Розділ і ПРЕДМЕТ Ї СИСТЕМА АГРАРНОГО ПРАВА

 1. Поняття і предмет аграрного права

1. Аграрне право України - одна з найважливіших галузей

національного права. Воно певною мірою є правонаступни-

ком як колишнього колгоспного, так і сільськогосподарсько-

го права. Однак на відміну від останнього (комплексної, ін-

тегрованої галузі) аграрне право України перебуває в стані

становлення як самостійної та інтегрованої галузі національ-

ного права, котрій притаманні власний предмет, власні й част-

ково інтегровані обєкти, власні субєкти, методи, система.

Кожна галузь права характеризується властивим їй пред-

метом правового регулювання. Таким своєрідним предметом

є аграрні правовідносини, які, по-перше, випливають із спе-

ціальної правосубєктності субєктів аграрного права, із

специфіки їхніх завдань та предмета діяльності; по-друге,

складаються в сфері виробництва продуктів харчування, про-

довольства і сировини рослинного і тваринного походження,

переробки і реалізації останньої субєктами аграрної підпри-

ємницької діяльності. Аграрні правовідносини як предмет

аграрного права являють собою взаємоповязані інтегровані

відносини майнового, земельного, членського, учасницького,

корпоративного, управлінського й трудового характеру в усій

багатогранності їх прояву в процесі здійснення завдань діяль-

ності субєктів аграрного підприємництва.

їм притаманний певний субєктний склад, наділений спе-

ціальною правосубєктністю, а також обєктний склад, тобто

засоби виробництва продуктів харчування, сировини й про-

довольства рослинного і тваринного походження. Тому особ-

ливістю діяльності субєктів аграрного підприємництва і

властивостями обєктів аграрного права визначається своє-

рідність предмета аграрного права як галузі національного

права. На своєрідність цього предмета впливає також прита-

манне українському аграрному праву визначення й здійснен-

13

іедмег 1 система аграрного права

|ня соціально-економічної діяльності колективних, коопера-

тивних, корпоративних (по суті - приватних) та державних

виробників товарної маси продовольства, продуктів харчу-

, вання і сировини рослинного і тваринного походження.

2. Предметом аграрного права є ті суспільні (в тому числі

виробничі, підприємницькі та соціального спрямування) від-

носини, що виникають у звязку з утворенням (заснуванням)

і статутною діяльністю субєктів аграрного підприємництва

всіх форм власності та легальних організаційно-правових

форм господарювання. Вони являють собою складний комп-

лекс відносин як за складом субєктів (зокрема громадян, які

беруть участь і є членами чи акціонерами або учасниками

субєктів аграрного підприємництва, кооперативного чи кор-

поративного типів), так і за предметом та змістом. Субєкта-

ми цих відносин є кожний аграрний підприємець зі статусом

юридичної особи приватного права кооперативного чи кор-

поративного типів і відповідно його члени чи акціонери або

учасники. У підприємствах кооперативного типу між цією

юридичною особою (кооперативом) та його членами виника-

ють складні, засновані на праві членства, внутрішньогоспо-

дарські трудові, управлінські, майнові та земельні правовід-

носини. Як родове поняття всі вони складаються з окремих

видів і зумовлюються характером виробничо-господарської,

фінансової, соціально-побутової діяльності аграрного субєк-

та підприємництва. Кожний з видів цих відносин має прита-

манний йому субєктний склад (наприклад, орган управлін-

ня), обєкт та зміст правового регулювання. Майнові відноси-

ни, що складаються при цьому, своєю соціально-економіч-

ною основою мають власність і право власності, засноване на

членстві. Останнє позначається як на характері трудових, уп-

равлінських відносин, так і на сутності майнових відносин,

що виникають при розподілі прибутків між членами утворен-

ня, зокрема при одержанні членами колективного сільсько-

господарського підприємства (КСГП), сільськогосподарсько-

го виробничого кооперативу (ВСГК) чи спілки селян (СпС)

свого паю в разі виходу зі складу такої юридичної особи. Усі

ці відносини за своїм предметом і суттю є аграрними.

3. Відмова від монополії державної власності та піднесен-

ня значущості приватної власності у сфері сільськогосподар-

ського виробництва через створення селянських (фермер-

ських) господарств привели до розширення предмета аграр-

ного права. Цим предметом, насамперед, є відносини приват-

ної власності селянського (фермерського) господарства на зе-

мельну ділянку, надану особі державою для ведення товарно-

го сільськогосподарського виробництва, відносини власності

на засоби, знаряддя і продукцію виробництва, своєрідні від-

носини між членами родини з приводу майна, спільної праці,

розподілу доходів, одержаних внаслідок господарювання.

Правосубєктність цього аграрного товаровиробника визна-

чається (поряд із загальними нормативними актами) також

Законом "Про селянське (фермерське) господарство", яким

урегульовано відносини, що за своїм предметом і суттю є ви-

ключно аграрними.

4. Самостійним видом аграрних відносин як різновиду

предмета аграрного права є відносини, що виникають внаслі-

док утворення міжгосподарських підприємств (обєднань).

Предметом аграрного права в даному разі є відносини щодо

створення цих державно-колективних субєктів підприєм-

ництва, майнові відносини щодо утворення їх статутного

фонду, визначення правового режиму майнових фондів, роз-

поділу одержаних прибутків, а також визначення правового

становища часток учасників як субєктів права спільної част-

кової власності. За своєю правового природою є аграрними і

управлінські відносини, що утворюються в процесі управлін-

ня ними на засадах самоврядування і демократи.

5. В Україні набула поширення практика організації в ко-

лективних, кооперативних, корпоративних акціонерних аг-

рарних утвореннях зі статусом юридичних осіб приватного

права і в державних сільськогосподарських підприємствах

внутрішньогосподарських орендно-підрядних формувань. Щ

формування спрямовані на вдосконалення організації праці,

підвищення рівня матеріальної заінтересованості працівни-

ків у піднесенні результативності сільськогосподарського

виробництва.

Правове регулювання орендно-підрядних взаємин здій-

снюється локальними внутрішньогосподарськими актами,

якими регулюються своєрідні внутрішньогосподарські органі-

заційні, майнові, трудові, еоціально-побутові та інші відноси-

ни. Внутрішньогосподарські орендно-підрадні відносини між

кооперативними, колективними, акціонерними і державними

Підприємствами в особі їхніх органів управління, з одного бо-

 <-_______

ку, і колективом орендно-підрядного підрозділу або окремим

працівником, з іншого, - є внутрішньогосподарськими агг

рарними відносинами організації праці незалежно від того,

яку форму господарського розрахунку вони використовують.

З впровадженням і функціонуванням у сільському госпо-

дарстві внутрішньогосподарської та інших видів оренди ви-

никли нові майнові, трудові, земельні й відповідно - органі-

заційно-управлінські, виробничо-господарські відносини, які

за своїм характером і змістом є аграрними і являють собою

предмет аграрного права.

6. Землі сільськогосподарського призначення надаються

фермерам, а також колективним, кооперативним, акціонер-

ним сільськогосподарським підприємствам за правом влас-

ності або правом користування, з державним і спільним (у

тому числі й з іноземним капіталом) - за правом користуван-

ня безстроковим чи строковим, в тому числі - за правом

оренди.

Земля одночасно є обєктом як земельного, так і аграрного

права. Ті суспільні відносини, які виникають та існують з

приводу земель сільськогосподарського призначення, є час-

тиною саме аграрних відносин і відповідно - складовою

предмета аграрного права. Коло цих відносин охоплює: по-

рядок і умови надання права власності на землю та права зем-

лекористування, зміст цих правомочностей, а також питання

організаційно-управлінського забезпечення раціонального

використання й охорони земель сільськогосподарського при-

значення.

7. Аграрні підприємці колективно-кооперативного типу,

державні сільськогосподарські підприємства реалізують своє

статутне право відповідно до існуючого економічного меха-

нізму господарювання. Останній являє собою сукупність ор-

ганізаційних, економічних та правових засобів, форм, мето-

дів, що забезпечують функціонування аграрної економіки й

тих ринкових товарно-грошових відносин, які запроваджу-

ються в сучасних умовах. Своєрідним компонентом цього ме-

ханізму є становлення ринкової, біржової торгівлі, державне

стимулювання (податками, пільгами, кредитами) виробницт-

ва певних видів продукції, а також існуючий порядок заготі-

вель сільськогосподарської продукції через державні закупів-

лі, визначення Цін на сільськогосподарську продукцію, сіль-

ськогосподарську техніку, транспортні засоби, виробничо-

технічне обслуговування та ін.

Таким чином, вище окреслено Практично все коло реаль-

них конкретних суспільних відносин, які існують в аграрному

виробництві та в усій підприємницькій діяльності виробників

товарної продукції харчування рослинного і тваринного по-

ходження, заснованих на різних формах власності.

Ці суспільні відносини функціонують протягом усієї

діяльності, починаючи з планування і вибору видів прибутко-

вої продукції, організації самого виробництва і закінчуючи

транспортуванням, зберіганням та реалізацією продуктів хар-

чування, зокрема сільськогосподарської продукції і сирови-

ни, в тому числі й у переробленому вигляді. Зазначені відно-

сини є сільськогосподарськими, оскільки вони складаються в

повсякденній діяльності аграрних товаровиробників і функ-

ціонують у системі АПК України. Наведені відносини регу-

люються як загальними нормами традиційних галузей права

(цивільного і трудового), так і нормами виключно або пере-

важно аграрного права. Це, зокрема, норми законів "Про се-

лянське (фермерське) господарство", "Про сільськогосподар-

ську кооперацію", "Про колективне сільськогосподарське

підприємство", "Про насіння", "Про племінне тваринниц-

тво", "Про карантин рослин", "Про якість та безпеку харчо-

вих продуктів і продовольчої сировини", норми статей 6, 8,

39. 40, 47-62 Земельного кодексу України тощо.

Зі сказаного логічно випливає, що предметом аграрного

права є урегульовані нормами аграрного законодавства, за-

сновані на багатоукладнності форм власності та господарю-

вання реальні суспільні, членські, майнові, управлінські, тру-

дові, соціальні, господарчо-підприємницькі відносини щодо

правового становища субєктів аграрного підприємництва,

їхньої виробничо-господарської діяльності з додержанням

ринково-економічних закономірностей (див. схему 1).

о.

о.

2

о

Е

Б

і

00

2

і

й

11

:к

1°і

ГО; 5Е

ГХ В

о-о"

=0

їїі

РЄ.Ї

.- о 5

 ї О

ір

Іа!

і00її й-Xлі"1Лі >>рііїїа са2і а-=її35 1-іііїї!с  2 ||8."=0їїі є -1ре.!БіР !.;|| ї5 %

5:їйзі ї0>й  в.1 ї

р11100я 1са5X1.Е і2 -1(О0;хіх

5:3шоз0.

і =г1=а. %

1

й 18>ї со

к х х аЬ >ій ,Ь> " Т: 010 ф со (п < б. ао. \о о с: 95а.х ь х Хй .

1са

Українська юридична

академія

іи>. №.15<д

 2. Методи регулювання в аграрному праві

1. У теорії права дістав загальне визнання принцип розме-

жування галузей права залежно від притаманних кожній з них

предмета і методу правового регулювання. Саме за цими оз-

наками було визнано галуззю права колгоспне право з влас-

тивими йому предметом і методами регулювання. Постійно

діючий діалектичний процес розвитку продуктивних сил і

вдосконалення суспільних виробничих відносин привів до

державно-правової потреби у визнанні аграрного права як

нової галузі права. Суттєві зміни в характері та змісті суспіль-

них виробничих агропромислових відносин і реально існуюча

зміна у їх відповідному правовому забезпеченні зумовлює ви-

знання нової галузі права, а саме - аграрного.

Ця галузь права характеризується наявністю в ній груп

суспільних відносин, які відокремилися від основних галузей

права. Зокрема, таку групу відносин становлять майнові від-

носини приватної і державної власності. Державна власність

перебуває у повному господарському віданні державних

сільськогосподарських підприємств (організацій, обєднань).

Приватною власністю є власність КСГП, ВСГК, АСГТ. Тру-

дові правовідносини в сільськогосподарських підприємствах

усіх форм власності у сфері трудового права за видами субєк-

тів, обєктів і змістом є лише незначною частиною предмета

трудового права, в той час як у системі аграрних правовідно-

син інститути трудового права стосовно до правового регулю-

вання трудових відносин між працівниками і аграрними пра-

цедавцями набувають специфічного змісту, зумовленого

особливостями сільськогосподарських продуктивних сил і ви-

робничих відносин.

Цими ж факторами зумовлюється зміст економічних мето-

дів, як правило, спільних для сучасної виробничо-господар-

ської діяльності субєктів аграрного підприємництва всіх

форм власності та організаційно-правових форм. Звідси вип-

ливає спільність правових методів, що використовуються в

процесі правового регулювання виробничо-господарської

діяльності субєктів агропромислового комплексу.

1 Див.: Алексеев С.С Обшиє теорстнческие проблеми социалистического

правд. - М., 1961. - С. 62. Його ж - Общая теория права. - Т. 1. - М.,

1982. - С. 250-260; Общая теория права / Под ред. Братуся С.Н. й Самощен-

ко Н. С. - М., 1966. - С. 320-340 та ш.

Предмет 1 система аграрного права 19

Викладене свідчить, що наявність різновидів предмета аг-

рарного права зумовлює потребу в різновидах методів аграр-

ного права. На думку проф. С. С. Алексеєва, метод правового

регулювання обєднує чотири тісно повязані між собою лан-

ки: правосубєкгність, яка виражає загальне юридичне стано-

вище сторін; юридичні факти; зміст правовідносин; юридичні

санкції1.

2- Визначення методів правового регулювання суспільних

відносин, що існують у процесі функціонування агропромис-

лового комплексу, має і теоретичне, і практичне значення.

Теоретичне полягає в тому, що встановлення таких методів та

їх функціонування забезпечують наукову обгрунтованість аг-

рарного права як галузі права. Практичне ж значення вияв-

лення цих методів сприятиме встановленню стану і ступеня їх

дієвості в досягненні завдань аграрного права, в додержанні

його принципів; у визначенні, наскільки ці методи є ефек-

тивними, виправдовують себе у правозастосувальній практиці

в системі АПК.

3. В аграрному праві, як і в інших галузях права, методи

правового регулювання являють собою встановлені або сан-

кціоновані державою способи та засоби правового впливу, за

допомогою яких визначаються правомочності субєктів права

- учасників аграрних правовідносин; це способи зясування,

визначення характеру виникнення, зміни і припинення від-

носин між субєктами АПК. Предмет правового регулювання

охоплює ті конкретні суспільні вщносини, які регулюються

нормами аграрного права, а метод правового регулювання

визначає, яким чином ці конкретні аграрні відносини чи к

група регулюються нормами аграрного права2.

В аграрному праві, як і в інших галузях права, методи пра-

вового регулювання являють собою встановлені або санкціо-

новані державою способи правового впливу, засоби, прийо-

ми, завдяки яким встановлюються або реалізовуються право-

мочності субєктів прав і правовідносин3. Це способи визна-

чення характеру (природи) правовідносин між ними; за

 Див.: Алексеев С. С. Предмет сояетского гааяаданского права. - Сверд-

ловск, 1959. - С. 258-259, а також: Общие теоретические проблеми система

социалистического права. - М., 1961. - С. 62.

2 Дул.: Уінук В. 3. Проблеми теорви кхиовззного права-- М., 1969.- С. 90.

3 Див.: Там само. - С. 90. ;

допомогою цихспособів визначаються і закріплюються права

і обовязки особи (фізичної або юридичної), а також регулю-

ється їхня юридична відповідальність в разі невиконання або

неналежного виконання цих обовязків.

Методи правового регулювання - це такі способи, за до-

помогою яких держава на основі існуючої сукупності право-

вих норм забезпечує необхідну їй поведінку людей як учасни-

ків правовідносин або впроваджує ті засоби регулювання, які

в конкретних умовах (політичних, економічних, соціальних

тощо) можуть дати максимальний очікуваний результат у

здійсненні аграрних та земельних реформ, вирішенні продо-

вольчої кризи, становленні ринкових відносин, у розвитку

інфраструктури ринку тощо.

14. Методи правового регулювання, що застосовуються в

практиці правового забезпечення суспільних аграрно-право-

вих відносин, містяться в законах та інших нормативно-пра-

вових актах, котрі є джерелом аграрного права. Це правило не

виключає використання в аграрних правовідносинах право-

вих методів, властивих іншим галузям права, у випадках од-

норідності та спорідненості суспільних відносин.

В Україні з часу проголошення її незалежності прийнято

закони, в яких передбачено державну реєстрацію сільськогос-

подарських підприємств. Відповідну правову норму вміщено

в законах "Про підприємства в Україні" (ст. 6), "Про підпри-

ємництво" (ст. 8), "Про господарські товариства", "Про ко-

лективне сільськогосподарське підприємство" (ст. 3), "Про

сільськогосподарську кооперацію" (ст. 6), "Про селянське

(фермерське) господарство" (ст. 9) та ін. Державна реєстрація

товаровиробників є неодмінною умовою їхньої участі в рин-

кових економічних відносинах. Вона становить собою юри-

дичний факт, з моменту виникнення якого товаровиробник

набуває правоздатності субєкта майнових, земельних, фінан-

сово-кредитних, податкових, аграрно-договірних правовідно-

син. Державна реєстрація є тим юридичним фактом, який

призводить до виникнення або припинення юридичної осо-

би, має безпосереднє відношення до виникнення у субєкта

правовідносин здатності нести юридичну відповідальність або

притягати контрагента до юридичної відповідальності. Таким

 Див.: Яичук В. 3. Рецензия на монографию Г. Полянской "Правовая ох-

рана лесов" // Сов. гос-во й право. - 1957. - № 10. - С. 89-93.

Предмет / система аграрного права

21

чином, державна реєстрація сільськогосподарського вироб-

ника має ознаки правового методу в аграрному праві.

5. Наведені вище закони та інші підзаконні акти є засобом

законотворчого здійснення державно-правового регулювання

сільського господарства і правовою формою волевиявлення

держави у сфері регулювання суспільних аграрних відносин.

Ці відносини тому і є суспільними, що в них є рівнозначна

основоположна сторона - селяни як члени колективного

сільськогосподарського підприємництва (КСГП, ВСГК, СпС,

АСГТ), так і як працівники державних сільськогосподарських

утворень. Своє рівнозначне волевиявлення вони висловлю-

ють у статутах відповідних виробничо-підприємницьких ут-

ворень. Статут кожного з таких утворень є внутрішньогоспо-

дарським локальним правовим актом і виразником волевияв-

лення селян, як членів колективного, так і робітників дер-

жавного сільськогосподарського утворення. Наявність

Статуту є неодмінною умовою державної реєстрації такого

підприємства. Статут є правовим актом, який визначає зміст

правоздатності юридичної особи, регламентує організаційні,

членські, майнові, управлінські, трудові та соціальні питання,

властиві такому підприємству. На цій підставі Статут нале-

жить розглядати як статутний метод правової регламентації в

аграрному праві.

6. В Україні основними виробниками продуктів харчуван-

ня, продовольства і сільськогосподарської сировини для пе-

реробних підприємств харчової і легкої промисловості є аг-

рарні підприємці зі статусом юридичної особи. Головною

економічною і юридичною особливістю цих підприємств, їх

утворення і системи внутрішньогосподарських відносин є те,

що вони базуються на основі членства громадян в КСГП як

підприємствах кооперативного типу. Будучи врегульованими

ст. 5 Закону "Про колективне сільськогосподарське підпри-

ємство", статтями 8, 12 Закону "Про сільськогосподарську

кооперацію", членські відносини між КСГП та громадяна-

ми-членами цих утворень набувають змісту права членства.

Це право охоплює норми Статуту і таким чином регулює від-

носини щодо умов і порядку вступу до КСГП і ВСГК, субєк-

тивні права та юридичні обовязки членів цих утворень, поря-

док і правові наслідки припинення членства, тобто здійсню-

ється регулювання відносин правовим засобом членства. На

22 Роздіяї

цій підставі право членства належить розглядати як метод

правового регулювання, властивий аграрному праву.

7. Конституція України наділяє громадян України правом

обєднуватися у політичні та громадські організації для здій-

снення і захисту своїх економічних і соціальних прав (ст. 36).

Право членства в колективному сільськогосподарському

підприємстві є правовою основою майнових відносин міх

кожним членом КСГП і колективним сільськогосподарським

підприємством. Чинне законодавство і Статут підприємства

накладають обовязок на особу, яка хоче стати членом КСГП

або ВСГК, внести відповідний вступний пай (в грошовій або

натуральній формі) для створення статутного фонду (основ-

них та обігових коштів) підприємства. Колективно-коопера-

тивна сутність КСГП чи ВСГК включає в себе зазначену пра-

вомочність і як право члена КСГП чи ВСГК на отримання

відповідних дивідендів. Паювання (внесення паю та отриман-

ня дивідендів) є неодмінною ознакою колективно-коопера-

тивного утворення, має майнову природу. Суспільні відноси-

ни з цього приводу мають майновий характер і є предметом

аграрного права. Одночасно правові норми щодо паювання

визначають способи регулювання цих відносин і становлять

собою метод правового регулювання в аграрному праві.

Право членства в колективному сільськогосподарському

підприємстві для кожного його члена як субєкта права ко-

лективної власності на громадські землі сільськогосподар-

ського призначення надає право на земельну частку, що при-

падає йому як земельний пай.

8. В аграрному праві застосовуються методи, що викорис-

товуються при здійсненні внутрішньої та зовнішньої госпо-

дарської діяльності підприємств. Практичний прояв засобів

правового регулювання здійснюється шляхом встановлення

відповідних юридичних фактії> (прийняття або вихід, виклю-

чення із складу підприємстна та ін.). і

Методи правового рсгулюиання, що застосовуються в

практиці правового забезпечення суспільних аграрних відно-г

син, містяться в законах та інших нормативно-правових акт

тах, котрі є джерелом аграрного права. Це правило не виклю-

чає використання в аграрних підносинах правових методівч

властивих іншим галузям права, у випадках однорідності т.ц;

спорідненості суспільних відносин, іі

Предмет і система аграрного права 23

Юридичним інструментом впливу на аграрних підприєм-

ців з боку держави, способами регулювання внутрішніх/і зов-

нішніх правовідносин цих субєктів виступають як загальні,

так і специфічні методи регулювання в аграрному праві

(див. схему 2).

9. З урахуванням загальних методів і статутної правоздат-

ності аграрних товаровиробників у аграрному праві є ряд ме-

тодів, що використовуються при здійсненні внутрішньої та

зовнішньої діяльності субєктів аграрного підприємництва.

Практичний прояв засобів правового регулювання здійсню-

ється через встановлення відповідних юридичних фактів

(державної реєстрації фермерського господарства, агрогоспо-

дарського товариства, інших субєктів аграрного підприєм-

ництва, прийняття на роботу спеціаліста за трудовим догово-

ром, контрактом), виключення чи виходу з членів підприєм-

ства або з членів товариства тощо.

Застосування відповідних методів юридичного правового

регулювання орендних відносин зумовлюється особливостя-

ми цих відносин. У цьому аспекті способом правового регу-

лювання є порядок і умови надання субєктам аграрного під-

приємництва прав юридичної особи (явочний метод), що за-

безпечується такими юридичними фактами, як прийняття

Статуту конкретного підприємства загальними зборами гро-

мадян - засновників субєктів аграрного підприємництва і

державна реєстрація цього підприємства. Саме такий право-

вий метод породжує правоздатність і самостійність їхньої ви-

робничо-господарської діяльності у вирішенні як внутрішніх,

так і зовнішніх господарських сфер економічних стосунків.

10. Законом "Про колективні сільськогосподарські під-

приємства" (ст. 22) і Законом "Про сільськогосподарську

кооперацію" встановлено право колективного самоврядуван-

ня як системи управління діяльністю названих органів цих

утворень, що становить метод колективної демократії.

її суспільно-організаторське призначення, юридичне за-

кріплення і практичне застосування забезпечують здійснення

управлінської функції органів колективного самоврядування

у процесі діяльності колективних сільськогосподарських під-

приємств, реалізацію її властивостей. Зокрема, виборність ор-

ганів самоврядування, їхня підзвітність загальним зборам

(зборам уповноважених) членів КСГП або ВСГК, обовязок,

{Предмет 1 система аграрного права і ;  Г ____25

- 

  \  і  і

  ї  за яким меншість підкоряється більшості. Сіме в цьому вияв-

,1- "-і  ляється відмінність методу самоврядування в колективних

 13- Ц< сільськогосподарських підприємствах від методу управління

і і іЩ діяльністю державного сільськогосподарського підприємства.

 і -ї-ї Я У цих підприємствах розпорядником їхньої діяльності є особа

2   1  і. (наприклад, директор), уповноважений власником підприєм-

І- 11 і11  стаа (Дбржавою). Кожний працівник має лише трудові відно-

і  і8. і сини з адміністрацією. Повне господарське відання майном і

!- і- коштами здійснює тільки директор. Рішення зборів або ради

| трудового колективу мають лише дорадчий характер. Метод

я колективної демократії передбачає використання методу під-

я леглості. При здійсненні колективних організаційних, управ-

| пінських, трудових та інших правовідносин члени КСГП та

е ВСГК підкоряються розпорядженням (вказівкам) голови

|| |і правління, спеціалістам, бригадирам, завідуючому фермою та

і 11 8. іншим посадовим особам.

 Ц. .а Метод колективної демократії реалізується шляхом вибор-

3 -5 ї а ності представників колективних сільськогосподарських під-

 "і  приємств до виборних представницьких органів - Всеукраїн-

 і я Е ського зїзду, обласної та районної рад представників. Діяль-

І. >- і ність цих виборних органів регулюється згідно з прийнятими

" ними корпоративними актами (положеннями, статутами).

Юридичної сили правового акта вони набудуть лише після

затвердження їх органом державного управління.

СГ

Демократія і гласність є своєрідним державно-правовим

засобом правового забезпечення самоврядування. Завдяки

цьому створюється можливість для активної участі членів ко-

"  лективних підприємств та акціонерів у вирішенні виробничо-

господарських, соціально-економічних та інших проблем

діяльності цих субєктів господарювання. Активність членів у

роботі органів управління від загальних зборів до зборів ви-

робничих підрозділів аграрних субєктів підприємництва коо-

перативного типу, забезпечення порядку голосування таєм-

ного чи відкритого, наявності кворуму, свободи критики дає

підстави вважати, що широка демократія і гласність є мето-

дом правового регулювання управлінських взаємин у цих під-

приємствах.

11. Наведені вище методи правового регулювання голов-

ним чином застосовуються в системі внутрішніх аграрних

правовідносин. Зовнішні аграрні правовідносини перебува-

ють одночасно у тісному звязку з цивільними, земельними,

26 Розділ і

фінансовими правовідносинами. Регулювання цих відносин

проводиться методами відповідних галузей права, де вони і

визначаються.

Юридичним інструментом впливу на аграрних підприєм-

ців з боку держави, способами регулювання внутрішніх та

зовнішніх правовідносин цих субєктів виступають як загаль-

ні, так і специфічні методи регулювання в аграрному праві.

 3. Принципи аграрного права

1. Поняття аграрного права охоплює його принципи. В за-

гальній теорії права під принципами розуміють основополож-

ні засади, ідеї, наукові положення, що визначають загальну

спрямованість і найбільш суттєві риси правового регулюван-

ня; принципи визначають характер права в цілому або окре-

мих груп правових норм, інститутів галузей права. Аналіз

принципів права дає відповідь на запитання: на яких засадах,

яким чином здійснюється правове регулювання, які політичні

та наукові ідеї лежать в його основі.

Принципи права проявляються при визначенні структури

системи права, механізму правового регулювання, визнача-

ють нормотворчу і правозастосувальну діяльність, впливають

на формування правового мислення і правову культуру, за-

безпечують логічність системи права. Принципи права відіг-

рають певну роль при розробці правових теорій і концепцій,

як правової орієнтації субєктів права, змісту правових норм

чи їхніх груп, забезпечення ефективного правового регулю-

вання суспільних відносин і законності1.

Як загальноправові, так і принципи аграрного права

мають своєю основою положення Конституції України.

Політична, соціально-економічна і правова значущість ви-

значення і послідовного додержання принципів права взагалі,

принципів аграрного права України зокрема, набуває особли-

вої ваги в умовах становлення і зміцнення засад правової дер-

жави. Повсюдна реалізація цього принципу і першорядної

вимоги сучасного суспільства і державовладдя безпосередньо

1 Див.: Загальна теорія держави і права: Підручник / За ред. академіка

АПрН України, доктора юрид. наук, проф. Копєбчшима В. В.. - К.: Юрінком. -

1997.-С. 109.

Предмет і система аграрного права 27

стосується всіх субєктів - учасників аграрно-правових від-

носин.

2. Основними принципами права, закріпленими у чинно-

му національному законодавстві, є: пріоритетність права

власності, захист прав власника, рівноправність, нерозрив-

ний звязок прав і обовязків, захист соціальне не захищених

верств населення, законність, відповідальність за вину, а та-

кож загальносвітові принципи діяльності аграрних підпри-

ємств кооперативного типу (членство, демократичні ідеали,

суспільна свідомість тощо). Ці правові принципи визнача-

ються і закріплюються правом власності на знаряддя і засоби

виробництва, правом власності на неру хомість, державною

підтримкою та захистом прав власників, державною владою

(з додержанням вимоги "держава для людини"), необхідністю

чіткої організованості і дисципліни праці.

Кожний з даних загальних принципів дістає своє втілення

в аграрних відносинах, так би мовити, на двох рівнях - на

рівні сукупності правових норм та на рівні їх ефективного

правозастосування.

При визначенні принципів аграрного права головним чи-

ном приділяється увага засадам внутрішньогосподарських

правовідносин, що виникають, функціонують і припиняють-

ся в діяльності колективних сільськогосподарських підпри-

ємств як основного товаровиробника в сільському господар-

стві. Принципи діяльності субєктів аграрного права в сфері

зовнішніх аграрних правовідносин, а це головним чином сис-

тема ринкових економічних відносин є тотожними з принци-

пами діяльності субєктів господарського права; вони обгрун-

товані в науці цієї галузі права і враховуючи це в цьому під-

ручнику не висвітлюються.

3. Аграрне право є галуззю, з допомогою норм якої реалі-

зовується ст. 36 Конституції України про правоздатність гро-

мадян України на свободу обєднуватися для здійснення і за-

хисту своїх прав і свобод, для задоволення своїх економічних,

соціальних та інших інтересів. В нормах аграрного права ця

конституційна норма конкретизується, зокрема у законах

"Про колективне сільськогосподарське підприємство", "Про

сільськогосподарську кооперацію", "Про господарські това-

риства". У конституційному положенні закріплено принцип

права членства у колективному сільськогосподарському під-

приємстві, що грунтується на праві вільного вступу і безпе-

28

Розділ і

решкодного виходу з його складу . За цими ж засадами регу-

люються відносини членства Законом "Про сільськогоспо-

дарську кооперацію".

4. Приватна (її, по суті, різновид, прояв - колективна) і

державна власність становлять економічну основу утворення

та діяльності приватних, колективних і державних сільсько-

господарських підприємств, селянських (фермерських) гос-

подарств та господарювання орендарів землі як виробників

товарної сільськогосподарської продукції та учасників ринко-

вих економічних відносин.

При визначенні принципів аграрного права має пер-

шорядне значення та правова обставина, що Земельний ко-

декс України, прийнятий Верховною Радою України 13 бе-

резня 1992 р., визнав право власності на землю не лише за

державою, але й за громадянами та за аграрними підприєм-

ствами кооперативного типу. Згідно зі ст. 6 Земельного ко-

дексу України, право приватної власності на землю стоїть на

першому місці. За цим правом приватної власності громадя-

ни України мають право отримати землю, зокрема для веден-

ня селянського (фермерського) чи приватного підсобного

господарства.

З викладеного належить зробити висновок: принципом аг-

рарного права є право власності на землю, що належить ви-

робникам сільськогосподарської продукції з усіма правовими

наслідками, які з цього права випливають.

5. Власність, будучи економічною основою будь-якого ви-

робництва, і право власності визначають характер і зміст

виробничо-господарської діяльності аграрних товаровироб-

ників. Виробничо-господарська діяльність є неодмінною

умовою і характерною засадою упевненості приватних, коо-

ператиіїних (колективних), державних сільськогосподарських

підприємств і селянських (фермерських) господарств у са-

мостійному ефективному підприємницькому господарюван-

ні. Ці засади закріплені в законах "Про підприємства в

Україні" (статті 13, 14), "Про господарські товариства" (статті

6, 7), "Про селянське (фермерське) господарство" (статті 6,

7), "Про колективне сільськогосподарське підприємство"

(статті 7-9).

6. Закріплення в законодавстві права всіх субєктів аграр-

ного підприємництва самостійно здійснювати свою виробни-

чо-господарську діяльність дістає свій прояв при визначенні

Предмет 1 система аграрного права 29

правового становища цих субєктів як юридичних осіб, ЇХ

спеціальну правоздатність щодо всіх видів діяльності і відоб-

ражається відповідно у конкретних правових інститутах аг-

рарного права.

Враховуючи все викладене, є підстави визнати принципом

аграрного права принцип правового забезпечення господар-

ської самостійності й незалежності селянських господарств;

агрогосподарських товариств, колективних сільськогосподар-

ських підприємств, спілок селян, радгоспів та інших субєктів

аграрних ринкових правовідносин.

7. Всі субєкти аграрного підприємництва здійснюють

свою виробничо-господарську діяльність у межах, визначе-

них законодавством України, та відповідно до своєї статутної

мети і правоздатності. Як зазначено в Законі "Про колектив-

не сільськогосподарське підприємство", основними завдан-

нями цього підприємства є виробництво товарної продукції

рослинництва і тваринництва, а також її переробка та інші

види діяльності, спрямовані на задоволення інтересів усіх

членів підприємства.

Неодмінною умовою зазначеної діяльності підприємства е

її підприємницька результативність, тобто кожна з галузей

господарювання повинна бути прибутковою, економічно ви-

гідною. Додержання цих умов випливає з вимог, викладених

у Законі "Про підприємництво". Згідно зі ст. 1 цього Закону

підприємництво становить собою самостійну ініціативу, на

власний ризик діяльність із виробництва продукції, виконан-

ня робіт, надання послуг та заняття торгівлею з метою одер-

жання прибутку.

За умов повної господарської самостійності сільськогос-

подарських підприємств як юридичних осіб набуває особли-

вої значущості додержання принципу правового забезпечен-

ня раціонального поєднання високорентабельного вироб-

ництва та оптимального підприємництва у процесі їхньої ді-

яльності.

Звідси належить зробити висновок, що правове забезпе-

чення підприємництва в сутності існування та самозабезпе-

чення субєктів аграрного підприємництва є принципом аг-

рарного права.

8. Діяльність колективних, кооперативних, акціонерних і

державних сільськогосподарських підприємств, селянських

і господарств здійснюється з неодмінним використанням дого-

вірної форми регулювання економічних та інших суспільних

відносин,

Реалізація принципу підприємництва охоплює як внут-

рішньогосподарські, так і зовнішні ринкові економічні відно-

сини. Виробничо-господарська діяльність колективних і дер-

жавних сільськогосподарських підприємств, селянських

(фермерських) господарств здійснюється з неодмінним вико-

ристанням договірної форми регулювання економічних та ін-

ших суспільних відносин. Договірні зобовязання є основною

правовою формою регулювання ринкових економічних від-

носин. Ці підприємства та селянські (фермерські) господар-

ства укладають на добровільних засадах з підприємствами і

організаціями, які здійснюють заготівлю і переробку сільсь-

когосподарської продукції, договори на Її продаж. Окрім то-

го, ці товаровиробники можуть реалізовувати таку продукцію

за власним розсудом будь-яким іншим споживачам, у тому

числі через біржу або на ринках.

У цьому звязку аграрному праву властиві принципи пра-

вового забезпечення оптимального використання аграрно-

договірних відносин, посилення частки майнових аспектів у

системі аграрних правовідносин, зміцнення договірної дис-

ципліни в АПК.

9. Аграрні підприємці - юридичні особи приватного права

є субєктами права власності на землі сільськогосподарського

призначення та інші природні ресурси, без яких неможливе

ведення сільського господарства, знаряддя, засоби, кошти і

продукцію сільськогосподарського виробництва. Державні

сільськогосподарські підприємства володіють, користуюїься і

розпоряджаються землею сільськогосподарського призначен-

ня на праві користування. Засоби і сільськогосподарська про-

дукція належать їм на праві повного господарського відання.

Зазначені форми власності і право власності забезпечують

рівноправність виробникам продуктів харчування і сільсько-

господарської сировини у здійсненні аграрно-підприємниць-

кої діяльності та їхньої участі у ринкових економічних відно-

синах. Вони створюють необхідні засади і умови для членів

колективних та працівників державних сільськогосподар-

ських підприємств брати участь у суспільному виробництві і

одержувати винагороду за свою працю, вирішувати соціальні,

культурно-побутові та інші питання суспільного співжиття.

Предмет 1 система аграрного права 31

За сучасних умов функціонування цих форм власності

субєктів сільськогосподарського виробництва розвивається у

взаємозвязку з приватною власністю працівників сільського

господарства у вигляді паю і дивідендів від їхньої частки в ос-

новних та обігових фондах та обсягу вкладеної праці. У най-

ближчі роки зростатиме роль та значення паїв на земельні

ділянки, що припадають на кожного члена КСГП як субєкта

права власності в разі його виходу із колективного підпри-

ємства.

Власність і право власності в сільськогосподарському ви-

робництві є визначальними для встановлення рівноправності

сторін.

10. Притаманні субєктам аграрного підприємництва всіх

форм власності і форм господарювання господарська само-

стійність і самофінансування, правомочності субєкта права

власності або субєкта права повного господарського відання

майном і коштами, піднесення самоврядування зумовили по-

требу в ширшому застосуванні локальної правотворчості То-

му цілком правомірно вважати поєднання правового регулю-

вання діяльності всіх субєктів аграрного підприємництва зі

допомогою державно-правових і локальних внутрішньогоспо-

дарських правових актів принципом аграрного права. :

11. Закон "Про колективне сільськогосподарське піїпіри-

ємство" вперше на рівні законодавчого акта визначив зміст

самоврядування, тобто зміст колективної демократії (ст. 22).

Зазначена норма дала підставу вважати правове регулювання

відносин колективної демократії правовим інститутом аграр-

ного права під назвою право самоврядування. Подібна право-

ва норма і є в Законі "Про сільськогосподарську кооперацію"

(статті 13-19).

Реалізація права самоврядування провадиться шляхом ви-

значення компетенції органів управління колективних і дер-

жавних сільськогосподарських підприємств, додержання їхніх

статутів з питань колективної демократії. Зважаючи на важ-

ливу практичну значущість управлінської діяльності КСГП,

.цілком підставне додержання вимог колективної демократії

вважати принципом аграрного права.

12. Право громадян організовувати господарства і ставати

членами агропідприємства кооперативного типу, зокрема спі-

лок селян, сільгоспкооперативу тощо, передбачено ст- 5 Зако-

3_________

ну "Про колективне сільськогосподарське підприємство",

згідно з якою членство в підприємстві грунтується на праві

добровільного вступу до членів підприємства і безперешкод-

ного виходу з його членів. Таким чином, ця правова норма

визначає важливий принцип аграрного права - принцип

добровільного вступу до членів субєктів підприємництва ко-

лективного та кооперативного типу і право безперешкодного

виходу з цих утворень.

 4. Система аграрного права

з - -

1. Система (структура) аграрного права як галузі права - це

науково обгрунтоване, логічно послідовне розміщення аграрно-

правових інститутів, нормами яких регулюються суспільні аг-

рарні відносини субєктів аграрного підприємництва всіх форм

власності й форм господарювання їх представницьких органів

управління, а також селянських (фермерських) господарств,

приватних підсобних домашніх господарств членів КСГП, ВСГК,

СпС, найманих сільськогосподарських працівників ДСП, АТ та

інших громадян, які проживають у сільській місцевості.

Визначення системи аграрного права має важливе наукове

і практично-прикладне значення при застосуванні й тлума-

ченні правових норм, систематизації (кодифікації, інкорпора-

ції, консолідації) аграрного (сільськогосподарського) законо-

давства, при зясуванні науково обгрунтованого співвідно-

шення поняття системи аграрного права як галузі правової

науки і навчальної дисципліни.

2. Особливим інститутом аграрного права є інститут пра-

ва членства в юридичних особах. Юридичні норми, що утворю-

ють цей інститут, регулюють організаційно-правові відноси-

ни, повязані з умовами і порядком вступу в члени КСГП,

ВСГК, СпС тощо і виходом з нього, порядком і наслідками

припинення членства.

Важливим інститутом є також інститут права самовряду-

вання в колективному сільськогосподарському підприємстві,

сільгоспвиробничому кооперативі, спілці селян і міжгоспо-

дарському утворенні (підприємстві, організації, обєднанні).

В ньому закріплено метод колективного самоврядування.

Правовий режим основних, обігових та інших громадських

фондів у колективному сільськогосподарському підприємстві

визначається інститутом права колективної власності. Його

Предмет і система аграрного права____________-_____33 ;

нормами регулюється порядок утворення, використання, по-

повненнявсіх фондів у процесі розподілу продукції та доходів

у колективному сільськогосподарському підприємстві, право-

мочностей органів управління щодо здійснення права розпо-

рядження майном і коштами, паювання і визначення диві-

дендів та їхня виплата.

3. Важливим інститутом аграрного права є інститут права

засновництва та корпоративного права. Правові норми, що

регулюють цей інститут, повязані з умовами і порядком зас-

нування господарських товариств шляхом, по-перше, прива-

тизації ДСП через створення відкритих АТ, по-друге, пере-

творення КСГП, СпС, ВСГК у АТ (відкритого чи закритого

типу) або товариства з обмеженою відповідальністю (ТОВ).

Правові норми цього інституту визначають корпоративні пра-

ва акціонерів та/чи учасників щодо отримання дивідендів та

управління справами АТ чи ТОВ залежно від частки (паю)

громадян у статутному фонді (капіталі) цих юридичних осіб.

Правові норми цього інституту регулюють також відноси- і

ни щодо повного чи часткового розпорядження громадянами

своїми акціями, частками у статутних фондах (капіталах) АТ

та ТОВ. Таке розпорядження акціями, частками акціонери та

учасники здійснюють у порядку, визначеному Законом "Про

господарські товариства" та установчими документами цих

господарських товариств.

4. З прийняттям Закону "Про селянське (фермерське) гос-

подарство" правовим інститутом даної галузі права слід вва-

жати правове становище селянських (фермерських) госпо-

дарств.

Своєрідним інститутом аграрного права є інститут право-

вого становища приватних підсобних господарств інших гро-

мадян, які проживають у сільській місцевості. Правовими

нормами цього інституту регламентуються відносини щодо

субєкта права ведення приватного підсобного господарства,

права останнього на присадибну земельну ділянку і майно,

що є обєктами права приватної власності, правовий режим

доходів, договори, стосунки приватних підсобних госпо-

дарств .та інші питання.

5, інститут правового регулювання виробничо-господар-

ської діяльності всіх субєктів аграрного підприємництва рег-

ламентує правове становище і господарську самостійність

сільськогосподарського товаровиробника як юридичної осо-

__,

"". Янчук

34

Розділ і

би приватного права, державних сільськогосподарських під-

приємств, порядок утворення його виробничих підрозділів в

основних, спеціалізованих і допоміжних галузях господарю-

вання. Норми цього інституту регулюють відносини плану-

вання виробничої та фінансової діяльності всього господар-

ства і його підрозділів. Сюди входять норми, що мають здійс-

нити правове забезпечення функціонування господарського

розрахунку, чекові форми контролю, самоокупності й само-

фінансування. Даний інститут спрямований на організацію

виконання виробничих планів, ефективної фінансової діяль-

ності та додержання фінансової дисципліни, підвищення

рентабельності кожної галузі господарювання, створення

умов для активної участі підприємства в ринкових економіч-

них відносинах, обліку і звітності, а також вирішення проб-

лем соціального розвитку господарства та ін.

6. Вимоги успішного здійснення соціально-економічної

реформи зумовлюють необхідність вдосконалення внутрішньо-

господарських трудових відносин у всіх субєктах аграрного під-

приємництва, що позначається на вдосконаленні відповідних

правових інститутів, норми яких регулюють трудові відносини в

сільському господарстві. Таким є інститут правового регулю-

вання робочого часу і часу відпочинку працівників.

Аграрне право містить ряд правових норм, які визначають

трудові повноваження окремих категорій працівників, зокре-

ма спеціалістів, керівників, механізаторів, тваринників, буді-

вельників, буряководів та ін. Сукупність цих повноважень

становить зміст трудової дисципліни як правової категорії та

соціально-юридичного явища. А тому є підстави правову рег-

ламентацію дисципліни праці в сільському господарстві

також вважати інститутом аграрного права.

У сфері аграрних відносин інститутами аграрного права є

інститут правового регулювання оплати праці, інститут пра-

вового регулювання соціального забезпечення членів держав-

них сільськогосподарських підприємств кооперативного типу

(мається на увазі доплата до державних пенсій і соціальне

страхування), інститут дисциплінарної та матеріальної відпо-

відальності працівників.

7. Здійснення завдань соціальної переорієнтації економіки

країни в цілому зумовлює активізацію соціального розвитку

села, зокрема на рівні членів, акціонерів АСГТ, фермерів та

інших селян. Цим зумовлюється потреба обєднання таких

Предмет 1 система аграрного права

35

правових норм у спеціальному правовому інституті. За своїм

характером і змістом соціальні питання є однаковими і спіль-

ними як для членів сільськогосподарських підприємств, так і

для працівників господарських товариств, і для державних

сільськогосподарських підприємств (організацій, обєднань).

Взяті в сукупності правові норми в цьому плані становлять

інститут правового забезпечення соціального розвитку

субєктів аграрного підприємництва.

8. За своїм суспільним призначенням, відповідною специ-

фікою властивостей обєкта і змісту регулювання характери-

зуються відносини щодо додержання правил техніки безпеки,

вимог виробничої санітарії та інших умов праці у субєктах

аграрного підприємництва всіх форм власності. Ці відносини

є аграрними, а правові норми, що їх регулюють, становлять

інститут правового забезпечення охорони здоровя працівни-

ків сільськогосподарського виробництва.

9. У вирішенні завдань аграрної політики сучасного сус-

пільства зростає значущість аграрної оренди як організацій-

но-виробничої форми сільського господарства, відповідно

розширюється коло аграрно-орендних відносин, набуває но-

вого змісту аграрне право. Зі створенням аграрно-орендних

відносин зявилася потреба в їхньому правовому забезпеченні

через визначення правового становища орендодавця та орен-

даря, у правовому регулюванні відносин щодо порядку та

умов надання земельної ділянки, призначеної для виробни-

цтва сільськогосподарської продукції, регулювання внутрі-

шньогосподарської оренди у тваринництві.

10. Характеризуючи суспільні відносини з приводу раціо-

нального використання земель і вод сільськогосподарського

призначення як предмета аграрного права, належить керува-

тися принципом, згідно з яким до правового інституту аграр-

ного права належать ті правові норми, які регулюють відно-

сини, що є предметом аграрного права. А такими є лише ті

відносини щодо використання земель і водокористування,

які безпосередньо стосуються організаційно-управлінської,

виробничо-господарської та агроекологічної діяльності сіль-

ськогосподарських підприємств.

11. Аграрно-договірні відносини, без яких практично

неможлива виробничо-господарська діяльність аграрних то-

варовиробників, дають підставу розглядати їх як правовий ін-

ститут аграрного права. Ті ж договори, які не мають такого

2

36

значення для здійснення субєктами аграрного підприєм-

ництва всіх форм власності своєї виробничо-господарської

діяльності, слід відносити до цивільно-господарських дого-

ворів.

 5. Визначення аграрного права,

його завдання та функції

1. Аграрне право України - це самостійна галузь права. Воно

являє собою сукупність правових норм, що визначають правове

становище працівників сільського господарства і сільськогоспо-

дарських підприємств, їхні основні субєктивні права та юри-

дичні обовязки. Ці норми регулюють суспільні аграрні органі-

заційно-правові, членські, майнові, управлінські, трудові, со-

ціальні та внутрішньогосподарські виробничі відносини та

відносини з приводу утворення і виробничо-господарської

діяльності селянських (фермерських) господарств.

Афарне право регулює аграрні відносини, обєднані за

змістом, суттю, цілями та діяльністю, які складаються в про-

цесі підприємницької діяльності аграрних підприємців зі ста-

тусом юридичних осіб, заснованих на різних формах власнос-

ті й господарювання, що спрямована на виробництво, транс-

портування, зберігання, а також реалізацію сільськогосподар-

ської продукції, продовольства і сировини рослинного і

тваринного походження, в тому числі й у переробленому ви-

гляді, з метою одержання прибутку.

Аграрне право є самостійною галуззю права завдяки сво-

єму субєктивному означенню, зумовленому властивостями

аграрного виробництва і особливо - аграрного підприєм-

ництва. Цією властивістю пояснюється спільність ознак

виробничо-господарської самостійності та правоздатності

приватних, зокрема селянських (фермерських) господарств,

сільськогосподарських підприємств - як юридичних осіб,

державних і спільних підприємств, орендарів земель сільсько-

господарського призначення, а також рибних, мислив-

ськогосподарських підприємств, риболовних та мислив-

ських угідь, звіроферм (ферм по розведенню диких хутрових

ссавців).

Аграрне право охоплює собою зовнішні правовідносини,

що основані на ринкових товарно-грошових відносинах, за-

безпечують державно-правове регулювання сільського госпо-

Предмвт 1 система аграрного права

37

дарства, соціальний розвиток села і агропромислового ком-

плексу, регулюють систему господарсько-договірних відно-

син, в тому числі економічні відносини з аграрними товаро-

виробниками зарубіжних країн. Реалізація норм аграрного

права шляхом виконання і застосування провадиться завдяки

його інтегруванню з іншими галузями права - конституцій-

ним, земельним, цивільним, адміністративним, фінансовим,

цивільним процесуальним правом. Взаємодія (інтегрування)

аграрного права зі спорідненими галузями права забезпечує

додержання Конституції України стосовно громадян - пра-

цівників сільського господарства, повнообсягове здійснення

права власності на майно і землю сільськогосподарського

призначення, охорону прав і юридичний захист інтересів ко-

лективних і державних сільськогосподарських підприємств,

селянських (фермерських) господарств, працівників сільське-"

го господарства.

2. Першочергове завдання аграрного права полягає в за-

безпеченні юридичними засобами реалізації державної аграр-

ної політики України, закріпленні оптимального правового

становища всіх учасників аграрних правовідносин, які є пред-

метом цієї галузі права. Аграрне право спрямовано на забез-

печення становлення ринкових відносин та розвиток їх ін-

фраструктури, аграрно-орендних формувань. Актуальні зав-

дання аграрного права полягають у забезпеченні сучасного

рівня взаємопоєднання і регулювання всіх форм власності,

що становлять економічну основу аграрного сектора народ-

ного господарства, посилення схоронності майна і коштів.

Аграрне право покликане сприяти раціональному викорис-

танню землі, вод та інших природних ресурсів і гарантувати їх

збереження як найголовніших обєктів екології. Завдання

аграрного права полягає в забезпеченні реалізації правоздат-

ності його субєктів і тих конкретних завдань і цілей, що ста-

новлять їх соціально-економічну діяльність. Такі завдання

для кооперативних аграрних підприємств - юридичних осіб

визначені правовими нормами законодавства про ці коопе-

ративи і підприємства та їхніми статутами. Для державних

сільське-, рибо-, мисливськогосподарських підприємств вони

випливають із Закону "Про підприємства в Україні", а також

з норм Закону "Про підприємництво".

Чітке визначення кола і змісту завдань аграрних підпри-

ємств (організацій, обєднань), спільних підприємств покли-

38 Розділ і

кане сприяти ефективному використанню юридичних засобів

регулювання аграрних відносин, здійсненню субєктивних

прав і додержання юридичних обовязків усіма учасниками

аграрних правовідносин.

В умовах формування правової держави аграрному праву

притаманне забезпечення додержання всіх прав працівників

сільського, рибного і мисливського господарства, визначених

Конституцією України. Цими завданнями охоплюються і

питання адміністративно-правового та судового захисту прав

членів і найманих працівників сільськогосподарських під-

приємств.

3. Аграрне право - важливий суспільний фактор успішно-

го розвитку аграрного виробництва. Ефективна реалізація аг-

рарного права забезпечується завдяки сумлінному застосу-

ванню його у процесі регулювання аграрних суспільних від-

носин.

Головне завдання належного виконання і застосування

норм аграрного права полягає у правовому забезпеченні

ефективної діяльності афарних підприємств і організацій.

Сюди належить вимога обовязкового застосування правових

гарантій господарської самостійності кожного з субєктів аг-

рарного підприємництва; додержання державної дисципліни

щодо виконання державних замовлень на виробництво і реа-

лізацію сільськогосподарської продукції; додержання вироб-

ничо-технологічної, фінансово-кредитної, господарсько-до-

говірної та трудової дисципліни в кожному підприємстві та в

кожному трудовому колективі; недопущення фактів взаємної

амністії, тобто незастосування майнових санкцій, встановле-

них договорами щодо сторін - порушників договірних зо-

бовязань.

В умовах впровадження ринкових товарно-грошових від-

носин та розвитку їхньої інфраструктури, посилення право-

вих гарантій додержання вимог аграрного і трудового законо-

давства, охорони і захисту прав громадян зростає роль юри-

дичного обслуговування в системі агропромислового ком-

плексу, що має безпосереднє відношення до належного

правозастосування.

4. Завданнями аграрного права як галузі права і його за-

стосування визначаються завдання науки аграрного права.

Наука аграрного права - це комплекс завдань про правове

регулювання суспільних аграрних відносин, що виникають і

Предмет 1 система аграрного права 39

функціонують залежно від організації та діяльності всіх

субєктів аграрного підприємництва - товаровиробників.

Наукою охоплюються знання щодо правового статусу чле-

нів колективних сільськогосподарських підприємств і коопе-

ративів, учасників господарських товариств, найманих пра-

цівників у сільському господарстві. Цією наукою досліджу-

ються проблеми правозастосування кожного з інститутів аг-

рарного права, його поєднання з іншими галузями права в тій

їх частині, що стосується діяльності субєктів аграрного під-

приємництва - товаровиробників, прав та юридичних

обовязків субєктів аграрного права, інші як теоретичні, так

і практичні проблеми. Значне місце серед них належить

проблемам удосконалення аграрного законодавства через но-

ву законотворчу діяльність найвищих органів державної вла-

ди України.

5. істотно важливими є завдання аграрного законодавства

і науки аграрного права в перюд сучасних економічних, соці-

альних і правових реформ. Йдеться про піднесення значу-

щості права власності на землю, засоби і продукцію вироб-

ництва, відшукання ефективних методів господарювання,

роздержавлення і приватизацію державних підприємств, що

переробляють сільськогосподарську сировину, удосконален-

ня ринкових засобів реалізації сільськогосподарської продук-

ції, піднесення ролі аграрно-договірних взаємин виробників

цієї продукції.

Перетворення, здійснювані в економіці народного госпо-

дарства в цілому та в його аграрному секторі у тому числі,

безпосередньо стосуються правового становища працівників

сільськогосподарського виробництва в особі членів субєктів

підприємництва кооперативного типу, зокрема сільгоспкоо-

перативів, учасників господарських товариств, а також робіт-

ників і службовців усіх організаційно-правових форм сіль-

ськогосподарських підприємств у звязку з впровадженням

паювання і виплати дивідендів, удосконалення системи орга-

нізації та оплати праці, вирішення їхніх соціальних проблем,

юридичного захисту інтересів і прав.