§ 1. Поняття, значення та види вироків

Постановления вироку є заключною та вирішальною частиною судового розгляду. Вирок — рішення суду чи судді, яке винесе­не в судовому засіданні з питань винуватості чи невинуватос­ті підсудного та щодо застосування чи незастосування до

152

Глава 14.

нього покарання. Вирок є втіленням авторитетної судової вла­ди, він постановляється іменем України та ґрунтується на до­казах, які досліджені під час судового розгляду та відображені в протоколі судового засідання.

Саме у вироку головуючий кваліфікує дії підсудного, при­значає йому міру покарання чи виправдовує його. У вироку вирішуються й інші питання, наприклад, про цивільний позов, речові докази тощо.

Вирок має важливе значення. Згідно з конституційним принципом презумпції невинуватості лише за вироком суду особу може бути визнано винною у вчиненні злочину. Це є одна із важливих гарантій прав та інтересів громадян, яких обвинувачують у вчиненні злочину, адже постановления виро­ку виражається в процесуальній формі, яка найбільшою мірою може слугувати законному та обґрунтованому вирішенню питан­ня: чи можна визнати конкретну особу злочинцем та застосу­вати до неї міру кримінального покарання. Разом з тим, ви-правдальний вирок є авторитетним засобом реабілітації грома­дян, які перебували підсудними. Також вирок є важливим за­собом правового захисту і для потерпших, цивільного позива­ча та цивільного відповідача, адже у вироку вирішуються пи­тання не лише стосовно визнання особи винною у вчиненні злочину та застосування до неї покарання, а й питання цивіль­ного позову.

Постановления вироку — це акт застосування права. Лише на основі вироку держава може реалізувати кримінально-пра­вову санкцію і тим самим захистити особу, суспільство і дер­жаву від злочинних посягань. Вирок слугує становленню за­конності та правопорядку в Україні. Вирок, що набрав закон­ної сили, є загальнообов'язковим (його рішення обов'язкове для всіх без винятку державних органів, підприємств, установ, організацій, посадових та фізичних осіб) та винятковим (за на­явності вироку, що набрав законної сили, не допускається по­рушення кримінальної справи стосовно тієї самої особи та за тим самим обвинуваченням).

Ст. 323 КПК встановлює, що вирок суду повинен бути за­конним і обґрунтованим. Законність вироку — це його сувора відповідність приписам матеріального та процесуального пра­ва. Відповідність вироку матеріальному закону означає те, що в ньому правильно застосовані норми Загальної частини Кри­мінального кодексу України, кваліфікація злочинів, види та

Постановления вироку

153

розміри покарання, відшкодування матеріальних збитків та ін­ше. Також повинно бути правильно застосовано не лише нор­ми кримінального закону, а й норми цивільного, трудового та інших галузей матеріального права.

Законність вироку з точки зору процесуального права озна­чає, що повинно бути дотримано процедурних правил не лише під час постановления вироку. Вирок буде вважатись незакон­ним і в тих випадках, коли суттєві порушення кримінально-процесуального закону допущені судом на попередніх стадіях судового розгляду або ж на стадії досудового слідства. Суттєві порушення процедури завжди відображаються на постановлен-ні вироку. Законним може бути лише той вирок, який поста­новлено при суворому дотриманні процесуального закону на всіх стадіях кримінального процесу.

Обґрунтованість вироку означає, що висновки суду, викла­дені у вироку, відповідають обставинам справи, що підтвер­джені сукупністю доказів, які, в свою чергу, були досліджені в судовому засіданні.

Якщо суд дійде висновку, що обвинувачення певної особи у вчиненні злочину доведено, обґрунтованим повинно бути та­кож рішення про кваліфікацію діяння та призначення покарання або звільнення від нього, про відшкодування шкоди та ін. Ви­рок визнається необгрунтованим у разі необґрунтованості будь-яких висновків суду. Вимоги щодо законності та обґрунтова­ності вироків пов'язані між собою, оскільки необгрунтований вирок є незаконним, адже кримінально-процесуальний закон вимагає постановления лише обґрунтованих вироків.

Вимога щодо справедливості вироку не зазначена у ст. 323 КПК, проте сформульована в теорії кримінального процесу. Справедливість вироку передбачає справедливість призначено­го судового покарання (відповідність обраної міри тяжкості вчиненого злочину та особі злочинця), також справедливість означає правильне по суті та за формою вирішення криміналь­ної справи, що відповідає не лише правовим, а й соціально-моральним принципам ставлення до особи та до діяння, яке нею вчинено.

Кримінально-процесуальним законом (ст. 327 КПК) визна­чено види вироків: обвинувальний та виправдувальний. Обидва ці вироки повинні бути мотивовані судом.

Постановления обвинувального вироку можливе лише тоді, коли в ході судового розгляду винність підсудного у вчиненні

154

Глава 14.

злочину доведено. Обвинувальний вирок не може грунтува­тись на припущеннях.

Обвинувальний вирок може бути з призначенням покаран­ня або без призначення покарання. Якщо підсудний визнається винним у вчиненні злочину, суд постановляє обвинувальний вирок і призначає покарання, передбачене кримінальним зако­ном. Особа звільняється від відбування покарання навіть у ра­зі постановления обвинувального вироку, якщо з дня набрання ним чинності його не було виконано в строки, зазначені у ст. 80 КК України.

Виправдувальний вирок постановляється у разі:

якщо не встановлено подію злочину;

якщо в діянні підсудного немає складу злочину;

якщо не доведено участь підсудного у вчиненні злочину.

Юридична сила вище вказаних підстав є однаковою, тобто тягне за собою однакові наслідки — підсудний визнається не­винуватим у вчиненні злочину і повністю реабілітується. У ра­зі, якщо суд постановив виправдувальний вирок за недоведе­ністю участі підсудного у вчиненні злочину, він, після набран­ня вироком законної сили, повинен винести ухвалу про напра­влення справи прокурору для вжиття заходів для встановлення особи, яка дійсно вчинила цей злочин.