§ 1. Поняття та зміст права власності на природні ресурси  //

Власність становить економічну основу життя суспільства і виражається у вигляді відносин між суб'єктами з приводу матеріальних га інших благ.

Право власності є юридичним виразом, формою закріплення економічних відносин власності і являє собою врегульовані законом суспільні відносини по володінню, користуванню та розпорядженню об'єктами власності.

Треба розрізняти поняття «власність» та «право власності». Власність — це економічна категорія, що виражає відносини між особами з приводу виробництва та розподілу матеріальних благ. Власність як економічна категорія пов'язана з певним засобом виробництва і є основою виробничих відносин.

Поряд з іншими засобами виробництва природні ресурси утворюють матеріальну основу розвитку суспільства. Задовольняючи матеріальні потреби суспільства, об'єкти природи як об'єкти власності виконують економічну функцію. Але, будучи одночасно і об'єктами природного середовища, вони виконують і екологічну функцію. Таким чином, економічні відносини інституту власності на природні ресурси доповнюються екологічним змістом, що перетворює їх на еколого-економічні відносини.

Право^власності на п^иіюшщвесурси — ^сукупність правових норм, що закріплюють та охороняють володіння, користування та розпорядження природними ресурсами в інтересах як особи^ так І с>'Єя*9ьсдавв''*'^Г(Од'.1°:т'ак1їм"чином, право власності в об'єктивному значенні слід розуміти як сукупність правових норм, що закріплюють, регламентують і охороняють відносини власності на природні ресурси в державі.

На підставі норм права та відповідно до них виникає та існує право власності в суб'єктивному значенні, тобто право власності конкретних суб'єктів права на певні частини природних об'єктів.

Конституція України закріплює принцип набуття і реалізації права власнееті-на придодніресурси громадянами, юридичними особа-

83

І!

Загальна частина

З

ми та державою відповідно до закону. При цьому в Основному Законі не визначається поняття права власностГна природні ресурси. Немає визначення цього поняття і в екологічному законодавстві України.

Необхідність з'ясування поняття права власності на природні ресурси є актуальною для України, оскільки від цього залежатимуть розробка і реалізація концепції права власності та перспектива розвитку чинного екологічного законодавства, що дозволить визначити межі втручання держави в регулювання відносин власності на природні ресурси.

Право власності на природні ресурси має ряд специфічних особливостей, пов'язаних з їх екологічним змістом.

По-перше, це право власності не є всеосяжним, бо не всі природні ресурси за своїми властивостями ^^южу^ть^Іе2еб^й^^І у_ власності, а лише ті з лих, що є відносно стабільними, підлягають Індивідуалізації. До них належать земля, надра, води, ліси, тваринний світ, природно-заповідні об'єкти. Інші елементи природного середовища не здатні через об'єктивні властивості бути об'єктами власності (вітрова та сонячна енергія, атмосфірне повітря, кліматичні ресурси та інше), тому що не можуть бути об'єктом привласнення з боку людини та суспільства.

По-друге, природні ресурси, хочдіс-еамосїійпиші об'єктами права власності, лршк.цершривяо взаємопов'язані. Тому вилучення природної речовини в процесі використання даних об'єктів (видобуток корисних копалин, заготівля деревини, споживання води, відстріл та відловлення тварин, ловля риби тощо) не припиняє права власності на відповідні елементи природного світу, а лише є підставою виникнення права власності на продукти праці, отримані шляхом експлуатації природних ресурсів.

І, нарешті, по-третє, природні ресурси як об'єкти природного походження складакл^ь нац^нал^%1^ДЕІ^тво^країни і, на відміну від товарно-матеріальних цінностеТ^тгетиаТотТГкїртості. Вони не є майном у власному значенні цього слова. Ціна у разі оцінки землі та інших ресурсів природи виступає у вигляді капіталізованої ренти. При продажу природного об'єкта, власник по суті продає право на одержуваний з нього прибуток, продає право на ренту.

\3містпрдіщ власності ят^с^б^єктив^огоїфава складають правомочності по володінню, користуванню і розпорядженню природними рбсурсами в межах, визначених законом. Ні в екологічному, ні в цивільному законодавстві України не дається визначення понять «володіння», «користування» і «розпорядження» як складових частин права власності на природні ресурси. Закріплене в ст. 2 Закону України «Про власність» визначення поняття права власності як врегу-

84

Розділ V Право власності на природні ресурси в Україні

льовані законом суспільні відносини щодо володіння, користування І розпорядження майном не стосується безпосередньо природних ресурсів, оскільки за чинним законодавством України вони не є майновими об'єктами. У науковій літературі сформульовано визначення понять зазначених правомочностей1.

Володіння —- це право фактичного (фізичного чи господарського) пануванн'я_Дяп тгевнйуі пр^р^дним б^єктом. Природно, що фактичне" володіння тим~чи іншим природним об'єктом, а в даному випадку землею, надрами, лісами, тваринним світом, робить можливим здійснення інших правомочностей: користування та розпорядження ними Відомо, що неможливо використовувати природні ресурси, не маючи господарського або фактичного панування над ними. Проте правомочність власника природних ресурсів, як об'єктів права власності, має певну своєрідність. Це викликано невіддільностю окремих природних ресурсів від навколишнього природного середовища, їх екологічним взаємозв'язком, неможливістю їх вилучення та перенесення, наприклад, до іншого місця.

Право^олод]і[нял4рже належити не лише власнику, але й особі, якій власник пе^р^а?^^р^^одн|^йиоб4єкт на підставі^годиь наприклад, .ррещц^Власник при цьомає втрачає права володіння. Він перестає здійснювати його, але цілком зберігає можливТстьГмати природний об'єкт у своєму господарстві, у складі майна. Право володіння одним І тим же природним об'єктом належить у таких випадках і власнику, і особі, якій власник передав об"єкт за договором. Тут володіння не відокремлюється від права власності, тому що власник має згідно з законом право на витребування речі з чужого незаконного володіння. Разом з тим право володіння осіб, що не є власниками, істотно відрізняється від права володіння власника. Право володіння цих осіб має помадний Харадсгер. ^Власнику, крім) права володіння, належать також правомочності користування тарозпорядження. Інші ж володарі, як правило, повністю позбавлені права розпорядження і мають правочкористуванн^)в межах, встановлених угодою з власником (наприклад, оренди земельної ділянки).                                               ' Право володіння завжди повинно мати ту чи іншу правову підставу — титул. Правовою підставою володіння власника є його право власності. Для інших осіб такою підставою може бути угода з власником, адміністративний акт та інші юридичні факти. Екологічне право визнає лише титульне володіння. Якщо особа фактично володіє окремим природним об'єктом, але без належної підстави (титулу), вважається незаконним власником.

Див ДзераО В Розвиток права власності громадян в Україні К.1996 С \І.ВІвча-ренкоО А Право власності на землю в Україні Івано-Франківськ, 1998 С 100-103

85

г

Загальна частина

власника задовольняти за допомог

природних ресурсів свої потреби. З урахуванням екологічної специ-і фіки~гфЙроДних"ресуроів як об'єктів права власності під користувань ням у даному випадку слід розуміти забезпечену законом можливість! їх безпосередньої господарської експлуатації для наданих цілей шля- 4 хом вилучення з них їх корисних властивостей, у тому числі отримай- "' ня плодів та інших прибутків.

Право користування, як і право володіння, на підставі договору з власником належить не лише власнику. Право користування осіб, що не є власниками, похідне і є залежним від права власності. Зокрема орендар може користуватися орендованою земельною ділянкою лише , на умовах, визначених угодою та цільовим призначенням землі.

[Третьою правомочністю власника є право розпорядження. Пра-

во розпорядження — це визнана за власником і гарантована йому

можливість учиняти дії, спрямовані на зміну^^^1идичцогр5татусу,,;

е^сжомічного призначення або стану природних об'єктів, визначен- \

~ня їх юридичної долі (передача їх іншим суб'єктам права у власність^ |

Такими діями є в основному угоди (купівля-продаж, дарування, обмін тощо). Внаслідок виконання цих угод власник передає іншому суб'єкту всі свої правомочності, тобто вичерпує своє право (наприклад, у разі продажу). .

Право розпорядження включає можливість вчинення не лише ?яшь-але й інших юридичних актів. Так, розпорядження державною

власністю на природні ресурси можливе шляхом видання_адмініст-

*°

Чинне законодавство проголошує рівність усіх форм власності, передбачає створення рівних умов для їх розвитку та захисту (ст. 2 Закону України «Про власність», ст. З Земельного кодексу України). Проте фактично власники природних ресурсів володіють різним об-сягом правомочності розпорядження.

^ У найбільш повному обсязі право розпорядження належить праву V державної власності на природні ресурси. Зміст права розпоряджен-ня^цержави-власника складають_повноваження,^одо> передачі природних об'єктів громадянам і юридичним особам ^приватну власність, надання їх ^використання і вил'ученняГїх з використання.' Не треба, проте, включати в поняття розпорядження правомочності держави як суверена. ТакУвизначення порядку^умов ^формцриродокористу§ан-_ня, здійснення/Ібліку природних песурсів і контроль за Ірраціональним використанням є здійсненняміфункцій держави-суверена, бо зазначенні заходи не викликають зміни юридичної долі природного об'єкта і тому не розглядаються як правомочність власника.

Певні особливості має правомочність розпорядження права приватної власності на природні ресурси. Громадяни України та юри>>

86

Розділ V Право власності на природні ресурси в Україні

яичні особи, власники природних ресурсів, укладають угоди стосовно останніх, але з встановленими законом обмеженнями. Так, власник земельної ділянки не має можлив&тй змінити цільове призначення землі, він зобов'язаний укладати угоду застави виключно з кредитною установою. Громадяни, що ведуть селянське (фермерське) господарство, не мають права протягом шести років з часу придбання права власності на землю розпоряджатися нею (крім передачі у спадщину). Приватний власник земельної ділянки не може самостійно передати другій особі право на забудову земельної ділянки без згоди на це відповідного органу місцевого самоврядування та проведення комплексу робіт щодо відведення земельної ділянки для іншої особи. Існують і інші обмеження.

Правомочності володіння, користування і розпорядження характеризують у сукупності забезпечені власнику можливисті, але не розкривають повною мірою специфіку права власності на природні ресурси як суб'єктивного права. Важливою ознакою, що характеризує відносини власності, є їх незалежність. Згідно з цим і суб"єктивне право власності необхідно розглядати як забезпечення і гарантування особі можливості володіти, користуватися та розпоряджатися природними об'єктами незалежно, на свій розсуд. Це ознака органічно властива правомочностям власника.

Незалежне (на свій розсуд) володіння, користування і розпорядження природним об'єктом або його часткою означає, що зазначені в перелічених правомочностях можливості забезпечені й гарантовані власнику законом, вони не базуються на праві будь-яких інших осіб. Незалежний характер суб'єктивного права власності на природні ресурси не означає, що воно не залежить від закріпленої у нормах права волгеувпьньстваДІраво власності на природні ресурси юридичних осіб та громадян України ^еч^а^саїшцшм, оскільки закон встановлює обмеження підстав набуття, способів та механізмів реалізації такогоТїрава. При Цьому глтдіиаш^«і»уваз,і, що концепція регулювання відносин власності, яка була закріплена у законах, прийнятих до прийняття Конституції України, передбачає обмеження не лише ^частині володіння, користування і розпорядження, природними ресурсами, а й обмеження щодс/суб'єктів^об'єктів(змісту права на них,) Наялщсть визначених І встановлених законом обмежень права приватної власності та власності юридичних осіб, пов'язаних з необхідністю збереження природних ресурсів для майбутніх поколінь та забезпечення здорового і безпечного для життя навколишнього се-редовища для нинішнього, є об'єктивною необхідністю. Тому власник володіє, користується та розпоряджається природними ресурсами тільки в межах, встановлених законом. Проте обмеження прав

87

Загальна частина

приватного власника на природні ресурси у частині обмеження ва розпорядження, що містяться в чинному законодавстві, не зумов-1 лені екологічним змістом і не відповідають сучасним завданням ство-| рення багатоукладної ринкової економіки з розвиненим екологічно І орієнтованим ринком природних ресурсів1.