ПОСЯГАННЯ НА ВЛАСНІСТЬ І НА ГРОМАДСЬКУ БЕЗПЕКУ

(розмежування складів злочинів)

1. Злочини проти громадської безпеки незрідка завдають шкоди власності. Крім того, деякі способи вчинення злочинів проти громадської безпеки (наприклад, розкрадання, вима­гання) за своїми найсуттєвішими об'єктивними ознаками однотипові зі способами вчинення злочинів проти власності. Законодавець щодо розкрадань майна, вогнепальної зброї, бойових припасів, вибухових речовин і радіоактивних матеріалів використовує одні й ті ж терміни, хоча вони і мають різні значення при посяганнях, відповідно, на власність і громадську безпеку. Нарешті, окремі злочини проти громадської безпеки можуть виступати як стадії вчинення злочинів проти власності. У свою чергу, таку ж роль щодо злочинів проти громадської безпеки можуть виконувати і злочини проти власності. Наведене свідчить про схожість частини злочинів проти громадської безпеки зі злочинами проти власності, а тому й про необхідність їх розмежування. Вирішення цієї проблеми полягає у виявленні таких ознак, які мають тільки злочини проти громадської безпеки, і, відповідно, відсутні у злочинах проти власності або навпаки.

Шкода власності часто завдається розкраданнями вогнепальної зброї, бойових припасів, вибухових речовин або радіоактивних матеріалів. Але ці злочини суттєво відрізняються від розкрадання майна низкою ознак і являють собою самостійні делікти. По-перше, кримінальна відповідальність за розкрадан­ня вогнепальної зброї, бойових припасів, вибухових речовин або радіоактивних матеріалів зумовлена насамперед посяган­нями не на власність, що завжди має місце при розкраданні

109

майна, а на громадську безпеку. По-друге, розкрадання вогнепальної зброї, бойових припасів, вибухових речовин або радіоактивних матеріалів означає вилучення цих предметів не тільки з власності, але й з незаконного володіння окремих громадян. Причому це вилучення не завжди пов'язано із заподіянням матеріальної шкоди, що в усіх випадках має місце при розкраданні державного, колективного або приватного майна. І, нарешті, розкрадання вогнепальної зброї, вибухових речовин або радіоактивних матеріалів вчинюється в силу різних мотивів, переслідує різні цілі, тому воно не може бути віднесено до корисливих посягань, якими є розкрадання майна.

Розкрадання вогнепальної зброї, бойових припасів, вибухових речовин і радіоактивних матеріалів або незаконне володіння цими предметами з метою вчинення за їх допомогою розкрадання, знищення або пошкодження майна являє собою ідеальну сукупність злочинів, передбачених ст. 223, 228-3 або ст. 222, 228-2 КК, і готування до розкрадання, знищення або пошкодження майна. Особа, яка збуває ці предмети для вчинення за їх допомогою злочину проти власності, піддягає відповідальності не тільки за ст. 222, 228-2 КК, але й за співучасть у злочині проти власності, що готується.

Для виготовлення зброї, бойових припасів або вибухових речовин часто вчинюються розкрадання цінних предметів -високоякісної сталі, кольорових металів, приладів, інструментів, пневматичної зброї, хімічної сировини тощо. Подібні дії повинні кваліфікуватися як розкрадання майна і додатково за ст. 222 КК. Так само кваліфікується розкрадання складових частин і окремих деталей зброї, з яких потім виготовляються деталі, яких бракує для збирання придатної для стрільби зброї. Таким же чином кваліфікується розкрадання складових частин і окремих деталей зброї з тим, щоб привести її шляхом ремонту в придатний стан або зробити ефективнішою.

Судова практика показує, що виготовлення зброї, бойових припасів і вибухових речовин здійснюється в основному у виробничих цехах чи учбових майстернях під час роботи або навчання в державних або громадських організаціях. При цьому

ПО

незаконно використовуються верстати та інше обладнання, інструменти, витрачається електроенергія, чим спричиняються майнові збитки державі або громадським організаціям. Такі дії повинні тягти відповідальність за сукупністю злочинів, передбачених ст. 222 і 87 КК.

Спеціальної уваги заслуговує розгляд питання про кваліфікацію вимагання вогнепальної зброї, бойових припасів, вибухових речовин та радіоактивних матеріалів. Якщо кваліфікувати ці випадки за ст. 86-2 КК як вимагання державного або колективного майна, то при цьому не враховуються особливості об'єкта і предмета. При вимаганні цих предметів винний посягає на громадську безпеку і не може відповідати за ст. 86-2 КК, де злочин спрямовано проти власності. Таке вимагання треба кваліфікувати як готування до розкрадання вогнепальної зброї, бойових припасів, вибухових речовин або радіоактивних матеріалів, тобто за ст. 17 і 223 або ст. 17 і 228-5 КК. Якщо ж особа, яка відає цими предметами або під охороною якої вони перебувають, передала їх вимагачу, вона виступає як виконавець розкрадання, а вимагач - як підмовник до нього. Інакше повинно вирішуватися питання про вимагання вогнепальної зброї, бойових припасів, вибухових речовин або радіоактивних матеріалів, що належать окремим громадянам. Дії вимагача в таких випадках повинні квалі­фікуватися як підмовництво до збуту (передачі) цих предметів. Якщо ж вимагачеві вдалося отримати дані предмети, він повинен відповідати за ч. 1 ст. 222 або 228-2 КК за їх незаконне придбання. Таке вирішення питання зумовлено тим, що вимагання не розцінюється як спосіб розкрадання, а дії особи, яка передала вогнепальну зброю, бойові припаси, вибухові речовини або радіоактивні матеріали, що належать їй на праві власності, розглядаються як збут цих предметів. Вимагання вогнепальної зброї, бойових припасів, вибухових речовин та радіоактивних матеріалів являє собою самостійне і дуже небезпечне посягання на громадську безпеку. Тому необхідно в новому КК спеціально передбачити відповідальність за його вчинення.

111

Шкода власності може бути заподіяна і при порушенні правил зберігання, використання, обліку, перевезення (транспортування) вибухових речовин або радіоактивних матеріалів (ст. 221, 228-5 КК). Питання про кваліфікацію злочинно-недбалого ставлення до охорони вибухових речовин чи радіоактивних матеріалів, яке спричинило їх розкрадання, пошкодження або знищення, повинно бути вирішене диферен­ційовано. Порушення правил охорони цих предметів, яке спричинило їх розкрадання, створює загрозу громадській безпеці і тому повинно тягти відповідальність за ст. 221 або 228-5 КК, а не за ст. 91 КК. У той же час порушення правил поводження з цими предметами, що спричинило їх знищення або пошкодження, не поєднано із загрозою громадській безпеці повинно залежно від суб'єкта кваліфікуватися за ст. 91 або 167 КК.

Таким чином, заподіяння шкоди власності злочинами проти громадської безпеки є однією з можливих їх ознак (у злочинах проти власності це обов'язкова ознака) і не потребує додаткової кваліфікації за іншими статтями КК. Даний висновок випливає як з диспозицій статей КК про відповідальність за злочини проти громадської безпеки, так і з прямої вказівки ст. 90 КК, яка встановлює відповідальність за необережне знищення або пошкодження державного чи колективного майна, що спричинило людські жертви або інші тяжкі наслідки, "при відсутності ознак злочину проти громадської безпеки". Таке рішення законодавця зумовлене тим, що власність є додатковим факультативним об'єктом злочинів проти громад­ської безпеки, і тому заподіяння їй шкоди виступає лише як один з можливих наслідків даних посягань. Зрозуміло, що їх настання свідчить про підвищену небезпеку діяння й особи, яка його вчинила, оскільки порушені не тільки відносини громадської безпеки, заради охорони яких і введені норми КК про відповідальність за посягання на цей об'єкт, але й інші суспільні відносини.

112

О.Р. Михайленко, д-р. юрид. наук., проф., заслужений юрист України (м. Київ)

проблеми правоохоронної діяльності