Розділ XVІІ ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ ФіНАНСОВОЇ ДіЯЛЬНОСТі СіЛЬСЬКОГОСПОДАРСЬКИХ ПіДПРИЄМСТВ

 1. Поняття фінансової діяльності

та її правове регулювання

1. Фінансовою діяльністю сільськогосподарських підпри-

ємств є виконання фінансової частини їхніх виробничо-гос-

Йодарських бізнес-планів. Саме тому її правовому регулюван-

ню відводиться значне місце в аграрному праві. Як і виробни-

чо-господарська, фінансова діяльність є найважливішим ін-

ститутом вказаної галузі національного права.

Виробничо-господарська і фінансова-економічна підпри-

ємницька діяльність сільськогосподарських підприємств ста-

новить єдине ціле. Фінансово-економічні відносини у сфері

цієї діяльності охоплюють ту їхню частину, яка стосується за-

безпечення її коштами (грішми, фінансами). Це в першу чер-

гу грошова оцінка усіх основних, обігових фондів та спеціаль-

них фондів, наявної готівки, вартості у грошовому виразі усіх

тих знарядь і заходів, що набуваються, використовуються і

списуються в результаті виробничо-господарської діяльності;

це кошти на оплату праці усіх категорій працівників і це гро-

шова оцінка тієї сільськогосподарської продукції, яку сільсь-

когосподарське підприємство реалізувало або ще має реалізу-

вати.

Обєктом фінансово-кредитних правовідносин є грошові

суми, одержані сільськогосподарським підприємством в по-

рядку його кредитування. З моменту одержання цих сум під-

приємство набуває на них право власності і розпоряджається

ними в інтересах підприємства, тобто для задоволення його

потреб.

2. Фінансова діяльність товаровиробників охоплює як

внутрішні, так і зовнішні фінансові відносини. Метою пер-

ших є створення необхідної фінансової бази для виробництва

продуктів харчування, продовольства і сировини рослинного

та тваринного походження структурними виробничими під-

374 Розділ XVІІ

розділами, а метою других відносин - сприяння аграрним

товаровиробникам (через надання їм кредитів, страхування

врожаю тощо) в їхній статутній діяльності, а також у реаліза-

ції виробленої ними продукції (продовольства, сировини, у

тому числі й після їх переробки) відповідно до вимог сучасної

ринкової економіки. Правове регулювання фінансової діяль-

ності сільськогосподарських підприємств характеризується

певними ознаками, йому притаманні правові норми ряду га-

лузей права. Внутрішні фінансові відносини за своєю суттю є

відносинами пчугріїпньогосподарськими. Саме тому вони

охоплюються предметом аграрного права. Зовнішні фінансові

відносини частково регламентуються нормами цивільного,

господарського, адміністративного і фінансового права. Це

дає підставу стверджувати, що інститут фінансової діяльності

субєктів аграрного права належить до комплексних правових

інститутів.

Фінансова діяльність сільськогосподарських підприємств

підпорядкована їхнім статутним цілям і завданням. Ці під-

приємства відкривають в установах банку рахунки для збері-

гання коштів і проведення всіх касових, розрахункових та ін-

ших операцій відповідно до встановлених чинним законодав-

ством правил.

3. Правове регулювання фінансової діяльності сільсько-

господарських підприємств здійснюється згідно із загальними

і спеціальними законами і підзаконними актами.

Найважливішими з них є закони: "Про підприємства в

Україні", "Про господарські товариства", "Про колективне

сільськогосподарське підприємство", "Про селянське (фер-

мерське) господарство" і "Про сільськогосподарську коопе-

рацію", які визначають загальну правову основу спеціальної

право- та дієздатності цих субєктів щодо здійснення фінан-

сової діяльності. Вони є тією правовою базою, на основі якої

розвивається спеціальне законодавство, що регулює саме фі-

нансові відносини п усій їхній багатогранності. До нього>

зокрема, належить Закон "Про банки і банківську діяль-

ність", а також правові акти (рішення, постанови, інструкції

та ін.) Національного банку України та його правління про

ведення касових операцій, відкриття рахунків тощо. !и

У цих законах вміщено правові норми стосовно фінансо

вої діяльності сільськогосподарських підприємств. Найповні

ше ці питання врегульовано в ст. 24 Закону "Про підприєм-

Правове регулювання фінансової діяльності СГП 375

ства в Україні", де йдеться про фінанси та кредитні відноси-

ни. Згідно з цією нормою джерелом формування фінансових

ресурсів підприємства є прибуток (доход), амортизаційні від

рахування, кошти, одержані від продажу цінних паперів, па-

йові внески членів трудового колективу, підприємств, органі-

зацій, громадян та інші надходження. Підприємство користу-

ється також банківським кредитом на комерційній договірній

основі. Воно може надавати банку на договірній основі право

використовувати свої тимчасово вільні кошти і отримувати

відсотки за їх використання.

Аналогічна правова норма викладена в ст. 17 Закону "Про

колективне сільськогосподарське підприємство". Питань фі-

нансової діяльності господарських товариств стосується ст. 15

Закону "Про господарські тонариства", правомочності вироб-

ничого сільськогосподарського кооперативу стосовно його

фінансової діяльності визішчено в ст. 29 Закону "Про сільсь-

когосподарську кооперацію". Цією правовою нормою перед-

бачено обовязки сільгоспкооперативу щодо сплати податків і

зборів (обовязкових платежів) до відповідних бюджетів; по-

гашення кредитів, покриття збитків, проведення відрахуван-

ня у фонди кооперативу та ін.

4. Предметом спеціального регулювання є організаційно-

правові, кредитні та страхові відносини, що виникають у сфе-

рі взаємодії всіх сільськогосподарських підприємств між со-

бою, з іншими спеціальними субєктами (банками, страхови-

ми компаніями тощо), а також із державою та місцевими ра-

дами народних депутатів. Ці відносини регулюються низкою

нормативних актів, зокрема Положенням про організацію

бухгалтерського обліку і звітності в Україні, затвердженим

постановою Кабінету Міністрів України від 3 квітня 1993 р.,

Законом "Про систему оподаткування".

5. Відповідно до Законів "Про колективне сільськогоспо-

дарське підприємство", "Про сільськогосподарську коопера>

цію" і "Про господарські товариства" особливості фінансової

діяльності цих субєктів підприємництва полягають у тому,

що їхні фінансові ресурси формуються за рахунок доходів,

амортизаційних відрахувань, коштів, одержаних від продажу

майна, цінних паперів, пайових та інших внесків. Вказані

субєкти мають право одержувати кредити, зокрема, під за-

ставу. Причому держава не несе відповідальності за їхніми

кредитними зобовязаннями.

Фінансові правовідносини державних сільськогосподар-

ських і міжгосподарських підприємств, співзасновником яких

є держава, грунтуються на нормах Закону "Про підприємства

в Україні", в якому передбачаються джерела фінансування, а

також можливість користування кредитом. Їхні фінансові

ресурси формуються за рахунок прибутку, внаслідок реаліза-

ції різноманітних договорів, державної підтримки та інших

джерел. Селянське (фермерське) господарство відповідно до

ст. 20 Закону "Про селянське (фермерське) господарство"

формує свої фінанси за рахунок власних доходів, тобто при-

буткової господарської діяльності.

6. Предметом правового регулювання законодавства про

фінансову діяльність субєктів аграрного підприємництва є

сукупність фінансових відносин, які виникають у процесі ор-

ганізації та виконання ними фінансових зобовязань та під-

приємництва. У цьому процесі виникають, зокрема:

1) фінансові відносини, що складаються між субєктами

аграрного підприємництва і фінансовими органами щодо по-

датків з прибутку, котрі повинні сплачувати ці підприємства,

тощо;

2) розрахункові відносини, що виникають між аграрними

та іншими субєктами підприємництва у процесі господар-

ської діяльності та виконання договірних зобовязань;

3) кредитні відносини, що виникають між субєктами

аграрного підприємництва, установами банків та іншими

субєктами у звязку з одержанням позичок.

7. Безпосереднє відношення до фінансової діяльності сіль-

ськогосподарських товаровиробників має Мінагропром Ук-

раїни і його органи на місцях. До структури Мінагропрому

України належить Головне управління фінансово-кредитної

та податкової політики. Положення про це Головне управлін-

ня затверджене Наказом нід 19 грудня 1997 р. Згідно з цим ак-

том Головне управління в межах своїх повноважень узагаль-

нює практику застосування законодавства з питань, які нале-

жать до його компетенції, розробляє пропозиції щодо вдоско-

налення законодавства та у встановленому порядку вносить

їх керівництву міністерства, організовує виконання законо-

давчих актів, здійснює систематичний контроль за їх реаліза-

цією. Воно наділене правом розробляти річні та перспективні

плани економічного і соціального розвитку сільського гос-

подарства.

Правове регулювання фінансової діяльності СГП

Головне управління здійснює заходи щодо державної під-

тримки товаровиробників, цільового використання бюджет-

них коштів, створення рівних умов для розвитку усіх форм

власності і господарювання. До його повноважень віднесена

участь у розробці нових і вдосконалення діючих форм фінан-

сових взаємовідносин держави з підприємствами і організа-

ціями усіх форм управління, проведення гнучкої цінової і по-

даткової політики, спрямованої на створення належних умов

для розширення виробництва. На нього покладається завдан-

ня готувати пропозиції щодо вдосконалення ринкових меха-

нізмів, регулювання цін і тарифів на сільськогосподарську

продукцію і продукцію її переробки, а також послуги вироб-

ничо-технічного призначення, податкової політики, фінансу-

вання і кредитування державних програм; захищати інтереси

товаровиробників системи міністерства. Головне управління

бере участь у розробці економічних та організаційно-право-

вих заходів, спрямованих на захист вітчизняних товаровироб-

ників, стимулювання їхньої інтеграції та кооперування, залу-

чення кредитних ресурсів щодо пріоритетних напрямів роз-

витку агропромислового комплексу, а також проводить пере-

вірку фінансової діяльності державних підприємств, установ і

організацій, які входять до сфери управління міністерства,

органів управління агропромисловим комплексом, без особ-

ливого на це доручення; воно перевіряє законність викорис-

тання асигнувань з державного бюджету, коштів централізо-

ваних фондів.

Головне управління в разі виявлення порушень і зловжи-

вань вимагає від керівників негайного їх усунення, має пода-

вати керівництву міністерства, правоохоронним органам про-

позиції щодо притягнення до адміністративної, матеріальної

та кримінальної відповідальності посадових осіб, винних у по-

рушенні державної фінансової дисципліни.

 2. Фінансові правомочності

сільськогосподарського підприємства

1. Колективно-кооперативні і державні сільськогосподар-

ські підприємства проводять свою виробничо-господарську і

фінансово-економічну діяльність на засадах сучасних ринко-

вих економічних відносин. Правову основу цієї діяльності

становить Конституція України, ст. 42 якої наділяє громадян

Розділ ХУИ

правом займатися підприємницькою діяльністю. Держава за-

безпечує захист підприємницької діяльності. У ній беруть

участь колективно-кооперативні сільськогосподарські під-

приємства та їхні члени, нони реалізовують наявне в них пра-

во власності на вироблену сільськогосподарську продукцію і

право розпорядження майном і коштами; державні сільсько-

господарські підпригмстй> здійснюють свої фінансові право-

мочності на основі пріїиа повного господарського відання.

Поряд із законами кожне ч сільськогосподарських підпри-

ємств при здійсненні своїх фінансових прав та обовязків ке-

рується Статутом підприємства.

У процесі цієї діяльності підприємства виходять із наявних

ресурсів земель сільськогосподарського призначення, матері-

ально-технічного забезпечення, фінансових коштів, витрат на

оплату праці спеціалістів і працівників підприємства, аморти-

заційних відрахувань, витрат на ремонт техніки, сплати по-

датків і зборів, у сучасних умовах сільськогосподарські това-

ровиробники мають здійснювати збут (продаж) виробленої

продукції і вивчати можливості переходу від виробництва до

маркетингової концепції їх підприємництва.

Для кожного з товаровиробників є необхідним пошук по-

купців, виявлення запитів і потреб споживача. За умов ста-

новлення ринкових економічних відносин набуває особливої

значущості для товаровиробника закріплене (приналежне) своє

місце на ринку, а також рівень його конкурентоздатності.

Зазначені фактори обовязково враховуються при складан-

ні плану економічного і соціального розвитку сільськогоспо-

дарського підприємства або його бізнес-плану.

В плані економічного і соціального розвитку сільськогос-

подарського підприємства викладено кількість і види сіль-

ськогосподіїглької продукції, яку підприємство планує реалі-

зувати, основні економічні показники (валова продукція в

рослинництві, тваринництві), чисельність зайнятих праців-

ників. В плані зазначаються фонди споживання (всього ти-

сяч), фонд оплати праці, в тому числі доходи від індексації;

фонд оплати працінникіп, зайнятих в сільськогосподарському

виробництві; грошові виплати і заохочення; середній доход

одного працівника (в гривнях), в тому числі зайнятого у ви-

робництві, рівень продуктивності його праці (в гривнях).

У плані приділяється увага виробництву і собівартості про-

дукції рослинництва (зайняті під ними земельні площі, уро-

Правове регулювання фінансової діяльності СГП 379

жайність сільськогосподарських культур, собівартість повно-

цінного зерна), потреба в насінні та посадковому матеріалі

для посіву й посадки в наступному році; баланс продукції

рослинництва.

і В плані спеціальним резервом викладено програму розвит-

ку тваринництва: виробництво продукції, вирощування худо-

би і птиці, реалізація худоби і птиці в живій вазі, реалізація на

мясо, виробництво молока, яєць; поголівя тварин, птиці та

кількість бджолосімей; кількість свиней, молодняка (всього

голів); розрахунок продуктивності худоби і птиці, їхня собі-

нартість; забезпечення худоби і птиці кормами; виробництво

промислової продукції і реалізація (мукомельно-крупяна,

нипікання хліба, ін.), (цегла та ін.).

і В плані також зазначаються питання щодо соціального

і розвитку сели, Зансршустьсн план даними про валовий і чис-

тий доход підприсмстна.

Питанням виробничо-господарської і фінансової діяль-

ності приділяється увага і у бізнес-плані підприємства. Пока-

жемо яким є зміст бізнес-плану на прикладі цього акта у від-

критому акціонерному товаристві агрофірми "Першотравне-

на" Василівського району Запорізької області.

[ В розділі і бізнес-плану викладається юридичний статус

(підприємства: його назва, адреса, код агрофірми, розрахунко-

| вий рахунок в АПБ "Україна", форма власності - колектив-

| на; виробничий напрям - продовольчий; статутний фонд -

[7998390 грн.; кількість акціонерів дорівнює 31993560. Номі-

| пальна вартість 1 акції - 0,25 грн.

і Розділ ІІ. Коротка характеристика товариства. Загальна

земельна площа - 3935 га; сільськогосподарських угідь -

3504 га; в тому числі орних земельних насаджень - 1014 га;

 природні пасовиська - 213 га; інтенсивний сад 1124 га для

і постачання м. Запоріжжя свіжими фруктами. Поряд з садів-

ництвом у господарстві розвивається тваринництво; ;

| розділ ІІІ - характеристика продукції, що виробляється, і

| ринків збуту;

| розділ ІV - характеристика конкурентного середовища;

| розділ V - план маркетингової діяльності, в якому наво-

|диться перелік наявних на підприємстві маркетингових служб

| (служба збуту);

| розділ VІ містить план виробничої діяльності підпри-

іїмства;

880 РОЗДіЛ ХУН

розділ VІІ присвячено охороні оточуючого середовища

(зокрема, перехід господарства на біологічні засоби захисту

саду від шкідників і хвороб, впровадження імунних сортів

сімячкових порід, в результаті чого будуть створені умови для

більш раціонального використання хімічних і біологічних

препаратів, в економічному, екологічному і гігієнічному ас-

пектах.

Спеціальний рощіл VІІІ присвячено фінансовому плану і

програмі інвестицій.

Бізнес-план низначас мету і концепцію розвитку підпри-

ємства та необхідні умови і ресурси для здійснення заплано-

ваних заходів. При його складанні необхідно зробити аналіз

місця і стану підприємства в існуючому економічному сере-

довищі (оцінка поточного стану), по-друге, слід визначити

той рівень, якого збирається досягти підприємство (бажаний

стан) і по-третє - зайнятися розробкою найбільш ефектив-

них заходів для переходу поточного в бажаний стан. При

складанні бізнес-плану враховуються зовнішні і внутрішні

чинники діяльності сільськогосподарського підприємства та

плановані його надзвичайні і стратегічні заходи по його фі-

нансовому оздоровленню та визначенню джерел інвестицій-

них ресурсів. Надаючи кредит, банк звертає увагу на стабіль-

ність і безпеку бізнесу, яким займається підприємство. Для

зменшення ризику банки можуть вимагати від кредитоодер-

жувача додаткових гарантій, які потрібно записати у бізнес-

плані. Ризиковий капітал (векгури) - їхнього пріоритетного

отримання значного прибутку, контроль ліквідність (40 від-

сотків для малих підприємств).

3. Фінансово-економічна діяльність сільськогосподарсь-

кого підприємства основана на виконанні бізнес-плану, має

своїм завданням його фінансове забезпечення і головним чи-

ном регулює внутрішньогосподарські фінансові відносини.

Ці правовідносини виникають, знижуються і припиняються в

процесі фінансового забезпечення усіх складових частин біз-

нес-плану, фінансування коштами підприємства, придбання

основних та обігових засобів виробництва, поповнення фон-

ду коштів для проведення оплати праці членів КСГП, ВСГП,

 Див.: Посібник про формування ринкового середовища підприємств

АПК / За ред. академіка Соблука її. Т; член-кор. Демяненка М. Я. - К.,

1997.-С. 151.

Правове регулювання фінансової діяльності СГП 381

АСГТ, працівників радгоспів та найманих трудівників, за ра-

хунок грошових надходжень поповнюється фонд амортиза-

ційних відрахувань і покриваються витрати на соціальне стра-

хування, поповнюються фонди пенсійного забезпечення,

відраховуються кошти на розширене відтворення, для наступ-

ного фінансування капітального будівництва та на інші

внутрішньогосподарські витрати підприємства. До внутріш-

ньогосподарських належить віднести відрахування коштів для

оплати за одержані і використані кредити, кошти для оплати

за одержані підприємством виробничогосподарські послуги, в

тому числі на підготовку і підвищення кваліфікації механіза-

торів, тваринників, спеціалістів та ін.

Безпосереднє відношення до фінансової діяльності сіль-

ськогосподарських підприємств мають ціни. Відповідно до

ст. 15 Закону "Про колективне сільськогосподарське підпри-

ємство" останнє реалізує свою продукцію та надає послуги

підприємствам, організаціям і громадянам за цінами і тари-

фами, які встановлюються ним самостійно або на договірній

основі, що відповідає засадам ринкових економічних відно-

син. В разі регулювання цін державою гарантуються однакові

права та обовязки сільськогосподарських товаровиробників,

незалежно від форм господарювання. При цьому слід виходи-

ти з того, що закупівельні ціни на сільськогосподарську про-

дукцію, оптові ціни на засоби виробництва, матеріальні ре-

сурси і тарифи на послуги для села повинні бути науково об-

грунтованими і виходити з еквівалентного співвідношення

між всіма формами суспільного виробництва і сільського гос-

подарства, постійно зростаючими витратами народного гос-

подарства на задоволення соціальних потреб сучасного сус-

пільства та іншими обєктивними факторами.

Основні засади здійснення внутрішньогосподарських фі-

нансових правомочностей сільськогосподарських підпри-

ємств закріплені в ст. 17 Закону "Про колективне сільсько-

господарське підприємство". Джерелами утворення фінансо-

вих ресурсів підприємства є доход, амортизаційні відрахуван-

ня, кошти, одержані від продажу майна, цінних паперів,

пайові та інші внески членів підприємства, підприємств і ор-

ганізацій, а також інші надходження. Як і інші підприєм-

ницькі утворення сільськогосподарські підприємства мають

право випускати цінні папери. З метою забезпечення раціо-

нального використання і схоронності коштів підприємство

382 Розділ XVІІ

самостійно визначає розмір готівки на поточні витрати, яка

постійно перебуває в його касі. Відповідні фінансові право-

мочності сільськогосподарських товаровиробників визначені в

законах про банки та їхню діяльність, в Законі України "Про лі-

зинг" від 16 грудня 1997 р., "Про товарну біржу" від 10 грудня

1991 р. та ін.

 3. Фіниіісоно-крсдитні правомочності

сільськогосподарських товаровиробників

1. Фінансово-економічна діяльність сільськогосподар-

ських товаровиробників охоплює собою як внутрішньогоспо-

дарські фінансові відносини підприємства, так і відносини з

банківськими установами щодо зберігання коштів цих утво-

рень на своїх рахунках в банках управління цими коштами,

одержання і своєчасного повернення кредитів, врегулювання

відносин з інвесторами і використання одержаних сум на ка-

піталовкладення та інші потреби. Через систему банківських

установ провадяться розрахунки, одержані від сплати подат-

ків і зборів (обовязкових платежів) до загальнодержавного і

місцевих бюджетів. У наведених взаємовідносинах сільсько-

господарські підприємства користуються рівними правами з

усіма іншими субєктами ринкових економічних відносин -

клієнтами банку. Для них є обовязковими усі ті правові нор-

ми, які видає Національний банк України, і ті правові форми

(договори, угоди), які застосовуються банками.

Головне місце в системі банків держави належить Націо-

нальному банку України. Відповідно до ст. 8 Закону "Про

банки і банківську діяльність", прийнятого Верховною Радою

України 20 березня 1991 р. Національний банк є центральним

банком України. Він проводить єдину державну політику в

галузі гропіоного обігу, кредиту, зміцнення грошової одиниці,

організує міжбанкінські розрахунки, координує діяльність

банківської системи в цілому, визначає курс грошової одини-

ці відносно валют інших країн. Цим же Законом (ст. 25) ви-

значено статус та функції комерційного банку. Комерційні

банки здійснюють на договірних умовах кредитно-розрахун-

кове, касове та інше банківське обслуговування підприємств,

установ, організацій і громадян шляхом виконання операцій

і наданням послуг.

З метою уніфікації розрахунків у народному господарстві,

Правове регулювання фінансової діяльності СГП 383

оптимізації використання фінансових ресурсів субєктів під-

приємницької діяльності та спрощення контролю за фінансо-

вою діяльністю сільськогосподарських товаровиробників роз-

рахунки в народному господарстві ведуться через банківські

установи, в яких зберігаються кошти виробників сільськогос-

подарської продукції.

Зазначена правомочність сільськогосподарського підпри-

ємства передбачена "інструкцією про безготівкові розрахунки

в господарському обороті України", яка затверджена Прав-

лінням Національного банку України від 2 серпня 1996 р.

Згідно а п. 4 цього акта кошти підприємств підлягають

обовязковому зберіганню в банках, за винятком залишків го-

тівки в їхніх касах у межах встановленого банком ліміту та

норм витрат з виручки, які передбачені діючим порядком ве-

дення касових операцій у господарствах України. Банк на до-

говірній основі здійснює розрахунково-касове обслуговуван-

ня своїх клієнтів і виконує їх розпорядження щодо перераху-

вання коштів з рахунків. Відповідні правила закріплені в

законах, що визначають правоздатність сільськогосподар-

ських підприємств: ст. 24 Закону "Про підприємства в Украї-

ні", єт. 7 Закону "Про колективне сільськогосподарське

підприємство", ст. 25 Закону "Про селянське (фермерське)

господарство".

2. Самостійна фінансова діяльність виробничо-господар-

ських підрозділів сільськогосподарського підприємства забез-

печується шляхом відкриття для них самостійного поточного

рахунку або рахунків у банку.

Правове регулювання розрахункових відносин сільсько-

господарських підприємств з банком провадиться відповідно

з інструкцією № 3 "Про відкриття банками рахунків у націо-

нальній та іноземній валюті" (в редакції Постанови Націо-

нального банку України від 4 лютого 1998 р.) та інструкцією

"Про безготівкові розрахунки в господарському обороті

України", затвердженою Правлінням Національного банку

України від 2 серпня 1996 р.

інструкція № 3 регулює відносини, які виникають при від-

критті клієнтами банків поточних, депозитних (вкладних),

кредитних рахунків у національній та іноземній валюті, а та-

кож бюджетних рахунків у національній валюті України. Вона

містить в собі характеристику рахунків, які можуть відкрити

клієнти, в тому числі і сільськогосподарські підприємства.

384 Розділ ХУН

Поточний рахунок в банку відкривається для зберігання кош-

тів і проведення безготівкових розрахунків. Ці кошти є влас-

ністю колективно-кооперативного сільськогосподарського

підприємства. Державні сільськогосподарські підприємства

(радгоспи) розпоряджаються коштами, що знаходяться на

цьому рахунку як субєкти права повного господарського ві-

дання. Ці кошти використовуються на поточні господарські

витрати підприємства, оплату праці як членів колективно-

кооперативних і акціонерних утворень, так і найманих пра-

цівників, на соціально-побутові потреби та ін. Самостійні по-

точні рахунки можуть відкривати підсобні виробництва, цехи,

які виробляють товарну продукцію (ковбаси, плодоконсерви,

макаронні вироби та іншу продукцію), якщо вони наділені

правами юридичної особи незалежно від підприємства, у

складі якого вони перебувають.

Сільськогосподарські підприємства правомочні покласти

належні їм кошти і цінні папери на депозитний рахунок у

банку. Для зберігання коштів на депозитному рахунку сільсь-

когосподарське підприємство і банк укладають депозитний

договір. Кошти на депозитний рахунок перераховуються з по-

точного рахунку сільськогосподарського підприємства і після

закінчення строку зберігання повертаються на поточний ра-

хунок. За перебування коштів на депозитному рахунку влас-

никові нараховуються відсотки. З депозитного рахунку забо-

роняється проведення розрахунків та видача коштів готівкою.

Бюджетні рахунки відкриваються на підставі платіжного

доручення фінансового органу, органу Державного казначей-

ства України, відповідного розпорядника бюджетних коштів з

наданням в установу банку картки із зразками підписів та від-

битком печатки. У разі, якщо в цій установі банку відкрито

поточний рахунок клієнта, надання картки не обовязкове.

Розрахунконі правовідносини сільськогосподарських під-

приємств є самостійним видом грошових відносин, які вини-

кають у процесі діяльності цих підприємств і здійснюються

через банківські установи. Для реалізації своїх взаємин з бан-

ком (відкриття рахунку в банку) сільськогосподарське під-

приємство повинне подати до банку такі документи:

а) заяву на відкриття поточного рахунку. Вона підписуєть-

ся керівником і головним бухгалтером самостійного під-

приємства;

б) копію свідоцтва про державну реєстрацію в органі дер-

регулювання фінансової діяльності СіТі 385

,ної виконавчої влади, в іншому органі, уповноваженому

ійснювати державну реєстрацію, засвідчену нотаріально чи

>ганом, який видав свідоцтво про державну реєстрацію;

в) копію статуту (положення), належним чином зареєстро-

вану, засвідчену нотаріально чи реєструючим органом. Уста-

нова банку, в якій відкриваються поточні рахунки, ставить

відмітку про відкриття такого рахунку на тому примірнику

статуту (положення), на якому стоїть оригінал відмітки про

взяття підприємства на облік в податковому органі, після чо-

го цей примірник повертається власникові рахунку;

г) копію документа, що підтверджує в повному обсязі і у

низначений кредитною угодою строк (термін) для розрахунку

і.> своїми борговими зобовязаннями. При цьому позичаль-

ник повинен бути платоспроможним, тобто бути здатним

сікнічисно здійснювати розрахунки за всіма видами своїх зо-

бовязань господарської діяльності;

д) картку із зразками підпису осіб, яким відповідно, до

чинного законодавства чи установчих документів підприєм-

ства надано право розпорядження рахунком та підпису розра-

хункових документів. У картку включається також зразок від-

битка печатки, присвоєної підприємству;

е) копію документа про реєстрацію в органах Пенсійного

фонду України, засвідчену нотаріально або органом, що ви-

дав відповідний документ.

Фінансові правомочності сільськогосподарських підпри-

ємств та їхніх відокремлених підрозділів, які мають права

Юридичної особи, визначаються інструкцією № 7 "Про безго-

тівкові розрахунки в господарському обороті України", за-

твердженою постановою Правління Національного банку Ук-

раїни від 2 серпня 1996 р. № 204. Згідно з п. 5 цього акта банк

на договірній основі здійснює розрахунково-касове обслуго-

вування своїх клієнтів і виконує їх розпорядження щодо пе-

рерахування коштів з рахунків. У разі виникнення спорів між

платником і одержувачем коштів, взаємних претензій відно-

сини між ними розглядаються в претензійно-позовному по-

рядку без участі банку.

3. Французькому філософу Декарту належить вислів: ви-

значайте поняття речей і ви позбавите світ від половини його

помилок. Цей вислів має безпосереднє відношення до права

застосування тлумачення змісту правової норми, вкладення в

нього того значення, яке мав на увазі законодавець, при-

ймаючи відповідну правову норму як правило обовязкової

13 В, Янчук

386 Розділ ХУН

поведінки до того змісту, який вкладається у терміни, наведе-

ні в законах. Зазначене стосується усіх галузей права, в тому

числі фінансово-кредитного законодавства. Належне застосу-

вання норм права щодо внутрішньогосподарських і зовніш-

ньофінансових правовідносин залежить від правового розу-

міння відповідних термінів. Виходячи з цієї правозастосу-

вальної вимоги в ряді законів викладено зміст таких термінів,

що, зокрема, передбачено в Положенні Національного банку

України "Про кредитуїшния". Згідно з цим актом під креди-

том слід розуміти по-жчконий капітал банку в грошовій фор-

мі, що надається позичальнику в тимчасове користування на

умовах забезпеченості, повернення, строковості, оплатності

та цільового використання. Субєкт кредитних відносин,

який надає кредити іншому субєкту господарської діяльності

у тимчасове користування вважається кредитором. Субєкт

кредитних відносин, який отримав у тимчасове користування

грошові кошти на умовах повернення, оплатності, строковос-

ті вважається позичальником. Ним може бути сільськогоспо-

дарське підприємство, акціонерне товариство, селянське

(фермерське) господарство як субєкти банківсько-кредитних

правовідносин.

У процесі цих відносин провадяться кредитні операції,

тобто реалізовується договір щодо надання кредиту, який

супроводжується записами за банківськими рахунками, від-

повідним відображенням у балансах кредитора і позичальни-

ка. Необхідною умовою виникнення між ними взаємин є

кредитоспроможність позичальника, під якою розуміють його

здатність повернути отримані кредити і виконати інші умови

кредитного договору.

Кожний позичальник може скористатися різними видами

кредитів. За строками користування кредити поділяються на:

а) короткострокові - до року; б) середньострокові - до 3 ро-

ків; в) довгострокові - понад 3 роки. Строк кредиту, а також

відсотки за його використання (якщо інше не передбачено

умовами кредитного договору) розраховуються з моменту

отримання (зарахування на рахунок позичальника або сплати

платіжних документів з позичкового рахунку позичальника)

до повного погашення кредиту за його використання.

Короткострокові кредити, як правило, можуть надаватися

банками у разі тимчасових фінансових труднощів, що вини-

кають у звязку із витратами виробництва та обігу, не забез-

печених надходженням коштів у відповідному періоді. Серед-

Правове регулювання фінансової діяльності СГП 387

ньострокові кредити можуть надаватися на оплату нового об-

ладнання, на поточні витрати, на фінансування капітальних

вкладень. Довгострокові кредити надаються для формування

основних фондів.

Цим Положенням визначено основні обєкти кредитуван-

ня. Ними можуть бути капітальні витрати на реконструкцію,

модернізацію та розширення вже діючих основних фондів, на

нове будівництво та ін. За сучасних скрутних економічних

умов першорядним обєктом короткострокового кредитуван-

ня є одержання коштів для придбання пального, отрутохімі-

катів, ремонту сільськогосподарської техніки. Довгострокові

кредити головним чином потрібні на придбання комбайнів

для збирання зернових, цукрових буряків, картоплі, для виро-

щування молодняка племінної худоби, на оновлення фрукто-

вих садів і виноіраду, а також на ремонт тваринницьких при-

|  Мішень, покриття інших виробничо-господарських витрат.

4. В остініні роки фінансово-економічна діяльність сільсь-

когосподарських товаровиробників характеризується вико-

ристанням лізингових правовідносин. Вони становлять собою

певну форму фінансування капіталовкладень з метою при-

дбання сільськогосподарської техніки (комбайнів, тракторів

та ін.), обладнання та устаткування, товарів довгострокового

використання та наступного надання цих товарів в оренду (на

прокат) безпосередньо виробнику сільськогосподарської про-

дукції. Термін "лізинг" означає відносини між виробником

зазначеної продукції, власником коштів і підприємством-

споживачем як виробником сільськогосподарської продукції,

тобто лізинг - це передача майна в оренду на відповідний

строк. Лізингові правовідносини повязані із широким про-

никненням банків на ринок лізингових послуг. Оскільки лі-

зинг є капіталообсяговим видом підприємницької діяльності,

а банки є основними держателями грошових ресурсів, то

1 Див.: Фінансово-кредитні відносини в АПК- У цій книзі наводиться ін-

формація про те, що перше лізингове товариство було створено в Сан-фран-

ціско (США) у 1952 р. американською компанією "Юнайтед Стейтс лізинг

корпорейшн". У середині 60-х років лізингові операцй в цій країні складали

1 млрд доларів, а в кінці 80-х років вони перевищили 110 млрд доларів. Таким

чином, за чверть століття їх обсяг збільшився більше ніж у сто разів. Подібна

тенденція використання лізингових правовідносин стала характерною і для

інших країн з розвинутою економікою. У загальній сумі капіталовкладень в

машини і обладнання на лізинг припадає: в Австралії - 33 відсотки, у США -

25-30; Англії, Франції, Швеції, іспанії - 13-17 відсотків.

іЗ

388 Розділ ХУП

найбільшу частину серед несільськогосподарських товаром

виробників-учасників цих відносин становлять банки.

Досвід зарубіжних країн свідчить, що лізинг найбільшого

застосування набув у галучях із швидко змінюваною техноло-

гією. У лізингових правовідносинах розрізняються різностро-

кові операції: короткострокова оренда (рейтинг) ~ на строк

від одного дня до одного року; середньострокова оренда

(хайринг) - на строк під одного року до трьох років; довго-

строкова оренди (;іпиш) - під 3 до 20 років і більше.

Основоположною властивістю застосування лізингу у за-

рубіжній практиці с його фінинсона сутність. Лізингодавець

надає користувачеві майна (орендарю) відповідну фінансову

послугу, тобто він придбає майно у власність за повну вар-

тість і за рахунок періодичних внесків відшкодовує цю вар-

тість. За цих умов лізинг розглядається як одна із форм кре-

дитування, що використовується для придбання машин і об-

ладнання у тимчасове користування.

Правова норма щодо лізингу вперше у законодавстві

України наведена в Законі "Про банки і банківську діяль-

ність", прийнятому Верховною Радою України 20 березня

1991 р. У п. 9 ст. З цього Закону зазначено, що серед здійсню-

ваних банком операцій є право банку придбавати за власні

кошті засоби виробництва для передачі їх в оренду (лізинг).

Виходячи із зростаючої значущості лізингових фінансово-

економічних операцій для народного господарства, Верховна

Рада України 16 грудня 1997 р. прийняла Закон "Про лізинг".

Цей Закон визначає поняття лізингу, а також загальні правові

та економічні засади його здійснення. Згідно зі ст. 1 цього За-

кону лізинг становить собою різновид підприємницької ді-

яльності, спрямованої на інвестування власних чи залучених

фінансових коштів і полягає в наданні лізингодавцем у ви

ключне користування на визначений строк лізингоодержува-

чу майна, що с власністю лічингодавця або набувається ним у

власність за дорученням і погодженням з лізингоодержувачем

у відповідного продавця майна за умови сплати лізингоодер-

жувачем періодичних лізингових платежів.

Названим законом циїначено коло субєктів лізингових

правовідносин. Ними є: лізингодавць - це субєкт підприєм-

ницької діяльності, в тому числі банківська або небанківська

фінансова установа, яка передає в користування обєкти лі-

зингу за договором лізингу; лізингоодержувач - це субєкт

підприємницької діяльності, який одержує в користування

Правове регулювання фінансової діяльності СГП 389

обєкти лізингу за договором лізингу; продавець лізингового

майна - це субєкт підприємницької діяльності, який виго-

товляє майно (машини, устаткування тощо) та/або продає

власне майно, яке є обєктом лізингу. Субєктом лізингових

правовідносин може бути кожне окремо взяте сільськогоспо-

дарське підприємство як товаровиробник-підприємець. Зміс-

тові лізингових правовідносин з участю сільськогосподар-

ських підприємств приділена увага в розділі XXVІІ цього

підручника.

За умов ринкових економічних відносин кожний сільсько-

господарський товаровиробник бере участь у зовнішніх фі-

нансових правовідносинах, без чого є неможливою його

внутрішньогосподарська фінансова діяльність. Такою є діяль-

ність, повязана з процедурою інвестування сільськогоспо-

диі< і.коіо нироГжицтні), порядком одержання, витрачання і

роїріїхунками аа інвестиції та кредити. За своєю економіко-

праіижою природою зовнішніми є відносини з приводу спла-

ти кожним сільськогосподарським підприємцем-товарови-

робником податків і зборів (обовязкових платежів) до загаль-

нодержавного і місцевого бюджетів. Зовнішніми є також

фінансові правомочності щодо страхування майна сільсько-

господарських підприємств і селянських (фермерських) гос-

подарств. Зокрема, згідно зі ст. 23 Закону "Про сільськогос-

подарську кооперацію" кооператив може застрахувати своє

майно і майнові права. Страхування здійснюється добровіль-

но за рішенням загальних зборів кооперативу. Подібну фі-

нансову правомочність має сільськогосподарське підприєм-

ство. Зокрема, п. З ст. 17 Закону "Про сільськогосподарське

підприємство" передбачає його право самостійно вибирати

страхову організацію для страхування свого майна. Названи-

ми законами визначено фінансово-кредитну правомочність

сільськогосподарського товаровиробника (п. 2 ст. 17). Це

його право визначено також статутом кожного сільськогоспо-

дарського підприємства і акціонерного товариства.

 4. Оподаткування сільськогосподарського

товаровиробника

1. Оподаткування сільськогосподарського товаровиробни-

ка є засобом поповнення державного бюджету. Внаслідок

оподаткування між державою і конкретним товаровиробни-

ком на основі закону виникають відповідні грошові відноси-

390 Розділ XV>

ни. Вони для сільськогосподарського товаровиробника поля-

гають у відчуженні певної частки коштів у вигляді податків та

зборів, а для держави - у присвоєнні (набутті) права власнос-

ті на частину вартості національного продукту. В результаті

цих державно-правових дій створюється державний фонд фі-

нансових ресурсів.

Основоположні правові нормативи та- обовязки щодо

оподаткування закріплені в ст. 67 Конституції України. Згід-

но з цією нормою кожен юбоцячаний сплачувати податки і

збори в порядку і розмірах, нсгшюнлених законами. Податки

і збори сплачуються державі щорічно відповідно до поданих

інспекціям за місцем проживання громадян декларацій про

їхній майновий стан та доходи за минулий рік у порядку,

встановленому законом. Доходи громадян становлять суми,

одержувані за їхню працю в державних установах, на підпри-

ємствах або в організаціях, винагороди внаслідок інтелекту-

альної або творчої діяльності. Стосовно громадян, які працю-

ють у сфері сільського господарства як члени колективних і

кооперативних сільськогосподарських підприємств або акціо-

нерних товариств, колишніх державних приватизованих пе-

реробних підприємств та інших. Субєктами податкового пра-

ва є юридичні особи, їхня правосубєктність щодо оплати

податків і зборів, визначається законом про обєкт опо-

даткування.

2. Безперечно умовою функціонування будь-якої держави

є наявність у неї державного бюджету, цілої системи законо-

давчих і підзаконних актів, спрямованих на утворення подат-

кового законодавства, регулювання податкових відносин, ви-

значення обєктів оподаткування, кола платників податків і

зборів - юридичних і фізичних осіб як субєктів оподатку-

вання. Усі правові норми, які регулюють податкові відноси-

ни, взяті у сукупності, становлять податкове право - складо-

ву частину фінансовою права.

Податкове прано України охоплює собою цілий ряд зако-

нів, що визначають правовий режим конкретних податків і

зборів (обовязкових платежів) бюджету. Розмежовують бюд-

жет на загальнодержавний і місцевий. Серед цих законодав-

чих актів особливе значення має Закон "Про систему оподат-

кування", прийнятий Верховною Радою України 25 червня

1991 р. з цілим рядом змін і доповнень. Останніми з них є

зміни і доповнення від 5 березня 1998 р. Цей Закон визначає

Правове регулювання фінансової діяльності СГП 391

принципи побудови системи оподаткування України, подат-

ки і збори (обовязкові платежі) до бюджету та до державних

цільових фондів, а також права, обовязки і відповідальність

платників. Вміщені в цьому Законі норми по суті є загальною

частиною до податкового законодавства України. Свідченням

того, що цей Закон є основою серед цих актів про оподатку-

вання є те, що будь-які податки і збори (обовязкові платежі),

які запроваджуються законами України, мають бути включені

до цього Закону. Всі інші закони України про оподаткування

мають відповідати принципам, закладеним у Законі "Про

систему оподаткування". Згідно зі ст. 2 Закону сукупність по-

датків і зборів (обовязкових платежів) до бюджету та держав-

них цільових фондів, які справляються у встановленому зако-

нами України порядку становлять систему оподаткування.

3. Ннуконо-нріїктичіпі обгрунтованість системи оподатку-

вання, застосовунана і> Україні, забезпечується додержанням

принципів побудови і призначення системи оподаткування

(ст. 3). Згідно з цією правовою нормою ці принципи є такими:

- стимулювання підприємницької виробничої діяльності

та інвестиційної активності, введення пільг щодо оподатку-

вання прибутку (доходу), спрямованого на розвиток вироб-

ництва;

- обовязковість - впровадження норм щодо сплати по-

датків і зборів (обовязкових платежів), визначених на підста-

ві достовірних даних про обєкти оподаткування за звітний

період, та встановлення відповідальності платників податків

за порушення податкового законодавства;

- рівнозначність і пропорційність - справляння податків

з юридичних осіб здійснюються у певній частці від окремого

прибутку і забезпечення плати різних податків і зборів

(обовязкових платежів) на рівні прибутків і пропорційно

більших податків і зборів (обовязкових платежів) на більші

доходи;

- рівність, недопущення будь-яких проявів податкової

дискримінації - забезпечення однакового підходу до обєктів

господарювання (юридичних і фізичних осіб, включаючи не-

резидентів) при визначенні обовязків щодо сплати податків і

зборів (обовязкових платежів);

- соціальна справедливість - забезпечення соціальної

підтримки малозабезпечених верств населення шляхом за-

провадження економічно обгрунтованого неоподаткованого

392 МУ. Розділ XVІІ

мінімуму доходів громадян та застосування диференційовано-

го і прогресивного оподаткування громадян, які отримують

високі і надвисокі доходи;

- стабільність - забезпечення нестійкості податків і збо-

рів (обовязкових платежів) і їх ставок, а також податкових

пільг протягом бюджетного року;

- економічна обгрунтованість - встановлення податків і

зборів (обовязкових платежів) на підставі показників розвит-

ку національної економіки та фінансових можливостей з ура-

хуванням необхідності досягнення збалансованості витрат

бюджету з його доходами;

- рівномірність плати - встановлення строків сплати по-

датків і зборів (обовязкових платежів), виходячи з необхід-

ності забезпечення своєчасного надходження коштів до бюд-

жету для фінансування витрат;

- компенсація - встановлення і скасування податків і

зборів (обовязкових платежів), а також пільг їх платникам

здійснюється відповідно до законодавства про оподаткування

виключно Верховною Радою України, Верховною Радою Ав-

тономної Республіки Крим і сільськими, районними, міськи-

ми радами;

- єдиний підхід - забезпечення єдиного підходу до роз-

робки податкових законів з обовязковим визначенням плат-

ника і зборів (обовязкового платежу), обєкта оподаткуван-

ня, джерел сплати податку і збору (обовязкового платежу)

податкового періоду, ставок податку і збору (обовязкового

платежу), строків та порядку сплати податку, підстав для на-

дання податкових пільг;

- доступність - забезпечення дохідливості норм податко-

вого законодавства для платників податків і зборів (обовяз-

кових платежів).

4. Питанню оподаткування прибутку сільськогосподар-

ських товаровиробників присвячена ст. 14 цього Закону. Під-

приємства, основною діяльністю яких є виробництво сільсь-

когосподарської продукції, сплачують податок на прибуток у

порядку і розмірах, передбачених цим Законом за підсумками

звітного податкового року. При обчисленні суми податку ва-

лові доходи і витрати підприємства - виробника сільськогос-

подарської продукції, утримані (понесені протягом звітного

податкового року), піддягають індексуванню, виходячи з офі-

ційного індексу інфляції за період місяця, наступного за мі-\

Правове регулювання фінансової діяльності СГП 393

сяцем понесення таких витрат (отримання доходів) до кінця

звітного податкового року. З метою забезпечення коштів над-

ходження до фонду, що створюється внаслідок сплати зе-

мельного податку суми нарахованого податку сільськогоспо-

дарського виробника зменшуються на суму податку на землю,

що використовується у сільськогосподарському виробничому

обороті.

У системі оподаткування сільськогосподарських товарови-

робників важливе місце належить земельному податку. Цей

податок встановлено Земельним кодексом України і Законом

"Про плату за землю", прийнятим Верховною Радою України

З липня 1992 р. Плата за землю справляється у вигляді зе-

мельного податку або орендної плати, що визначається за-

лежно під якості та місця знаходження ділянки, виходячи з

іКідастрогюї оцінки землі. До системи оподаткування сільсь-

когосподарського товаровиробника, що видно нижче із

схеми 6.

5. Сільськогосподарські товаровиробники за сучасних

умов перебувають у скрутному економічному стані і не мають

реальної можливості належним чином скасувати свої подат-

кові зобовязання перед державою. З метою погашення по-

даткового тиску на їхню економіку і забезпечення своєчасно-

го надходження до державного бюджету податків і зборів

(обовязкових платежів) від КСГП, ДСГП, ВСГК, АСГТ, се-

лянських (фермерських) господарств та інших Верховна Рада

України 17 грудня 1998 р. прийняла Закон "Про фіксований

сільськогосподарський податок". Цей Закон визначає меха-

нізм справляння названого податку, передбачає поряд з гро-

шовою формою натуральний податок у вигляді поставок

сільськогосподарської продукції і головне - встановлює

принцип визначення суми податку залежно від кількості і

якості земель сільськогосподарського призначення, якими

володіє платник податку. Платниками цього податку є лише

виробники товарної сільськогосподарської продукції, тобто

продукції, призначеної для реалізації. Згідно зі ст. 1 Закону

фіксованим сільськогосподарським податком є податок, який

не змінюється протягом визначеного цим Законом терміну

(тобто 5 років) і справляється з одиниці земельної площі.

Цей закон надає можливість сільськогосподарському това-

ровиробникові в разі відсутності грошей сплачувати цей

податок у вигляді поставок сільськогосподарської продукції.

СИСТЕМА ОПОДАТКУВАННЯ В УКРАЇНі

-

Загальнодержавні податки та збориМісцеві податки те збориВнески до державних цільових фондів

ПДВПодаток з рекламиФонд для здійснення заходів щодо ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС і соціального захисту населення

Акцизний збірКомунальний подток

Податок ча прибутокГотельний збірНа ремонт та будівництво автомобільних доріг

Державне митоЗбір за паркування автотранспортуПенсійний фонд

Податок на нерухоме майноРинковий збірФонд соціального страхування

Плата за землюЗбір за участь у бігах на іподроміі

Рентні платежіЗбір за право використання місцевої символіки

Податок з власників транспортних засобівЗбір за право проведення кіно-та відеозйомок

Податок на промиселЗбір за проведення місцевого аукціону

Збір за геологорозвідувальні роботиЗбір за проїзд територією прикордонних областей

Збір за спеціальне використання природних ресурсівінші

Плата за забруднення навколишнього природного середовище

інші

Схема 6. Система оподаткування в Україні

Правове регулювання фінансової діяльності СГП 395

Згідно зі ст. 5 поставка зерна в рахунок фіксованого

сільськогосподарського податку здійснюється сільськогоспо-

дарськими товаровиробниками у визначені ними за погод-

женням з районною державною адміністрацією строки, але

не пізніше 15 жовтня - з продукції ранніх зернових культур;

до 1 грудня - з продукції пізніх зернових та технічних куль-

тур; а поставку продукції тваринництва - щомісяця, але не

пізніше останнього дня поточного місяця.

Сплата фіксованого сільськогосподарського податку на-

туральною сільськогосподарською продукцією являтиме со-

бою важливе джерело надходження сільськогосподарської

продукції і продовольства.

Окремі норми, повязані з питаннями оподаткування, які

охоплюються Законом "Про фіксований сільськогосподар-

ський податок", у більш конкретизованому вигляді викладено

зокрема у таких нормативних актах як:

Закон "Про джерела фінансування дорожнього господар-

ства України";

Закон "Про плату за землю";

Закон "Про оподаткування прибутку підприємств";

Закон "Про збір на обовязкове державне пенсійне стра-

хування";

Закон "Про формування Фонду для здійснення заходів

щодо ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи та соці-

ального захисту населення";

Закон "Про збір на обовязкове соціальне страхування";

Закон "Про податок з власників транспортних засобів та

інших самохідних машин і механізмів";

Декрет Кабінету Міністрів "Про місцеві податки і збори";

Закон "Про патентування деяких видів підприємницької

діяльності" в частині придбання торгового патенту для здійс-

нення торговельної діяльності;

пункт 4 розділу ІІ Закону "Про внесення змін до Закону

України "Про систему оподаткування" щодо запровадження

загальнодержавного єдиного (фіксованого) податку на тери-

торії Глобинського району Полтавської області, Старобешів-

ського району Донецької області та Ужгородського району

Закарпатської області;

Закон "Про систему оподаткування" у частині сплати сум

податків і зборів (обовязкових платежів), включених до скла-

ду фіксованого сільськогосподарського податку, передбаче-

ного цим Законом;

396 Розділ ХУіі

Закон "Про запровадження в порядку експерименту єди-

ного (фіксованого) податку для сільськогосподарських това-

ровиробників".

6. Платниками фіксованого сільськогосподарського по-

датку є сільськогосподарські підприємства різних організа-

ційно-правових форм. передбачених законами України, се-

лянські та інші господнрстна, які займаються виробництвом

(вирощуванням), переробкою та збутом сільськогосподар-

ської продукції, п яких суми одержана від реалізації сільсько-

господарської продукції власного виробництва та продуктів її

переробки за попередній звітний (податковий) рік, переви-

щує 50 відсотків загальної суми валового доходу підприєм-

ства. У разі, коли у звітному періоді валовий доход від опера-

цій з реалізації сільськогосподарської продукції власного ви-

робництва та продуктів її переробки становить менше як 50

відсотків загального обсягу реалізації, підприємство сплачує

податки у наступному звітному періоді на загальних підста-

вах. Платниками фіксованого сільськогосподарського подат-

ку є також власники земельних ділянок та землекористувачі,

в тому числі орендарі, які виробляють товарну сільськогоспо-

дарську продукцію, крім власників та землекористувачів зе-

мельних ділянок, переданих для ведення особистого підсоб-

ного господарства, будівництва та обслуговування жилого бу-

динку. господарських будівель (присадибна ділянка), садів-

ництва, дачного будівництва, а також наданих для

городництва, сінокосіння та випасання худоби.

Законодавство враховує труднощі сільськогосподарських

товаровиробників, повязані із збутом вироблюваної ними

продукції і надає їм можливість сплатити податки натурою.

Закон надає їм право вибору форми сплати фіксованого

сільськогосподарською податку у грошовій формі або у ви-

гляді поставок сілількогосіюдіїрської продукції, чи в грошо-

вій формі та поставок сільськогосподарської продукції.

7. Новим принципом оподаткування сільськогосподар-

ських товаровиробників є визначення оподаткування залеж-

но від земельної площі, власником чи користувачем якої є

виробник - КСГП, ВСГК, АСГТ, ДСГП, селянин-фермер.

Кількість сільськогосподарської продукції з одного гектара

сільськогосподарських угідь встановлюється на початку року

і не підлягає коригуванню залежно від зміни ціни на сіль-

ськогосподарську продукцію протягом податкового року.

Правове регулювання фінансової діяльності СГП 397

Обрахування кількості сільськогосподарської продукції з

одного гектара сільськогосподарських угідь, що має поставля-

тися в рахунок фіксованого сільськогосподарського податку

здійснюється виходячи з еквіваленту - однієї тони пшениці

мякої третього класу за цінами, які щорічно визначаються

Кабінетом Міністрів України. При цьому мається на увазі, що

кількість сільськогосподарської продукції з одного гектара

сільськогосподарських угідь, яка має поставлятися в рахунок

фіксованого сільськогосподарського податку, визначається

як співвідношення вартості однієї тони відповідної продукції.

Таке співвідношення встановлюється щорічно Верховною

Радою Автономної Республіки Крим, обласними. Київською

та Севастопольською міськими радами до затвердження

відповідного бюджету, але не пізніше 1 січня. Зміна порядку

спліни податків і зборів (обовязкових платежів) протягом

звітного (податкового) року не допускається.

Обєктом оподаткування є площа сільськогосподарських

угідь, переданих сільськогосподарському товаровиробнику у

власність або наданих йому у користування, в тому числі на

умовах оренди. Ставка фіксованого сільськогосподарського

податку з одного гектара сільськогосподарських угідь вста-

новлюється у відсотках до їх грошової оцінки, яка проводить-

ся відповідно до методики, затвердженої Кабінетом Міністрів

України, у таких розмірах:

для ріллі, сіножатей та пасовищ - 0,5;

для багаторічних насаджень - 0,3.

Грошова оцінка сільськогосподарських угідь в разі необ-

хідності може уточнюватися згідно із законодавством.

Цей Закон містить в собі правові норми стосовно порядку

зарахування і строків сплати названого податку, про порядок

його зарахування до бюджетів і державних цільових фондів.

Платники податку перераховують у визначений строк кошти

на окремий рахунок відділень Державного казначейства Ук-

раїни у районах. Останні наступного дня після надходження

коштів перераховують суми фіксованого сільськогосподар-

ського податку у таких розмірах: до місцевого бюджету -

ЗО відсотків, на обовязкове державне пенсійне страхування -

68 відсотків, на обовязкове соціальне страхування - 2 від-

сотки. Про ці надходження своєчасно повідомляється у від-

повідний орган державної податкової служби про загальну су-

му податку та її розмежування.

398 Розділ XVІІ

Контроль за своєчасним і повним надходженням фіксова-

ного сільськогосподарського податку здійснюють органи дер-

жавної податкової служби.

8. Визначна суспільна сутність фіксованого сільськогоспо-

дарського податку полягає у його спрямованості на фінансову

податкову підтримку сільськогосподарського товаровиробни-

ка. Він сприятиме пийілпяції сільськогосподарського вироб-

ництва. Цим Законом іиільпяються з 1 січня 1999 р. до 1 січ-

ня 2001 р. від счлпти фіксоипного сільськогосподарського по-

датку сільськоіосподіїрські точарониробники, які відповідно

до норм цього Закону с платниками вказаного податку.

Від сплати фіксованого сільськогосподарського податку

звільняються вітчизняні дослідні господарства науково-дос-

лідних установ і навчальних закладів, професійно-технічних

училищ сільськогосподарського профілю та сортово-випро-

бувальні станції (дільниці). Незначні пільги встановлено і для

інших платників цього податку.

9. На виконання вимог статей 2 і 9 Закону "Про фіксова-

ний сільськогосподарський податок" Кабінет Міністрів

України прийняв постанову, якою затвердив Положення про

порядок справляння та обліку фіксованого сільськогосподар-

ського податку від 23 квітня 1999 р. Цією постановою (п. 2)

визначено ціну однієї тони пшениці мякої ІІІ класу як

еквівалент для обчислення кількості сільськогосподарської

продукції з одного гектара сільськогосподарських угідь, що

має поставлятися в рахунок фіксованого сільськогосподар-

ського податку з урахуванням податку на додану вартість. На

1999 р. ця ціна дорівнює 220 гривням.

Назване Положення містить в собі визначення валового

доходу. Валовий дохід становитиме собою загальну суму до-

ходу платника податку від усіх видів його діяльності, отрима-

ного (нараховоного) протягом звітного періоду у грошовій,

матеріальній або нематеріальних формах як на території

України, її континентальному шельфі, виключній (морській)

економічній зоні, так і за їх межами. У валовий дохід від

реалізації сільськогосподарської продукції власного вироб-

ництва включаються: і

вартість реалізованої продукції рослинництва і тваринни- |

гггва власного виробництва;

вартість реалізованої сільськогосподарської продукції,

Правове регулювання фінансової діяльності СіТі 399

виробленої із сільськогосподарської сировини власного

виробництва на власних переробних підприємствах;

вартість реалізованої продукції, виробленої з власної сиро-

вини на давальницьких умовах, незалежно від територіаль-

ного розміщення переробного підприємства;

вартість наданих послуг (послуги машинно-тракторного

парку, будівельних і ремонтних бригад, інші послуги), повя-

заних із сільськогосподарським виробництвом;

Відповідно до п. 4 Положення сума фіксованого сільсько-

господарського податку на поточний рік визначається плат-

ником податку, виходячи з площі сільськогосподарських угідь

та їх грошової оцінки, проведеної станом на 1 липня 1995 р.,

Постановою Кабінету Міністрів України від 23 березня

1995 р. та ставки фіксованого сільськогосподарського подат-

ку, Розрахунок фіксованого сільськогосподарського податку

здійснюється за формою, затвердженою Державною податко-

вою адміністрацією і подається органу державної податкової

служби за місцем знаходження платника щороку до 1 лютого

поточного року.

 5. Банкрутство

сільськогосподарського підприємства

1. Виробничо-фінансова діяльність сільськогосподарсько-

го підприємства охоплює собою суспільні відносини, що ви-

никають в разі банкрутства. Банкрутство розглядається як

економічно-фінансове, правове і соціальне явище. Його еко-

номічно-фінансова сутність полягає у відсутності або недос-

татній наявності у підприємствах необхідних коштів для своєї

фінансової діяльності, належного і своєчасного розрахунку за

своїми фінансовими, в тому числі кредитними зобовязання-

ми, тобто відповідальності за свої борги. При банкрутстві

першорядною є кредитна заборгованість перед банком, у яко-

го підприємство брало кредит, його заборгованість перед сто-

роною, з якою воно перебуває у договірних відносинах, та ін

шими субєктами. За сучасних умов особливо поширеною є

заборгованість перед фінансово-податковими органами щодо

сплати податків, розрахунків за мінеральні добрива, отрутохі-

мікати, пальне, а також заборгованість сільськогосподарсько-

го підприємства перед своїми членами КСГП (ВСГК, АГСТ)

і перед працівниками державного сільськогосподарського

400

РОЗДіЛ XVІІ  V

підприємства. Подібною може бути також заборгованість се-

лянського (фермерського) господарства.

З правого аспекту банкрутство має безпосереднє відно-

шення до правового становища і реалізації сільськогосподар-

ським підприємством своєї правосубєктності. Йдеться про

те, що внаслідок банкрутства, тобто припинення діяльності

підприємства як юридичної особи і покладання на нього

особливого порядку ро-ірахункін за всіма видами його боргу

перед кредиторами, в першу чергу, нормами права, регулю-

ються правові наслідки визнання субєкта права підприєм-

ництва банкрутом.

Становище збанкрутілого сільськогосподарського підпри-

ємства має соціальну значущість. Остання в першу чергу по-

лягає в ущемленні всіх конституційних прав членів колектив-

но-кооперативних і державних сільськогосподарських під-

приємств. В разі банкрутства підприємства його працівники

залишаються без роботи. Банкрутство настає не за один день

господарювання. На протязі останніх двох-трьох років ці

господарства не проводять належної оплати праці членів

КСГП, ВСГК, АСГТ. Особливо в жалюгідному стані опини-

лися працівники радгоспів, які в останні роки і нині функціо-

нують як колективні або ж акціонерні сільськогосподарські

утворення. Затримка або невиплата заробітку підприємством,

з яким вони перебувають у трудових правовідносинах, при-

зводить до злиденного існування їхніх родин, погіршення

їхнього соціально-побутового стану. Збанкрутілість сільсько-

господарських підприємств призводить до зменшення обсягів

суспільно-необхідної праці, до неповної зайнятості працівни-

ків і безробіття на селі. В соціально-побутовому аспекті бан-

крутство сільськогосподарських підприємств є наслідком

економічної розрухи сільського господарства в цілому. В еко-

номіко-правовому аспекті банкрутство є дійовим засобом, що

призводить до занепаду сільськогосподарського підприєм-

ництва і прибутковості у ниробничо-господарській діяльності

аграрних підприємств.

2. У законодавстві про банкрутство розрізняють головні і

допоміжні акти. Головним серед них є Закон України "Про

банкрутство", прийнятий Верховною Радою України 14 трав-

ня 1992 р. Як правило усі підприємства, установи, організації

користуються послугами банків, і в разі настання банкрутства

спірні питання вирішуються з участю банків. А тому в Законі

Правове регулювання фінансової діяльності СіТі 401

України "Про банки і банківську діяльність" від 20 березня

1991 р. (із змінами і доповненнями) є спеціальні правові нор-

ми про банкрутство, що дає підстави цей закон теж віднести

до головних актів. До цих же актів належить віднести і Арбіт-

ражний процесуальний кодекс України, прийнятий Верхов-

ною Радою України.

Правова норма про банкрутство знайшла своє закріплення

у ряді законів, що визначають правове становище окремих

видів підприємств, у тому числі сільськогосподарських.

Зокрема, це Закон "Про підприємства в Україні" (статті 24 і

34); Закон "Про колективне сільськогосподарське підприєм-

ство (ст. 31); на діяльність акціонерного сільськогосподар-

ського товариства поширюється дія ст. 19 Закону "Про гос-

подарські товариства", в якій є посилання на Закон "Про

банкрутство". У Законі "Про сільськогосподарську коопера-

цію" відсутня згадка про банкрутство, а є лише в ст. 38 норма

про те, що сільськогосподарські кооперативи (обєднання)

припиняють свою діяльність на підставі рішення арбітражно-

го суду. Про припинення діяльності селянського (фермер-

ського) господарства внаслідок банкрутства йдеться в п. З

ст. 29 Закону "Про селянське (фермерське) господарство".

Наведені правові норми і закони визначають правосубєкт-

і ність сільськогосподарських товаровиробників у разі припи-

нення їхньої діяльності внаслідок настання банкрутства і то-

| му ці правові акти підставне вважати допоміжними.

3. Банкрутство становить собою вагомий економічно-пра-

вовий фактор, який потребує відповідного правового регулю-

вання. Сільськогосподарське підприємство і селянське (фер-

мерське) господарство можуть бути визнані банкрутом лише

на підставі рішення арбітражного суду. Це рішення за своєю

правовою природою і значущістю є відповідним юридичним

фактом, лише на підставі якого настають правові наслідки

визнання учасника товарно-грошових відносин банкрутом. У

преамбулі до Закону України "Про банкрутство" зазначено,

що цей закон визначає умови і порядок визначення юридич-

них осіб - субєктів підприємницької діяльності - банкрута-

ми з метою задоволення претензій.

Під банкрутством розуміється повязана з недостатністю

активів (майна, коштів) у ліквідаційній формі неспромож-

ність юридичної особи - субєкта підприємницької діяльнос-

ті - задовільнити в установлені для цього строки предявлені

402

Розділ хуа

до нього з боку кредиторів вимоги і виконати зобовязання

перед бюджетом.

Субєктами банкрутства е боржники (банкрути) - юри-

дичні особи (що є субєктами підприємницької діяльності),

неспроможні своєчасно виконати свої зобовязання перед

кредитором або бюджетом. Стосовно сільського господарства

банкрутом може бути лише сільськогосподарське підприєм-

ство, що здатне займатися підприємницькою діяльністю, тоб-

то відповідно до ст. і Закону "Про підприємництво" прован

дити діяльність по виробництву продукції, виконанню робіт,

наданню послуг та заняттю торгівлею з метою одержання

прибутку.

4. Провадження справ про банкрутство підвідомче арбітраж-

ному суду. Цей суд приймає ухвалу про визнання сільськогос-

подарського підприємства (боржника) банкрутом.

Арбітражний суд надсилає боржникові, кредиторам та

банкам, що здійснюють розрахунково-касове обслуговування

боржника, ухвалу про порушення провадження у справі, про-

водить попереднє засідання арбітражного суду. За результата-

ми попереднього засідання арбітражний суд в разі необхід-

ності призначає розпорядника майном боржника, а також зо-

бовязує заявника подати до офіційного друкованого органу

Верховної Ради України чи Кабінету Міністрів України ого-

лошення про порушення справи про банкрутство, в якому

повинно міститися: повне найменування боржника, його

юридична адреса, банківські реквізити; найменування та ад-

реса арбітражного суду.

Завдяки такому оголошенню можуть виявитися нові кре-

дитори оголошеного банкрута, кожний з цих кредиторів про-

тягом місяця надсилає до зборів або комітету кредиторів від-

повідні підстави зяборгоианості збанкрутілого сільськогоспо-

дарського нідприї мствн.

У зазначений місячний строк поряд з кредиторами можуть

зявитися громадяни і юридичні особи, які заявили про своє

бажання стати санатором боржника. Санація в буквальному

розумінні означає оздоровлення. Санація підприємства поля-

гає в тому, що названі субєкти задовольняють вимоги креди-

торів до боржника і виконують його зобовязання перед бюд-

жетом, за умови згоди зборів (комітету) кредиторів із строка-

ми виконання цих зобовязань і на переведення боргу. Сана-

торами визнаються особ;(>, які здатні здійснити заходи, що

. Правове регулювання фінансової діяльності СГП

403

проводяться для відведення банкрутства сільськогосподар-

ських товаровиробників, промислових, торгових підприємств

або обєднань, банківських установ. Санація може здійснюва-

ти шляхом злиття підприємств, що знаходяться на грані бан-

крутства, з більш міцними підприємствами чи обєднаннями.

Згідно зі ст. 12 Закону "Про банкрутство" санації можуть бу-

ти піддані лише державні підприємства. Стосовно можливого

настання банкрутства колективно-кооперативного сільсько-

господарського підприємства, то дуже сумнівним є сподіван-

ня, що знайдеться юридична особа, яка виявить бажання ста-

ти його санатором.

5. Постанову про визнання боржника банкрутом приймає

арбітражний суд. З цього моменту відповідно до ст. 15 Закону

"Про банкрутство" припиняється підприємницька діяльність

боржника - збанкрутілого підприємства; право розпоряджа-

тися майном підприємства-банкрута, а також і всі Його май-

нові права та обовязки переходять до ліквідаційної комісії;

строки всіх боргових зобовязань боржника вважаються таки-

ми, що минули.

З метою захисту прав кредиторів і бюджету визнається не-

дійсною будь-яка угода щодо продажу майна боржника, здій-

сненого протягом трьох місяців до початку провадження у

справі про банкрутство, якщо її здійснено в інтересах заінте-

ресованої особи з боку боржника. Також визнається недій-

сною будь-яка угода боржника щодо продажу майна чи прий-

няття боржником на себе зобовязань протягом одного року

до початку провадження у справі про банкрутство, якщо про-

даж майна здійснено з метою приховання цього майна або

несплати боргів, якщо боржник в результаті угоди отримав

дабагато менше, коли вже був неплатоспроможним чи став

неплатоспроможним в результаті виконання цієї угоди.

Виконання постанови арбітражного суду про банкрутство

покладається на ліквідаційну комісію. Вона визначає і оцінює

майно, на яке звертаються стягнення, організовує його реа-

лізацію.

Вся процедура щодо притягнення боржника-банкрута до

майнової відповідальності, повернення боргів кредиторам за-

вершується роботою ліквідаційної комісії по розподілу кош-

тів, виручених від продажу майна підприємства-банкрута. Ці

кошти спрямовуються на задоволення претензій кредиторів,

покриття витрат, повязаних з провадженням справи про бан-

,>1-

40Є

Розділ XVІІІ

2. Предметом правового регулювання внутрішньогоспо-

дарської організації праці в сільськогосподарських підприєм-

ствах є суспільні відносини, що функціонують у сфері вироб-

ництва і опосередковують звязки між людьми з організації

трудового процесу. Правові відносини щодо організації праці

в сільськогосподарських підприємствах є складовою трудових

відносин. Вони виникають між сільськогосподарськими під-

приємствами, з одною боку, і працівниками - з іншого, і ре-

гулюються нормами іігріїріїого права.

Організація праці її агропромисловому комплексі буду-

ється на таких єдиних принципах: загальності праці, оплаті її

відповідно до кількості та якості, правильного поєднання

громадських і особистих інтересів, матеріальній заінтересова-

ності працівників, охороні праці, свідомій трудовій дисциплі-

ні, планомірному використанні трудових ресурсів, відносинах

товариського співробітництва і взаємодопомоги, творчому ха-

рактері праці, активній участі колективу трудящих в управ-

лінні виробництвом, можливості поєднання праці й навчан-

ня, матеріальній забезпеченості за непрацездатності та в ста-

рості. Воднораз здійснення зазначених принципів організації

праці в колективних сільськогосподарських підприємствах

має деякі особливості, зумовлені кооперативною природою

останніх і особливостями виробництва.

На сучасному етапі розвитку агропромислового комплексу

суспільні відносини з організації праці в державних і колек-

тивних сільськогосподарських підприємствах дедалі більше

зближуються, уніфікуються. Ця тенденція знайшла своє ві-

дображення в законодавстві. Останніми роками прийнято

значну кількість нормативних актів, які з єдиних позицій ре-

гулюють трудові відносини в тих і в тих підприємствах.

3. Закон "Про пріоритетність соціального розвитку села та

агропромислового комплексу > народному господарстві" на-

дає аграрним товаровиробникам право вільного вибору форм

і напрямів трудової та господарської діяльності, повної влас-

ності на результати своєї праці. Відповідно до ст. 13 Закону

"Про колективне сільськогосподарське підприємство" це під-

приємство самостійно визначає напрями сільськогосподар-

ського виробництва, його структуру і обсяг. У п. З ст. 1 Зако-

ну передбачено також, що такі підприємства можуть на доб-

ровільних засадах обєднуватись у спілки (обєднання), бути

засновниками акціонерних товариств, які діють на підставі

Правове регулювання організації та дисципліни праці в СГП____407

своїх статутів. Сільськогосподарські підприємства можуть та-

кож виступати засновниками або учасниками інших сільсько-

господарських товариств. Закон "Про господарські товарист-

ва" визначає поняття і види цих товариств, правила їх ство-

рення та діяльності, а також права і обовязки їх учасників та

засновників. Господарськими товариствами визнаються під-

приємства, установи, організації, створені на засадах угоди

між юридичними особами і громадянами через обєднання їх

майна та підприємницьку діяльність із метою одержання при-

бутку. До господарських товариств належать акціонерні това-

риства, товариства з обмеженою або додатковою відповідаль-

ністю, повні й командитні товариства. Товариства є юридич-

ними особами і можуть займатися будь-якою підприємниць-

кою діяльністю, яка не суперечить законодавству України.

4. Первинною ланкою трудового колективу сільськогоспо-

дарського підприємства є колектив виробничої бригади чи ін-

шого структурного підрозділу. В державних сільськогосподар-

ських підприємствах організуються відділення, ферми, брига-

ди, дільниці, виробництва та інші структурні підрозділи.

Структура господарства залежить від його розмірів, виробни-

чого напряму, внутрішньогосподарської спеціалізації, форм

організації праці, розміщення та інших умов виробництва. За

підрозділами державних сільськогосподарських підприємств

закріплюються земельні ділянки, будівлі, споруди, худоба та

інші матеріальні цінності. Положення про підрозділи держав-

ного сільськогосподарського підприємства затверджуються

директором господарства.

У колективних сільськогосподарських підприємствах за-

лежно від конкретних умов господарства, його спеціалізації

та технології виробництва створюються дільниці, цехи, бри-

гади, ферми, ланки, загони, комплекси тощо, які діють, як

правило, на принципах колективного, сімейного, індивіду-

ального, орендного підряду. За колективами структурних під-

розділів господарства закріплюються (або надаються їм в

оренду) земельні ділянки, необхідна техніка й інвентар, робо-

ча та продуктивна худоба, будівлі, інші засоби виробництва і

матеріальні ресурси.

Основними формами організації праці в державних і ко-

лективних сільськогосподарських підприємствах є постійні

виробничі бригади, ланки, механізовані загони з виконання

спеціалізованих робіт. Постійна виробнича бригада - най-

408

Розділ ХМ>

більш поширена тепер форма організації праці в сільськогос-

подарських підприємствах. Вона складається з колективу пра-

цівників, який своїми силами або в кооперуванні з іншими

підрозділами, а також з іншими підприємствами й організа-

ціями виконує весь цикл сільськогосподарських робіт із ви-

робництва певної продукції. Саме ця форма організації праці

переважає у тваринництві, де постійні виробничі бригади

займаються вирощуванням телят, молочного стада, відгодів-

лею худоби на мясо тощо.

У великих сільськогосподарських підприємствах існують

спеціалізовані виробничі бригади - як галузеві, так і багато-

галузеві. Вони, зазвичай, обслуговують окремі галузі госпо-

дарства і складаються з працівників однорідних професій

(спеціальностей), що займаються виробництвом певного виду

продукції (рису, винограду, розсади овочів, свинини, молод-

няка худоби тощо). До галузевих належать рослинницькі і

тракторно-рільничі, овочівницькі та інші бригади.

Комплексні бригади обслуговують рослинництво й тварин-

ництво, виробляють декілька видів продукції цих галузей.

Нарівні з виробничими бригадами у сільськогосподар-

ських підприємствах застосовуються такі форми організації

праці, як механізовані загони, збирально-транспортні ком-

плекси, загони з заготівлі та внесення органічних, мінераль-

них добрив і т. д.

 2. Підрядно-орендні утворення

як форми організації праці

в сільськогосподарських підприємствах

1. Форми організації праці в сільськогосподарських під-

приємствах не є застиглими. Вони постійно змінюються,

вдосконалюються, що е обєктивною необхідністю і однією з

головних передумов швидкого піднесення сільського госпо-

дарства.

На сучасному етапі розвитку сільськогосподарських під-

приємств основною формою організації праці став підряд,

який забезпечує досягнення високих результатів у вироб-

ництві сільськогосподарської продукції з меншими затратами

праці й коштів.

ввове регулювання організації та дисципліни праці в СГП <409

Порядок формування підрядних колективів, планування

! їхньої виробничої діяльності, організація обліку, оплата праці

та інші організаційні питання регулюються відповідними ре-

комендаціями.

Підряд має різноманітні організаційні форми: бригадну,

ланкову, бригадно-ланкову, операційну, сімейну, особисту,

орендну.

Суть колективного підряду полягає в тому, що трудовий

колектив укладає з керівництвом підприємства договір, за

яким зобовязується виробити певну кількість сільськогоспо-

дарської продукції, а господарство гарантує йому створення

умов для успішного вирішення цього завдання, своєчасне на-

дання необхідних виробничих ресурсів і оплату праці за одер-

жану продукцію за наперед установленими розцінками і в пе-

редбаченому договором порядку.

2. Значного розвитку набув орендний підряд, за якого ко-

лективові передають в оренду землю, виробничі приміщення,

техніку та інші основні фонди, необхідні для виконання дого-

вірних зобовязань. Відтворення цих фондів колектив забез-

печує за рахунок власних засобів.

Орендний підряд є вищою порівняно з колективним під-

рядом формою госпрозрахункових відносин. Це перехідна

форма організації праці - від підряду до оренди. Маючи од-

накову економічну природу, оренда й орендний підряд істот-

но відрізняються один від одного як за рівнем самостійності

в організації господарської діяльності, так і в питаннях пла-

нування, організації виробництва, реалізації продукції, вико-

ристання госпрозрахункового прибутку. Якщо за оренди

орендар є вільним товаровиробником, який будує свої відно-

сини з партнерами, керуючись лише міркуваннями економіч-

ного характеру, то в умовах орендного підряду зберігається

його залежність від орендодавця, який встановлює не лище

завдання на виробництво певної продукції, а й ціни, за якими

її купуватиме.

Взаємовідносини правління колективного господарства,

дирекції державного сільськогосподарського підприємства з

орендними колективами або окремими орендарями визнача-

ються договором, який складається в трьох примірниках (два

- орендодавцеві, один - орендареві). Орендар приймає зо-

бовязання виробити й реалізувати орендодавцеві (замовни-

кові) або заготівельній організації відповідну продукцію. Вся

4К410 Розділ ХУПі

продукція, вироблена понад зазначений у договорі обсяг, реа-

лізується орендарем на свій розсуд. В договорі визначаються

взаємні обовязки орендодавця і орендаря. У разі недодер-

жання договірних зобовязань кожен із них має право в одно-

сторонньому порядку розірвати договір (як правило, після за-

вершення сільськогосподарського року), попередньо повідо-

мивши про це другу сторону не пізніше як за два місяці.

3. В орендні відносини з колективними господарствами,

державними сільськогосподарськими підприємствами та ін-

шими землекористувачами можуть вступати кооперативи й

окремі громадяни, які не є працівниками зазначених госпо-

дарств. Вони укладають з господарствами (зазвичай на кон-

курсній основі) договори оренди. При цьому враховуються

певні особливості. Орендарі (кооператив, окремі громадяни

або їх група) користуються правами юридичної особи і мають

рахунок у відділенні банку; розпоряджаються всією виробле-

ною продукцією на власний розсуд; для реалізації прав із со-

ціального страхування і соціального забезпечення самостійно

проводять відрахування від своїх доходів у державний фонд

соціального страхування і сплачують державі прибутковий

податок у порядку, встановленому для колективних госпо-

дарств; купують матеріальні ресурси, необхідні для вироб-

ництва продукції (на підприємствах і в організаціях системи

Міністерства сільського господарства і продовольства Украї-

ни-за оптовими цінами, на інших підприємствах і в органі- і

заціях - за договірними цінами).

4. Набуло поширення створення в сільськогосподарських

підприємствах внутрішньогосподарських орендних підрозді-

лів. На орендному підряді можуть працювати окремі праців-

ники господарства, їх групи, цілі колективи підрозділів.

Орендний колектив бере на себе за договором зобовязання

виробити й передати господарству або реалізувати іншим під-

приємствам чи громадянам певну продукцію. При цьому під-

розділи або окремі працівники, які працюють на орендному

підряді, можуть залишатись у складі господарства, зберігаючи

трудові відносини з ним, але користуючись при цьому госпо-

дарською й фінансовою самостійністю. Якщо на внутрішньо-

господарську оренду переходять усі структурні підрозділи гос-

подарства, вищим органом управління орендних колективів

стають загальні збори орендарів, які для керівництва поточ-

ними справами обирають правління (раду).

Правове регулювання організації та дисципліни праці в СГП____411

; Внутрішньогосподарські орендні колективи самостійно

розробляють і затверджують виробничу програму (з урахуван-

ням зобовязань за договором), визначають чисельність пра-

цівників, форми й системи оплати праці, розпорядок робочо-

го дня, змінність роботи, в разі необхідності приймають рі-

шення про введення підсумованого обліку робочого часу,

встановлюють порядок надання вихідних днів і відгулів. Зара-

хування до складу орендного колективу нових працівників

проводиться тільки з його згоди.

Для впровадження внутрішньогосподарських орендних

відносин і контролю за станом даної роботи на підприємстві

створюється комісія, яку очолює керівник підприємства або

його заступник. До складу комісії входять насамперед керів-

ники та спеціалісти планово-економічної, бухгалтерської

служби, профкому і підрозділів, які виявили бажання укласти

з господарством договір орендного підряду.

Сільськогосподарські підприємства за погодженням із

профспілковим комітетом затверджують Положення про

внутрішньогосподарський орендний підряд, внутрішньогос-

подарські розрахункові ціни й тарифи на продукцію (роботи,

послуги), форми обліку матеріальних та інших витрат оренд-

ними колективами.

Рішення про перехід на внутрішньогосподарський оренд-

ний підряд приймається загальними зборами колективу

структурного підрозділу. За їх дорученням керівник підрозді-

лу укладає з адміністрацією господарства відповідний договір.

Перехід підрозділу на внутрішньогосподарський орендний

підряд оформляється наказом директора державного сільсь-

когосподарського підприємства, рішенням правління колек-

тивного сільськогосподарського підприємства. Одночасно

складається і підписується акт, за яким орендному колекти-

вові передаються приміщення, обладнання та інше майно,

необхідне для господарсько-виробничої діяльності.

5. Важливою формою господарювання і роздержавлення

майна є оренда. Відносини, повязані з передачею в оренду

майна державних підприємств і організацій, а також майнові

відносини між орендодавцями та орендарями щодо викорис-

тання цього майна регулює Закон "Про оренду державного

майна". Згідно зі ст. 2 цього Закону орендою є засноване на

договорі строкове платне володіння і користування майном,

412 РозділХУіН

необхідним орендареві для здійснення підприємницької та

іНШОЇ ДіЯЛЬНОСТі. У

Дія Закону поширюється й на державні сільськогосподар-\

ські підприємства. Оренда майна інших форм власності регу-

люється положеннями цього Закону, якщо інше не передба-

чено законодавством України та договором оренди (ст. 1 За-

кону). Орендувати майно сільськогосподарських підприємств

можуть організації орендарів, створені членами трудового ко-

лективу підприємства, його структурних підрозділів, громадя-

ни та юридичні особи України,

Рішення трудового колективу про оренду майна вважаєть-

ся прийнятим, якщо за нього проголосувало більше половини

його членів. При цьому особи, котрі бажають стати орендаря-

ми, створюють організацію орендарів, загальні збори (збори

уповноважених) які обирають її керівні органи, затверджують

положення про організацію орендарів, яке підлягає державній

реєстрації у виконавчому комітеті ради народних депутатів за

місцем знаходження обєкта оренди. Одночасно в зазначених

органах проводиться державна реєстрація організації оренда-

рів, яка з цього моменту набуває прав юридичної особи

(пункти 4, 5 ст. 9 названого Закону).

Перехід до орендних відносин в агропромисловому ком-

плексі означає повну самостійність орендарів у здійсненні

виробничої діяльності (у плануванні, управлінні, організації

виробничих процесів, реалізації продукції, використанні

доходу).

Основним правовим документом, який регулює відповідні

взаємовідносини сторін, є договір оренди. Перелік істотних

умов договору оренди міститься у ст. 10 Закону "Про оренду

державного майна". У ньому передбачаються; строки оренди;

склад і вартість майна, що передається в ореаду; розмір

орендної плати; розподіл обовязків сторін щодо повного від-

новлення і ремонту майна; обовязки орендодавця виділити

орендареві майно у стані, що відповідає умовам договору;

обовязки орендаря вносити орендну плату і повернути майно

орендодавцеві після закінчення строку ореади в обумовлено-

му договором стані. До договору оренди можна включати

обовязки орендодавця з матеріально-технічного забезпечен-

ня, сприяння розвиткові виробництва, впровадження науко-

во-технічних досягнень і передових технологій, технічного пе-

еямяі>>-

Правове регулювання організації га дисципліни праці в СГП_____413

реозброєння виробництва, соціального розвитку, підготовки

кадрів тощо.

Відповідно до ст. 8 Земельного кодексу земля може нада-

ватися в короткострокове користування - до трьох років (для

випасання худоби, сінокосіння, городництва, державних та

громадських потреб), у довгострокове - до десяти і в ореаду

- до пятдесяти років. Орендодавцями землі є сільські, се-

лищні, міські, районні ради народних депутатів та її власни-

ки. Умови, строки ореади землі, а також плата за це визнача-

ються за угодою сторін і обумовлюються в договорі. Колек-

тивні сільськогосподарські підприємства, радгоспи, інші дер-

жавні й кооперативні сільськогосподарські підприємства

можуть закріплювати землю за окремими працівниками та

орендними кооперативами в порядку внутрішньогосподарсько-

го землеустрою. Відповідно до ст. 36 Земельного кодексу

орендар сплачує за землю орендну плату, розмір якої визна-

чається за погодженням сторін. Граничні розміри цієї плати

встановлюються Верховною Радою України.

Ореада землі, інших природних обєктів, підприємств,

приміщень, споруд повинна мати, як правило, довгостроко-

вий характер - не менше пяти років. З урахуванням виду

майна і цілей оренди договір може бути короткостроковим -

до пяти років. Зміна умов договору ореади, його розірвання

або припинення допускаються за згодою сторін. У разі пору-

шення якоюсь стороною умов договору він може бути розір-

ваний на вимогу іншої сторони за рішенням суду чи арбіт-

ражного суду.

Після закінчення строку договору орендар має право на

його поновлення. За відсутності заяви однієї зі сторін про

припинення чи зміну договору після закінчення його строку

він вважається продовженим на той же строк і на тих самих

умовах. У разі припинення договору з орендарем-громадяни-

ном переважне право на укладення договору оренди мають

члени його сімї, які спільно з ним проживають і працюють.

У разі смерті орендаря його права за договором ореади пере-

ходять до одного з членів його сімї, які жили й працювали

разом із ним (якщо той погоджується стати орендарем).

Орендарі земельних ділянок сільськогосподарського призна-

чення мають переважне право на одержання орендованих зе-

мельних ділянок у власність - крім випадків, передбачених

законом, :і,."

414

5. Таким чином, особливість правового становища підряд-

но-орендних колективів у сільському господарстві полягає в

тому, що вони формуються на основі договірних відносин із

сільськогосподарськими підприємствами і здійснюють свою

практичну діяльність як структурні підрозділи останніх із пев-

ною господарською самостійністю.

Підрядно-орендні колективи самостійно вирішують усі

питання організації та режиму праці, а також відпочинку.

При цьому їх трудова діяльність повинна бути планомірною й

узгодженою за виробничою технологією, розпорядком робо-

чого дня з роботою всього колективу сільськогосподарського

підприємства. Організація праці починається з формування

підрядних колективів на суто добровільній основі. Цим вони

відрізняються від інших виробничих підрозділів (відділень,

бригад, цехів, ланок, ферм), котрі, як правило, утворюються

за рішенням правління колективного сільськогосподарського

підприємства та адміністрації державного сільськогосподар-

ського підприємства.

Вступаючи до підрядно-орендного колективу, його пра-

цівники мають право на переважне виконання обраної ними

постійної роботи (відповідно до їх професії, роду занять). Рів-

ночасно, працюючи спільно на кінцевий результат, вони доб-

ровільно, в договірному порядку беруть на себе обовязок ви-

конувати також іншу роботу за тимчасово відсутнього праців-

ника, якщо цього вимагають інтереси підрядного колективу.

В підрядно-орендних колективах розрізняють постійних і

тимчасових працівників (останні можуть запрошуватися в пе-

ріоди напружених польових робіт з інших структурних під-

розділів і господарств).

Умови праці в сільському господарстві, як відомо, мають

певну специфіку, обумовлену сезонністю виробництва, за-

лежністю його від клімату, гюгодних умов. Ця специфіка ви-

магає застосування гнучкого режиму робочого часу, при яко-

му затрати праці повинні здійснюватись у строки, що їх дик-

тують погода, земля, агрономія, досвід і практика рільника.

Тому графік роботи і режим робочого часу стосовно до кон-

кретних умов виробництва та переробки сільськогосподар-

ської продукції можуть розробляти й успішно застосовувати

лише самі підрядно-орендні колективи.

:,> . .. я>>>1--

Правове регулювання організації та дисципліни праці в СГП .15

 3. Правове регулювання іійіііЙ

внутрішнього трудового розпорядку "

в сільськогосподарських підприємствах

1. Спільна виробничо-господарська діяльність працівників

сільськогосподарських підприємств обєктивно потребує уз-

годженості, організованості. Регулювання поведінки цих пра-

цівників здійснюється через установлення певних правил і

норм, які регламентують внутрішньогосподарські відносини,

тому їх прийнято називати Правилами внутрішнього розпо-

рядку. Вони складаються як необхідна умова спільної праці.

Саме Правила внутрішнього трудового розпорядку визна-

чають належну поведінку працівників сільськогосподарських

підприємств, виступаючи ідеальною моделлю, зразком пове-

дінки учасників трудових правовідносин. Приписи цих Пра-

вил, визначаючи вихідне становище працівників сільського

господарства, їхній правовий статус, є нормативною основою

для виникнення різноманітних правовідносин. Вони закріп-

люють права та обовязки працівників і адміністрації держав-

ного сільськогосподарського підприємства (або органів уп-

равління і службових осіб колективного підприємства), регла-

ментують взаємовідносини між ними в процесі праці.

2. На підставі Правил внутрішнього трудового розпорядку

і відповідно до них виникає система внутрішньогосподар-

ських організаційних, управлінських, трудових, соціально-

побутових та інших правовідносин, сукупність яких і стано-

вить внутрішній трудовий розпорядок підприємства. Остан-

ній являє собою необхідний порядок у вольових відносинах

працівників, який складається під впливом правових норм.

Він забезпечує необхідну узгодженість у спільній діяльності

працівників і досягається внаслідок точного виконання по-

кладених на них юридичних прав та обовязків. Метою внут-

рішнього трудового розпорядку є зміцнення трудової дисцип-

ліни, організація праці на наукових засадах, раціональне ви-

користання робочого часу, висока якість робіт, підвищення

продуктивності праці та ефективності суспільного вироб-

ництва.

3. Внутрішній трудовий розпорядок є правовою основою

трудової дисципліни в сільськогосподарських підприємствах.

Тому неухильне його додержання - це обовязкова умова

зміцнення дисципліни праці. Належне регулювання внутріш-

нього трудового розпорядку справляє безпосередній вплив на

416

розаіц XV>

підвищення ефективності та якості праці. У звязку з циі не-

обхідно вдосконалювати правове регулювання внутрішнього

трудового розпорядку сільськогосподарських підприємств.

4. Спільність основних принципів організації праці в/дер-

жавних і колективних сільськогосподарських підприємствах

обумовлює багато спільного в регулюванні їх внутріи/нього

трудового розпорядку. Тому колективні сільськогосподарські

підприємства завжди використовували й використовують як

зразок для своєї правотворчості законодавство про працю ро-

бітників і службовців. /

Вихідні положення внутрішнього трудового розпорядку

сільськогосподарських підприємств закріплено в Конституції

України (право на працю, відпочинок, охорону праці, обовя-

зок неухильно додержуватися Конституції та закбнів України

тощо). Конституційні права і обовязки працівників сільсько-

господарських підприємств конкретизуються в КЗпП (ст. 2),

Статутах і Правилах внутрішнього трудового розцорядку гос-

подарств, службових інструкціях і положеннях!; технічних

правилах, колективних договорах, стандартах підприємств та

інших правових актах. Серед названих нормативних актів

Правила внутрішнього трудового розпорядку займають особ-

ливе місце, оскільки саме в них сконцентровані норми, що

встановлюють режим праці в сільськогосподарських підпри-

ємствах. /

Відповідно до ст. 142 КЗпП, в державних сільськогоспо-

дарських підприємствах цей важливий локальний норматив-

ний акт затверджується за поданням власника або уповнова-

женого ним органа і профспілкового комітету/трудовими ко-

лективами. При його розробленні підприємства беруть за ос-

нову Типові правила внутрішнього трудовогорозпорядку для

робітників і службовців підприємств, установ, організацій, за-

тверджені 20 липня 1984 р,, а також Галузеві правила внут-

рішнього трудового розпорядку для робітників і службовців

радгоспів, племінних, кінних заводів, птахофабрик, науково-

дослідних установ, навчальних закладів, інших підприємств,

установ, організацій від 10 січня 1985 р.

Крім закріплення основних обовязків працівників та

власника в трудовому процесі, Правила внутрішнього тру-

дового розпорядку регулюють аспекти приймання і звільнень

ня працівників, робочого часу та його використання, заохо--

чення за успіхи в праці та відповідальності за порушення

дисципліни.

Правове регулювання організації та дисципліни Гііраці д дт 417

5. У колективних сільськогосподарських підприємствах

Правила внутрішнього розпорядку приймаються загальними

зборами (зборами уповноважених) на підставі Примірних

правил внутрішнього розпорядку, затверджених Всеукраїн-

ською радою колгоспів 31 березня 1982 р. (з наступними змі-

нами і доповненнями від 13 грудня 1983 р).

Правилами внутрішнього розпорядку Регулюються трива-

лість і розпорядок робочого дня на підприємстві, порядок на-

дання вихідних днів, щорічних оплачуваних відпусток а та-

кож порядок проходження випробувального строку накла->

дення і зняття дисциплінарних стягнень та інші питання пе- і

редбачені Статутом підприємства.  |

Правила внутрішнього розпорядку відіграють важливу

роль в організації виробництва і праці в колективних сіль-

ськогосподарських підприємствах. За значущістю вони є дру-

гим після статуту нормативним актом, що регулює внут-

рішньогосподарські відносини. Правила внутрішнього роз-

порядку повинні відповідати статутові, а також Примірним

правилам.

Примірні правила містять, по-перше. Норми, що перено-

сяться у правила окремих господарств без змін, оскільки їхні

положення не вимагають урахування специфіка останніх (це

норми, що регулюють охорону праці, заходи стягнення і по-

рядок їх застосування тощо), по-друге, ті іюрми, які повинні

бути конкретизовані у Правилах внутрішнього розпорядку

конкретного підприємства з урахуванням Його особливостей

Правила внутрішнього розпорядку колективного сільсько-

господарського підприємства не тільки конкретизують деякі

положення статуту і Примірних правил, а й можуть містити

первинні норми, які заповнюють наявні прогалини в регулю-

ванні внутрішньогосподарських відносин.

6. Внутрішній розпорядок колективного сільськогосподар-

ського підприємства охоплює ширше (порівняно з держав-

ним підприємством) коло питань. Так, оіфім трудових він

регулює також управлінські, майнові, земельні, соціально-по-

бутові та інші відносини. Член колективного господарства

має додержувати правил поведінки, встановлених для нього

як для працівника і члена колективного господарства Тому в

таких господарствах існують внутрішній трудовий розпорядок

і внутрішній розпорядок, трудова і статутна дисципліна.

14 В. Янчук

Розділ XVІІІ

ЙШвві (локальні) правила сільськогосподарських під-

 не повинні механічно відтворювати текст Галузевих

ИХ (Примірник) правил внутрішнього розпорядку, а

Жроко відображати специфіку умов/праці на конкрет-

іисмстві. При цьому вони не можуть суперечити

Галузевим правилам та іншому чинному законодав

>ті у встановленому порядку Правила внутрішнього

розпорядку є важливим організаційно-правовим за-

Кііня трудової дисципліни в сільськогосподарських

X. /

 4. Поняття дисципліни праці

їй правове забезпечення її додержання

. її сільськогосподарських підприємствах

/

гькогосподарських підприємств мусять

дисципліни праці, без якої не можли-

вуадвие виробництво. Це їхній важ-

ВТЙТУГНИЙ обовязок.

> ГОЛОДврстіїа виробляється праців-

різні трудові колективи. Спільна пра-

КОЛектипіп людей пбтрсбує цілеспрямованої і

іМДіНки кожного працівника, зайнятого в су-

(юбництиі. Саме дисципліна праці забезпечує

МЦію і субординацію в поведінці працівників.

- складне й багатогранне явище. Обєктивно

_Для функціонування будь-якої соціальної

іня спрямована на забезпечення єдності

ОТО процесу, виступає необхідною умо-

Яітїрвчурі термін "дисципліна" тракту-

1 ллнот боку, - як форма суспільного

"ЯівЯМии я процесі спільної праці, з іншого - як

Мння мсіх ирлцівників загальному порядкові пра-

ржйннн ними <становлених правил поведінки під час

рп процесу. При цьому поняття трудової дисципліни

ім-тмм у нуи.кому й Широкому розумінні. У вузькому

іАокцюк кожного/працювати, суворо додержувати

трудовою рочпорящку. які діють на підприємствах, в

іімщіях. У широкому розумінні дисципліна

Правове регулювання організації та дисципліни праці в СГП_____4Г9

праці є формою суспільного звязку між людьми в процесії

спільної праці, який обєктивно виникає і служить для під-

тримання необхідного при цьому порядку.

Одні автори вважають за необхідне розглядати дисципліну

тільки в субєктивному розумінні - як фактичне додержання

встановлених правил поведінки, підпорядкування працівника

встановленому розпорядкові. На думку інших, поняття дис-

ципліни мусить бути ширшим і охоплювати два взаємоповя-

зані аспекти - обєктивний і субєктивний. В обєктивному

розумінні дисципліна - це передбачений соціальними нор-

мами порядок в організації та діяльності якого-небудь колек-

тиву, в субєктивному - підкорення цьому порядкові, додер-

жання його всіма членами колективу. Дисципліну праці в

обєктивному розумінні визначають різні юридичні приписи,

які в сукупності складають її правову основу.

Трудова дисципліна - це сукупність дій або утримання від

дій, що становлять зміст трудових прав та обовязків членів

колективних сільськогосподарських підприємств і акціо-

нерних товариств. Коло цих правомочностей визначається

відповідними специфічними умовами виробничо-господар-

ської діяльності й нормами права. Додержання вимог дис-

ципліни праці в сільськогосподарському підприємстві зумов-

люється підпорядкуванням рядових членів КСГП, ВСГК,

АСГТ і працівників ДСГП керівникам цих підприємств, а

також в свою чергу відповідальність цих керівників бригад,

фермерських підрозділів за доручену ділянку роботи перед

органами самоврядування, перед загальними зборами (збо-

рами уповноважених), правлінням, бригадним зборам.

3. Дисципліна праці - це, передусім, сукупність певних

правил поведінки, встановлених для учасників трудового

процесу, і необхідність додержання цих правил, підпорядку-

вання внутрішньому трудовому розпорядкові. Та дисципліна

праці полягає не тільки в суворому додержанні Правил внут-

рішнього розпорядку, а й у свідомому, творчому ставленні до

своєї роботи, забезпеченні її високої якості, продуктивному

використанні робочого часу.

Від дисципліни праці слід відрізняти виробничу дисциплі-

ну. Ці поняття можна розмежовувати не тільки за змістом, а

,  Див.: Янчук В.З. Ответственносгь юмхоаннков за нарушение трудовой

диодиплинм.-М.,1962.-С.9. ;

14  - - _

Розділ XVІІІ

й за субєктами. Виробнича дисципліна/за змістом значно

ширша від трудової. Це - виконання длану виробництва,

плану нагромадження, ритмічність роботи підприємства, до-

держання технологічної дисципліни, правил сівозміни тощо.

Її субєктами є підприємство, адміністрація, колектив у ціло-

му. Виробнича дисципліна охоплює переважно технічну, а та-

кож виробничо-технічну грань суспільного виробництва

включно з виконанням встановлених строків роботи. Трудова

дисципліна, як уже зазначалося, - це дисципліна працівника

як учасники трудового процесу, належне виконання ним сво-

їх трудових обовязків.

4. Правове регулювання трудової дисципліни являє собою

організований вплив на учасників трудового процесу з метою

приведення їх поведінки у відповіАність із нормами і прави-

лами, що закріплюють порядок спільної праці.

Під правовим регулюванням у юридичній науці прийнято

розуміти спеціальний юридичний вплив обєктивного і

субєктивного права, всієї системи юридичних засобів на су-

спільні відносини з метою досягнення відповідних результа-

тів. Взяті в єдності та взаємодії, ці засоби утворюють механізм

правового регулювання. Його складають нормативні акти,

правовідносини, акти реалізації пЬава, правосвідомість і пра-

вова культура, і

5. Особливе місце серед нормативних актів, які регулюють

дисципліну праці в сільськогосподарських підприємствах, на-

лежить Правилам внутрішнього (фудового) розпорядку. Во-

ни є головною ланкою нормативної основи, яка обєднує в

єдину органічну систему всі локальні акти, що регулюють

здійснення трудового процесу. Обумовлено це тим, що Пра-

вила внутрішнього (трудового) розпорядку ніби акумулюють

всі основні положення законодавства, котрі встановлюють

трудовий розпорядок у сільськогосподарських підприємствах.

6. Норми, що складають правовий інститут дисципліни

праці, можна класифікувати за способом регулювання на

правовстановлюнальні, заохочувальні та правоохоронні. Їх

можна розділити на такі основні гр\пи: норми, що регулюють

внутрішній трудовий розпорядок через закріплення загальних

прав і обовязків працівників сільськогосподарських підпри-

ємств; організаційні норми, які регулюють організацію праці

та взаємовідносини учасників трудового процесу; норми, що

регулюють здійснення технологічного режиму, порядок вико-

/

Правове регулювання організації та дисципліни праці в СГП____421

ристання засобів праці; норми, які передбачають заходи зао-

хочення за сумлінну працю і порядок їх застосування; норми,

що встановлюють заходи впливу за порушення трудової дис-

ципліни і порядок їх застосування.

Подальше вдосконалення суспільних відносин на селі має

привести до формування комплексного правового інституту

трудової дисципліни працівників сільськогосподарських під-

приємств.

7. Трудова дисципліна в сільськогосподарських підприєм-

ствах, як і на інших підприємствах, в установах, організаціях,

забезпечується створенням необхідних організаційних та еко-

номічних умов для нормальної високопродуктивної праці,

свідомим ставленням до неї, методами переконання, вихо-

вання, а також заохочення за сумлінну працю. До окремих

несумлінних працівників у разі необхідності застосовуються

заходи дисциплінарного і громадського впливу.

КЗпП і Закон "Про колективне сільськогосподарське під-

приємство" не визначають заходів матеріального стимулю-

вання і морального заохочення сумлінних працівників. Тому

до працівників сільськогосподарських підприємств можуть

застосовуватися будь-які заходи заохочення, передбачені в

Правилах внутрішнього розпорядку цього підприємства коо-

перативного типу.

Належний рівень трудової дисципліни в сільськогосподар-

ських підприємствах забезпечується за допомогою комплекс-

ного підходу до її зміцнення. Особливу увагу слід приділяти

впровадженню прогресивних форм організації та оплати пра-

ці, чіткому регулюванню внутрішнього трудового розпорядку,

поліпшенню культурно-побутового обслуговування праців-

ників, підвищенню їхньої кваліфікації, поєднанню заходів

матеріального і морального заохочення із заходами дисциплі-

нарного впливу тощо.