§ 4. Об'єкти права власності на природні ресурси

Об'єктиправа власності — це те, з приводу чого складай існуго^гГвідпдвщйпІ^равцщдікн иііи^і^бто-окремі індивідуально ви

начет частини природних ресурсів, надані у власність для мети. Ці об'єкти визначено у ст. У закону України~«Про власніс Ними є земля, її надра, водні та інші природні^ес^рси, а також І_ сурсТГконтинентальІюго шсльфу^^истїОЧТЇоІТморсько'І') економічії зони. ТУИП.МІдп|шялнообУ,кти_пр_авав.ІІаСНОС'ІІциішичаюіьсяу віди ^ \ відйих природоресурсових нормативних актах.

Об'єкти права власності на природні ресурси розрізняються залежно від форми власності. Тому необхідно говорити про об'єкти права державної, приватної власності або власності юридичних осіб на природні ресурси.                                                 / ?>

Дщпправової характеристики об'єктів права державної власності найбільш важливе значення мають два положенняг'у власнбсТгдержави можуть бути будь-які природні ресурси; частина з них є виключною власністю держави (народу України). Закон не дає прямого визначення об'єктів права державної власності на природні ресурси, проте аналіз змісту екологічного законодавства дозволяє виділити такі об'єк-ти- надра, земля, води, ліси, тваринний світ, атмосферне повітря. ' Об єктом~права державної власності ня нядря надр. ДсГскладу державного фонду надр як об'єкта права власності входять власне надра, родовища корисних копалин, техногенні родовища корисних копалин, а також мінеральні ресурси континентального шельфу і виключної (морської) економічної зони.

Надра^ — це частина Іемної^корн, дптгадігшана під поверхнею суші І дно\Гв^доайШід7щоТ!ростягається до глибин, доступних для геологічного вивчення і освоєння.

Ррдовшца_корисних копалин — це скупчення мінеральних речовин як у надрах, так і на поверхні землі, у джерелах вод і газів, на дні водосховищ, що за кількістю та умовами залягання придатні для промислового використання. Техногенні ж родовища корисних копалин — це місця, де скупчилися відходи видобування, збагачування та переробки мінеральної сировини, запаси яких оцінені і мають промислове значення. Такі родовища можуть виникнути також внаслідок втрат при зберіганні, транспортуванні і використанні продуктів переробки мінеральної сировини.

Хоча кожна складова частина державного фонду надр і відрізняється одна від одної цільовим призначенням, порядком утворення і місцезнаходженням, але для всіх них встановлено спільний правовий режим власності. Цей режим характеризується виключним правом власності народу України, що означає, що надра можуть знаходитися тільки у власності держави, а всім іншим суб'єктам надаватися лише у користування. '

Об'єктом права власності держави на^врди виступає державний водний фонд, який складають усі води (водІїї^б^тпсти^УкраїнИт-Ща водами в даному випадку розуміється сукупність індивідуально визначених фізико-географічних водних г>йУктів{мпря; п^ера. ріки та

І можуть бути витрачені і перебувають в межах державних кордонТв України. При цьому НР р важпирим, природними чипобу-Дованими є волпгуг>"и'Ча ПйУІгги прмргши до яких докладеноТтрІР

4*

99

Загальна частина

цю людини, не перестають бути з даної причини компонентом прц роди,яки

ПраІГо влйспостгтюширюється не на всі Існуючі у природі вол взагалі, а лише на ті води, що можуть бути індивідуалізовані, тоЄ на водні об'єкти. Не є об'єктом права власності води, що знаходяї ся в атмосфері, ґрунті, води живих тканин, тому що вони не підляг ють індивідуалізації. Перестає бути об'єктом природи і відловідв об'єктом права власності речовина «вода», відокремлена від природ ного середовища. Наприклад, вода/відокремлена від водного об'єк і та, що надійшла у водопровід^резервуари та інші ємкості, перете рюється на звичайну товарно-матеріальну цінність і надходить , цивільно-правового обігу.

Кожний водний об'єкт має певні особливості. По-перше, він включає в себе землю, на якій розташоване чи з якою пов'язане коц кретне водне джерело, водосховище, тому що земля є самостійні об'єктом права власності. По-друге, водний об'єкт навіть у разі тил часового пересихання продовжує значитися у складі єдиного водне го фонду, доки не буде офіційно виключений з нього.

- ЗгідпггтВолччм 11 ЇДІ ГІ'І.чч Уирп'їпп гдипий кппний__фпнл включа в себе: /"І             1) ріки, озера, водосховища, інші поверхневі водосховища і вол

джерела, а т^уп-а- вппм кянарів' і ставків: ,            2) підземні води і льодовики;

С\              3) внутрішні моря та інші внутрішні води України;

4) територіальні води (територіальне^море)2. х               Ліси в Укра'їні виступають виключно об'єктом державної влад

ноеті-яЯТтрироднІ ресурси. Чинне лісове законодавство розумібМІ| лісами сукупність землі, рослинності, у якій домінують дерева чагарники, тварин, мікроорганізмів та інших природних компоненті!] що у своєму розвитку біологічно взаємопов'язані, впливають один; одного і на навколишнє середовище (ст. 2 Лісового кодексу Україниі Таке поняття, на наш погляд, є не зовсім точним для визначення ліс| як об'єкта права власності, тому що земля і тваринний світ являь собою самостійні об'єкти права власності на природні ресурси. Більш точно розуміти під об'єктом права власності на ліси д вата чагарникові насадження, що ростуть на землях лісового фоь а також інші лісові ресурси.

Деякі канали юридична вважаються водопроводами і за режимом не налем до природних водних об'єктів і. гггталії' вчпппті дп птлппу гп

2 Відповідно догірийнятої Конвенції ООН з морського права у 1958 році за Ко венцією про територіальне море і зону, що прилягає, територіальне море являє І бою морський пояс, що примикає до берега відповідної держави і є складовою ' стиною державної території (включаючи повітряний прос гір. поверхню і надра дн

Розділ V. Право власності на природні ресурси в Україні

Лісовими ресурсами є деревина, технічна і лікарська сировина, кормові, харчові та інші продукти лісу (ст. 7 Лісового кодексу України). За своїм характером лісові ресурси поділяються на дві категорії: на загальнодержавні і місцеві, що відповідно дає можливість поділя-ттрава-державної (республіканської) власності і ко-

мунальної ^власності. -—ДотйГектів права власності на ліси не треба відносити зелені насадження в межах населених пунктів, а також окремі дерева і групи дерев, чагарників на ділянках, тому що вони згідно із лісовим законодавством не належать до лісів (ст. 4 Лісового кодексу України). Тому такі насадження перебувають у власності не як об'єкти природи, а як майно.

У власності можуть знаходитися і об'єкти тваринного світу. До таких об^ЕКШИ'варинного світу належать хордові, у тому чииіі жре-бетні (ссавці, птахй7плазуни, земноводні, рн&4-та-4нші).і -безхребетні '(членистоногі, молюски, голкошкірі та ін.) тварини в усій їх видовій і ПОПУЛЯЦІЙНІ" ріінпмянітності і на всіх стадіях розвитку (ембріони, яйця, лялечки і тощо), що перебувають у стані природної волі, у не-няпінкільних умовах, на суші, у воді, в грунті і в повітрі, а

також частини диких тварин (роги, шкіра тощо), продукти життєді-

.), останки викопних тварин,

яльності диких

нори, хатки, лігва, мурашники, боброві загати та інше житло і спо-

руди тварин (ст. З Закону України «Про тваринний світ»).

Об'єктами права власності зазначені об'єкти тваринного світу виступають тоді, коли вони постійно або тимчасово перебувають на території України або належать до природних багатств її континентального шельфу і виключної (морської) економічної зони.

(Жектами тваринного світу г ^ише дик]_дваршш. Домашні, сільськогосподарські та інші тварини, що використовуються в госпо-дарбьких, науговш^Ісульт^но^ІТїюІ^                                -естетич-

об'єкта-

них та_іншйх цілях, ними не

ми права власності на тваринний світ.

Тдащінний світ може знаходитися уГдержавн і йг колективніи_або гмзиаатпій власності.

Об'єктом державної власності на тваринний світ виступають дикі тварини, шо зйаходятьсялише^у стані природної волі, атакиж інші об'ск-

ТЇГтПІЦНСІІМПІГІ І ІІІТу, ІІІІІ

морських водах, у межах континентального шельфу і виключної (морської) економічної зони, а також у водосховищах, що знаходяться на території більш ніж однієї області, у державних мисливських угід-Дях і на території природно-заповідного фонду України.                      * ,

Об'єктом права приватної власності на тваринний світ можуть  / Ґ_ виступати окремі об'єкти тваринного світу^ Це дикі тварини та інші_

100

101

Загальна частина

об'єкти тваринногсмжіту. вилучені з стану природне

_____                   ___                                   '*     неволі чи

піввільних умовахІГбо набуті іншим дозволеним законодавство шляхом, наприклад, придбані у власність за межами України (ст. Закону «Про тваринний світ»). Перелік видів тварин, що можуть зна ходитись на праві колективної чи приватної власності, визначаєтьс України. Як правило, об'єкти тваринного світу,

становлять особливу природоохоронну, наукову і естетичну цінніс а також тварини, занесені до Червоної книги України, не можуть бу передані в колективну або приватну власність'.

Найважливішим за своєю значимістю об'єктом права власнос на природні ресурси є земля. У законі не міститься прямого визь чення поняття землі як об'єкта природи і права власності. Правов* режим землі як об'єкта права власності в законодавстві не визначв ний. В окремих СТЯТТЗЗ-. Конституції України поняття «земля»_

Іаченнях: чтрава власності Українського народу;

власності громадян, юридичних осіб і держав» зб'єкт права власності територіальної громади; -об'єкт особливої правової охорони з боку держави (націонали ство).

Виходячи з аналізу земельного законодавства, можна зроб^ висновок про те, що під землею як об'єктом права власності тр розуміти верхній, поверхневий ґрунтовий шар, що використовуєм ся для сільськогосподарського і лісогосподарського виробництва, ди морів (у межах державного кордону) та інших водосховищ, а такоя іншу поверхню земної кори в межах територіальних кордонів Украї ни. Об'єктом державної власності на землю виступають усі зем/ України, за винятком земель, переданих у колективну і приватн^ власність (ст. 4 Земельного кодексу України). Виключно в державнЦ власності знаходяться землі спільного користування населенні! пунктів (площі, вулиці, проїзди, дорога, пасовища, сіножаті, парю міські ліси, сквери, бульвари, цвинтарі, місця знешкодження і утв лізації відходів), а також землі, наданні для розміщення органів де? • /ткавної влади і державної виконавчої влади. / 1^, Об'єктом права виняткової державної власності виступають І кож:

! \і д,

кож землі гі; мічноійсистем, •

, оборони, природоохоронного,

з, рекреаційного та Історико-культурного призначення.

Розділ Г Право власності на природні ресурси в Україні

Отже, у юридичному значенні земля як об'єкт права державної власності — церозташований над надрами, територія пьнп обмеже-ний кордонам1ГУкр^и^и^^^,іл^с^^ий>^^е.руxомий поверхневий шарзем^ ної кори, якййгєізсновою ландшафту і просторовим базисом для гар-монїЙного~розгТодЬІу міець~розселення, діяльності людей, об"єктів природно-запо?ід1ЯоТегфонду з урахуватШя\Гекономічних, "соціальних, екологічних та інших інтересів суспільства, належить народу на праві абсолютної власності і становить частину національного багатства, що перебуває під особливою охороною держави.

У чинному Земельному кодексі України та інших законодавчих актах немає чіткого визначення землі як об'єкта права приватної власності на землю. У цьому зв'язку законодавець вживає поняття «земля», «земельні ділянки», використовуючи їх як синоніми. У науковій літературі зроблені спроби юридичне визначити поняття земельної ділянки, яке не збігається з поняттям землі. Зокрема, пропонується земельну ділянку як об'єкт земельних відносин визначити як частину поверхні земного грунту, яка є основою ландшафту, має фіксовану площу, межі і місцезнаходження, характеризується певним якісним станом та притаманним їй правовим статусом1.

Визначення поняття «земля», «земельна ділянка» як об'єкта права приватної власності на землю має базуватись на загальному юридичному розумінні землі як об'єкта права власності народу України з обов'язковим урахуванням того, що право приватної власності є суб'єктивним правом громадян та юридичних осіб, яке реалізується з метою задоволення перш за все власних інтересів особи. Не викликає сумніву, що земельна ділянка є частиною поверхні землі над її надрами. Обмеженість і цілісність земельної ділянки визначається на місцевості шляхом нормування її розмірів для тих чи інших потреб. Земельна ділянка є основою для наявного на ній ландшафту. Для з'ясування правового режиму земельної ділянки важливо встановити її місцезнаходження. Характерною ознакою земельної ділянки є її конкретно визначене функціональне призначення.

ВИХОВУЮЧИ СК^ан^ мпжня гфг»рмупіг»кяти

Такі тварини можуть знаходитися у колекгИИтй або приватній власності тільк у разі одержання їх шляхом розведення у неволі або придбання у передбаченому І рядку за межами України

мельнвїдідяжи як об'єкта права приватної власності. Земельна ділянка^— це розташована над надрами частина земної поверхні, нерухома за місцезнаходженням, індивідуально визначена в конкретній місцевості за розмірами, межами, цільовим призначенням, встановЛеними-закбном, адміністративним~ататагчи-договором правами-оа обов' язка-

МИ ІІІГІІІЛ'І рОІІ'1,ІД)І1І КІ ІЩ.І1ЩІП11Ш. СІГІгГТпІПС ВШШТІСП11Я ".ЯР мпугвдіігігі^

найповніше встановити правовий режим земельної ділянки.

Див.: Шульга М В. Актуальньїе проблеми правового регулирования земельних °тношений в современних условиях: Дисс. . докт. юрид. наук. Харьков, 1998. С. 29.

102

103

Загальна частина

Відповідно до Земельного кодексу України об'єктами права пр* ватної власності громадян є земельні ділянки для:

— ведення селянського (фермерського) господарства в розмірі д^ 100 га, з них сільськогосподарських угідь не більше 50 га;

— ведення особистого підсобного господарства в розмірі н<| більше 0,6 га;

— будівництва і обслуговування житлового будинку і господарсі ких будівель (присадибна ділянка) в розмірах: у сільських населення пунктах — до 0,25 га, в селищах міського типу — до 0,15 га, а членів колективних сільськогосподарських підприємств і робітникіі радгоспів — не більше 0,25 га, і в містах — до 0,1 га;

— садівництва в розмірі до 0,12 га;

— дачного будівництва — до 0,1 га;

— гаражного будівництва — до 0,01 га.

Цей перелік є вичерпним, що зайвий раз підтверджує обмеження: боку держави прав громадян на одержання земельної ділянки власність. У земельному законодавстві не міститься обмежень на кількість земельних ділянок, що можуть перебувати у приватній влас ності одного громадянина. Проте з цього не випливає можливість об'єд-| нання декількох земельних ділянок в єдиний земельний масив та об'ї права приватної власності' на землю навіть при збігу їх цільового при-1 значення. Кожна з зазначених земельних ділянок, незважаючи на на лежність одній особі, являє собою самостійний об'єкт права власності^

Відповідно до Земельного кодексу України об'єктом права власності на землю юридичних осіб визнається земля лише недержавним сільськогосподарських підприємств, яка за своїми ознаками є земель ною ділянкою. Щодо права власності на землю інших юридичний осіб, то Земельним кодексом України для них не передбачена мс жливість мати земельні ділянки на праві власності. Земельні діляї ки визнаються об'єктами права власності таких юридичних осіС відповідно до указів Президента України «Про особливості приватні! зації об'єктів незавершеного будівництва» від 28 травня 1999 року «Про приватизацію автозаправних станцій, що реалізують пальне мастильні матеріали виключно населенню» від 29 грудня 1993 року! «Про приватизацію і оренду земельних ділянок несільськогосп< дарського призначення для здійснення підприємницької діяльності» від 12 липня 1995 року, «Про продаж земельних ділянок несільськ господарського призначення» від 19 січня 1999 року.

Об'єктами права власності на землю юридичних4 осіб мож) бути лише ті земельні ділянки, які не заборонено передавати у колек^ тивну чи приватну власність відповідно до ст. 4 Земельного кодекс України, а саме:

104

Розділ V Право власності на природні ресурси в Україні

—  вільні земельні ділянки, призначені для підприємницької діяльності;

— земельні ділянки, які були надані юридичним і фізичним особам для здійснення підприємницької діяльності, не пов'язаної з сільськогосподарським виробництвом;

—  земельні ділянки, які знаходяться під об'єктами, що приватизуються або вже приватизовані відповідно до законодавства України про велику і малу приватизацію;

— земельні ділянки під об'єктами незавершеного будівництва;

— земельні ділянки під автозаправними станціями, що реалізують пально-мастильні матеріали виключно населенню;

— земельні ділянки на окремих об'єктах природно-заповідного фонду України;                             *•

— земельні ділянки на землях запасу.

Земельний кодекс України встановлює обмеження щодо набуття юридичними особами та громадянами права власності на землю. Не можуть передаватись у власність громадян та юридичних осіб (приватна і колективна власність відповідно до Земельного кодексу) землі загального користування населених пунктів (майдани, вулиці, проїзди, шляхи, пасовища, сінокоси, набережні, парки, міські ліси, сквери, бульвари, кладовища, місця знешкодження та утилізації відходів), а також землі, надані для розміщення будинків органів державної влади та державної виконавчої влади; землі гірничодобувної промисловості, єдиної енергетичної та космічної систем, транспорту, зв'язку, оборони; землі природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного га історико-культурного призначення; землі лісового фонду, землі водного фонду; землі сільськогосподарських науково-дослідних установ і навчальних закладів та їх дослідних господарств, учбових господарств навчальних закладів, державних сортовипробувальних станцій і сортодільниць, елітно-насінницьких і насінницьких господарств, племінних заводів, племінних радгоспів і конезаводів, господарств по вирощуванню хмелю, ефіроолійних, лікарських рослин, фруктів і винограду.