Розділ XVІ ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ ВИРОБНИЧО-ГОСПОДАРСЬКОЇ ДіЯЛЬНОСТі СіЛЬСЬКОГОСПОДАРСЬКИХ ПіДПРИЄМСТВ

 1. Поняття виробничо-господарської

діяльності, її правове регулювання

1. У сільському господарстві України виробничо-госпо-

дарська діяльність здійснюється колективно-кооперативними

і державними сільськогосподарськими підприємствами, ак-

ціонерними сільськогосподарськими товариствами, селян-

ськими (фермерськими) господарствами. Сільське господар-

ство України характеризується наявністю великого вироб-

ництва на промисловій основі, чітко вираженого зонального

його розміщення, розвинутою внутрішньорайонною та галу-

зевою спеціалізацією. Зокрема, Поліська зона спеціалізується

на виробництві картоплі, льону, продукції мясного скотар-

ства. У степових районах України найбільше розвинуте ви-

робництво цукрових буряків, зерна, продукції скотарства і

свинарства, в степовій зоні виробляється основний обсяг

плодів і винограду, продукції вівчарства, значна кількість зер-

на, продукції свинарства і скотарства, у приміській зоні - ве-

ликий обсяг овочів, молока для промислових центрів,

Спеціалізація в сільському господарстві - це форма (про-

цес) суспільного поділу праці, що дістає вияв у територіаль-

ному розміщенні та розчленуванні галузі на окремі види ви-

робництва сільськогосподарської продукції й сировини. Спе-

ціалізація на основі впровадження досягнень науково-техніч-

ного прогресу, раціонального використання агрокліматичних

умов, матеріально-технічних і трудових ресурсів, інтенсифі-

кації виробництва сприяє його концентрації та є важливим

чинником підвищення ефективності сільського господарства.

2. В аграрному секторі економіки розрізняють зональну

(внутрішньозональну), галузеву (внутрішньо- й міжгалузеву),

міжгосподарську, господарську (внутрішньогосподарську),

Правове регулювання виробничо-господарськоТ діяльності СГП 343

технологічну, функціональну та інші форми спеціалізації ви-

робництва.

Спеціалізацію (виробничу спрямованість) сільськогоспо-

дарського підприємства визначають за основною (провідною)

галуззю, на яку випадає найбільша (від 25 відсотків і вище)

питома вага в товарній продукції, а рівень останньої - за сис-

темою показників (коефіцієнтів).

Розрізняють зернові, овочеві, овочево-молочні, птахів-

ницькі, відгодівельні та інші спеціалізовані господарства, а

також їх типи, що утворилися внаслідок різного поєднання

основних і додаткових галузей.

Спеціалізація виробництва - один із вагомих чинників ін-

тенсифікації сільського господарства. Її основними напря-

мами є: вдосконалення територіального розміщення вироб-

ництв на основі регіональної (мікрозональної) концентрації;

розвиток вертикальних звязків сільського господарства з га-

лузями переробної промисловості, створення продуктових

комплексів, виконання цільових монопродуктових програм;

формування індустріально-виробничої системи з виробницт-

ва окремих видів продовольства і сировини на основі впрова-

дження індустріальних методів та автоматизації сільського

господарства і промислових циклів виробництва: поглиблен-

ня спеціалізації колективних і державних сільськогосподар-

ських підприємств через поліпшення окремих видів вироб-

ництва продуктів харчування рослинного і тваринного похо-

дження, збільшення їх обсягів, здешевлення собівартості, під-

вищення екологічної якості та безпечності.

Одним із проявів спеціалізації є створення спеціалізовано-

го господарства, що являє собою велике сільськогосподар-

ське підприємство, яке спеціалізується на виробництві одно-

рідної продукції. Це сприяє найбільш ефективному викорис-

танню землі, трудових ресурсів, основних та обігових фондів,

що у свою чергу забезпечує піднесення продуктивності сус-

пільної праці, прискорення темпів зростання виробництва

продуктів харчування і сировини.

Розрізняють три типи спеціалізованих господарств. До

першого належать глибокоспеціалізовані господарства з од-

нією основною галуззю, від якої одержують 60-70 відсотків

денних надходжень, та з трьома-чотирма додатковими галузя-

ми. Такими, наприклад, є господарства з відгодівлі свиней,

великої рогатої худоби, птахівницькі, виноградарські, рисів-

344

Розділ XVІ

ницькі, хмільницькі тощо. Другий тип - це спеціалізовані

господарства з двома основними галузями (зазвичай рослин-

ницькою і тваринницькою), кожна з яких забезпечує не мен-

ше ЗО відсотків денних надходжень, та з трьома-пятьма до-

датковими галузями. Це, приміром, тваринницько-буряків-

ничі, овочево-молочні, садівницько-молочні, молочно-кар-

топлярські та інші господарства. До третього типу належать

господарства комбінованої спеціалізації з трьома основними

галузями, кожна :> яких забезпечує не менш як 20 відсотків

денних надходжені>, та з трьома-чотирма додатковими. Таки-

ми є тиаринпицько-зерново-буряківничі, овоче-молочно-

картоплярські, тваринницько-льонарсько-картоплярські гос-

подарства.

3. Правове регулювання спеціалізації сільськогосподар-

ського виробництва здійснюється за допомогою правових

норм як загальних, так і спеціальних законів та підзаконних

актів.

Так, відповідно до ст. 20 загального Закону "Про підпри-

ємства в Україні", ст. 1 спеціального Закону "Про пріоритет-

ність соціального розвитку села та агропромислового комп-

лексу в народному господарстві" та ст. 13 спеціального Зако-

ну "Про колективне сільськогосподарське підприємство"

сільськогосподарські підприємства самі визначають напрями

і структуру сільськогосподарського виробництва, а отже і йо-

го спеціалізацію та обсяги. Вони можуть здійснювати свою ді-

яльність як самостійно, так і через кооперування з промисло-

вими підприємствами та іншими субєктами підприємництва.

На рівні спеціальних актів, скажімо. Законів "Про насіння",

"Про охорону прав на сорти рослин", "Про племінне тварин-

ництво", визначаються спеціальні субєкти, правомочність

останніх та основні вимоги до них. Так, згідно зі ст. З Закону

"Про племінне тваринництво" субєктами цієї галузі визна-

ються підприємства, селекційно-гібридні центри, іподроми,

лабораторії імуногенетичного контролю, контрольно-випро-

бувальні станції, центри трансплантації ембріонів, інші під-

приємства, установи та організації незалежно від форм влас-

ності, а також селянські (фермерські) господарства, які мають

свідоцтва на право займатися племінною справою.

На рівні підзаконних актів спеціалізація сільськогосподар-

ських підприємств визначається урядовими та локальними

актами. Зокрема, постановою Кабінету Міністрів України від

Правове регулювання виробничо-господарської діяльності СГП 345

і 16 червня 1993 р. "Про заходи щодо поліпшення насінництва

сільськогосподарських культур" підтримано ініціативу сіль-

ськогосподарських підприємств і організацій, які займаються

виробництвом, переробкою і реалізацією насіння, про ство-

рення державно-кооперативного виробничого обєднання

"Насіння України" та встановлено, що генеральний директор

останнього та його заступники за умовами медичного і транс-

Портно-побутового обслуговування прирівнюються відповід-

но до голови державного комітету та його заступників.

і Виробничо-господарська діяльність сільськогосподар-

ських підприємств спрямована на розвиток основних галузей

(рослинництво і тваринництво) і додаткових (садівництво,

бджільництво, ставкове рибництво, тепличне і парникове

господарство, вирощування овочів, хмелярство тощо). Поряд

і ними розвиваються допоміжні галузі - переробка продо-

вольства і сировини власного виробництва, місцеві промис-

| ли, торгівля через власну або орендовану торговельну мережу

тощо.

Виробничо-господарська діяльність сільськогосподар-

ських товаровиробників визначається спеціальними правови-

ми актами. Згідно з ст. 13 Закону "Про колективне сільсько-

господарське підприємство" останнє самостійно визначає на-

прями сільськогосподарського виробництва, його структуру і

обсяг, самостійно розпоряджається виробленою продукцією

та доходами, здійснює будь-яку діяльність, що не суперечить

законодавству України.

Законом "Про сільськогосподарську кооперацію" визна-

чені господарські правомочності кооперативу (ст. 28). Коопе-

ратив (обєднання) відповідно до свого статуту самостійно

визначає основні напрями господарської діяльності, здійснює

її планування і реалізацію. Він самостійно реалізує свою про-

дукцію, майно, надає послуги за цінами і тарифами, які вста-

новлюються ним самостійно або на договірній основі. Вироб-

ничо-господарська правосубєктність акціонерного сільсько-

господарського товариства визначена нормами Закону "Про

господарські товариства".

4. Здійснення виробничо-господарської діяльності сільсь-

когосподарських підприємств провадиться на засадах само-

окупності, самофінансування і прибутковості. Прибутковість

кожного з них досягається шляхом підприємництва. Зазначе-

на правосубєктність основана на Законі "Про підприєм-

346

Розділ XVІ

ництво", прийнятому Верховною Радою України 7 лютого

1991 р. За своїм змістом цей закон поширюється на діяльність

усіх типів сільськогосподарських товаровиробників. Згідно з

ст. 1 підприємництво становить собою самостійну ініціативу,

повязану з систематичною на власний ризик діяльністю по

виробництву продукції, виконанню робіт, наданню послуг та

заняттю торгівлею з мстою одержання прибутку.

Виробничо-господарська діяльність, додержання у по-

всякденній роботі засад підприємництва зумовлені такими

першорядними субєктивними і обєктивними факторами.

Серед них першорядне значення має фактор необхідного ма-

теріально-технічного забезпечення господарства, раціональне

використання всіх сільськогосподарських угідь, використан-

ня прогресивних технологій, залучення до керівництва ви-

робництвом високопрофесіональних спеціалістів сільського

господарства та активно-творчих керівників галузей, обкла- ,

дання сільськогосподарського підприємства помірними по-

датками (зокрема введення єдиного земельного податку), за-

стосування зважених цін на пальне і мастильні матеріали, за-

пасні частини до сільськогосподарської техніки, засновані на

засадах ринково-економічних відносин умови і порядок реа-

лізації виробленої сільськогосподарської продукції та ін. Не-

додержання цих вимог за сучасних умов призвело до занепа-

ду, збитковості і банкрутства значної частини як колектив-

них, так і державних сільськогосподарських підприємств і то- і

вариств. |

Рівень виробничо-господарської діяльності сільськогоспо-

дарських підприємств перебуває в прямій залежності від |

впровадження у виробництво досягнень сільськогосподар- і

ської, економічної науки, високоврожайних сортів сільське- !

господарських культур, нових і поліпшених порід тварин, су- і

часної сільськогосподарської техніки (включаючи досягнення

зарубіжних країн).

Нарівні з розвитком рослинництва і тваринництва сільсь-

когосподарські підприємства мають право здійснювати про-

мислову переробку своєї продукції - як самостійно, так і на

основі міжгосподарської кооперації як агропромислової ін-

теграції. Для більш повного й рівномірного використання

трудових ресурсів і місцевих джерел сировини, підвищення

своєї прибутковості вони можуть створювати і розвивати під-

собні виробництва, а також різні промисли; вступати в дого-

Правове регулювання виробничо-господарсько! діяльності СіТі 347

вірні відносини з будь-якими субєктами підприємництва

(фізичними і юридичними особами, у тому числі з іноземни-

ми) з метою створення філій, цехів із виготовлення різних то-

варів. Така діяльність є допоміжною, оскільки основною, ста-

тутною діяльністю є виробництво продуктів харчування рос-

линного і тваринного походження.

5. Сферою виробничо-господарської діяльності сільсько-

господарських підприємств є як внутрішньогосподарські, так

і міжгосподарські відносини.

Зазначена правомочність цих підприємств випливає зі

змісту ст. 13 Закону "Про колективне сільськогосподарське

підприємство", згідно з якою таке підприємство має право

кооперуватися з промисловими підприємствами та установа-

ми при переробці сільськогосподарської продукції, виготов-

ленні промислових та інших товарів, розширенні сфери соці-

ально-культурного, комунально-побутового обслуговування

сільського населення, підготовці й перепідготовці кадрів. Як

юридичні особи колективні сільськогосподарські підпри-

ємства, спілки селян, сільськогосподарські виробничі коо-

перативи, акціонерні товариства, товариства з обмеженою

відповідальністю можуть брати участь у міжгосподарській ді-

яльності через створення спільних підприємств або на дого-

вірних засадах. Вони є учасниками різноманітних організа-

ційно-майнових відносин, що формуються в процесі їхньої

основної, статутної діяльності. Сюди входить і наступна їхня

діяльність, повязана з реалізацією вироблених ними продук-

тів харчування рослинного і тваринного походження (в тому

числі в переробленому вигляді), яка за своїм змістом нале-

жить до майнових відносин, що мають товарно-грошовий

характер.

Впровадження зазначених засад у практику господарської

діяльності сільськогосподарських підприємств забезпечує ос-

таннім оперативно-господарську самостійність і підприєм-

ницьку свободу дій.

Виробничо-господарська діяльність колективних і держав-

них сільськогосподарських підприємств та інших субєктів аг-

рарного підприємництва здійснюється на планових засадах.

Так, ст. 20 Закону "Про підприємства в Україні" встановлено

спільне для всіх субєктів правило, згідно з яким вони само-

стійно планують свою діяльність і визначають перспективи

розвитку виходячи з попиту на вироблювану продукцію, ро-

348 РОЗДіЛ XVІ

боти, послуги та необхідність забезпечення їх виробничого та

соціального розвитку, підвищення доходів. Основу планів

становлять договори, укладені зі споживачами (покупцями)

продукції, робіт, послуг і постачальниками матеріально-тех-

нічних ресурсів.

6. Ефективність виробничо-господарської діяльності сіль-

ськогосподарських підприємств перебуває у прямій залеж-

ності від реалізації комерційного планування тобто від вико-

нання його бізнес-плану. У процесі здійснення своїх органі-

заційно-управлінських посадових функцій керівники і спе-

ціалісти підприємства зобовязані використовувати всі

доступні їм організаційно-управлінські, економічні та трудові

заходи за умови їхньої реалізації відповідних правових засо-

бів. З цією метою підприємство як підприємець визначає за-

гальні свої цілі на 2-5-10 років, опрацьовує шляхи їх здій-

снення, а також забезпечує постійний контроль за виконан-

ням зазначених у бізнес-плані показників. У бізнес-плані

окреслюються ті конкретні завдання, які ставляться перед

підприємством, визначається доцільність та обсяги залучення

капіталовкладень (інвестицій). Ці завдання повинні бути кон-

кретними з визначенням певних строків виконання, мати

розроблену маркетингову стратегію підприємства.

За умов впровадження ринкових економічних відносин

набуває особливої значущості пошук покупців своєї продук-

ції, виявлення запитів та потреб споживача, організаційно-

правове забезпечення збуту виробленої продукції, рентабель-

ність виробництва і прибутковості. При розробці комерцій-

ного плану підприємство-підприємець зобовязані мати пов-

ну уяву стосовно наступного звернення до банківських

кредиторів.

Комерційні або бізнес-плани характеризуються такими

складовими:

1) короткий висновок - резюме; 2) підприємство, його

продукція чи окремий продукт; 3) цілі і стратегія; 4) дослід-

ження ринку; 5) оцінка конкурентів; 6) план маркетингу;

7) план виробництва; 8) організація і управління; 9) юридич-

ний план; 10) фінансовий план; 11) програма інвестування;

12) вплив на навколишнє середовище; 13) програма змен-

шення ризику і страхування.

У бізнес-плані зазначаються обсяги виробництва у кожній

із галузей, прибуток, строки повернення інвестицій за умови

їх залучення для розвитку господарства.

Правове регулювання вчробничо-господарсько! діяльності СГП 341і

 2. Організаційно-правове забезпечення

впровадження господарського розрахунку

і рентабельності

1. Головне призначення правосубєктності сільськогос-

подарського підприємства, акціонерного товариства і се-

лянського (фермерського) господарства як підприємців і

юридичних осіб полягає в організаційно-правовому управлін-

ському забезпеченні розвитку сільського господарства, ефек-

тивної їхньої виробничо-господарської (економічної) діяль-

ності. Для досягнення цієї мети набувають практичної значу-

щості і належного економічного наповнення такі категорії як

вартість, собівартість, господарський розрахунок, рентабель-

ність, прибутковість. Названі категорії є економічними мето-

дами, за допомогою яких можливо здійснювати раціональне і

ефективне будь-яке господарювання взагалі, доцільною є са-

ма підприємницька діяльність і ведення кожної із галузей

сільського господарства.

Виробничо-господарська діяльність сільськогосподар-

ських підприємств, акціонерних товариств, селянських (фер-

мерських) господарств провадиться на засадах оптимального

господарського розрахунку. Останній становить собою еко-

номічний метод господарювання, з допомогою якого реалізу-

ється раціональне і цільове використання знарядь і засобів

сільськогосподарського виробництва, впроваджуються сучас-

ні форми організації праці) найновіші технології, нові сорти

сільськогосподарських культур та племінного тваринництва,

забезпечується просте і розширене відтворення. Від рівня гос-

подарського розрахунку у господарстві залежать економічний

і соціальний стан працівників сільського господарства, їхня

матеріальна зацікавленість у подальшому розвитку свого під-

приємства і товариства, розміри винагороди за вкладену пра-

цю членів колективно-кооперативних підприємств ВСГК, се-

лянського (фермерського) господарства. В цілому ж стан гос-

подарського розрахунку має безпосереднє відношення до

рентабельності і прибутковості господарства як мети підпри-

ємницької діяльності кожного конкретного господарюючого

субєкта. Кожний з них самостійно здійснює свою оператив-

но-господарську діяльність щодо використання коштів і за-

безпечення самоокупності кожної галузі виробництва, додер-

жання оптимально допустимої собівартості виробництва

350

Розділ XVІ

кожного виду вироблюваної сільськогосподарської продукції

або ж виду продуктів переробних підприємств.

2. Господарський розрахунок охоплює використання нау-

ково-обгрунтованих обсягів робочої сили, раціонального

використання спеціалістів, високоврожайних сільськогоспо-

дарських культур, високопродуктивного тваринництва. Гос-

подарський розрахунок спрямований на забезпечення вико-

ристання найсучасніших засобів транспортування сільсько-

господарської продукції, засобів її зберігання і схоронності,

своєчасного і економічно вигідного збуту виробленої продук-

ції, продуктів її перероблення та ін.

Економічна ефективність господарського розрахунку пе-

ребуває у прямій залежності від собівартості складової части-

ни (компонентів) виробництва кожного з видів сільськогос-

подарської продукції чи видів продуктів переробки. Поняття

собівартості охоплює вартість праці і засобів на одиницю

продукції, вона визначається з урахуванням як виробничих

затрат, так і затрат, що виникають в результаті її реалізації.

При визначенні виробничої собівартості продукції включа-

ються всі затрати виробника, повязані з виробництвом про-

дукції. При цьому використовується поняття калькуляції, як

засіб визначення собівартості продукції або одиниці робіт.

Залежно від економічної природи затрати обєднуються в од-

норідні групи - статті затрат і розмежовуються на прості і

комплексні.

При визначенні собівартості сільськогосподарської про-

дукції і продукції вироблюваної колективно-кооперативними

і державними підприємствами, акціонерними товариствами і

селянськими (фермерськими) господарствами першорядним

є питання про таку складову собівартості сільськогосподар-

ської продукції як вартість земельних угідь, без яких таке ви-

робництво взагалі неможливе. Протягом багатьох років гос-

подарювання колгоспів і радгоспів при визначенні вартості

вироблюваної ними сільськогосподарської продукції вартість

земель не враховувалась, вона не бралась до уваги при визна-

ченні ціни на усі види сільськогосподарської продукції, пред-

метів її переробки на продукти харчування, а також як сиро-

вини для легкої промисловості.

У теоретичному і практичному відношенні при вирішенні

питання про собівартість сільськогосподарської продукції не

має значення форма власності і право власності на земельні

Правове регулювання виробнино-господарськоі діяльності СГЛ-- 351

ділянки, що належали і належать нині КСГП, ДСГП, ВСГК,

АСГТ, селянським (фермерським) господарством і власникам

приватних підсобних господарств. У цьому звязку є безпідс-

тавним твердження про те, що включення вартості земельних

угідь при визначенні вартості сільськогосподарської продукції

є неможливим без визнання землі товаром, тобто обєктом

права купівлі-продажу і права закладу при одержанні кредиту.

При застосуванні господарського розрахунку і використанні

економічної категорії собівартості і рентабельності є реально

можливим, доцільним і суспільне необхідним використання

вартості землі як засобу сільськогосподарського виробництва.

Лише за цієї умови господарський розрахунок стане повним і

неформальним.

У виробничо-господарській діяльності сільськогосподар-

ських підприємств значне місце належить мясо-молочному

тваринництву. Протягом багатьох років воно забезпечувало

потреби країни у цих продуктах харчування. Йому належить

важлива роль у господарському розрахунку підприємства, у

визначенні собівартості цього виду продукції, рентабельності

тваринницьких ферм. Як і в попередні роки, а особливо за су-

часних умов наведені питання є надзвичайно складними як

для кожного підприємства, так і для всієї тваринницької га-

лузі. Перш за все звертає на себе увагу невідповідність між со-

бівартістю виробництва молока і мяса і цінами, за якими

КСГП, ВСГК, ДСГТ, ДСГП реалізують ці продукти; невідпо-

відність між цінами, за якими господарства закуповують ком-

бікорми; виходячи із сучасних цін на пально-мастильні мате-

ріали для господарства є значними витрати на виробництво

власних кормів для худоби. Внаслідок таких обставин у знач-

ній частині господарств тваринницька галузь є збитковою,

про її рентабельність, а тим більше про прибутковість і гово-

рити не доводиться.

Негативний вплив на реалізацію господарського розрахун-

ку, собівартість вироблюваної сільськогосподарської продук-

ції мають ціни на мінеральні добрива, отрутохімікати, пести-

циди, вартість агрохімічного і ремонтно-технічного обслуго-

вування підприємств.

Сучасне скрутне економічне становище сільськогосподар-

ських підприємств призвело до порушення вимог аграрного

законодавства стосовно оплати праці членів КСГП, як тих,

що існують з часу колективізації, так і тих, що створені на ба-

352 Розділ ХУГ

зі радгоспів. У переважній більшості КСГП оплата праці є

низькою, видається не регулярно, з великою затримкою. Рі-

вень винагороди є довільним, нормативи Положення про оп-

лату праці не дотримуються. Наведене є також однією з істот-

них причин недодержання і неможливості дотримуватися

господарського розрахунку у підприємстві і рентабельності

галузей сільського господарства і підприємства в цілому.

3. У значній чистині колгоспів України ще в роки, що пе-

редували проголошенню її незалежності, був поширений про-

гресивний досвід внугрішцьобригадного господарського роз-

рахунку. За цих умов виробничо-господарський структурний

підрозділ користувався майном на засадах права повного гос-

подарського відання, мав відповідний склад працівників, які,

будучи членами колективного підприємства, становили осо-

бовий склад цього підрозділу, їм належали відповідні права

органу, самоврядування. Між виробничими структурними

підрозділами відбувались відповідні виробничо-господарські

стосунки, застосовувалась система розрахунків чеками.

На відміну від самих субєктів підприємництва (колектив-

них сільськогосподарських підприємств, спілок селян, акціо-

нерних товариств, державних сільськогосподарських підпри-

ємств тощо) як юридичних осіб, що діють на засадах повного

госпрозрахунку, їхні структурні виробничі підрозділи госпо-

дарюють на принципах внутрішньогосподарського розрахун-

ку. Вони використовують різні його форми, правове закріп-

лення яких залежить від юридичного статусу госпрозрахунко-

вої ланки. В основі останнього лежать повноваження право-

субєктності, яка характеризує госпрозрахункову ланку у

сфері виробничо-господарських відносин. Структурні вироб-

ничі підрозділи господарюють на принципах внутрішньогос-

подарського розрахунку, який доповнює повний госпрозраху-

нок. Він обєднує планування та облік, оперативний конт-

роль і аналіз, матеріальну заінтересованість і відповідальність

за певну ділянку роботи. Його впровадження забезпечує орга-

нізаційно-господарську самостійність при виробництві про-

дукції, підвищенні її якості та зниженні собівартості, розподі-

лі доходів, використанні внутрішніх резервів виробництва,

порівнянні затрат і результатів виробництва, створенні для

всіх госпрозрахункових ланок однакових економічних умов.

4. Правове регулювання госпрозрахунку здійснюється від-

повідно до спеціального Положення про внутрішній госпо-

Правове регулювання виробничо-господарської діяльності СГП 353

дарський розрахунок, затвердженого загальними зборами і

членів колективного сільськогосподарського підприємства

(зборами його уповноважених), директором радгоспу або ке-

рівником іншого сільськогосподарського підприємства. Це

Положення за своїм змістом належить до локальних правових

актів.

Основою господарської діяльності структурних виробни-

чих підрозділів сільськогосподарських підприємств є річні

госпрозрахункові виробничі завдання, які розробляються од-

ночасно з річними поточними планами їх економічного і со-

ціального розвитку. Правління колективних сільськогоспо-

ціірських підприємств або керівники інших сільськогосподар-

ських підприємств на договірних засадах забезпечують їх не-

обхідними матеріально-технічними засобами, закріплюють за

ними земельні ділянки, трактори, іншу сільськогосподарську

техніку, робочу і продуктивну худобу тощо.

Розрахункові операції між учасниками внутрішньогоспо-

дарських відносин рекомендується здійснювати за допомогою

розрахункових чеків. Суть цих відносин полягає в тому, що

надання послуг одним госпрозрахунковим структурним ви-

робничим підрозділом іншому, в тому числі передавання ви-

робленої продукції та інших матеріалів з підрозділу в підроз-

діл або правлінню колективного сільськогосподарського під-

приємства здійснюється за допомогою розрахункових чеків, в

яких зазначається, кому, за що і на яку суму їх видано. Чеки

призначені для оперативного обліку затрат на продукцію і ви-

конання робіт. Не виключається можливість застосування за-

мість внутрішньогосподарських розрахункових чеків розра-

хункових знаків - своєрідних внутрішньогосподарських гро-

шей. Останні, як і чеки, використовують як засіб плати при

внутрішньогосподарському обігу матеріальних засобів і кош-

тів. Така практика забезпечує формування у трудового колек-

тиву в цілому і в кожного працівника окремо почуття повно-

владного господаря колективного надбання.

Виробничі структурні госпрозрахункові підрозділи мають

змогу в межах підприємства самостійно розпоряджатися не

тільки засобами виробництва, а й одержуваною продукцією.

В окремих випадках господарство може на договірних засадах

передавати таким трудовим колективам право самостійно

реалізовувати вироблену ними продукцію (роботи, послуги),

використовувати одержані прибутки, у тому числі для оплати

12 В. Янчук

354

Розділ XVІ

праці, сплати податків і відрахувань до державного фонду со-

ціального страхування, а також відкривати рахунки в устано-

вах банків чи фінансово-розрахункових центрах.

Впровадження внутрішньогосподарського розрахунку пе-

редбачає матеріальне заохочення працівників виробничих

підрозділів відповідно до результатів їхньої праці. Одночасно

вони несуть матеріальну відповідальність за порушення тех-

нології та збільшення собівартості продукції. Саме тому ши-

роке впровадження внутрішньогосподарського розрахунку

сприяє значному піднтцснню ефективності аграрного вироб-

ництва та матеріальної заінтересованості членів підприємств,

учасників і працівників акціонерних товариств (підприємств)

у результатах своєї праці.

Складниками повного госпрозрахунку сільськогосподар-

ського підприємства є самоокупність та самофінансування.

Економічні закони вимагають, щоб виробничо-господарська

діяльність здійснювалася на засадах не тільки покриття затрат

власними доходами, а й одержання коштів, необхідних для

забезпечення розширеного відтворення цього підприємства.

Це необхідна умова конструювання ринкових відносин, все-

бічного застосування засад підприємництва, здійснення ви-

робничо-господарської діяльності таким чином, щоб кожна

галузь була прибутковою і лише від цього залежала матеріаль-

на заінтересованість працівників1.

 3. Правове регулювання діяльності підсобних

промислових підприємств і промислів

1. Виробничо-господарська правосубєктність сільськогос-

подарських підприємств охоплює також створення і діяль- \

ність підсобних промислових виробництв (підприємств) і

промислів як елемента їхньої внутрішньогосподарської пра-

восубєктності. Створення цих господарських структур в пер-

шу чергу мало на меті одержання від такого товарного вироб-

ництва відповідних доходів (прибутку) для поповнення своїх

грошових надходжень. Функціонування подібних виробничих

Про формування внутрішньогосподарського розрахунку за сучасних

умов див. статтю Рябчика О. А. у книзі "Підприємництво в аграрній сфері еконо-

міки". - К" 1997. - С. 319 та ін.

Правове регулювання виробничо-господарської діяльності СГП 355

і підрозділів сприяє забезпеченню зайнятості членів КСГП,

і ВСГК, АСГТ особливо в періоди вільні від основних сільсь-

когосподарських робіт. А це в свою чергу дає можливість пра-

цюючим у цих підрозділах селянам мати відповідний заробі-

|іток і таким чином поліпшувати своє матеріальне становище.

і Як свідчить досвід у ряді підприємств створюються підсобні

і промислові виробництва у вигляді виробничих звязків мі-

ських промислових підприємств, які створюють на селі свої

підрозділи (цехи) з використанням праці громадян, що пра-

цюють в сільському господарстві, проживають на селі, забез-

І печені житлом і мають можливість набути фах для роботи в

цих цехах і одержувати певну плату за свою роботу. За своїм

господарським призначенням такі внутрішньогосподарські

підприємства переробляють сільськогосподарську продукцію

у вигляді оночсво-фруктоиих консервантів або соків, виготов-

ляють молочні або ж ковбасні вироби для задоволення потреб

місцевих жителів і жителів міст. До цієї групи виробничо-гос-

подарських структур належать також майстерні місцевих про-

мислів. В областях Західної України ці промисли набули зна-

1 чень джерела надходжень власних прибутків, включаючи і ва-

І лютні надходження. Таким чином, створення і функціону-

вання підсобних промислових виробництв (підприємств) і

місцевих промислів є справою суспільне корисною і сприяє

вирішенню нових соціально-економічних завдань.

Підсобні виробництва і промисли за своєю сутністю нале-

жать до допоміжних галузей виробництва всіх сільськогоспо-

дарських підприємств, що зумовлено його сезонним характе-

ром і особливостями промислу. Крім задоволення інтересів

своїх членів і виробництва сільськогосподарської продукції та

сировини головним їхнім завданням є забезпечення найбільш

повного й продуктивного використання трудових ресурсів

(особливо сезонного надлишку робочої сили), використання

наявних місцевих матеріальних і сировинних ресурсів або від-

ходів промислового виробництва і приведення в такий спосіб

у дію значних резервів збільшення товарної продукції, при-

бутковості господарств і задоволення інтересів власників

останніх.

2. За правовим становищем такі виробництва і промисли

поділяють на внутрішні та міжгосподарські. Обидва види є

власністю сільськогосподарських підприємств у цілому або

пропорційно внесеній ними частці майна чи коштів.

12

300_________________. _______________Розділ XVІ

Підсобні промислові виробництва і промисли функціо-

нують, зазвичай, на правах структурних виробничих підрозді-

лів субєктів аграрного підприємництва. Вони створюються в

колективних сільськогосподарських підприємствах, спілках

селян, сільськогосподарських виробничих товариствах, това-

риствах з обмеженою відповідальністю за рішенням їхніх ви-

щих органів управління (загальних зборів членів, акціонерів,

учасників чи інших оріанін, уповноважених на те статутами

зазначених приіиіпіих юридичних осіб), а в радгоспах та ін-

ших державних сільськогосподарських підприємствах - за

наказом директора. Всі дії підсобних виробництв і промислів

завдяки їх промисловому статусові здійснюються господар-

ством як юридичною особою.

На відміну від внутрішньогосподарських підсобних вироб-

ництв і промислів, міжгосподарські підприємства утворюють-

ся (засновуються) сільськогосподарськими підприємствами і 1|

функціонують як самостійні субєкти підприємництва зі ста-

тусом юридичної особи. Вони діють на засадах підприєм-

ництва (у тому числі повного госпрозрахунку, самоокупності,

самофінансування).

Діяльність підсобних виробництв і промислів характеризу-

ється рядом особливостей і має відповідати певним вимогам.

Так, у виробничій діяльності сільськогосподарських підпри-

ємств частка прибутку від них має бути незначною. Це озна-

чає, що основні та додаткові галузі не повинні поглинатися

допоміжною галуззю або зводитися до її рівня. Загальний об-

сяг виробництва і прибутки від підсобних виробництв і про-

мислів мають бути значно нижчими від основних і сприяти

розвиткові сільськогосподарського виробництва. Робота в

підсобних виробництвах і промислах має виконуватися не на

шкоду основним і додатковим галузям. Для забезпечення

професіонального керівництва діяльністю підсобних вироб-

ництв і промислів за трудовими договорами залучаються

спеціалісти.

4. Підсобні виробництва і промисли створюють в основ-

ному з метою промислової переробки виробленої власними

силами продукції рослинництва і тваринництва, дикорослих

плодів, ягід, грибів, виробництва місцевих будівельних мате-

ріалів, виготовлення з місцевої сировини товарів народного

споживання та художніх виробів, їх виробничі плани розроб-

ляють самі субєкти аграрного підприємництва.

Правове регулювання виробничо-господарської діяльності СГП 357

5. Державне управління підсобними промисловими вироб-

ництвами і процесами сільськогосподарських підприємств і

товариств покладається на спеціальний відділ Мінагропрому

України. Цей відділ діє у відповідності з Положенням про

Відділ, про підсобні промислові підприємства і промисли Мі-

ністерства агропромислового комплексу України, яке затвер-

джене 19 грудня 1997 р. Цей відділ є самостійним структур-

ним підрозділом центрального апарату Мінагропрому. На

нього покладається правомочність забезпечення державної

підтримки щодо сприяння розвитку цих підприємств і про-

мислів, сільськогосподарських підприємств, організації робо-

ти з питань інтеграції основного сільськогосподарського і

підсобного промислового виробництва, а також участі у реа-

лізації державної політики у сфері зайнятості сільського на-

селення. Відділ узагальнює практику застосування аграрного

законодавства щодо діяльності підсобних промислових

виробництв і промислів, та вживає заходи щодо його вдос-

коналення.

Своєю діяльністю відділ надає допомогу органам управлін-

ня агропромислового комплексу, підприємствам і організаці-

ям у виконанні цільових програм розвитку підсобних про-

мислових підприємств і промислів, у вишукуванні додаткових

резервів щодо збільшення виробництва продукції, будівницт-

ва нових і реконструкції діючих підприємств. Відділ розроб-

ляє та затверджує в установленому порядку нормативно-тех-

нічну документацію на продукцію, що виробляється на під-

собних промислових підприємствах і промислах. До його

компетенції віднесена участь в розробці нових технологічних

комплексів машин і обладнання малої потужності для пере-

робки сільськогосподарської сировини. Ним вивчається ри-

нок збуту продукції і вносяться пропозиції щодо розширення

асортименту і переорієнтації виробництва щодо випуску то-

варів підвищеного попиту, сприяє забезпеченню підсобних

промислових підприємств і промислів обладнанням, запасни-

ми частинами та матеріалами.

6. Враховуючи сучасні економічні труднощі, що склалися

у діяльності сільськогосподарських підприємств створена і

налагоджена виробничо-господарська діяльність підсобних

промислових виробництв і промислів може стати вагомим

джерелом грошових надходжень для підприємств. Правовим

засобом забезпечення ефективної їхньої діяльності є застосу-

Розділ XVІ

вання аграрно-договірних зобовязань сільськогосподарсько-

го підприємства як власника підсобних промислових внут-

рішньогосподарських підприємств і набувача вироблюваної

продукції.

У таких договорах зазначається вид продукції (предмет до-

говору), ціни на неї, строки виготовлення продукції, вимоги

до її якості, порядок і умони розрахунків, а також юридична

відповідальність в рачі порушення стороною своїх договірних

зобовязань.

Для ефективного використання договорів як форм ринко-

вих економічних відносин чинне аграрне законодавство на-

дає власникові продукції підсобних промислових виробництв

і товарів місцевих промислів усі необхідні правові засоби. За-

кон "Про підприємництво" гарантує застосування самостій-

ної ініціативи і забезпечення прибутковості; Закон "Про ко-

лективне сільськогосподарське підприємство" надає йому

право укладати будь-які договори, самостійно вибирати парт-

нерів, в тому числі зарубіжних (ст. 14). Прагнення не лише

виробити продукцію, а й уміло її реалізувати, одержати відпо-

відний доход, забезпечити прибутковість від кожного вироб-

люваного товару є неодмінною умовою економічного зміц-

нення сільськогосподарського підприємства.

 4. Додержання законодавства щодо якості

і безпеки харчових продуктів, продовольчої

сировини та супутніх матеріалів

1. Виробництво високоякісної продукції є першорядним

обовязком кожного сільськогосподарського товаровиробни-

ка. Залежно від якості цієї продукції визначається попит на

неї споживачів, реалізація і одержання прибутку, наступне її

виробництво, спроможність бути конкурентоздатною на рин-

ку, як на внутрішньому, так і на зовнішньому.

За загальним поняттям якість продукції (у тому числі

сільськогосподарської) - це сукупність споживчих власти-

востей товарів, продуктів, що забезпечують певні потреби на-

селення та народного господарства відповідно до її призна-

чення. Водночас, Декрет Кабінету Міністрів України від 8

квітня 1993 р. "Про державний нагляд за додержанням стан-

дартів, норм і правил та відповідальність за їх порушення" дає

Правове регулювання виробничо-господарсько! діяльності СГП  359

підстави стверджувати, що якість сільськогосподарської про-

дукції - це система різноманітних показників, яким має від-

повідати остання і які повинні впроваджуватись у процесі ви-

робництва. Такий висновок випливає зі змісту ст. 1 цього

Декрету, де зазначено, що якість продукції - це сукупність

властивостей, які відображають безпечність, новизну, довго-

вічність, надійність, економічність, енергоємність, естетич-

ність, екологічність продукції тощо, які надають їй здатності

задовольняти споживача відповідно до її призначення.

Визначення поняття якості дане в Міжнародному стандар-

ті 150 9001.87 за яким якість - сукупність властивостей, ха-

рактеристик продукції чи послуги, котрі надають цим власти-

востям можливість задовольняти обумовлені потреби, які пе-

редбачаються, відповідно ідеологією стандартів серії 9000.

| і Системи якості повинна функціонувати таким чином, щоб

забезпечити упевненість у тому, що протягом певного часу

після її використання не виявляться недоліки.

Серед правових актів, що стосуються якості визначним є

Закон "Про якість та безпеку харчових продуктів і продо-

вольчої сировини", прийнятий Верховною Радою України

23 грудня 1997 р. У ст. 1 цього Закону викладено поняття

якості продуктів харчування, а саме: якість харчового продук-

ту являє собою сукупність властивостей харчового продукту,

що визначає його здатність забезпечувати потребу організму

людини в енергії, поживних та ароматизованих речовинах,

безпеку для її здоровя, стабільність складу і споживчих влас-

тивостей протягом строку придатності до споживання. У

цьому Законі наведені терміни та дається пояснення щодо їх

значення стосовно якості і безпеки харчових продуктів і про-

довольчої сировини. Зокрема, безпека останніх ознак, відсут-

ність токсичної, канцерогенної, мутагенної, алергенної чи

іншої несприятливої для організму людини дії харчових про-

дуктів при їхньому споживанні у загальноприйнятних кіль-

костях, межі яких встановлюють Міністерством охорони здо-

ровя України та ін. Цей Закон встановлює правові засади за-

безпечення якості і безпеки харчових продуктів, продовольчої

сировини для здоровя населення, регулює відносини між

органами виконавчої влади і виробниками, продавцями (по-

стачальниками і споживачами) під час розробки, виробницт-

ва, ввезення на митну територію України, закупівлі, поста-

чання, зберігання, транспортування, реалізації, використан-

360 РозділXVІ

ня, споживання та утилізації харчових продуктів, продоволь-

чої сировини, а також надання послуг у сфері громадського

харчування.

2. Забезпечення належної якості вирощуваної сільськогос-

подарської продукції, харчових продуктів і продовольчої си-

ровини має визначне системне значення і характеризується

відповідними принципами. Закон "Про якість та безпеку хар-

чових продуктів і продовольчої сировини", прийнятий Вер-

ховною Радою України 23 грудня 1997 р., закріпив відповідні

принципи у ст. З Закону. Основними заходами державної по-

літики щодо забезпечення якості та безпеки харчових продук-

тів і продовольчої сировини є:

створення гарантій безпеки для здоровя людини під час

виготовлення, ввезення, транспортування, зберігання, реалі-

зації, використання, споживання, утилізації або знищення

харчових продуктів і харчової сировини;

державний контроль і нагляд за їх виробництвом, перероб-

кою, транспортуванням, зберіганням, реалізацією, викорис-

танням, утилізацією або знищенням, які забезпечують збере-

ження навколишнього природного середовища, ввезення в

Україну, а також наданням послуг у сфері громадського

харчування;

стимулювання впровадження нових безпечних науково-

обгрунтованих технологій виготовлення (обробки, перероб-

ки) харчових продуктів, продовольчої сировини і супутніх ма-

теріалів та виробництва нових видів спеціальних і екологічно

чистих харчових продуктів, продовольчої сировини і супутніх

товарів;

підтримка контрольної якості харчових продуктів з боку

громадських організацій;

координація дій органів виконавчої влади при розробці і

реалізації політики щодо забезпечення належної якості хар-

чових продуктів і продовольчої сировини;

встановлення відповідальності виробників, продавців (по-

стачальників) харчових продуктів, продовольчої сировини і

супутніх товарів за забезпечення їх належної якості та безпе-

ки для здоровя людини під час виготовлення, приготування,

зберігання та реалізації, а також за реалізацією всієї продукції

у разі її невідповідності стандарту, санітарним, ветеринарним

та фітосанітарним нормам.

Правове регулювання виробничо-господарської діяльності СГП 361

3. Згідно з цими правовими нормами визначаються повно-

важення органів державного управління щодо забезпечення

якості сільськогосподарської продукції. Зокрема, в Мінагро-

промі України функціонує Державна інспекція по заготівлях

і якості продукції Міністерства агропромислового комплексу

України. Відповідно до Положення ця Державна інспекція є

міжгалузевим органом АПК України з питань державного

контролю щодо заготівель і якості сільськогосподарської про-

дукції, а також самостійним структурним підрозділом цен-

трального апарату Мінагропрому України. Цей орган здій-

снює контроль за якістю сільськогосподарської продукції та

сировини під час їх виробництва і збереження та реалізації, у

тому числі при проведенні експортно-імпортних операцій.

До його компетенції віднесено здійснення контролю за

дотриманинм підприємствами і організаціями галузі встанов-

леного порядку визначення якості і кількості сільськогоспо-

дарської продукції, що закуповується у товаровиробників,

правила зберігання, проведення своєчасних розрахунків за

неї.

Положенням про цю інспекцію передбачені і права (п. 6).

їй надано право проведення перевірок господарств, заготі-

вельних організацій всіх форм власності з питань дотримання

ними вимог стандартів, технічних умов якості сільськогоспо-

дарської продукції і сировини при здачі-прийманні, тран-

спортуванні, розміщенні, зберіганні та розрахунках за неї, а

також при переробці сировини у власних цехах товаровироб-

ників. У разі виявлення порушень інспекція складає акти з

відповідними вимогами, які є належними до виконання.

Органом державного контролю є Державна хлібна інспек-

ція, що також є структурним підрозділом Мінагропрому

України. Вона діє на підставі відповідного Положення від

19 грудня 1997 р. На інспекцію накладається обовязок здій-

снювати аналіз стану, кількісного, якісного зберігання зерна

та продуктів його переробки, бобових та олійних культур і си-

ровини при виникненні спірних питань у процесі їх прий-

мання підприємствами галузі тощо.

Аграрне законодавство накладає на сільськогосподарсько-

го товаровиробника першорядний обовязок - виробляти

сільськогосподарську продукцію, харчові продукти і продо-

вольчу сировину високої якості. Виконанню цих обовязків

сприяють відповідні виробничо-господарські передумови в

362 Розділ ХМ

тому числі використання нових високоврожайних сільсько-

господарських культур, племінної худоби, прогресивних тех-

нологій, сучасних збиральних машин, таких мінеральних доб-

рив, пестицидів, що не шкодять здоровю людини, як спожи-

вача продуктів харчування.

4. Чинні норматипно-тсхнічні документи насамперед пе-

редбачають вимоги до вирощування та виробництва продук-

ції росли нництіяі і тварин ниціка. Вони встановлюють показ-

ники, яким мають відпопідати насіння та сільськогосподар-

ська техніка, що відіїрають важливу роль у процесі вирощу-

вання сільськогосподарських рослин. Причому нині, коли

надто часто використовується імпортне насіння, треба, щоб

воно в повному обсязі відповідало щонайперше стандартам

країни вирощування, а також України з огляду на можливість

його використання в наших природно-кліматичних умовах.

Для відтворення поголівя худоби велике значення має систе-

ма показників, додержання яких може забезпечити вирощу-

вання високопродуктивної худоби і високу якість продукції

тваринництва.

На рівні законодавчих актів та нормативно-технічних до-

кументів встановлено також конкретні вимоги до екологічної

безпеки вирощуваної в Україні та імпортованої сировини

продукції рослинництва і тваринництва, в тому числі й у пе-

реробленому вигляді. Грунтовність таких вимог обумовлена

застосуванням хімічних засобів захисту і стимулювання росту

рослин, впровадженням у країнах-імпортерах генної інжене-

рії, використанням різних (інколи заборонених у цих країнах)

стимуляторів росту в галузях мясного скотарства і птахів-

ництва.

Скажімо, Законом "Про пестициди і агрохімікати" врегу-

льовано правові відносини, повязані з державною реєстра-

цією, виробництвом, закупівлею, транспортуванням, збері-

ганням, реалізацією та безпечним для здоровя людини і

навколишнього природного середовища застосуванням пес-

тицидів і агрохімікатів. Ним спеціально визначено права та

обовязки підприємств, установ, організацій і громадян, а та-

кож повноваження органів державної виконавчої влади і по-

садових осіб у відповідній сфері.

Цей Закон закріпив вимоги до якості за критеріями без-

печності сільськогосподарської сировини і харчових продук-

тів. Так у ст. 18 даного акта зазначено, що сільськогосподар-

Правове регулювання виробничо-господарської діяльності СГП 363

ська сировина і харчові продукти рослинного і тваринного

походження, при виробництві, зберіганні й транспортуванні

яких використовувалися пестициди і агрохімікати, мусять від-

повідати санітарно-гігієнічним вимогам, що має бути під-

тверджено сертифікатом відповідності. Рішення про порядок

використання сільськогосподарської сировини і харчових

продуктів, що не відповідають санітарно-гігієнічним вимо-

|гам, приймають органи Державного санітарного нагляду і

| державної ветеринарної медицини. Сільськогосподарська си-

іровина і харчові продукти, що не можуть бути використані>

| підлягають вилученню, утилізації та знищенню в порядку,

| встановленому Урядом України.

! Крім того, цим Законом (ст. 19) визначено вимоги до

якості .іа критеріями безпечності імпортованої сільськогоспо-

-рської сировини і хпрчових продуктів. У ньому зазначено,

що вони ч> цими критеріями мають відповідати державним

[ стандартам України та іншим нормативним документам, суп-

і роводжуватися сертифікатами відповідності.

| 5. Суспільні відносини, що виникають з приводу якості

| сільськогосподарської продукції, значною мірою мають регу-

| люватися нормами цивільного права і є цивільно-правовими,:

і зокрема це стосується таких понять як ідентифікація і серти-

фікація. ідентифікація як термін означає визначення від-

І повідності показників якості харчових продуктів і продоволь-

чої сировини показникам, встановленим у нормативній і тех-

| нічній документації виробника харчових продуктів чи наве-

денням в інформації про ці продукти, а також визначенням

відповідності харчових продуктів і продовольчої сировини у

Е звичайній загальній назві з метою сертифікації.

| Відповідно під сертифікацією розуміється процедура, в

процесі якої уповноважений (акредитований) Державним ко-

мітетом по стандартизації, метрології та сертифікації орган

документально засвідчує, що харчові продукти або продо-

| вольча сировина відповідає встановленим вимогам.

і Згідно зі ст. 15 Закону "Про якість та безпеку харчових

продуктів і продовольчої сировини" встановлена обовязко-

вість сертифікації харчових продуктів, продовольчої сирови-

ни, супутніх матеріалів, послуг у сфері громадського харчу-

1 вання та сертифікація системи якості їх виробництва.

Порядок і правила сертифікації встановлюються Держав-

ним комітетом України по стандартизації, метрології та сер-

тифікації. /ці,

364

РОЗДіЛ XVІ

Обовязкова сертифікація харчових продуктів, продоволь-

чої сировини, супутніх матеріалів, послуг у сфері громадсько-

го харчування, а також сертифікація систем якості цих про-

дуктів, сировини, матеріалів, надання послуг здійснюється

органами сертифікації, акредитованими Державним коміте-

том України по стандартизації, метрології та сертифікації.

6. Важливим етапом чахисту прав споживачів, збереження

належної якості сільськогосподарської сировини і харчових

продуктів с цілесіїрямонаііа угилізація відходів виробництва

та екологічної безпечності сировини і харчових продуктів,

зокрема тих, що не відповідають санітарно-гігієнічним вимо-

гам (надмірний вміст нітратів, молоко і мясо хворих тварин

тощо).

На сільськогосподарські підприємства, сільські (фермер-

ські) господарства як виробників сільськогосподарської про-.

дукції і сировини поширюються норми Закону "Про якість та

безпеку харчових продуктів, продовольчої сировини" стосов-

но їхніх правомочностей як виробників і постачальників цих

товарів. Відповідно до ст. 19 субєкти підприємницької діяль-

ності - фізичні та юридичні особи усіх форм власності,

які займаються розробленням, виробництвом, зберіганням,

транспортуванням, ввезенням в Україну, використанням, а

також реалізацією харчових продуктів продовольчої сирови-

ни, мають право: одержувати в установлений строк неодмінну

та достовірну інформацію від відповідних органів виконавчої

влади про можливість реалізації, використання і споживання

харчових продуктів, продовольчої сировини і супутніх мате-

ріалів в Україні і в разі потреби звертатися за захистом своїх

прав до суду.

Поряд з цим субєкти підприємницької діяльності зобовя-

зані реалізовувати та використовувати харчові продукти, про-

довольчу сировину і супутні матеріали лише за наявності до-

кументального підтвердження їхньої якості та безпеки: забез-

печувати безперешкодний доступ на відповідні обєкти пра-

цівниками, які здійснюють державний контроль і нагляд, для

проведення перевірки відповідності виробництва, зберігання,

транспортування, реалізації, використання харчових продук-

тів і продовольчої сировини вимогам, нормам і правилам що-

до якості та безпеки цих продуктів і сировини. Необхідно та-

кож відшкодувати споживачам шкоду, заподіяну внаслідок

Правове регулювання виробничо-господарської діяльності СГП 365

порушення законодавства України про якість та безпеку хар-

чових продуктів і продовольчої сировини.

7. За порушення законодавства про додержання вимог що-

до якості та безпеки харчових продуктів і продовольчої сиро-

вини передбачено цивільно-правову, адміністративну або

кримінальну відповідальність відповідно до законів України.

Комплекс наведених заходів розробляється сільськогоспо-

дарським підприємством і закріплюється в системі управлін-

ня якістю продукції. Такі системи декілька років тому були

розроблені та досить успішно використовувалися. Кризові

явища якоюсь мірою загальмували цю досить важливу діяль-

ність. Одначе боротьба за ринки збуту змусить українських

аграрних товаровиробників підвищити вимоги до якості та

екологічної безпеки своєї продукції, перейти на новий рівень

використання системи управління її якістю, здійснюваного з

додержанням міжнародних вимог.

Одне з чільних місць у системі забезпечення якості сіль-

ськогосподарської продукції та безпеки споживачів посідає

інститут відповідальності (насамперед, цивільно-правової та

адміністративної, а вже потім і кримінальної).

Таку відповідальність за шкоду, заподіяну життю, здо-

ровю або майну споживача, на рівні законів встановлено,

зокрема. Законом "Про захист прав споживачів". Декретом

Кабінету Міністрів України "Про державний нагляд за додер-

жанням стандартів, норм та правил та відповідальність за їх

порушення", а на рівні локальної правотворчості - умовами

конкретних договорів, конкретних контрактів купівлі-прода-

жу, контрактації, міни, кредиту під заставу майбутнього вро-

жаю, фючерсних та ін. угод.

8. Законом "Про захист прав споживачів" (ст. 17), зокре-

ма, встановлено майнову відповідальність за шкоду, заподія-

ну товарами (роботами, послугами) неналежної якості. Відпо-

відно до нього шкода, заподіяна життю, здоровю або майну

споживачна товарами, що містять недоліки, підлягає відшко-

дуванню в повному обсязі, якщо законодавством не передба-

чено більш високої міри відповідальності. Право вимагати

відшкодування заподіяної шкоди визначається за кожним по-

терпілим споживачем незалежно від того, перебував він чи ні

у договірних відносинах із виготовлювачем. Таке право збері-

гається протягом встановленого терміну служби (терміну

придатності);

366 Розділ XVІ

Згідно з п. 4 ст. 17 Закону "Про захист прав споживачів"

виготовлювач несе відповідальність за шкоду, заподіяну жит-

тю, здоровю або майну споживача у звязку з використанням

матеріалів, обладнання, приладів, інструментів та інших засо-

бів, необхідних для виробництва товарів незалежно від рівня

його наукових і технічних знань.

Недолік - окрема нсніднопідність товару вимогам норма-

тивних документів, умовам доі опорів або вимогам, що став-

ляться до нього, й також інформації про товар, яка надана ви-

готовлювачем (пиконініцем. продавцем). істотний недолік -

чнедолік. який робить нсможлиііим чи недопустимим вико-

ристання товару відповідно до його цільового призначення,

або який не може бути усунутий цим споживачем, або для

його усунення необхідні великі затрати праці й часу, або він

робить товар іншим, ніж передбачено договором, або прояв-

ляється знову після його усунення (преамбула Закону "Про

захист прав споживачів").

; Декретом Кабінету Міністрів України "Про державний

інагляд за додержанням стандартів, норм і правил та відпові-

дальність за їх порушення" (розділ 5) передбачено також від-

повідальність за порушення стандартів, норм і правил, яка

повною мірою поширюється й на сільськогосподарські під-

приємства.

Відповідно до ст. 8 цього Декрету субєкт підприємницької

діяльності (підприємець) несе відповідальність за порушення

стандартів, норм і правил. Зокрема, за реалізацією продукції,

що не відповідає їх вимогам, він сплачує штраф у розмірі 25

відсотків вартості реалізованої продукції: за ухилення від

предявлення органам державного нагляду продукції, яка під-

лягає контролю, - штраф у розмірі 25 відсотків вартості про-

дукції, що випущена з моменту ухилення: за реалізацію про-

дукції, яка підлягає обовязковій сертифікації, але не про-

йшла її, - штраф у розмірі 25 відсотків вартості реалізованої

продукції; за реалізацію експортної продукції, яка не відпові-

дає вимогам стандартів, форм і правил, про що є письмове

підтвердження споживача. - штраф у розмірі 25 відсотків

вартості реалізованої продукції; за реалізацію продукції, забо-

роненої до випуску і реалізації органами державного нагляду,

- штраф у розмірі 100 відсотків вартості реалізованої продук-

ції: за випуск, реалізацію продукції, яка внаслідок порушення

вимог стандартів, норм і правил є небезпечною для життя,

Правове регулювання виробничо-господарськоі діяльності СГЛ---367

здоровя і майна людей та навколишнього природного сере-

довища, - штраф у розмірі 100 відсотків вартості випущеної

або реалізованої продукції.

Сплата зазначених штрафів не звільняє підприємця від

обовязку відшкодувати споживачам продукції збитки, яких

вони зазнали внаслідок порушення стандартів, норм і правил,

невиконання умов договору на поставку продукції. Постано-

ви про накладення штрафів видають головний державний ін-

спектор Автономної Республіки Крим, області, міста або його

заступник, а в окремих випадках - головний державний ін-

спектор України або його заступники. Один примірник по-

станови надсилається державній податковій інспекції за міс-

цезнаходженням підприємця для контролю за надходженням

штрафу. В разі невиконання порушником постанови протя-

гом 15 днів від дня її видання сума штрафу стягується у без-

заперечному порядку державною інспекцією.

Треба, однак, зазначити, що відповідно до п. 7 ст. 8 вказа-

ного декрету штрафи не накладаються, якщо є рішення уряду

України про дозвіл реалізовувати сільськогосподарську про-

дукцію з відхиленням щодо якості від вимог стандартів у ра-

хунок виконання державного замовлення: підприємець має

дозвіл на тимчасове відхилення від вимог відповідних стан-

дартів щодо якості продукції, виданий Держстандартом Ук-

раїни за наявності клопотання заінтересованого органу дер-

жавної виконавчої влади, згоди споживача та спеціально

уповноваженого органу, який здійснює державний нагляд за

безпечністю цієї продукції. При цьому підприємець відрахо-

вує в порядку, встановленому Мінфіном України, в дохід дер-

жавного бюджету 10 відсотків вартості такої продукції протя-

гом строку дії дозволу.

 5. Організація збуту (продажу)

сільськогосподарської продукції

1. Виробничо-господарська діяльність колективно-коопе-

ративних сільськогосподарських підприємств і товариств се-

лянських (фермерських) домашніх підсобних господарств

охоплює собою цілеспрямовану з метою забезпечення реалі-

зації і одержання прибутку організацію збуту (продажу) ви-

робленої сільськогосподарської продукції. Здійснення збуту

(продажу) вироблених і виготовлених продуктів харчування

Розділ )0>

та сільськогосподарської сировини становить собою, по-пер-

ше, реалізацію виробником належного йому права власності

на цю продукцію, реалізацію його права розпорядження нею;

по-друге, організація збуту (продажу) своєї продукції є про-

явом його права на підприємницьку діяльність; по-третє, ра-

ціональна організація збуту (продажу) продукції забезпе-

чується одержання її власником відповідного прибутку (дохо-

ду), без чого ниробпичо-господарська діяльність була б недо-

цільною і непотрібною,

Закон України "Про підприємництво" від 7 лютого 1991 р.

поширює свою чинність на юридичні і фізичні особи, які зай-

маються підприємницькою діяльністю, а тому його норми

становлять собою правову основу регулювання відносин

сільськогосподарських товаровиробників щодо організації

збуту (продажу) продукції, яку вони виробляють і виготовля-

ють. З прийняттям нового Цивільного кодексу України відпо-

відні правові норми про підприємництво будуть закріплені в

ньому, а потреба в Законі "Про підприємництво" відпаде.

2. За своїм економіко-соціальним змістом відносини орга-

нізації збуту (продажу) продукції ототожнюються із терміном

маркетинг, що походить від англійського слова тагкеї -

ринок.

Питання належної організації збуту (продажу) сільсько-

господарської продукції мають важливе виробничо-господар-

ське економічне значення як для виробників, так і для орга-

нів державного управління сільським господарством. Цим

питанням приділена увага в правових актах, якими визначені

повноваження органів державно-правового регулювання

сільського господарства. Так зокрема, це - Положення про

Головне управління ринкових відносин, маркетингу та балан-

сів продовольчих ресурсів Міністерства агропромислового

комплексу України, яке затверджене наказом від 19 грудня

1997 р.

Головне управління організовує систему маркетингу у

сфері виробництва і реалізації сільськогосподарської продук-

ції та продуктів її переробки, сприяє інформуванню товаро-

виробників усіх форм власності з цих питань, створенню

умов для реалізації продукції через ринкову інфраструктуру,

відновленню традиційних і освоєнню нових ринків збуту.

Про доцільність застосування маркетингу йдеться в Поло-

женні про Головне управління землеробства і маркетингу

Правове регулювання виробничо-господарської діяльності СГП 369

продукції рослинництва Мінагропрому України, в Положенні

про Головне управління виробництва і маркетингу продукції

тваринництва з державною племінною інспекцією Мінагро-

прому України. У вирішенні питань маркетингу зацікавлені й

інші структурні підрозділи міністерства.

Організація збуту (продажу) сільськогосподарської про-

дукції є складним управлінсько-розпорядчим, економічним і

комерційним процесом. Кожний з видів сільськогосподар-

ської продукції, зокрема, продукція переробки, будучи това-

ром, підпорядкована загальним засадам реалізації, що відпо-

відає вимогам ринкових економічних відносин. Практичне

застосування маркетингу потребує спеціальної комерційно-

методичної розробки науково-практичних засад, умов, по-

рядку і особливостей реалізації сільськогосподарської про-

дукції та продукції її переробки. Потреба в таких рекоменда-

ціях методики є вкрай необхідною і тому, що в сільському

господарстві України відсутній певний досвід здійснення на-

лежної організації збуту (продажу) цих товарів внаслідок ці-

лого ряду причин.

3. За теперішніх часів органи державно-правового регулю-

і вання сільського господарства фактично не є підготовленими

(до застосування сучасних методів організації збуту (продажу)

| сільськогосподарської продукції. Першопричина цього поля-

| гає у відсутності умов і навичок до впровадження засад рин-

кової економіки у сфері сільськогосподарського виробництва

і споживання.

У перші роки проголошення незалежності України йшло-

ся про піднесення значущості приватної власності, перехід до

ринкових економічних відносин у -сільському господарстві.

Однак економіка сільського господарства занепадала, дедалі

більше поширювалися бартерні (договірні) відносини, вироб-

ничо-господарські потужності не розвивалися, продуктив-

ність сільського господарства катастрофічне зменшувалась,

оподаткування сільськогосподарського товаровиробника не-

помірно зростало, колгоспники і працівники державних сіль-

ськогосподарських підприємств роками не одержували гро-

шової оплати за свою працю.

Внаслідок наведених причин, факторів і умов щодо засто-

сування такого методу організації збуту (продажу) продуктів

харчування і продовольчої сировини, як маркетинг, його

впровадження на відповідному рівні виробниками цих това-

370

рів передчасне. Для цього необхідно здійснити цілий ком-

плекс заходів: організаційно-правових, організаційно-управ-

лінських, агротехнологічних, матеріально-технічних, зміцни-

ти економіку сільськогосподарських підприємств, істотно

підвищити рівень професіоналізму спеціалістів і керівників.

4. Маркетинг як суспільно-економічна система - це су-

купність методів, способів, засобів, спрямованих на організа-

цію збуту (продажу) сільськогосподарської продукції (продук-

тів харчування) і сільськогосподарської сировини з метою за-

доволення споживчого попиту та одержання прибутку. Мар-

кетинг являє собою наукову концепцію та засновану на ній

систему управління виробничою та збутовою діяльністю під-

приємств АПК, що забезпечує виявлення потреб споживачів,

виробництво відповідних цим потребам видів сільськогоспо-

дарської продукції, просування товарів до споживачів та

одержання на цій основі максимального прибутку.

Здійснення маркетингу охоплює собою наступні складові

частини: по-перше, дослідження ринку; по-друге, сегменту-

вання та відбір цільових ринків; по-третє, розробка комплек-

су заходів щодо вивчення товару, покупців, конкурентів, рин-

ку, прогнозування наявного та наступного попиту, організації

виробництва та збуту товару, фінансування своєї діяльності;

по-четверте, реалізація кожного із зазначених заходів.

Ефективне застосування маркетингу на підприємствах

АПК перебуває у безпосередньому звязку з досконалим ме-

неджментом, тобто управлінням його діяльністю. Таке управ-

ління охоплює собою організацію керівниками і спеціаліста-

ми АПК раціональної та якісної роботи співробітників, ціле-

спрямований вплив менеджера на підлеглих йому працівників

(персонал) в інтересах успішного вирішення завдань, що по-

ставлені перед ними, та результативної роботи підприємства.

істотним компонентом маркетингу є попит. Попит - це

суспільна або особиста потреба в матеріальних благах та по-

слугах, засобах виробництва та предметах вжитку, забезпе-

ченні грошовими коштами. В процесі організації збуту (про-

дажу) сільськогосподарської продукції має значення форму-

вання попиту. Йому сприяє обізнаність покупців про пожив-

ні якості товару, про наявність на ринку необхідного

покупцеві товару, про потреби, які цей товар задовольняє,

про наявність у цього товару рис якості, що задовольняють

потреби покупця; про якість задоволення потреб, опис спо-

Правовв регулювання виробничо-господарської діяльності СГП 371

живання якостей товару, про гарантії захисту покупців, якщо

вони не будуть задоволені якісними властивостями товару.

Умовою застосування маркетингу треба розглядати спосо-

би інформування потенційних споживачів. З цією метою про-

водиться відповідна реклама цього виду товару через всі до-

ступні її засоби: виставки, ярмарки, аукціони, плакати, філь-

ми, рекламні буклети, каталоги, рекламні планшети та лис-

тівки. Наведені та інші способи інформації призначені в

першу чергу для тих, хто приймає рішення щодо придбання

товару. Заходи щодо формування попиту мають за мету забез-

печити ввезення на ринок товарів ринкової новизни, зокре-

ма, нові сорти сільськогосподарських культур, нові породи

тварин, найсучасніші види сільськогосподарської техніки

(комбайни, сівалки), отрутохімікати та ін.

Результативність маркетингу настає за умови стимулюван-

ня збуту (продажу) сільськогосподарської продукції залежно

від призначення товарів чи то для виробничого чи особистого

користування. Стимулювання полягає в заінтересованості по-

середників продавати товар з максимальною енергією, роз-

ширювати коло його покупців, надавати цінові знижки най-

більш необхідним товарам. Стимулювання реалізації продук-

ції можливе внаслідок різкого збільшення оплати праці посе-

редників, якщо ними забезпечено збут (продаж) зумовленої

кількості товару.

Застосування заходів, спрямованих на стимулювання

своєчасного і вигідного для виробника сільськогосподарської

Продукції або ж сільськогосподарської техніки повною мірою

залежить від нього самого. Поряд із звичайними факторами

забезпечення ефективного збуту (продажу) продукції існують

чинники, які виходять за межі внутрішньогосподарської ді-

яльності виробника. До цих чинників слід віднести врахуван-

ня виробником конкуренції як фактору, що функціонує по-

ряд з виробником конкретного виду товару. Цей чинник по-

лягає в тому, що на ринку товарів - видів продукції сільсько-

го господарства або ж товарів для цієї галузі народного

господарства є інші виробники такого роду продукції. Саме

вони виступають на ринку конкурентами, тобто виникає фак-

тор конкуренції, який має безпосередній вплив на маркетинг

усіх виробників.

За своїм суспільно-економічним змістом конкуренція ста-

новить собою суперництво між товаровиробниками за кращі

372 Розділ XVІ

економічно вигідніші умови виробництва і реалізації продук-

ції. Це суперництво полягає в діяльності, обумовленій належ-

ною обізнаністю щодо попиту на ринку відповідних товарів

сільськогосподарської продукції і товарів для сільськогоспо-

дарських виробників, з якісними показниками і наявними

можливостями для задоволення потреб покупців, з ціновим

фактором, тривалістю зберігання і придатністю для спожи-

вання та ін.

Характеристику маркетингу як суспільно-економічного

явища та його науково-практичне обгрунтування доцільно

доповнити наведенням оцінок зарубіжних авторів. Відомий

американський економіст Ф. Котлер визначає маркетинг як

людську діяльність, спрямовану на задоволення потреб за до-

помогою обміну. А провідний теоретик з проблем управління

Друкер про основну мету маркетингу висловився таким чи-

ном: "Мета маркетингу - зробити зусилля по збуту непотріб-

ними. Його мета - так добре пізнати і зрозуміти, що товар чи

послуга будуть так підходити споживачеві, що вони будуть

продавати себе самі. Маркетинг не починається там, де завер-

шується виробництво. Він повністю базується на вивченні

споживчого попиту і його основна мета - виробляти і пропо-

нувати споживачам такий товар, послуги, інфраструктуру,

сервіс тощо, які відповідають платоспроможному попиту".

Британський інститут маркетингу визначає маркетинг як

функцію управління, що полягає в організації і координації

всіх форм ділової активності, повязаної з оцінкою плато-

спроможності споживанням і перетворенням її ефективного

попиту на певний товар, просуванням товару чи послуги до

кінцевого споживача або клієнта з метою досягнення прибут-

ку чи інших цілей, намічених компанією.

У зарубіжній літературі щодо маркетингу визначаються та-

кі засади - правила:

- виробляйте те, що можна продати, замість того, щоб

прагнути продати те, що можете виробляти;

- вивчайте потреби і задовольняйте їх;

- любіть клієнта, а не товар.

Безперечно, що зарубіжний досвід треба вивчати, уза-

гальнювати і впроваджувати.