§ 3. Суб'єкти права власності на природні ресурси 

Право власності на природні ресурси характеризується множинністю суб'єктів відповідно до окремих форм власності. Питання щодо суб'єктного складу в структурі відносин власності на природні ресурси є важливими не лише з теоретичної, а й практичної точки зору, оскільки чинне законодавство України визначає такий суб'єктний склад правовідносин власності, який базується на вченні про три форми власності на землю — державну, колективну, приватну і не узгоджується з Конституцією України.

На відміну від чинного Земельного кодексу України, інших нормативно-правових актів, Конституція України по-новому визначає суб'єктів права власності на землю і не пов'язує їх правове становище з формами власності на землю.

У теорії екологічного права України після прийняття Основного Закону нашої держави поки що не проведено комплексного завершеного дослідження проблем здійснення права власності на землю суб'єктами, зазначеними в Конституції України, хоч і були вже зроблені перші спроби проаналізувати правове становище окремих суб'єктів права власності на землю1. Ц^

У статті 13 Конституції України передбачено, що природні ресурси є об'єктом права власності Українського народу. Крім того, зазначена норма йИ'знача^ мтаянгш здійснення такого права власності через органи державної влади та місцевого самоврядування. Оскільки з точки зору теорії права основними елементами в структурі правовідносин є не лише об'єкт, а й суб'єкт, то закономірно постає питання щодо можливості визнання Українського народу суб'єктом права

власності на землю.

У науковій літературі це питання залишається дискусійним. Одні вчені вважають, що Український народ може бути суб'єктом права власності на природні ресурси2. На наш погляд, мають рацію інші

Андрейцев В. Й. Земельна реформа... — С. 54—55; Віечаренко О. А. Право власності на землю в Україні. — С. 110—143; Дзера О. В. Розвиток права власності громадян в Україні. — С. 162—170: Шульга М. В Актуальнме правовьіе проблеми зе-мельних отношений в современньїх условиях. — С. 70—113: Кулініч ТІ. Ф. Право власності на землю в Україні. Сільське господарство реформується // Вісник проекту паювання сільськогосподарських земель. — 1997. — № 4. — С. 13.

2 Див.: Андрейцев В І. Земельная реформа... С. 54-55; Віечаренко О. А. Право власності на землю в Україні. С. 111-114.

91

Загальна частина

ж

автори, які вказують

таати власник™

^ суб'єктом права власності, оскільки він^взагаліневизТїається доі тр!шою~цивГльного права суб'єктом цивільних правовідносин, тол

ІІГГПТГГ|ЦІд......    ці  ІІІІІілІиадп.ппІі-гичнИЙ Суб'єкт, ЯКИЙ НЄ ЗДІЙСНЮЄ І

посередньо експлуатацію природни>ГретурсТв і розглядати його я» суб'єкт права власності без ЗАВ'ЯЗКУ з державою було б неправомірно,']

?/.                          -     -, г         ..         І   •      *••""" '•'                          7^™*^ь—

/        Конституція України містить    _     ,           ,_________________

/   статус держави як суб'єкта права власності на природні ресурси метоюзабезпечення не лише державних, а й загальнонародних ін ресів, охорони природніх ресурсів як загальнонаціонального баг ства. За змістом законодавства про власність суб'єкт права., ної власності на природні ресурси виступає в особі

__              останній, не будучи формально

його власникомТбере участь у відносинах державної власності у виг* ляді органу, який керує цими природними об'єктами від імені народу. Але аналіз норм статей 13 і 14 Конституції України дає змогу конста-тувати, що не органи державної влади чи місцевого самоврядування є

~ -с'------------>ава власності держави на природні ресурси, а Українсь-

"""""*""''~~ організація.

у 4   —.1-    --•,.„

.ка у

.                                           .    -

Згідно зі ст. 9 Закону УкраТн]ї1<Т]І?рт|5іасшсть» управління природ- 1 ними ресурсами, ще перебувають у державній власності, від імені на- ' роду здійснює Верховна Рада України, а також уповноважені дер- ' жавні органи. Питання про суб'єкт права державної власності на при- : родні ресурси не можна змішувати з питанням про компетенцію) місцевих рад у здійсненні права державної власності. Компетенція , може змінюватись але це не пов'язано зі зміною власника. Народ ' України єдиний власник усієї державної власностЬв-цілому і кожного окремого природного об'єкта'ІІГезЙлежно від того, на які державні органи (республіканські, місцеві) покладене здійснення правомочно-стей власника. Якщо природні об'єкти на тих чи інших підставах передаються від одного державного органу іншому (наприклад, на підставі адміню-гратидногдар^ ^вщн^^рд_щєї 4«ісцев^ї рддн до відання ТййКйуУо нїДких~змін' форми власності не виникає: держава ИГбул^так і залишилася власником в особі народу України.

Специфічною особливістю суб'єкта права державної власності, невластивою іншим суб'єктам права власності, є те, що держава виступає в один і той же час і як носій політичної влади (суверен), і як власник,, і здійснює право власності в нерозривному зв'язку .з політичною владою. Держава своєю владою від імені народу України визна-

Кулініч П. Ф. Ефективність правового забезпечення земельної реформи в Україні // Аграрне законодавство України: проблеми ефективності. — К., 1998. — С. 93-94: Шульга М В Актуальнеє правовьіе проблеми земельних отношений в со-временньїх условиях. — С. 79-80.

92

Розділ V Право власності на природні ресурси в Україні

чає правовий режим усіх природних ресурсів, створює органи управління ціми об'єктами природи, визначає їх компетенцію.

Проте екологічне законодавство у цьому питанні не послідовне і визначає як суб'єктів права державної власності різноманітні органи державної влади та місцевого самоврядування. Так, суб'єктом державної власності екологічне законодавство закршдш?-Дрржаву-В-особі

т. 4 Земельного кодексу України, ст. 6 Лісо-

ВерХОВНШ_гади •'^у^і^; Vі- ~* •'••«'-'•«•••'•~ -~^>—.,__,____,

вого кодексу України, стГТЗакону України «Про тваринний світ») та органами місцевого самоврядування.

Держава як самостійний власник має право володіти, користуватись і розпоряджатись природними ресурсами у порядку, передбаченому законами України. При цьому реалізацію зазначених пра-вомочностей мають здійснювати органи державної влади з метою задоволення виключно інтересів держави. У такому розумінні держава в особі своїх органів виступає рівноправним суб'єктом права власності з громадянами, юридичними особами. Так, наприклад, якщо державі необхідна земельна ділянка для спорудження адміністративних будинків3^я*тІотреб"з"вхязт(у, транспорту, оборони чйГІншихпотреб, то вона може бути"передана у-вяаешеть^ержавм^н^щдставах, перед^аиш^чшшимзаконодавствомУкраїни.^Забезпечення реалі-

^^**№жл*««_^„лда_шв_л.-іИ1»*««^'"' "    "*        .          '"*"  '            '     ^«^««««^   * Ц»

заци Інтересів народу, приватнйТбоо чи територіальних громад держава має здійснювати через механізм державного регулювання відносин класності на землю.                                         ~ ~" * * •— ——-—.«,,

•У Земельному кодексі України громадяни визнаються суб'єктами права приватної власності на земельні ділянки. При цьому таке

прянгуйя ^ ІСГГя ня к-пнІ^еТПТгг-пбиг^ІггмІпгп прппп ппша^прті грпмяпдн На чемшп^матп^о чяг^г«»г>ІІрциа гіг^иетих Інтересів або^ДІЇ-ІСНЄННЯ

підпрйєшїицької діяльності шляхом створення селянського») (фер-мерського) господарства.

У чинному земельному законодавстві України вміщено лише за-гальну ні^рліу про право нриваїнш власності громадян назелідіа При цьому не вказується, з я кого-моменту Громадяни можуть бутиодат-ними набувати у власність земельні ділянки, лести,обов'язки, щодо належної земельної ділянки, розпоряджатись земельною ділянкою, нести відповідальність за вчинені порушення або невиконання обов'язків тощо. Оскільки в законодавстві ці питання належним чином не врегульовані, то на практиці їх вирішення є складним і неоднозначним. Зокрема, постають питання щодо можливості набуття у власність земельної ділянки неповнолітньою дитиною, права на витребування земельного паю при виході з недержавного сільськогосподарського підприємства особи, яка не досягла повноліття, права на земельну частку (пай) при виїзді особи на постійне чи тривале про-

93

Загальна частина

Розділ V Право власності на природні ресурси е, Україні

живання за кордон, внесення права власності на земельну ділянку до статутних фондів господарських товариств тощо.

У науковій літературі були спроби визначити правове становище громадян як суб'єктів права власності на землю. Однак при цьом} аналіз цих проблем обмежувався лише висвітленням окремих ас*1 пектів правового статусу громадян як власників землі в рамках загал ь» ної цивільної праводієздатност+^соби1. При цьому деякі автори вка» зували та те, що земельна правоздатність особи виникає з моменту народження і припиняється-Смериоч)собй..Саме з таких позицій зроб* лено спробу обгрунтувати необхідність юридичного закріплення природного права власності на землю громадян2.

На перший погляд такий підхід до вирішення питань щодо громадян як суб'єктів права власності на землю не викликає особливих заперечень. Однак необхідно зазначити, що застосування загальних засад цивільної праводієздатностКдо визначення правового статусу Іян як суб'єктів права власності на землю може мати місце лише тоді, коли землю законодавче буде визнано об'єктом

гемиайна. В умовах роздільного правового регулювання земельних і майнових відносин правовий

на^емлю^доцільно визначати

'пращдєздатност грпмяпянз урахуванням вимог земельного та ншого законодавства.

В Україні не кожна фізична особа з моменту народження наділяється земельною правоздатністю. Відповідно до Конституції України л^ше_гщ2шаашІ.України можуть мати у власності земельні ділянки. Тому, на відміну від загальної цивільної правоздатності, земельна правоздатність мати у власності земельну ділянку не завжди виникає з моменту народження, а залежить від того, чи є народжена фізична особа громадянином України.

Громадянство України визначає постійнийправовий зв'лзок особи та Української держави, виявляється в їх взаємних правах та обов'язках. Для настання земельн^гтщійишшаї^сіхбвим.аідг на-

буття особою громадянства України.

Земельна правоздатність громадян України мати у власності земельні ділянки припиняється у зв'язку зі смертю особи,- а також із втратою громадянства України. ... ^ ,            _ ,

Див/ Шульга М В Актуальнеє проблеми земельньїх отношений в современ-ньіх условиях. С. 93-101: ВІвчаренко О А Право власності на землю в Україні. С. 138-139; Дзера О В Розвиток права власності громадян в Україні С 193-206.

2 Див : Шульга М В Актуальнеє проблеми правового регулирования земельньїх отношений в современньїх условиях Дисс    докт юрид наук. С  103.

94

У чинному земельному законодавстві України не визначається момент настання'земельної дієздатності громадян України. Проблема земельної дієздатності в українській правовій науці досліджена недостатньо1. Земельне законодавство України виходить з того, що така дієздатність виникає з моменту повноліття, тобто при досягненні особою 18 років, однак правової норми, у якій би містився такий запис, у Земельному кодексі України немає.

Повна дієздатність виникає з настанням повноліття, тобто після досягнення 18-річного віку, за винятком випадків, передбачених законом. Наприклад, громадянии,лкий.не дасягЛ&років,яаІ>у.в,ає повної дієздатності з моменту одруження і може одержати у власність земельну ділянку для веде*нШ1>с15б1*сТоТ1Гп1да^ спорудження жилого будинку чи для іншого цільового призначення. У разі розлучення до досягнення повноліття громадянин не позбавляється повної д|є^атдо^ті^оасшькив3еімельному кодексі України

однієго'ТпІдІіГтаІОійії^^                                                                           '

земельної ділянки між подруюй1^"прИ|КПтрвапиї''ш-лІобу?---.  .^.         /

НецццішсчІІІии ^''^^^^^^^^у^йШ^^^ПКгтт^ щодо земельної дієздатності осіб, які не досягли 18 років, однак мають повну дієздатність при реалізації інших майнових прав. Зокрема, у Законі України «Про сільськогосподарську кооперацію» зазначається, що членами таких кооперативів можуть бути особи, які досягли 16 років. Такі норми містяться в Законі України «Про колективне сільськогосподарське підприємство». При цьому відповідно до названих законів та указів Президента України з питань паювання землі кожний член недержавного сільськогосподарського підприємства (КСП, сільськогосподарського кооперативу тощо) має право витребувати свій земельний пай у натурі (на місцевості) для ведення товарного сільськогосподарського виробництва і оформити таку земельну ділянку у власність. У той же час у Законі України «Про селянське (фермерське) господарство» зазначається, що право на створення селянського (фермерського) господарства має громадянин України, який досяг 18-річного віку. Отже, громадянин України, який виходить з членів КСП із своїм земельним паєм, не набуває повної дієздатності до 18 років.

Природні ресурси можуть належати на праві колективної власності громадянам України. Однак суб'єкт права колективної власності чітко визначено тільки у земельному законодавстві. Так, згідно зі ст. 5 Земельного кодексу України суб'єктами права колективної власності на землю є колективні сільськогосподарські підприємства,

Див.: Романська 3 Цивільна дієздатність громадянина (фізичної особи) // Пра-воУкраши. 1995. Хй 2. С. 24

95

Загальна частина

сільськогосподарські кооперативи, садові товариства, сільськогоспд дарські акціонерні товариства, у тому числі створені на базі радгосп і інших державних сільськогосподарських підприємств. Розпоря ження земельними ділянками, що перебувають у колективній влг ності громадян, здійснюється за рішенням загальних зборів колек власників. Таким чином, не конкретні громадяни здійснюють діння, користування і розпорядження природним об'єктом, а < юридичної особи. Отже, щодо інших природних об'єктів суб'єктал права колективної власності треба вважати створені громадянами І дичні особи для сумісного управління спільним природним об'єк (наприклад, звірівницькі кооперативи і т. п.).

Природні ресурси юридично закріплюються за певним грома нином, але право власності ними фактично здійснюють усі його сім'ї, що мають цивільну правоздатність. Тому, наприклад, на дання у власність другої присадибної ділянки на сім'ю не передба чається. Добровільна відмова від права власності на природниі

об'єкт моТЮШва лише за~зг6д6ю"всіх дієздатних членів сім'ї.     ___

громадянина, якому було надано природний об'єкт, не позбавляв членів його сім'ї права власності на нього. Вказане дає Певні підстаї ви визнавати фактичним суб'єктом права приватної власності на при-| родні ресурси сім'ютромаденшнд^ПдоІе.екологічне законодавств сім'ю громадянина суб'єктом права власності 7іе"вважає.

Певну специфіку як суб'єкт права приватної власності має се-; лянське (фермерське) господарство. Земельний кодекс України (ст. 6)' закріплює у вигляді суб'єкта права приватної власності на землю (для, ведення селянського (фермерського) господарства) громадянина. Однак земельною правоздатністю для цих цілей громадянин володіє лише з моменту його реєстрації у місцевій раді у вигляді селянського (фермерського) господарства. ТакиїГчином,1"в цьому разі фактично суб'єктом права приватної власності на землю виступає не окремий громадянин, а селянське (фермерське) господарство, що ство- \ рюється, як правило, групою громадян.

Сімейна форма привласнення вимагає визнання суб'єктом права ; власності селянського (фермерського) господарства селянську сім'ю, тобто групу осіб, пов'язанних сімейно-трудовою спільністю, що і зак-! ріплено у ст. 18 Закону України «Про власність», де зазначено, що майно осіб, які ведуть селянське (фермерське) господарство, належить їм

•                                                          ••                           •                      ..                                                           •        І-ж-1                                                                                                                                                    І

на праві загальної сумісної власності. І ому оголошення селянського (фермерського) господарства юридичною особою (п. 2. ст. 18 Закону «Про селянське (фермерське) господарство») уявляється неточним, тому що майно (земля) цього господарства належить його членам на праві загальної сумісної приватної власності. Володіння, кОристуван-

96

Розділ Г Право власності на природні ресурси в Україні

ця І розпорядження землею здійснюється членами селянського (фермерського) господарства спільно за домовленістю (статті 14, 15 Закону України «Про селянське (фермерське) господарство»). Більше того, найважливішою ознакою юридичної особи є її майнове відокремлення від своїх засновників, що не спостерігається в цьому випадку. На наш погляд, селянське (фермерське) господарство можна розглядати як форму сільськогосподарського підприємс>ва^що>базується на загальній спільній приватній власності на землю, а субЧктом"цього права

виступає <ммет<Епгрудовр'^гсдІши«.<мі^                        —.....

Як особливий випадок суб'єктом права власності на природні ресурси може виступати і юридична ос,р6^. Згіпно зі ст. 14 Конституції Україйїґправо власності на землю набувають і реалізують юридичні особи. Вказана норма гарантує юридичним особам право власності на землю, тобто володіти, користуватися і розпоряджатися земельною ділянкою у порядку, передбаченому законами України. Крім названої статті, у Конституції України вміщені також інші норми, які забезпечують юридичним особам можливість одержати у власність земельні ділянки.

Серед законів України, які регулюють відносини власності на землю, базовим є чинний Земельний кодекс України. Однак прийнятий у 1992 році, цей закон не відповідає конституційним засадам у частині набуття і реалізації права власності на землю юридичних осіб та інших суб'єктів підприємництва. Зокрема, Земельний кодекс України обмежує коло юридичних осіб переліком сільськогосподарських підприємств, Я2«ім_бе„зі®іиіошіо„надаються землі у колективну власність (колективні сільськогосподарські підприємства, сільськогосподарські кооперативи, сільськогосподарські акціонерні товариства, у тому числі створені на базі радгоспів та інших державних сільськогосподарських підприємств). Крім того, право колективної власності на землі зазначених суб"єктів було обмежене шестирічним мораторієм на їх відчуження, що призвело до зупинення земельної, реформи у сільському господарстві, необхідності запровадження паювання сільськогосподарських угідь цих підприємств для здійснення ринкових перетворень у сільському господарстві відповідно до указів Президента України з питань аграрної реформи.

Зокрема, Указом Президента України «Про невідкладні заходи Щодо прискорення реформудяннд агт^рнп™ сектора економіки» від

^Д*ушш 199ч рпіту передбачено провести ре______

сільськогосподарських підприємств (КСП) на засадах приватної

ечення всім членам цихтгід-

ями) і майновими паями та створення на їх основі приватних (при-

І кі юпчнс право України

97

Загальна частина

Розділ V Право власності на природні ресурси в Україні

ватно-оредних) підприємств, селянських (фермерських) господар господарських товариств, сільськогосподарських кооператив^ інших суб'єктів господарювання.

Про інших юридичних осіб, які можуть^ІатїГуТзласності земелі ділянки, у Земельному кодексі України «б згадується. Тому такі дичні особи можуть набувати у власність земельні ділянки відпс дно до ст. 14 Конституції України, а також норм інших законодавЧ і нормативних актів, які не суперечать Основному Закону нашої ді жави. До таких актів належать Укази Президента України «Про ос<! ливості приватизації об'єктів незавершеного будівництва» від травня 1999 року, «гі^о приватШадио~автоЗагграацих станційлцо І алізують пально-мастилміі мптпріпр" включно населенню» в^ грудня 1993 року, «Про^риватаз^щдішлзрендуле^і&пьних ділянок І сільськогосподарськгйтГпризначення для здійснення підприємниі кої діяльності» від 12 липня4-993 року, «Прогфодажземельнихді нок несільськогосподарського призначеншв^від 19 Січня Іь>УУ ро» ця України-Цадае-ршяГправоТсім юридичним особ набувати у власність земельні ділянки, за винятком тих осіб, згідно із Земельним кодексом України та чинними указами Презі| дента Украши/не можуть приватизувати земельні ділянки (держав^ у тому числі казенні підприємства, юридичні особи, у статутної фонді яких є будь-яка частка майна, що перебуває у державній в ності, іноземні юридичні.особи, спільні підприємства, за винят приватизації об'єктів незавершеного будівництва, міжнародні об'« нання і організації з участю українських, іноземних юридични> фізичних осібГптдтіриємства, що повністю належать іноземним ІНЕ сторам за винятком приватизації об'єктів незавершеного будівниі ва, іноземні фізичні особи, особи без громадянства, які зареєстрОЕ у встановленому порядку і здійснюють підприємницьку діяльність І території України).