§ 2. Загальна характеристика окремих слідчих дій

Порядок проведення слідчих дій передбачено в кримінально-процесуальному законодавстві, він є важливою гарантією що­до збирання, перевірки та оцінки доказів органами дізнання, слідства, прокуратури та суду.

Допит свідка і потерпілого регулює глава 14 КПК. Це найпоширеніша слідча дія, яка полягає в обов'язку з'явитися за викликом до особи, яка проводить слідство, і дати правдиві показання. Треба мати на увазі, що давати показання — це право потерпілого, а не його обов'язок (ст. 49 КПК).

Також у ст. 69 КПК перелічено осіб, які не підлягають до­питу як свідки, і осіб, які мають право відмовитись давати по-

104

Глава 8.

казання як свідки. По більшості кримінальних справ допит свідка є одним з основних способів отримання доказів.

Свідка викликають до слідчого повісткою, яку йому вруча­ють під розписку, а в разі його відсутності — кому-небудь із дорослих членів його сім'ї або представникам житлово-експ­луатаційної організації чи адміністрації за місцем проживання чи роботи. Його також можуть викликати телеграмою чи теле­фонограмою. У разі неявки без поважної причини до свідка та потерпілого може бути застосовано привід, а в разі неявки до суду — адміністративну відповідальність за неповагу до суду.

Предметом допиту свідків та потерпілих є будь-які обста­вини, що підлягають встановленню по справі, в тому числі да­ні про особу обвинуваченого і стосунки з ним. Слід пам'ятати, що не можуть слугувати доказами відомості про факти, які повідомляють свідок чи потерпілий, якщо вони не можуть вказати джерела своєї поінформованості.

На початку допиту слідчий встановлює особу свідка чи по­терпілого, повідомляє йому, по якій справі його викликано, роз'яснює їм права та обов'язки, надані кримінально-процесу­альним законом кожному з них. Допит починається з того, що особа, яка його проводить, пропонує розповісти все про обста­вини, в зв'язку з якими особу викликано, після чого може бу­ти задано запитання.

Ставити запитання, які своїм формулюванням натякають певним чином на відповідь або на обставини, заборонено.

Показання свідків і потерпілих заносять до протоколу, в якому вказують місце і дату проведення допиту, прізвище осо­би, яка його проводить, прізвище, ім'я, по батькові особи, яку допитують, а у разі необхідності, її адресу. Далі роблять при­мітку про те, що права та обов'язки роз'яснено. Якщо в допи­ті брав участь перекладач, у протоколі зазначають, що йому було роз'яснено його обов'язки і попереджено про відповідаль­ність за завідомо неправдивий переклад, що засвідчується під­писом самого перекладача.

Показання свідка і потерпілого записують від першої особи і по можливості дослівно, а в разі необхідності задають питан­ня і занотовують відповіді.

Після закінчення допиту протокол пред'являють свідкові чи потерпілому для прочитання, або ж, за їх проханням, протокол читає сам слідчий. Свідок і потерпілий мають право вимагати доповнення протоколу і внесення до нього поправок, про що

Слідчі дії

105

має бути зазначено в протоколі. Протокол може бути записано від руки або віддруковано. Учасники допиту, за їх бажанням, можуть власноручно оформити показання, що їх вони давали раніше, або ж самостійно внести доповнення до протоколу до­питу.

Під час допиту, за рішенням слідчого чи за проханням осо­би, яку допитують, може проводитись звукозапис. Про це обо­в'язково має бути вказано в протоколі. Після закінчення допи­ту звукозапис відтворюється допитаному, який має право зро­бити зауваження щодо точності й повноти цього запису. Будь-яке зауваження з цього приводу відображають у протоко­лі допиту.

Правильність складання протоколу засвідчується підписом особи, яку допитували, та слідчого. Якщо протокол складено на кількох сторінках, підписують кожну сторінку протоколу. Інші учасники процесу, наприклад, перекладачі чи спеціалісти, якщо вони брали участь у допиті, також зобов'язані підписати протокол.

Допит неповнолітнього свідка має свої особливості. Таких свідків викликають через батьків чи законних представників. При допиті осіб, які ще не досягли 16 років, має бути присут­ній педагог, а також цю категорію неповнолітніх свідків не попереджають про кримінальну відповідальність за відмову від дачі та за дачу завідомо неправдивих показань.

Очна ставка (ст.ст. 172, 173 КПК) є одночасним допитом двох раніше допитаних осіб, у показаннях яких є суперечнос­ті: потерпілого та обвинуваченого, двох обвинувачених, свідка і обвинуваченого тощо. Мета очної ставки — перевірка прави­льності раніше одержаних показань. Проведення очної став­ки є правом, а не обов'язком слідчого.

Порядок проведення очної ставки передбачено ст. 173 КПК. На початку слідчий встановлює, чи знають викликані особи один одного і в яких стосунках вони перебувають між собою. Потім їм пропонують дати показання про обставини, щодо яких існують суттєві суперечності. Після дачі показань слідчий може кожному з допитуваних задавати запитання, що заносяться в протокол. Також слідчий може оголошувати по­казання, які особи давали раніше, що нерідко дозволяє усуну­ти суперечності. З цією метою може бути відтворено звукоза­пис попередніх показань.

106

Глава 8.

Очну ставку оформляють протоколом. Кожний з учасників очної ставки підписує свої показання на кожній сторінці, а в кінці — весь протокол. За проханням допитаних, протокол мо­же бути прочитаний слідчим. Допитані особи можуть вимага­ти внесення до протоколу доповнень та поправок, які обов'яз­ково заносять до протоколу. Слідчий підписує протокол після допитаних.

Пред'явлення для впізнання (ст.ст. 174-176 КПК). За чинним кримінально-процесуальним законодавством впізнання є самостійною слідчою дією, для якої передбачено специфічну складну процедуру. Пред'явлення для впізнання полягає в то­му, що обвинуваченому або підозрюваному, потерпілому, свід­кові в разі необхідності пред'являють будь-який об'єкт з ме­тою встановлення його тотожності чи групової належності до об'єкта, який раніше спостерігала особа. Об'єктами впізнання можуть бути люди, тварини, речі, трупи, ділянки місцевості або предмети на ній, інші предмети матеріального світу, по­треба у впізнанні яких може виникнути під час кримінального судочинства. Таким об'єктом може бути і голос, записаний на плівку.

Закон визначає певний порядок проведення цієї слідчої дії. Перш ніж пред'явити особу або предмет для впізнання, особу, яка впізнає, попередньо допитують про обставини, за яких во­на бачила особу або предмет, і особливості, за якими може їх впізнати. Пред'явлення для впізнання відбувається в присутно­сті понятих. Особу, яку впізнають, пред'являють в групі осіб, по можливості, зовні схожих. Загальна кількість осіб, яких пред'являють для впізнання, повинна бути не менше трьох. До цієї групи не можна включати понятих, працівників слідчих органів тощо. Заборонено пред'являти для впізнання одночас­но кільком особам.

Перед початком пред'явлення для впізнання особі, яку впіз­нають, пропонується зайняти за її бажанням будь-яке місце се­ред осіб, що пред'являються для впізнання, про що зазначають у протоколі.

Особі, яка впізнає, пропонують уважно оглянути всіх осіб, які підлягають впізнанню, і сказати, чи немає серед них тієї особи, про яку він (вона) дав(ала) показання на допиті. Навід­ні запитання не допускаються. Якщо особа, яка впізнає, за­явить, що впізнала якусь особу з осіб, що пред'являються, їй пропонують пояснити, за якими ознаками і особливостями во-

Слідчі дії

107

на дійшла такого висновку. Аналогічним чином проводять пред'явлення для впізнання предметів. Згідно зі ст. 175 КПК предмет, що підлягає впізнанню, пред'являють серед інших однорідних предметів. Але під час попереднього допиту осо­би, яка впізнаватиме предмети, необхідно з'ясувати їх особли­вості (наявність дефектів, розміри тощо). Тварин пред'являють для впізнання за тими самими правилами, що і предмети.

Не пред'являють для впізнання предмети, які існують в єдиному примірнику (виготовлений індивідуальний ювелірний виріб) або ж такі, що не виділяються серед інших (нові речі серійного виробництва).

Про пред'явлення для впізнання складають протокол, в якому зазначають дані про особу, яка впізнає, про осіб і пред­мети, що їх пред'явлено для впізнання, ознаки, за якими особа впізнала особу або предмет. Протокол підписують всі особи, які брали участь у провадженні впізнання, поняті та слідчий. До протоколу додають фото-, відео- або кіноматеріали у разі застосування науково-технічних засобів.

Обшук і виїмка (гл. 16 КПК). Особливо підвищені вимоги до гарантій прав людини, охорони її честі та гідності висунуто під час провадження таких слідчих дій, які можуть обмежити конституційні права і свободи. Перш за все це стосується об­шуку і виїмки. Обшук — самостійна слідча дія, яка полягає у примусовому обстеженні приміщень та інших місць, а за осо­бистого обшуку — тіла людини та її одягу. Обшук проводять у разі, якщо слідчий має достатні підстави вважати, що зна­ряддя злочину, речі та цінності, здобуті злочинним шляхом, а також інші предмети і документи, які мають значення для встановлення істини в справі чи забезпечення цивільного по­зову, містяться в певному приміщенні або зберігаються в якої-небудь особи; якщо є достатні дані про те, що в певному приміщенні або місці перебувають розшукувані особи, а також трупи і тварини.

Обшук можна поділити на три види:

обшук приміщення (жилих будинків, квартир, службових

приміщень в організаціях, установах, комор, погребів та ін­

ших сховищ);

обшук місцевості (подвір'я, сад, город);

обшук особи (особистий обшук).

За загальним правилом обшук проводять за вмотивованою постановою слідчого з санкції прокурора. Винятком є обшук

108

Глава 8.

житла чи іншого володіння особи, який, окрім невідкладних випадків, проводять лише за вмотивованою постановою судці. Постанова судці про проведення обшуку оскарженню не під­лягає. На постанову судді про відмову у проведенні обшуку може бути подано апеляцію прокурора протягом трьох діб. За­кон дозволяє проведення обшуку житла чи іншого володіння особи без постанови судді у невідкладних випадках (рятування життя, переслідування осіб, яких підозрюють у вчиненні зло­чину). Після проведення такого обшуку слідчий протягом до­би направляє копію протоколу обшуку прокуророві.

Виїмка — самостійна слідча дія, до якої вдаються у разі, якщо є точні дані, де і в кого знаходяться певні предмети чи документи, які мають значення для справи. Виїмку проводять за вмотивованою постановою слідчого, однак, якщо вона ста­новить, наприклад, державну таємницю,— то лише з санкції прокурора; виїмку із житла чи іншого володіння особи прово­дять за вмотивованою постановою судці.

За загальними правилами обшук і виїмку слід проводити в денний час, лише у виняткових випадках — вночі. Обшук у приміщеннях, в яких мешкають дипломатичні представники та їхні сім'ї, проводиться лише за погодженням дипломатичного представництва чи консульства, а запит оформляється через Міністерство закордонних справ. При провадженні такого об­шуку обов'язково присутній прокурор та представник Мініс­терства закордонних справ (ст. 182 КПК).

Кримінально-процесуальний закон дозволяє проведення об­шуку особи та виїмку в неї предметів та документів (ст. 184 КПК). їх проводять за правилами ст.ст. 177, 178 КПК.

Обшук та виїмку може бути проведено без постанови на те відповідних осіб у таких випадках:

а)             при фізичному захопленні підозрюваного, якщо є достатньо

підстав вважати, що затриманий має зброю або інші пред­

мети, які становлять загрозу для оточення, чи намагається

звільнитися від доказів;

б)            при затриманні підозрюваного;

в)             при взятті підозрюваного, обвинуваченого під варту;

г)             за наявності достатніх підстав вважати, що особа, яка пере­

буває в приміщенні, де проводиться обшук чи виїмка, при­

ховує предмети, що мають значення для справи.

Обшук особи повинна проводити особа однієї статі в при­сутності понятих тієї ж статі.

Слідчі дії

109

При провадженні обшуку та виїмки обов'язковою є присут­ність понятих. Необхідно застосувати всі можливі заходи що­до забезпечення присутності особи, у якої проводять обшук. У разі неможливості присутності цієї особи запрошують представ­ників ЖЕК або районної адміністрації. Закон встановлює такий порядок провадження обшуку. Слідчий пред'являє по­станову про обшук, пропонує видати предмети, які необхідні слідству та можуть мати значення по справі. Якщо їх видано добровільно, слідчий вправі не проводити подальшого обшуку. Якщо особа відмовляється добровільно відкрити певні при­міщення та сховища, слідчий вправі їх зламати, при цьому уникаючи пошкоджень дверей, замків тощо. Слідчий зобов'я­заний не розголошувати відомості про документи чи речі, які знайдено під час обшуку і стосуються інтимного життя грома­дян.

Про провадження обшуку і виїмки складають протокол у двох примірниках за вимогами, передбаченими ст.ст. 188, 189 КПК. В протоколі має бути відображено весь хід обшуку, одер­жані результати, вказано, чи видано певні речі добровільно, чи забрано примусово, в якому місці, за яких обставин знайдено. Все, що підлягає виїмці, слід перерахувати й описати в прото­колі з точним зазначенням кількості, ваги, індивідуальних ознак предметів і, по можливості, 'їх вартості. У разі необхід­ності може бути додано опис предметів та документів, що під­лягають виїмці. Протокол та опис, складений у двох примір­никах, підписують слідчий, особа, у якої проводили обшук або виїмку, та запрошені особи, які були присутні при провадженні вказаних слідчих дій. Копію протоколу вручають під розписку особі, в якої проводили обшук, за правилами ст. 189 КПК.

За наявності даних щодо завдання злочином матеріальної шкоди, слідчий зобов'язаний вжити заходів до забезпечення цивільного позову (ст. 29 КПК). Такий обов'язок також покла­дено на орган дізнання, прокурора і суд. При провадженні по справах про злочини, за які можливе покарання у вигляді кон­фіскації майна, необхідно вжити заходів щодо можливої кон­фіскації. Одним із таких заходів є накладення арешту на май­но (ст. 126 КПК). Заборонено накладати арешт на предмети, необхідні обвинуваченому або особам, які перебувають на йо­го утриманні. Накладення арешту оформляють протоколом, який підписують особа, яка проводила опис майна, поняті та особа, яка прийняла майно на зберігання (в разі передачі тако-

по

Глава 8.

го майна на зберігання). До протоколу додають опис майна, який передано на зберігання, підписаний вказаними особами.

Накладення арешту на майно скасовується постановою слідчого, якщо в застосуванні цього заходу вже немає необхід­ності.

Огляд (ст.ст. 190-192 КПК) є однією з найпоширеніших слідчих дій; у невідкладних випадках законодавець дозволяє його проводити до порушення кримінальної справи (ч. 2 ст. 190 КПК). Огляд — обстеження різного роду об'єктів (місця вчиненого злочину, місцевості, приміщень, предметів, документів тощо) з метою встановлення слідів злочину, пред­метів, що моо\сутъ бути речовими доказами, а також з'ясу­вання обставин подій, що відбулися. Залежно від об'єктів, які досліджують чи оглядають, існує багато видів оглядів. Всі ви­ди огляду вправі проводити як слідчі й прокурори, так і орга­ни дізнання.

Зазвичай, огляд є невідкладною слідчою дією, і затримка з його проведенням може привести до змін обстановки, зник­нення слідів злочину чи осіб, які його вчинили. Огляд прово­дять у присутності понятих, огляд житла чи іншого володіння особи — лише за мотивованою постановою судці (ч. 4 ст. 190 КПК), яка оскарженню не підлягає.

Перед початком огляду всім особам, яких запрошено для участі в ньому, роз'яснюють їх права та обов'язки, а спеціа­ліста попереджають про відповідальність за відмову від вико­нання своїх обов'язків, про що зазначають у протоколі. Під час огляду можна застосовувати фото-, кіно- чи відеозйомку, складати плани, схеми, виготовляти зліпки слідів. Певні особ­ливості встановлено щодо огляду трупа (ст. 192 КПК). Його проводять з участю судово-медичного експерта і в присутності двох понятих, за неможливості викликати експерта — запро­шується лікар. У разі необхідності ексгумації трупа (вилучен­ня трупа з місць поховання), слідчий складає постанову, яку затверджує прокурор. Про ексгумацію трупа складають прото­кол, який підписують слідчий, судово-медичний експерт та два понятих.

В разі необхідності виїмки будь-яких предметів, їх має бу­ти певним чином упаковано та опечатано.

Слідчу дію огляд оформляють протоколом, який після про­читання підписують його учасники.

Слідчі дії

111

Освідувапия (ст. 193 КПК) — слідча дія, яка полягає у ви­явленні та засвідченні наявності в обвинуваченого, підозрюва­ного або потерпілого чи свідка особливих прикмет. Отже, на відміну від огляду місця події, об'єктом освідування є жива людина.

Закон визначає особливий порядок його проведення. По-пер­ше, освідування може стосуватися лише зазначених вище осіб. По-друге, його проводять лише для встановлення на тілі вказа­них осіб слідів злочину або особливих прикмет. По-третє, для його проведення слідчий виносить постанову. По-четвер­те, при провадженні освідування не допускаються дії, що принижують гідність освідуваної особи та є небезпечними для її здоров'я. За необхідності застосування судово-медичного освідування воно проводиться судово-медичним експертом або лікарем за постановою слідчого.

Слідчий не вправі бути присутнім при освідуванні особи іншої статі. За результатами освідування, проведеного слід­чим, оформлюють протокол, який підписує слідчий, поняті та освідувана особа, в якому зазначають все, що відбулося при освідуванні. За результатами судово-медичного освідування складають акт, якщо освідування проводив лікар — довідку.

Відтворення обстановки та обставин події (ст. 194 КПК) —- слідча дія, мета якої перевірити й уточнити дані, що мають значення для справи, шляхом проведення слідчого експерименту. Зазвичай, до такої слідчої дії вдаються для пе­ревірки даних, що вже є в справі: показання про можливість побачити або почути щось, вчинити певні дії. Відтворення об­становки і обставин події використовують також для перевір­ки версій, що виникли по справі.

У цій слідчій дії можуть брати участь обвинувачений, підо­зрюваний, потерпілий, свідок, спеціаліст, обов'язковою є при­сутність понятих. Під час експерименту використовують фото­графування, кінозйомку, його учасники можуть виїжджати на місце вчинення злочину, складати плани та схеми.

При провадженні слідчого експерименту не допускаються дії, що принижують честь і гідність осіб, які беруть в ньому участь, не дозволяється створювати небезпеку для їх здоров'я.

За результатами проведення відтворення обстановки та об­ставин події складають протокол, в якому послідовно опису­ють хід і результати, додають відповідні схеми, фотографії,

112

Глава 8.

плани чи документи. Протокол підписують слідчий, особи, які брали участь у проведенні слідчої дії, а також поняті.

Проведення експертизи (глава 18 КПК). Експертизу під час досудового слідства призначають у випадках, коли необ­хідні спеціальні знання в галузі науки, мистецтва чи ремесла. Провадження експертизи є однією з найскладніших слідчих дій, спрямованих на одержання та перевірку доказів.

Питання про призначення експертизи вирішує слідчий. Од­нак кримінально-процесуальним законодавством (ст. 76 КПК) передбачено випадки обов'язкового проведення експертизи:

встановлення причин смерті;

встановлення тяжкості і характеру тілесних ушкоджень;

визначення психічного стану підозрюваного чи обвинуваче­

ного за наявності в справі даних, які викликають сумнів

щодо його осудності;

встановлення  статевої зрілості потерпілої в  справах  про

злочини, передбачені ст. 155 КК (статеві зносини з особою,

яка не досягла статевої зрілості);

встановлення віку підозрюваного або обвинуваченого, якщо

це має значення для вирішення питання про його криміна­

льну відповідальність і якщо про це немає відповідних до­

кументів і неможливо їх одержати.

Визнавши необхідним провадження експертизи, слідчий виносить мотивовану постанову, в якій вказує підстави для призначення експертизи, назву установи, в якій її буде прове­дено, прізвище експерта, питання, поставлені перед експертом, та матеріали, шо надаються в розпорядження експерта. Поста­нова є єдиною процесуальною підставою для провадження експертизи на досудовому слідстві. Важливою частиною цього процесуального акта є питання, які повинен вирішити експерт. Вони мають бути ретельно підготовленими і правильно сфор­мульованими, лише короткі, зрозумілі питання сприятимуть одержанню об'єктивного висновку експерта.

Із постановою про призначення експертизи слідчий зобо­в'язаний ознайомити обвинуваченого та роз'яснити йому пра­во заявляти відводи експертові; просити про призначення екс­перта з числа вказаних ним осіб; ставити додаткові питання; давати пояснення експертові; надавати додаткові документи; знайомитися з матеріалами експертизи і висновком експерта після закінчення експертизи; заявляти клопотання про призна­чення нової або додаткової експертизи. Обвинувачений за йо-

Притягнення як обвинуваченого

113

го клопотанням з дозволу слідчого може бути присутнім при проведенні експертом окремих досліджень і давати пояснення.

До призначення експертизи слідчий повинен зібрати мате­ріали, необхідні для експертного дослідження. Він вправі одер­жати у підозрюваного, обвинуваченого, потерпілого чи свідка зразки почерку чи інші, необхідні для порівняльного до­слідження зразки (ст. 199 КПК). Про відібрання зразків скла­дається протокол.

Після проведення необхідних досліджень експерт складає висновок, в якому зазначає, коли, де, хто (прізвище, освіта, спеціальність, вчений ступінь, звання, посада) провів експер­тизу, на якій підставі її було призначено, хто при цьому був присутній, які матеріали експерт використовував, які до­слідження провів, які питання були поставлені перед ним і мо­тивовані відповіді на них. Якщо під час експертизи експерт встановив обставини, які мають значення для справи, але в своїй постанові слідчий не запитував про них, він вправі ви­класти ці обставини у письмовій формі в своєму висновку, підписати його (ст. 200 КПК).

На підставі ст. 201 КПК слідчий має право допитати експер­та для роз'яснення чи доповнення висновку. Експерт вправі викласти свої показання власноручно.

Іноді експерт повідомляє про неможливість дати висновок, наприклад, якщо наданих експертові матеріалів недостатньо для відповідей на поставлені запитання; галузь знань, якими володіє експерт, не дозволяє йому дати відповіді на поставлені запитання.