§ 3. Загальна характеристика окремих положень досудового слідства

Основні положення досудового слідства — це визначені зако­ном характерні риси та особливості, притаманні досудовому слідству як стадії кримінального процесу. Вони є обов'язкови­ми для виконання, закріплені в законі, завдяки чому гаранту­ють всебічне, повне, швидке та об'єктивне дослідження мате-

Загальні положення досудового слідства

99

ріалів справи органами дізнання та досудового слідства. До таких положень належать: підслідність, розслідування справи кількома слідчими, окреме доручення слідчого, строки прова­дження дізнання та досудового слідства, недопустимість роз­голошення даних досудового слідства, розгляд клопотань слід­чим, підстави та порядок об'єднання та виділення криміналь­них справ тощо. Деякі з цих положень ми вже висвітлили, а решту розглянемо далі.

Особливості розслідування злочину кількома слідчими визначено ст. 119 КПК. Розслідування особливо складних, ве­ликих за обсягом, багатоепізодних кримінальних справ може бути доручено групі слідчих у складі від кількох до десятків осіб. При комплектуванні слідчої групи слід враховувати не лише ділові, а й моральні якості слідчих та осіб, які ведуть дізнання.

Такі групи мають право створювати начальники слідчих під­розділів і прокурори. Про створення слідчо-оперативної групи виносять постанову, яку оголошують обвинуваченому, роз'яс­нюють йому право на відвід будь-кого з членів слідчої групи.

Одного зі слідчих призначають старшим слідчої групи, і він приймає справу до свого провадження, про що готує окре­му постанову. Старший слідчий організовує роботу слідчих, складає план розслідування, доручає слідчим виконувати ті чи інші слідчі дії, має право сам виконувати необхідні слідчі дії, складає основні процесуальні документи (наприклад, про при­тягнення як обвинуваченого, про об'єднання чи виділення кримінальних справ). Обвинувальний висновок по справі, який складається за результатами розслідування, також підписує на­чальник слідчої групи. Суперечності між керівником та члена­ми слідчої групи вирішує прокурор або начальник відповідно­го органу внутрішніх справ.

Окреме доручення слідчого (ст. 118 КПК) — письмове прохання слідчого, у провадженні якого перебуває кримінальна справа, до слідчого органу або органу дізнання про виконання певних слідчих дій. У межах свого району чи міста слідчий зо­бов'язаний проводити всі слідчі дії особисто. На відміну від доручення слідчого органу дізнання, передбаченого ст. 114 КПК, окреме доручення слідчий дає органу дізнання не того району, де розслідують кримінальну справу, а іншого.

Особи, які одержали окреме доручення слідчого, зобов'яза­ні його виконати протягом десяти днів. Цей строк починається

7*

100          Глава 7.

з дня одержання окремого доручення органом дізнання чи слідства.

Окреме доручення оформляють у вигляді офіційного листа на ім'я прокурора, начальника слідчого підрозділу чи началь­ника органу дізнання. У листі викладають обставини справи, які зумовили необхідність проведення певних слідчих дій, за­значають, яку саме слідчу дію необхідно виконати, які питан­ня з'ясувати. За потреби, слідчий додає необхідні документи (витяги з протоколів тощо).

Окреме доручення слідчого органам розслідування інозем­них держав регулює договір України про правову допомогу у кримінальних справах. Правовою підставою є підписана Укра­їною та державами—членами СНД Конвенція про правову до­помогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримі­нальних справах.

Недопустимість розголошення даних досудового слідства. Вимога швидкості та оперативності досудового слідства ви­ключає широку гласність при його провадженні. Розголошення даних, здобутих слідчим, може зумовити втрату необхідних доказів, дати можливість зникнути особі, яку підозрюють у вчиненні злочину; порушити права та інтереси учасників цієї стадії процесу (обвинувачених, потерпілих, свідків). Тому да­ні, добуті слідчим, може бути розголошено лише з дозволу слідчого чи прокурора і в тому обсязі, в якому вони визнають за можливе (ст. 121 КПК). До таких даних належать усі одер­жані під час слідства відомості: показання допитаних осіб, ре­зультати очних ставок, обшуків, відтворення обстановки та об­ставин події, освідування тощо.

Забезпечуючи належні умови ведення слідства, закон на­діляє слідчого правом у необхідних випадках попереджати свідків, потерпілого, цивільного позивача, цивільного відпо­відача, захисника, експерта, спеціаліста, перекладача, понятих, а також інших осіб, присутніх при проведенні слідчих дій, про обов'язок не розголошувати без його дозволу даних досудово­го слідства. Винні в розголошенні даних досудового слідства несуть відповідальність за ст. 387 КК України.

У ч. 2 ст. 121 КПК лише регламентовано обов'язок не роз­голошувати без дозволу слідчого даних досудового слідства, проте не визначено письмову форму такого попередження. Вважаємо, що попередження про недопустимість розголошен­ня чи дозвіл на розголошення таких даних доцільно фіксувати

Загальні положення досудового слідства

101

або в протоколі певної слідчої дії, результати якої слідчий за­бороняє розголошувати, або в окремому протоколі чи іншому документі. Надалі ця процесуально-документальна фіксація дасть змогу обгрунтованіше вирішити питання про криміналь­ну відповідальність за ст. 387 КК України.

Розгляд клопотань слідчим. Усі учасники кримінального процесу можуть звернутися з певними клопотаннями до слід­чого (ст. 129 КПК): про виклик свідків, проведення очної ста­вки, проведення експертизи тощо. В більшості випадків клопо­тання заявляють у письмовій формі. Якщо ж це роблять усно, то клопотання заносять до протоколу певної слідчої дії. Закон встановлює строк у три доби, протягом якого слідчий має роз­глянути заявлені клопотання. Якщо слідчий не розглядає кло­потання, такі його дії може бути оскаржено прокурору. У разі незадоволення клопотання слідчий повинен винести мотивова­ну постанову та оголосити її особі, яка заявила клопотання. Таку постанову може бути оскаржено. Якщо заявлене клопо­тання задоволено, постанову виносити не обов'язково.

Підстави і порядок об'єднання та виділення криміналь­них справ (ст. 26 КПК). Як правило, по кожному вчиненому злочину проводять окреме слідство, що забезпечує всебічність, повноту, об'єктивність та швидкість розслідування. Разом з тим, в інтересах встановлення істини закон допускає об'єднан­ня в одному провадженні справ про обвинувачення кількох осіб за співучасті у вчиненні одного злочину, або ж справ про обвинувачення однієї особи у вчиненні кількох злочинів. Та­кож може мати місце і виділення справ в окреме провадження, а саме у таких випадках: якщо розслідують кримінальну спра­ву щодо кількох обвинувачених і щодо одного з них прова­дження слідства зупиняється в зв'язку із хворобою чи ухилен­ням від слідства (ст. 206 КПК); якщо у вчиненні злочину ра­зом з дорослими брав участь неповнолітній (в кожному випад­ку необхідно з'ясовувати доцільність такого виділення); якщо при розслідуванні стало відомо, що якась особа чи якийсь зло­чин не мають зв'язку з основною справою; в разі неможливос­ті закінчити слідство в наданий законом строк, тримання об­винуваченого під вартою та відсутності підстав для зміни за­побіжного заходу (справу в частині доведеності обвинувачен­ня виділяють в окреме провадження та направляють до суду).

102

Глава 8.

Як об'єднання, так і виділення справ оформляють мотиво­ваною постановою, в якій необхідно зазначити те, які саме ма­теріали (в оригіналі чи копіях) об'єднують або виділяють.