья окажется либо неработающей, "мертворожденной" (нельзя же упрятать за решётку всех бизнесменов, уличенных в использо­вании в своём бизнесе доходов, полученных в результате административно-наказуемых налоговых правонарушений!), либо будет применяться очень "избирательно". В последнем случае на скамье подсудимых окажется скорее всего "мелкая рыбёшка", хотя статистически применение данной статьи будет

165

вроде бы и оправданным. Примером может служить практика применения ст. 80 УК Украины (нарушение правил о валютных операциях).

В новом Уголовном кодексе Украины должны превали­ровать нормы, направленные на предупреждение отмывания преступных доходов, как этого и требует Конвенция об отмывании доходов. В проекте УК такие нормы есть (незакон­ное открытие или использование за пределами Украины валютных счетов, уклонение от представления финансово-хозяйственных документов, мошенничество с финансовыми ресурсами), но их явно недостаточно. В этой связи целесооб­разно скорейшее принятие специального закона о борьбе с отмыванием преступных доходов.

Другим не менее важным направлением деятельности, связанной с выполнением требований конвенций по междуна­родному сотрудничеству в сфере уголовной юстиции, является совершенствование правоприменительной практики. Право­охранительным органам Украины предстоит большая работа по изучению практики применения конвенций странами-участницами, освоению опыта международной кооперации в деле борьбы с преступностью. В международной деятельности правоохранительных органов ещё некоторое время будут сказываться психологические факторы, связанные с имевшемся ранее идеологическим противостоянием, закрытостью социалистических государств. Нам нужно преодолеть синдром "противника" и увидеть в партнерах по Совету Европы своих профессиональных союзников.

Ещё один аспект правоприменительной деятельности заключается в необходимости подготовки соответствующих специалистов для борьбы с экономическими преступлениями. Технология и изощренные способы экономических преступ­лений, использование преступниками последних достижений компьютерной техники и средств коммуникации настоятельно требуют изменения и методики подготовки сотрудников правоохранительных и судебных органов. В основе этой подготовки должен лежать принцип комплексности знаний,

166

включающий в себя необходимость глубокого изучения экономической реальности, типичных преступлений в экономике и способов их совершения, методики и тактики их расследования, актуальных проблем квалификации выявленных правонарушений, особенностей личности "беловорот-ничкового" преступника, принципов назначения наказания.

Естественно, такой специалист должен обладать широки­ми знаниями в области экономики, права, свободно владеть компьютерной техникой и иностранными языками. В качестве примера можно привести деятельность таможенных органов. Изучение административной таможенной практики показывает, что многие правонарушители умело используют пробелы в действующем хозяйственном законодательстве, отлично владеют технологией таможенных операций, ориентируются в тонких процессуальных аспектах деятельности таможенных органов, применяют сложные документарные приёмы сокрытия или искажения действительной информации о перемещаемых товарах, их качестве, стоимости и т.п. Не случайно, труд опытного таможенного брокера оплачивается порой не ниже труда банкира. Естественно, что выявить возможные правона­рушения могут лишь специалисты, обладающие в числе прочих глубокими специальными знаниями таможенного дела.

Третье направление в предупреждении экономической преступности в Украине заключается в реформировании законодательства, регулирующего экономику, в соответствии с международной практикой. Очевидно, что сами по себе уголовно-правовые нормы не могут выступать регуляторами экономики и вряд ли обладают необходимым профилактичес­ким потенциалом. Более естественной представляется ситуация, когда движущей силой экономической жизни выступают экономические законы. Последние, в свою очередь, зависят от качества законодательства, регулирующего хозяйственную деятельность субъектов экономики.

Рассмотрим, например, налоговое законодательство. В Украине налоги одни из самых высоких в мире и достигают суммарно 80-90% от получаемой прибыли. При невысоких

167

доходах это способствует уходу значительной части предприни­мательских структур в "теневой" сектор, что автоматически означает увеличение налоговой нагрузки на тех, кто хочет жить и работать в соответствии с законом. Другой пример. Повальная "бартеризация" экономики объективно способствует уклоне­нию от уплаты налогов путём произвольного завышения или занижения стоимости обмениваемой продукции. Налицо несовершенство законодательства.

Самые актуальные законы, принятие которых позволило бы начать вывод экономики из кризиса, лежат годами в парламенте, ожидая своей "очереди". До настоящего времени на рассмотрении Верховной Рады находится более 100 законопроектов, подготовленных общественными объедине­ниями промышленников, предприятий и предпринимателей. Качество же принятых законов, подготовленных правитель­ством, часто не отвечает жизненным реалиям. Так, только за два месяца после принятия законов об НДС и о налогообло­жении прибыли к этим нормативным актам поступило более 500 поправок. Ещё одна цифра. Специалисты подсчитали, что для того, чтобы правильно составить баланс предприятия, бухгалтер должен знать 1280 положений из сотен нормативных актов. Нетрудно предположить, что многие правонарушения в сфере экономики спровоцированы именно несовершенством законодательства.

Подводя итоги анализа некоторых проблем реформиро­вания национального законодательства в сфере борьбы с экономической преступностью и организации международного сотрудничества, следует подчеркнуть, что преступность в экономике разрушает государственность и опасна для общества, в связи с чем очевидна необходимость эффективных государ­ственных и межгосударственных мер противодействия ей. Однако мы убеждены, что в своей основной массе экономичес­кие преступления не порождены "злой" волей правонару­шителя, а во многом обусловлены совокупностью объективных и субъективных факторов, чаще всего не зависящих от виновного. Понимание этого обстоятельства должно привести

168

законодателя, с одной стороны, к мысли об экономии уголовной репрессии, с другой - к созданию цивилизованных правовых условий для предпринимательской деятельности.

B.C. Яричевский, канд. юрид. наук, доц., Национальная юри­дическая академия Украины имени Ярослава Мудрого (г. Харьков)

Я.М. Кураш, канд. юрид. наук, Национальная юридическая ака­демия Украины имени Ярослава Мудрого (г. Харьков)

некоторые вопросы классификации

звеньев национальной финансовой системы

и уголовно-правовых способов их защиты

Отсутствие до настоящего времени Финансового кодекса Украины или же Основ финансового законодательства выступает затруднительным фактором не только для пользова­телей данной отрасли права. Все соприкасающиеся с данной отраслью правовые и неправовые научные и практические дисциплины испытывают неудобства при пользовании разрозненным по многочисленным законодательным актам правовым материалом, на основе которого обращаются национальные денежные средства и реализуются не только финансовые, но и многочисленные связанные с ними имущественные отношения. Некодифицированное и несисте­матизированное законодательство правовой отрасли, призван­ной регулировать отношения в сфере стратегических для общества ресурсов, а именно финансовых, затрудняет также формирование правовых норм такой специальной отрасли

169

права, как уголовное право, которая функционально предназ­начена для пресечения нарушений законодательства, в том числе финансового.

Теоретической посылкой кодификации всего массива законодательства ученые справедливо признают Конституцию Украины. Эта позиция нашла еще более сбалансированное теоретическое обоснование, которое заключается в том, что нормы законодательства, относящегося к публично-правовому сектору системы права, не в меньшей степени влияют и на создание условий для реализации прав человека.

Признанием этих теоретических концепций выступает утвержденная Верховной Радой Украины 24.03.99 г. Государ­ственная программа развития законодательства Украины до 2002 года, в которой предусмотрено утверждение 14-ти отраслевых кодексов, в том числе и по таким оспариваемым ранее направлениям, как хозяйственное и административное законодательство, намечена также разработка 9-ти концеп­туальных законопроектов, направленных на сбалансирование отраслевых блоков национальной системы права.

^Наиболее остро ощущается необходимость кодифици­рованного законодательного акта финансового права при создании правовых способов защиты финансовых ресурсов, которые, в отличие от других видов, находятся в постоянном обороте, что требует особо тщательного их учета, классифи­кации при поступлении в государственные финансовые фонды и распределении среди пользователей государственными финансовыми ресурсами.

Как известно, наиболее эффективные способы защиты национальных ресурсов, в том числе финансовых, содержат нормы уголовного права. При их создании законодателю приходится соизмерять классификацию уголовно-правовых способов защиты финансовых ресурсов с их действующей правовой классификацией, которой обеспечивает система­тизацию и упорядочение состава и содержания финансово-правовых отношений. Также при этом необходимо учитывать бланкетный характер диспозиций уголовно-правовых норм,

170

который требует обязательного обращения к соответствующему законодательству в той или иной сфере. В действующем финансовом законодательстве Украины нелегко найти состав всех звеньев финансовой сферы, так как они разбросаны по различным правовым актам финансового законодательства, такие звенья национальной финансовой системы, как бюджетная система, централизованные и децентрализованные целевые финансовые фонды, внебюджетные фонды, названы и определены в Законе Украины "О бюджетной системе Украины" (ст. 18, 23). При этом обращает на себя внимание четкая регламентация нормами бюджетного права отношений в бюджетной системе с учетом стадий бюджетного процесса и полномочия органов государства и самоуправления всех уровней.

Совершенно иной подход наблюдается в регламентации отношений применительно к целевым фондам. С одной стороны, они определены в качестве обязательной составной части бюджетной фондов, с другой - в качестве самостоя­тельных институтов финансовой, а не бюджетной системы. Так, правовые основы создания и функционирования валютных фондов регламентированы Декретом Кабинета Министров Украины "О системе валютного регулирования и валютного контроля", кредитные фонды государства - Законом Украины "О государственном долге" и ежегодными законами о Государственном бюджете Украины на текущий год. Наряду с этими существуют также и специальные правовые акты, которые посвящены страховым и эмиссионным фондам, правилам движения финансовых ресурсов, их бюджетной и банковской классификации.

Поскольку правовые основы некоторых финансовых фондов выражены лишь на уровне их контурного восприятия, то это в определенной мере затрудняет применение, а иногда и разработку уголовно-правовых способов их защиты. Так, в ст. 18 Закона Украины "О бюджетной системе Украины" названы такие звенья финансовой системы, как внебюджетные фонды, и закреплена правовая природа формирования их доходов. В

171

то же время ни субъектный состав, участвующий в формиро­вании и пользовании этими фондами, ни направления расходов финансовых средств из этих фондов не определены даже на уровне принципов, в отличие от регламентации бюджетных и целевых финансовых фондов. В результате в нормах УК Украины до настоящего времени отсутствует даже название этих внебюджетных фондов. Между тем следует отметить, что через внебюджетные фонды обращаются столь значительные финансовые ресурсы, что их объемы справедливо сравнивают с объемом консолидированного бюджета Украины. Именно по внебюджетным фондам возникло противостояние исполни­тельной власти Президенту Украины, который потребовал от руководителей центральных органов исполнительной власти передать более 600 внебюджетных фондов в бюджетную систему Украины в соответствии с Законом Украины "О Государственном бюджете Украины на 1999 год". Данное требование не выполнено до настоящего времени и в результате этого бюджетные фонды недополучили в доходную часть миллионы гривен. Соответственно из расходной части недополучили средства многие пользователи бюджетных ресурсов.

Отсутствие системного урегулирования финансово-правовыми нормами отношений в сфере внебюджетных и целевых государственных фондов и соответствующих их значимости уголовно-правовых способов защиты интересов граждан и государства применительно к указанным категориям во многом способствует созданию почвы для бесконтрольного и корыстного их использования.

Некодифицированное финансовое законодательство порождает различное толкование наиболее общих правовых категорий с позиций финансово-правового и уголовно-правового регулирования. Например, в ст. 148-5 УК Украины ("Мошенничество с финансовыми ресурсами") состав финансовых ресурсов ограничен такими категориями, как субсидии, субвенции, дотации, кредиты, льготы по налогам. Между тем с позиции финансово-правового регулирования

172

финансовые ресурсы обращаются во всех звеньях финансовой системы. Приоритетное внимание, уделяемое отдельным звеньям финансовых ресурсов, приводит к оттоку денежных средств в такие зоны правового обеспечения, где существуют наименьшие риски попасть под действие уголовно-правовых норм. Поэтому предпринимательские структуры и предста­вители государственных органов, которые ставят интересы государства во вторую очередь после собственных, нацелены прежде всего не на преследуемые в уголовно-правовом порядке звенья финансовых ресурсов, а на составляющие внебюджет­ные фонды. Дивиденды от использования внебюджетных фондов приносят максимальные доходы, к тому же они являются минимально налогооблагаемыми и деятельность, связанная с ними, не влечет серьезной юридической ответствен­ности.

Нормы уголовного права, предусматривающие совершение преступлений с такими предметами, являющимися, в свою очередь, финансовыми ресурсами, как субсидии, субвенции, дотации, расположены в разделе "Хозяйственные преступле­ния". Субъектами этих преступлений выступают граждане-предприниматели, учредители, собственники, а также должностные лица субъектов предпринимательской деятель­ности. Между тем нормы финансового права связывают движение финансовых ресурсов в таких формах, как субсидии, субвенции и дотации, в первую очередь с бюджетными правоотношениями. Информация по этим указанным опера­циям с субсидиями, субвенциями, дотациями собирается и исследуется органами государственной исполнительной власти и самоуправления на таких стадиях бюджетного процесса, как составление и обсуждение проектов бюджетов. Ответствен­ность за качество информации о бюджетных ресурсах на этих стадиях возложена на исполнительные органы государства и самоуправления, так же, как и на стадии исполнения бюджетов. Фактическое суживание субъектного состава на уровне уголовно-правовых норм выглядит как "перекладывание ответственности с больной головы на здоровую", что уводит

173

от наиболее эффективных способов защиты финансовых ресурсов, должностных лиц, формально ответственных за конкретные функции в сфере финансовых ресурсов.

Конституция Украины нацеливает все правовые средства в области финансовых ресурсов на справедливое и непредвзятое распределение средств, в первую очередь между гражданами (ст. 95). Реализация данного направления требует совместных усилий всех отраслей права, обеспечивающих конституцион­ную доминанту - создание условий для развития свободной личности. Представляется, что кодификация отраслей права, функционально предназначенных для высоких социальных целей, которые не могут быть достигнуты вне соответствую­щего финансирования потребностей человека, должна осуществляться одновременно, данное условие позволит создать системность и содержательность уголовно-правовых норм, адекватных системности и содержательности норм финансового права, результатом синхронных, сбалансирован­ных кодификационных процессов должна предстать система законодательных актов, соответствующая принципу верховен­ства права и основной функциональной направленности системы права как единому и целостному образованию.

I.O. Христич, канд. економ, наук, доц., ст. наук, співробітник НДІВПЗ АПрН України (м. Харків)

використання статистичних методів при аналізу стану економічної злочинності

За підрахунками кримінологів, на вчинення злочинів у сфері економіки впливають 230 - 250 чинників. Вплив кожного з них за ступенем залежності несе кореляційний взаємозв'язок.

Для характеристики закономірностей, які мають ймовірний

174

характер у причинній детермінації економічної злочинності, можна застосовувати різні статистичні засоби. Зупинимося лише на тих, які найчастіше застосовуються в теорії і практиці.

Еміль Дюркгейм вважав, що злочинність - це одна з невід'ємних частин суспільства; прогрес у суспільстві буде лише тоді в ньому будуть відбуватися відхилення від норм і правил. "Злочинність, - підкреслює він, - необхідна; вона міцно пов'язана з основними умовами будь-якого соціального життя і саме з огляду на це корисна, оскільки ті умови, частиною яких вона є, самі невіддільні від нормальної еволюції моралі і права". З його точки зору, аномальна лише надмірна злочинність або її відсутність, тому що в першому випадку існує загроза розпаду суспільства, у другому - застій у його розвитку (Дюркгейм Э. Норма и паталогия//Социология преступности. - М., 1996.-С. 42-43).

Офіційні статистичні дані свідчать, що останнім часом в Україні незалежно від того, що загальний рівень злочинності знижується, кількість зареєстрованих зростання кількості зареєстрованих злочинів у сфері економіки в останні роки в Україні. Ми вважаємо, що це характеризує, в першу чергу, підвищення уваги до цих злочинів з боку правоохоронних правозастосовчих органів, тому що цим видам злочинів притаманна завжди суттєва латентність. А також і те, що в умовах реформування економіки України, яке відбувається зараз, підвищилась активність різних осіб, які скоїли злочини в сфері економіки.

У кримінології найчастіше для загальної характеристики усіх зареєстрованих злочинів використовується коефіцієнт злочинної активності, який дає змогу оцінити, як часто зустрічаються особи, які скоїли ті чи інші злочини на різних територіях за певний проміжок часу, по відношенню до 10 тис. населення. Зрозуміло, що при його обчисленні треба порівню­вати з населенням, яке досягло віку кримінальної відповідаль­ності, тобто у віці понад 14 років.

На жаль, якщо ми звернемося до офіційних джерел, то побачимо зовсім іншу картину обчислення цього показника.

175

(Див.: Бюлетень законодавства і юридичної практики України. № 2, 1994, - с. 136 - 137). У цьому збірнику при обчисленні коефіцієнта злочинної активності порівнюються особи, які скоїли злочини, по відношенню до всього населення. Коефіцієнт злочинності (злочинної інтенсивності) обчислено на 100 тисяч населення у віці старше 14 років, тобто також невірно. Але це підкреслює, що існували різні дані, за якими можна було обчислити які завгодно показники, але була невірно застосована методика обчислення показника - коефіцієнт злочинної активності. (Тим більше, що він і наводиться з такою назвою в цьому збірнику).

Тому ми вважаємо, що для попередньої оцінки криміно-генності території, а також показника активності боротьби правоохоронних органів з економічними злочинами даної місцевості, треба застосовувати коефіцієнт злочинної активності, який розраховувати за загально відомою формулою:

число злочинців X 10 тис, чол. населення .зл.акт. -     кількість населення старше 14 років

Тим більше, що в інших офіційних статистичних збірниках його зовсім не обчислюють і не наводять, це дуже заважає проведенню статистичного і кримінологічного порівняння криміногенності різних територіальних одиниць.

Цей загальний показник злочинної активності можна доповнити і розрахунками показників злочинної активності по різним категоріям осіб, які скоїли ті чи інші види злочинів; тобто в цьому випадку можливо проведення порівняння кількості осіб, які скоїли злочини по відношенню до кількості населення, яке займуться тією чи іншою професійною діяльністю, тобто до кількості осіб, які можуть скоювати дані види злочинів.

Найбільше непокоєння викликає існування тіньової економіки в нашій країні. Як відомо із історії вона існує в усіх країнах світу. За оцінками більшості вчених розмах ії в розвинутих країнах досягає десь від п'яти до п'ятнадцяти відсотків обсягу офіційної економіки. В цьому випадку вона не викликає ніякої загрози суспільству, тому що виступає як стимул

176

прогресу в ньому.

За оцінками експертів Всесвітнього банку питома вага неофіційної економіки в Україні в 1994 р. досягла 48,1% валового внутрішнього продукту (ВВП), що в діючих цінах склало 550 трлн. крб. Експерти Всесвітнього банку вважають, що саме такі обсяги неофіційної економіки і дозволили Україні існувати. На жаль, за останні роки змін на краще не відбулося.

Зрозуміло, що тіньова економіка існує у всіх країнах світу, але в різних обсягах. За оцінками групи по боротьбі з фінансовими зловживаннями, створеної за ініціативою керівництва "великої сімки", в світі щорічно "відмивається" тільки близько 300 млрд, доларів США.

Більшість вчених по-різному оцінюють обсяги тіньової економіки України, тому на сторінках як наукових праць, так і преси можна зустріти які завгодно показники. Це зумовлено тим, що світова економічна наука виробила певні методичні підходи для виміру, оцінки обсягів і окремих складників тіньової економіки. Більшість з цих методик в умовах України застосувати дуже важко, по-перше, тому що вони розроблялися при умовах нормального функціонування офіційної економіки (в Україні це відсутнє); по-друге, для умов кожної окремої країни. Але якщо застосувати їх, то більшість дослідників оцінюють, що в Україні відбувається тотальна тіньовизація економіки, тому що питома вага тіньового сектору дорівнює 40-50%.

Так, наприклад, за даними за 1995 р. питома вага тіньової економіки в Україні становила понад 40% від ВВП, тоді як обсяг капіталів, які вивезено з України протягом 1990 - 1995 років, становив 15-20 млрд. дол. (См. Кощий В. Параллельные экономические меры.// Финансовая Украина, - 1996. - 20 фев­раля).

За даними офіційної статистики, на початок 1996 року поза банківським обігом нашої держави перебувало 200 трлн. крб., або 40% усієї грошової маси. За оцінками радника голови НБУ В. Лисицького, останнього часу зростають масштаби витоку грошей з банківського обігу (См.: "Украинские деловые

177

новости".- 1996. - №6).

За іншими даними питома вага грошової маси в Україні, що знаходилась поза банківським обігом наприкінці 1995 p., становила 25 відсотків, наприкінці 1996 р. - 38,3%, на початок 1997 - 44,8% і на 1 червня цього ж року - 47,2%; розрахунки загальних обсягів тіньової економіки у 1994 р. становили - 39%, у 1995 р. - 45%, у 1996 р. - 49% (Пензеник В. Украйна на перепутье// Зеркало недели. - 1997. - 12 июля. - с. 8).

Такі дані ще раз підкреслюють необхідність використову­вання різних більш детальних методів оцінки обсягів злочинності в сфері економіки. Найбільш відомими для оцінки обсягів тіньової економіки є такі методи як монетарний, метод сталих взаємозв'язків і експрес-метод.

Монетарний метод вперше було застосовано Ф. Каганом у 1958 р. і в подальшому його застосування було доповнено і розширено працями Гутмана і Файге. Використання цього методу базується на припущенні, що для офіційної економіки між співвідношенням позабанківського і банківського обігу грошей існує постійна, незмінна, стала величина. Якщо змінюється це співвідношення, то це характеризує зростання або зменшення тіньової економіки в країні. Можна використо­вувати і різні модифікації методу Гутмана, кожна з яких несе різні припущення: наприклад, що сталим є співвідношення обсягів готівки і вкладів, готівки і грошової маси, безготівкових коштів і грошової маси.

Умовність і незначну вірогідність і ймовірність цього методу зумовлює те, що всі модифікації були розроблені для країн з стабільною економікою, а також з розвинутою системою оподаткування, яка реалізує не тільки фіскальну, але й стимулюючу функцію, чого нема в економіці України.

На думку В.М. Поповича, продовжуючи аналіз монетар­ного методу оцінки обсягів підпільного сектору тіньової економіки слід прийти до висновку, що сума позабанківського обігу готівки охоплює далеко не весь обсяг капіталів, що концентруються в підпільному секторі тіньової економіки України. В першу чергу це стосується незаконної емісії

178

безготівкових коштів, що здійснюються підприємствами у змові з комерційними банками; по-друге, це сума готівки вільно конвертованої або національної валюти, яка отримана від конвертації фіктивних безготівкових коштів. Тому він підкреслює висновок, що навряд чи можна запропонувати якийсь один універсальний метод, за допомогою якого можна було б визначити більш-менш реальний обсяг доходів тіньової економіки (Попович В.М. Тіньова економіка як предмет економічної кримінології. - К.- Правові джерела. -1998. - с. 66).

Метод сталих взаємозв'язків - це застосування одного з методів економічного аналізу для розрахунку обсягів тіньової економіки. Головне припущення для застосування цього методу - це взаємозв'язок між офіційним ВВП і зміною спожитих ресурсів. Зрозуміло, що при стабільно функціонуючій економіці за його допомогою можна встановити обсяг тіньової економіки, якщо цей параметр змінився.

Теоретичне обгрунтування застосування цього методу полягає в тому, що на базі даних Державного Комітету статистики міжгалузевого балансу виробництва і споживання продукції порівнюються зміни в кількості спожитої електрое­нергії в грошовому і натуральному виразі; можна також при цьому обчислювати і інші спожиті ресурси.

Зрозуміло, що теоретично обгрунтувати застосування цього методу можна, але нам здається більш слушною точка зору, яка наведена в монографії Поповича. "Цей метод навіть близько не дасть реальних показників щодо обсягів і можливих темпів зростання тінізації економіки" (Попович В.М. Тіньова економіка як предмет економічної кримінології. - К.- Правові джерела. - 1998. - с. 66).

Експрес-метод, який детально розроблено в Інституті Росії ПАН України, вивчає вплив різних детермінантів на зміну відносних величин по відношенню до показника базового рівня. При його застосуванні обліковуються сфери з малим викорис­танням електроенергії, а також сфера послуг.

Одна з модифікацій цього методу базується на корегуванні коефіцієнта тінізації базового періоду пропорційно змінам в

179

рівні оподаткування і питомій вазі готівки в грошовій масі в розрахунковий період. Таким чином, робиться спроба обчислити обсяг тіньової економіки відповідно до офіційного обсягу ВВП.

Цей метод також має суттєве допущення і значну ймовірність при його застосуванні, але його перевагою є те, що дійсно оцінюються різні сфери економіки, передусім, сфера послуг.

Зрозуміло, що при відсутності даних, злочини в сфері економіки носять ймовірний характер, отже можна викорис­товувати різні статистичні методи: метод використовування паралельних рядів, метод групування, балансовий метод, метод кореляційного аналізу та інші методи математичної статистики.

Застосування усіх цих методів також носить ймовірний характер, тому що в науковому обороті поки що існує різне тлумачення поняття "тіньова економіка". Така розбіжність понять "злочини в сфері економіки", "економічна злочинність" і "тіньова економіка" ускладнюють обчислення її обсягів.

Останнім часом на сторінках преси з'явилися такі дані: якщо проаналізувати лише ті кримінальні справи, які були пору­шені органами МВС, то трастові компанії привласнили у грома­дян України 300 млрд. карбованців, 17 млн. доларів і 1,224 млн. марок. Звідкіля могли з'явитися ці кошти? За десять місяців 1998 року в Україну було ввезено 2,75 млрд, доларів. Державна податкова адміністрація правомірно ставить питання, куди вони поділись, якщо усі гроші країни оцінюються в 6,5 млрд. гривень?

180

Д.А. Файєр, канд. економ, наук, аналітик УСБУ в Харківській області (м. Харків)

боротьба з "тінізацією" економіки у сфері приватизації

Прагнення кримінальних елементів у сфері економіки вирватись уперед у перегонах первісного накопичення капіталу, їх незадоволеність своїми "досягненнями" по напрямках, освоєних раніше, зумовлює підвищення інтересу криміналісту до сфери приватизації. В результаті акумулювання значних недекларованих коштів у "тіньовій" економіці, злочинні елементи разом із корумпованими чиновниками беруть участь у приватизації державної власності, сприяючи цим легалізації "тіньових" капіталів.

Чинне законодавство недосконале з точки зору захисту економіки від проникнення в неї кримінального капіталу. Споконвічно передбачалося, що у процесі переходу до ринку "тіньова" економіка відімре сама собою, а нажиті нечесним шляхом капітали будуть використані в інтересах суспільства. Час спростував цю тезу. Кримінальні капітали направляються здебільшого не на розширення виробництва, а на скуповування нерухомості та предметів розкоші, а у сфері приватизації - на придбання тільки найцінніших об'єктів з метою посилення монопольного становища.

Ця проблема тісно пов'язана з проблемою "відмивання" злочинних грошей. За даними створеної з ініціативи керівників "Великої сімки" групи по боротьбі з фінансовими зловживан­нями, у світі щорічно "відмивається" понад 300 млрд, доларів. За експертними оцінками спеціалістів НДІ МВС Росії, "відмиванням" грошей і переказом валюти в західні банки займається понад половини російських комерційних структур; до 70% коштів, отриманих незаконним шляхом, "відмивається" у легальному бізнесі й у сфері приватизації.

Про труднощі боротьби з "відмиванням" грошей в Україні

181

можна судити по тому, що, з одного боку, у нас украй складно встановити розподіл "відмитих" грошей, напрямки їх подальшого використання. З іншого боку, якщо на сьогоднішній день у "тіньовому" обігу знаходиться 45-47% загальнодержавної грошової маси, то виникає питання: як змусити працювати "тіньовий" капітал на користь держави, ввести його в легальний обіг?

Якщо в 1992-1996 pp. тіньові структури переказували кошти (можливо, отримані в ході здійснення нелегальних операцій, що сьогодні довести практично неможливо) на рахунки в закордонні банки, де вони осідали "мертвим" вантажем, то за останні два роки, виходячи з аналізу інвестиційних процесів, відмічається зростання інвестицій з оффшорних зон, що свідчить про початок процесу повернення в Україну вивезених капіталів. Приватизація, таким чином, стає одним з основних інструментів "відмивання" "брудних" грошей. Цьому сприяє відсутність практики надання, збирання і вивчення відомостей про фінансовий стан суб'єктів приватизації та джерела їх прибутків.

Щоб уникнути зловживань на початковій стадії привати­зації того чи іншого об'єкта, необхідно, щоб юридичні особи, які мають наміри виступити суб'єктами приватизації, надавали аудовані звіти про своє фінансове становище, джерела надходження прибутків. Фізичні особи повинні подавати не тільки декларацію про прибутки, але й відомості про володіння сукупним майном і земельною ділянкою. Такий підхід сприятиме вилученню з обороту частини грошової маси, виходячи з економічної доцільності, дозволить регулювати розміри приватних володінь.

Зазначені заходи відповідають рекомендаціям Віденської конвенції від 20.12.1988 p., Конвенції Ради Європи від 08.11.1990 р. про "відмивання" грошей, пошук, арешт і конфіскацію прибутків, отриманих злочинним шляхом. Вони можуть стати основою для відповідних змін у кримінальному законодавстві, що дозволить розглядати як злочин сам факт використання приватизації для "відмивання" грошей, передба-

182

чити можливість конфіскації відповідного майна, виручених коштів і цінностей.

Злочини у сфері приватизації - це порівняно новий вид економічної злочинності; суть їх - протиправне заволодіння державним майном і корупція. Відсутність ефективних норм відповідальності за порушення законодавства призводить до розбазарювання державної і комунальної власності. Вивчення кримінальних справ, порушених за ст. 86-1,165,168 КК України тільки за матеріалами УСБУ в Харківській області, свідчить про збільшення фактів хабарництва і зловживань посадовим становищем з корисливою метою з боку посадових осіб державних органів приватизації, а також розкрадань державного майна в особливо великих розмірах суб'єктами приватизації. Якщо проаналізувати механізми вчинюваних злочинів, то очевидно, що основна їх маса вчинена в завуальованих формах і не підпадає під ознаки статей чинного КК, що істотно утруднює провадження відповідних слідчих дій.

Процес приватизації стає однією з тих завуальованих форм розкрадання, за допомогою якої деякі посадові особи і кримінальні елементи безкарно і, на перший погляд, цілком законно прибирають до своїх рук державне майно.

Найпоширеніші зловживання пов'язані зі штучним заниженням вартості основних засобів підприємств, які приватизуються. Це не тільки призводить до недонадходження значних коштів до бюджету держави, але й створює умови для привласнення частини цього майна з метою особистого збагачення осіб, які виступають суб'єктами приватизації. Мають місце факти фінансових зловживань, пов'язаних з нецільовим використанням бюджетних коштів, коштів РВ ФДМ, отриманих від приватизації, а також видача кредитів за рахунок РВ ФДМ. Також використовуються такі методи, як навмисне доведення підприємства до банкрутства з метою зниження його реальної вартості; змова між посадовими особами органів приватизації про заниження вартості майна приватизованого підприємства з наступним його викупом, приватизація підприємств по їх залишковій вартості, а також шляхом оформлення приватиза-

183

цінних документів заднім числом '.

Не можна не торкнутися проблеми фондового ринку, де проявилася низка негативних тенденцій, пов'язаних з різноманітними зловживаннями і шахрайствами з боку компаній, що працюють з цінними паперами. Це зумовлено тим, що порядок функціонування фондового ринку тривалий час законодавче не був визначений, що породило виникнення "фінансових пірамід", різних трастів, які створювалися на короткий термін з єдиною метою - швидким збагаченням шляхом обману громадян, які довірили їм свої грошові заощадження.

Більшість фінансових посередників займаються переказом з-за кордону валютних коштів з наступною конвертацією для придбання акцій і векселів підприємств, державних цінних паперів і одержанням за їх допомогою права власності на підприємства ключових галузей економіки. Відзначаються три основних канали надходження валюти: надходження коштів на валютні рахунки фінансових посередників в українських банках у довірче управління; надходження коштів на рахунки дочірніх підприємств нерезидентних компаній або спільних підпри­ємств; контрабандне ввезення готівкової валюти громадянами України з наступним внесенням її у певні інвестиційні та інші фонди.

Скуповування ваучерів та інших цінних паперів з урахуванням механізму легалізації даних операцій може провадитися тільки за рахунок коштів, що надходять з прибутку. Аналіз практики свідчить, що низка інвестиційних компаній не має у своєму розпорядженні значного прибутку для проведення фінансових операцій у таких розмірах. Фінансувати подібні операції в змозі лише іноземні інвестори, які беруть участь у приватизації державної власності в Україні, а це вже стосується інтересів національної безпеки, забезпечення захисту економіки не тільки від злочинних посягань.

Зважаючи на те, що в ході приватизаційних процесів відбу­вається перерозподіл прав і форм власності, подальша доля економічних реформ багато в чому залежить від глибини

184

опрацювання законодавчих І нормативних актів, які регламен­тують роздержавлення, усунення в них суперечливих положень, від зваженого підходу відповідальних за приватизацію осіб і організацій до кожного підприємства, чітко розробленої програми залучення іноземних інвестицій.

Державі необхідно диференційовано підходити до кожного інвестиційного проекту шляхом відповідного контролю і регулювання з боку зацікавлених відомств. Потрібно визначити галузі і виробництва, над якими необхідний національний контроль. Вони можуть бути ранжировані за ступенем припустимого проникнення іноземних інвесторів.

Розуміння політичної, військової, технологічної та економічної безпеки диктує необхідність обмеження іноземних інвестицій у деякі виробництва. Встановлення обмежень на участь нерезидентів у статутному капіталі компаній практику­ється у багатьох розвинених країнах світу. При обмеженні іноземних інвестицій в одних галузях вони можуть і повинні стимулюватися в інших. Інвестувати кошти необхідно в ті виробництва, розвиток яких особливо необхідний для економічного підйому країни і які залишаються поза полем зору вітчизняних підприємців.

Стимулювання притоку іноземних інвестицій можливе за допомогою чітко розробленої програми державного регулю­вання інвестиційних процесів. Принципово важливо виходити при цьому з необхідності прискорення диверсифікації капіталу, конверсії військової промисловості, реалізації визначених програм інвестування, якості і швидкості їх здійснення, а також темпів окупності вкладень. Йдеться про реалізацію пріоритет­них державних, регіональних і галузевих науково-технічних та соціально-економічних програм, а також конкретних інвести­ційних проектів розвитку високоефективного виробництва. Особливу увагу при розробці даної програми необхідно приділити джерелам інвестицій, механізму їх використання і контролю, передбачити прискорення переходу від сертифікатної приватизації до грошової, формування реального власника, максимальне залучення іноземних інвестицій і створення на

185

цій основі власного капіталу. Тільки за цих умов відтво-рювальний цикл сам буде забезпечувати необхідні інвестиційні накопичення для безупинного економічного зростання.

А.И. Бойко, канд. юрид. наук, доц., Ростовская таможенная академия

(г. Ростов-на-Дону) С.А. Бойко, следователь проку­ратуры (г. Ростов-на-Дону)