Розділ Х ДЕРЖАВНО-ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ СіЛЬСЬКОГО ГОСПОДАРСТВА

| 1. Характеристика дерхавно правового

регулювання сільського господарства

1. Україна - аграрно-промислова держава, а це зумовлює

суспільну необхідність відповідного державно-правового ре-

гулювання сільського господарства, обсягового аграрного за-

конодавства та сучасної системи органів державного управ-

ління цією першорядною галуззю народного господарства.

Саме вона виробляє продукти харчування, сільськогосподар-

ську сировину для легкої промисловості. Виходячи із діалек-

тичного взаємозвязку і взаємозалежності цілого ряду сус-

пільних економічних виробничо-господарських і ринково-

економічних і соціальних факторів, державно-правове регу-

лювання спрямоване на визначення цілей, завдань і змісту

аграрної політики держави та забезпечення її реалізації. Ос-

тання зумовлена суспільною потребою відповідного законо-

творчого і нормативно-правового закріплення та належного

правозастосування в цих ланках державних владних і вико-

навчих структур, усій системі колективних, державних і при-

ватних товаровиробників та підприємців.

Державно-правове регулювання сільського господарства

становить собою сукупність заходів щодо визначення систе-

ми органів державного управління, які відають цією складо-

вою народного господарства, прийняття і належного вико-

нання аграрних законів і нормативно-правових актів про

сільське господарство, закріплення кола повноважень (ком-

петенції) цих органів. Державне регулювання сільського гос-

подарства охоплює систему державних інспекцій і контролю

за діяльністю колективних, державних, приватних товарови-

Докладніше про сутність сучасної аграрної політики див.: Сучасна аграр-

на політика України: Проблеми становлення / За рсд. академіків УААН Саб-

лука П. Т. та Юрчишина В. В. - К., 1996.

Державно-правове регулювання сільського господарства 191

робників, а також визначення кола і правосубєктності сіль-

ськогосподарських державних і колективних підприємств,

установ, організацій, діяльність яких здійснюється з участю

державно-правового регулювання сільського господарства.

Державно-правовому регулюванню підлягає розвязання

питань, повязаних з підготовкою спеціалістів сільського гос-

подарства і-ІV рівнів акредитації, укомплектуванню ними як

органів державного управління сільським господарством, так

і підприємств, установ, організацій цього профілю. Воно по-

ширюється на ветеринарну службу, врегулювання проблем

зовнішніх аграрно-економічних та інших звязків. Цим регу-

люванням охоплюється діяльність науково-дослідних установ

(Академії аграрних наук, науково-дослідних інститутів, нау-

ково-дослідних станцій).

НироДинцтво сільськогосподарської продукції рослинного

і тваринного походження зумовило потребу в існуванні цієї

системи органів державного управління і здійснення держав-

ного-правового регулювання цих суспільних відносин та їх

Правового регулювання.

2. Субєктами державного управління сільського господар-

ства є ті органи державного управління, що здійснюють дер-

жавно-правове регулювання сільським господарством, забез-

печують належне виконання положень аграрного законодав-

ства, здійснення повсякденного управління підлеглими по

вертикалі управлінськими структурами, виробничо-господар-

ськими, виробничо-обслуговуючими сільське господарство

службами (наприклад, ветеринарна служба), а також органи

сільськогосподарських інспекцій і контролю за діяльністю

сільськогосподарських підприємств і обєднань. Обєктами

державно-правового регулювання сільського господарства

матеріальні засоби і форми ведення сільськогосподарського

виробництва. Є

. Першорядним обєктом державно-правового регулювання

у сільському господарстві є землі сільськогосподарського

призначення, що становлять основу сільськогосподарського

виробництва і матеріальну базу для розміщення виробничих

та обслуговуючих підприємств, науково-дослідних і навчаль-

них установ. Державне управління землями сільськогоспо-

дарського призначення здійснює Державний комітет України

в справах земельних ресурсів, .у.; <,.,...,

192

Розділ X

Обєктами державно-правового регулювання є також усі

галузі та підгалузі сільськогосподарського виробництва. В

рослинництві - виробництво кіркових і зернобобових куль-

тур, цукрових буряків, соняшника, ефіро-олійних культур,

кукурудзи, хмілю, льону-іінсіїчія і льону-трести; в садівництві

та огородництві - вирощу ішн і їй овочів, плодів, ягід, вино

граду, баштанних культур ш ін.; н тваринництві - відгодівля>-;

мясо-молочної худоби, спиксй, овець, кіз, птахів та вироб-

ництво продукції цих підгилу сй (молока, мяса, яєць, шерсті,

хутра та ін.).

Державно-правове регулюнаїжя сільського господарства

спрямоване на визначення правового режиму найважливіших

засобів сільськогосподарського виробництва. Зокрема,

15 грудня 1993 р. Верховна Рада України прийняла Закон

"Про насіння". Цей Закон містить основне положення, що

регулює виробництво, реалізацію та використання насіння і

садивного матеріалу сільськогосподарських декоративних, лі-

карських та лісових рослин, на які затверджено державні

стандарти і правові відносини між виробниками та спожива-

чами насіння і садивного матеріалу, а також охороняє їх пра-

ва. 21 квітня 1993 р. було прийнято Закон "Про охорону прав

на сорти рослин", який має за мету регулювати відносини,

що виникають у звязку з одержанням, використанням, за-

хистом, відчуженням і припиненням дії права на сорти рос-

лин в Україні. Безпосереднє відношення до рослинництва

має Закон України "Про карантин рослин", що прийнятий

Верховною Радою України ЗО червня 1993 р. Цей акт визна-

чає загальні правові, організаційні та фінансово-економічні

основи карантину рослин, діяльність державних органів, під-

приємств. установ, організацій, посадових осіб та громадян,

спрямовану на запобігання швсзенню та поширенню відсут-

ніх на території України небезпечних шкідників, хвороб рос-

лин і бурянів.

В порядку державно-правового регулювання сільського

господарства приймаються і застосовуються законодавчі ак-

ти, спрямовані на регулювання правових відносин, повяза-

них з державною реєстрацією, виробництвом, закупівлею,

транспортуванням, зберіганням, реалізацією та безпечним

для здоровя людини і навколишнього природного середови-

ща застосуванням пестицидів і агрохімікатів. Саме цим щ-.

танням приділена увага в Законі "Про пестициди і агрохімб-

Державно-правове регулювання сільського господарства_____193

кати", що був прийнятий Верховною Радою України 2 берез-

ня 1995 р. Цей Закон також визначає права і обовязки під-

приємств, установ, організацій, власників селянського (фер-

мерського) господарства, інших громадян, крім цього визна-

чає повноваження органів державної виконавчої влади і поса-

дових осіб щодо застосування названого Закону.

За допомогою актів аграрного законодавства регулюються

виробничі відносини в сфері тваринництва. Характерним у

цьому відношенні є Закон "Про племінне тваринництво" від

15 грудня 1993 р. Своїм призначенням цей акт має визначити

загальні, правові, економічні та організаційні основи племін-

ного тваринництва. Він регламентує діяльність у галузі пле-

мінного тваринництва, визначає правове становище субєктів

і структур племінного тиаринництва, встановлює вимоги до

Яцгміипих (юсурвій і основи контролю за їх дотриманням.

3. Сип> рідний обєкт державно-правового регулювання

сільською господарства становлять відносини ветеринарного

обслуговування сільськогосподарських товаровиробників і

громадян як власників худоби і птиці. Правове регулювання

цих відносин проводиться у відповідності до норм Закону

"Про ветеринарну медицину", що прийнятий Верховною Ра-

дою України 25 червня 1992 р. Як зазначено в преамбулі

закон визначає загальні, правові, організаційні та фінансові

основи ветеринарної медицини. Його норми регламентують

діяльність галузі ветеринарної медицини згідно з міжнарод-

ними вимогами, визначає правове становище структур вете-

ринарії, встановлює необхідні ветеринарно-санітарні вимоги

і основи ветеринарного контролю. Суспільна значущість

ветеринарії полягає в забезпеченні безпосереднього звязку

ветеринарного обслуговування тваринництва, профілактич-

них і лікувальних заходів і станом забезпечення охорони здо-

ровя людей, як учасників сільськогосподарського вироб-

ництва продуктів харчування, так і громадян як споживачів

цих продуктів, недопущення захворювання людей тими ж

хворобами на які хвбріють тварини і птиці.

4. Предметом державно-правового регулювання сільського

господарства є вйсокопрофесіональна обізнаність із еконо-

мічним станом цієї галузі народного господарства, станом

продуктивних сил сільськогосподарського виробництва, його

матеріально-технічним забезпеченням, кількість і якість зе-

мель сільськогосподарського призначення, рівень наявних у

7 В. Янчук

994

кожному підприємстві спеціалістів та робочої сили, а також

стан соціального розвитку села і агропромислового комплек-

су в народному господарстні. і

Метою держанно-ираноного рсіупювання є створення ви-

сокопродуктивного сільськогосподарського виробництва для

задоволення потреб породу її продуктах харчування та вирі-

шенні соціальних умо> життя народу. Для досягнення цієї

мети необхідно і>січі купити аграрну проі-раму держави, здійс-

нити земельну реформу, пригнути оптимального стану під-

пригмиицчіа і нрибуткопості сільськогосподарських товаро-

виробників, забезпечити матеріальну зацікавленість праців-

ників сільського господарства, впровадити активні і прогре-

сивні ринкові економічні відносини в АПК.

5. В якості принципу державно-правового регулювання

сільського господарства підставне розглядати положення ста-

тей 26 і 27 Закону "Про колективне сільськогосподарське під-

приємство". По-перше, держава гарантує додержання прав і

законних інтересів підприємства та його членів; по-друге,

держава забезпечує підприємству рівні з іншими товарови-

робниками правові та інші умови господарювання; по-третє,

органи державного управління будують свої відносини з під-

приємством, використовуючи економічні методи - податки,

позички, дотації, компенсації і ціни, що забезпечують еквіва-

лентний обмін між сільським господарством і промисловістю.

Наведені принципи лежать в основі державно-управлін-

ської діяльності всіх ланок Мінагропрому України.

Застосовування в сільському господарстві форми колек-

тивної, державної і приватної власності і відповідних право-

вих інститутів права колективної власності, права державної

власності і права приватної власності селянського (фермер-

ського) господарства і громадян визначають характер і зміст

державно-правового регулювання сільського господарства. В

свою чергу вони зумовлюють доцільність визнання і напов-

нення відповідним змістом таких термінів: по-перше, для

регулювання аграрних відносин в сфері взаємин з участю дер-

жавних підприємств, установ, організацій, обєднань - дер-

жавне управління сільським господарством, по-друге, для регу-

лювання аграрних відносин з участю колективних підприєм-

ств і селянських (фермерських) господарств та громадян -

державне керівництво сільським господарством.

Державно-правове регулювання сільського господарства_____195

 2. Органи державного управління

сільським господарством та їхні повноваження

1. Центральним органом державного управління сільським

господарством є Міністерство агропромислового комплексу

України, як орган виконавчої влади. Міністерство забезпечує

проведення в життя державної політики у сфері сільського

господарства, садівництва, виноградарства, харчової, пере-

робної та виноробної промисловості, здійсненні заходів для

гарантування продовольчої безпеки держави. Мінагропрому

України підпорядковані Комітет харчової промисловості Ук-

раїни і Комітет з питань садівництва, виноградарства та вино-

робної промисловості України.

ііршюно стинонищс та його правомочності визначаються

Цол<Ж9нн)ім про Міністерство иіропромислового комплексу

Укрйіии, ЩО витверджено Указом Президента України від

15 листопада 1997 р. Цим актом визначено основні правомоч-

ності Мінагропрому як субєкта адміністративного права.

Положенням визначаються основні завдання Мінагропро-

му, з яких видно той великий обсяг організаційно-управлін-

ського розвитку, що його має здійснювати це міністерство.

На Мінагропром покладаються такі завдання:

розроблення пропозицій щодо основних напрямів аг-

рарної політики, реалізація державної політики з питань роз-

витку сільського господарства, садівництва, виноградарства,

харчової, переробної та виноробної промисловості;

організація виконання актів аграрного законодавства з

питань агропромислового комплексу і контроль за їх реалі-

зацією;

розроблення та координація виконання загально-держав-

них, регіональних програм, поточних планів економічного і

соціального розвитку галузей агропромислового комплексу,

соціальної сфери села;

здійснення науково-технічної і технологічної політики в

галузях агропромислового комплексу;

розроблення пропозицій щодо оптимізації територіально-

го розміщення сільськогосподарського виробництва;

розроблення та реалізація заходів щодо запровадження су-

часних механізмів вираження функціональних питань галузе-

вого і міжгалузевого характеру, структурної перебудови галу-

зей агропромислового комплексу, реформування майнових і

земельних відносин на основі збереження та якісного онов-

196

лення наявного ресурсного поте 11 піїту, подолання негатив-

них явищ кризового характеру;

організація продовольчого ринку, маркетингу у сфері ма-

теріально-технічного посточіїїіііи, активізація зовнішньоеко-

номічної діяльності;

здійснення заході> щодо дсржшіііої підтримки вітчизняних

товаровиробникі>, цілі.опого використання бюджетних кош-

тів, створення рівних умпи для роїнитку цих форм власності і

ГОСПОДНріОііііііііН;

органі ііііци роботи дсржіїпних служб з питань насінництва

і розсади й цтпо, сорговипробунання і захисту рослин, ветери-

нарної медицини, племінної справи, заготівлі та якості про-

дукції, наукового і кадрового забезпечення стандартизації,

карантинного режиму, охорони праці, техніки безпеки, наг-

ляду за технічним станом машин і обладнання.

Мінагропром спрямовує свою діяльність на реалізацію цих

основних завдань через систему підрозділів у вигляді голов-

них управлінь, управлінь, відділів та органів контролю, спе-

ціалізованих інспекцій, структуру якого складають:

/. Головні управління:

Головне управління економіки

Головне управління фінансово-кредитної та ! податкової

політики

Головне управління виробництва і маркетингу продукції

тваринництва з державною племінною інспекцією

Головне управління зовнішніх економічних звязків

Головне управління технічної політики, енергетики, ба-

лансів і маркетингу матеріально-технічних ресурсів

Головне управління кадрової політики і аграрної освіти

Головне управління реформування відносин власності і

нових форм госіюдарюиання

, Головне упрааліннн землеробства і маркетингу продукції

рослинництва

Головне управління ринкових відносин, маркетингу та; ба-

лансів продовольчих ресурсів ;

Головне управління іноземних кредитів, інвестицій та

лізингу ,...

Головне управління інвестиційної політики в капітально-

му будівництві

2 Управління:

Управління координації і освоєння науково-технічного

прогресу та звязків з УААН з>

Державно-правове регулювання сільського господарства 197

Управління по соціальному розвитку села

Управління соціально-трудових відносин і оргструктур

Управління організації та методології бухгалтерського

обліку і звітності

Управління інформатики та виставкових заходів з інфор-

маційно-комунікаційним центром

Юридичне управління Міністерства агропромислового

комплексу України

Управління організації ревізійної роботи

Управління справами Міністерства агропромислового

комплексу України

3. Відділи:

Відділ розвитку виробництва продуктів дитячого харчування

Цовіл охорони праці, пожежної безпеки і безпеки дорож-

Ці-у.  !

ИКіСЯіЮОбких промислових підприємств і промислів

іідділ організаційних питань фермерських та підсобних

сільських господарств

Відділ науково-обгрунтованого ведення сільського госпо-

дарства в зоні аварії ЧАЕС.

Кожний із цих підрозділів провадить свою діяльність на

підставі відповідних положень.

У своїй діяльності Мінагропром керується Конституцією

України, законами України, постановами Верховної Ради Ук-

раїни, указами і розпорядженнями Президента України, декре-

тами, постановами і розпорядженнями Кабінету Міністрів Ук-

раїни та Положенням про міністерство.

2. На Мінагропром покладається обовязок складати разом

з відповідними центральними органами виконавчої влади

баланси забезпечення галузей трудовими, сировинними та

енергетичними ресурсами, а з місцевими органами влади і са-

моврядування - регіональні забезпечення підприємств цими

ресурсами.

1; Важливими завданнями Мінагропрому є опрацювання за-

ходів, спрямованих на поглиблення економічної реформи і

забезпечення впровадження в діяльності аграрних товарови-

робників засад ринкових економічних відносин. Мінагроп-

ром вносить у встановленому порядку пропозиції щодо зміни

умов функціонування галузей стосовно оподаткування, одер-

жання пільгових кредитів, державної підтримки сільськогос-

подарських товаровиробників усіх форм власності, визначен-

розділ Х

98

ня особливостей приватизації, демонополізації підприємств,

Мінагропром сприяє розвитконі виробничо-підприємницької

самостійності ініціативи, прибугковості підприємств, роз-

виткові конкуренції, формуічііііію ринкової інфраструктури

та економічних взасмонідносии у виробничій та соціальній

сферах.

До компетенції Мінаїроіірому піднесено обовязок брати

активну учисть у роінн шині ішпіііь роздержавлення і прива-

тизації мийки, иібсчпсчуішти рсшіізацію політики антимоно-

польного рсі-улюиання галузей, сприяти розвиткові конку-

ренції, встановлений структур ринкового типу у сфері вироб-

ництва та послуг. Складову його повноважень становлять пи-

тання формування резервного та елітного насіннєвих фондів,

а також генетичного фонду у тваринництві. Міністерство ко-

ординує діяльність підприємств, повязану з проведенням

державних випробувань сортів і гібридів сільськогосподар-

ських культур та селекційних станцій у тваринництві, здійс-

нює державний контроль за якістю насіння, племінних ресур-

сів, організовує роботу, спрямовану на розвиток насінництва,

| розсадпиціна та племінної справи.

| Мінафопром вирішує питання про створення, реорганіза-

| цію, ліквідацію підприємств, установ і організацій, заснова-

них на державній власності. Він затверджує статути (поло-

ження) підприємств, контролює їх додержання та приймає

рішення у разі повернення статутів (положень), а також вико-

нує інші функції, передбачені чинним законодавством.

3. За умов впровадження ринкових економічних відносин

Мінагропром сприяє виробництву та закупівлі сільськогоспо-

дарської продукції. Він бере участь у формуванні державного

резервного і елітного насіннєвих фондів та формує генетич-

ний фонд у тваринництві через державне замовлення у межах

коштів, які виділені на це з державного бюджету України. На

Мінагропром покладається обовязок допомагати виробни-

кам сільськогосподарської продукції у її реалізації, у тому

числі і в її державній закупівлі. З цією метою Мінагропром

формує та розміщує в установленому порядку державне за-

мовлення у межах коштів, які виділені на це з державного

бюджету України в передбачених контрактами обсягах і на

землях, що придатні для безпечного ведення сільського гос-

подарства і за площею не перевищують лімітів розораності та

сільськогосподарської освоєності відповідних територій, воно

Державно-правове регулювання сільського господарства_____199

координує діяльність підприємств і організацій, спрямовану

на виконання цих контрактів.

істотною правомочністю міністерства слід розглядати його

активну участь в забезпеченні своєчасного укладання догово-

рів щодо реалізації сільськогосподарської продукції та додер-

жання її виробниками та заготівельниками належної договір-

ної дисципліни.

Мінагропром розробляє порядок укладання договорів на

закупівлю сільськогосподарської продукції і сировини до дер-

жавного і регіональних фондів, державного резерву та умови

переробки продукції з державних ресурсів в межах державно-

го замовлення на давальницьких умовах. На Мінагропром по-

<я обовязок створювати умови товаровиробникам і

ним пріаііізицінм для реалізації сільськогосподар-

іукції через ринкові інфраструктури на біржах, через

>ми. фірмову торгівлю та інше.

цсними органами управління сільським господар-

ством області є обласні управління агропромисловим ком-

плексом. Правомочності цього управління визначені Типо-

вим положенням про управління агропромислового комплек-

су обласної, Севастопольської міської державної адміністра-

ції. Цей акт затверджено постановою Кабінету Міністрів

України від 4 листопада 1998 р. Воно підпорядковане голові

івдміністрації та Мінагропрому України. Обласне управління є

юридичною особою і має самостійний баланс і рахунки в

установах банків.

Свою управлінську діяльність управління здійснює відпо-

відно до завдання та компетенції визначених Типовим поло-

женням. Найважливішими з них слід визнати повноваження

стосовно його участі у розробленні та забезпеченні виконан-

ня прийнятих державних та регіональних програм розвитку

сільського господарства, підприємств, установ і організацій

мясної, молочної, плодоовочевої, елеваторної, борошно-

мельно-крупяної, хлібопекарської, макаронної та інших га-

лузей промисловості. Управління визначає потребу області в

сільськогосподарській продукції і сировині, організує закла-

дання і зберігання продовольства і сировини до державного

резерву, своєчасне їх освіження відповідно до встановлених

Урядом та Мінагропромом завдань.

Обласне управління Мінагропрому готує пропозиції,

спрямовані на поглиблення економічної реформи і подає їх

200 Розділ X

на розгляд керівництва обласної (міської) державної адмініст-

рації, аналізує тенденції розпитку галузей. Воно подає пропо-

зиції Мінагропрому з питані, прогнозування розвитку галу-

зей, ліквідації застарілих та розміщення нових виробництв,

вдосконалення аналізу і планунпння п сільському господар-

стві, на переробних та обслугонуючих підприємствах, в уста-

новах і оріипішціях АПК. До його компетенції віднесено

сприяння забезпеченню сільськогосподарських товаровироб-

ників усіх форм власності сортовим насінням, діяльності

сільськогосподарських підприємств, установ і організацій, які

належать до сфери управління щодо державного випробуван-

ня сортів і гібридів сільськогосподарських культур, а також

здійсненню державного контролю за якістю насіння, розвит-

ку насінництва і розсадництва.

Воно приділяє увагу питанням механізації, електрифікації,

автоматизації виробництва, транспортного обслуговування

сільськогосподарських товаровиробників, надає їм допомогу

в експлуатації, ремонті, технічному обслуговуванні сільсько-

господарської та дощувальної техніки і обладнання, розвитку

матеріально-технічної бази.

Обласне управління АПК здійснює управління та конт-

роль за лісами сільськогосподарських лісокористувачів, орга-

нізує ведення в цих лісах лісового господарства і захисного

лісорозведення, а також збереження, охорону від пожежі, за-

хист від шкідників і хвороб.

істотним слід вважати повноваження управління аналізу-

вати і подавати Мінагропрому пропозиції щодо проведення

цінової політики з метою дотримання цінового паритету на

сільськогосподарську продукцію (роботи, послуги) інших га-

лузей економіки, а також пропозиції з питань податкової

політики, фінансування і кредитування державних і регіо-

нальних програм. Управління надає допомогу підприємствам,

установам і організаціям галузі з питань юридичного обслуго-

вування, а також домагається в межах їхньої компетенції за-

безпечення додержання ними вимог законодавства, належно-

го захисту майнових прав та інтересів сільськогосподарських,

товаровиробників. :

У процесі своєї діяльності обласне управління взаємодіє з

іншими підрозділами обласної (міської) державної адмініст-:

рації, представницькими органами та органами місцевого са-

Двржавно-правове регулювання сільського господарства

201

моврядування, а також підприємствами, установами, органі-

заціями, обєднаннями громадян.

5. Основним засобом сільськогосподарського виробництва

і базою для розміщення його виробничих приміщень є землі

сільськогосподарського призначення. Органом державного

управління цими землями є державні Комітети по земельних

ресурсах (Держкомзем). Він є центральним органом держав-

ної виконавчої влади, підпорядкованим Кабінету Міністрів

України і входить до складу агропромислового комплексу Ук-

раїни. Правове становище і компетенція Держкомзему визна-

чені Положенням про державний комітет України по земель-

них ресурсах, затвердженим Указом Президента України від

іЗ травня 1996 р.

Держкомзем у межах спосї компетенції здійснює державне

управління земельними ресурсами, спрямовує діяльність під-

порядкованих йому державних органів земельних ресурсів з

проведення земельної реформи, забезпечення раціонального

використання та охорони земельних ресурсів. В межах своїх

повноважень Держкомзем організовує виконання та узагаль-

нює практику застосування актів законодавства України,

щійснює систематичний контроль за їхреалізацією, розроб-

ляє пропозиції щодо вдосконалення законодавства і в уста-

новленому порядку вносить їх на розгляд Президентові Ук-

раїни та Кабінету Міністрів України.

Держкомзем відповідно до покладених на нього завдань

бере участь у формуванні державної політики щодо регулю-

вання земельних відносин і проведення земельної реформи,

забезпечує належне функціонування механізму її запрова-

дження, забезпечує прогнозування розвитку земельних відно-

син, а також опрацьовує заходи економічної реформи з пи-

тань земельних відносин для включення їх до плану діяльнос-

ті Уряду України та ін. Всю свою діяльність Держкомзем про-

водить спільно з Міністерством агропромислового комплексу

України.

На Держкомзем покладається Обовязок здійснювати

контроль за цільовим використанням коштів, що надходять у

порядку відшкодування витрат сільськогосподарського і лісо-

господарського виробництва та плати за землю, дбати про до-

держання норм Земельного кодексу України та належне вирі-

шення земельних спорів,що виникають в процесі здійснення

земельної реформи, "і" ;- :. .

202

- \і

Держкомзем здійснює державний контроль за додержан-

ням власниками землі та землекористувачами земельного за-

конодавства, встановленого режиму використання земельних

ділянок відповідно до їх цільового призначення і умов надан-

ня. Держкомзем забезпечує іщосконилення методики та про-

ведення робіт з ітюпювої оцінки ісмсль, бере участь у форму-

ванні інвестиційної політики, ниходнчи з пріоритетних на-

прямів струкі-урної ііс[)с()удо>и економіки.

Дсржком >см має приію ііидіиш й нормитивно-правові акти

і давати вка-мнки ч питань рсформуіійііня земельних відносин,

які є обовязковими для виконання центральними та місце-

вими органами державної виконавчої влади, органами місце-

вого самоврядування, власниками землі та землекористувача-

ми. Він уповноважений вносити на розгляд відповідних дер-

жавних адміністрацій і рад подання про зупинення рішень, їх

дій або бездіяльності з питань регулювання земельних відно-

син, що суперечать законодавству, пропозиції про припинен-

ня права власності або права користування землею у випад-

ках, передбачених земельним кодексом України, а також про

вжиття заходів до поліпшений якості землі та має інші права.

б. Державне упрашіінця землями в межах області здійснює

обласне управління земельних ресурсів. Його повноваження

визначаються Положенням про обласне управління земель-

них ресурсів, затвердженим постановою Кабінету Міністрів

України від 7 серпня 1996 р. № 930. Згідно з цим Положен-

ням основним завданням цього управління є координація

проведення земельної реформи, створення умов для рівно-

правного розвитку всіх форм власності на землю і господарю-

вання; організація робіт, повязаних із роздержавленням і

приватизацією землі; здійснення державного контролю за ви-

користанням і охороною земель, а також заходів щодо еконо-

мічного стимулювання раціонального використання і охоро-

ни земельних ресурсів та інші завдання.

Цим Положенням окреслена компетенція управління зе-

мельними ресурсами. Зокрема, управління бере участь у пере-

дачі земельних ділянок у власність і надання у користування,

в тому числі в оренду. Управління здійснює державний конт-

роль за раціональним використанням і охороною земельних

ресурсів; воно виявляє землі, що використовуються не за ці-

льовим призначенням, з порушенням установлених вимог

або нераціонально, з метою створення їх запасу для насту-

пного перерозподілу та ін.

і

Державно-правове регулювання сільського госпоідартва______203

Згідно з Положенням управління мас; іраво внести на

розгляд рад народних депутатів пропозиції іро припинення

права власності або права користування зенлею у випадку,

передбаченому Земельним кодексом України, а також про

вжиття заходів щодо створення охоронник "ериторій, поліп-

шення і освоєння земель. Йому надано гжраю перевіряти на

підприємствах, в установах і організаціїсх, у тому числі на

військових і оборонних обєктах, додержання вимог земель-

ного законодавства та ін.

7. Місцевим органом державного управлння є районний

відділ земельних ресурсів, він входить до складу районної

державної адміністрації за принципом подвйного підпоряд-

к у ті пня. Положення про цей відділ затверджено постановою

КііПіисіу Міністрів України від 7 серпня 19)6 р. Відділ утво-

(ікитм ДсрікмЦремом і ііідішрндконустьсі як Комітетові,

ПіК 1 овлииііимуЦіиіінню земельних ресусів.

ЇТ г.

3. Органи державного контролю ті інспекції

в сільському господарств

Державно-правове регулювання сільсьюго господарства

включає в себе здійснення органами державного управління

державного контролю та керівництво гровадським контро-

лемі в системі колективно-кооперативнк і акціонерних

сільськогосподарських підприємств і товариств, спілок та

обєднань. За своїм характером і змістом деркавний контроль

спрямований забезпечити повну обізнаність органів держав-

ного управління із станом виробничо-г-осюдарського фун-

кціонування кожної із галузей сільського псподарства, кож-

ного окремого самостійного виробниїо-іідприємницького

підприємства як субєкта аграрного права. іін включає в себе

перевірку виконання цими підприємствамксвоїх виробничо-

господарських бізнес-планів, додержання іравового режиму

майна і коштів, як субєктів права власиогі або ж субєктів

права повного господарського належного Опіку і звітності за

1 Термін "контроль" (з франц.) буквально означа подвійний список. В

сучасний період він наповнений значно більшим змісга, а саме: це перевірка,

облік, спостереження за чим-небудь; це відповідні -устиови, особи, що пере-

віряють діяльність будь-якої іншої організації або відювідальної особи, звіт-

ності тощо; це заключна функція управління.

<.-г_____________ Розділ Х

результатами господарювання, приділяючи особливу увагу

стану охорони і схоронності колективно-кооперативної та

державної власності.

Важливим компонентом контрольно-ревізійних функцій

цих органів є перевірки додержання фінансово-кредитної

дисципліни в процесі здійснення вИробничо-госпрозрахунко-

вої і підприємницької діяльності кожного господарюючого

субєкта. Це стосується як внутрішньогосподарської діяль-

ності, так і його юіиііііііііх .шнчкін у сфері ринкових еконо-

мічних відносин, стану додержання господарсько-договірної

дисципліни 1 забезпечення правового захисту майнових інте-

ресів сторін.

В умовах надання на праві колективної власності земель

сільськогосподарського призначення КСГіі, ВСГК і АСГТ

набуває особливої значущості здійснення державного конт-

ролю за раціональним використанням цих земель кожним

колективним, кооперативним і акціонерним сільськогоспо-

дарським утворенням, забезпечення недопустимості їх розба-

зарювання або ж невикористання. Таким же актуальним для

державного контролю є обізнаність із станом додержання

екологічного законодавства в усіх галузях сільського госпо-

дарства.

2. Зміст державного управління сільським господарством

охоплює контрольно-наглядові функції діяльності колектив-

них і державних сільськогосподарських підприємств, держав-

них і госпрозрахункових організацій, установ, обєднань.

Згідно з Положенням МінагрОїіром здійснює на підприєм-

ствах цих форм власності державний контроль за якістю

сільськогосподарської продукції та сировини під час їх вироб-

ництва, зберігання та реалізації, в тому числі під час прове-

дення експсртно-імпортних операцій (п. 4). Мінагропром

Здійснює державний контроль за якістю насіння і племінних

ресурсів.

Державний контроль спрямований на запобігання і бо-

ротьбу зі зловживаннями і порушенням державної дисциплі-

ни, на виявлення і використання резервів виробництва, під-

вищення його економічної ефективності, забезпечення схо-

ронності майна і коштів кожним сільськогосподарським то-

варовиробником.

Досягненню цієї мети приділяється увага Управлінням ор-

ганізації ревізійної роботи Міністерства агропромислового

комплексу України. Положення про це Управління затвер-

зжавно-правове регулювання сільського господарства

205

джено наказом Мінагропрому України від 19 грудня 1997 р.

Згідно з цим Положенням Управління є самостійним струк-

турним підрозділом центрального апарату Мінагропрому.

Цим Положенням окреслено основні завдання Управління, в

тому числі на нього покладаються узагальнення стану збере-

ження державної та колективної форм власності і за наслідка-

ми ревізій та перевірок підприємств, установ та організацій,

Управління вносить пропозиції на розгляд керівництву мініс-

терства- Воно здійснює контроль за усуненням недоліків і по-

рушень, виявлених ревізіями і перевірками; вживає інші захо-

ди з питань організації збереження державної та колективної

форм власності в умовах ринкової економіки.

Управління має право давати вказівки в межах своєї ком-

петенції і питані, організації ревізійної роботи, контролю за

Збереженням топарно-матсріальних цінностей та коштів, які

обоїіязкопі для виконання всіма структурними підрозділами

Мінагропрому. Воно повноважне предявляти керівникам та

іншим посадовим особам обєктів, що ревізуються чи переві-

ряються, вимоги щодо усунення виявлених порушень законо-

давства з питань збереження і використання державної і ко-

лективної власності.

3. В системі Мінагропрому на виконання Закону "Про ка-

рантин рослин" функціонує державна служба з карантину

рослин. Ця служба провадить свою діяльність на підставі Ста-

туту державної служби з карантину рослин України, який Ка-

бінет Міністрів затвердив своєю постановою від 28 жовтня

1993 р. На цю державну службу покладено обовязок здійсню-

вати систему державних заходів, спрямованих на захист рос-

лин, продукції їх перероблення, сировини, окремих вантажів

тощо від карантинних обєктів1.

1 При цьому мається на увазі, що терміни в ньому вживаються в такому

значенні: карантин рослин - правовий режим, що передбачає систему дер-

жавних заходів, спрямованих на захист рослин, продукти їх переробки, сиро-

вини, окремих вантажів тощо від карантинних обєктів. Особливий

карантинний режим - особливий правовий режим діяльності державних ор-

ганів, органів місцевого і регіонального самоврядування, підприємств, уста-

нов і організацій, спрямованих на локалізацію та ліквідацію вогнищ

карантинних обєктів і на тимчасове встановлення передбачених законом об-

мгжень у здійсненні прав громадян, а також прав юридичних осіб. Карантин-

ний обєкт - шкідник, збудник хвороби рослин чи бурян, який відсутній або

обмежено поширений на території України, але може завдати значної шкоди

і" -слинам або рослинній продукції.

206

Державно-правове регулювання сільського господарства 20Т

Розділ X

Державна служба з карантину рослин складається із цен-

трального спеціально уповноваженого органу з карантину

рослин - Головної державної інспекції з карантину рослин

та Центральної науково-дослідної карантинної лабораторії,

Центрального фумігаційного загону Мінагропрому та інших

спеціальних органів у галузі карантину рослин, підпорядкова-

них Головній державній інспекції з карантину рослин.

Статут дсржапної служби пизначас такі основні завдання з

карантину рослин, як:

охорона території країни від занесення або самостійного

проникнення з-за кордону або з карантинної зони карантин-

них обєктів; своєчасне виявлення, локалізація і ліквідація

карантинних обєктів, а також запобігання проникненню їх в

регіони країни, де вони відсутні, здійснення державного

контролю за додержанням особливого карантинного режиму

і проведенням заходів щодо карантину рослин під час виро-

щування, заготівлі, вивезення, ввезення, перевезення, збері-

гання, перероблення, реалізації та використання підкаран-

тинних матеріалів та обєктів.

Цим же Статутом визначено компетенцію органів держав-

ної служби з карантину рослин. До її повноважень віднесено,

зокрема, проведення експертизи підкарантинних матеріалів

та обєктів, видача карантинних документів на імпорт насін-

ня, рослин і продукції рослинного походження; внесення по-

дання до Кабінету Міністрів України про запровадження

особливого карантинного режиму, здійснення контролю за

додержанням законодавства з карантину рослин, у тому числі

під час укладання договорів (контрактів) на завезення з-за

кордону продукції рослинного походження; державний конт-

роль за проведенням карантинних заходів підприємствами,

установами, організаціями та громадянами. Ці органи повно-

важні вживати відповідно до законодавства термінових захо-

дів для локалізації та ліквідації карантинних обєктів, запобі-

гання їх поширенню.

Карантинна перевірка насіння і посадкового матеріалу

проводиться відповідно до Положення про порядок каран-

тинної перевірки імпортного насіннєвого і посадкового мате-

ріалів на території України, що затверджується Мінагропро-

мом України. Статут державної служби з карантину рослин

містить в собі права та обовязки посадових осіб державної

служби з карантину рослин та професійні вимоги до спеці-

алістів в галузі карантину рослин.

4. У системі державно-правового регулювання сільського

господарства істотне місце належить ветеринарній справі, яка

потребує спеціального державного управління. Таким само-

стійним органом центрального апарату Мінагропрому є Дер-

жавний департамент ветеринарної медицини.

Правове становище і правомочності цього органу затвер-

джено постановою Кабінету Міністрів України від 17 листо-

пада 1997 р. №1277.

Відповідно до цього положення основними завданнями

Державного департаменту визначено такі напрямки діяль-

ності, як:

Профілпктика, діагностика, лікування інфекційних, інва-

4і|||й<і ііскіртних вор(іб свійських ііііірип та дикої фауниі -

іЮЯТролі. чд иип<ЖМїіпном та випуском для реалізації доб

роякісних у ветеринарному і санітарному відношенні сирови-

ни і продуктів тваринного походження;

захист населення від хвороб, спільних для тварин і людей;

охорона території України від занесення інфекційних хво-

роб тварин з території інших держав;

контроль за якістю виробництва лікарських, діагностич-

них, профілактичних засобів і кормових добавок, призначе-

них для ветеринарної медицини;

радіологічний і токсикологічний контроль продуктів тва-

ринного і рослинного походження на ринках, мясокомбіна-

тах, холодильниках і базах заготівлі, зберігання і реалізації

продуктів тощо;

проведення незалежної ветеринарно-санітарної експерти-

зи тварин, сировини і продуктів тваринного і рослинного по-

ходження, кормів і препаратів, призначених для цілей ветери-

нарної медицини, в разі їх експорту та імпорту; ,

визначення основних напрямів і координація проведеннд

заходів, повязаних із міжнародним співробітництвом з пиі

тань ветеринарної медицини;

впровадження в практику досягнень ветеринарної науки.

Цим Положенням окреслена компетенція Державного де-

партаменту і підпорядкованих йому органів і установ. Ними

здійснюється ветеринарний контроль за виконанням актів за-

конодавства з ветеринарної медицини.

Повноваження обласної і районної ланки управління вете-

ринарної дисципліни визначено спеціальними положеннями,

які затверджені постановою Кабінету Міністрів України від

19 квітня 1993 р., а саме. Положення про управління ветери-

нарної медицини з державною ветеринарною інспекцією об-

ласної державної адміністрації і Положення про районне під-

приємство державної петеринарної медицини.

Обласне управління ветеринарної медицини з державною

ветеринарною інспекцією с місцевим органом Головного уп-

равління Мінагропрому і йому підпорядковується, а також

входить до складу обласної державної адміністрації за прин-

ципом подвійного підпорядкування. Воно здійснює функції і

повноваження обласної державної адміністрації у галузі конт-

ролю та організації заходів щодо профілактики, діагностики,

лікування та ліквідації інфекційних інвазійних і незаразних

хвороб тварин. Компетенцією ветеринарної інспекції є пра-

вове, організаційне і матеріально-технічне забезпечення уста-

нов та організацій державної ветеринарної медицини області,

Обласному управлінню підпорядковуються обласні та міські

державні підприємства (лікарні ветеринарної медицини, ра-

йонні державні підприємства (лікарні) ветеринарної медици-

ни на правах управління, обласних та районних лабораторій

ветеринарної медицини, контроль за додерженням юридич-

ними та фізичними особами ветеринарно-санітарних вимог,

спрямованих на захист навколишнього природного середови-

ща та ін.

Районне підприємство (лікарня) державної ветеринарної

медицини на правах управління районної державної адмініст-

рації є місцевим органом, державної мережі ветеринарної ме-

дицини, входить до складу районної державної адміністрації

та підпорядковується обласному управлінню державної вете-

ринарної медицини з державною ветеринарною інспекцією з

питань, віднесених до його компетенції. Районному управ-

лінню підпорядковуються дільничі лікарні з дільницями та

пунктами, державна лабораторія ветеринарної медицини  з

лабораторіями ветеринарно-санітарної експертизи на рин

кахта ін.

Районне управління (підприємство) має право давати роз-

порядження щодо виконання протиепізоотичних і ветеринар-

но-санітарних заходів> які обовязкові для виконання керів"

никами господарств, підприємствами, організаціями та гро-

Державно-правове регулювання сільського господарства_____209

мадянами. При встановленні випадків заразних хвороб чи

появі підозрювання про наявність особливо небезпечного

захворювання тварин районне управління вповноважене ви-

давати розпорядження про їх забій, знезараження продуктів і

сировини тваринного походження, переробку їх чи утиліза-

цію. Воно має право забороняти використання для спожи-

вання продуктів тваринного походження, а також переробку

тваринницької сировини, що не відповідають ветеринарно-

санітарним вимогам. Районне управління має право наклада-

ти адміністративні стягнення на посадових та інших осіб за

порушення закону України "Про ветеринарну медицину".

5. Різновидом державної служби є державні інспекції в

сільському господарстві. Термін "інспекція" в перекладі з

латинської мови означає огляд, розгляд і вживається в сучас-

ний період для найменування державного або громадського

органу, який покликаний здійснювати державно-наглядову

функцію із специфічних питань у сфері сільськогосподар-

ського виробництва і повязаних з ним виробничо-техноло-

гічних та соціальних проблем (охорона навколишнього сере-

довища, охорона здоровя людини, захищеність флори і фау-

ни та ін.).

Державно-правове регулювання сільського господарства

включає в себе визначення сфери сільськогосподарського ви-

робництва, у якого є необхідність нормативно-правовими за-

собами регулювати питання державного насіннєвого контро-

лю. Правове становище цієї інспекції визначено Положенням

про Українську державну насіннєву інспекцію Міністерства

сільського господарства і продовольства України, що затвер-

джене 27 липня 1992 р.

Названа інспекція здійснює державний насіннєвий конт-

роль в науково-дослідних і навчально-виробничих обєднан-

нях і системах, колективних сільськогосподарських підпри-

ємствах, радгоспах, заготівельних та інших підприємствах і

організаціях, незалежно від їх відомчої належності, а також в

асоціаціях, організаціях орендарів, орендних підприємствах,

сільськогосподарських кооперативах, акціонерних сільсько-

господарських товариствах, селянських (фермерських) госпо-

дарствах, в організаціяхДнших форм господарювання і в гро-

мадян, які займаються виробництвом, заготівлею, обробкою,

зберіганням і реалізацією насіння, сільськогосподарських

культур та садивного матеріалу картоплі.

210

Важливим повноваженням державної насіннєвої інспекції

є визначення перспектив розвитку насіннєвого контролю на

основі науково-технічного проірссу, розробка і реалізація

науково-технічної політики її насіннєвому контролі, направ-

леної на створення насіпнсіїих фондів з високими сортовими

і посівними якостями. інспекція чабсяіечує державний конт-

роль в організаціях України іи якістю насіння всіх сільсько-

господарських культур і спливного матеріалу картоплі. Зона

наділена правом ііііклплііти зііборону до прийняття необхід-

них заході> і НіД110ПіДИИХ рішень ііа використання для посіву

некондиційного насіння, а також складських приміщень, та-

ри, транспортних засобів в разі непридатності їх для зберіган-

ня і транспортування насіння та ін. ,

В системі Мінагропрому України функціонує сім спеціалі-

зованих державних інспекцій:

- Українська державна насіннєва інспекція (Укрдержна-

сінінспекція) входить до складу Головного управління земле-

робства та маркетингу продовольства й рослинництва Мініс-

терства АПК України;

- Державна племінна інспекція (Держплемінспекція) вхо-

дить до складу Головного управління виробництва маркетин-

гу продовольства та тваринництва з державною племінною

інспекцією Міністерства АПК України;

- Державна інспекція по заготівлях і якості продукції

(Держзаготінспекція) є окремим відділом Міністерства Аі%

України; ,,і

- Державна хлібна інспекція (Держхлібінспекція) є окреїо

мим відділом Міністерства АПК України; ,

- Державна інспекція по нагляду за технічним станом ма-

шин, обладнання та якістю пально-мастильних матеріалів

(Держтсхнагляд) е окремим нідділдом Міністерства АПК

України;

- Ветеринарна інспекція Державного департаменту вете-

ринарної медицини;

- Головна державна інспекція України з карантину

рослин.

Практично можна виділити три форми (види) правового

становища вказаних інспекцій:

1) інспекції, які входять до складу структурних підрозділів

МінАПК України - Головних управлінь МінАПК України;

-правове регулювання сільського господарства 211

і 2) інспекції, які самі є структурними підрозділами (само-

стійними відділами) МінАПК;

3) інспекції, які за правовим статусом не входять до Мі-

ністерства АПК України.

б. На виконання Закону "Про особливості приватизації

майна в агропромисловому комплексі" від 10 липня 1996 р. в

Україні здійснена приватизація заготівель сільськогосподар-

ської продукції з усією й матеріальною базою. Держава зали-

шила за собою лише контроль за належним Її зберіганням і

забезпечення додержання вимог щодо її якості. З метою

здійснення державно-правового регулювання суспільних від-

носин з цього приводу Мінагропром України утворив дер-

жавну інспекцію з питань заготівлі і якості продукції і визна-

чив її правове становище завдяки Положенню про державну

інспекцію по заготівлях і якості продукції (відділ) Міністер-

ства агропромислового комплексу України. Це Положення

затверджено наказом від 19 грудня 1997 р.

Названа інспекція (відділ) становить собою міжгалузевий

орган агропромислового комплексу України з питань держав-

ного контролю заготівель і якості сільськогосподарської про-

дукції; вона є самостійним структурним підрозділом цен-

трального апарату Міністерства агропромислового комплексу

України. Держзаготінспекція здійснює координацію діяль-

ності інспекції заготівель і якості сільськогосподарської про-

дукції обласних і Севастопольської міської державної адмі-

ністрації. Серед її повноважень основними завданнями є ор-

ганізація роботи відповідних державних служб з питань заго-

тівель та якості продукції, сприяння здійсненню заходів щодо

державної підтримки виробників, цільового використання

бюджетних коштів. інспекція наділена правом розробляти

умови заготівель сільськогосподарської продукції і сировини

та інших нормативних документів, що регламентують її за-

купівлю заготівельними організаціями, а також вимог, повя-

заних з якістю і сертифікацією сільськогосподарської продук-

ції та ін.

Самостійним структурним підрозділом центрального апа-

рату Міністерства агропромислового комплексу України є

державна хлібна інспекція. Правове становище цієї інспекції

визначено відповідним Положенням, яке затверджене нака-

зом від 19 грудня 1997 р.

212

На хлібну інспекція покладається обовязок здійснювати

державний контроль за якістю, збереженням та раціональним

використанням зерна і продуктів його переробки, насіння

олійних культур, сировини для комбікормового виробництва

і комбікормів.

Хлібна інспекція контролює дотримання підприємствами

галузі встановленого порядку приймання, розміщення, збере-

ження та раціонального никористиння зерна, продуктів його,

переробки, а також правильність ии шачення якості зерна і

розрахунків за нього при закупівлях. На хлібну інспекцію по-

кладено обовязок аналізувати причини зараження зерна при

зберіганні, визначати здійснення необхідних заходів по лікві-

дації зараженості та захисту хлібопродуктів від шкідників та ін.

 4. Державно-економічне сприяння

розвитку сільського господарства

1. Державно-правове регулювання охоплює собою засоби

державно-економічного сприяння розвитку сільського госпо-

дарства шляхом матеріальної підтримки, фінансово-кредит-

них засобів, налагодженню організаційно-правових форм

реалізації сільськогосподарської продукції на засадах ринко-

вих економічних відносин. Зазначене сприяння безпосеред-

ньо стосується усіх колективних і державних сільськогоспо-

дарських підприємств та селянських (фермерських) госпо-

дарств. Його метою є зміцнення їхнього економічного та

прибуткового господарювання. Завдання і цілеспрямованість

державно-економічних методів полягає у сприянні і допомозі

держави вийти із того кризового становища, в якому опини-

лися нині сільськогосподарські товаровиробники.

2. За сучасних умов стану економіки одержання кредитів

(позичок) набуває значення необхідної умови господарюван->

ня колективних і державних сільськогосподарських підпри-

ємств і селянських (фермерських) господарств. Кредиторами

виступають Національний банк України, комерційний агро-

банк "Україна" та інші комерційні банки. Кожний з них за

надану підприємству суму кредиту одержує від нього гарантію

її повернення та забезпечення максимального доходу (маржі)

від цієї операції. Залежно від цілей використання кредитів во-

ни поділяються на довгострокові і короткострокові. Перші

Державно-правове регулювання сільського господарства 213

головним чином використовуються на капіталовкладення

(придбання комбайнів, тракторів, іншої сільськогосподар-

ської техніки, племінної худоби, будівництво господарських

споруд і приміщень і т. ін.). Короткостроковий кредит вико-

ристовується головним чином як обігові кошти господарства.

За сучасних скрутних економічних умов кошти позичаються

на сільськогосподарські поточні потреби: придбання пально-

мастильних матеріалів для проведення весняних польових ро-

біт, збирання врожаю, придбання Мінеральних добрив, запас-

них частин для ремонту машин та покриття інших необхідних

витрат.

Сільськогосподарське виробництво без фінансової під-

тримки держави існувати не може, і держава покликана

сприяти тому, щоб сільськогосподарські товаровиробники

одержували кредитні ресурси на прийнятних для них умовах.

Державі доцільно економічне сприяння підприємствам орга-

нізовувати таким чином, щоб платежі повертались своєчасно,

невиправдано не збільшувались неплатежі, оскільки це при-

зведе до некерованості економікою сільського господарства;

Назрілою є необхідність удосконалення фінансово-кредитно-

го механізму шляхом встановлення відсоткових ставок за кре-

дити, які надаються сільськогосподарським підприємствам на

виробничі потреби, необхідно враховувати терміни кругообігу

обігових коштів, знайти джерела для покриття різниці між

ставками, встановленими Національним банком України і

пільговими ставками одержання кредитів.

Економічним методом сприяння збереженню відповідного

рівня сільськогосподарського виробництва є дотації і ком-

пенсації. Дотації за своїм призначенням і змістом становлять

собою виплати (доплати), що їх держава надає товаровироб-

никові з метою заохотити і допомогти йому результативно

вести своє господарство, підтримувати можливий для нього

рівень одержання молока, мяса, зернової продукції і т. ін.

Компенсації - засіб повернення (відшкодування) коштів

державою власникові пально-мастильних матеріалів, які на-

давалися колективним і державним сільськогосподарським

підприємствам для проведення весняних або осінніх польо-

вих робіт та збирання врожаю, а також в інших випадках. В

  Докладніше ці питання див.: Демяненко М. Я. "Сучасна аграрна політика

України: проблеми становлення, - К., 1996.:-С. 169.

214

Розділ X

умовах економічної скрути держава фактично не усувалася

від регулювання цін на сільськогосподарську продукцію. Од-

наче, дотації і компенсації, виплати вводились безсистемне,

без належного управління самим цим процесом, під тиском

нагальних вимог щодо потреб виробництва і реалізації вироб-

леної продукції.

3. У визначенні економічного стану сільського господар-

ства в цілому і стану економіки кожного окремого колектив-

ного або державного сільськогосподарського підприємства

важливе значення належить закупівлі виробленої ними

сільськогосподарської продукції держаною для задоволення

своїх невідкладних потреб (продукти харчування для зброй-

них сил, потреб Міністерства охорони здоровя; Міністерства

внутрішніх справ та ін.). Щ закупівлі здійснюються на підста-

ві державного замовлення. Для сільськогосподарських това-

ровиробників державні замовлення є гарантованим засобом

реалізації виробленої продукції. Держава гарантує відповідну

оплату за цю продукцію.

Завдяки державним замовленням і системі укладеним з

сільськогосподарськими виробниками договорів реалізується

лише частина виробленої продукції. Зазначена сільськогоспо-

дарська продукція (продукти харчування) і сільськогосподар-

ська сировина для переробної промисловості є предметом

вільної купівлі-продажу, тобто предметом ринкових еконо-

мічних відносин. За цих умов виникла ціла система спеціаль-

них утворень - бірж та їм подібних організацій, у створенні

яких держава бере участь. Таким чином, державно-правове

регулювання стосується не лише виробництва сільськогоспо-

дарської продукції, а й її реалізації. Ця діяльність також є

обєктом державно-правового регулювання сільського госпо-

дарства. Проводячи закупівлю сільськогосподарської продук-

ції шляхом державних замовлень і спеціальних договорів міх

заготівельними організаціями і виробниками, держава бере

безпосередню участь у реалізації цієї продукції і здійснює

державно-економічне сприяння цій галузі народного госпо-

дарства. Виробництво продуктів харчування і сільськогоспо-

дарської сировини для переробної промисловості є товарним

виробництвом. Характеризуючи економічні методи держав-

ного управління сільським господарством, необхідно зазна-

чити, що компонентом цього управління є проблема ціни на

сільськогосподарську продукцію. За умов товарного вироб-

Державно-правове регулювання сільського господарства 215

ництва ціна становить собою грошовий вираз вартості товар-

ного продукту,

Визначення вартості за сучасних економічних умов госпо-

дарювання є справою складною і практично неможливою, а

положення п. 2 ст. 27 Закону "Про колективне сільськогоспо-

дарське підприємство" щодо того, що зазначені в цій нормі

складові економічного методу забезпечують обмін між сіль-

ським господарством і промисловістю є спірним.

4. Усі колективні і державні сільськогосподарські підпри-

И ємства, кожне селянське (фермерське) господарство і кожний

громадянин як працівник сільського господарства зобовяза-

ний сплачувати державі податки і податкові платежі. Цей

обовязок закріплено в ст. 67 Конституції України. Одержані

й порядку оподаткування суми призначені для поповнення

держашюго бюджету. Види, порядок і розміри податків та

збори визначені відповідними законами. Аграрні товарови-

робники, їхні працівники - члени колективних сільськогос-

подарських підприємств і трудівники державних підприємств,

селянські (фермерські) господарства та інші громадяни в

обовязковому порядку сплачують податок на прибуток під-

приємств і організацій - 23,1%, податок на додану вартість -

21,6%, акцизний збір - 1,9%, податок з громадян - 7,7%.

Податки - найбільш істотний і вирішальний засіб регулю-

вання економічних відносин і інтересів держави, важливе

джерело коштів для розвязання соціальних проблем народу.

Зазначені особливості і призначення податків наділяють їх

рисами фіскального характеру.

Багаторічний досвід використання податків і зборів під-

твердив, що податки і збори суспільство (держава) спроможні

використовувати як фінансовий засіб для обмеження або ж

стимулювання окремих видів суспільного виробництва, за до-

помогою такого важеля як податки і збори регулювати відпо-

відні виробничі відносини. За умов сільського господарства

такий податково-фінансовий важіль застосовується шляхом

зменшення розміру оподаткування при виробництві еколо-

 гічно чистої сільськогосподарської продукції, тобто тих про-

_ дуктів харчування, що вирощуються на лише органічних доб-

 ривах. Цей же засіб, як свідчить досвід, застосовується при

ЦВ одержанні продукції високопородного тваринництва, при

впровадженні посівів сортових високоцінних культур. Лише

стосовно наведених випадків підставне твердити про стиму-

216

4 "ЯИОіЧоСі

Розділ X

люючу і регулюючу роль для товаровиробника сільськогоспо-

дарської продукції встановлених державою податків і зборів.

Лише у цьому разі податки і збори підставне розглядати еко-

номічним методом державного управління сільським госпо-

дарством.

б 5. Правові методи

регулювання сільського господарства

1. У науці аграрного права наповнені певним правовим

змістом поняття методів аграрного права. Поряд з цим у ній

розмежовуються правові методи, властиві правовим методам

регулювання суспільних відносин, що становлять зміст аграр-

них правовідносин, мають свій власний предмет, характери-

зуються певними суспільними правовими ознаками. Такий

своєрідний метод правового регулювання є властивим і пра-

вовому інституту аграрного права - державно-правовому ре-

гулюванню сільського господарства.

Правові методи регулювання перебувають у прямій залеж-

ності від тих двох основних складових цього правового інсти-

туту - державного управління сільським господарством, що

стосується діяльності державних сільськогосподарських під-

приємств, та колективних сільськогосподарських підпри-

ємств і приватних селянських (фермерських) господарств.

Зміст і особливості правових методів регулювання сільсь-

кого господарства безпосередньо залежать від суспільного

призначення цілей, змісту законів і підзаконнйх (норматив-

но-правових) актів, що становлять у своїй єдності джерела аг-

рарного права. Враховуючи недержавний характер колектив-

них сільськогосподарських підприємств і селянських (фер-

мерських) господарств відповідну правову значимість при

цьому має юридична сила норм, вміщених у цих джерелах аг-

рарного права.

У процесі здійснення державно-правового регулювання ді-

яльності колективних і державних сільськогосподарських під-

приємств і господарювання селян-фермерів застосовуються

правові методи прямого веління (імперативу) і метод порад,

рекомендацій.

2. Правовий метод прямого веління в першу чергу стосу-

ється додержання вимог Конституції України. Усі громадяни,

а ними є працівники державних сільськогосподарських підт

Державно-правове регулювання сільського господарства 217

приємств, члени колективних сільськогосподарських підпри-

ємств і власники селянського (фермерського) господарства,

згідно з ст. 67 Конституції України зобовязані сплачувати

податки і збори. Згідно з чинним податковим законодавством

тдповідні податки і збори сплачують усі субєкти аграрного

права, що мають права юридичної особи.

На субєктів аграрного права поширюються норми адмі-

ністративного права. За умов визначених законом, вони є

субєктами адміністративних правовідносин і відповідно до

них застосовується правовий метод прямого веління. Зокре-

ма, метод прямого веління застосовується у взаєминах орга-

нів державного контролю і державних інспекцій з колектив-

ними і державними сільськогосподарськими підприємствами,

(слянськими (фермерськими) господарствами, власниками

нриштціх підсобних особистих господарств.

3. Конституція України становить основу державно-пра-

нивого регулювання сільського господарства. Властива її нор-

мам юридична сила акта прямої дії означає, що ті правові

норми, які безпосередньо повязані з правомочностями

сільськогосподарських підприємств та їхніх працівників (пра-

цівників державних і членів колективних сільськогосподар-

ських підприємств є нормами прямого веління (імперативни-

ми). Такими конституційними нормами належить розглядати

норму ст. 36, в якій йдеться про право громадян вступати в

обєднання з метою здійснення і захисту своїх економічних,

трудових, соціальних прав та інтересів. Волевиявлення

вступати в члени КСГП, ВСГК, СпС, АСГТ є справою доб-

ровільною. Ніхто не може бути примушений до вступу в

обєднання.

Стосовно працівників сільськогосподарських підприємств

юридичну силу прямої дії має норма ст. 48, згідно з якою

кожному громадянину належить право на достатній життєвий

рівень для себе і своєї сімї, що включає достатнє харчування,

одяг, житло. За сучасних умов суспільного співжиття життє-

вий рівень громадян головним чином визначає одержувана

заробітна плата працівника державного і оплата праці члена

колективного сільськогосподарського підприємства. Одержу-

вана переважною більшістю працівників сільського господар-

ства плата за працю є невисокою. Чинне трудове законодав-

ство з метою гарантування певного розміру оплати праці пра-

цівникам за виконану ними роботу встановлює мінімальну

218

заробітну плату. Згідно з Законом України "Про оплату пра-

ці" від 24 березня 1995 р. мінімальна заробітна плата в Украї-

ні визначається у розмірі не нижчому за вартісну величину

межі малозабезпеченості з розрахунку на працездатну особу.

Розмір мінімальної заробітної плати встановлюється Верхови-

ною Радою України один раз на рік при затвердженні держав-

ного бюджету.

Мінімальна заробітна плита с соціальною гарантією,

обовязковою на всій території України для підприємств,

установ, організацій і обєднань усіх форм власності і госпо-

дарювання.

Обовязковою для державних і колективних сільськогос-

подарських підприємств та селянських (фермерських) госпо-

дарств є норма ст. 49 Конституції України про охорону здо-

ровя громадян. У цих виробничо-господарських утвореннях

громадяни виступають як їхні робітники, спеціалісти і члени

КСГП. На них повною мірою поширюються норми Закону

"Про охорону праці" та ряд нормативно-правових актів,

спрямованих на додержання техніки безпеки і виробничої са-

нітарії. Зазначені правові норми і правовідносини, які при

цьому виникають є адміністративно-правовими і внаслідок

цього є імперативними. Адміністративно-правова відпові-

дальність настає в разі вчинення адміністративного проступ-

ку. Порушення аграрно-правових норм, що стосуються пра-

вил техніки безпеки праці і виробничої санітарії і визначені

внутрішньогосподарськими локальними правовими норма-

ми, тягнуть за собою дисциплінарну відповідальність. За сво-

єю правовою сутністю такі локальні правові норми є нормами

прямого веління, застосовуваними в межах підприємства.

4. Колективні сільськогосподарські підприємства, сільсь-

когосподарські кооперативи, спілки селян, сільськогосподар-

ські акціонерні товариства - всі вони є організаційною фор-

мою виробиичо-господарського спілкування з метою ство-

рення свого колективно-кооперативного підприємства, для

одержання продуктів харчування і сільськогосподарської си-

ровини, для задоволення своїх потреб та їх реалізації, для

одержання прибутків, досягнення інших статутних цілей, їх-

ня виробничо-підприємницька діяльність базується на їх пра-

ві власності на засоби і продукти виробництва, колективної

трудової участі на засадах самоврядування, на праві спільної

Державно-правове регулювання сільського господарства 2\9

колективної і особистої власності членів підприємства на

землю сільськогосподарського призначення.

Ця діяльність провадиться на підставі чинного аграрного

законодавства і за умовою певного державного керівництва.

Суспільство в особі держави і органів державного управління

сільським господарством, виходячи із вищенаведених органі-

заційно-правових, економічних і соціальних ознак колектив-

них підприємств має враховувати їх при визначенні правових

методів державного керівництва цими колективними підпри-

ємствами.

Нагромаджений за багато років досвід взаємин між держа-

ною з її органами державного управління і колективними

гіпьськогосполарськими утвореннями свідчить про доціль-

чіть іастінупаніїй пріпюпого методу рекомендацій, порад.

НМ іяіриймннпмяі кожним конкретним КСГП як такі, що

КіЩіт-по прийняти і інстосонупати в своєму підприємстві.

5ИЇк>мс11іції, поради за своїм змістом стосуються пи-

і.інь, які згідно з Статутом підприємства віднесені до компе-

и-нції органів самоврядування колективного підприємства.

Чільне місце серед рекомендацій належить внутрішньогоспо-

царським правовим актам. З метою забезпечення відповід-

ності цих актів вимогам закону або підзаконного акта, прий-

нятого державою з питань діяльності колективного сільсько-

господарського підприємства, досягнення юридичних поло-

жень (норм) в цих актах, впровадження передового досвіду

вирішення і нормативного врегулювання окремих питань ці

акти приймаються як внутрішньо-господарські локальні пра-

вові акти. Першорядними серед них є Статут підприємства,

що відповідає вимогам Закону "Про колективне сільськогос-

подарське підприємство". Закону "Про сільськогосподарську

кооперацію" та ін. і Примірному зразку Статуту колективного

сільськогосподарського підприємства.

6. Цілком виправданою є практика розробки і прийняття

рекомендаційних актів науковими установами. Зокрема, ме-

тодичні рекомендації по приватизації майна колективних

сільськогосподарських підприємств. Цей акт схвалено сек-

цією економіки науково-технічної ради Міністерства сільсь-

кого господарства і продовольства 2 жовтня 1992 р. З ураху-

ванням зазначених рекомендацій кожне КСГП розробляє від-

повідне Положення як внутрішньогосподарський локальний

правовий акт і керується ним при паюванні майна членів підт

220 РозділХ

приємства залежно він їхньої частини в основних засобах ви-

робництва.

Юридичної сили локального правового акта рекомендації

набувають з часу їх прийняття або затвердження органами са-

моврядування колективного сільськогосподарського підпри-

ємства. З цього моменту нони набувають значення джерела

аграрного права і ними повинні керуватися органи самовря-

дування і посадові особи КСГП, а також враховувати їхні

субєкти, що вступають у припонідносини з КСГП, ВСГК,

АСГТтаін.

Мінагропром України в межах своїх повноважень на вико-

нання актів аграрного законодавства видає накази, організо-

вує і контролює їх виконання. Визначені ними рішення є

обовязковими для виконання центральними і місцевими ор-

ганами виконавчої влади, органами місцевого самоврядуван-

ня, підприємствами, установами, організаціями усіх форм

власності та громадянами. У процесі їх виконання колективні

і державні сільськогосподарські підприємства враховують свої

конкретні умови виробничо-підприємницької діяльності, до-

тримуються свого Статуту, вимог госпрозрахункової результа-

тивності та забезпечення інтересів працівників підприємства.

Вказівки Мінагропрому та його органів, обласної і район-

ної ланки органів державного управління з питань забезпе-

чення схоронності їхнього майна, коштів, цінних паперів,

усунення порушень Статуту підприємства, забезпечення ра-

ціонального використання земель сільськогосподарського

призначення, додержання вимог екологічного законодавства

та інших підлягають виконанню підприємствами в першу

чергу.

 6. Здійснення державно-правового

регулювання сільського господарства

1. Державно-правове регулювання сільського господарства

Провадиться шляхом організаційно-правового забезпечення

виконання норм аграрного права, що вміщені в актах аграр-

ного законодавства. Поняття і сутність належного виконання

цих норм полягає в окресленому нормами права колі субєк-

тів, які згідно з своїм правовим становищем зобовязані вико-

нувати вимоги аграрних правомочностей, визначенні обєк-

тів, тобто галузей і ланок сільськогосподарського виробницт-

Двржавно-правове регулювання сільського господарства 221

ва, на які ці норми спрямовані і покликані їх регулювати; в

тому, якими правовими засобами, способами і методами ре-

гулюються суспільно-виробничі відносини у регульованій

сфері; у визначенні і реалізації організаційно-управлінських,

економічних, майнових, трудових, господарсько-договірних

відносин, що регулюються у кожному конкретному випадку.

При цьому необхідно визначати ефективність і результатив-

ність застосування цих норм.

Норми аграрного права визначають лише основоположні

риси сільського господарства. Процес господарювання поряд

і виконанням (додержанням) вимог права включає в себе

широку активність і ініціативу керівників, спеціалістів і пра-

цівників - виконавців сільськогосподарських робіт, сфери

і)|нм|МММмхніін<>іо обслуговування, збереження і схорон-

іііЦВіРлткої продукції. Ті ефективної реаліза-

СцИНЯрЯО її господарської діяльності в цілому. Здійс-

нення державно-правового регулювання охоплює собою реа-

лізацію субєктивних прав і юридичних обовязків кожним із

учасників сільського господарства.

2. Належне виконання аграрно-правових актів забезпечу-

ється шляхом прийняття їх щодо правового становища поса-

і дових осіб (керівників і спеціалістів сільського господарства),

| правового режиму майна (фондів), що належить колективно-

| кооперативним та державним підприємствам, визначення

| правосубєктності окремих виробничо-господарських підроз-

і ділів та ін. Наприклад, таким актом є Положення про спеці-

аліста сільського господарства. Положення про паї та розпо-

діл дивідендів у КСГП та ін. Серед внутрішньогосподарських

(локальних) актів особливу значущість має Положення про

оплату праці в колективно-кооперативному підприємстві. За

сучасних скрутних економічних умов виконанню цього акта

органи державного управління сільським господарством на-

лежної уваги не приділяють, до питань оплати праці членів

КСГП, ВСГК, АСГТ, СпС ставляться байдуже, виправдову-

ють своє невтручання виробнйчо-господарською самостій-

ністю цих підприємств.

3. В науці теорії права вкладається відповідний зміст в по-

няття виконання вимог правової норми і права застосування

юридичної норми. Виконання вимог правової норми є

обовязковою правомочністю сільськогосподарського підпри-

ємства як юридичної особи. Такими ж обовязковими є від-