РОЗДіЛ ІV ПРАВОСУБЄКТНіСТЬ АГРАРНИХ ТОВАРОВИРОБНИКіВ-ПіДПРИЄМЦіВ

 і. Поняття і класифікація правосубєктності

аграрних товаровиробників

1. Основними виробниками продуктів харчування, сиро-

вини і продовольства рослинного і тваринного (в тому числі

водного й мисливського) походження в Україні є аграрні під-

приємці усіх форм власності та легальних організаційно-пра-

вових форм господарювання. В Україні за обсягами та асор-

тиментом виробництва аграрними підприємцями є колектив-

ні, державні та сільськогосподарські, рибальські та мислив-

ські підприємства, сільськогосподарські (аграрні) виробничі

кооперативи і господарські товариства, спілки селян, селян-

ські (фермерські) агрообєднання, асоціації, а також спільні з

іноземними інвестиціями аграрні підприємства. Цих аграр-

них товаровиробників обєднує те, що всі вони, по-перше, є

юридичними особами, по-друге, аграрними підприємцями,

по-третє, що всі вони створені чи засновані власником(-ами)

для досягнення статутної мети, завдань та функцій.

Такими спільностями для них є власне виробництво то-

варної маси продуктів харчування, сировини і продовольства

рослинного і тваринного походження та їх реалізація в тому

числі й у переробленому вигляді. Спільним для них є також

отримання прибутку від здійснення такого виробництва, реа-

лізації продукції та інших видів діяльності на засадах підпри-

ємництва, а також їх участь в цивільно-правових і товарно-

грошових відносинах. Поряд із задоволенням статутних член-

ських і корпоративних прав та інтересів, є також здійснення

цими аграрними підприємцями-товаровиробниками певних

соціальних функцій забезпечення своїх членів, акціонерів та

учасників, найманих працівників та працівників соціальної

сфери (вчителів, лікарів та ін.).

Чинне законодавство України цих аграрних товаровироб-

ників зі статусом юридичної особи водночас називає та ви-

88 Розділ ІV

знає підприємствами, господарськими товариствами, коопе-

ративами, селянськими (фермерськими) господарствами,

субєктами права, господарюючими субєктами, субєктами

підприємницької діяльності (субєктами підприємництва),

субєктами зовнішньоекономічної діяльності, учасниками аг-

рарних та ринкових правовідносин тощо. Зясування поня-

тійного апарату агарного права, виявлення спільних рис і

аналіз їх відмінностей та співвідношення змісту наведених

вище понять (термінів) е икрай необхідним для розуміння су-

ті субєктів аграрного права, повноважень та їх розмежування

за певними ознаками, зясування їхньої правосубєктності.

2. Правосубєктність цих аграрних товаровиробників-під-

приємців зі статусом юридичних осіб є однією з визначальних

вихідних для зясування сутності та особливостей цих аграр-

них товаровиробників. З позиції теорії аграрного права Право-

субєктність цих аграрних товаровиробників-підприємців ста-

новить собою сукупність правових норм Конституції України,

законів і підзаконних актів, правових норм установчих докумен-

тів (статутів та установчих договорів), покликаних визначи-

ти субєктивні права і обовязки аграрних товаровиробників зі

статусом юридичних осіб (різних видів та їх типів), що органіч-

но поєднують та реалізують виробничо-підприємницькі та

притаманні їм соціальні функції через свою спеціальну право-

здатність.

3. Розмежування аграрних товаровиробників із статусом

юридичної особи можна чинити за різними критеріями, і зок-

рема, за формою власності, спеціальною правоздатністю та

функціями, субєктним складом, організаційно-правовою

формою.

Так, за формою власності всі юридичні особи, зокрема аг-

рарні товаровиробники згідно з чинним Законом України

"Про власність" поділяються на: приватні, колективні, дер-

жавні та змішані, а згідно з проектом Цивільного кодексу Ук-

раїни, прийнятим Верховною Радою України 5 червня 1997 р.

у першому читанні (надалі - проект Цивільного кодексу

1997 р.) - на юридичні особи публічного права та на юри-

дичні особи приватного права, і у тому числі зі змішаною

формою власності. До перших підносяться юридичні особи,

що створені за правилами норм публічного права, розпоряд-

чим способом і тільки на підставі рішення державних органів.

До других відносяться - такі, що засновані, створені за іні-

Правосубєктиісгь аграрних товаровиробників-підприємців 89

[ ціативою приватних осіб, як правило, на договірних засадах>

За правилами норм цивільного приватного права, а до тре-

тіх - також такі, що створені як правило за ініціативою при-

ватних осіб та за участю юридичних осіб публічного права

(державних органів) виключно на договірних засадах і також

і за правилами норм цивільного приватного права, оскільки

Юридичні особи публічного права вступають у цивільно-право-

ві відносини, що породжують виникнення юридичної особи зі

змішаною формою власності.

За спеціальною правоздатністю розрізняються юридичні

особи публічного права від юридичних осіб приватного пра-

на. Так, перші наділені, головним чином, спеціальною управ-

лінською правоздатністю для здійснення спеціальних зав-

дань, не обумовлених їх участю у цивільному обороті (на-

приклад, управлінських правомочностей МінАПК та їх орга-

нів на місцях). На відміну від них, юридичні особи

публічного права, що створені з метою одержання прибутку

(наприклад, державні сільськогосподарські підприємства то-

що), так само як і юридичні особи приватного права наділені

правоздатністю брати участь у різноманітних цивільно-право-

вих, товарно-грошових відносинах, будувати їх виключно на

договірних засадах за правилами норм цивільного приватного

права з метою отримання прибутку. Ця група юридичних

осіб, що діє на засадах підприємництва, наділена також спе-

ціальною правоздатністю щодо використання земель та ін-

ших природних ресурсів як основних засобів виробництва.

За функціями всіх юридичних осіб приватного і юридичних

осіб публічного права слід поділити на учасників та неучасни-

ків цивільно-правових, товарно-грошових відносин. На від-

міну від інших юридичних осіб публічного права, наділених

управлінсько-розпорядчими функціями, всі аграрні підпри-

ємці статусом юридичних осіб приватного та публічного пра-

ва саме як товаровиробники наділені загальними функціями

бути учасниками цивільно-правових відносин і задовольняти

інтереси власника юридичної особи.

Крім зазначених ці аграрні підприємства за законодав-

ством, статутами та іншими локальними нормативно-право-

вими актами наділені також і спеціальними функціями. Се-

ред останніх виділяються дві основні групи функцій, а саме:

виробничо-підприємницького та соціального спрямування.

До першої групи належать функції організації виробництва і

90

РозділІV

власне самого виробництва товарної маси продуктів харчу-

вання, продовольства і сировини та рослинного і тваринного

походження, здійснення власної переробки цієї продукції та

сировини, зберігання, транспортування, реалізації продуктів,

продовольства, сировини, в тому числі у переробленому ви-

гляді або через власну торговельну мережу, виконання інших

робіт та надання послуг стороннім з метою одержання при-

бутку. До другої групи належать такі функції як поліпшення

обслуговування сільського населення, формування повноцін-

ного життєвого середовища для селян шляхом стимулювання

всіх форм житлового будівництва, розвитку матеріальної бази

закладів соціально-культурного призначення, прокладення

інженерних мереж з метою комплексного облаштування сіль-

ських населених пунктів та територій, поліпшення їх плану-

вання і забудови, а також фінансування розвитку соціальної

сфери села, допомоги селянам у веденні приватного підсоб-

ного господарства.

За субєктним складом аграрні товаровиробники можуть

бути поділені на українські та спільні з участю іноземного ін-

вестора тощо. Спільним у них є тільки те, що, по-перше, всі

вони мають бути зареєстровані в Україні і тільки у такий спо-

сіб набути загальну і спеціальну правоздатність і, по-друге,

що вони за Законом "Про підприємництво" та за іншими за-

конами є підприємцями, предмет і статутна діяльність та спе-

ціальна правоздатність яких повязана з аграрним товарови-

робництвом, тобто вони є аграрними підприємцями.

За організаційно-правовими формами всіх аграрних товаро-

виробників - юридичних осіб згідно з законами "Про влас-

ність", "Про підприємства в Україні", "Про господарські то-

вариства", "Про сільськогосподарську кооперацію", "Про

колективне сільськогосподарське підприємство", "Про се-

лянське (фермерське) господарство", а також з проектом Ци-

вільного кодексу 1997 р. можна поділити на господарські то-

вариства, кооперативи, підприємства, селянські (фермерські)

господарства.

4. Аграрне підприємство може бути засновано на будь-якій

формі власності (в тому числі й на змішаній) та у легальних

організаційно-правових формах. Воно відрізняється від інших

підприємств, по-перше, предметом діяльності - виробницт-

вом, а потім уже переробленням та реалізацією (з метою

одержання прибутку) продуктів харчування рослинного і тва-

91

Правосубєкгність аграрних товаровиробників-гдприемців

ринного походження; по-друге, використанням у своїй діяль-

ності природних ресурсів, їхніх властівостей, насамперед

землі та водних обєктів як головного зсобу аграрного ви-

робництва. А тому під аграрним підприємством слід розуміти

комплекс майна (сільськогосподарські землі, риболовні та

мисливські угіддя, інші матеріальні та нематеріальні елемен-

ти, які мають грошову (вартісну) оцінку (ціну), що викорис-

товується власником(-ами) або створеїим(-и) юридичною

особою для виробництва продуктів харіування, продоволь-

ства і сировини рослинного і тваринною походження, а та-

кож для виконання інших робіт, надання послуг, заняття тор-

гівлею з метою одержання прибутку. Субєктом аграрного

права, носієм прав і обовязків є влісник(-и) аграрного

підприємства, а при створенні (заснуванні) ним(-и) юридич-

ної особи - сими юридична особа,

5. У розяяіянпі сучпсних проблем забезпечення України

продовольством власного виробництва приймають саму без-

посередню участь субєкти суспільних аграрних відносин. Ос-

танні як безпосередні учасники таких відносин та як субєкти

права є одночасно субєктами аграрного права і субєктами

аграрних правовідносин. У цьому звязку не потребує дове-

дення думка проф. Кечекяна С. Ф., що поняття "субєкт

аграрного права" і "субєкт аграрних Еравовідносин" є то-

тожніми1. Разом з тим поняття "субєкт аграрного права",

"субєкт аграрного господарювання" тї "субєкт аграрного

підприємництва (агробізнесу)" не є рівнозначними. Останні

(за умови їх належної легалізації) мають загальну право- та

дієздатність. Однак саме як аграрні товаровиробники ці юри-

дичні особи у різних організаційно-правових формах за зако-

нодавством України наділені спеціальною правоздатністю,

межі якої визначені метою, завданням та предметом статутної

діяльності. Тому є всі підстави твердити, що поняття "субєкт

господарювання (господарюючий субєкт) на землі" має ін-

терпретуватися як похідне від поняття "субєкт права",

"субєкт аграрного права". Саме як субєкт аграрного права

та чи інша юридична особа приватного права кооперативного

або акціонерного типу (маючи загальну правоздатність) уже

на підставі своєї спеціальної правоздатності наділена правом

1 Див.: Кечекьян С. Ф. Правовме отношения в социалистическом общест-

ве. - М.: Наука. - 1958. - С. 83.

92 Розділ ІV

бути субєктом господарювання на землі, учасником саме

аграрних ринкових суспільних відносин1.

6. В Україні відповідно до змісту національного зако-

нодавства поняття "субєкт підприємництва", "субєкт аграр-

ного підприємництва (аграрний підприємець)" за своїм юри-

дичним змістом і значенням майже тотожні поняттю "субєкт

аграрного права". Такий висновок випливає зі змісту законів

"Про підприємництво" (ст. 2), "Про підприємства в Україні"

(статті 1, 21), "Про колективне сільськогосподарське підпри-

ємство" (ст. і), "Про сільськогосподарську кооперацію"

(ст. 1), "Про господарські товариства" (ст. 1), "Про селянське

(фермерське) господарство" (ст. 1), а також зі змісту Поста-

нови Кабінету Міністрів №740 від 25 травня 1998 р. "Про

порядок державної реєстрації субєктів підприємницької

діяльності". Він також випливає зі змісту проекту Цивільного

кодексу України (1997 р.).

Згідно з цими законодавчими та підзаконними актами

"субєктами підприємницької діяльності" в аграрному секторі

України визнаються всі легалізовані аграрні товаровиробни-

ки, незалежно від їхніх форм власності та організаційно-пра-

вових форм господарювання.

Визначальним у тому, хто належить до субєкта аграрного

підприємництва (тобто хто, по суті, є аграрним підприєм-

цем), є, по-перше, легалізація цього підприємця-товарови-

робника шляхом його державної реєстрації, зокрема, як юри-

дичної особи у організаційно-правовій формі, обраній влас-

ником(-ами) та визнаваній державою; по-друге, - предмет

діяльності цього підприємця (насамперед, виробництво про-

дуктів харчування, продовольства і сировини рослинного і

тваринного походження), по-третє, - використання землі та

інших природних ресурсів у якості основного засобу вироб-

ництва, по-четверте, - органічне поєднання у своїй діяль-

ності підприємницької і соціальної діяльності, оскільки тру-

дові колективи цих субєкті> підприємництва, як правило, є

їх членами або учасниками/акціонерами, комплектуються із

населення населених пунктів, довкола яких розташовані зем-

лі цих субєктів аграрного підприємництва.

1 Див.: Аграрнеє право. Учебник / Под рсд. Бистрова Г. Е., Козиря М. Й. -

М., 1996. - С. 155.

Правосубєктність аграрних товаровиробників-підприємців 93

Поняття "субєкт аграрного підприємництва (аграрний

підприємець)" є узагальнюючим. Як і у всіх розвинених краї-

нах світу, воно одночасно охоплює як визначення (наймену-

вання) самого субєкта, так і предмет його діяльності, а також

його спеціальну правоздатність, легалізовану шляхом держав-

ної реєстрації. Поняття "аграрний підприємець", "субєкт аг-

рарного підприємництва (агробізнесу)", по суті, є синоніма-

ми, під якими криється один і той же субєкт аграрного права

;і визначеними правомочностями саме аграрного підприємця.

На відміну від інших понять аграрний підприємець має де-

що своєрідні ознаки, що відокремлюють його серед іншого

загалу підприємців. Така своєрідність полягає у тому, що саме

аграрним підприємцям належать притаманні функції соціаль-

ного спрямування. На відміну від інших аграрні підприємці є

пктивними учасниками організаційних і земельних правовід-

носин, а також учасниками своєрідних внутрішніх майнових,

управлінських та трудових і особливо членських майнових та

членських трудових правовідносин. Вони є також учасниками

інших внутрішньогосподарських виробничих правовідносин,

що складаються в основних і додаткових галузях аграрного

виробництва, внутрішніх і зовнішніх правовідносинах у соці-

альній сфері, у яких вони (аграрні підприємці) є ключовою

фігурою. існування таких особливостей обумовлюють відок-

ремленість і визначену самостійність аграрних підприємців за

функціями і правоздатністю та багатогранністю правовідно-

син. А тому поняття "аграрний підприємець (субєкт аграрного

підприємництва)" як узагальнююче охоплює всіх виробників

товарної маси продуктів харчування, сировини і продоволь-

ства, зі статусом як юридичної особи всіх форм власності і ле-

гальних організаційно-правових форм, так і селянських (фер-

мерських) господарств, і громадян, які зареєструвалися як

підприємці. Аграрний підприємець має спеціальну правоздат-

ність та функції виробничого, підприємницького і соціально-

го характеру, є учасником багатогранних внутрішньогоспо-

дарських і зовнішньогосподарських товарно-грошових право-

відносин.

7. Слід зазначити, що поняття "учасник аграрних право-

відносин" не у всіх випадках можна віднести до кола субєк-

тів аграрного права та, відповідно, - аграрних підприємців і

субєктів аграрних правовідносин. Учасниками аграрних пра-

вовідносин у визначених законодавством та локальними нор-

94 Розділ ІV

СУБЄКТИ АГРАРНОГО ПРАВА

УКРАЇНИ

мативно-правовими актами межах можуть бути визнані

структурні підрозділи субєктів аграрного підприємництва, їх-

ні члени, учасники/акціонери та члени їх сімей. Йдеться ви-

ключно тільки про відносини, що складаються у процесі ор-

ганізації праці, коли за договором між виконавчим органом

управління і структурним підрозділом визначаються певні

правомочності останнього щодо надання підрозділу основних

засобів виробництва (в тому числі земель) у оренду, щодо

реалізації виробленої продукції, продовольства, сировини,

щодо розподілу прибутку між членами цих підрозділів. Однак

ці підрозділи не є субєктами права та субєктами підприєм-

ництва; вони не можуть бути стороною в загальних та арбіт-

ражних судах, оскільки за законом такими визнаються тільки

юридичні та фізичні особи.

8. Відповідно до чинного законодавства всі субєкти аграр-

ного права за організаційно-правовими формами можна

поділити на субєктів у сфері виробництва та у сфері сервісу

(див. схему 5). У свою чергу за змістом субєкти виробничо-

підприємницького та соціального спрямування включають у

себе певні групи.

Першу, основну групу таких субєктів становлять засновані

на приватній (у можливих її різновидах - кооперативній, ко-

лективній тощо), державній та муніципальній формах влас-

ності аграрні підприємці, головним завданням і предметом

діяльності яких є виробництво товарної маси продуктів хар-

чування, продовольства і сировини рослинного і тваринного

(в тому числі водного й мисливського) походження. Саме як

виробники продуктів харчування (насамперед сільськогоспо-

дарської продукції, сировини і продовольства) приватні аг-

рарні підприємці кооперативного (колективні сільськогоспо-

дарські підприсмства. спілки селян, пайові підприємства,

сільськогосподарські виробничі кооперативи тощо) і акціо-

нерні товариства, товариства з обмеженою відповідальністю,

державні сільськогосподарські підприємці, діяльність яких

заснована на змішаній формі власності (в тому числі із залу-

ченням іноземного капіталу), виступають основними субєк-

тами аграрного права й аграрних правовідносин та аграрного

підприємництва виключно як юридичні особи. До цієї групи

субєктів входять також фермерські господарства.

У СФЕРі ВИРОБНИЦТВА У СФЕР) СЕРВіСУ

фінансово-

кредитного,

комерційного

та страхового

сервісу

приватні аграрні підприємці

кооперативного типу

іФНИТИі іГ(Мриі підприємці

КОрЛОрітиіною типу

радгоспи, інші державні

сільське-, рибо- та мисливськогос-

подарські підприємства

селянські (фермерські)

господарства

приватні підсобні

господарства громадян

|

лгрохімічногоземельний та інші комерційні банки

технічногозгро- та інші біржі

меліоративного та гідромеліоративногоброкерські контори та/чи брокери (брокерські місця)

науково-техно-логічного та іншого інтелектуальногостраховікомпанії

будівельногохолдингові компанії

Схема 5. Класифікація і структура субєктів аграрного права України

Розділ ІV

Приватні підсобні господарства громадян як виробників

продуктів харчування і продовольства, чия діяльність повяза-

на з використанням природних обєктів як головного засобу

виробництва таких продуктів харчування і продовольства, та-

кож слід віднести до цієї групи субєктів аграрного права. Але

ці господарства не визнані формально аграрними підприєм-

цями, оскільки вони гіе.іигс не зареєструвалися як такі.

Другу групу субєктів аграрного права і аграрних правовід-

носин формують підприємці, діяльність яких заснована на

різних формах власності та оргинЬііційно-правових формах,

правосубсктність і статутна діяльність котрих націлена на за-

безпечення нормальної сучасної виробничо-технічної діяль-

ності аграрних підприємців-товаровиробників. До цієї групи

належать підприємці, предметом статутної діяльності яких є

виконання робіт з агрохімічного, меліоративного, гідромеліо-

ративного, технічного та іншого забезпечення виробничої ді-

яльності підприємців, що безпосередньо займаються вироб-

ництвом продуктів харчування, сировини і продовольства,

незалежно від їх форм власності та організаційно-правових

форм.

Третю групу субєктів аграрного права і аграрних ринкових

правовідносин становлять установи-підприємці, головним

чином акціонерного типу, правосубєктність і статутна діяль-

ність яких спрямовані на надання всіляких фінансово-кре-

дитних, страхових, комерційних, посередницьких та інших

послуг для забезпечення саме підприємницької (в тому числі

й виробничо-господарської, фінансової) діяльності аграрних

підприємств-товаровиробників. До цієї групи входять, зокре-

ма, акціонерний банк "Україна" та інші комерційні банки,

агро- та інші біржі, страхові компанії (наприклад, страхова

компанія "Селянський дім"), холдінгові аграрні (така нині

створюється н.і Чернігіпіцині).

Віднесення цих елементів ринкової інфраструктури до

субєктів аграрного прана пі аграрних ринкових правовідно-

син базується на тому, що самі інрарні підприємці-товарови-

робники є, по-перше, співнл.існиками (акціонерами) назва-

них банків, бірж, страхових і холдінгових компаній, по-друге,

є одночасно клієнтами цих елементів ринкової інфраструкту-

ри. Крім того, аграрні підприємці як акціонери (співвласни-

ки) і як клієнти з метою забезпечення своєї власної конку-

рентоспроможності, гарантованого ринку збуту продуктів

Правосубєкгність аграрних товаровиробників-підприємців 97

харчування, сировини, продовольства власного виробництва

обєднують свій капітал безпосередньо і опосередковано че-

рез засновані ними банки, біржі, страхові компанії та створю-

ють формування вищого рівня - холдінгові компанії, де во-

ни (аграрні підприємці) і співвласники (акціонери), і клієнти.

9. Державна реєстрація є неоднаковою умовою визначення

Правового становища кожного сільськогосподарського під--

\ приємства. З моменту вчинення державної реєстрації у під-

І Приємств виникають права юридичної особи. Державна

реєстрація є свого роду юридичним фактом, спрямованим на

забезпечення права сільськогосподарському товаровиробни-

кові проводити свою господарчо-підприємницьку діяльність і

бути учасником ринкових економічних відносин.

Чинне законодавство України покладає обовязок кожно-

го підприємства здійснити його державну реєстрацію і таким

чином набути прав юридичної особи. Першорядним у цьому

відношенні е Закон "Про підприємництво", в ст. 8 якого

йдеться про державну реєстрацію. Цьому обовязку присвя-

чені також ст. 6 Закону "Про підприємства в Україні", ст. З

Закону "Про сільськогосподарське підприємство", ст, б Зако-

ну "Про господарські товариства", ст. 9 Закону "Про селян-

ське (фермерське) господарство", ст. 6 Закону "Про сільсько-

господарську кооперацію.

З метою наведення порядку в ліцензуванні субєктів під-

приємницької діяльності Кабінет Міністрів України 25 трав-

ня 1998 р. прийняв постанову і затвердив Положення про

державну реєстрацію субєктів підприємницької діяльності.

Згідно з цими актами державну реєстрацію повинні пройти

всі субєкти підприємницької діяльності. Ті з них, державна

реєстрація яких проведена до 29 квітня 1994 р. і які не мають

свідоцтва про державну реєстрацію, а також ті, які одержали

такі свідоцтва до 29 квітня 1994 р. повинні одержати (обміня-

ти) їх в органи державної реєстрації, в якому вони перебува-

ють на обліку. Заміна та одержання свідоцтв про державну

реєстрацію проводиться на підставі документів, що засвідчу-

ють державну реєстрацію субєкта підприємницької діяль-

ності. При цьому за одержане свідоцтво про державну

реєстрацію субєктів підприємницької діяльності зобовяза-

ний сплатити реєстраційний збір.

10.. Державна реєстрація субєкта аграрного права як

аграрного підприємця є визначальним юридичним фактом

4 В. Янчук

98 Розділ ІV

для їх відмежування від тих утворень, що не мають і не мо-

жуть мати такого статусу. Саме реєстрація селянського (фер-

мерського) господарства і/або аграрного підприємця зі стату-

сом юридичної особи приватного права кооперативного і/чи

акціонерного тилів є юридичним фактом для визнання їх

субєктами аграрного права і аграрного підприємництва. То-

му будь-які внутрішньогосподарські утворення, наприклад,

внутрішньогосподарські кооперативи, підрядні орендні ко-

лективи, підсобні цехи (промисли), не є самостійними

субєктами аграрного права і підприємництва (попри надані

їм повноваження з боку цих юридичних осіб).

На відміну від законодавства інших країн, в Україні не ви-

знаються субєктом права різноманітні кооперування селян

без створення (заснування) ними юридичної особи і держав-

ної реєстрації останньої. На відміну від України, наприклад,

у ФРН, субєктом права (без статусу юридичної особи) визна-

ються: а) так звані кільця, які є формою кооперування фер-

мерів у вигляді договірного утворення для надання взаємної

допомоги технікою; б) кооперування зусиль та майна батька

й сина для ведення фермерського господарства. З позиції ук-

раїнського закону, у наведених вище випадках має місце ли-

ше кооперування фермерів на підставі договору (по суті, про

спільну діяльність); і така кооперація не визнається субєк-

тами права, оскільки здійснюється без створення (заснуван-

ня) та легалізації юридичної особи - справжнього субєкта

права як за українським, так і за німецьким законодавством.

Державна реєстрація є необхідною умовою визначення

правового становища кожного сільськогосподарського під-

приємства. З моменту вчинення державної реєстрації у під-

приємств виникають права юридичної особи. Державна

реєстрація с свого роду юридичним фактом, спрямованим на

забезпечення прана сільськогосподарському товаровироб-

никові проводити спою господарчо-підприємницьку діяль-

ність і буги учасником ринкових економічних відносин.

Чинне законоданство України покладає обовязок кожно-

го підприємства здійснити його державну реєстрацію і таким

чином набути прав юридичної особи. Першорядним у цьому

відношенні є Закон "Про підприємництво", в ст. 8 якого

йдеться про державну реєстрацію. Цьому обовязку присвя-

чені також ст. 6 Закону "Про підприємства в Україні", ст. З

Закону "Про сільськогосподарське підприємство", ст. 6 Зако-

Прщосубєктність аграрних товаровиробниіЯвлідприємців 99

ну "Про господарські товариства", ст. 9 Закону "Про се-

лянське (фермерське) господарство", ст. 6 Закону "Про

сільськогосподарську кооперацію".

З метою наведення порядку в ліцензуванні субєктів

і підприємницької діяльності Кабінет Міністрів України від

125 травня 1998 р. прийняв постанову і затвердив Положення

| Про державну реєстрацію субєктів підприємницької діяль-

|ності. Згідно з цими актами державну реєстрацію повинні

і Пройти всі субєкти підприємницької діяльності. Ті з них,

державна реєстрація яких проведена до 29 квітня 1994 р. і які

не мають свідоцтва про державну реєстрацію, а також ті, які

одержали такі свідоцтва до 29 квітня 1994 р. повинні одер-

жати (обміняти) їх в органі державної реєстрації, в якому

нони перебувають на обліку. Заміна та одержання свідоцтв

про держпвну реєстрацію проводиться на підставі документів,

ЩО аигпідчують держяяку реєстрацію субєкта підприємниць-

мЯ дінкміості. При цьому за одержане свідоцтво про держав-

ну р<-( і грацію субєкт підприємницької діяльності зобовяза-

ний сплатити реєстраційний збір.

 2. Правосубєктність колективних і кооперативних

сільськогосподарських підприємств

1. Субєктом аграрного права є кожне окремо взяте колек-

тивне і кооперативне сільськогосподарське підприємство.

Правове становище цих підприємств визначається нормами

Закону "Про колективне сільськогосподарське підприємство

і Закону "Про сільськогосподарську кооперацію" та Статутом

кожного з цих підприємств. Згідно з ст. 4 Закону "Про колек-

тивне сільськогосподарське підприємство" в Статуті зазнача-

ються найменування підприємства, його місцезнаходження,

предмет і цілі діяльності, порядок вступу громадян до членів

підприємства і припинення членства в ньому, принципи

формування спільної власності та права членів щодо неї, за-

гальні права та обовязки членів підприємства та його членів

щодо використання й охорони земель, водних та інших при-

родних ресурсів, виробничо-господарської, фінансової і тру-

дової діяльності, питання оплати та охорони праці, соціальні

гарантії, умови і порядок реорганізації та ліквідації підприєм-

ства. Державна реєстрація підприємства здійснюється не піз-

4

Розділ ІV

ніше ЗО днів з дня подання необхідних документів. Юридич-

ний факт державної реєстрації колективного сільськогоспо-

дарського підприємства є підставою для надання йому прав

юридичної особи і визначає термін виникнення у підприєм-

ства такого права.

За подібною правовою регламентацією створюється і наді-

ляється відповідною правосубсктністю виробничий сільсько-

господарський кооператив. Ст. 2 Закону "Про сільськогоспо-

дарську кооперацію" залежно від цілей, завдань і характеру

діяльності сільськогосподарського кооператива поділяє їх на

виробничі та обслуговуючі. Виробничі кооперативи здійсню-

ють свою господарську діяльність на засадах підприємництва

з метою одержання доходу. Обслуговуючі кооперативи спря-

мовують свою діяльність на обслуговування сільськогоспо-

дарського та іншого виробництва учасників кооперації. В

свою чергу залежно від виду діяльності обслуговуючі коопера-

тиви поділяються на переробні, заготівельно-збутові, поста-

чальницькі та інші. Здійснювані ними послуги повязані з ви-

робництвом, переробкою, збутом продукції рослинництва,

тваринництва, лісівництва і рибництва. Оскільки обслуго-

вуючі кооперативи головним чином повязані з сільським

господарством, то правовідносини, які виникають в процесі

їхньої діяльності належить розглядати як предмет аграрного

права, хоч вони і мають певні спільні риси з кооперативним

правом1.

Враховуючи спільні риси колективних сільськогосподар-

ських підприємств і сільськогосподарських кооперативів ціл-

ком допустимо їх розглядати як різновид (тип) кооператив-

них утворень.

2. Економічну основу створення і діяльності колективних

і кооперативних сільськогосподарських підприємств стано-

вить колективна власність підприємства як юридичної особи,

а його члени - в частині майна, яку вони одержують при ви-

ході із підприємства.

Відповідно до ст. 20 Закону "Про сільськогосподарську

кооперацію" кооператив с власником будівель, споруд, гро-

шей, майнових внесків його членів, виготовлюваної ним про-

) Див.: Кооперативне право / За рсд. чл.-кор. НАН України, акад. АПрН

України, доктора юридичних наук, професора Семчика В. 1. - К., 1998,

Правосубеісгність аграрних товаровиробників-підприємців_____101

дукції, доходів, одержанних від її реалізації, продуктової та

іншої діяльності, передбаченої статутом кооперативу, а також

іншого майна, придбаного на підставах, не заборонених зако-

ном. Члени кооперативу в якості пайового внеску можуть пе-

редати йому земельну ділянку. Майно кооперативу поділяєть-

ся на пайовий і неподільний фонди. Кожний з цих фондів

має відповідний правовий режим.

Особливість правосубєктності аграрних приватних під-

приємств кооперативного типу полягає в тому, що в них має

місце обєднання насамперед робочої сили, а не капіталів.

"У кооперації капітал - слуга, а не господар", - писав ще

і 1925 р. О. В. Чаянов1.

| 3. Закони про колективне і кооперативне сільськогоспо-

дарське підприємство встановлюють право самоврядування,

органи управління на їхню компетенцію, що також станов-

доьЛоіо нраносубсктність. Засади права самоврядування в

ііВті 1 ВСГК більш повно викладені у спеціальних розділах

Їхніх статутів. Управлінська правосубєктність цих підпри-

ємств полягає у створенні і участі представників цих підпри-

ємств в роботі представницьких органів управління колектив-

ними сільськогосподарськими підприємствами з боку Всеук-

раїнської ради представників колективних сільськогосподар-

ських підприємств. Згідно з ст. 25 Закону "Про колективне

сільськогосподарське підприємство" для організаційно-пра-

вового забезпечення економічної самостійності підприємства

та охорони його прав, узагальнення досвіду роботи та пред-

ставлення інтересів підприємства у відносинах з органами

влади і управління створюються його представницькі органи;

Демократичність самоврядування у підприємстві забезпечу-

ється додержанням закріпленої в його статуті системи органі-

заційно-управлінських і процедурно-правових норм.

істотну правосубєктність колективних і кооперативних

сільськогосподарських підприємств становлять трудові пра-

вовідносини. Це відносини щодо організації праці (бригади,

ферми, ланки), додержання членами КСГП і ВСГК своїх тру-

дових прав та обовязків, що охоплюється поняттям трудової

дисципліни, додержання підприємством обовязків по забез-

печенню охорони здоровя і відшкодування шкоди, заподія-

ної трудівникові при виконанні роботи, запровадження на

1 Див.: ЧояиовА. В. Краткий курс кооперации. -М., 1926. - С. 10.

102 Розділ ІV

підприємстві сучасних систем і форм оплати праці та її на-

лежне правове регулювання, наближення принципів оплати

праці працівників колективно-кооперативних утворень з оп-

латою праці в державних або акціонерних сільськогосподар-

ських підприємствах. У цьому разі мається на увазі впровад-

ження в колективних і кооперативних підприємствах обовяз-

кового мінімального рівня оплати праці так як це встановле-

но для найманих працівників і врегульовано п. 6 ст. 19 Закону

"Про колективне сільськогосподарське підприємство". Тру-

довими є також відносини, які виникають в разі вчинення

працівником дисциплінарного проступку і настання дисцип-

лінарної відповідальності, а також у разі заподіяння праців-

ником при виконанні трудових обовязків майнової шкоди і

настання його матеріальної відповідальності.

Трудові правовідносини, що виникають в процесі вироб-

ничо-господарської та управлінської діяльності колективних і

кооперативних підприємств, регулюються нормами аграрного

законодавства та локальними внутрішньоправовими актами з

цих сільськогосподарських підприємств. Правову основу цих

актів становлять відповідні положення Конституції України.

Зокрема, ст. 43, згідно з якою громадяни мають право на пра-

цю, що включає можливість заробляти собі на життя. Держа-

ва створює умови для повного здійснення громадянами права

на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду

трудової діяльності. Кожен має право на належні, безпечні

умови праці, на заробітну плату не нижче від визначеної за-

коном. Кожен, хто працює, має право на відпочинок (ст. 45),

в тому числі право на оплачувану щорічну відпустку. Члени

КСГП і ВСГК мають право на забезпечення в разі повної,

часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати году-

вальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також

у старості та інших випадках, передбачених законом (ст. 46).

Посилання на особливості колективного і кооперативного

сільськогосподарського ниробництва і правового статусу аг-

рарних підприємств не можуть бути підставою для недодер-

жання по відношенню до селян наведених положень Консти-

туції України.

УТравосубєктність аграрних товаровиробників-підприємців____103

 3. Правосубєктність акціонерних

сільськогосподарських товариств

З часу проголошення незалежності України здійснено за-

ходи щодо розвитку приватної і колективно-кооперативної

власності, виникнення нових для України форм організації

сільськогосподарського виробництва, визнання їхньої рів-

ноправності, наділення їх повною господарсько-управлін-

ською самостійністю. Серед цих нових утворень набули по-

ширення і правового визнання акціонерні сільськогосподар-

ські товариства, які виробляють сільськогосподарську про-

дукцію.

Правове становище акціонерного сільськогосподарського

товариства визначається нормами Закону "Про господарське

іоііііристпо" від 19 вересня 1991 р. та Статутом цього това-

ристпа. Для роїробки такого Статуту акціонерне сільськогос-

подарське топпристно використовує Типовий Статут відкри-

того пкціонсрного товариства, створеного шляхом корпора-

тивнії державного підприємства, затвердженого наказом Мі-

ністерства економіки України, Фондом державного майна

України і Міністерством юстиції України від 31 серпня

1993 р.

За своєю економічною сутністю і правовим статусом

АСГТ слід вважати утворенням корпоративного типу.

2. При створенні акціонерних товариств першорядним є

вирішення питання про власність. Принциповою особливіс-

тю правосубєктності цієї групи аграрних підприємців є на-

самперед те, що ці товариства - обєднання капіталу, а не

особистої трудової участі.

Майнова Правосубєктність АСГТ безпосередньо повяза-

на з правовим режимом майна акціонерних товариств, това-

риств з обмеженою відповідальністю. Так, відповідно до ст.

12 Закону "Про господарські товариства" ці товариства є

власниками: майна, переданого їм засновниками і учасника-

ми у власність; продукції, виробленої товариствами внаслідок

господарської діяльності; одержаних доходів; іншого майна,

набутого на підставах, не заборонених законом. Ризик випад-

кової загибелі або пошкодження майна, що є власністю това-

риства або передане йому в користування, несе товариство,

якщо інше не передбачено установчими документами. Вкла-

дами учасників і засновників акціонерних товариств, това-

риств з обмеженою відповідальністю можуть бути, зокрема,

104

будинки, споруди, обладнання та інші матеріальні цінності,

цінні папери, права користування землею, водою та іншими

природними ресурсами, будинками, спорудами, обладнан-

ням, а також інші майнові прана (в тому числі на інтелекту-

альну власність), кошти. Вклад (юкрсма в натурі) оцінюється

у гривнях і складає частку учасника та засновника у статутно-

му фонді.

З наведеної норми Закону нишіипас, що субєктом права

власності на майно може Оуіи як сямс товариство, так і гро-

мадянин, який передав товариству "право користування" зе-

мельною ділянкою, іншим майном та майновими правами.

Крім того, згідно зі ст. 10 цього ж Закону, учасник (акціонер)

акціонерного товариства відкритого типу практично не обме-

жений щодо розпорядження своєю часткою в майні цього то- ||

вариства (він може передати її іншим особам). Тому, на від-

міну від підприємств кооперативного типу, майно (чи його

частка) такого товариства може стати обєктом права влас-

ності необмеженого кола осіб. Практично ця частка у статут-

ному фонді акціонерного товариства може стати обєктом

стягнення за боргами акціонера і, наприклад, фінансово-кре-

дитна установа може стати акціонером такого товариства.

3. Особливість правосубєктності господарських товариств

дістає свій прояв у існуванні притаманного тільки цим

субєктам права на дивіденди. Ця особливість базується на

сутності цих товариств як обєднання капіталу інвесторів на

основній їх меті - задоволенні інтересів інвесторів (учасни-

ків, акціонерів). На відміну від субєктів підприємництва коо-

перативного типу (де, виходячи з суті обовязковості трудової

участі, члени мають право на частину прибутку залежно саме

від трудової участі), в господарських товариствах на підставі

ст. 10 Закону "Про господарські товариства" учасники (ак-

ціонери) мають право на одержання дивідендів від участі в

статутному фонді з чистою прибутку (>иску) товариства.

Прибуток товариства уі ворюється :і надходжень від госпо-

дарської діяльності після покриття матеріальних та прирівня-

них до них витрат і витрат на оплату праці. З балансового

прибутку товариства сплачуються відсотки до кредитних бан-

ків та по облігаціях, а також вносяться передбачені законо-

давством України податки та інші платежі до бюджету. Чис-

тий прибуток, одержаний після зазначених розрахунків, зали-.

шається у повному розпорядженні товариства, яке відповідно і

Правосубєктність аграрних товаровиробників-підприємців

до установчих документів визначає напрями його викорис-

тання. Зокрема, він може використовуватися на виплату ди-

віденців акціонерам (учасникам).

 4. Правосубєктність державних

аграрних товаровиробників

1. Радгосп, як і будь-яке інше державне сільськогосподар-

ське підприємство (ДСГП) це - відповідно до Закону "Про

підприємства в Україні" (ст. 1 і 2) - вид основної організацій-

ної ланки аграрного сектору народного господарства України.

Державне сільськогосподарське підприємство - це заснова-

ний на загальнодержавній власності самостійний статутний

субєкт господарювання, який мас статус юридичної особи

публічною права і здійснює виробничу (продуктів харчуван-

ня, продовольства та сировини рослинного і тваринного по-

ходження) і підприємницьку діяльність з метою одержання

відповідного прибутку (доходу). ДСГП має самостійний ба-

ланс, розрахунковий та інші рахунки в установах банків, пе-

чатку зі своїм найменуванням. Воно не має у своєму складі

, інших юридичних осіб.

Особливість правосубєктності ДСГП - в його створенні.

Відповідно до Законів "Про власність" (ст. 37), "Про підпри-

ємства в Україні" (ст. 5) таке підприємство створюється згід-

но з рішенням власника (власників) майна чи уповноважено-

го ним(-и) органу. Такими органами нині виступає Фонд дер-

жавного майна України. Державні сільськогосподарські під-

приємства відповідно до Декрету Уряду України від 31 грудня

1992 р. позбавлені права бути засновниками будь-яких під-

приємств.

Державне підприємство може бути створено внаслідок ад-

міністративного поділу іншого підприємства відповідно до

антимонопольного законодавства України. Воно може ство-

рюватися після відокремлення зі складу діючого підприєм-

ства даного або кількох структурних підрозділів, а також на

базі структурної одиниці діючих обєднань за рішенням їхніх

трудових колективів, якщо на це є згода власника чи уповно-

важеного ниморгану.

Розділ ІV

.. Створення ДСГП шляхом відокремлення здійснюється зі

збереженням за новими підприємствами взаємозобовязань

та укладених договорів з іншими підприємствами.

Оскільки діяльність цього підприємства повязана з вико-

ристанням земель сільськогосподарського призначення як

головного засобу сільської осчод.ірського виробництва, то йо-

му надаються ці землі ічдпоиідмо радою народних депутатів

на умовах постійного і строкового користування, оскільки

власником цих земель (як і самого ДСГП) є і залишається

держава.

2. Важливе значення для визначення правосубєктності

ДСГП має також і його статут. Згідно зі ст. 9 Закону "Про

підприємства в Україні", державне сільськогосподарське під-

приємство діє на основі статуту, що його приймає трудовий

колектив і затверджує власник майна.

У Статуті державного ДСГП визначаються власник і най-

менування підприємства, його місцезнаходження, предмет і

цілі діяльності (обовязково: виробництво продуктів харчу-

вання, продовольства і сировини рослинного і тваринного

походження, можливо також - їх переробка, реалізація то-

що), його органи управління, порядок їх формування (при-

значення директора), компетенція та повноваження трудово-

го колективу і його виборних органів, порядок утворення

майна підприємства, умови реорганізації та припинення ді-

яльності підприємства. У найменуванні ДСГП визначаються

його назва (радгосп, державний кінний завод та ін.) і вид

(державне). До статуту можуть включатися положення, повя-

зані з особливостями діяльності підприємства: про повнова-

ження, порядок створення та про структуру ради державного

сільськогосподарського підприємства тощо. У його статуті

визначається орган, икий має право представляти інтереси

трудового колективу (рада трудового колективу, рада підпри-

ємства, профсчілконий комітет тощо).

На правосубєктністії ДСГП впливає відмінність правово-

го режиму його майна. Так, нідповідно до Законів "Про влас-

ність" (ст. 37), "Про підприємства в Україні" (частини 2 та З

ст. 10) майно державного сілі.ськогосподарського підприєм-

ства відповідно до законів України, Статуту підприємства на-

лежить йому на праві повного господарського відання як та-

ке, що є державною власністю і закріплене за державним під-

приємством.

Правосубєктнісгь аграрних товаровиробників-підприємців 107

Здійснюючи право повного господарського відання, дер-

жавне підприємство володіє, користується та розпоряджаєть-

ся зазначеним майном на свій розсуд, вчиняючи щодо нього

будь-які дії, які не суперечать чинному законодавству і Ста-

тутові підприємства. Відчуження від держави засобів вироб-

ництва, котрі є державною власністю і закріплені за підпри-

ємством, здійснюється виключно на конкурентних засадах

<через біржі, за конкурсом, на аукціонах) у порядку, що ви<

значається Фондом державного майна України. Одержані

внаслідок відчуження зазначеного майна кошти спрямову-

ються виключно на інвестиції.

 5. Особливості правосубєктності

міжгосподарських підприємств і обєднань

1. Економічна доцільність у кооперуванні зусиль субєктів

аїропідчрисмницької діяльності як раніше, так і тепер є

обєктивною підвалиною для створення різних (за метою і

предметом діяльності) міжгосподарських підприємств і обєд-

нань, які були і залишаються однією з провідних на Україні

форм міжгосподарського кооперування. Свого часу рамки ді-

яльності міжгосподарських підприємств визначалися поста-

новою РМ СРСР від 23 листопада 1977 р. "Про затвердження

Положення про міжгосподарські підприємства в сільському

господарстві".

Відповідно до Законів "Про підприємства в Україні"

(ст. 3), "Про колективне сільськогосподарське підприємство"

(ч. З ст. 1), "Про селянське (фермерське) господарство" (ч. 4

ст. 3) усі субєкти аграрного підприємництва мають право на

добровільних засадах обєднувати свою виробничу, наукову,

комерційну та інші види діяльності, якщо це не суперечить

антимонопольному законодавству. Вони можуть обєднува-

тись у спілки (обєднання), бути засновниками акціонерних

товариств, які діють на основі своїх статутів. Фермерські гос-

подарства мають право бути засновником або членом асоціа-

цій, консорціумів, корпорацій, акціонерних товариств, інших

обєднань, кооперативів, спільних підприємств з виробницт-

ва, переробки та реалізації сільськогосподарської продукції,

що обслуговують агропромисловий комплекс, а також несіль->

ськогосподарських підприємств і організацій, у тому числі з

108 Розділ ІV

участю іноземних партнерів, брати участь у створенні або бу-

ти членом комерційних банків.

На підставі наведених норм права всі субєкти аграрного

підприємництва можуть обєднувати фінансові, матеріально-

технічні й трудові ресурси. Однак такс кооперування може

відбуватися трьома легальними способами, а саме: укладення

договору про спільну діяльність, або утворення субєкта під-

приємництва коопсріїтиніюго типу, або утворення обєднань

корпоративного тину.

2. Юридичне ви іііачеііня видін обєднань субєктів аграр-

ного підприємництва наведено в Законі "Про підприємства в

Україні". Так, усі вони можуть обєднуватись в: асоціації -

договірні обєднання, створені з метою постійної координації

господарської діяльності. Асоціація не має права втручатись у

виробничу і комерційну діяльність будь-кого з її учасників;

корпорації - договірні обєднання, створені на основі поєд-

нання виробничих, наукових і комерційних інтересів, з деле-

гуванням окремих повноважень централізованого регулюван-

ня діяльності кожного з учасників; консорціуми - тимчасові

статутні обєднання промислового і банківського капіталу для

досягнення спільної мети; концерни - статутні обєднання

підприємств промисловості, наукових організацій, транспор-

ту, банків, торгівлі тощо на основі повної фінансової залеж-

ності від одного або групи підприємств; інші обєднання за

галузевими, територіальними та іншими принципами.

Обєднання в АПК діють на основі договору або статуту,

який затверджується їх засновниками чи власниками. Підпри-

ємства, які входять до складу зазначених організаційних струк-

тур, зберігають права юридичної особи. Однак державні підпри-

ємства мають певні обмеження (щодо самостійності обєднува-

ти на добровільних засадах свою діяльність згідно з Декретом

Уряду України від 17 березня 1993 р.).

Обєднання підприємств АПК, зареєстроване в Україні,

може включати підприємства інших держав. Підприємства

України можуть входити в обєднання, зареєстровані в інших

державах. Порядок вступу в обєднання у таких випадках

здійснюється відповідно до законодавства України про зов-

нішньоекономічну діяльність.

Обєднання є юридичною особою, може мати самостійний

і зведений баланси, розрахунковий та інші рахунки в устано-

вах банків, печатку зі своїм найменуванням. Реєстрація

Правосубєктність аграрних товаровиробників-підприємців 109

обєднання провадиться в порядку, встановленому Законом

"Про підприємства в Україні". Обєднання не відповідає за

зобовязаннями підприємств, які входять до його складу, а

підприємства не відповідають за зобовязаннями обєднання,

якщо інше не передбачено установчим договором (статутом).

Субєкти аграрно-підприємницької діяльності (особливо

приватні), які входять до обєднання, можуть вийти з його

складу зі збереженням взаємних зобовязань та укладених до-

говорів з іншими підприємствами і організаціями.

 6. Реорганізація, ліквідація та банкрутство

субєктів аграрного підприємництва

і. Віднонідно до чинного законодавства всі легальні

суввкти ш-рирно-підприємницької діяльності можуть бути

рооргвнізоипні і/чи ліквідовані у встановленому порядку.

Так, припинення діяльності всіх підприємств і товариств

відбувається внаслідок їх реорганізації (злиття, приєднання,

поділ, відокремлення, перетворення) або ліквідації. Така ре-

організація відбувається за рішенням власника (-ів) і, відпо-

відно, - вищого органу управління підприємств і товариств.

При реорганізації вся сукупність прав та обовязків товарист-

ва переходить до його правонаступників. Усі підприємства і

товариства ліквідуються: а) після закінчення строку, на який

воно створювалося, або після досягнення мети, поставленої

при його створенні; б) за рішенням власника і відповідно -

вищого органу управління приватних юридичних осіб коопе-

ративного і корпоративного типів; в) на підставі рішення суду

або арбітражного суду за поданням органів, що контролюють

їхню діяльність, у разі систематичного або грубого порушен-

ня ним законодавства; на підставі рішення арбітражного суду

в порядку, встановленому Законом України "Про банкрут-

ство"; г) з інших підстав, передбачених установчими доку-

ментами.

2. Ліквідація сільськогосподарських підприємств і това-

риств провадиться призначеною власником(-ами) ліквідацій-

ною комісією, а у випадках банкрутства та припинення діяль-

ності товариства за рішенням суду чи арбітражного суду -

ліквідаційною комісією, що призначається цими органами.

Від дня призначення ліквідаційної комісії до неї переходять

повноваження з управління справами цих субєктів підпри-

110 Роаділ ІV

ємництва. Ліквідаційна комісія у триденний строк з моменту

її призначення публікує інформацію товариства, наприклад, в

одному з офіційних (республіканському і місцевому) органів

преси із зазначенням строку подачі заяв кредиторами своїх

претензій, оцінює наявне майно товариства, виявляє його де-

біторів і кредиторів ти розраховується з ними, вживає заходів

до оплати боргів товариства третім особам, а також його учас-

никам, складає ліквідаційний баланс та подає його вищому

органові товариства або органові, що призначив ліквідаційну

комісію.

3. В разі ліквідації недержавних сільськогосподарських

підприємств і товариств грошові кошти, що їм належать,

включно з виручкою від розпродажу майна під час ліквідації,

після розрахунків з оплати праці осіб, які працюють на умо-

вах наймання, та виконання зобовязань перед бюджетом,

банками, власниками облігацій, випущених товариством та

іншими кредиторами, розподіляються між членами підпри-

ємств кооперативного типу та учасниками товариств з обме-

женою відповідальністю і акціонерами у порядку і на умовах,

передбачених законами та установчими документами у шес-

тимісячний строк після опублікування інформації про їхню

ліквідацію.

Майно, передане товариству учасниками в користування,

повертається в натуральній формі без винагороди. В разі ви-

никнення спорів щодо виплати заборгованості товариства йо-

го кошти не підлягають розподілові між учасниками до вирі-

шення цього спору або одержання кредиторами відповідних

гарантій.

4. Одним зі способів ліквідації субєкта - аграрного під-

приємства є визнання його банкрутом. Відповідно до Закону

"Про банкрутство" від 14 травня 1992 р.иід банкрутством

субєкта аграрного підприємництва слід розуміти повязану з

недостатністю активів у ліквідній формі, неспроможністю

субєкта аграрного підприємства л статусом юридичної особи

(незалежно від її форми власності та організаційно-правової

форми) задовольняти в установлений строк предявлені до нього

з боку кредиторів вимоги і виконати зобовязання перед бюд-

жетом.

кміетаи