Розділ ІІ ДЖЕРЕЛА АГРАРНОГО ПРАВА

 1. Поняття і види джерел аграрного права

1. Джерелом аграрного права є Конституція України, її за- 1_

кони та підзаконні акти - Укази Президента України, поста- л- 

нови, декрети і розпорядження Кабінету Міністрів України, И <,

затверджені ним Положення, а також накази, інструкції та ін- Ш < ї

ші акти, прийняті Міністерством агропромислового комплек- И Ь.

су України, Державним комітетом України по земельних ре- к 2

сурсах та іншими відомствами України, в

 

 

Здійснювані соціально-економічні та правові реформи Л йс

повною мірою стосуються аграрного сектора економіки Ук- В  "

раїни і дістають свій прояв у відповідних законодавчих актах. В 

Правове регулювання найістотніших суспільних аграрних від- |р 5

носин нормами законів є принципом, вимогою та ознакою | й

гарантії, що ця правова норма відображає інтереси і волю на- |

роду за допомогою законодавчого акта, прийнятого найви

щим органом державної влади.

Джерелами аграрного права є правові акти, що містять

норми аграрного права як галузі, а також норми, які є в актах

інших галузей національного і міжнародного законодавства, в

тій їх частині, де вони реіулюють аграрні відносини.

Вміщені п законах прамові норми ча своїм призначенням

характсриіуюп.ся як такі, що мають загальний (уніфікова-

ний) і сііецііш.пий (диференційований) зміст. Ці акти визна-

чають праіюний ститус ти нравосубкктність усіх легальних

субєктів аграрного ніднриімництна (див. схему 3).

Джерелами аграрного прана України є уніфіковані й ди-

ференційовані акти пранотпорчості державних органів. Вони

регулюють аграрні ринкові відносини, встановлюють і за-

кріплюють аграрну політику, сформульовану законодавчою

владою. На відміну від джерел інших галузей права, джерела

 

0; кї к > й) г Ї° -- 1| іаР 0-с:2і л5

5

1 23 та і

їїх |

ї-х х Ф -----

2с5 - Ц1 Г"-

2еія> таі  Ї

0п 3та ~ ж-  % і

ї Л -г"о. <и -

і~~- Я- х "

Е:5-   >= Ї

<т 1з та й 6-1=1 -ПО)>~ це ч

0-

йс:і """  5.. та сх с.

уЕ= 1-

5-----

 

0;

Еї

д- яа>

і|Г Х 0> ь11

>-> 01с; таР 0-с:

2 іі.л г-3;Е 5111

5>1х -1Й

і!та іата таі

1"ї т

 

і11-хтак х>,

0 5-іЗіі

і0) 0-хса8--ЇО>ю

і >,ітаЙ"зСа1- ТО

Сі.0іїх5..схЕ=0)с[01тае .Ь01 д00Й."

1і!

х0:Хо

таі таіялтаі-

о.0а, с >,

і1х 0: ї5 х с та хюЙо.ій о -а.><

15

Р

42 Розділ Н

аграрного права України мають такі характерні особливості:

1) уніфіковані акти аграрного законодавства - являють со-

бою ядро аграрного законодавства і становлення аграрного

права як самостійної та інтегрованої галузі національного

права; 2) відсутність єдиного фундаторного акта кодифікова-

ного характеру (на відміну від традиційних галузей права, де

таким актом є кодекси; від аграрного права Франції, Мекси-

ки, Уругваю та інших країн, де основним таким актом висту-

пають аграрні кодекси); 3) значущість локальних актів санк-

ціонованої та делегованої правотворчості субєктам сіль-

ськогосподарського виробництва і ринкових економічних

відносин; 4) збереження рекомендаційної правотворчості;

5) використання правових норм інших галузей права, які од-

ночасно належать і до норм аграрного та інших галузей права

(земельного, господарського, фінансового тощо), оскільки

вони регулюють окремі питання діяльності субєктів аграрно-

го підприємництва; 6) зростання ролі міжнародних норм пра-

ва та уніфікації національного аграрного законодавства щодо

міжнародного права.

2. Уніфіковані акти аграрного законодавства - це юри-

дична форма закріплення норм аграрного права, спрямова-

них на інтеграцію правового регулювання аграрних відносин,

уніфікацію правового статусу і правової регламентації діяль-

ності субєктів аграрного підприємництва усіх форм власності

та легальних організаційно-правових форм. Вони включають

у себе нормативно-правові акти, що регулюють у єдності та

взаємозвязку економічні, організаційні та інші заходи, спря-

мовані на реалізацію аграрної реформи, підприємництва всіх

аграрних товаровиробників.

Диференційовані акти аграрного законодавства - це нор-

мативно-правові акти, що розробляються з урахуванням від-

мінностей у статусі субєктів аграрного підприємництва.

Уніфіковані й диференційовані нормативно-правові акти є

основою системи (видів) джерел аграрного права (див. схему 4).

3. Аграрне законодавство становлять закони і нормативно-

правові акти, спрямовані на організаційно-управлінське за-

безпечення раціонального використання земель сільськогос-

подарського призначення. До нього належать акти, спрямо-

вані на належну організацію ведення головних і допоміжних

галузей сільськогосподарського виробництва: рослинництва і

ВИДИ ДЖЕРЕЛ

АГРАРНОГО ПРАВА УКРАЇНИ

Уніфіковані, диференційовані

та інші правові акти, що увібрали в себе:

 

тваринництво

ветеринарію, зооінженерію

ставковерибальство

інше

 

 

законодавство

земельне

трудове

цивільне

господарське

фінансове

адміністративне

водне

лісове

екологічне

інше

Схема 4. Види джерел аграрного права України

44

Джерела аграрного права 45

розділи

тваринництва та Їхніх складових (насінництво, селекція, пле-

мінна справа, бджільництво, ставкове рибальство тощо). Ни-

ми є акти, які визначають нормативно-правові вимоги, спря-

мовані на охорону здоровя працівників сільського господар-

ства, додержання правил техніки безпеки і виробничої саніта-

рії в процесі аграрного виробництва.

Нормативно-правові положення цих актів визначають ко-

ло аграрних підприємців як субєктів аграрних виробничих

відносин. Ці акти поширюють свою чинність на діяльність

усіх сільськогосподарських підприємств.

4. Різновидом джерел аграрного права слід розглядати та-

кож внутрішньогосподарські локальні акти, чиє виникнення

і функціонування зумовлено насамперед тим, що громадяни

як члени і/чи учасники (акціонери) через вищі органи управ-

ління самостійно закріплюють модель (правила) поведінки.

5. Розяснення, інформаційні листи судових органів - Ви-

щого арбітражного суду, Верховного Суду України - мають

важливе значення для належного правозастосування, виго-

товлення таких за змістом локальних актів, що піддаються

прогнозуванню судової перспективи.

6. Самостійним джерелом національного аграрного права

слід також вважати міжнародні правила, звичаї, конвенції, до

яких приєдналася (та які ратифікувала) Україна. Це, насампе-

ред, Міжнародно-правові правила торгівлі, експорту та ім-

порту продуктів харчування, устаткування, отрутохімікатів,

машин та ін. Таким актом є, наприклад, Нью-Йоркська кон-

венція 1958 р. про виконання рішень іноземних арбітражів

тощо.

 2. Конституція України і закони -

основа аграрного права

1. Конституція є основоположним законом України, який

містить в собі правові норми, що лежать в основі аграрного

права і аграрного законодавства. Положення Конституції Ук-

раїни визначають права, свободи та обовязки людини і гро-

мадянина, що повною мірою поширюються і на селян як пра-

цівників сільського господарства у всіх його формах організа-

ції. Конституція визначає, закріплює і гарантує форми і види

власності. Через систему правових інститутів і галузей права

вона забезпечує здійснення правдержавної приватної влас-

ності на засоби і продукцію сільськогосподарського вироб-

ництва, окреслює основні правомочност-колективних і дер-

жавних сільськогосподарських підприємств і громадян, які

займаються сільським господарством.

Конституція України в ст. 36 визначає право громадян Ук-

раїни на свободу обєднання у політичні партії та громадські

організації для здійснення і захисту своїх прав і свобод і задо-

волення політичних, економічних і соціальних, культурних та

інших інтересів. На підставі цієї норми права селяни та інші

громадяни обєдналися в колективні сільськогосподарські

підприємства, сільськогосподарські кооперативи, спілки се-

лян, акціонерні товариства, агрофірми та інші форми сільсь-

когосподарського виробництва та підприємництва.

Конституція України визнала землю, її надра, водні та ін-

ші природні ресурси обєктами права власності Українського

народу. Від імені Українського народу права власника здій-

снюються органами державної влади та органами місцевого

самоврядування (ст. 13). Встановлені в статті 13 і 14 Консти-

туції земельні правомочності конкретизовано в Земельному

кодексі України та земельному, аграрному, цивільному зако-

нодавстві.

В Основному Законі (ст. 41) закріплено три форми влас-

ності: державна, комунальна і приватна. На підставі цієї пра-

вової норми здійснюється право повного господарського ві-

дання державними сільськогосподарськими підприємствами.

Безпосереднє відношення до усіх форм організації сіль-

ськогосподарського виробництва має ст. 42 Конституції Ук-

раїни, в якій йдеться про правоздатність усіх громадян Украї-

ни займатися підприємницькою діяльністю. Це право грома-

дянина тісно повязане з реалізацією ст. 36 Конституції Ук-

раїни і утворенням цілої системи сільськогосподарських

виробничих, сервісних, заготівельних, постачальницьких, пе-

реробних підприємств, товариств, фірм та обєднань.

2. В Україні основним виробником сільськогосподарської

продукції є колективні сільськогосподарські підприємства.

Україна - єдина держава, що прийняла Закон "Про колек-

тивне сільськогосподарське підприємство". Правовими нор-

мами цього Закону визначено правове становище КСГП як

виробничо-господарського утворення, що поряд з вироб-

ництвом продуктів харчування і сировини для харчової і лег-

 

 

кої промисловості виконує неоціниму суспільно-соціальну

функцію працевлаштування працездатного населення сіл і се-

лищ та вирішення соціальних проблем селян похилого віку.

Цим Законом регулюються відносини права членства в

КСГП, відносини власності і паювання майнових фондів, оп-

лата праці членів КСГП, основний режим виробничо-госпо-

дарської діяльності, право самоврядування, взаємини держа-

ви і колективного сільськогосподарського підприємства, ре-

гулюються відносини в разі реорганізації або ліквідації

КСГП. Згідно зі ст. 6 Закону основними завданнями підпри-

ємства є виробництво товарної продукції рослинництва і тва-

ринництва, а також її переробка та інші види діяльності,

спрямовані на задоволення інтересів членів підприємства,

трудового колективу і населення України в цілому.

З метою розширення виробничо-господарської, сервісної,

заготівельної, збутової діяльності громадян, які проживають у

сільській місцевості, розвитку підприємництва і забезпечення

зайнятості населення в Україні 17 липня 1997 р. прийнято За-

кон "Про сільськогосподарську кооперацію". Цим Законом

окреслено види сільськогосподарських кооперативів, обовяз-

ковість їх державної реєстрації, права та обовязки членів

кооперативу, правовий режим майна і землі, засади самовря-

дування, господарська правоздатність кооперативу, розподіл

доходів, взаємини держави і кооперативу та ін.

В Україні 10 квітня 1992 р. прийнято Закон "Про спожив

чу кооперацію". Цей Закон визначає правові, економічні та

соціальні основи діяльності споживчої кооперації в Україні.

Споживча кооперація становить собою добровільне обєднан-

ня громадян для спільного ведення господарської діяльності з

метою поліпшення свого економічного та соціального стану.

Вона здійснює торговельну, заготівельну, виробничу та іншу

діяльність, сприяє соціальному і культурному розвитку села,

народних промислів і ремесел. Членами споживчих товариств

є, головним чином, працівники сільського господарства.

У Законі "Про сільськогосподарську кооперацію" містить-

ся норма (ст. 4), згідно з якою дія цього Закону не поширю-

ється на споживчу кооперацію.

Правове становище державних сільськогосподарських під-

приємств (радгоспів, племінних господарств) визначається

Законом "Про підприємства в Україні" від 27 березня 1992 р.

Правові норми цього Закону визначають правове становище

 

 

Джерела аграрного права

всіх типів і видів державних підприємств. Ст. 1 цього Закону

містить визначення державного підприємства. Підприємство

- основна організаційна ланка народного господарства Ук-

раїни, воно є самостійним, господарюючим статутним

субєктом, має права юридичної особи, провадить свою ви-

робничу діяльність з метою одержання відповідного прибутку

(доходу).

На рівні законодавчого акта визначається правове стано-

вище селянського (фермерського) господарства. Цим актом є

Закон "Про селянське (фермерське) господарство", що прий-

нятий Верховною Радою України від 20 грудня 1991 р. із змі-

нами і доповненнями, внесеними 22 червня 1993 р. Цей За-

кон визначає економічні, соціальні і правові основи створен-

ня та діяльності селянських (фермерських) господарств в

Україні. Закон гарантує права громадян на добровільне ство-

рення цих господарств, самостійність їх господарювання, рів-

ність з іншими формами господарювання в агропромислово-

му комплексі, а працюючих у селянських (фермерських)

господарствах - із зайнятими в інших сферах народного гос-

подарства.

До джерел аграрного права відноситься ряд законів, безпо-

середньо спрямованих на ведення сільськогосподарського

виробництва та його окремих галузей. Серед цих законів

звертає на себе увагу Закон "Про насіння" від 15 грудня

1993 р. Цей Закон містить основні положення, що регулюють

виробництво, реалізацію та використання насіння і садивно-

го матеріалу сільськогосподарських, декоративних, лікар-

ських та лісових рослин, на які затверджено державні стан-

дарти і правові відносини між виробниками та споживачами

насіння і садивного матеріалу, а також охороняє їх права.

Закон "Про охорону прав на сорти рослин" від 21 квітня

1993 р. регулює відносини, з приводу одержання, викорис-

тання, захисту, відчуження і припинення дії права на сорти

рослин в Україні. Закон "Про карантин рослин", який прий-

нятий ЗО червня 1993 р. У Законі визначено загальні правові,

організаційні та фінансово-економічні основи карантину

рослин, діяльність державних органів, підприємств, установ,

організацій, посадових осіб та громадян, спрямовану на запо-

бігання завезенню та поширенню відсутніх на території Ук-

раїни небезпечних шкідників, хвороб рослин і бурянів.

Розділ V

Правові норми щодо регулювання суспільних аграрних

відносин, повязаних з державною реєстрацію, виробницт-

вом, закупівлею, транспортуванням, зберіганням, реалізацією

та безпечним для здоровя людини, навколишнього природ-

ного середовища застосуванням пестицидів і агрохімікатів,

передбачені в Законі "Про пестициди і агрохімікати", прий-

нятому 2 березня 1995 р. Цей Закон визначає права і обовяз-

ки підприємств, установ, організацій та громадян, а також

повноваження органів державної влади і посадових осіб у

даній сфері.

4. Складову частину аграрного законодавства становлять

акти про тваринництво в Україні. Зокрема, Верховна Рада

України 15 грудня 1993 р. прийняла Закон "Про племінне

тваринництво", яким визначено загальні правові, економічні

та організаційні основи племінного тваринництва. Ним рег-

ламентована діяльність у галузі племінного тваринництва, ви-

значено правове становище субєктів і структур племінного

тваринництва, встановлено вимоги до племінних ресурсів і

основи контролю за їх дотриманням.

5. Ветеринарія та зооінженерія - це важливі елементи аг-

рарного виробництва, діяльність, спрямована на розвиток

тваринництва, забезпечення здоровя тварин, екологічну без-

пеку продукції тваринництва. Тому Закон " Про ветеринарну

медицину" та інші закони про тваринництво, зооінженерію є

джерелами аграрного права.

Визначною правомочністю всіх виробників товарної

сільськогосподарської продукції є дотримання ними вимоги

виробляти і реалізовувати цю продукцію. Саме ці вимоги ви-

значені Законом "Про якість і безпеку харчових продуктів і

продовольчої сировини", прийнятим Верховною Радою Ук-

раїни 23 грудня 1997 р. Цим Законом визначено правові заса-

ди забезпечення якості і безпеки харчових продуктів і продо-

вольчої сировини для здоровя населення. Ним регулюються

відносини між органами виконавчої влади, виробниками,

продавцями, постачальниками і споживачами під час розроб-

ки, виробництва, ввезення на митну територію України, заку-

півлі, постачання, зберігання, транспортування, реалізації,

використання, споживання і утилізації харчових продуктів і

продовольчої сировини.

Практика виробничо-господарської діяльності субєктів

підприємництва з часу дії Закону "Про колективне сільсько-

 

 

49

Джерела аграрного права

господарське підприємство" дає підстави вважати, що стосов-

но таких підприємств цей Закон не став ефективним засобом

правового забезпечення їх діяльності. Його правові норми не-

достатньо спрямовані на забезпечення прав та інтересів

підприємств у їхніх взаєминах щодо матеріально-технічного

забезпечення, встановлення економічно обгрунтованих цін

на сільськогосподарську продукцію, вироблювану ними, і

сільськогосподарську техніку, мінеральні добрива, отрутохі-

мікати та інші предмети постачання, без яких ці субєкти під-

приємництва в сучасних умовах не можуть господарювати.

Цей акт визначає виробничо-господарську самостійність і

правоздатність аграрного підприємства на рівні закону, а та-

кож права і обовязки членів такого підприємства, їхні право-

ві гарантії, принципи самоврядування і повноваження пред-

ставницьких органів. На рівні спеціальних законодавчих актів

встановлено режим власності підприємств, вимоги щодо ви-

робничо-господарських правомочностей підприємств як ви-

робників-підприємців, щодо розподілу доходів, розширення

майнових, управлінсько-контрольних, соціальних прав їхніх

членів і/чи учасників.

6. Усі учасники аграрного підприємства (всіх форм влас-

ності та господарювання) мають справу з використанням зем-

лі та інших природних ресурсів. Правовий режим, зокрема

землі як головного засобу сільськогосподарського (аграрного)

виробництва, права та обовязки власників і користувачів

землі, відповідальність за її раціональне використання, збере-

ження родючості й екологічної чистоти регулюються норма-

ми Земельного кодексу України. Цей законодавчий акт є ос-

новним джерелом земельного права. Однак у ньому містяться

окремі правові норми, що визначають земельну правоздат-

ність усіх субєктів афарного підприємництва і приватних

підсобних господарств. А тому певною мірою Земельний ко-

декс України є також джерелом аграрного права.

Джерелами саме аграрного права є Водний кодекс України

та інші закони, окремі правові норми яких регулюють вироб-

ництво (в тому числі відтворення) продукції харчування тва-

ринного, зокрема водного походження, розведення хутрових

диких тварин, промислове мисливство тощо.

7. Джерелами аграрного права є закони, норми яких сто-

суються одночасно аграрних та інших галузей народного гос-

подарства. Зокрема, Закон "Про підприємництво", прийня-

Джерела аграрного права 51

тий Верховною Радою України 7 лютого 1991 р. містить в собі

важливий принцип виробничо-господарської діяльності -

підприємництво. Цим Законом визначено загальноправові

економічні та соціальні засади здійснення підприємницької

діяльності (підприємництва) громадянами та юридичними

особами на території України, встановлено гарантії свободи

підприємництва та його державної підтримки. Цей принцип

є настільки загально визначальним, що знайшов своє закріп-

лення в ст. 42 Конституції України. Він також включається до

аграрного законодавства.

На всі сфери трудових правовідносин, включаючи ці від-

носини в сільському господарстві, поширюються норми За-

кону "Про охорону праці" від 14 жовтня 1992 р., яким визна-

чено основні положення щодо здійснення конституційного

права громадян на охорону їх життя і здоровя в процесі тру-

дової діяльності та регулювання за участю відповідних дер-

жавних органів відносин між власником підприємства, уста-

нови і організації або уповноваженим ним органом і праців-

ником з питань безпеки, гігієни праці та виробничого середо-

вища і встановлюється єдиний порядок охорони праці в

Україні.

Такі ж за своїм суспільним значенням й інші закони.

 3. Підзаконні акти

1. Підзаконними актами є нормативні укази Президента

України, постанови і розпорядження Кабінету Міністрів Ук-

раїни, накази, положення, інструкції, що приймаються Мі-

ністерством агропромислового комплексу України, Держав-

ним комітетом в справах земельних ресурсів. Міністерством

охорони здоровя, іншими відомствами України з питань

сільськогосподарського виробництва і підприємництва, ви-

робництва продуктів харчування і продовольства рослинного

і тваринного походження та їхньої безпеки для споживачів, а

також із питань охорони здоровя працівників.

Укази Президента України видаються на розвиток чинно-

го законодавства для термінового правового врегулювання

питань, що мають загальнодержавне значення. Головним чи-

ном укази Президента України спрямовані на: а) здійснення

Національної аграрної програми; б) проведення приватизації

майна; в) прискорення земельної реформи.

Цими указами визначаються повноваження окремих мі-

ністерств, комітетів та відомств як органів державного управ-

ління. Так, Указом Президента від 15 листопада 1997 р. за-

тверджено Положення про Міністерство агропромислового

комплексу України. Воно є центральним органом виконавчої

влади, який забезпечує проведення в життя державної політи-

ки у сфері сільського господарства, садівництва, виноградар-

ства, харчової, переробної та виноробної промисловості,

здійснення заходів для гарантування продовольчої безпеки

держави.

Зважаючи на актуальність проведення земельної реформи,

Президент своїм Указом від 13 травня 1996 р. затвердив По-

ложення про Державний комітет України по земельних ре-

сурсах. Цей комітет є центральним органом державної вико-

навчої влади, підпорядкованим Кабінету Міністрів України і

входить до складу агропромислового комплексу. Держкомзем

відповідає за реалізацію державної політики в галузі земель-

них відносин і проведення земельної реформи.

2. Питанню реалізації земельної реформи присвячено,

зокрема, Указ від 10 листопада 1994 р. "Про невідкладні захо-

ди щодо прискорення земельної реформи у сфері сільсько-

господарського виробництва", яким установлено, що прива-

тизація земель у колективну і приватну власність є першочер-

говим невідкладним заходом у здійсненні земельної реформи.

Цим указом, зокрема, передбачено: а) передавання землі у

власність колективних сільськогосподарських підприємств,

сільськогосподарських кооперативів, акціонерних товариств,

у тому числі створених на базі державного сільськогосподар-

ського підприємства; б) поділ земель на частки (паї) без виді-

лу їх у натурі на місцевості; в) видання кожному членові ко-

лективного сільськогосподарського підприємства сертифіката

на право приватної власності на земельну частку (пай)1. Ука-

зом встановлено також, що право на земельну частку (пай)

1 Слід, однак, зазначити, що юристами досить критично сприйнято мож-

ливість використання сертифіката на земельний пай застави, оскільки земель-

ний пай у сертифікаті визначається в умовних кадастрових гектарах, а також у

вартісному виразі (як це зазначено в Указі від 10 листопада 1994 р.), тобто вія

не має індивідуальних ознак, а відтак - не може бути обєктом стягнення за

заставою (іпотекою).

 

 

52

Розділ ІІ

може бути обєктом купівлі-продажу, дарування, міни, успад-

кування, застави; власники земельних часток (паїв) мають

право на їхній основі створювати асоціації, спілки, господар-

ські товариства тощо.

Кабінет Міністрів своєю постановою від 23 березня 1995 р.

затвердив Методику грошової оцінки земель сільськогоспо-

дарського призначення та населених пунктів (зі змінами, вне-

сеними постановою від 31 жовтня 1995 р.).

Постановою від 28 грудня 1995 р. "Про звільнення нату-

ральної оплати праці працівників сільськогосподарських під-

приємств від оподаткування прибутковим податком" врегу-

льовано питання оподаткування натуральної оплати, а поста-

новою від 31 травня 1995 р. "Про додаткові заходи щодо під-

тримки розвитку особистих підсобних господарств громадян і

селянських (фермерських) господарств" встановлено цілий

ряд пільг громадянам та фермерам.

3. Серед джерел аграрного права важливе місце посідають

нормативно-правові акти уряду, зокрема його декрети, поста-

нови, положення, інструкції, що приймаються з різних пи-

тань приватизації, організації виробництва, його матеріально-

технічного забезпечення, закупівель тощо.

Так, на виконання Указу Президента України №208 від

З квітня 1992 р. Кабінет Міністрів України своєю постановою

затвердив заходи щодо виконання Указу Президента України

"Про компенсацію грошових втрат сільськогосподарським

товаровиробникам і банкам".

У системі аграрних правовідносин виникають такі питан-

ня, врегулювання яких потребує прийняття спільних право-

вих актів різними відомствами. У цьому відношенні таким

спільним актом і одночасно джерелом аграрного права є на-

каз Міністерства агропромислового копмлексу України, Мі-

ністерства фінансів України, Міністерства економіки України

"Про затвердження Порядку поставки концерном "Украгро-

техсервіс" державним машинно-технологічним станціям,

сільськогосподарським товаровиробникам та іншим субєк-

там господарювання усіх форм власності тракторів, сільсько-

господарської техніки фірми "Дір енд Компані", запасних

частин і технічних рідин та проведення розрахунків за них"

від 14 травня 1999 р. № 195/129/65.

4. Відомчі нормативно-правові акти Міністерства сільсь-

кого господарства і продовольства України та Державного ко-

Джерела аграрного права 53

мітету України по земельних ресурсах продовжують займати

чільне місце серед джерел аграрного права. Наприклад, у ме-

жах своєї компетенції згадане міністерство своїм наказом від

10 жовтня 1995 р. затвердило "Порядок приймання, зберіган-

ня, переробки і розрахунків за молочну сировину на даваль-

ницьких умовах", визначило порядок оплати робіт наказом

від ЗО листопада 1993 р. "Про порядок оплати робіт, що ви-

конуються проектно-розвідувальними станціями хімізації

сільського господарства", а Державний комітет по земельних

ресурсах своїм наказом від 15 березня 1995 р. затвердив

"Тимчасовий порядок проведення робіт з видачі державних

актів колективним сільськогосподарським підприємствам,

сільськогосподарським кооперативам, сільськогосподарським

акціонерним товариствам, у тому числі створеним на базі рад-

госпів та інших сільськогосподарських підприємств, на право

колективної власності на землю".

5. Забезпечення проведення Національної аграрної про-

грами має визначальне значення для України і перебуває під

постійною опікою глави держави. Так, Указом від 18 січня

1995 р. "Про заходи щодо реформування аграрних відносин"

визначено правомочності аграрних товаровиробників щодо

самостійного розпорядження своєю продукцією, права іно-

земних інвесторів та національних аграрних товаровиробни-

ків, передбачено створення ринкової інфраструктури (спеціа-

лізованих аграрних бірж), встановлено обовязки міністерств

і відомств із питань реформування аграрних відносин, перед-

бачено можливість одержання кредитів під урожаї майбутніх

років тощо.

Для здійснення матеріально-технічного забезпечення аг-

рарних товаровиробників Уряд прийняв постанови від

23 серпня 1995 р. "Про забезпечення господарств агропро-

мислового комплексу кормозбиральною технікою" (зі зміна-

ми, внесеними постановами Кабінету Міністрів України від

2 жовтня та 22 грудня 1995 р.), від 22 грудня 1995 р. "Про за-

безпечення господарств агропромислового комплексу кормо-

та бурякозбиральною технікою", від 9 січня 1996 р. "Про за-

безпечення підготовки машинно-тракторного парку до по-

льових робіт у 1996 році". Зокрема, останньою дозволено, як

виняток, надати Міністерству сільського господарства і про-

довольства для централізованої закупівлі запасних частин до

тракторів та інших машин бюджетну позичку з нарахуванням

ЗО відсотків річних у рахунок коштів, передбачених на заку-

півлю сільськогосподарської продукції за державним контр-

актом 1996 р. з поверненням їх до 1 листопада 1996 р.

6. Характерною особливістю джерел аграрного права є те,

що важливе місце серед них займають рекомендаційні акти.

Правила з цих актів (зразків норм) набувають юридичної си-

ли лише після того, як їх покладено в основу локальних актів

і прийнято вищими органами самоврядування аграрних,

колективних і корпоративних сільськогосподарських під-

приємств.

 4. Внутрішньогосподарські локальні акти

1. Соціально-економічне становище колективних, держав-

них сільськогосподарських підприємств, субєктів аграрного

підприємництва зумовлює їхню правосубєктність. Субєк-

тивні права і юридичні обовязки кожного з них відповідно до

чинного законодавства полягають у самостійному вирішенні

правових питань виробничо-господарської, фінансової, збу-

тової та іншої діяльності. У вирішенні цих питань поряд з

організаційно-управлінськими заходами неправового харак-

теру важливу роль відіграє правова їх регламентація, що здій-

снюється на основі внутрішньогосподарських нормативно-

правових актів. Останні за порядком набуття юридичної сили

розмежовуються на дві групи.

До першої групи належать внутрішньогосподарські норма-

тивно-правові акти, які набувають юридичної сили з моменту

реєстрації підприємства у відповідних державних органах. До

другої - акти, що набувають юридичної сили відразу з мо-

менту прийняття їх найвищими органами самоврядування

господарств ~ і;іі;ии>иими зборами членів підприємств, ак-

ціонерів, учасників тоїкіристи з обмеженою відповідальністю

та членів трудового колск-і ииу орендного підприємства тощо.

Так, до першої групи локальних нормативно-правових актів

належить лише статут госнод.ірства, а в господарських това-

риствах - установчий догонір та статут. До другої - всі інші

внутрішньогосподарські корпоративні правові акти.

Саме тому, що ці акти приймаються на місцях кожним

громадським господарством окремо, їх, як правило, назива-

ють локальними нормативними актами. У своїй сукупності

Джерела аграрного права 55

вони становлять частину аграрно-правових актів і є джерела-

ми афарного права.

2. Головне місце серед локальних джерел аграрного права

належить Статутові колективного сільськогосподарського

підприємства, Статутові спілки селян. Статутові агрогоспо-

дарського товариства, Статутові сільськогосподарського коо-

перативу, який приймається кожним із них з додержанням

відповідних вимог. Ці підприємства при прийнятті свого ста-

туту можуть скористатися змістом Примірного зразка Статуту

колективного сільськогосподарського підприємства 1988 р.

(зі змінами та доповненнями, внесеними до нього Республі-

канською радою у 1992 р.). Примірний зразок Статуту колек-

тивного сільськогосподарського підприємства 1992 р. не є

підзаконним урядовим нормативно-правовим актом - це акт

українського представницького органу колективних сільсько-

господарських підприємств. Він може бути використаний під-

приємствами (але вони не зобовязані користуватися зраз-

ком) при підготовці власних статутів. Головним тут є те, щоб,

керуючись ст. 4 Закону "Про колективне сільськогосподар-

ське підприємство", ці субєкти підприємництва у своїх ста-

тутах обовязково відобразили такі позиції: 1) назву господар-

ства; 2) місце знаходження; 3) предмет і цілі діяльності; 4) по-

рядок вступу до членів підприємства і виходу з нього; 5) права

та обовязки членів; 6) органи управління, самоврядування і

контролю; 7) компетенцію цих органів; 8) порядок створення

майна та іншої власності членів - субєктів підприємництва;

9) порядок розподілу прибутків господарства; 10) умови і по-

рядок виключення зі складу членів колективного підпри-

ємства; 11) умови реорганізації та припинення діяльності під-

приємства.

Кожне підприємство кооперативного типу має право кон-

кретизувати положення цього зразка стосовно до умов своєї

діяльності. Так, зокрема, у статуті визначається орган, який

наділяється правами найвищого органу самоврядування, спо-

сіб голосування (відкрите чи таємне). Якщо в колективному

сільськогосподарському підприємстві поряд із загальними

зборами його членів вирішено утворити збори уповноваже-

них (як проміжний орган управління), то в статуті належить

чітко розмежувати повноваження між загальними зборами і

зборами уповноважених.

3. Джерелом аграрного права є такі внутрішньогосподар-

ські нормативні акти, як Правила внутрішнього розпорядку,

Положення про оплату праці, Положення про раду виробни-

чої бригади. Положення про внутрішньогосподарський роз-

рахунок, Положення про внутрішньогосподарський підряд,

Положення про внутрішньогосподарський орендний підряд,

Положення про ревізійну комісію. Положення про основні

функції керівних працівників і спеціалістів тощо.

Наведені акти є правовими, оскільки вони приймаються

колективними сільськогосподарськими підприємствами на

основі аграрно-правових актів, виданих органами державного

управління сільським господарством і представницькими ор-

ганами таких підприємств.

Останні характеризуються тим, що вміщені в них правила

(норми) поведінки є загальними, на відміну від актів (рішень)

індивідуального призначення, тобто актів конкретного засто-

сування норм аграрного права.

Аграрне законодавство визначає порядок прийняття ло-

кальних нормативних актів. Після відповідної їх підготовки і

обговорення вони приймаються вищими органами самовря-

дування - загальними зборами членів КСГП чи зборами

уповноважених - і лише після цього набувають юридичної

сили, а правила, які в них містяться, набувають сили правової

норми, обовязкової для всіх членів даного підприємства -

як керівників, так і рядових членів.

4. У локальних нормативних актах виявляється притаман-

на аграрному праву особливість, яка полягає в застосуванні

рекомендацій.

Рекомендації з питань внутрішньогосподарської діяльності

підприємства не є правовою нормою. З теорії аграрного права

випливає, що способи забезпечення виконання рекомендацій

відмінні під способів забезпечення виконання обовязкових,

імперативних норм. Рекомендації втілюються в життя на ос-

нові методу переконання, через посилення організаційної та

виховної роботи. Ці підприємства приймають рекомендації

як свої власні рішення тому, що вони для них є доцільними,

відповідають інтересам громадського господарства і його чле-

нів. Юридичної сили, тобто правової норми, рекомендації на-

бувають після прийняття на їх основі вищим органом само-

врядування цих підприємств свого локального внутрішньо-

господарського правового акта. До цього моменту рекоменда-

ція не є правовою нормою.

Джерела аграрного права 57

5. Локальними внутрішньогосподарськими актами як дже-

релами аграрного права є акти і окремі положення (правила),

прийняті господарством відповідно до актів, виданих Всеук-

раїнською радою колективних сільськогосподарських підпри-

ємств у разі їх уповноваження прийняти такий акт із боку ор-

ганів, які здійснюють державне регулювання АПК. Коли ж

ними видано рекомендаційний акт без такого уповноважен-

ня, то прийняті на його основі внутрішньогосподарські акти

є обовязковими для виконання лише в цьому колективному

сільськогосподарському підприємстві, спілці селян тощо.

6. Локальними нормативно-правовими актами як джере-

лами аграрного права виступають конкретні положення агро-

фірм, агрокомбінатів. Такі положення приймаються на за-

гальних зборах уповноважених представників від колектив-

них та інших підприємств, представників селянських (фер-

мерських) господарств та їхніх спілок. Положення кожного

агрокомбінату, агрофірми - це самостійні локальні правові

акти, які можуть різнитися між собою. Проте у всіх цих поло-

женнях має бути зафіксовано, що правомочності їм делегова-

но від господарств-учасників, як це встановлено законами

"Про підприємства в Україні", "Про господарські товарист-

ва", "Про колективне сільськогосподарське підприємство". У

таких положеннях має бути також зазначено, що агрокомбі-

нат (агрофірма) має як делеговані, так і чітко визначені уп-

равлінські повноваження, коло яких повинно бути вичерп-

ним і не підлягати розширеному тлумаченню.

З подальшим розвитком селянських (фермерських) госпо-

дарств, орендарів (а не орендного внутрішньогосподарського

підряду) в сільському господарстві, сільськогосподарських

кооперативів, створення їх обєднань, асоціацій, акціонерних

товариств тощо локальними аграрними правовими актами

стануть їхні статути і рішення, прийняті відповідно до статут-

ної діяльності цих обєднань (асоціацій тощо).

 5. Проблеми і шляхи вдосконалення

аграрного законодавства України

1. Сучасне аграрне законодавство України характеризуєть-

ся, по-перше, надмірною кількістю нормативно-правових ак-

тів, що мають неоднакову юридичну силу, по-друге, "розки-

даністю" аграрно-правових норм по законодавчих і підзакон-

 

 

58 Розділ //

них актах, що належать до інших галузей права, по-третє, ве-

ликою питомою вагою відомчих нормативно-правових актів,

які часто суперечать аграрним законам або дають можливість

їх двоякого тлумачення, що в свою чергу негативно впливає

на практику застосування права. Ці вади аграрного законо-

давства обумовлюють сучасні проблеми аграрної правотвор-

чості в Україні.

Одним із способів вирішення проблеми аграрного законо-

давства в Російській Федерації вчені аграрники-правознавці

вбачають у прийнятті Основ аграрного (сільськогосподар-

ського) законодавства. Прийняти Основи сільськогосподар-

ського законодавства Союзу РСР і союзних республік пропо-

нувало багато вчених аграрників-правознавців. Творчо роз-

винув цю ідею Г. Бистров, який не тільки розробив концеп-

цію, а й запропонував структуру цих Основ2. Останнім часом

така ж пропозиція мала місце й в Україні3. Прийняття в Росії

таких Основ має сенс, оскільки вона є федеративною держа-

вою. Для України такий акт не потрібен з огляду як на її уні-

тарну систему, так і на необхідність прийняття єдиного коди-

фікованого акта, норми якого повинні бути нормами прямої

Дії-

2, В умовах вступу України до Ради Європи, чим вона

прийняла на себе відповідні зобовязання щодо змісту націо-

нального законодавства і його інтеграції з законодавством єв-

ропейських країн, а також з урахуванням відновлення в Ук-

раїні інституту права приватної власності на землю, закріп-

лення рівності всіх форм власності та організаційно-правових

форм господарювання на землі, коли всіх приватних та інших

аграрних товаровиробників визнано субєктами підприєм-

ницької діяльності, коли кардинально змінюється система

привласнення, розподілу, обміну, поряд із новим Цивільним

Див.: Козмрь М. Й. Стпиоилснис й рачпитис науки советского сельскохо-

зяйственного прппа / Рпчіїитис іііріірио-прпиоиьіх наук. - М., 1980. - С. 18;

Петров В. В. Продоііолі.спісіїїпія программа й юридичсская наука // Вести.

Моск. ун-та. Ссрия Право. - 1983, - № 2. - С. 19.

2 Див.: Бьістров Г. Е. Источники селііскохозяйствснного права. - М., 1985. -

С. 157-162.

і

Див.: Титова Н. і. Перспективи кодифікації аграрного законодавства

України // Тези доповідей на третій Всеукраїнській науково-практичній кон-

ференції з питань кодифікації українського законодавства, що відбувалася 7-

8 грудня 1995 р. у м. Львові. - Львів. 1995. - С. 75.

Джерела аграрного права 59

кодексом - основним комплексним кодифікаційним ак-

том, що регулює аграрні відносини в Україні, має стати

Аграрний кодекс України. Регулювання аграрних суспіль-

них відносин в Україні (так само як, наприклад, у Франції)

має здійснюватися на засадах дуалізму зазначених кодексів. В

Аграрному кодексі необхідно відобразити особливості сучас-

них аграрних суспільних відносин, рівноправність усіх форм

власності, організаційно-правових форм і методів госпо-

дарювання.

Предметом правового регулювання запропонованого ко-

дексу мають стати аграрні відносини, що становлять комп-

лекс взаємоповязаних майнових, підприємницьких, земель-

них, трудових, членських, учасницьких, управлінсько-конт-

рольних суспільних звязків, які складаються у сфері вироб-

ничих, підприємницьких, споживчих відносин за участю

субєктів аграрної підприємницької діяльності всіх форм

власності, організаційно-правових форм і методів господарю-

вання, відносин, спрямованих на насичення продовольчого

ринку продуктами харчування, продовольством та сировиною

рослинного і тваринного (в тому числі водного і мисливсько-

го) походження.

Визначальним у цьому кодексі має стати: по-перше, обєкт -

земля та інше нерухоме й рухоме майно, насамперед засоби

виробництва, а також продукти харчування, продовольство і

сировина як обєкти права власності самих субєктів аграрно-

го підприємництва та як обєкти обігу; по-друге, - земля,

мисливські угіддя та внутрішні водойми як основні засоби ви-

робництва та добування продуктів харчування, продовольства

і сировини рослинного і тваринного (в тому числі водного й

мисливського) походження; по-третє, земля, водні та мис-

ливські угіддя як обєкт навколишнього природного середовища.

Обєктом правового регулювання цього кодексу мають

стати також робоча сила та її охорона; тваринництво, зооін-

женерія, ветеринарія, промислове рибальство та мисливство,

якість та безпека вироблюваної продукції тощо.

Додержуючись концепції про дуалістичне правове регулю-

вання аграрних відносин, з урахуванням досвіду країн, де прий-

няті та діють кодифіковані аграрні законодавчі акти, Аграрний

кодекс України доцільно скласти за такою структурою:

Преамбула

Предмет, мета, завдання, правового регулювання; визна-

чення і поняття, що використовуються в кодексі, тощо.

Частина 1

Правовий режим майна в АПК

Розділ перший. Майнові відносини (зокрема повязані з

земельними, водними, лісовими відносинами - відносини

власника, земле-, водо-, лісокористувача, спадкування, відчу-

ження тощо)

Розділ другий. Виникнення та припинення прав (надан-

ня, вилучення, примусовий викуп земельних ділянок, водних

та мисливських угідь, примусовий викуп іншої нерухомості -

головних засобів виробництва)

Розділ третій. Організація устрою (земле-, лісоустрій)

Розділ четвертий. Права та обовязки субєктів аграрного

підприємництва щодо раціонального використання й охоро-

ни земель та інших природних ресурсів у процесі виробницт-

ва продуктів харчування, продовольства і сировини рослин-

ного і тваринного походження

Частина 2

Субєкти аграрного підприємства

Розділ перший. Загальні положення про статус та види

аграрного підприємництва

Розділ другий. Правове становище селянських (фермер-

ських) господарств

Розділ третій. Правове становище та форми кооперуван-

ня селян (сутність кооперування, його принципи, форми, в

Тому числі договірні, зокрема, без створення юридичних

осіб, - договірні товариства, партнерства тощо)

Розділ четвертий. Правове становище аграрних підпри-

ємців (юридичних осіб) кооперативного типу

Розділ пятий. Правове становище аграрних підприємців

(юридичних осіб) корпоративного типу

Розділ шостий. Правове становище державних субєктів

аграрного підприємництва

Розділ сьомий. Правове становище обєднань в АПК та

особливості їх різних форм

Розділ восьмий. Правове становище обєктів аграрного

підприємництва з іноземним капіталом

Джерела аграрного права 61

Розділ девятий. Правове становище приватних підсоб-

них господарств громадян України, іноземних громадян та

осіб без громадянства

Частина З

Виробничо-господарська діяльність

Розділ перший. Рослинництво

Розділ другий. Тваринництво (зокрема випасання, охоро-

на тварин, боротьба з захворюваннями, вирощування свій-

ських та диких (мясних, хутрових) тварин, ветеринарія,

штучне запліднення тварин тощо)

Розділ третій. Правове регулювання риборозведення та

ловлі риби

Розділ четвертий. Правове регулювання промислового

мисливства

Частина 4

Аграрна оренда

Розділ перший. Загальні положення

Розділ другий. Оренда землі

Розділ третій. Оренда тварин

Розділ четвертий. Оренда техніки, устаткування

Частина 5

Сільськогосподарські договори

Розділ перший. Загальні положення

Розділ другий. Матеріально-технічне забезпечення

Розділ третій. Виробничо-технічне обслуговування

Розділ четвертий. Меліоративне обслуговування

Розділ пятий. Реалізація продукції

Розділ шостий. Особливості режиму застави (іпотеки)

Частина б

Якість та безпека продукції, сировини і продовольства

Розділ перший. Загальні положення

Розділ другий. Вимоги до якості та безпеки

Розділ третій. Порядок визначення якості та безпеки

Частина 7

Сільськогосподарські працівники та їх захист

Розділ перший. Робочий час і час відпочинку сільсько-

господарських працівників

62 РОЗДіЛ Н

Розділ другий. Соціальний захист сільськогосподарських

працівників

Розділ третій. Охорона праці та охорона здоровя в

сільському господарстві

Розділ четвертий. Розгляд нещасних випадків із праців-

никами на аграрних підприємствах

Розділ пятий. Форми й порядок компенсації за шкоду,

заподіяну здоровю сільськогосподарських працівників

Частина 8

Держава та українські аграрні підприємці

Розділ перший. Державне регулювання аграрного вироб-

ництва

Розділ другий. Державний протекціонізм національного

аграрного товаровиробництва

Розділ третій. Державний контроль (за використанням

природних ресурсів, прав споживачів тощо)

Розділ четвертий. Профспілки на аграрних підприєм-

ствах

Розділ пятий. Наукове забезпечення розвитку національ-

ного аграрного виробництва

Частина 9

Відповідальність за порушення

аграрного законодавства

Розділ перший. Загальні положення

Розділ другий. Майнова і таксова відповідальність

Частина 19

Заключні положення

Розділ перший. Розгляд спорів

Розділ другий. Міжнародні договори

3. Прийняття Аграрного кодексу України забезпечить пра-

вове регулювання у сфері аграрно-підприємницької діяльнос-

ті, організаційно-правових форм та методів господарювання,

що в свою чергу забезпечить найвищу форму законодавчого

регулювання аграрних відносин.

«все книги     «к разделу      «содержание      Глав: 30      Главы:  1.  2.  3.  4.  5.  6.  7.  8.  9.  10.  11. >