§ 1. Взаємодія суспільства і природи

об'єктивна передумова виникнення екологічних відносин і екологічного права

Під передумовою зазвичай розуміють об'єктивний або суб'єктивний фактор, який забезпечує виникнення соціальних, екологічних, економічних, правових та інших явищ у суспільному житті людей. Взаємодія суспільства і природи — об'єктивно існуюче явище. Природа як сукупність органічних і неорганічних утворювань виникла раніше, ніж суспільство, яке є породженням природи. Природа розвивається за об'єктивними законами, тоді як суспільство функціонує на основі законів соціального розвитку. Людина є безпосередньо природною істотою, вона підкоряється біологічним законам і являє собою вінець розвитку природи, оскільки належить до вищого біологічного виду. Але поряд з цим людина є і соціальною істотою, тому суспільство розглядається як організовані людські соціальні організми. Саме у процесі розвитку природи сформувалися передумови виникнення людини і суспільства1.

Процес взаємодії суспільства і природи здійснюється на основі певних закономірностей. Перш за все, суспільство не може існувати без природи, оскільки природні блага забезпечують життєдіяльність людини: людина не може існувати без атмосферного повітря; озоновий шар зберігає людину від сонячного ультрафіолетового випромінювання та жорстокого холоду; земельні, лісові та інші ресурси є основою задоволення матеріальних та інших потреб суспільства

Див.: Соломина С Н Взаимодействие общества й природи. М.. 1983. С. 5-18.

Загальна частина

тощо. У свою чергу й природа потребує діяльності суспільства, зокрема, використані суспільством природні ресурси (грунт, води, ліси та ін.) повинні відтворюватися і відновлюватися. Ці процеси відбуваються як природним шляхом, так і з активною участю людини, при діяльності якої виникають певні суспільні екологічні відносини, що регулюються правовими приписами. Однак при втручанні людини в природні процеси вона повинна максимально враховувати об'єктивні закони розвитку як окремих природних об'єктів, так і в цілому закони функціонування довкілля, тому що усі екологічні об'єкти перебувають у постійному і нерозривному природному зв'язку, який в інтересах тієї ж людини порушувати не можна.

Об'єктивна закономірність взаємодії суспільства і природи виявляється також і у тому, що в процесі використання природних ресурсів для виробництва матеріальних благ, необхідних суспільству, у природне середовище скидаються відходи виробництва і продукти життєдіяльності людей. Природа у даному випадку виступає як постійний резервуар для забруднюючих речовин. Однак сама природа може утилізувати лише незначну кількість забруднюючих речовин. Отже, постає проблема належної охорони природного середовища, бо без природоохоронної діяльності у сучасних умовах, коли техногенний тиск на довкілля зростає, неможливо забезпечити екологічну безпеку суспільства. Охорона природи — об'єктивна необхідність, яку не можна ігнорувати. При її організації кожна держава повинна вишукувати оптимальні можливості для здійснення екологічних заходів. У процесі цього виникає широке коло еколого-охоронних суспільних відносин, юридичною формою яких виступають правові приписи.

Оскільки природні ресурси забезпечують життєдіяльність людей, вони не можуть нікому не належати. Звідси виникає відповідна організаційно-правова форма їх приналежності певним суб'єктам — державі, окремим регіонам, колективам, індивідам. У Конституції України (ст. 13) закріплені такі дві форми: 1) право власності на природні об'єкти; 2) право користування ними. Можливе існування різних видів власності на природні ресурси та користування ними, але безумовно визначення організаційно-правових форм приналежності природних об'єктів конкретним соціальним суб'єктам є своєрідною формою взаємодії суспільства і природи. В основі такої взаємодії лежать об'єктивні і суб'єктивні фактори. Об'єктивні полягають у тому, що закономірність взаємодії суспільства і природи обумовлює необхідність приналежності природних ресурсів суб'єктам власності. При їх відсутності або невизначеності природне середовище позбавляється підтримки з боку конкретних власників або користувачів природних об'єктів. Суб'єктивний фактор проявляється в тому, що

Розділ І. Предмет, метод, принципи та система екологічного права

держава як людська інституція визначає оптимальні форми приналежності природних ресурсів відповідним суб'єктам і закріплює це у законодавчому порядку.

Загальновідомо, що природні явища змінюються повільніше, ніж суспільні. Обумовлено це специфікою законів розвитку природи. Тому держава, уособлюючи інтереси суспільства і здійснюючи екологічну функцію, визначає правові форми регулювання суспільних відносин, що виникають у процесі не тільки визначення приналежності природних об'єктів, а й їх використання, відтворення і охорони природного середовища. Така соціальна діяльність повинна сприяти зміцненню взаємодії суспільства і природи на науково обґрунтованому рівні, реальному відображенню їх взаємодії.

Таким чином, об'єктивно існуюча взаємодія суспільства і природи породжує різноманітні екологічні відносини між певними суб'єктами, а також правові форми, які повинні оптимально відповідати цим відносинам.