/   \ ія суспільства і природи —§ 2. Предмет екологічного права

Предметом екологічного права ^відносини, які укладаються між державою, органами.V

дичнїїми особами у прШо^ТіриналежгІостіг використання, яідтворен-

ередо-

вища з метою задоволення екологічних та інших інпщ

Термін «екологйоГбув введенийІП 866 |тот'унаукову терміноло-

гію німецьким біологом Е^ГркІдаттрІ'. «тчи визначав екологію як вчен-ня гцкгумови Існування ЖИВИУ "ргянічміи у взаємодії з середовищем. у якому вони існують (у межах біології)1. Хоча автор занадто вузько підходив до розуміння екології, його заслуга полягає в тому, що він вперше виділив екологію у самостшне поняття, а це стимулювало поглиблене наукове його дослідження та подальше практичне застосування у правотворчій і правозастосовній діяльності.

Крім екології (у межах біології) сформувалися або ще формуються інші різновиди екології: геоекологія (в географії); антропоеколо-гія (у медицині); інженерна геоекологія (в геології); економ іко-еко-логія (в природокористуванні); соціальна екологія (в соціології) та інші2. Таким чином, екологія — поняття більш широке, ніж біологічне явище. Вузьке розуміння екології без її сеціального аспекту збіднює це поняття і не узгоджується з об'єктивно існуючою взаємо-

Див.: Петров В. В. Зкологическое право России. М., 1996. 2 Див.: Бачинский Г А. Социозкология: теоретические й прикладньїе аспекти. К., І99Ї. С. 26-29.

Загальна частина

тощо. У свою чергу й природа потребує діяльності суспільства, зокрема, використані суспільством природні ресурси (грунт, води, ліси та ін.) повинні відтворюватися і відновлюватися. Ці процеси відбуваються як природним шляхом, так і з активною участю людини, при діяльності якої виникають певні суспільні екологічні відносини, що регулюються правовими приписами. Однак при втручанні людини в природні процеси вона повинна максимально враховувати об'єктивні закони розвитку як окремих природних об'єктів, так і в цілому закони функціонування довкілля, тому що усі екологічні об'єкти перебувають у постійному і нерозривному природному зв'язку, який в інтересах тієї ж людини порушувати не можна.

Об'єктивна закономірність взаємодії суспільства і природи виявляється також і у тому, що в процесі використання природних ресурсів для виробництва матеріальних благ, необхідних суспільству, у природне середовище скидаються відходи виробництва і продукти життєдіяльності людей. Природа у даному випадку виступає як постійний резервуар для забруднюючих речовин. Однак сама природа може утилізувати лише незначну кількість забруднюючих речовин. Отже, постає проблема належної охорон й природного середовища, бо без природоохоронної діяльності у сучасних умовах, коли техногенний тиск на довкілля зростає, неможливо забезпечити екологічну безпеку суспільства. Охорона природи — об'єктивна необхідність, яку не можна ігнорувати. При її організації кожна держава повинна вишукувати оптимальні можливості для здійснення екологічних заходів. У процесі цього виникає широке коло еколого-охоронних суспільних відносин, юридичною формою яких виступають правові приписи.

Оскільки природні ресурси забезпечують життєдіяльність людей, вони не можуть нікому не належати. Звідси виникає відповідна організаційно-правова форма їх приналежності певним суб'єктам — державі, окремим регіонам, колективам, індивідам. У Конституції України (ст. 13) закріплені такі дві форми: 1) право власності на природні об'єкти; 2) право користування ними. Можливе існування різних видів власності на природні ресурси та користування ними, але безумовно визначення організаційно-правових форм приналежності природних об'єктів конкретним соціальним суб'єктам є своєрідною формою взаємодії суспільства і природи. В основі такої взаємодії лежать об'єктивні і суб'єктивні фактори. Об'єктивні полягають у тому, що закономірність взаємодії суспільства і природи обумовлює необхідність приналежності природних ресурсів суб'єктам власності. При їх відсутності або невизначеності природне середовище позбавляється підтримки з боку конкретних власників або користувачів природних об'єктів. Суб'єктивний фактор проявляється в тому, що

Розділ І Предмет, метод, принципи та система екологічного права

держава як людська інституція визначає оптимальні форми приналежності природних ресурсів відповідним суб'єктам і закріплює це у законодавчому порядку.

Загальновідомо, що природні явища змінюються повільніше, ніж суспільні. Обумовлено це специфікою законів розвитку природи. Тому держава, уособлюючи інтереси суспільства і здійснюючи екологічну функцію, визначає правові форми регулювання суспільних відносин, що виникають у процесі не тільки визначення приналежності природних об'єктів, а й їх використання, відтворення і охорони природного середовища. Така соціальна діяльність повинна сприяти зміцненню взаємодії суспільства і природи на науково обґрунтованому рівні, реальному відображенню їх взаємодії.

Таким чином, об'єктивно існуюча взаємодія суспільства і природи породжує різноманітні екологічні відносини між певними суб'єктами, а також правові форми, які повинні оптимально відповідати цим відносинам.