1. Сільськогосподарські працівники

як субєкти аграрних правовідносин

1. До субєктів права юридична наука відносить учасників

суспільних відносин (громадян та юридичних осіб), які на

підставі чинного законодавства є носіями субєктивних прав і

юридичних обовязків. Субєктами аграрного права виступа-

ють громадяни, сільськогосподарські підприємства всіх форм

власності та форм господарювання. Всі названі субєкти аг-

рарного права за законом наділені специфічними властивос-

тями, юридичне закріпленим базовим становищем (правовим

статусом), що дає їм можливість брати участь у конкретних

правовідносинах. Серед них важливими є суспільні відносини

у сфері праці.

Правовий статус працівника сільськогосподарського під-

приємства - це закріплена в нормах чинного законодавства

системно впорядкована сукупність реальних прав, юридич-

них обовязків та інтересів працівника, Що їх охороняє закон,

у сфері обраної ним суспільне корисної діяльності, яка гаран-

тується державою і особистою відповідальністю працівника

перед законом, суспільством і трудовим колективом.

Правовий статус - це результат визнання державою всіх

або окремих категорій громадян носіями прав, обовязків, ін-

тересів, що їх охороняє закон.

Розрізняють загальний, спеціальний та індивідуальний

правові статуси особи. Загальний і спеціальний статуси існу-

ють поза стадією реалізації, в статиці. Коли працівник сільсь-

кого господарства як конкретний індивід реалізує належні

йому статутні права і обовязки, він набуває індивідуального

правового статусу. Останній є змінним, динамічним у часі та

 Див.: Алексеев С. С. Общая теория права. Т. 2. - М., 1982. - С. 138.

142 Розділ VІІ

показує, які права і обовязки їх носій фактично реалізує в да-

ний момент.

Правовий статус сільськогосподарських працівників скла-

дається з трьох основних частин: 1) конституційних прав,

свобод і обовязків громадян України; 2) прав і обовязків, за-

кріплених галузевим ііікоподіїкстіюм для всіх найманих пра-

цівників; 3) прав і обоинчкін, що відображають специфіку

правового станоитції ііраціиііикін саме сільськогосподар-

ських підприємств, а і переходом до багатоукладної економі-

ки - сільськогосподарських підприємств всіх форм власнос-

ті, форм господарювання, а також найманих працівників се-

лянських (фермерських) господарств.

2. Основні права, свободи і обовязки громадян нашої дер-

жави закріплено в Конституції. Вони складають основу пра-

вового становища громадянина України і є єдині для всіх

працівників, в тому числі і для сільськогосподарських.

Характерною ознакою нової Конституції України є те, що

її окремий, 11-й розділ значно розширює і досить детально

регламентує права, свободи та обовязки людини і громадя-

нина. Відповідно до ст. З Конституції права і свободи людини

та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності дер-

жави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність.

Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є голо-

вним обовязком держави. Людина, її життя і здоровя, честь

і гідність, недоторканність та безпека визнаються в Україні

найвищою соціальною цінністю.

Дбаючи про забезпечення прав і свобод людини та гідних

умов її життя, Основний Закон України (ст. 36) надає право

громадянам України вільно обєднуватися у політичні партії

та громадські організації для здійснення і захисту своїх прав і

свобод та задоволення політичних, економічних, соціальних,

культурних та інших інтересів, В тому числі громадяни мають

право на участь у професійних спілках з мстою захисту своїх

трудових і соціально-скономічних прав та інтересів.

Згідно зі ст. 43 Конституції кожен має право на працю, що

включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він

вільно обирає або на яку вільно погоджується. Держава при

цьому створює умови для повного здійснення громадянами

права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії

та роду трудової діяльності, реалізовує програми професійно-

технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів від-

Правове становище працівників ДСГП

повідно до суспільних потреб. Згідно з цією статтею кожен

має також право на належні, безпечні та здорові умови праці,

на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Вико-

ристання праці жінок і неповнолітніх на небезпечних для

їхнього здоровя роботах забороняється. Громадянам гаранту-

ється захист від незаконного звільнення. А право на своєчас-

не одержання винагороди за працю захищається законом.

Вперше в Основному Законі України (ст. 44) закріплено

право тих, хто працює, на страйк для захисту своїх економіч-

них і соціальних інтересів.

Конституція України (ст. 45) також гарантує всім, хто пра-

цює, право на відпочинок. А згідно зі ст. 46 Конституції гро-

мадяни мають право на соціальний захист, що включає право

на забезпечення їх у разі повної, часткової тимчасової втрати

працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних

під них обставин, а гикож у старості та в інших випадках, пе-

рсдб.ічспих законом.

Право кожного громадянина на освіту закріплює ст. 53

Конституції України.

Конституційні права і свободи громадян поєднуються з їх-

німи обовязками та відповідальністю перед суспільством.

Здійснення прав і свобод є невіддільним від виконання гро-

мадянином своїх обовязків. Принципово новим є положення

Конституції, згідно з яким кожна людина має право на віль-

ний розвиток своєї особистості, якщо при цьому не порушу-

ються права і свободи інших людей, та має обовязки перед

суспільством, в якому забезпечується вільний і всебічний роз-

виток її особистості (ст. 23). Так, відповідно до ст. 65 Консти-

туції захист Вітчизни, незалежності та територіальної ціліс-

ності України, шанування її державних символів є обовяз-

ком громадян України. Кожен зобовязаний не заподіювати

шкоду природі, культурній спадщині, відшкодовувати завдані

ним збитки (ст. 66). Кожен зобовязаний сплачувати податки

і збори в порядку і розмірах, встановлених законом (ст. 67).

Згідно зі ст. 68 Конституції кожен зобовязаний неухильно

додержуватися Конституції України та законів України, не

посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей. Не-

знання законів не звільняє від юридичної відповідальності.

Названі основні конституційні права та обовязки грома-

дян України знайшли свій подальший розвиток і конкретиза-

цію у відповідному законодавстві;

146

більш суттєво ці особливості виявляються в регулюванні ро-

бочого часу і часу відпочинку іірііціпників сільського госпо-

дарства. Згідно зі ст. 50 КЗпП нормальна тривалість робочого

часу для працівників не може перевищувати 40 годин на

тиждень.

При збереженні загальної тривалості робочого часу, вста-

новленого чинним законодпнстном про працю для всіх пра-

цівників, режим роботи її сільськогосподарських підприєм-

ствах встанонлюстьсн і урпхуванням сезонності сільськогос-

подарського вироби ицтнн, напруженості роботи в періоди

року.

З мстою найбільш правильного використання робочого

часу дирекції ДСП і ТОВ та правлінням КСГП, СпС, ВСГК,

АТ надано право за погодженням з комітетами профспілок в

період напружених польових робіт (посів, догляд за посівами,

заготівля кормів, збирання врожаю, оранка та ін.), у випадку

виробничої необхідності, збільшувати тривалість робочого

дня для працівників, зайнятих у рослинництві, але не більше

ніж на 10 годин. У менш напружені періоди польових робіт

робочий день відповідно скорочується до 5 годин, а за бажан-

ням працівників - без обмеження цими годинами. Для облі-

ку відпрацьованого працівниками робочого часу згідно зі

ст. 61 КЗпП запроваджується підсумований облік робочого

часу з тим, щоб тривалість цього часу за обліковий період не

перевищувала нормального числа робочих годин.

Дирекція ДСП, ТОВ і правління КСГП, ВСГК, СпС за по-

годженням із профспілковим комітетом господарства можуть

у період напружених польових робіт, у випадку виробничої

необхідності, залучати працівників до роботи у встановлені

дні відпочинку з наданням взамін цих днів інших днів відпо-

чинку по закінченні кожного періоду напружених польових

робіт. При цьому підсумок днів відпочинку може проводи-

тись за період, що не персвищус двох місяців.

7. У нормативних актах, прийнятих у централізованому

порядку, не можливо передбачити нирішсння всіх питань, що

виникають у процесі праці. На їх підставі і згідно з ними на

кожному сільськогосподарському підприємстві всіх форм

власності і форм господарювання розробляються і затверджу-

ються локальні (місцеві) правові акти, які регулюють відноси-

ни, що не врегульовані законодавством. Так, у кожному

сільськогосподарському підприємстві розробляються статут,

Правове становище працівників ДСГП 147

правила внутрішнього трудового розпорядку, укладається ко-

лективний договір, приймаються Положення про внутрі-

шньогосподарський розрахунок, акти про впровадження ко-

лективного підряду, оренди; Положення про оплату праці,

про преміювання, про матеріальне і моральне заохочення за

досягнення в праці, про соціальний захист працівників та ін.

Поєднання централізованої та локальної нормотворчостіу

сфері сільського господарства дозволяє забезпечити додер-

жання у праві загальних закономірностей у регулюванні аг-

рарних правовідносин і враховувати їхні особливості на окре-

мих підприємствах, розширює господарську самостійність та

ініціативу.

8. Зміст правового статусу сільськогосподарських праців-

ників, окрім трудових прав і обовязків, складають також уп-

р.іішпські, майнові й земельні права та обовязки. Незалежно

від форми власності підприємства наймані працівники корис-

туються правом на житло, комунально-побутові послуги, соці-

ально-культурне обслуговування та ін.

9. Необхідною передумовою правового статусу сільсько-

господарського працівника є його правосубєктність. Щоб

працівник міг вступити в трудові правовідносини, він пови-

нен володіти трудовою право- і дієздатністю. У трудових від-

носинах правоздатність невідємна від дієздатності, тому

прийнято говорити про трудову правосубєктність. Право-

здатність і дієздатність (правосубєктність) як реальні правові

явища мають галузевий характер. Тому такий самий характер

має і правосубєктність сільськогосподарського працівника.

Відповідно до чинного законодавства (ст. 188 КЗпП) тру-

дова правосубєктність встановлюється по досягненні грома-

дянами шістнадцятирічного віку. За згодою одного з батьків

або особи, що його заміняє, можуть, як виняток, прийматись

на роботу особи, які досягай пятнадцяти років.

Для підготовки молоді до продуктивної праці допускається

прийняття на роботу учнів загальноосвітніх шкіл, професій-

но- технічних і середніх спеціальних навчальних закладів для

виконання легкої роботи, що не завдає шкоди здоровю і не

порушує процесу навчання, у вільний від навчання час по до-

сягненні ними чотирнадцятирічного віку за згодою одного з

батьків або особи, що його заміняє.

10. Влаштування працівника на роботу оформляється тру-

довим договором (контрактом). При цьому при визначенні

148

Розділ VІІ

його трудової функції може бути врахована сезонність робо-

ти, необхідність переведення на іншу роботу, потреба у пра-

цівнику, який володіє, крім основної, також і додатковими

трудовими функціями, та ін.

11. Відповідно до ст. 21 КїнП контракт є особливою фор-

мою трудового догопору, в якому строк його дії, права,

обовязки і відповідальність сторін (у тому числі матеріальна),

умови матеріального чибе-іпсчсіііін та організації праці пра-

цівника, умони розірначня догопору можуть встановлюватись

угодою сторін.

З метою вдосконалення порядку застосування контрактної

форми трудового договору постановою Кабінету Міністрів

України від 19 березня 1994 р. затверджено Положення про

порядок укладання контрактів при прийнятті (найманні) на

роботу працівників.

Це Положення визначає порядок укладання контрактів

при прийнятті (найманні) працівників на роботу на підпри-

ємствах, в установах, організаціях незалежно від форм влас-

ності, виду діяльності та галузі господарства. Але воно не

поширюється на керівників підприємств державної форми

власності.

Контрактна форма трудового договору застосовується у

випадках, прямо передбачених чинним законодавством.

Контракт оформляється у двох примірниках між власником

або уповноваженим органом, громадянином (працедавцем) і

працівником та набуває чинності з моменту його підписання

або з дати, визначеної сторонами в контракті, і може бути

змінений лише за угодою сторін, складеною в письмовій

формі.

За своєю юридичною природою контракт є угодою про

працю, але він відрізняється під звичайного трудового догово-

ру тим, що дозволяє поєднувати нормативне і договірне регу-

лювання трудових відносин. При цьому при укладенні контр-

акту домінує договірне реі-улювання суттєвих та інших умов

праці, а також умов соціально-побутової сфери.

Рішення про контрактну форму регулювання трудових від-

носин приймається загальними зборами колективу сільсько-

господарського підприємства. Поширюється вона, насампе-

ред, на керівника підприємства, головних спеціалістів і керів-

ників структурних підрозділів. Контракт із керівником під-

приємства розглядається і затверджується на загальних зборах

Правове становище працівників ДСГП 149

(зборах уповноважених) колективу, якщо за нього проголосу-

вало не менше половини присутніх. За їх дорученням контр-

акт підписує голова зборів або інший уповноважений на це

працівник підприємства, зокрема голова ради трудового ко-

лективу. Контракт набуває чинності від дня його затверджен-

ня зборами. При укладенні контракту сторони обумовлюють

їхні права та обовязки, відповідальність, режим праці й від-

починку, форми і розміри винагороди за працю, побутові

умови контрактанта, порядок вирішення спорів, зміни і при-

пинення контракту та інші додаткові умови, наприклад, про

створення необхідних умов для поєднання роботи з навчан-

ням або підвищення кваліфікації, про виплату додаткових до-

помог при звільненні, заподіянні шкоди здоровю контрак-

танта, наданні чергової відпустки та ін.

До контракту можна включити умови про самостійний ви-

бір працівником режиму робочого часу або встановлення робо-

чого дня, про заборону роботи за сумісництвом і т. д.

В контракті можуть обумовлюватись суспільно-побутові

умови, наприклад, виділення автомашини, поліпшення жит-

лових умов, забезпечення дитини місцем у дитячій дошкіль-

ній установі, погашення банківської позички або заборгова-

ності у звязку зі вступом до житлово-будівельного коопера-

тиву, захист від інфляційних процесів та ін.

Перевага контракту перед звичайним трудовим договором

полягає в тому, що він дозволяє з метою захисту прав та інте-

ресів працівника максимально індивідуалізувати кожну

контрактну угоду про працю.

12. Важлива роль у правовому регулюванні трудових відно-

син працівників сільського господарства і визначенні їх пра-

вового становища належить професійним спілкам працівни-

ків агропромислового комплексу. ЗО травня 1990 р. і зїзд

профспілок АПК України затвердив Статут професійної спіл-

ки працівників агропромислового комплексу України та Ос-

новні напрями діяльності професійної спілки працівників аг-

ропромислового комплексу України.

Створена профспілка працівників агропромислового ком-

плексу є самостійною і незалежною від будь-яких політич-

них, інших громадських організацій, державних, господар-

 Див.: Матеріали і зїзду профспілки працівників АПК України. - К.,

1990. - С. 35.

150 РоядіяУ>

ських і адміністративних органів. Вона покликана представ-

ляти і захищати економічні, соціальні, духовні та інші законні

права та інтереси її членів перед державними, громадсько-по-

літичними та господарськими органами.

В Основних напрямах діяльності професійної спілки пра-

цівників агропромислового комплексу України визначено й

конкретні завдання щодо -іахисту професійно-трудових, соці-

ально-екопомічиих, культурно-духовних інтересів, прав і со-

ціальних гарантій трудіиників шронромислового комплексу.

З метою захисту прав тя інтересів сільськогосподарських

працівників профспілки беруть активну участь у нормотвор-

чості. Більшість правових актів із питанії праці приймається

тільки за погодженням з профспілковими організаціями або

за Їх участю, чи з урахуванням їхньої думки. Так, профспілко-

вий комітет бере участь у у розробленні колективних догово-

рів і угод, контролює їх виконання, стан охорони і умови пра-

ці, заробітної плати, додержання трудового законодавства,

соціальної справедливості при розподілі житла, путівок, ін-

ших благ, які надаються з фондів економічного стимулюван-

ня і госпрозрахункового прибутку.

Право професійних спілок представляти інтереси праців-

ників агропромислового комплексу в галузі виробництва,

праці, побуту і культури викладено також у главі XVІ КЗпП.

 2. Права та обовязки сільськогосподарських

працівників як членів виробничих підрозділів

підприємств

1. Виробнича бригада є первинною ланкою колективу

сільськогосподарською підприємства (незалежно від його

форми власності та форми госіюдирювання). Вона виступає

як самостійний субєкт, наділений псиними повноваженнями

щодо упрашіінни трудоним процесом. Як субєкт права колек-,

тив бригади вступає в організаційно-управлінські відносини з

адміністрацією підприємства при вирішенні питань комплек-

тування бригади, плануванні та організації її роботи, оплати і

стимулювання праці, підвищення кваліфікації працівників,

,і----

1 Про форми організації праці див. розділ XVІІІ підручника.

Правове становище працівників ДСГП

151

притягнення до відповідальності порушників трудової дис-

ципліни тощо.

Повноваження колективу виробничої бригади визнача-

ються, передусім, типовими і галузевими положеннями про

бригаду, на підставі яких адміністрація, зокрема ДСП, за по-

годженням із профкомом затверджує місцеві (локальні) поло-

ження про бригаду після розгляду їх колективами бригад, а

також статтями 2526-2528 КЗпП.

Питання про організацію бригади розглядається на зборах

її майбутніх членів. Рішення про її створення оформляється

протоколом зборів, на підставі якого керівник підприємства

видає наказ (розпорядження) про організацію бригади.

Відповідно до ст. 2526 КЗпП зарахування в бригаду нових

працівників провадиться за згодою її трудового колективу.

Однак зарахування працівників, направлених у бригаду для

працевлаштування згідно з законодавством (молодих спеці-

алістів, випускників навчальних закладів системи професій-

но-технічної освіти, осіб, звільнених від покарання, після

примусового лікування і т. д.), є обовязковим.

Колектив бригади має право вимагати від власника або

уповноваженого ним органу виведення зі складу бригади пра-

цівників у разі скорочення її чисельності, невідповідності

працівника виконуваній роботі тав інших випадках, передба-

чених статтями 40 і 41 КЗпП. Власник або уповноважений

ним орган відповідно до законодавства переводить таких пра-

цівників, за їх згодою, на іншу роботу або звільняє у встанов-

леному порядку.

Бригадири обираються на зборах колективів бригад (таєм-

ним або відкритим голосуванням) і затверджуються керівни-

ком підрозділу, до складу якого входять ці бригади.

Відповідно до ст. 2527 КЗпП колектив бригади може роз-

поділяти колективний заробіток із застосуванням коефіцієнта

трудової участі. Коефіцієнти членам бригади затверджуються

колективом бригади за поданням бригадира (ради бригади).

При цьому заробітна плата працівника не може бути нижчою

від встановленого державного мінімального розміру.

2. Значну самостійність мають госпрозрахункові бригади,

яким поряд із планом з обсягу виробництва, зростання про-

дуктивності праці й підвищення її якості, встановлюються

плановий фонд заробітної плати, норми витрати сировини,

матеріалів, напівфабрикатів, палива, електроенергії та ін. ма-

152 Розділ V>:

теріальних ресурсів, використання яких безпосередньо зале-,

жить від їхньої діяльності. Взаємні обовязки адміністрації та

госпрозрахункової бригади, а також форми і розміри їх заохо-

чення відображаються и договорі між ними.

3. У відносинах, що склпдіїютьсн між найманими праців-

никами виробничої бригади і працедавцем в особі органу (по-

садової особи), упопнопііжспоіо іиі.ісником (-ами) субєкта

підприемництв;!, сторони нссуіь пенні обовязки.

Власник або уііоііііоііііжсний ним орган зобовязані ство-

рити належні умови для високопродуктивної праці: надати

роботу, забезпечити справність сільськогосподарських меха-

нізмів та обладнання, створити безпечні умови праці. Колек-

тив бригади зобовязаний своєчасно і якісно виконати весь

комплекс робіт і виростити передбачену договором кількість

сільськогосподарської продукції та забезпечити її збережен-

ня; він несе відповідальність за невиконання зобовязання, за

непродуктивні витрати та інші види збитків.

Законодавством (ст. 2528 КЗпП) передбачено не тільки

відповідальність колективу бригади, а й відповідальність ди-

рекції ДСП, ТОВ та правління КСГП, АТ у випадках, коли з

їхньої вини були зриви в роботі бригади.

Працівникам виробничих бригад надано широкі повнова-

ження у вирішенні питань виробничо-господарської діяль-

ності усередині бригад. Колектив (рада) виробничої бригади

має право: брати участь у вирішенні питань її комплектуван-

ня, в тому числі у висуненні кандидатури бригадира та інших

керівників, плануванні та організації її роботи, оплати і сти-

мулювання праці, підвищення кваліфікації працівників, при-

тягнення до відповідальності порушників дисципліни; роз-

глядати проекти виробничих планів бригади і заходи, що за-

безпечують їх виконання; брати участь у роботі зі зміцнення

трудової дисципліни, покращення використання робочого

часу, техніки, обладнання, палива; розглядати випадки пору-

шення трудової дисципліни; рочглядаги і затверджувати про-

позиції бригадира щодо встановлення членам бригади коефі-

цієнта трудової участі з урахуванням реального внеску >

спільні результати праці; визначати розміри премій і заробіт-

ної плати кожного члена бригади; надавати (анулювати) над-

бавки й доплати за професійну майстерність і суміщення про-

фесій; рекомендувати адміністрації та профспілковій органі-

зації змінювати в установленому порядку кваліфікаційний

Правове становище працівників ДСГП 155

розряд працівника; розглядати питання матеріального і мо-

рального заохочення членів бригади, черговості надання їм

відпусток; розглядати питання прийняття в бригаду нових

працівників, звільнення членів бригади, а також виключення

з її складу окремих працівників; вимагати від адміністрації

звільнення бригадира, якого обрав колектив, якщо він не ви-

правдав довіря колективу, та ін.

При цьому працівники бригади самі визначають, як будуть

реалізовуватися їхні повноваження: загальними зборами

(конференцією) чи радою бригади.

 3. Особливість правового становища

працівників міжгосподарських підприємств

в аграрному секторі

1. У процесі міжгосподарської кооперації та агропромис-

лової інтеграції сільськогосподарські підприємства різних

форм власності добровільно обєднують матеріальні, фінан-

сові й трудові ресурси з метою збільшення виробництва, по-

ліпшення зберігання і переробки продовольства, продуктів хар-

чування і сировини рослинного та тваринного походження.

Державні й недержавні (приватні, кооперативного й кор-

поративного типів) сільськогосподарські підприємства здійс-

нюють свою виробничо-господарську діяльність на основі

різних форм власності. Суттєві відмінності цих форм влас-

ності обумовлюють як особливості правового становища

сільськогосподарських підприємств і створюваних ними між-

господарських формувань, так і правового статусу їх праців-

ників. Питання організації праці, тривалості робочого часу і

часу відпочинку, надання вихідних днів і відпусток, застосу-

вання заходів заохочення і дисциплінарного впливу, а також

інші питання організації праці працівників вирішуються від-

повідно до чинного трудового законодавства. Однак щодо

працівників міжгосподарських підприємств (організацій) пев-

ною мірою застосовується і законодавство, що регулює діяль-

ність субєктів підприємництва корпоративного і, особливо,

кооперативного типу.

2. Трудові ресурси в міжгосподарських підприємствах (ор-

ганізаціях) формуються за рахунок працівників державних і

колективних сільськогосподарських підприємств, які працю-

154 Розділ УИ

ють постійно або сезонно, їх взаємовідносини з підприєм-

ствами оформляються трудовим договором. При цьому пра-

цівники міжгосподарських підприємств і організацій не

мають відмінностей у праних та обовязках незалежно від то-

го, чи працювали вони раніше її державному або колективно-

му сільськогосподарському підприємстві. Це свідчить про те,

що за своїм іір.ікоиим спшонищим працівники міжгосподар-

ських утворені, є просто прицінникіїми і на них поширюється

трудове законодавство. Одначе повною мірою це стосується

лише постійних ііріїпіііників міжгосподарських підприємств і

організацій. Поряд іі ними н міжгосподарських підприєм-

ствах (організаціях) і виробничих обєднаннях у сільському

господарстві є специфічні категорії працівників зі змішаним

правовим статусом. До них належать члени колективних

сільськогосподарських підприємств, направлені за рішенням

правління на роботу в міжгосподарські формування. Своєрід-

ність їхнього правового становища полягає в тому, що за ни-

ми зберігаються: членство в КСГП (СВК, СпС) і окремі права

та обовязки, передбачені Статутом колективного господар-

ства. Зокрема, вони мають право брати участь в управлінні

справами підприємства, членами якого вони є, вибирати та.

бути обраними в органи його управління, користуватися при-

садибною ділянкою, пасовищами, сіножатями, транспортом,

культурно-побутовим обслуговуванням та ін. Але на міжгос-

подарському підприємстві, куди направлено на роботу члена

колективного сільськогосподарського підприємства, його за

наказом оформляють як звичайного найманого працівника.

Міжгосподарське кооперування сприяє уніфікації право-

вих статусів працівників міжгосподарських підприємств,

працівників і членів колективних сільськогосподарських під-

приємств, При регулюванні трудових відносин у міжгос-

подарських підприсмстпах частосовуються міжгалузевий, га-

лузевий, територіальний і локальний види правового регулю-

вання.

Розділ VІІІ

ПРАВОВЕ СТАНОВИЩЕ СЕЛЯНСЬКОГО

(ФЕРМЕРСЬКОГО) ГОСПОДАРСТВА

 1. Поняття селянського (фермерського)

господарства та його правові ознаки

1. Селянське (фермерське) господарство - це форма орга-

нізації сільськогосподарського виробництва громадян.

В Україні па початок 1998 р. функціонувало 35700 селян-

ських (фермерських) господарств. Їм належить на праві при-

ватної ішисності 1008,7 тис. га земель сільськогосподарського

призначення. Разом із колективними і державними сільсько-

господарськими підприємствами селянське (фермерське) гос-

подарство в умовах ринкових відносин має забезпечувати

споживачів продовольством, продуктами харчування і сільсь-

когосподарською сировиною.

Селянське фермерське господарство - це, як правило, сі-

мейно-трудове обєднання мешканців села, життя і побут

яких повязані з рільництвом, з особистою працею, спрямо-

ваною на виробництво товарної маси продуктів харчування,

продовольства і сировини та на одержання доходів, а отже, й

на забезпечення існування цього господарства та добробуту

його членів.

З прийняттям 22 червня 1993 р. нової редакції Закону

"Про селянське (фермерське) господарство" воно стало ви-

значатись і як форма підприємництва громадян України, що

виявили бажання виробляти товарну сільськогосподарську

продукцію, займатися її переробкою і реалізацією (ст. 2).

Селянське (фермерське) господарство характеризується

певними ознаками. Його основу зазвичай становить окрема

сімя, до складу якої входять подружжя, батьки, діти (однак

лише ті, що досягли 16-річного віку) та інші родичі, котрі

обєднуються для роботи в цьому господарстві; воно утворю-

ється для виробництва продовольства і сировини рослинного

і тваринного походження; члени цього субєкта підприєм-

ництва підтримують між собою трудові звязки, беруть осо-

156 Розділ VІІІ

|

бисту участь у веденні господарства (фактичному господарю-

ванні), тобто існує "інститут правового регулювання членства

в селянському (фермерському) господарстві".

Виробничо-економічні відносини такого господарства з

державними, колективними та іншими підприємствами й ор-

ганізаціями, господарськими товариствами, окремими грома-

дянами будуються іііі підсліпі договорів. Розрахункові опера-

ції провадяться як пі) безготівковій основі, так і готівкою.

2. Держана гиріїнтус додержання і захист майнових та інших

прав і законних інтересів селянського ((рсрмерського) господар-

ства, створюс нільгоні умови для кредитування, оподаткування,

страхування, матеріально-технічного забезпечення останнього у

період його трирічного становлення.

Втручання у господарську або іншу діяльність цього гос-

подарства з боку державних чи інших органів, а також поса-

дових осіб не допускається. Збитки, заподіяні господарству

неправомірним втручанням у його діяльність, підлягають від-

шкодуванню за рахунок винних. Спори про відшкодування

збитків вирішуються загальним, арбітражним або третей-

ським судом. Проте дане положення не обмежує передбаче-

ного зазначеним Законом права державних органів здійсню-

вати контроль за діяльністю селянських (фермерських) гос-

подарств.

Рівноправність селянського (фермерського) господарства

з іншими аграрними товаровиробниками дістає вияв, зокре-

ма, в тому, що воно має право бути засновником або членом

асоціацій, консорціумів, корпорацій, акціонерних товариств,

інших обєднань, кооперативів, спільних підприємств із ви-

робництва, переробки та реалізації сільськогосподарської

продукції, які обслуговують агропромисловий комплекс, а та-

кож несільськогосподарських підприємств та організацій, в

тому числі за участю іночсмних партнерів, брати участь у

створенні комерційних банків або буги їх членом.

Зміст інституту праноного регулювання членства в селян-

ському (фермерському) господарстві полягає в обовязковості

особистої трудової участі всіх його членів у процесі господа-

рювання, в їх праві на участь в управлінні справами цього

господарства, на оплату праці, укладення договору про спіль-

ну діяльність всіх його членів тощо.

Державно-правове регулювання створення і організації

діяльності селянських (фермерських) господарств прова-

Правове становище селянського (фермерського) господарства 157

диться Відділом організації питань фермерських та підсобних

сільських господарств Міністерства агропромислового комп-

лексу України, що затверджене наказом Мінагропрому від

19 грудня 1997 р. На цей Відділ покладається узагальнення

практики застосування законодавства з питань, що відно-

сяться до компетенції Відділу розроблення пропозицій щодо

вдосконалення законодавства, здійснення систематичного

контролю за їх виконанням.

 2. Порядок створення

селянського (фермерського) господарства

і, Прано на створення селянського (фермерського) госпо-

дирстнп має кожний дієздатний громадянин України, який

досяі іХ-річного віку, виявив відповідне бажання, має доку-

менти, що підтверджують його здатність займатися сільським

господарством, та пройшов конкурсний відбір. Першочергове

право на створення такого господарства надається громадя-

нам, які проживають у сільській місцевості, мають необхідну

кваліфікацію або досвід роботи в сільському господарстві.

Селянське (фермерське) господарство створюється ви-

ключно на добровільних засадах.

Конкурсний відбір осіб, які бажають створити таке госпо-

дарство, проводить районна (міська) конкурсна комісія,

склад якої формує районна державна адміністрація (виконав-

чий орган місцевого самоврядування), а затверджує голова

районної (міської, в адміністративному підпорядкуванні якої

є район) ради народних депутатів.

До складу комісії включаються представники районної

(міської, в адміністративному підпорядкуванні якої є район)

ради народних депутатів, управління сільського господарства

та відділу земельних ресурсів місцевої державної адміністра-

ції, асоціації фермерів, сільської (селищної) ради народних

депутатів, на території якої передбачається відведення зе-

мельної ділянки для створення селянського (фермерського)

господарства, та інших заінтересованих державних і громад-

ських організацій.

2. Земельні ділянки для ведення селянського (фермерсько-

го) господарства передаються у приватну власність і надають-

Розділ VІІІ

ся й користування, в тому числі на умовах оренди, із земель

запасу, а також земель, вилучених (викуплених) у встановле-

ному порядку.

Безоплатно у приватну пласкість передаються земельні ді-

лянки у межах середньої земельної частки, що обчислюється

в порядку, передбаченому ст. 6 Земельного кодексу України.

Така передача -ідійснюсться один раз, про що радою народ-

них депутати>, яки передає земельну ділянку, робиться відміт-

ка її паспорті ;ібо документі, який його замінює. За плату пе-

редаються земельні ділянки, розмір яких перевищує середню

земельну частку.

У постійне користування для ведення селянського (фер-

мерського) господарства надаються землі, що перебувають у

державній власності, а в тимчасове - ділянки з земель запасу,

а також лісового і водного фондів.

Еродовані та дефляційно небезпечні землі можуть надава-

тися селянським (фермерським) господарствам без зміни їх

цільового призначення та за умови додержання вимог грунто-

захисного рільництва.

Земельні ділянки виділяються, як правило, єдиним маси-

вом із розташованими на них водними джерелами та лісови-

ми угіддями, по можливості такі, що розташовані неподалік

від доріг, електро- і радіотелефонних мереж, газо- і водопос-

тачальних систем та інших видів інженерної інфраструктури.

Землі лісового і водного фондів, що входять до складу

угідь селянських (фермерських) господарств, не можуть пере-

даватись у приватну власність, за винятком невеликих (до

5 га) ділянок лісів і невеликих (до 3 га) ділянок водойм і

болот.

3. Селянське (фермерське) господарство підлягає держав-

ній реєстрації в районній (міській) раді народних депутатів,

що передала земельку ділянку у приватну власність або нада-

ла в користування. За реєстрацію вноситься плата, розмір

якої встановлюється Кабінетом Міністрів України. Для реєст-

рації до відповідної ради народних депутатів подаються заява,

список осіб, які виявили бажання створити селянське

(фермерське) господарство, із зазначенням прізвища, імя та

по батькові його голови, документ про внесення плати за

реєстрацію.

Правове становище селянського (фермерського} господарства 159

Після відведення земельної ділянки в натурі та одержання

Державного акта2 на право приватної власності на землю або

на право постійного користування нею чи договору оренди та

державної реєстрації селянське (фермерське) господарство

набуває статусу юридичної особи. Воно одержує печатку зі

своїм найменуванням і адресою, відкриває розрахунковий та

інші рахунки в банківській установі, вступає в ділові відноси-

ни з іншими підприємствами, установами та організаціями,

визнається державними і господарськими органами як само-

стійний товаровиробник при плануванні економічного і соці-

ального розвитку регіону.

Сільська (селищна) рада народних депутатів заносить дані

про склад господарства та про виділену йому земельну ділян-

ку до спецінльної погосподарської книги. Склад селянського

(фермерського) госгкідарстіїа може збільшуватись або змен-

шуватись у шніку з народженням дітей чи вибуттям окремих

його члені>. Нові родичі можуть вступати до господарства за

згодою всіх його членів. Кожен член господарства самостійно

вирішує питання про вихід із нього. Дозволу інших членів для

цього не потрібно. Членство в господарстві може бути втра-

чено окремими працездатними особами в разі, якщо вони

тривалий час без поважних причин не беруть участі у веденні

господарства або не допомагають йому матеріально.

 3. Земельні правовідносини

в селянському (фермерському) господарстві

1. Відповідно до Земельного кодексу України (статті 6-8)

субєктом земельних правовідносин є громадянин, який зай-

мається веденням селянського (фермерського) господарства.

З урахуванням цього земельні ділянки можуть передаватись у

приватну власність або надаватись у користування постійне

і/чи строкове, в тому числі й на умовах оренди. Правом на

одержання земельної ділянки у власність наділені лише гро-

мадяни України. іноземні громадяни та особи без громадян-

ства його не мають.

Форми державних актів на право приватної власності на землю і на право

постійного користування нею затверджено постановою Верховної Ради Украї-

ни від 13 березня 1992 р.

160 Розділ УН1

Передача земельних ділянок у приватну власність та на-

дання їх у користування, в тому числі на умовах оренди, здій-

снюються сільськими, селищними, міськими і районними ра-

дами народних депутатів. Орендодавцями можуть бути також

власники землі (колективні сільськогосподарські підприєм-

ства і громадяни). Передаються у приватну власність або на-

даються в користутішія ділянки іі земель запасу, а також зе-

мель, вилучених у нсі.іііоіиісному порядку. Така акція щодо

земельних ділянок, які перебувають у приватній власності або

користуїііїнні, проводиться лише після їх вилучення (викупу).

Пос-тноноіо Исрхоїшої Ряди України під 20 грудня 1991 р.

"Про порядок введення в дію Закону України "Про селян-

ське (фермерське) господарство" місцевим радам народних

депутатів доручено вирішити питання про вилучення із зе-

мель колгоспів, радгоспів та інших сільськогосподарських

підприємств і організацій диференційовано 7-10 відсотків

сільськогосподарських угідь і про передачу їх до складу зе-

мель запасу, а також забезпечити надання ділянок із земель

запасу громадянам, які бажають організувати селянське (фер-

мерське) господарство.

2. Заяви громадян про передачу їм земельних ділянок у

власність або користування відповідна рада народних депута-

тів розглядає в місячний строк. При позитивному вирішенні

питання вона замовляє за рахунок Українського державного

фонду підтримки селянських (фермерських) господарств дер-

жавній землевпорядній організації розроблення проекту їх

відведення. У разі відмови ради це питання вирішується ви-

щестоящою радою, а якщо й вона відмовить, - судом.

Певні особливості мають місце і при відведенні земельних

ділянок членам колективних сільськогосподарських підпри-

ємств, які виявили бажання вийти зі складу останніх і зайня-

тись веденням селянського (фермерського) господарства. За

рішенням відпопідної ради таким особам передаються у влас-

ність або надаються в користування ділянки із земель запасу,

а в разі їх відсутності - з придатних для сільськогосподар-

ського виробництва земель зазначених підприємств, але без |

порушення цілісності інших господарств. Розмір земельної

ділянки в таких випадках визначається на рівні частки члена

колективного сільськогосподарського підприємства.

Для ведення селянського (фермерського) господарства

можуть передаватись у приватну власність або надаватись у

Правове становище селянського (фермерського) господарства ЦЯ

користування такі земельні ділянки, розмір яких перевищує

50 га сільськогосподарських угідь і 100 га всіх земель. Кон-

кретні розміри ділянок у межах цих норм визначають сільсь-

кі, селищні, міські, районні ради народних депутатів. При

цьому враховуються регіональні особливості та можливості

обробітку виділених земель переважно членами селянського

(фермерського) господарства. Для виробничих цілей громадя-

ни мають право додатково орендувати земельні ділянки, роз-

мір яких може обмежуватись договором оренди або рішенням

відповідної ради народних депутатів. З метою збереження

цілісності селянського (фермерського) господарства встанов-

лено (ст. 52 Земельного кодексу України), що земельні ді-

лянки громадян, які ведуть таке господарство, поділові не

Підлягають.

Відповідно до ст. 17 Земельного кодексу України власники

земельних ділянок, переданих їм радами народних депутатів,

не можуть протягом шести років від часу набуття права влас-

ності продавати або іншим способом відчужувати їх. Проте

вони можуть успадковуватись або передаватись радам на тих

же умовах, на яких були одержані. За наявності поважних

причин суд може скоротити зазначений строк за заявою

власника.

Згідно зі ст. 8 Земельного кодексу України громадяни, у

власності яких є земельні ділянки, мають право надавати ос-

танні в оренду без зміни їх цільового призначення на строк до

трьох років, а в разі тимчасової непрацездатності, призову на

дійсну військову службу до Збройних Сил України, вступу до

навчального закладу - на строк до пяти років. При успадку-

ванні земельних ділянок неповнолітніми <гається їх на-

дання в оренду під контролем місцевих г " ііепута-

тів на строк до досягнення спадкоємщр

Громадянин, який веде селянське (

ство на земельній ділянці, наданій йг 4 /і

вання, може в разі втрати працездатк

сійного віку за рішенням відповіднг

надати її в тимчасове користувач

сімї, який спільно з ним веде гос

ких осіб він може передати земе

умотування іншим членам сім

Господарства, але бажають йо

"(("в. Янчук

кЬ- С-іб.З.ПЕ" Р.-ЧДОМ- РОЗДіЛ УМ

ліфікацію і досвід роботи, а також іншим особам, які беруть

участь у веденні цього господарства.

У разі тимчасової втрати працездатності або наявності ін-

ших поважних причин громадянин може надати земельну ді-

лянку зазначеним вище особам у тимчасове користування на

підставі договору.

4. Використання ->смлі її Україні є платним. Власники зе-

мельних ділянок, її тому числі й фермери, та землекористува-

чі щорічно сплачують плату за чсм-пю у вигляді земельного

податку або орендної плати, роїмір якої визначається з ураху-

ванням якості та місцезнаходження цих ділянок на підставі

кадастрової оцінки земель.

Порядок оподаткування і середні ставки земельного по-

датку та граничні розміри орендної плати за землю встанов-

лено Законом "Про плату за землю". В ньому зафіксовані

ставки земельного податку з 1 га ріллі та багаторічних наса-

джень і ставки податку з 1 га сіножатей і пасовищ по областях

у національній валюті України. Відповідно до цього Закону

(ст. 11) новостворювані селянські (фермерські) господарства

звільняються від плати за земельні ділянки протягом трьох

років від часу їх передачі у власність або надання в корис-

тування.

Розмір, умови і строки внесення орендної плати за землю

встановлюються за взаємною домовленістю сторін у договорі

оренди. При оренді земель сільськогосподарського признав

чення розмір цієї плати не може перевищувати розміру зе

мельного податку, що збирається за такі самі землі. ,_.

 4. Майнові правовідносини

селянського (фермерського) господарства

1. Майнові правовідносини селянського (фермерського)

господарства відрізняються від земельних.

Субєктом земельних правовідносин є громадянин, якому

земельну ділянку передано для ведення селянського (фермер-

1-ого) господарства у власність або надано в користування,

Пору і., чудлі д "а умовах оренди. Земельні правовідносини

ділянки <..їдком (користувачем) земельної ділянки і членами

колективно> Аермерського) господарства здійснюються за

Для квДвїме правилами, встановленими Земельним

можуіЛШвЛ.

Правове становище селянського (фермерського) господарства 163

Субєктом же майнових правовідносин відповідно до ста-

тей 14 і 15 Закону "Про селянське (фермерське) господар-

ство" є саме господарство як юридична особа. А якщо госпо-

дарство складається з однієї особи, таким субєктом може бу-

ти і власник (користувач) земельної ділянки одноособове.

За загальними правилами у власності осіб, які ведуть се-

лянське (фермерське) господарство, крім землі, можуть бути

житлові будинки, квартири, предмети особистого вжитку, до-

машнього господарства, продуктивна і робоча худоба, наса-

дження на земельних ділянках, засоби виробництва, виробле-

на продукція, транспортні засоби, кошти, акції, інші цінні

папери, а також інше майно споживчого і виробничого при-

значення. Таке майно належить цим особам за правом спіль-

ної власності, якщо інше не передбачено угодою між ними. У

Законі "Про селянське (фермерське) господарство" підкрес-

лено, що майно такого господарства перебуває під захистом

держави нарівні з іншими формами власності.

Селянське (фермерське) господарство як юридична особа

і субєкт права власності користується всіма правами власни-

ка майна, передбаченими Цивільним кодексом України. Во-

лодіння, користування і розпорядження майном здійснюють-

ся за взаємною домовленістю між його членами. Управління

майном від імені господарства здійснює його голова, яким,

зазвичай, є громадянин, котрому належить земельна ділянка

за правом приватної власності чи користування, в тому числі

й на умовах оренди.

2. Майно селянського (фермерського) господарства (СФГ)

становить собою спільну сумісну сімейно-трудову власність.

Як зазаначає проф. Н.1. Титова, майно у цьому господарстві

належить на праві спільної сумісної власності всім його чле-

нам, якщо інше не передбачено угодою між ними. Спільна

власність є переважаючим різновидом власності в цих госпо-

дарствах1.

Майнові правовідносини селянського (фермерського) гос-

подарства регулюються Цивільним кодексом і Законом

України "Про селянське (фермерське) господарство". Май-

нові спори між його членами вирішуються судом. При цьому

суд керується правилами цивільного законодавства про спіль-

. ( Див.: Тшпова Н. Фермерство в Україні: основні правові засади. - Львів,

іЇ98.-С.65.

Й

Розділ УіУ

ну сумісну чи спільну часткову власність, а також правилами,

передбаченими Кодексом про шлюб та сімю України, що

стосуються відносин між подружжям.

3. Успадковування землі та майна селянського (фермер-

ського) господарства здійснюється відповідно до Закону

"Про селянське (фермерське) господарство" (ст. 18) і заповіту

в порядку, встанонлсному цииільним законодавством. Що ж

до земельних ділянок, то при їх усі підкопуванні слід виходити

з вимог ст. 52 Земельного кодексу України, згідно з якими зе-,

мельні ділянки громадян, котрі исдуть селянське (фермеру

ське) госнодарстио, ноділоні не підлягають, ц

За таких обставин у разі смерті іромадянина, який вів се-,

лянськс (фермерське) господарство, право власності на зе-

мельну ділянку передається одному з його спадкоємців - діє-.

здатному громадянинові України, який досяг 18-річного віку

і виявив бажання виробляти товарну сільськогосподарську

продукцію, займатися її переробкою і реалізацією. При цьому

перевага надається членові господарства - одному з подруж-

жя, дітям, батькам, родичам, які проживали і вели господар-

ство разом із громадянином, що помер.

Спори між спадкоємцями, а також між ними та іншими

громадянами з питань переважного права на подальше веден-

ня селянського (фермерського) господарства вирішуються су-

дом. У разі відмови спадкоємців від ведення селянського

(фермерського) господарства, а також за їх відсутності питан-

ня про подальше використання земельної ділянки вирішуєть-

ся міською (районною) радою народних депутатів.

За такими ж правилами, але за участю рад народних депу-

татів вирішуються питання успадкування права користування

земельними ділянками, в тому числі при укладенні договорів

їх оренди.

 5. Господарська діяльність

селянського (фермерського) господарства

1. Як і кожний підприємець, селянське (фермерське) гос-

подарство займається господарською діяльністю самостійно.

Головне в ній - виробництво та реалізація товарної сільськб-

господарської продукції з метою одержання прибутків і роз-

ширення виробництва. Виходячи з цього принципу, госпо-

дарство самостійно визначає напрями своєї діяльності, спеці-

алізацію, організує виробництво, переробку та реалізацію

Правове становите селянського (фермерського) господарства 165

сільськогосподарської продукції. Воно на власний розсуд під-

бирає партнерів по економічних звязках і реалізації продук-

ції, в тому числі й іноземних. Нарівні з сільськогосподар-

ським виробництвом це господарство може займатися будь-

-яким іншим видом діяльності, не забороненим законодав-

ством України. При цьому воно мусить додержувати вимог

ст. 40 Земельного кодексу України, згідно з якою власники

земельних ділянок і землекористувачі зобовязані забезпечу-

вати ефективне використання землі відповідно до її цільового

призначення і проекту внутрігосподарського землеустрою,

підвищувати її родючість, застосовувати природоохоронні

технології виробництва, не допускати погіршення екологічної

ситуації, здійснювати комплекс заходів щодо охорони земель-

них ділянок.

1. З метою забезпечення своєї діяльності селянські (фер-

мерські) господарства можуть набувати матеріально-технічні

ресурси в системі державних постачальницьких організацій,

які виділяються цільовим призначенням для цих господарств

за рахунок ресурсів, передбачених для сільського господар-

ства. В умовах переходу до ринкової економіки дедалі більше

застосовується практика придбання матеріально-технічних

ресурсів через бартерний обмін, вільну купівлю на біржах, у

кооперативних і державних підприємств, приватних осіб.

Селянське (фермерське) господарство може брати технічні

засоби в довгострокову оренду і напрокат. Ремонт і технічне

обслуговування належних господарству тракторів, іншої сільсь-

когосподарської техніки та устаткування, вантажних автомо-

білів, агрохімічне, зоотехнічне і ветеринарне обслуговування

здійснюються агросервісними та іншими підприємствами і

організаціями за цінами, розцінками і тарифами, встановле-

ними для колективних і державних сільськогосподарських

підприємств, а також іншими організаціями і громадянами за

цінами згідно з домовленістю.

3. Одним з елементів захисту права власності селянського

(фермерського) господарства є його право самостійно розпо-

ряджатися виробленою продукцією. Господарство може на

добровільних засадах укладати з державними, кооперативни-

ми і громадськими організаціями, які здійснюють заготівлю і

переробку сільськогосподарської продукції, договори на про-

даж своєї продукції, а також реалізовувати її будь-яким ін-

шим споживачам і на колгоспному ринку.

166

Розділ VІІІ

Законом "Про селянське (фермерське) господарство"

(ст. 21) встановлено, що продукція, яка продається цим гос-

подарством державним оргаїїіїлціям відповідно до укладених

договорів, оплачується за держані і й ми заготівельними або до-

говірними цінами і на умонах, передбачених для колективних

і державних сільськогосподарських підприємств. Ціни на

решту продукції господарство нстиноплює самостійно. При

цьому воно повинно додержувати існуючих нормативів якості

продукції, санітарних та ініїїих вимог. Постачання виробле-

ної продукції на експорт, а також розрахунки з іноземними

партнерами здійснюються відповідно до законодавства

України.

4. У разі виробничої потреби селянське (фермерське) гос-

подарство має право залучати до роботи в ньому інших гро-

мадян за трудовим договором (контрактом, угодою). Трудові

відносини в господарстві визначаються і регулюються його

членами, а щодо осіб, залучених до роботи за трудовим дого-

вором (контрактом, угодою), - законодавством України про

працю.

Доходи селянського (фермерського) господарства форму-

ються за рахунок виручки від реалізації продукції (робіт, по-

слуг), інших надходжень і використовуються членами госпо-

дарства на власний розсуд. Селянське (фермерське) господар-

ство здійснює облік результатів своєї роботи за господар-

ський рік, веде звітність. За подання недостовірної звітності

голова господарства несе відповідальність у встановленому

порядку.

 6. Взаємовідносини селянського

(фермерського) господарства з бюджетом,

банківськими установами 1 страховими органами

1. Селянське (фермерське) господарство має право відкри-

вати на свій вибір у будь-якій банківській установі розрахун-

кові та інші рахунки включно з валютними, і вільно розпоря-

джатися коштами, що є на цих рахунках. Списання коштів із

розрахункового рахунку, крім платежів до бюджету, може

провадитись тільки за згодою господарства, за рішенням суду

або на підставі виконавчого напису у встановлених законо-

давством випадках.

Оподаткування доходів селянських (фермерських) госпо-

дарств провадиться у порядку, встановленому для сільсько-

Уравове становище селянського (фермерського) господарства 167

господарських підприємств. Як й інші сільськогосподарські

підприємства, ці господарства та створені на їх базі асоціації,

господарські товариства, селянські спілки згідно із Законом

"Про пріоритетність соціального розвитку села та агропро-

мислового комплексу в народному господарстві" (ст. 19)

звільняються від оподаткування доходів, одержаних від

сільськогосподарської та несільськогосподарської діяльності,

крім випадків, передбачених іншими актами законодавства.

Вони сплачують земельний податок у розмірах і в строки, пе-

редбачені Законом "Про плату за землю".

і Новостворені селянські (фермерські) господарства звільня-

ються від оподаткування на три роки, а в тих селах, де не вис-

тачає робочих рук, - на пять років. Члени господарства

шіііьііикггьсн від сплати прибуткового податку з доходів, одер-

жунлііих ними киї ро0<уги в цих господарствах.

2. (.<лмнсіїкс (фермерське) господарство має право одер-

жуїшіи її установах банків, від підприємств і кооперативів по-

зички на підставі кредитного договору з визначенням умов

кредитування. На селянські (фермерські) господарства поши-

рюються пільги та пріоритети щодо державних інвестицій,

передбачені Законом "Про пріоритетність соціального роз-

витку села та агропромислового комплексу в народному гос-

подарстві".

Селянське (фермерське) господарство може одержувати

кредит під заставу майна, поруку та інші види забезпечення

зобовязань. За договором іпотеки під заставу можуть здава-

тись землі та нерухоме майно. При цьому земля та/або май-

но, що є предметом застави, залишається у заставодавця або

у третьої особи. Відносини застави як спосіб забезпечення зо-

бовязань, у тому числі й іпотеки, регулюються Законом "Про

заставу".

Для підтримки селянських (фермерських) господарств і

створення стабільних фінансових умов при одержанні ними

банківського кредиту створено Український державний фонд

підтримки селянських (фермерських) господарств, розмір

якого щорічно визначається Кабінетом Міністрів України.

Він, а також місцеві ради народних депутатів можуть надавати

допомогу чи відшкодовувати господарству повністю або част-

ково витрати, повязані з виплатою відсотків за користування

позичками банків.

3. З метою зменшення втрат від стихійного лиха, інших

страхових випадків селянське (фермерське) господарство мо-

168 РоадіЯУііі

же страхувати своє майно: будівлі, споруди, техніку, тварин,

посіви, насадження тощо. Страхування всіх видів майна може

здійснюватись на добровільних засадах відповідно до законо-

давства України.

Члени селянського (фермерського) господарства, почи-

наючи з 16-річного віку, ти особи, які працюють у ньому за

трудовим договором (коїітриктом, угодою), підлягають дер-

жавному соціальному стрихуніїшію 1 пенсійному забезпечен-

ню нарівні з працівникими сільсіїкоіо господарства. Для

цього господарстно рсгстру>"п,ся як платник внесків на дер-

жавне соціальне сгрнхуиаіінн її органах Пенсійного фонду і

Фонду соціального страхування України за своїм місцезнахо-

дженням. У встановленому порядку воно сплачує внески ввд

усіх видів заробітку за своїх членів та осіб, які працюють у

ньому за трудовим договором (контрактом, угодою). Час ро-

боти в господарстві членів останнього та осіб, які працюють

у ньому за трудовим договором (контрактом, угодою), зарахо-

вується до їх загального та безперервного стажу роботи на

підставі записів у трудовій книжці та документів, що під-

тверджують сплату внесків на соціальне страхування. Селян-

ське (фермерське) господарство відповідно до чинного зако-

нодавства несе матеріальну відповідальність за шкоду, запо-

діяну його членам і особам, які працюють у ньому за трудо-

вим договором (контрактом, угодою), за каліцтво або інші

ушкодження здоровя, повязані з виконанням ними своїх

трудових обовязків,

 7. Припинення діяльності

селянського (фермерського) господарства

1. Відповідно до Закону "Про селянське (фермерське) гос-

подарство" (ст. 29) діяльність господарства припиняється у

таких випадках:

1) добровільної відмови голови господарства від земельної

ділянки, наданої йому в користування, в тому числі від її

оренди, а також при відчуженні земельної ділянки, що нале-

жить йому за правом приватної власності;

2) прийняття членами господарства рішення про припи-

нення його діяльності;

3) ведення господарства переважно за рахунок праці най-

маних працівників;

Правове становище селянського (фермерського) господарства 169

4) використання землі не за її цільовим призначенням або

способами, що призводять до зниження родючості грунтів, їх

хімічного і радіоактивного забруднення, погіршення еколо-

гічної ситуації;

5) несплати земельного податку, а також орендної плати у

встановлені строки;

6) невикористання земельної ділянки для сільськогосподар-

ського виробництва протягом року від дня її надання;

7) вилучення земельної ділянки у встановленому законом

порядку для державних і громадських потреб;

8) визнання господарства неплатоспроможним (банкрутом);

9) якщо немає жодного члена господарства або спадкоєм-

ця, який бажає продовжити його діяльність.

1. Рішення про припинення діяльності селянського (фер-

мері моіо) господарства приймається районною (міською)

рядні> іі.ііюдних депутатів, а в разі його неплатоспроможності

(б.і 11 крук тіш) - судом. Спори про припинення діяльності

господарства вирішуються судом.

Вилучення або примусовий викуп у господарства землі у

встановленому порядку для державних і громадських потреб

провадиться за його згодою після виділення йому відповід-

ною радою народних депутатів рівноцінної земельної ділян-

ки, будівництва на новому місці організаціями, для яких від-

водиться ділянка, житлових, виробничих та інших будівель

замість вилучених і відшкодування в повному обсязі збитків

включно з упущеною вигодою.

3. Майно господарства, яке припиняє свою діяльність, ви-

користовується насамперед для розрахунків з оплати праці

найманих осіб, виконання зобовязань перед бюджетом, бан-

ком та іншими кредиторами. Решта майна залишається у

спільній власності членів господарства або розподіляється

між ними за домовленістю.

4. В разі припинення діяльності господарства до закінчен-

ня строку надання йому податкових пільг воно сплачує до

місцевого бюджету за весь період його діяльності суму подат-

ку, обчислену в повному розмірі, встановленому для госпо-

дарства, за винятком тих випадків, коли земельна ділянка ви-

лучається у встановленому порядку для державних і громад-

ських потреб; господарство визнається неплатоспроможним

(банкрутом); немає жодного члена господарства або спадко-

ємця, який бажав би продовжити його діяльність.

ж Розділ ЇХ

ПРАВОВЕ СТАНОВИ ЩЕ ПРИВАТНОГО

ПіДСОБНОГО ГОСПОДАРСТВА

{ 1. Поняття приватного підсобного господарства

1. За сучасних умов важливим джерелом забезпечення

функціонування робочої сили в аграрному секторі економіки,

в насиченні ринку України продуктами харчування рослин-

ного і тваринного походження є праця у приватних підсобних

господарствах найманих працівників і членів КСГП (СпС,

ВСГК). учасників АСГТ, ТОВ, а також трудівників ДСГП та

інших громадян, що проживають у сільській місцевості. В

умовах неплатоспроможності сільськогосподарських підпри-

ємств, відсутності у них коштів на оплату праці своїх членів

(учасників) та найманих працівників приватні підсобні гос-

подарства залишаються практично єдиним джерелом нату-

рального самозабезпечення селян продуктами харчування,

постачальниками цих продуктів на ринки міст.

За своєю соціально-економічною і правовою сутністю

приватне підсобне господарство громадян (ППГГ) є, насам-

перед, сукупністю певного нерухомого і рухомого майна, що

має вартісну оцінку (ціну), яке призначено для задоволення

їх матеріальних і побутових потреб. Крім того, ознакою

ППГГ є певна діяльність сімейно-трудового обєднання лю-

дей, що складають сімю члена КСГП (СпС, ВСГК учасника

АСГТ (ТОВ), працівника ДСП - та інших громадян. Вироб-

лена цим господарством іромаднн продукція використовуєть-

ся, насамперед, для власного споживання. За сучасних умов

ППГГ є складовою частиною багатоукладного аграрного ви-

робництва продуктів харчування та сировини рослинного і

тваринного походження. Це утворення є ефективним джере-

лом натурального господарювання за умови надання йому

допомоги з боку сільськогосподарських підприємств у веден-

ні підсобного господарства. Як колективні (кооперативні),

корпоративні, так і державні сільськогосподарські підприєм-

ства сприяють у веденні ППГГ не тільки їх членам, учасни-

Правове становище приватного підсобного господарства 171

кам і трудівникам, а й вчителям, сільським медикам, пен-

сіонерам та іншим громадянам, що проживають на їхній

території.

Участь власників приватних підсобних господарств у задо-

воленні суспільних потреб у сільськогосподарській продукції

полягає в продажу (здачі) останньої заготівельним організаці-

ям споживчої кооперації, самим КСГП, СпС, АСГТ, ДСГП

на договірних умовах, самостійній реалізації продуктів своєї

праці на ринку та ін.

Сучасне ППГГ України характеризується такими ознака-

ми: по-перше, це - форма виробництва, яка грунтується на

рівноправних формах власності на землю, на приватній влас-

ності громадян, а також на особистій їх праці та праці членів

їхніх сімей, тобто має виключно трудовий характер; по-друге,

Цв - сукупність майна, що має вартісний вираз, ціну і нале-

жить гтюмадяннм за правом спільної сумісної власності; по-

третє, ППГГ доповнює суспільне виробництво, має підсоб-

ний до нього характер, є додатковим (а не основним) джере-

лом прибутків; по-четверте, воно в основному має спожив-

чий характер, оскільки вироблювана ним продукція (70-90

відсотків), як правило, споживається безпосередньо самими

виробниками; по-пяте, його можна на взаємовигідних засадах

використовувати для збільшення виробництва товарної маси

продуктів харчування та сировини рослинного і тваринного пот

ходження. 

2. Визнання і відродження приватного (до липня 1992 р. -

особистого) підсобного господарства пройшло складний

шлях, оскільки з суто політичною метою, починаючи з років

"суцільної колективізації", було прийнято і впроваджено в

життя руйнівні рішення щодо згортання і обмеження діяль-

ності цих господарств. Формально право громадян на особис-

те підсобне господарство визнавалося Конституцією УРСР

(ст. 13). Правове регулювання відносин у цих господарствах

здійснювалося як за нормами Цивільного та Земельного ко-

дексів, так і за рішеннями партійних та урядових органів

СРСР та УРСР, за нормами Примірного статуту та статутів

колгоспів, націлених на колгоспне і радгоспне будівництво:

Здійснювана в ті роки політика призвела до занепаду госпо-

дарств колгоспників і працівників радгоспів, стала однією з

причин негативних демографічних і соціальних наслідків для

сіл України.

Вперше позитивну оцінку і визнання необхідності розвит-

ку особистих підсобних господарств було дано в постанові

ЦК КПРС і Уряду СРСР від 14 вересня 1977 р. "Про особисті

підсобні господарства колгоспників і службовців та інших

громадян і колективне садіпництпо". Постановою тих же ор-

ганів від 8 січня 1981 р. "Про додаткові заходи по збільшенню

виробництва продукції в особистих підсобних господарствах

громадян" було передбачено, що ці господарства як виробни-

ки тоиирної маси продуктів харчування тваринного похо-

дження можуть вступати а доіонірпі відносини зі споживчою

кооперацією. Політичне і економічне визнання підсобних

господарств громадян сталося напередодні "перебудови". По-

становою ЦК КПРС і Ради Міністрів СРСР від 20 березня

1986 р. "Про дальше вдосконалення економічного механізму

господарювання в агропромисловому комплексі країни"

вперше за 60 років радянської влади особисті підсобні госпо-

дарства громадян були визнані "складовою частиною соціа-

лістичного сільського господарства, покликані повніше за-

довольняти потреби сільських жителів у мясі, молоці, карто-

плі, овочах, плодах та інших продуктах харчування".

2. Від часу проголошення незалежності України сталися

значні зміни в правовому регулюванні діяльності підсобних

господарств членів КСГП, СпС, ВСГК, працівників АСГТ,

ДСГП. Ці господарства відповідно до Закону "Про власність"

з липня 1992 р. є приватними. Цим Законом скасовано обме-

ження кола і кількості майна, що може перебувати у приват-

ній власності громадян, що мають таке господарство. З Ци-

вільного кодексу виключено статті, що встановлювали статус

колгоспного двору, і відтепер усі громадяни, що мають при-

ватне підсобне господарство у сільській місцевості, урівнені в

правах незалежно від того, чи є вони членами КСГП, СпС,

ВСГК, учасниками і/чи робітниками АСГТ, ДСГП.

Чинним законодавством України, статутами КСГП (СпС,

ВСГК, АСГТ, ТОВ) на ці субєкти підприємницької діяльнос-

ті покладаються обовязки створювати умови для розвитку

підсобних господарств, надавати їм допомогу в обробітку зе-

мельних ділянок, у забезпеченні їх добривами, засобами за-

хисту рослин, насінням, садивним матеріалом, кормами, зер-

ном і пасовищами, у придбанні молодняка худоби та птиці, в

Правове становище приватного підсобного господарства____173

агрохімічному і зооветеринарному обслуговуванні, а також у

реалізації виробленої продукції та в її переробці.

Приватне підсобне господарство громадян має чітко ви-

значену земельну, майнову (речову та зобовязальну) право-

субєктність, що визначає особливість цього інституту аграр-

ного права.

 2. Земельні правовідносини

у приватному підсобному господарстві

1. Земельна правосубєктність приватних підсобних госпо-

дцет громадян має грунтовну правову базу, чітко окресле-

мЛіСКТИВиий склад із відповідним розмежуванням ле-

н|м одержимим земельних ділянок і правовим

іИИЇтЯм цієї привосубсктності, і знаходить свій вияв

Через реалізацію цими субєктами земельних та інших, повя-

заних із земельними, прав та обовязків.

Безпосереднім носієм земельних прав у ППГГ є фізичні

особи, яким надано земельні ділянки для ведення господар-

ства, а не ППГГ. Згідно з Конституцією і Земельним кодек-

сом України носієм земельних і повязаних з ними прав та

обовязків у ППГГ є громадяни України. Ними можуть бути

також іноземці та особи без громадянства і, відповідно, біпат-

риди. Залежно від громадянства особи законодавство України

розмежовує легальні форми виникнення земельної право-

субєктності у цих фізичних осіб і форми закріплення їхніх

прав на земельні ділянки.

Так, відповідно до ст. 6 Земельного кодексу тільки грома-

дяни України мають право на одержання у власність земель-

них ділянок, зокрема для ведення свого приватного підсобно-

го господарства, для будівництва та обслуговування житлово-

го будинку і господарських будівель (присадибна ділянка) то-

що.. Громадяни України мають право отримувати земельні

ділянки для ведення підсобного господарства з правом влас-

ності, користування (безстрокового, строкового, в тому числі

й на умовах оренди). Виходячи зі змісту ст. 6 Земельного ко-

дексу, іноземні громадяни і, відповідно, особи без громадян-

ства та біпатриди мають право отримати земельні ділянки для

174 Розділ ІX

ведення ППГГ тільки на умовах права користування (постій-

ного чи строкового, в тому числі й на умовах оренди).

2. Земельна правосубєктність ППГГ залежно від грома-

дянства, а вже потім від бажання фізичних осіб, виникає: для

громадян України за наявності у них Державного акта на пра-

во приватної власності ті ;>смслі>ну ділянку; для громадян

України, що мають оформлені ділянки у користування - за

наявності Дсржіїїіііого пктії ції нриііо постійного користуван-

ня нею чи договору оренди Форми цих Державних актів за-

тверджені постановою Верховної Ради України від 13 березня

1992 р., а форма договору - постановою Кабінету Міністрів

України від 17 березня 1993 р.

3. Для ведення ППГГ, індивідуального житлового будів-

ництва громадяни можуть одержати земельні ділянки в розмі-

рах, визначених Земельним кодексом України. Так, на підс-

таві ст. 56 для ведення підсобного господарства за рішенням

сільської, селищної, міської ради народних депутатів земельні

ділянки передаються безоплатно у власність в межах населе-

них пунктів, у розмірах, визначених у земельно-облікових

документах.

За бажанням громадян їм додатково можуть надаватись у

користування земельні ділянки, загальна площа яких не по-

винна перевищувати 1 га. Збільшення розмірів земельних ді-

лянок до 2 га може мати місце за умови погодження з облас-

ною радою народних депутатів. Водночас Указом Президента

України від 10 листопада 1994 р. "Про невідкладні заходи що-

до прискорення земельної реформи у сфері сільськогосподар-

ського виробництва" при приватизації землі граничний роз-

мір загальної площі земельної ділянки, що може бути у при-

ватній власності громадянина, не повинен перевищувати

1 У звязку з викладеним слід мити на увазі, що в тому разі, коли громадя-

нин України відступає іноземному громиляпиноні чи біпатридові, наприклад,

свій будинок та земельну ділянку, на яку пін має Державний акт на право

приватної власності, то набувач цього будинку стає власником останнього

(після належного оформлення всіх документів, зокрема реєстрації договору

купівлі-продажу в бюро технічної інвентаризації). Що ж до земельної ділянки,

то на виконання умов ст. б Земельного кодексу такий набувач не може стати

субєктом права приватної власності на земельну ділянку; він (іноземець, бі-

патрид) може одержати земельну ділянку тільки на праві користування, а ра-

ніше виданий громадянином України Державний акт на право приватної

власності має бути вилучений та анульований.

Правове становище приватного підсобного господарства 175

і

норм, встановлених Земельним кодексом для селянських

(фермерських) господарств.

Дещо в іншому розмірі земельні ділянки надаються дйя ін-

дивідуального житлового будівництва (ст. 67 Земельного ко-

дексу). Так, за рішенням сільської, селищної, міської ради

народних депутатів громадянам передаються у власність або

надаються в користування земельні ділянки, зокрема для спо-

рудження індивідуальних житлових будинків і господарських

приміщень. Розмір ділянок для зведення та обслуговування

житлового будинку, господарських приміщень і споруд (при-

садибна ділянка) має бути не більше: у сільських населених

пунктах - 0,25 га, селищах міського типу - 0,15 га, для чле-

нів колективних сільськогосподарських підприємств і праців-

НИКіЛРііАі <" ні" - не більше 0,25 га, а в містах - 0,1 га.

|Ді (ти ідійснсиня компактної забудови сільських насе-

ленїщпуіімі" сільська рада надає громадянам біля їх житло-

вих будинків (квартир) присадибні земельні ділянки у мен-

шому розмірі, а решту - за межами житлової зони населено-

го пункту. Так, Правилами забудови сільських населених

пунктів (п. 43) за компактної їх забудови, а також для змен-

шення витрат на благоустрій та інженерні комунікації реко-

мендовано відводити біля будинку приквартирні земельні ді-

лянки в таких розмірах: для одноквартирних будинків -

0,08-0,12 га (на поливних землях - 0,06-0,08 га); для дво-

квартирних одно- та двоповерхових будинків - 0,06-0,08 га

(на поливних землях вони не надаються); для блокових бага-

токвартирних будинків (3 квартири та більше) - 0,03-0,06 га

(на поливних землях не надаються). Решта присадибної ді-

лянки відводиться в межах житлової зони. При цьому важли-

во, щоб ця решта надавалася або як на найтриваліший строк

(що оформлюється відповідним письмовим договором), або в

порядку ст. 56 Земельного кодексу у власність чи в безстроко-

ве користування (що також слід оформляти відповідними

державними актами).

5. Земельний кодекс передбачає можливість продажу дер-

жавних земельних ділянок громадянам. Так, їм за плату пере-

даються у власність для ведення селянського (фермерського)

господарства земельні ділянки, розмір яких перевищує серед->

ню земельну частку (ст. 6 Земельного кодексу). Можливість

продажу державою земельних ділянок для ведення підсобного

господарства земельним законодавством прямо не передбаче">

176

Розділ ІX

на. Проте це не позбавляє громадян України права купувати

в інших громадян України земельні ділянки, на які є установ-

чі документи про передачу їх у приватну власність громадян.

6. Законодавством установлено єдині за змістом права для

всіх власників земельних ділянок і землекористувачів. Так,

згідно зі ст. 39 Земельного кодексу вони мають право само-

стійно господарювати на землі; наділені правом власності на

вироблену сільськогосподарську продукцію і доходи від її

реалізації, можуть використовувати у встановленому порядку

для потреб господарства наявні на земельній ділянці загаль-

нопоширсні корисні копалини, торф, лісові угіддя, водні об-

єкти, а також експлуатувати інші корисні властивості землі:

зводити житлові, виробничі, культурно-побутові та інші бу-

дівлі й споруди за погодженням із сільською, селищною, мі-

ською радою народних депутатів. Зведення на орендованій

земельній ділянці приміщень виробничого та невиробничого

призначення, у тому числі житла, орендарі погоджують із

сільською, селищною, міською, районною радою народних

депутатів або іншим орендодавцем, їхньою власністю є посі-

ви й посадки сільськогосподарських культур і насаджень. Во-

ни мають право одержати від нового власника землі, землеко-

ристувача або місцевої ради народних депутатів компенсацію

за підвищення родючості грунтів у разі вилучення або добро-

вільної відмови від земельної ділянки. Громадянин України,

якому земельна ділянка належить за правом приватної влас-

ності, може укладати договір застави з кредитною установою.

7. Усі власники (в тому числі співвласники) земельних ді-

лянок і землекористувачі згідно зі ст. 40 Земельного кодексу

України зобовязані забезпечувати використання землі відпо-

відно до цільового призначення та умов її надання; ефектив-

но використовувати землю згідно з проектом внутрішньогос-

подарського землеустрою, підвищувати її родючість, застосо-

вувати природоохоронні технології виробництва, не допуска-

ти погіршення екологічної ситуації на території внаслідок

своєї господарської діяльності; здійснювати комплекс заходів

щодо охорони земель, передбачених ст. 84 Земельного кодекс-

су; своєчасно вносити земельний податок або орендну плату

за землю; не порушувати прав власників інших земельних ді-

лянок і землекористувачів, у тому числі орендарів; зберігати

геодезичні знаки, протиерозійні споруди, мережі зрошуваль-

Прааовв становище приватного підсобного господарства 177

них і осушувальних систем; додержувати режиму санітарних

зон і територій, що особливо охороняються.

Крім того, вони зобовязані додержувати правил добросу-

сідства: не перешкоджати власникам і користувачам земель-

них ділянок проходити до доріг загального користування, а

також споруджувати або ремонтувати межові знаки та спору-

ди; не чинити перешкод у прокладенні до суміжної земельної

ділянки необхідних комунікацій; вживати заходів до недопу-

щення стоку дощових і стічних вод, проникнення отрутохімі-

катів і мінеральних добрив на сусідню земельну ділянку.

8. У разі зруйнування будівлі внаслідок пожежі або стихій-

ного лиха право на земельну ділянку зберігається за власни-

ком або землекористувачем, в тому числі й орендарем, якщо

протягом трьох років розпочато відбудову зруйнованої або

спорудження нової будівлі, крім випадків, коли проектом

планування і забудови населеного пункту передбачено ініїїе

використання земельної ділянки. У цьому разі землекористу-

вачеві у встановленому порядку надається інша земельна ді-

лянка для забудови.

9. Законодавством визначено також порядок розпоряд-

ження і використання земельних ділянок громадянами, яким

житловий будинок, господарські будівлі та споруди належать

за правом спільної (часткової або сумісної) власності. Так,

громадяни, яким житловий будинок, господарські будівлі та

споруди і земельна ділянка належать за правом спільної су-

місної власності (саме таким є ППГГ), використовують і роз-

поряджаються нею спільно. Використання і розпорядження

земельною ділянкою, що належить громадянам за правом

спільної часткової власності, визначаються співвласниками

цих обєктів і земельної ділянки пропорційно розмірові час-

ток у спільній власності на даний будинок, будівлю, споруду.

Статтею 41 Земельного кодексу передбачено, що наступні

зміни в розмірі часток у спільній власності на житловий бу-

динок і господарські будівлі, що сталися у звязку з прибудо-

вою, надбудовою або перебудовою, не тягнуть за собою змін

установленого порядку використання та розпорядження зе-

мельною ділянкою. Угода про порядок використання і розпо-

рядження земельною ділянкою є обовязковою для особи, яка

агодом придбала відповідну частку у спільній власності на

житловий будинок і господарські будівлі. Якщо згоди на ви-

178 Розділ ЇХ

користання та розпорядження спільною земельною ділянкою

не досягнуто, спір вирішується судом.

10. Законодавством встановлено надійний захист земель-

них і повязаних із ними прав власників ППГГ. Так, їхні пра-

ва як власників земельних ділянок і як землекористувачів

охороняються законом. Ирипиіісшіч права власності на зе-

мельну ділянку або прини корисгунйннн нею чи її частиною

може мати місце лише у винидких, передбачених статтями 27

і 28 Земельного кодексу.

Втручання й діяльність нлцсникіи аемельних ділянок і зем-

лекористувачів, повязану з використанням землі, з боку дер-

жавних, господарських та інших органів і організацій заборо-

няється, за винятком випадків порушення власниками землі

та землекористувачами земельного законодавства.

Права власників земельних ділянок і землекористувачів

можуть бути обмежені лише у випадках, передбачених Зе-

мельним кодексом.

11. Надана громадянинові у власність земельна ділянка

може бути обєктом застави лише за зобовязанням з участю

кредитної установи. Законодавством передбачено, що звер-

нення стягнення на земельну ділянку за претензіями креди-

торів може бути здійснено за рішенням суду, арбітражного

суду лише в разі відсутності у боржника іншого майна, на яке

може бути звернуто стягнення. ;

Звернення стягнення за претензіями кредиторів на зе-1

мельну ділянку, що належить громадянинові за правом прй

ватної власності, не допускається, крім випадків, коли зе

мельна ділянка є обєктом застави. {

12. Земельним законодавством врегульовано питання пре

поновлення земельних прав громадян, що ведуть ППГГ, як

прав власників земельних ділянок, так і землекористувачів

(от. 44 Земельного кодексу). Порушені їхні права підлягають

поновленню, що здійснюється радами народних депутатів

відповідно до їх компетенції, судом, арбітражним судом або

третейським судом.

13. Однією з важливих умов нормального ведення ППГГ е

встановлені законодавством гарантії прав власників земель-

них ділянок і землекористувачів. Так, вилучення (викуп) зе-

мельних ділянок у громадян для державних або громадським

потреб - будівництва на них підприємствами, установами і

організаціями житлових, виробничих та інших споруд - про>

Правове становище приватного підсобного господарства 179

вадиться після виділення власникам вилучених ділянок но-

вих; в іншому місці з повним відшкодуванням інших збитків

згідно з розділом VІ Земельного кодексу України. Статтею 46

також передбачено, що вилучення (викуп) для державних або

громадських потреб земель колективних сільськогосподар-

ських підприємств, радгоспів, сільськогосподарських науко-

во-дослідних установ і навчальних господарств, інших сільсь-

ко- та лісогосподарських підприємств і організацій може про-

вадитися за умови будівництва за їх згодою житлових, вироб-

ничих та інших будівель замість тих, що вилучаються, і

відшкодування в повному обсязі інших збитків згідно з розді-

лом ІV Земельного кодексу України.

14. Громадянам, які не мають у власності або в користу-

ванні земельних ділянок для ППГГ, а також громадянам, які

мають земельні ділянки менших розмірів, ніж це встановлено

Земельним кодексом, можуть надаватися в користування

земельні ділянки для індивідуального городництва. Громадя-

нам, які мають у власності худобу, надаються земельні ділян-

ки для сінокосіння і випасання худоби. Розміри земельних ді-

лянок, що надаються їм у користування, не повинні переви-

щувати: для городництва - 0,15 га, для сінокосіння і випа-

сання - 1 га.

15. Законодавством України встановлено принципові пра-

вила щодо захисту прав нинішніх власників землі. Так, відпо-

відно до ст. б Земельного кодексу колишнім власникам землі

(їхнім спадкоємцям) або землекористувачам земельні ділянки

не повертаються. За їхнім бажанням їм може бути передано у

власність або надано в користування інші земельні ділянки на

загальних підставах.

 3. Майнові правовідносини

у приватному підсобному господарстві

1. Майнові правовідносини у ППГГ - це фактично існую-

чі, врегульовані нормами цивільного та аграрного права

суспільні відносини, що складаються в ППГГ між його чле-

нами з приводу майна та майнових прав. Майнові відносини

у ППГГ характеризуються їх спільністю з відносинами, які

виникають між іншими громадянами, незалежно від їх грома-

дянства, соціального статусу, роду діяльності тощо. Майнові

відносини у ППГГбудуються на підставі Закону "Про влас-

180 Розділ ІX

ність", Кодексу про шлюб та сімю України, Земельного ко-

дексу, шлюбного контракту та інших правових актів.

В основу цих відносин покладено право приватної влас-

ності громадянина. Оскільки ППГГ - це сімейно-трудове

обєднання, майнові відносини, що складаються в ньому, бу-

дуються також на основі нріїїіа спільної сумісної власності

подружжя - чоловіка і жінки, якщо інше не встановлено і не

конкретизовано шлюбним контрактом. Відповідно до чинно-

го законодавств ти постшіопи Пленуму Верховного Суду Ук-

раїни від 22 і руді ін 1995 р. № 20 "Про судову практику у

справах за позовами про захист права приватної власності"

(п. 5) спільною сумісною власністю є: майно, нажите подруж-

жям під час шлюбу (ст. 16 Закону "Про власність"; ст. 22 Ко-

дексу про шлюб та сімю України); майно, придбане внаслі-

док спільної праці членів сімї, якщо письмовою угодою між

членами сімї не передбачено інше, а також майно, придбане

внаслідок спільної праці громадян, що обєдналися для спіль-

ної діяльності, коли укладеною між ними письмовою угодою

визначено, що воно є спільною сумісною власністю (п. 1

ст. 17, ст. 18, п. 2 ст. 17 Закону "Про власність"); квартира

(будинок), передана при приватизації з державного житлово-

го фонду (наприклад, у радгоспі - В. Я.) за письмовою зго-

дою членів сімї наймача у Їхню спільну сумісну власність

(ст. 8 Закону "Про приватизацію державного житлової фон-

ду"). Ще однією особливістю майнових взаємин, що можуть

складатися в цьому господарстві, є те, що між членами ППГГ

(не подружжям) майнові правовідносини можуть грунтувати-

ся й на основі права спільної часткової власності, якщо інше

не передбачено письмовою угодою між ними. Саме тому

Пленум Верховного Суду України у постанові від 22 грудня

1995 р. зауважив, що в усіх інших (крім наведених вище) ви-

падках спільна власність громадян с частковою. Якщо розмір

часток у такій власності не було визначено і учасники спіль-

ної власності при придбанні майна не виходили з рівності

їхніх часток, розмір частки кожного з них визначається сту-

пенем його участі працею й коштами у створенні спільної

власності.

2. Особливістю субєктного складу власників ППГГ, їхньої

правосубєктності є те, що субєктом права власності ППГГ є

в одних випадках подружжя, а в інших - усі члени сімї. Так,

майно, зокрема ППГГ,, нажите подружжям під час шлюбу

Правове становище приватного підсобного господарства 181

належить їм за правом спільної сумісної власності, якщо інше

не визначено письмовою угодою між ними. Здійснення ними

цього права регулюється Законом "Про власність", а щодо

власності подружжя - також і Кодексом про шлюб та сімю.

У разі, коли особи, що спільно ведуть ППГГ, не перебува-

ють у шлюбі, субєктом права власності виступає обєднання

громадян без утворення юридичної особи, а майно ППГГ,

утворене спільною працею осіб, що обедналися для спільної

діяльності, є їхньою спільною частковою власністю, якщо ін-

ше не визначено письмовою угодою між ними. Розмір частки

кожного визначається ступенем трудової участі.

3. Чинне законодавство України визначає коло обєктів,

що можуть бути у власності громадян, які складають обєк-

тивну частину ППГГ і можуть використовуватися громадяна-

ми для його ведення. Так, ст. 13 Закону "Про власність" вста-

іюнлено, що обєктами права приватної власності є житлові

будинки, квартири, предмети особистого користування, дачі,

садові будинки, предмети домашнього господарства, продук-

тивна і робоча худоба, земельні ділянки, насадження на них,

засоби виробництва, вироблена продукція, транспортні засо-

би, -грошові кошти, акції, інші цінні папери, а також інше

майно споживчого і виробничого призначення.

Законом "Про власність" (ст. 14), Земельним кодексом (у

редакції від 13 березня 1992 р.) самостійним обєктом права

приватної власності визнано земельні ділянки, одержані гро-

мадянами для ведення ППГГ. Громадяни як власники мо-

жуть здійснювати зі своєю власністю - земельними ділянка-

ми практично всі основні види цивільно-правових угод, як і з

будь-яким іншим нерухомим майном (продавати, заповідати,

обмінювати, закладати, здавати в оренду тощо).

Важливою правовою новелою щодо правомочностей гро-

мадян, які ведуть ППГГ, є норма п. З ст. 13 Закону "Про

власність", згідно з якою склад, кількість і вартість майна, що

може бути у власності громадян, не обмежується, крім випад-

ків, передбачених законом.

4. Підстави виникнення права приватної власності грома-

дян на ППГГ є загальними для всіх громадян України. Відпо-

відно до ст. 12 Закону "Про власність" праця громадян є ос-

новою створення і примноження їхньої власності. Громадя-

нин набуває права власності на доходи від участі в суспільно-

му виробництві, індивідуальної праці, підприємницької

182 Розділ ІX

діяльності, вкладення коштів у кредитні установи, акціонери>

товариства, а також на майно, одержане успадкуванням або

укладенням інших угод, не заборонених законом.

Крім одержання у приватну иласність земельних ділянок у

порядку, встановленому чинним земельним законодавством,

громадяни набувають прано иласності на земельні ділянки в

разі: одержання їх у спадщину; одержання частки землі у

спільному майні подружжя; способом купівлі-продажу, дару-

вання та обміну.

5. Громадяни мають праио никористовувати належне їм

майно для ведення господарської та іншої, не забороненої за-

коном, діяльності. Громадяни мають право передавати майно

у тимчасове користування іншим громадянам, юридичним

особам і державі, відчужувати його. Умови і порядок відчу-

ження національних, культурних та історичних цінностей ви-

значаються спеціальним законодавством України.

Право приватної власності може бути передано у спадщи-

ну громадянам, юридичним особам, державі.

6. При поділі майна, виділі його зі спільного майна, звер-

ненні стягнення на майно учасника спільної власності за йо-

го боргами, відкритті після нього спадщини визначається

частка учасника спільної сумісної власності.

Оскільки праця є основою створення і примноження влас-

ності громадян, розмір частки учасника спільної сумісної

власності визначається ступенем його трудової участі, якщо

інше не випливає з законодавства України. Розмір часток у

спільній сумісній власності подружжя на майно ППГГ визна-

чається нормами Кодексу про шлюб та сімю України. За вад-

сутності доказів про те, що участь когось із учасників спільної

сумісної власності (крім сумісної власності подружжя)у

надбанні майна була більшою або меншою, частки визнача-

ються рівними.

Згідно з законодавством положення статей 17 та 18 Закону

"Про власність" щодо спільної сумісної власності поширю-

ються на правовідносини, що виникли після введення в дію

цього Закону (тобто з 15 квітня 1991 р.). Воднораз Пленум

Верховного Суду України у постанові від 22 грудня 1995 р.

"Про судову практику у справах за позовами про захист права

приватної власності" спеціально зазначає, що до правовідно-

син, які виникли раніше, застосовується чинне на той час за-

конодавство. Зокрема, спори щодо майна колишнього кол-

Д|зааоае становище приватного підсобного господарства 183

госпного двору, яке було придбане до 15 квітня 1991 р., мають

вирішуватися за нормами, що регулювали власність цього

двору, а саме:

а) право власності на майно, яке належало колгоспному

двору та збереглося після припинення його існування, мають

ті члени двору, котрі до 15 квітня 1991 р. не втратили права

На частку в його майні. Такими, що втратили це право, вва-

жаються працездатні члени двору, які не менше трьох років

підряд до цієї дати не брали участі своєю працею і коштами у

веденні спільного господарства двору (в цей строк не включа-

ється час перебування на дійсній строковій військовій службі,

6 навчальному закладі, хвороби);

б) розмір частки члена двору визначається виходячи з рів-

ності часток усіх його членів включно з неповнолітніми та

непрацездатними. Частку працездатного члена двору може

бути зменшено або відмовлено у ЇЇ виділенні в разі недовго-

часного його перебування у складі двору або незначної участі

працею чи коштами в господарстві двору.

Особам, які вибули з членів двору, але не втратили права

ца частку в його майні, вона визначається виходячи з того

майна двору, яке було на час їх вибуття і яке збереглося;

в) у випадках, коли за рахунок майна колгоспного двору

було внесено вклад у кредитну установу на імя члена двору>

його частка має бути зменшена на суму вкладу, а якщо вклад

перевищує належну цьому членові частку, з нього стягуються

відповідні грошові суми на користь інших членів колгоспного

Двору;

г) згідно зі ст. 4 постанови Верховної Ради України "Про

введення в дію Закону "Про власність" загальні правила

спадкування щодо частки члена колгоспного двору в майні

двору застосовуються з 1 липня 1990 р. При спадкуванні після

смерті останнього члена колгоспного двору, що мала місце до

цієї дати, частка в майні двору, належна особі, яка вибула з

членів двору, але не втратила на неї права на час смерті ос-

таннього члена двору, не входить до спадкового майна.

На витребування частки з майна колишнього колгоспного

двору, що збереглося на 15 квітня 1991 р., поширюється за-

гальний трирічний строк позовної давності. Розгляд позову

про право на майно колишнього колгоспного двору залежить

від вирішення питань землекористування. >

184 Розд<я ОС

7. Відповідно до от. 55 Закону "Про власність" громадянин

не може бути позбавлений права власності на своє майно,

крім випадків, передбачених цим Законом та іншими законо-

давчими актами України.

Оскільки за чинним законодавством суд вирішує спори

учасників спільної власності щодо розпорядження чи корис-

тування майном, то не слід розглядати як неправомірне по-

збавлення права власності присудження грошової компенса-

ції за частку у спільній пласкості, якщо її не можливо виок-

ремити або поділити майно в натурі чи спільно користуватися

ним.

8. Пленум Верховного Суду України у постанові від

22 грудня 1995 р. зазначає, що передбачені Законом "Про

власність" положення щодо спільної власності громадян на

майно, надбане внаслідок їхньої спільної праці, поширюють-

ся на придбання його як при веденні особистого підсобного

господарства, в тому числі членами колишнього колгоспного

двору, так і в інших випадках.

Згідно з цими положеннями право на майно може бути

визнане не лише за громадянами, які є родичами, а й за ін-

шими особами, коли буде встановлено, що вони входили до

складу сімї та брали трудову участь у його придбанні.

Відповідно до чинного законодавства власником вкладу,

внесеного у кредитну установу (крім нажитого подружжям), е

особа, на імя якої його внесено, тому інші члени сімї не мо-

жуть вимагати визнання за ними права на цей вклад з мотивів

внесення його за рахунок спільної праці. В цьому разі частка

коштів, належна іншим членам сімї, може бути стягнена з

вкладника за їхнім позовом.

 4. Договірні зобовязання

приватного підсобного господарства

1. Приватні підсобні господарства громадян беруть участь

у сучасних товарно-грошових відносинах через укладання до-

говорів як правової форми регулювання цивільно-майнових

відносин. Змістом цих відносин є придбання матеріалів для

індивідуального будівництва житлового будинку і господар-

ських будівель, придбання речей домашнього вжитку, транс-

портних засобів тощо. Серед таких договорів є й такі, що без-

посередньо повязані із здійсненням господарювання грома-

Правове становище приватного підсобного господарства 185

дян у своїх приватних підсобних господарствах. За останні

10-15 років визначився не тільки субєктний склад договір-

них зобовязань, а й їх предмет та зміст зобовязань. Основою

таких договірних зобовязань є взаємини з приводу реалізації

вирощених у ППГГ на присадибній ділянці продуктів харчу-

вання та продовольства рослинного і тваринного походжен-

ня. Так, нині існують три основні різновиди предметів дого-

ворів, а саме: закупівля в ППГГ великої рогатої худоби і сви-

ней, фруктів, ягід, картоплі, часнику, цибулі тощо; дорощу-

вання і відгодівля в цих господарствах молодняка великої

рогатої худоби, свиней, птиці; здача (продаж-закупівля) ко-

ровячого молока.

Ці договори укладаються на взаємовигідних умовах. Од-

нією з сторін у них виступає ППГГ в особі власника, іншою

стороною можуть бути як заготівельні організації споживчої

кооперації, так і безпосередньо самі субєкти аграрного під-

приємництва усіх форм власності та організаційно-правових

форм (КСГП, СпС, АСГТ, ДСГП).

Особливістю цих договірних відносин є те, що ППГГ мо-

жуть реалізовувати продукцію не тільки через "замовників" -

КСГП (СпС, ДСГП, АСГТ тощо), а й від їхнього імені в ра-

хунок укладених "замовниками" договорів контрактації (дер-

жавних контрактів, державних замовлень) сільськогосподар-

ської продукції. іншими словами, ці договори передбачають

можливість передачі субєктами підприємництва (КСГП,

СпС, АСГТ, ДСГП) боргу-зобовязання і прийняття цього

боргу ППГГ.

2. Юридичну основу регулювання договірних відносин

між субєктами аграрного підприємництва та заготівельними

організаціями споживчої кооперації, з одного боку, та ППГГ

- з іншого, становлять закони "Про власність", "Про під-

приємництво", "Про підприємства в Україні", "Про колек-

тивне сільськогосподарське підприємство", "Про господар-

ські товариства", "Про споживчу кооперацію", а також Ци-

вільний кодекс України.

3. Одне з важливих місць посідають договори з участю

ППГГ, за яким власники цих господарств продають КСГП

(СпС, ВСГК, ДСГП, АСГТ) та заготівельним підприємствам

споживчої кооперації (ЗПСК) велику рогату худобу і свиней,

фрукти, ягоди, картоплю, часник, цибулю тощо. За своєю

юридичною суттю вони є договорами купівлі-продажу, їхнім

186 Розділ М

предметом є обовязок власника ППГГ продати обумовлений

договором асортимент та обсяг, а КСГП (СпС, ВСГК, ДСГП,

АСГТ, ЗПСК) - прийняти й сплатити вартість отриманого

асортименту та обсягу продуктів харчування, продовольства

рослинного і/чи тваринного походження.

4. Важливо місце посідають догонори власників ППГГ із

приводу вирощуноіши н ник молодняка великої рогатої худо-

би, свиней, птиці, К(н>лін, що належать КСГП (СпС, АСГТ,

ТОВ, ВСГК.ДСПі). Пім-дметом цього договору є трудЬва ді-

яльмість влйсникіп 111111, скрямпнана на вирощування, від-

годіїино худоби й птиці, та передача їх після цього КСГП

(СнС, НСГК, ДСГП, АСГТ). У договорі зазначається кіль-

кість худоби чи птиці, що передаються на дорощування й від-

годівлю, строк передачі їх виконавцеві та наступне повернен-

ня КСП (СпС, ВСГК, ДСГП, АСГТ), а також жива вага кож-

ної голови молодняка худоби або птиці, що відгодовувати-

меться, та їхня загальна вага на час передання на

дорощування. Згідно з договором на КСГП (СпС, ВСГК,

ДСГП, АСГТ) покладається обовязок передати власникові

ППГГ худобу й/чи птицю на дорощування, продати корми

власного виробництва й зерно, за існуючими закупівельними

цінами (наприклад, державного контракту), інші корми - за

їх плановою собівартістю, а покупні корми - за цінами при-

дбання включно з витратами на доставку.

За договором на КСГП (СпС, ВСГК, ДСГП, АСГТ) може

бути покладений обовязок надавати допомогу власникам

ППГГ у будівництві та обладнанні приміщень для худоби

й/чи птиці, виділяти коней, транспортні засоби для обробітку

земельних ділянок, заготівлі сіна, інших кормів та їх доставки

до місця тримання і відгодівлі худоби й/чи птиці. На нього

покладається обовязок забезпечити своїми силами чи кошта-

ми зоонетсринарнс обслуговування худоби й/чи птиці, що

знаходяться на дорощуванні.

Колективне сільськогосподарське підприємство (СпС,

ВСГК, ДСГП, АСГТ) зобовязане також прийняти худобу

й/чи птицю в кількості та в строки, обумовлені договором, і

розрахуватися зі своїм контрагентом - власником ППГГ у

Ю-денний строк. Воно зобовязане оплатити кожний кіло-

грам живої ваги починаючи від поставної (ваги на час пере-

дання худоби в ППГГ) зі знижкою на вагу наповнення шлун-

ково-кишкового тракту за цінами згідно з домовленістю (на

Правове становище приватного підсобного господарства 187

практиці - не більше закупівельних цін за державним замов-

ленням на худобу й/чи птицю відповідної кондиції).

Ціни на худобу й/чи птицю відповідної кондиції визнача-

ються договором як його принципова умова. За бажанням

власника ППГГ замовник - КСГП (СпС, ВСГК, ДСГП,

АСГТ), розраховуючись із ним, зобовязаний продати власни-

кові ППГГ до 20 відсотків одержаної ваги з кожного виду ху-

доби й/чи птиці або продуктів забою в перерахунку за відпо-

відними коефіцієнтами для кожного виду худоби, за цінами,

встановленими для розрахунків із громадянами - власника-

ми ППГГ.

Чинним Типовим договором (п. 2.1) встановлено обовя-

зок КСГП (СпС, ВСГК, ДСГП, АСГТ) надати власникові

ППГГ право на одержання додатково до присадибної земель-

ної ділянки певної земельної площі, в тому числі: ріллі, луків,

інших угідь на строк дії договору. Додаткові земельні ділянки

зазвичай становлять вільну частину присадибних земель або

земель, що тимчасово не використовуються КСГП (СпС,

ВСГК, ДСГП). Останні можуть дозволяти громадянам, які

займаються за договором дорощуванням молодняка й/чи

птиці, випасати власну худобу (птицю) на пасовищах. Сіно-

коси і випаси надаються з таким розрахунком, щоб власники

ППГГ могли ними скористатись і для власної худоби та

птиці. На КСГП (СпС, ВСГК, ДСГП, АСГГ) покладаються

обовязки здійснювати відповідні роботи для поліпшення цих

угідь.

У разі виникнення страхового випадку КСГП (СпС,

ВСГК, ДСГП, АСГТ) зобовязане виплачувати власникам

ППГГ страхову винагороду в частці, що випадає на нестрима-

ний приріст ваги худоби чи птиці.

Згідно з договором власник ППГГ, який займається доро-

щуванням худоби й/чи птиці, зобовязаний прийняти їх та ут-

римувати відповідно до зоотехнічних і ветеринарних вимог.

Він зобовязаний виростити й передати КСГП (СпС, ВСГК,

ДСГП, АСГТ) поголівя худоби й/чи птиці обумовленої ваги і

кондиції, оплатити отримані послуги, що надавало йому

КСГП (СпС, ВСГК, ДСГП, АСГТ), а також будівельні мате-

ріали: власного виробництва замовника - за плановою собі-

вартістю, а придбані замовником - за ціною придбання

включно з витратами на їх доставку власникові ППГГ. .

188

5. Відносини з приводу закупівлі молока у власників

ППГГ регулюються відповідним договором, сторонами якого

є власник ППГГ, в якому с молочна худоба, а також КСГП

(СпС, ВСГК, АСГТ, ТОВ) чи ДСГП. ініціатором укладення

такого договору мають бути ііідпоиідні представники правлін-

ня КСГП (СпС. ВСГК, ЛСГТ) ги дирекції ДСГП чи АСГТ.

Субєктивні пріївн та юридичні обовязки сторін виника-

ють на основі укладеного ними договору, зміст якого визна-

чається Типовим договором і сторонами. Згідно з договором

власник ППГГ бере на себе зобовязання продати господар-

ству (КСГП, СнС, ДСГП тощо) лишки молока у визначеній

договором кількості протягом року, з конкретизацією обсягів

поставки щоквартально. При державних закупівлях молоко

має відповідати вимогам, що ставляться до нього (жирність,

охолодженість, непрокислість тощо) та до продуктивноїхудо-

би (стан здоровя та ін.). На власників корів покладається та-

кож обовязок оплатити надані їм господарством послуги

(оранка і боронування земельних ділянок, заготівля і достав-

ка кормів тощо). Оплачуються ці послуги за їх фактичною со-

бівартістю. Власники ППГГ зобовязані також оплатити вар-

тість отриманих кормів за цінами, що визначені в договорі.

Згідно з договором господарство зобовязане своєчасно

прийняти молоко та оплатити його вартість за цінами, визна-

ченими договором (на практиці - не вище існуючих закупі-

вельних цін). Розрахунки між сторонами мають проводитись

не рідше одного разу на місяць.

За договором на господарство покладаються обовязки

продавати власникам ППГГ корми власного виробництва,

зокрема зерно - за існуючими закупівельними цінами, інші

корми - за їх фактичною собівартістю, а покупні - за ціна-

ми придбання, включаючи витрати на доставку в кількості,

обумовленій договором.

На господарство покладається також обовязок надавати

власникам ППГГ земельну ділянку для сінокосіння і випа-

сання худоби на визначений договором строк і, в разі необ-

хідності, сприяти власникам ППГГ у підвищенні родючості

угідь. Господарство може взяти на себе обовязок надати

ППГГ допомогу в заготівлях і доставці кормів, обробітку при-

садибної ділянки. З метою сприяння розвиткові ППГГ на

КСГП і ДСГП, що є сторонами в договорі, покладається

Правове становище приватного підсобного господарства 189

обовязок забезпечувати власників послугами спеціалістів

сільського господарства, зокрема зооветслужби.

КСГП (СпС, ВСГК, АСГТ, ДСГП) можуть за волевияв-

ленням власників ППГГ надавати останнім грошовий аванс

для придбання необхідних для виробництва продукції тва-

ринництва, інвентарю, матеріалів та засобів малої механізації

сільськогосподарських робіт.

6. За невиконання або неналежне виконання взятих зо-

бовязань сторони несуть майнову відповідальність згідно з

нормами чинного цивільного законодавства. Так, у разі заги-

белі (падежу) худоби й птиці з вини власника ППГГ останній

зобовязаний відшкодувати КСГП (СпС, ВСГК, ДСГП,

АСГТ) збитки, виходячи з вартості поставної ваги тварин і

нтипі чі існуючими державними закупівельними цінами. В

рвм инмуіік ного лібою худоби (птиці) його продукти, при-

данії пдя і пожинання, здаються КСГП (СпС, ВСГК, ДСГП,

А(-1 1) ш цінами ,л ціно з домовленістю (на практиці -не ви-

ще існуючих закупівельних за державним замовленням на ху-

добу і птицю у живій вазі). При цьому оплачується лише вага,

яку становить одержаний приріст живої ваги, починаючи від

поставної зі знижкою на вагу наповнення шлунково-кишко-

вого тракту. Сторони за договором зобовязані додержувати

вимог оформлення випадку загибелі худоби або птиці спеці-

альним актом. В цьому акті зазначається Причина загибелі

або вимушеного забою худоби, з чиєї вини трапився випадок

тощо. До складу створюваної у цьому випадку комісії залуча-

ються спеціалісти КСГП (СпС, ВСГК, ДСГП, АСГТ) і дер-

жавної ветеринарної служби. Складений акт розглядається і

затверджується виконавчим органом КСГП (СпС, ДСГП,

АСГТ).

р--