§ 2. Зміст вироку суду. Порядок постановления та проголошення вироків

Під час постановления вироку суд повинен прийняти рішення з питань, перелік яких визначається законом. Перелік цих пи­тань встановлюється ст. 324 КПК. Постановляючи вирок, суд повинен вирішити конкретно визначені питання, а саме:

Чи мало місце діяння, у вчиненні якого обвинувачується

підсудний? Суду необхідно вирішити, чи дійсно сталась подія,

яка була предметом розслідування та судового розгляду. Нега­

тивна відповідь на ці питання тягне за собою винесення ви­

правдувального вироку, у разі позитивної відповіді суд при­

ступає до обговорення наступного питання.

Чи має це діяння склад злочину і якою саме статтею

кримінального закону він передбачений? Вирішуючи це питан­

ня, суд виходить з поняття злочину, яке закріплено у Загаль­

ній та Особливій частинах КК України. Суд повинен дійти ви­

сновку про відсутність складу злочину в діянні, якщо воно не

Постановления вироку

155

визнавалось злочином у момент його вчинення, а також, коли діяння через малозначність не становить суспільної небезпеки, або ж коли немає будь-яких інших, передбачених законом, ознак, необхідних для визнання діяння злочинним.

Чи винен підсудний у вчиненні цього злочину? Позитив­

на відповідь на це питання свідчить про те, що діяння є ре­

зультатом поведінки підсудного і що це його діяння становить

об'єктивну сторону злочину. Негативна відповідь на це питан­

ня тягне за собою виправдання особи.

Чи підлягає підсудний покаранню за вчинений ним зло­

чин? Суд вправі не застосовувати покарання до неповнолітніх,

які винні у вчиненні злочину невеликої тяжкості й не станов­

лять собою суспільної небезпеки. У цьому разі суд керується

ст.ст. 97, 105 КК України.

Чи є обставини, що обтяжують або пом'якшують пока­

рання підсудного? Перелік пом'якшуючих обставин зазначено

у ст.ст. 66, 67 КК України, він не є вичерпним.

Яка саме міра покарання повинна бути призначена підсуд­

ному і чи повинен він її відбувати? Визначаючи вид та роз­

мір покарання, суд повинен керуватись загальними положен­

нями щодо призначення покарання, оскільки саме через ці по­

ложення реалізуються принципи законності,  справедливості,

обгрунтованості  та  індивідуалізації покарання.  Призначення

судом покарання не підлягає відбуванню за перебігом строків

давності, також внаслідок амністії чи акта про помилування.

Також може бути вирішено питання про призначення додатко­

вого покарання.

Чи підлягає задоволенню пред'явлений цивільний позов,

на чию користь та в якому розмірі, і чи підлягають відшкоду­

ванню збитки, заподіяні потерпілому, а також кошти, витраче­

ні закладом охорони здоров'я на його стаціонарне лікування,

якщо цивільний позов не був заявлений? У разі постановления

обвинувального вироку суд виходить із доведеності підстав та

розміру позову, повністю чи частково задовольняє його або ж

відмовляє у задоволенні позовних вимог цивільного позивача.

У разі, якщо майнова шкода завдана кількома підсудними, суд

вирішує, якою буде відповідальність підсудних: дольовою чи

солідарною. У разі винесення виправдувального вироку у ви­

падках, якщо не встановлена подія злочину чи не доведена

участь підсудного у вчиненні злочину, суд відмовляє у задово­

ленні цивільного позову. Якщо в діях підсудного не знайдено

156

Глава 14.

складу злочину, через що його було виправдано, це тягне за собою залишення цивільного позову без розгляду. У цьому ра­зі можливо притягти виправдану особу до цивільно-правової відповідальності, що вирішується в порядку провадження по цивільних справах.

Що робити із майном, описаним для забезпечення ци­

вільного позову і можливої конфіскації? Це питання обгово­

рюється у тому випадку, коли суд визнає, що потерпілому за­

вдано майнову шкоду.

Що робити із речовими доказами, зокрема, з грошима,

цінностями та іншими речами, нажитими злочинним шляхом.

Це питання вирішується згідно зі ст. 81 КПК. Вирішуючи пи­

тання про речові докази, суддя повинен впевнитись у тому,

що конкретний предмет визнано речовим доказом, встановле­

ним у законному порядку. Всі спори про належність речей, що

підлягають  поверненню,  вирішуються  в порядку цивільного

судочинства.

На кого повинні бути покладені судові витрати і в яко­

му розмірі? Судові витрати — це всі витрати, що були вико­

ристані у зв'язку  із провадженням по кримінальній справі.

Ст. 91 КПК передбачено, із чого складаються судові витрати.

Вони підлягають відшкодуванню в дохід держави і стягуються

з осіб, щодо яких винесений обвинувальний вирок, у тому чи­

слі із звільненням від покарання. При засудженні у справі

кількох осіб, судові витрати підлягають стягненню в дольово-

му порядку з урахуванням вини, ступеня відповідальності і

майнового стану кожного.

Який запобіжний захід слід обрати щодо підсудного?

Суд повинен вирішити, чи є підстави для обрання, зміни чи

відміни запобіжного заходу. При постановленні виправдуваль­

ного вироку запобіжний захід скасовують, до того ж підсудно­

го має бути звільнено з-під варти негайно у залі судового за­

сідання.

Чи слід у випадках, передбачених ст. 96 КК України,

застосувати до підсудного примусове лікування? У разі, якщо

підсудний має хворобу, що становить небезпеку для здоров'я

інших осіб, суд, незалежно від призначеного покарання, обго­

ворює питання застосування примусового лікування. Це ліку­

вання може бути застосовано лише за умови підтвердження

небезпечного   стану   здоров'я   особи   висновком   лікувальної

установи.

Постановления вироку

157

13. Чи необхідно застосувати до підсудного заходи безпе­ки? Ці заходи застосовуються згідно зі ст. 52 і КПК, а також Закону України "Про забезпечення безпеки осіб, які беруть участь у кримінальному судочинстві" від 23 грудня 1993 року.

Якщо у вчиненні злочину обвинувачується декілька осіб, суд вирішує вище вказані питання окремо щодо кожного з підсудних.

Порядок постановления вироку визначено законом у ст. 325 КПК. Вирок постановляється в умовах таємниці нарад-чої кімнати, в який під час наради можуть перебувати лише судді, які входили до складу суду по даній справі. Судді не вправі розголошувати міркування, які висловлювались під час наради. Головуючий ставить на вирішення суду питання, за­значені в ст. 324 КПК, які ми щойно розглянули. При цьому він повинен ставити питання в такій формі, щоб на нього мож­на було дати тільки позитивну або негативну відповідь. Кожен із суддів повинен дати відповідь, не можна утримуватись від голосування. Головуючий спочатку вислуховує думку суддів, а сам голосує останнім. Всі питання вирішуються більшістю го­лосів.

Вирок підписують всі судді. Суддя, який залишився в мен­шості, має право викласти письмово свою окрему думку у ви­гляді окремого документа. Окрема думка повинна бути скла­дена в нарадчій кімнаті. Під час проголошення вироку окрема думка не оголошується, а лише додається до справи (ст. 339 КПК). Можна зробити висновок, що з окремою думкою мо­жуть ознайомитись всі особи, які уповноважені на вивчення матеріалів справи. Якщо кримінальна справа, по якій є окрема думка, не розглядалась судом апеляційної інстанції, то після набуття вироком законної сили окрема думка разом з кримі­нальною справою направляється голові вищестоящого суду для вирішення питання про необхідність перегляду справи в касаційному порядку (ч. 2 ст. 339 КПК).

Зміст вироку. Вирок складається з трьох частин: вступної (ст. 333 КПК), мотивувальної (ст. 334 КПК) та резолютивної (ст. 335 КПК).

У вступній частині вироку вказується, що він постановле­ний іменем України, та наводяться дані, які дозволяють точно встановити, який суд, в якому складі, за участю яких осіб, по відношенню до кого (вказується прізвище, ім'я та по батькові підсудного, рік, місце і день народження, місце проживання,

158

Глава 14.

рід занять, освіта, сімейний стан та інші відомості, що мають значення для справи) та по обвинуваченню в чому (вказується норма кримінального закону, що передбачає злочин, у вчинен­ні якого обвинувачується підсудний) розглядав кримінальну справу та постановив вирок.

В мотивувальній частині вироку суд викладає все те, що вважає встановленим в результаті судового розгляду, наводячи мотивування всіх своїх рішень по справі. Зміст мотивувальної частини обвинувального та виправдувальних вироків є різ­ними.

Відповідно до ст. 334 КПК, мотивувальна частина обвину­вального вироку містить такі положення. Перш за все, необ­хідно описати злочинне діяння, яке визнане судом доведеним. Вказуються місце, час, спосіб його вчинення, характер вини, мотиви і наслідки злочину, тобто формується обвинувачення, яке відповідає ознакам складу злочину. Обвинувачення викла­дається окремо щодо кожного обвинуваченого. Повинні бути описані всі епізоди злочинного діяння. За формулюванням об­винувачення йде викладення розглянутих судом доказів. Далі розкривається зміст показань підсудного, аналіз доказів, які підтверджують чи спростовують позицію підсудного. Повинні бути викладені мотиви, на підставі яких суд приймає чи спро­стовує докази. Після обґрунтування доказів обвинувачення суд наводить кваліфікацію злочину, мотивуючи її.

В обвинувальному вироці повинні мотивуватися рішення, пов'язані з призначенням покарання. При призначенні міри покарання суд повинен обфунтувати фактичні дані щодо оцін­ки, характеру і ступеня громадської небезпеки злочину, особи підсудного, а також навести обставини, що пом'якшують та обтяжують відповідальність.

Мотивувальна частина виправдувального вироку має місти­ти суть обвинувачення, щодо якого було призначено судовий розгляд, обставини справи, встановлені судом, аналіз доказів, що послужили підставою для виправдання підсудного за моти­вами, за якими суд спростував докази, що були покладені в основу обвинувачення. Мотивувальну частину такого вироку має бути викладено таким чином, щоб під час ознайомлення з ним виключалась будь-яка можливість виникнення сумнівів у невинуватості виправданого.

У мотивувальній частині як обвинувального, так і виправ­дувального вироку повинні міститись підстави вирішення су-

Постановления вироку

159

дом питання про цивільний позов, а також відшкодування ма­теріальної шкоди, про долю речових доказів, розмір судових витрат та ін.

Резолютивна частина вироку являє собою логічний та юри­дичний висновок, що випливає з мотивувальної частини, в ній чітко формулюється прийняте судом рішення по кримінальній справі. Згідно із ст. 335 КПК в резолютивній частині обвину­вального вироку повинно бути зазначено прізвище, ім'я та по батькові підсудного, рішення про визнання винуватим з ука­заниям конкретної норми кримінального закону, за якою під­судного визнано винним, покарання, призначене підсудному по кожному обвинуваченню, та остаточну міру покарання, об­рану судом. Крім того, необхідно вказати початок відбування покарання, рішення про речові докази і судові витрати, про за­лік досудового ув'язнення, а також порядок та строки оскар­ження вироку.

В резолютивній частині виправдувального вироку указуєть­ся прізвище, ім'я та по батькові виправданого, рішення про виправдання з конкретизацією статей Кримінального кодексу. Крім того, необхідно вказати про скасування запобіжного за­ходу, зазначити заходи щодо конфіскації майна.

Крім того, в резолютивній частині будь-якого вироку має зазначатися рішення про цивільний позов, про долю речових доказів, про порядок та строки апеляційного оскарження.

Постановляючи вирок, суд, за наявності на те підстав, має право винести окрему ухвалу (постанову), в якій звернути ува­гу державних органів, громадських організацій або посадових осіб на встановлені по справі факти порушення закону, причи­ни і умови, що сприяли вчиненню злочину. Крім того, окрему ухвалу можна винести про виявлені судом порушення прав громадян і інші порушення закону, допущені при провадженні дізнання та досудового слідства. Суд може окремою ухвалою довести до відома відповідної установи чи організації про ви­явлені громадянами сміливість та мужність при розкритті зло­чину тощо. Також окрема ухвала (постанова) виноситься в ра­зі, коли у засудженого до позбавлення волі є неповнолітні діти, які залишилися без нагляду та потребують влаштування чи встановлення над ними опіки, піклування. За окремою ух­валою (постановою) має бути вжито необхідних заходів та в місячний термін повідомлено суд (ст. 232 КПК).

160

Глава IS.

Після підписання вироку суд повертається до зали судового засідання, де проголошує вирок. Вирок мають право проголо­шувати головуючий або один із суддів (ст, 341 КПК). Всі при­сутні в залі судового засідання слухають вирок стоячи.