РОЗДІЛ VI. ДІЯЛЬНІСТЬ ДЕПУТАТІВ ПАРЛАМЕНТУ

6.1. НОРМИ ДЕПУТАТСЬКОЇ ЕТИКИ 6.1.1. Правовий статус депутатів

У більшості країн світу з мажоритарними, пропорційними і змішаними системами проголошується доктрина незалежності де­путата від виборців. Вважається, що депутат представляє всю на­цію, а не окремих виборців. Тому, наприклад, у Великобританії ви­борці не дають депутатам наказів і депутати не звітують перед ви­борцями. Тут існує так звана "теорія мандату", яка має відношення до взаємин уряду з виборцями, а не виборців з депутатами. Мандат визначається як підтримка виборцями під час загальних виборів дій уряду на проведення певної політики.

Фактично депутат відповідає за свої дії перед керівництвом партії, яка висунула його на виборах. Проте депутат має зв'язки з своїм виборчим округом. Регулярно раз в тиждень або раз у два тижні він буває у своєму окрузі, зустрічається з виборцями, вислуховує їх скар­ги. Крім того він приймає виборців і делегації з округу у Лондоні.

Депутат парламенту Великобританії отримує 27140 фунтів стерлінгів на утримання офісу, секретаря і помічника-дослідника. Депутатові компенсуються транспортні витрати на поїздки між Лон­доном і виборчим округом, місцем проживання (сюди включаються поїздки дружини і дітей). Йому надано право безоплатного зв'язку телеграфом, телефоном і поштою між Лондоном і виборчим окру­гом. Депутатові оплачується проживання у готелі.

У більшості країн світу депутат не може мати іншого пред­ставницького мандату і має право тільки на викладацьку і наукову роботу поза робочим часом. Проте, наприклад, у Австрії право несу­місності депутатського мандата з виконанням інших державних Функцій дещо відрізняється. Ніхто не може бути одночасно членом Національної Ради і Федеральної Ради, федеральним президентом, губернатором землі, членом Федерального Конституційного Суду, адміністративного суду, Рахункової палати. Парламентарі не можуть

363

 

СТАНОВЛЕННЯ ПАРЛАМЕНТАРИЗМУ В УКРАЇНІ

займати керівні посади у сфері економіки. Проте член Національної Ради може бути членом уряду. Він може залишатися службовцем. У цьому випадку йому надається час для виконання депутатських обо-в'язків із зменшенням посадового окладу на 25%. Спірні питання несумісності вирішуються комітетом з питань несумісності Націо­нальної Ради.

Право несумісності відсутнє у парламенті Великобританії. Тут члени парламенту можуть залишати свою основну роботу, профес­ійну діяльність, а можуть і продовжувати її по сумісництву. Парла­ментарі підтримують тісні зв'язки з лобістськими групами, повідом­ляючи палату про таку роботу і оплату за неї.

У 1975 році Палата Общин встановила обов'язкову регістра-цію "інтересів" депутатів. Депутат зобов'язаний повідомити палату про будь-яку фінансову зацікавленість або іншу матеріальну зацікав­леність, про які можна подумати, що вони впливають на його виступи і голосування у парламенті (оплачуване місце роботи, платежі, отри­мані від іноземних урядів, організацій та окремих осіб, земельні во­лодіння, назви компаній, у яких депутат має більше 1 % акцій).

У Німеччині конституція гарантує депутатові вільний мандат. Депутати є представниками всього народу і керуються лише своїм сумлінням. Проте кожний депутат обирається від певної партії. Він вимушений захищати у Бундестазі політичну лінію своєї партії, що вимагає від нього постійного пошуку компромісів. Та вільний ман­дат дозволяє депутатові не підкорятися вказівкам своєї парламен­тської групи. Парламентська група може вивести депутата із свого складу, але він все рівно збереже свій мандат, навіть перейшовши до парламентської групи іншої партії.

Депутат є вільним також щодо своїх виборців. Він не зобов'я­заний підкорятися наказам і приписам. Проте це не виключає, що він захищатиме інтереси певного регіону або професійної групи.

У Бундестазі діють Правила поведінки депутата, відповідно до яких він повинен опублікувати в офіційному довідникові Бундестагу дані про свою професію, діяльність у керівних органах підприємств і організацій, у комерційних і промислових об'єднаннях. Депутат спо­віщає також Голові Бундестагу відомості про свої контракти на на-

364

 

VI. ДІЯЛЬНІСТЬ ДЕПУТАТІВ ПАРЛАМЕНТУ

ння консультативних послуг, діяльність поза межами депутатської праці, участь у капіталі компаній, доходи і пожертви.

В Україні правовий статус народного депутата унормований Конституцією, Регламентом і спеціальним законом "Про статус на­родного депутата". Відповідно до статті 78 Конституції "Народні депутати здійснюють свої повноваження на постійній основі. На­родні депутати України не можуть мати іншого представницького мандата чи бути на державній службі".

До прийняття нової Конституції України народний депутат мав імперативний мандат. Він був зобов'язаний звітувати перед вибор­цями про свою роботу у Верховній Раді і про реалізацію своєї пере­двиборної програми. Він мав також право перебувати на державній службі і обіймати інші виборні посади.

Тепер народний депутат має вільний мандат. Він не має обо­в'язків звітування перед виборцями і має право займатися лише вик­ладацькою, науковою та іншою творчою діяльністю.

Перед відкриттям першої сесії новообраної Верховної Ради депутати складають присягу (стаття 79 Конституції):

"Присягаю на вірність Україні. Зобов 'язуюсь усіма своїми дія­ми боронити суверенітет і незалежність України, дбати про благо Вітчизни і добробут українського народу.

Присягаю додержуватися Конституції України та законів Ук­раїни, виконувати свої обов 'язки в інтересах усіх співвітчиз­ників ".

Якщо депутат відмовляється скласти присягу, то позбавляєть­ся депутатського мандата.

Народний депутат України має право обирати керівні органи Верховної Ради і бути обраним. Він має право ухвального голосу з усіх питань, що розглядаються Верховною Радою і органами, до яких він входить і правом дорадчого органу в органах, де він не є членом.

Народний депутат України має також право висловлювати свою Думку щодо кандидатур посадових осіб, які обираються, признача-

365

 

СТАНОВЛЕННЯ ПАРЛАМЕНТАРИЗМУ В УКРАЇНІ            

ються або затверджуються Верховною Радою та ставити питання про недовіру їм.

Дуже важливим правом народного депутата є право законо­давчої ініціативи, яке передбачає можливість вносити до Верховної Ради законопроекти, обов'язкові для розгляду, з правом виступу на пленарному засіданні для обгрунтування законодавчої ініціативи.

Ніхто не має права обмежити повноваження народного депу­тата. Вони не обмежуються навіть при запровадженні надзвичайно­го стану.

Посадові особи державних органів, підприємств і організацій притягаються до адміністративної відповідальності, а при наявності злочину і до кримінальної за невиконання законних вимог депутата та створення перешкод у його роботі.

Народному депутатові України надаються гарантії соціально­го захисту. Депутатові надається щорічна відпустка тривалістю 45 календарних днів з виплатою допомоги на оздоровлення у розмірі подвійної місячної заробітної плати. Йому надається безоплатно житло у готелі або службове помешкання для спільного проживання з членами сім'ї.

Законодавство України передбачає кримінальну відпові­дальність за посягання на честь і гідність народного депутата.

Після закінчення повноважень народному депутатові України надається попередня посада або інша рівноцінна робота.

6.1.2. Парламентські привілеї

У більшості країн світу держава забезпечує депутатам парла­менту сприятливі умови для ефективної діяльності. Крім того, де­путати більшості країн мають спеціальні привілеї, які захищають їх від переслідування карними органами.

Розрізняють два основних привілеї:

• Депутатський індемнітет - невідповідальність депутата за висловлювання у парламенті, результати голосування, за­конопроекти, та інші підготовлені народним депутатом

366

 

VI. ДІЯЛЬНІСТЬ ДЕПУТАТІВ ПАРЛАМЕНТУ

документи. Цей привілей поширюється на всю парламен­тську діяльність депутата як під час депутатських повно­важень, так і після їх закінчення. Парламентським індемн­ітетом користуються парламентарі більшості країн; • Депутатський імунітет - депутат не може бути притягне­ний до кримінальної відповідальності без згоди парламен­ту. У багатьох країнах депутат може бути арештований без згоди парламенту на місці скоєння злочину або при скоєнні тяжкого злочину, а у таких країнах як Індія та Індонезія депутат не може бути позбавлений недоторканності ні за яких обставин.

Як приклад, можна навести деякі дані про забезпечення діяль­ності і привілеї депутатів Національної Ради і Федеральної Ради Австрії.

Місячна заробітна плата члена Національної Ради дорівнює 50% заробітної плати члена Федерального уряду. Законом передба­чені також надбавки до 25% в залежності від стажу депутатської діяльності, роботи в комітеті і т.п.

Члени Національної Ради мають право на безоплатний проїзд залізничним, водним, автобусним транспортом. Вони отримують компенсацію витрат на спальні місця і авіабілети, якщо витрати по­в'язані з запрошенням на засідання палат і комітетів.

Члени австрійського парламенту захищені імунітетом (недо­торканністю). Члени Національної Ради можуть бути арештовані за кримінальні дії тільки за згодою Національної Ради, за винятком зат­римання на місці злочину. Згода Національної Ради потрібна також Для здійснення домашнього обшуку.

У випадку затримання депутата на місці злочину компетент­ний орган повинен негайно сповістити президенту Національної Ради Про затримання. На вимогу Національної Ради арешт депутата по­винен бути відмінений до прийняття рішення на підставі проведено­го слідства. Члени Національної Ради можуть бути заарештовані без Згоди Національної Ради за кримінальні дії, якщо вони не пов'язані з політичною діяльністю депутата. Компетентні органи повинні зап-

367

 

СТАНОВЛЕННЯ ПАРЛАМЕНТАРИЗМУ В УКРАЇНІ

росити рішення Національної Ради щодо такого зв'язку на вимогу депутата або третини членів комітету з питань імунітету.

Недоторканність депутатів гарантується конституціями більшості країн. У країнах західної демократії цей привілей форму­люється близько до його визначення Конституцією США, прийнятої ще у 1787 році, Стаття 1, розділ 6:

Сенатори і представники отримують за свою службу винаго­роду, яка встановлюється законом і виплачується казначей­ством Сполучених Штатів. Крім тих випадків, коли винні у зраді, тяжкому злочині і порушенні громадського порядку, чле­ни палат не можуть бути піддані арешту під час перебуван­ня на сесії, слідування на сесію і повернення з неї; і ні за будь-які виступи, або участь у дебатах їх не можуть піддавати допиту у будь-якому іншому місці.

Формулювання Конституції США фактично охоплює всі види протиправної поведінки громадян, тому імунітет захищає сенаторів і представників тільки в межах Конгресу, а повсюдно — "за будь-які виступи, або участь у дебатах".

Не зважаючи на вищесказане, питання привілеїв депутатів Конгресу періодично розглядаються Конгресом і Верховним Судом США. "Зрада, посадовий злочин та порушення миру визначаються як злочини, що мають підставу для карного переслідування за зви­нуваченням..., привілей не поширюється на арешт у випадку скоєн­ня будь-якого кримінального злочину" (за постановою Верховного Суду у 1908 році). Проте суди захищають депутатів від образ і про­типравних дій. Палата може затримати кривдника за наказом Спіке­ра і притягнути його до суду, запроваджена постійна процедура, яка регулює виклик депутатів на суд.

У Великобританії парламентські привілеї включають свободу депутатів від арешту, свободу слова у парламенті, а також право до­ступу до королеви. Проти члена парламенту не може бути судового переслідування за будь-які вислови у парламенті. Арешт депутата можливий тільки з дозволу Палати. Але член Палати не має при­вілею від арешту у кримінальній справі.

368

 

VI. ДІЯЛЬНІСТЬ ДЕПУТАТІВ ПАРЛАМЕНТУ

Статус недоторканності народних депутатів України є абсо­лютним. Практично будь-яке порушення громадського порядку на-чжддним депутатом залишається без покарання. Статті 80 Конституції -України проголошує:

Народним депутатам України гарантується депутатська недоторканність.

Народні депутати України не несуть юридичної відповідаль­ності за результати голосування або висловлювання у парла­менті та його органах, за винятком відповідальності за обра­зу чи наклеп.

Народні депутати України не можуть бути без згоди Верхов­ної Ради України притягнені до кримінальної відповідальності, затримані чи заарештовані.

У статті йде мова про два привілеї недоторканності - імунітет та індемнітет, якими користуються народні депутати України.

У народного депутата не можна проводити обшук, огляд особис­тих речей і багажу, транспорту, жилого чи службового приміщення, ве­сти нагляд за кореспонденцією, прослуховувати телефонні розмови.

Після закінчення строку повноважень депутат може бути при­тягнутий до кримінальної чи адміністративної відповідальності за порушення, що сталися в період виконання депутатських обов'язків тільки за згодою Верховної Ради.

Кримінальну справу щодо народного депутата може поруши­ти лише Генеральний прокурор України. Він вносить до Верховної Ради подання, яка розглядає його не пізніше як у місячний строк. Верховна Рада приймає рішення більшістю у 2/3 голосів депутатів від конституційного складу і у триденний строк повідомляє про ньо­го Генерального прокурора.

Проблема недоторканності народних депутатів України пост­ійно дискутується у пресі, а також народними депутатами у Вер­ховній Раді України. Все це робиться часто без аналізу проблеми, з чисто популістськими цілями.

369

 

СТАНОВЛЕННЯ ПАРЛАМЕНТАРИЗМУ В УКРАЇНІ

Мотивуючи свої виступи, громадяни України у засобах масо­вої інформації, як правило, стверджують, що "право недоторканності депутатів" не зафіксовано в конституціях більшості країн або перед­бачає зовсім інші ознаки цього привілею. Насправді, право недотор­канності депутатів зафіксоване у різній формі у конституціях пере­важної більшості країн. Правда, ознаки цього привілею різні. У ба­гатьох країнах імунітет депутата не діє поза межами парламенту, в момент скоєння злочину, а в ряді країн він діє завжди. Депутат поз­бавляється права недоторканності парламентом.

У переважній більшості країн депутати позбавляються імуніте­ту на пленарному засіданні простою або кваліфікованою більшістю голосів. Проте є і простіші процедури. Так, у Великій Британії члени Палати громад можуть бути позбавлені імунітету за рішенням спікера.

6.1.3. Правила поведінки депутатів

Правила поведінки депутатів у багатьох парламентах світу ре­гулюються різними правовими актами, моральними кодексами, ок­ремими правилами етики. Порушення правил службової поведінки впливає як на імідж окремого депутата, а й створює негативний імідж парламенту і впливає на ефективність законодавчого процесу.

Правові норми поведінки депутатів визначаються Регламентом і законами на кшалт закону "Про статус народного депутата України". Проте у деяких парламентах регламенти слабо регламентують поведін­ку депутатів. Так регламент парламенту Куби вимагає тільки, щоб де­путати систематично відвідували засідання Асамблеї і засідання комісій, до складу яких входять (стаття 104 Регламенту). А стаття 120 зазначає, що "відкликання мандата депутата буде мати місце, якщо депутат сис­тематично порушував свої обов 'язки, або втратив довіру своїх виборців, або був засуджений за злочин, що належить до числа таких, що поро­чать його в громадській думці, або скоїв вчинки, несумісні з честю бути представником народу в органі народної влади".

Парламенти країн розвинутої демократії, наприклад, Австрії, Великобританії, Індії, Нідерландів, Польщі, США, Угорщини, Франції мають чіткі норми регулювання службової поведінки зако-

370

 

VI. ДІЯЛЬНІСТЬ ДЕПУТАТІВ ПАРЛАМЕНТУ

давців. Ці країни мають схожі положення про поведінку депутатів, які включають:

повноваження головуючого стежити за порядком;

поведінку депутатів на пленарному засіданні;

санкцію недопущення до засідання, якщо депутати пору­

шили правила службової поведінки.

Деякі парламенти мають спеціальні служби, які слідкують за порядком, - черговий караул (Італія), парламентська поліція (Франція).

Регламент Національної Асамблеї Франції має окрему главу "Дисципліна й імунітет", у якій наведено детальний перелік можли­вих санкцій за порушення дисципліни і правил поведінки депутатів.

У Великобританії Палата общин має право накладати як крим­інальні, так і дисциплінарні покарання за ганебну поведінку і непо­вагу до Палати під час засідання. Неповага до Палати є дією, яка заважає Палаті або будь-якому її члену виконувати свої функції. У цьому випадку Палата має право посадити депутата в тюрму, накла­сти штраф, винести догану, заборонити відвідувати Палату на пев­ний строк, виключити з Палати. Депутат виключається із Палати також за такі дії: участь у повстанні, лжесвідчення, обман, корупція при виконанні посадових обов'язків, ганебна поведінка.

У багатьох парламентах світу розроблені правила поведінки депутатів типу "Кодексу поведінки депутатів Німецького Бундеста­гу" (ФРН), "Посібника для Конгресменів" (США), Посібника для депутатів "Лок Сабга" (нижня палата) Парламенту Індії. Витяги з останнього посібника варто тут навести (за посібником Світлани Свєтової "Практика парламентаризму").

1. Депутатові слід з'являтися до Палати за кілька хвилин до запла­нованого часу засідання, а це, звичайно, припадає на 11:00, а також часу, встановленого головою для відновлення засідання палати після обідньої перерви.

Коли спікер займає у Палаті місце голови, чиновник оголошує про його прибуття такими словами: "Вельмишановні депутати, Вель­мишановний спікер!" Як тільки спікер входить до Палати, депутати

371

 

СТАНОВЛЕННЯ ПАРЛАМЕНТАРИЗМУ В УКРАЇНІ

повинні припинити всі розмови, повернутися на свої місця і стати біля них. Депутати, які в цей час входять до Палати, повинні тихо стояти у поході між рядами, поки спікер не займе місце головуючого і лише після цього повинні йти на свої місця.

Депутати повинні кланятися головуючому, коли входять до Па­

лати або залишають її, а також коли сідають на свої місця або

залишають їх.

Депутати можуть читати книжки, газети або листи, лише якщо

це пов'язано з роботою Палати.

Депутати не можуть переривати виступ жодного депутата недис-

циплінованими чи непристойними висловами або галасом, або у

будь-який інший недисциплінований чи непристойний спосіб.

Депутати не повинні виходити з Палати у той час, коли спікер

виступає у Палаті.

Виступаючи у Палаті, депутат повинен залишатися на своєму

звичайному місці.

Депутати, які не виступають у Палаті повинні дотримуватися

тиші.

Депутат не повинен заважати веденню засідання, свистіти чи пе­

реривати виступ і повинен утримуватися від побіжних комен­

тарів під час виступу іншого депутата.

Депутати не повинні аплодувати, коли на будь-яку з галерей або

до спеціальної ложі входить стороння особа.

Депутати на повинні вигукувати у Палаті гасел.

Депутат не повинен сидіти чи стояти спиною до головуючого.

У Палаті депутат не повинен самостійно наближатися до голо­

вуючого. Якщо необхідно, він може передавати записки служ­

бовцям, що сидять за спеціальним столом.

У Палаті депутати не повинні носити або демонструвати будь-

які значки.

Депутати не повинні приносити або демонструвати у Палаті

зброю.

Депутати не повинні вивішувати у Палаті прапори, емблеми або

будь-які інші символи.

Депутат не повинен залишати Палату відразу після виголошен-

372

 

VI. ДІЯЛЬНІСТЬ ДЕПУТАТІВ ПАРЛАМЕНТУ

ня промов. Чемність щодо Палати вимагає, щоб після закінчен­ня своїх промов депутати поверталися на свої місця і лише після цього, якщо це необхідно, залишали Палату.

Депутати не повинні поширювати у межах Палати будь-яку літе­

ратуру, анкети, брошури, повідомлення для преси, листівки,

тощо.

Депутати не повинні, перебуваючи в Палаті, класти свого капе­

люха на стіл, приносити дошки для розміщення або написання

документів, палити або входити до Палати, несучи верхній одяг,

перекинутий через руку.

Депутат не повинен входити до палати з ціпком, якщо спікер не

дозволить цього з огляду на його здоров'я.

Депутат не повинен на знак протесту рвати у Палаті документи.

Депутати не повинні приносити або слухати у Палаті магніто­

фони.

Депутати повинні утримуватися в кулуарах від розмов або сміху

достатньо гучних, щоб їх було чути у Палаті.

Депутати не повинні стояти у проході, вони повинні або сісти,

або вийти.

Депутат не повинен "перетинати Палату", коли у ній відбувається

засідання, тобто він не повинен проходити між місцем головую­

чого і депутатом, який виступає.

Під час засідання, якщо необхідно, депутат повинен швидко вий­

ти через задні, найближчі до його місця двері, не порушуючи

порядку у Палаті.

Депутати не повинні розмовляти один з одним, однак, якщо це

конче необхідно, вони можуть це робити лише пошепки, щоб не

порушити перебіг засідання.

Коли Палата засідає, кожен депутат повинен заходити й виходи­

ти з неї, дотримуючись правил пристойності, і щоб не поруши­

ти перебіг засідання у Палаті.

Два депутати не повинні стояти у Палаті водночас.

Виступаючи депутат не повинен:

•     згадувати будь-які фактичні обставини, щодо яких ще не вине­сене судове рішення;

373

 

СТАНОВЛЕННЯ ПАРЛАМЕНТАРИЗМУ В УКРАЇНІ

 

ЗО.

31

32. 33.

 

робити висловлювання особистого характеру, піддавати сумні­ву чесні наміри будь-якого іншого члену Палати, крім випадку, коли це вкрай необхідно для проведення обговорення, яке сто­сується саме предмета суперечки;

вживати образливі вислови щодо керування або роботи Парла­менту;

піддавати сумніву будь-яке рішення Палати крім пропозиції про його скасування;

піддавати сумніву поведінку осіб, наділених вищою владою, крім випадку, коли обговорення має в основі пропозицію по суті, скла­дену у належне формулювання;

вживати прізвище президента з метою впливу на обговорення; вживати слова зрадницького, підбурюючого або наклепницько­го змісту;

використовувати своє право на виступ з метою завадити роботі Палати;

згадувати сторонніх осіб на будь-якій з галерей; називати прізвища урядових чиновників;

читати письмову промову без попереднього дозволу головуючого; звертатися до окремих членів Палати (необхідно звертатися до головуючого).

Жоден депутат не повинен порушувати у Палаті питання про повідомлення, надіслане ним спікерові або до секретаріату Лок Сабга, якщо спікер йому цього не дозволив. Якщо депутат не отримав ніякого повідомлення, він повинен виходити з того, що питання перебуває на розгляді спікері, або що спікер відхилив його. Подання, передані депутатами з дозволу головуючого фіксу­ються у протоколі засідань Палати.

Кожен депутат повинен повернутися на своє місце як тільки спікер підвівся і почав говорити, або вигукнув: "До порядку!", а також коли будь-який інший депутат отримав слово (тобто вис­тупає з дозволу головуючого) або втрутився у перебіг обгово­рення, щоб порушити питання про порядок ведення засідання. Депутатові забороняється читати промову за іншого депутата. Бажано, щоб, на скільки це можливо, депутата не називали на

 

374

 

VI. ДІЯЛЬНІСТЬ ДЕПУТАТІВ ПАРЛАМЕНТУ

прізвище, а, наприклад: "Депутат, який щойно виступав", "Де­путат від ... виборчого округу", тощо. Якщо конче необхідно, може вживатися повне ім'я депутата.

Жоден депутат не повинен сперечатися з іншим депутатом під

час виступу останнього. Він може через головуючого ставити

запитання з метою отримання інформації від депутата, який має

слово. Однак депутат, який виступає в Палаті з дозволу голову­

ючого не повинен безперестанку перериватися іншим депута­

том. Він вільний не поступатися місцем і продовжувати виступ,

якщо його переривають не для порушення питання про порядок

ведення засідання.

Слід уникати, наскільки це можливо повторення аргументів по­

переднього промовця або своїх власних.

Жоден депутат не повинен звертатися із зали Палати до галерей,

як і згадувати осіб, які там сидять або посилатися на них, крім

високих гостей з інших країн, про чию присутність у спеціальній

ложі Палату повідомляє спікер. Оплески будь-якій особі, що

сидить на галереї не припустимі.

З погляду процедури неприйнятно, щоб депутати, крім міністрів,

давали із зали Палати поради чиновникам, які перебувають на

відповідній галереї.

Документи, на які депутат посилався під час свого виступу і яких

немає в інших депутатів, повинні бути підготовлені для того,

щоб покласти їх на стіл Палати, якщо в цьому є потреба і голо­

вуючий дасть таке розпорядження.

Слід уникати висловлювань, що містять у собі інсинуації, та об­

разливих і непарламентських висловів. Якщо головуючий виз­

нає те чи інше слово непарламентським, його слід негайно взяти

назад, не намагаючись при цьому влаштувати дебати з цього при­

воду. Слова й вислови, визнані непарламентськими, не включа­

ються до офіційного звіту про парламентське засідання. Щоріч­

но складається перелік таких слів та висловів, яким можна кори­

стуватися у парламентській бібліотеці як довідковим матеріалом.

Від депутата, який має особистий, фінансовий або прямий інте­

рес у питанні, що має вирішуватися Палатою, вимагається по-

375

 

СТАНОВЛЕННЯ ПАРЛАМЕНТАРИЗМУ В УКРАЇНІ

відомити про свій інтерес. Йому слід уникати висловлення запе­речень щодо подання ним голосу під час голосування.

Коли депутат виголошує свою першу промову, його не можна

переривати.

Жодна промова, виголошена в Ураджа Сабга (верхня палата), не

повинна цитуватися у нижній палаті, хіба що це офіційна урядо­

ва заява, викладена одним із міністрів.

Заява, зроблена міністром на підставі протоколів, які є в його

розпорядженні, повинна вважатися правильною. Виняток ста­

новлять питання, порушені умисно для того, щоб заперечити її.

Депутат, проти якого у залі засідань Палати висунено звинува­

чення особистого характеру, може з дозволу спікера дати пояс­

нення, хоча це питання Палатою не розглядається. Жодному де­

путатові не дозволяється робити заяви у формі особистого пояс­

нення, крім випадку, коли копію заяви було ним завчасно подано

спікерові у письмовій формі і останній погодився з ним.

Якщо яка-небудь заява приписується іншому депутатові, а той

відмовляється від неї, спростування приймається без заперечень.

Спікер може наказати будь-якому депутатові, чия поведінка, на

його думку, серйозно порушує порядок, негайно залишити Па­

лату. Той депутат, якому наказано вийти, повинен відразу це зро­

бити і не з'являтися до закінчення засідання у цей день.

Коли депутат критикує іншого депутата або міністра, останній

має бути присутнім у Палаті, щоб дати відповідь. Відсутність

останнього є порушенням парламентської етики.

Писаних правил поведінки народних депутатів України не існує. Деякі правила поведінки народних депутатів у Верховній Раді визначені у Регламенті. Порушеннями правил поведінки народними депутатами займається Комітет з питань Регламенту, депутатської етики та забезпечення діяльності депутатів.

"Якщо депутат вживає образливі або лайливі висловлювання щодо інших депутатів або вчиняє дії, не сумісні з правилами депутатської етики за висновком комісії, до компетенції якої входять питання депутатської етики, Верховною Радою мо-

376

 

VI. ДІЯЛЬНІСТЬ ДЕПУТАТІВ ПАРЛАМЕНТУ

окуть бути застосовані до нього такі заходи впливу: попе­редження, догана, сувора догана з наступним повідомленням у газеті "Голос України ". Рішення про це приймається після скороченого обговорення більшістю голосів депутатів від їх фактичної кількості і заноситься до протоколу засідання " (стаття 4.1.9. регламенту).

Депутат за рішенням Верховної Ради може позбавлятися пра­ва брати участь у роботі сесії протягом кількох засідань.

6.2. ФУНКЦІОНАЛЬНІ ОБОВ'ЯЗКИ ДЕПУТАТІВ 6.2.1. Законодавчі функції депутатів

Конституції країн світу визначають різних суб'єктів законо­давчої ініціативи. У Японії, наприклад, провідна роль у законодав­чому процесі належить уряду. Законопроекти до парламенту пода­ються урядом і Дослідницькою радою керівної Партії. Навпаки у Конгресі США це право належить лише Конгресменам і сенаторам. Це право мають також депутати більшості країн (Додаток 6. IV

В Україні суб'єктами законодавчої ініціативи є Президент Ук­раїни, народні депутати України, Кабінет міністрів України і Націо­нальний банк України.

Народний депутат України, як суб'єкт законодавчої ініціати­ви, має право:

вносити проект нового закону;

вносити проект закону про зміни і доповнення до чинного

закону;

вносити пропозиції про скасування чинного закону;

може не вносити проект нового закону, а лише подати обгрун­

товану пропозицію про необхідність прийняття нового зако­

ну або закону про зміни чи доповнення до чинного закону;

вносити поправки до законопроектів інших суб'єктів за­

конодавчої ініціативи, що розглядаються Верховною Ра­

дою.

377

 

СТАНОВЛЕННЯ ПАРЛАМЕНТАРИЗМУ В УКРАЇНІ            

Народний депутат може самостійно визначити проблеми, які вимагають законодавчого врегулювання, враховуючи пропозиції і скарги виборців, пропозиції і скарги органів місцевого самовряду­вання, запити і пропозиції Кабінету міністрів, невідповідність існу­ючих законів Конституції України, свої обіцянки під час виборчої компанії, пропозиції зацікавлених фінансових і виробничих груп і громадських організацій.

Якщо народний депутат вніс свій законопроект або проект за­кону про зміни і доповнення до чинного закону, Верховна Рада Ук­раїни зобов'язана його розглянути і прийняти відповідне рішення. Народному депутату при розгляді його законопроекту гарантується виступ на засіданні Верховної Ради.

Законопроект народного депутата за структурою повинен відпо­відати вимогам, викладеним у Регламенті Верховної Ради (глава 6.2). Структура законопроекту повинна містити послідовно викладені назви частин, розділів, глав, статей. Статті законопроекту повинні містити однозначне розуміння проблеми, бути викладені у такій ре­дакції, щоб стосовно них можна було відповісти "так" або "ні".

Законопроект має супроводжуватися пояснювальною запискою, яка повинна містити обгрунтування необхідності його розробки, ха­рактеристику цілей, завдань та основних положень майбутнього за­кону, а також обгрунтовані соціально - економічні наслідки його за­стосування.

Якщо реалізація законопроекту або поправок вимагає матері­альних витрат з державного чи місцевих бюджетів, необхідно дода­ти фінансово - економічне обгрунтування та пропозиції щодо по­криття цих витрат.

Якщо законопроект відповідає вимогам Регламенту та поло­женням про порядок розробки проектів законів, він у семиденний термін поширюється серед депутатів та надсилається іншим особам і органам, які мають право законодавчої ініціативи. Пояснювальна записка розмножується і надсилається Секретаріатом Верховної Ради комітетам для ознайомлення депутатів.

Керівництво Верховної Ради направляє поданий законопроект до відповідного профільного комітету Верховної Ради, а при необх-

378

 

VI. ДІЯЛЬНІСТЬ ДЕПУТАТІВ ПАРЛАМЕНТУ

ідності до Кабінету міністрів та інших органів державної влади. Профільний комітет розглядає законопроект і готує висновок про доцільність його розгляду на пленарному засіданні. На підставі вис­новку профільного комітету Верховна Рада голосуванням приймає рішення про внесення законопроекту до порядку денного сесії.

При розгляді законопроекту у першому читанні на пленарно­му засіданні депутат, який ініціював законопроект, робить доповідь з роз'ясненням концептуальних засад проекту. Після загальних де­батів голосуванням приймається рішення про прийняття (або відхи­лення) тексту за основу для подальшого доопрацювання.

Всі суб'єкти законодавчої ініціативи у двотижневий термін подають до профільного комітету тексти своїх поправок до статей. Комітет розглядає поправки і приймає рішення про їх прийняття або відхилення. Після розгляду поправок комітет, а не депутат, який ініціював законопроект, готує законопроект у вигляді порівняльної таблиці з чотирьох колонок:

 

Текст статей

Поправки до

Висновки

Остаточний

першого

статей (з

комітету щодо

текст статей з

читання

зазначенням

кожної поправ-

урахуванням

 

номера поправ-

ки

поправок

 

ки і автора)

 

 

Після такої підготовки законопроекту Верховна Рада на пле­нарному засіданні шляхом постатейного голосування визначає текст кожної статті і голосує за закон (друге читання). Якщо при постатей­ному голосуванні буде внесена значна кількість поправок, то може проводитися третє, четверте і більше читань.

Після прийняття закону профільний комітет, враховуючи по­рівняльну таблицю, протокол і стенограму, готує остаточну редак­цію закону, який після візування юридичного, редакційного і прото­кольного відділів Секретаріату, підписує Голова Верховної Ради.

Кількість законів, які приймаються у різних парламентах світу, є великою. Так, Верховна Рада України 1-го скликання ухвалила 393 закони. Отже, депутат повинен всіляко сприяти перебігу законодав-

379

 

А

 

СТАНОВЛЕННЯ ПАРЛАМЕНТАРИЗМУ В УКРАЇНІ

чого процесу, а саме: збирати інформацію щодо проблеми, визначи­ти, чи не може проблема вирішитися у судовому або адміністратив­ному порядку, проводити агітацію серед депутатів про підтримку свого законопроекту, брати активну участь у розгляді законопроектів у своєму комітеті.

Депутат в першу чергу повинен брати участь у засіданнях Вер­ховної Ради України, комітетів, груп і фракцій. Тут він голосує, прий­маючи закони, постанови, вносить поправки до законопроектів, впли­ває на вироблення загальної думки комітетів, фракцій або груп. Ця діяльність зовні є простою, тому що депутат тут може просто тільки відсиджувати термін і формально виконувати обов 'язки, натискаю­чи кнопки і голосуючи руками. При такому відношенні він ризикує повністю втратити свій авторитет і прихильність своїх виборців і партії. Щоб реально впливати на результати голосування, депутат повинен досконало вивчати, аналізувати питання, які розглядають­ся, висловлювати свою думку, демонструючи активну позицію.

6.2.2. Роль народного депутата у бюджетному процесі

Прийняття Державного бюджету є однією з найскладніших про­блем, які щороку вимушені вирішувати народні депутати України.

Перший бюджет України було складено у 1992 році. В ньому були зафіксовані тільки загальні цифри видатків, за якими було прак­тично неможливо щось проконтролювати. Проте із року в рік Вер­ховна Рада України удосконалює бюджетний процес, засвоюючи найбільш раціональні способи його формування, наближаючи до практики парламентів країн розвинутої демократії.

В процесі практичного удосконалення бюджетного процесу удосконалювалась і його законодавча база. Вона тепер унормована Конституцією України, законом "Про бюджетну систему України", Регламентом Верховної Ради України, Положенням про порядок оформлення проекту закону про Державний бюджет України, Нової Структури бюджетної класифікації, закону "Про Рахункову палату". У цих правових актах приведені процедури прийняття проекту бюд­жету, звітів про його виконання і кримінальна відповідальність за

380

 

VI. ДІЯЛЬНІСТЬ ДЕПУТАТІВ ПАРЛАМЕНТУ

порушення закону "Про Державний бюджет", яка встановлена у Кри­мінальному кодексі.

Складність роботи народного депутата у цій сфері обумовлена тим, що бюджетна практика не співпадає з існуючою у державі зако­нодавчою базою. Щороку у Верховній Раді відбуваються баталії між урядовцями і депутатами про норми бюджетних витрат. За нормами податкові закони, за якими розраховується бюджет, повинні бути зат­верджені за пів-року до розгляду бюджету на наступний рік. На прак­тиці щороку деякі податкові закони приймаються в період прийнят­тя Державного бюджету.

Якщо врахувати те, що бюджетно-фінансовою проблематикою володіє мала кількість народних депутатів, то, очевидно, більшості доводиться її освоювати в період бурхливих дискусій і напруги. Крім того переважна більшість депутатів у Верховній раді опікується тільки певною сферою діяльності, яка унормовується у небюджет-них законах. Тому кожний депутат повинен уявляти, як норми не-бюджетного закону, над яким він працює, у разі його прийняття впли­нуть на бюджет, щоб не виникала необхідність внесення змін до зат­вердженого Державного бюджету.

6.2.3. Представницькі функції депутатів

Англійський мислитель Джон Локк ще у XVIII ст. писав, що законодавчий орган повинен бути підзвітним громадянам, представ­ник народу повинен керуватися інтересами своїх виборців. Зазвичай депутат не повинен вступати у конфлікт з бажаннями своїх виборців, але й керуватися у своїх діях також загальнодержавними інтересами.

За часів середньовічної Європи, виборці, які представляли пев­ний стан, як правило, вручали депутатові наказ. Депутат присягав, що він буде чітко його дотримуватись, робитиме все, щоб його вико­нати. Після закінчення сесії депутат повинен був звітувати перед виборцями про свою діяльність. У випадку невиконання зобов'язань виборці мали право відкликати депутата.

Після революцій XVII - XVIII столітть парламенти стали фор­муватися не як установи представників станів, а як органи народно-

381

 

СТАНОВЛЕННЯ ПАРЛАМЕНТАРИЗМУ В УКРАЇНІ

го представництва від територій. Проте певна домовленість між ви­борцями і депутатами про виконання наказів ще довго залишалася. І тепер депутат не є вільним від своїх виборців. Він фактично зали­шається виразником їх інтересів.

У світі існує три системи представництва: мажоритарна -депутат є представником народу у своєму окрузі, пропорційна -депутат є представником певної партії, за яку проголосували ви­борці, змішана - частина депутатів є представниками народу у своєму окрузі, а друга частина є представником політичних партій (Додаток 6.2).

У США Конгресмен представляє інтереси громадян свого ви­борчого округу або штату. Члени Конгресу працюють як представ­ники та захисники інтересів своїх виборців, тому вони повинні підтримувати тісний зв'язок із своїми виборцями та виносити на обговорення Палати інтереси свого виборчого округу. Для тісного зв'язку з виборцями Конгресмени часто виїздять у свій виборчий округ, зустрічаються зі своїми виборцями і громадськими групами, говорять по телефону з виборцями та місцевими посадовими особа­ми, отримують листи, слухають радіо і слідкують за передачами місцевого телебачення. Конгресмени сприяють розвитку місцевої промисловості, допомагають організаціям та уряду свого штату от­римати від федерального уряду різні дотації. Конгресмени слідку­ють щоб запропоновані законопроекти не впливали негативно на штат, який вони представляють.

Конгресмени представляють свій округ по-різному: одні отри­мують накази виборців, інші діють на власний розсуд. Вони форму­люють свою точку зору на певне питання та вирішують як голосува­ти, порівнюючи погляди виборців зі своїми переконаннями. Погля­ди виборців на різні питання можуть суттєво відрізнятися, тому Ко­нгресмени повинні докласти всіх зусиль щоб примирити ці погляди.

В Україні прийнята змішана система. Прямими загальними виборами обираються 225 народних депутатів у одномандатних ок­ругах, і 225депутатів обираються за партійними списками.

Виборці можуть відкликати народного депутата відповідно до закону "Про відкликання депутата виборцями" за такі дії:

382

 

VI. ДІЯЛЬНІСТЬ ДЕПУТАТІВ ПАРЛАМЕНТУ

порушення Конституції і законів України;

порушення депутатських обов'язків, встановлених законом

"Про статус народного депутата";

зловживання службовим становищем у власних інтересах;

систематичне порушення етичних норм;

невідповідність діяльності депутата з його передвиборни­

ми обіцянками;

відмова працювати депутатом на постійній основі;

приховування доходів, подання неправильної інформації

про доходи.

Відповідно до закону "Про статус народного депутата" народ­ний депутат має такі обов'язки у виборчому окрузі:

підтримування тісних контактів з виборцями, регулярне їх

інформування про депутатську діяльність;

контроль за виконанням законів і постанов;

вивчення громадської думки, потреб та запитів громадян;

ведення прийому виборців;

передання після виборів своєї виборчої програми для пуб­

лікації у місцевій пресі.

Народний депутат зобов'язаний:

представляти інтереси своїх виборців;

відповідати на запитання виборців і надавати їм інформацію;

допомагати виборцям вирішувати їх справи у місцевій ад­

міністрації.

Зустрічі депутата з виборцями додають йому популярності і сприяють переобранню. Допомога депутата конкретному виборцю У його боротьбі з чиновниками виконавчої влади надає депутатові особливої ваги, особливо, якщо проблема мала позитивне вирішен­ня. Такі випадки народний депутат повинен висвітлювати у місце­вих засобах масової інформації, які зобов'язані надавати депутатові можливості виступати на сторінках преси, на радіо і телебаченні.

383

 

СТАНОВЛЕННЯ ПАРЛАМЕНТАРИЗМУ В УКРАЇНІ

6.2А. Контрольні функції депутатів

Народний депутат України відповідно до Конституції, регла­менту Верховної Ради України, закону "Про постійні комісії Вер­ховної Ради України", закону "Про статус народного депутата" має  реальні контрольні повноваження. Це надає депутату певної ваги у суспільстві, змушує посадові особи виконавчих структур діяти у відповідності з діючим законодавством, пам'ятаючи про постійний контроль депутата із залученням громадськості. Багато протиправ­них дій чиновників пов'язано з тим, що народні депутати користу­ються правами контролю не в повній мірі.

Сфери контрольної діяльності народного депутата

Народний депутат реалізує повноваження Верховної Ради, за яки­

ми вона здійснює контроль за додержанням Конституції, забез­

печенням конституційних прав, свобод і обов'язків громадян,

додержанням законів та інших актів, які вона приймає, за вико­

нанням загальнодержавних програм і бюджету, діяльністю

органів, а також посадових осіб, яких вона обирає, призначає

або затверджує.

Народний депутат реалізує повноваження постійного комітету,

за яким він здійснює контроль за додержанням Конституції і за­

конів України, контроль за законністю, економністю та ефектив­

ністю витрат з державного бюджету.

Народний депутат виконує контрольні функції за дорученням

Верховної Ради, працюючи у спеціальних тимчасових конт­

рольних і слідчих комісіях.

4.             Народний депутат виконує контрольні функції у межах свого ви-

;       борчого округу за власною ініціативою і за скаргами, заявами і

пропозиціями виборців.

Виконання контрольних функцій народним депутатом

1.    Контрольна діяльність депутата за повноваженнями Верховної Ради.

 ■!>«

384

 

VI. ДІЯЛЬНІСТЬ ДЕПУТАТІВ ПАРЛАМЕНТУ

Народний депутат бере участь у перевірках додержання

законів державними органами, підприємствами, установа­

ми, організаціями та органами об'єднань громадян. Ці

функції депутат виконує за дорученням Верховної Ради

України, а не за власною ініціативою. Про результати пе­

ревірки депутат інформує Верховну Раду і ставить до відо­

ма відповідні державні органи і громадські організації, які

зобов'язані терміново вжити заходи щодо усунення пору­

шень. За результатами особистих перевірок додержання

законів депутат має право порушувати у Верховній Раді

питання про необхідність створення тимчасових конт­

рольних і слідчих комісій для проведення відповідних пе­

ревірок і депутатських розслідувань.

Народний депутат бере участь у роботі тимчасових кон­

трольних, ревізійних і слідчих комісій, які призначають­

ся Верховною Радою з будь-якого питання своєї компе­

тенції. Вони створюються, як правило, для розслідуван­

ня справ про порушення Конституції або інших норма­

тивних актів державними органами та посадовими осо­

бами, а також обставин, які загрожують суверенітету,

територіальній цілісності України або її екологічним,

політичним, економічним інтересам. Завдання і коло

повноважень таких комісій визначаються Верховною

Радою при їх створенні.

Тимчасова слідча комісія користується всіма засобами вста­новлення істини: допитувати свідків, проводити експертизи, слідчі експерименти. Порядок одержання і дослідження доказів установ­люється комісією відповідно до вимог кримінально-процесуального законодавства України. Розслідування, які проводяться тимчасови­ми депутатськими комісіями, є дуже ефективними, тому що в ході їх проведення всі посадові особи зобов'язані безперешкодно надавати необхідні для розслідування відомості і документи. Результати розс­лідування доповідаються на пленарному засіданні Верховної Ради. Після детального обговорення матеріалів комісії приймається відпо-

385

 

СТАНОВЛЕННЯ ПАРЛАМЕНТАРИЗМУ В УКРАЇНІ

відна постанова, за якою може надаватися доручення Генеральній прокуратурі провести відповідне розслідування.

2.             Контрольна діяльність депутата за повноваженнями комітету

Відповідно до закону "Про постійні комісії Верховної Ради України" комітети мають значні права контролю діяльності виконав­чої влади. З метою контролю комітети можуть використовувати слу­хання, на яких посадові влади, установи і організації особи виконав­чої влади, починаючи з першого віце-прем'єра, зобов'язані давати свідчення стосовно своєї діяльності і діяльності їхніх відомств, ус­танов і організацій.

Органи виконавчої, підприємства зобов'язані надавати пост­ійним комітетам необхідні матеріали і документи. За результатами розгляду органи виконавчої влади зобов 'язані повідомити комітетам про вжиті заходи.

Комітети мають право перевіряти і вивчати застосування і ви­конання тих законів, які підпадають під їхню юрисдикцію.

3.             Контрольна діяльність депутата у виборчому окрузі

У своєму виборчому окрузі народний депутат має право:

Брати участь у своєму виборчому окрузі у розгляді в орга­

нах державної влади будь-яких питань, що зачіпають інте­

реси громадян.

Перевіряти з власної ініціативи відомості про порушення

законів, прав та інтересів громадян.

Вимагати від посадових осіб припинення порушень за­

конів, прав та інтересів громадян і організацій.

Вимагати усунення порушення законності як представник

державної влади.

Отримавши відомості про порушення прав і інтересів грома­дян, депутат має право на місці вимагати припинення порушення

386

 

VI. ДІЯЛЬНІСТЬ ДЕПУТАТІВ ПАРЛАМЕНТУ

або звертатися з вимогою до відповідних посадових осіб припинити такі порушення. При цьому депутат має право на невідкладний прийом керівниками та іншими посадовими особами.

При порушенні законності депутат може у письмовій формі надіслати депутатське звернення до посадових осіб державних органів, керівників підприємств, установ та організацій, правоохо­ронних і контрольних органів.

Посадові особи, до яких подане звернення депутата, зобов'язані розглянути його протягом не більше 10 днів. Якщо посадова особа ухи­ляється від вирішення поставлених у зверненні питань, депутат має пра­во внести депутатський запит на пленарному засіданні Верховної Ради.

Посадові особи державних органів, установ і організацій, пра­цівники міліції, до яких звернувся депутат, зобов'язані вжити заходів для усунення порушення і притягти винних до відповідальності. Якщо посадові особи проігнорують звернення депутата, вони не­суть дисциплінарну, адміністративну або кримінальну відпові­дальність у встановленому законом порядку.

Контролювати виконання законів, постанов та інших актів

Верховної Ради та її органів.

Народний депутат зобов'язаний розглядати заяви і скарги

громадян. Він вживає заходи щодо їх вирішення, вивчає

скарги і може вносити відповідні пропозиції до Верховної

Ради України, місцевих рад народних депутатів, держав­

них органів, підприємств, установ і організацій.

Народний депутат має право з залученням представників

контрольних органів здійснювати контроль за розглядом

одержаних заяв і скарг. При необхідності може залучати

до участі у розгляді скарг і заяв посадових осіб державних

органів, підприємств, установ і організацій, розташованих

на території округу.

Народний депутат має право на сесії Верховної Ради зверну­тися із запитом до органів Верховної Ради, Кабінету міністрів, міністрів, органів місцевого самоврядування, керівників підприємств,

387

 

СТАНОВЛЕННЯ ПАРЛАМЕНТАРИЗМУ В УКРАЇНІ            

установ і організацій, які зобов'язані повідомити народному депу­тату про результати розгляду його запиту.

Депутат подає свій запит до Секретаріату Верховної Ради. Го­ловуючий на сесії оголошує запит, який за згодою депутатів направ­ляється адресату (рішення підримується не менш як 1/5 частиною від фактичної кількості народних депутатів).

Керівники органів державної влади і місцевих адміністрацій, установ і організацій зобов'язані повідомити народного депутата про результати розгляду запиту у 15-денний термін.

Відповідь на запит надсилається голові Верховної Ради і депу­тату, на вимогу якого відповідь може оголошуватися на сесії. Після оголошення відповіді депутат має право на репліку до 5 хвилин. На вимогу п'ятої частини депутатів може проводитися обговорення відповіді. За результатами обговорення депутатського запиту Вер­ховна Рада приймає постанову. Текст запиту, відповідь і постанова Верховної Ради публікується в "Голосі України".

Народний депутат має також можливість отримувати інфор­мацію на сесії безпосередньо від владних структур на "Дні Уряду України", який проводиться один раз на місяць. Тут депутати отри­мують інформацію про поточний стан справ у державі від Кабінету міністрів, міністерств, Національного банку. Народний депутат може ініціювати питання до владних структур, яке обговорюється на засі­данні фракції і від її імені виноситься на сесію. Депутат може вико­ристати цей захід для публічного оголошення питання, яке цікавить його виборців, привернути увагу владних структур до розв'язання певних проблем, одержати інформацію про дію законів.

Верховна Рада України створює тимчасові слідчі комісії з народ­них депутатів для розслідування подій і явищ, що становлять суспіль­ний інтерес. За результатами їх роботи Верховна Рада може дати дору­чення Прокуратурі про проведення розслідування. Тимчасові слідчі комісії працюють у відповідності з процедурами кримінально-проце­суального Кодексу України, що накладає на депутатів особливу відпов­ідальність, вимагає кропіткої, часом виснажливої роботи.

Посадові особи всіх державних органів зобов'язані надавати до­помогу народному депутату у проведенні розслідування, надавати не-

388

 

VI. ДІЯЛЬНІСТЬ ДЕПУТАТІВ ПАРЛАМЕНТУ

обхідні для розслідування відомості та матеріали. Вони не можуть ухи­лятися від дачі пояснень особам, які ведуть депутатське розслідування.

Результати розслідування розглядаються Верховною Радою, яка приймає за їх результатами спеціальну постанову.

Виконання доручень Верховної Ради є роботою дуже престиж­ною, цікавою, виділяє депутата із загальної маси і підносить його особу на рівень вершителів долі. Щоб домогтися таких обов'язків, народний депутат повинен продемонструвати особливі здібності і глибокі знання у певній сфері діяльності, бути стриманим і розсуд­ливим. Для участі у роботі зарубіжних делегацій не зайвим є знання іноземної мови, а для роботи у слідчих комісіях бажано бути спеціа­лістом у конкретній галузі.

Загальні зауваження

Як видно із викладеного вище, народний депутат України має дуже широкі контрольні повноваження. Якщо використовувати їх у повній мірі, то діяльність народного депутата буде насиченою і ефек­тивною. Фактично у державі нема таких справ, на перебіг яких не міг би вплинути народний депутат при бажанні і відповідній компе­тентності. Використовуючи свої права контролю діяльності виконав­чої влади, установ і організацій, народний депутат може здобути високий авторитет і повагу своїх виборців.

6.2.5. Робота депутатів у фракціях і групах

Депутат у парламентах більшості країн обов'язково входить до фракції або парламентської групи, де відбувається прийняття рішень щодо законодавчої і контрольної функції парламенту. Кон­ституції і регламенти багатьох країн надають фракціям певні по­вноваження. Проте є парламенти, де партії не визнаються (Дода­ток 6.3У

У Греції, Данії, Іспанії, Італії, Португалії, Швеції парламентські фракції визнаються Конституцією, а в Австрії, Бельгії, Норвегії, Швейцарії і Японії - регламентом.

Відповідно до регламенту Верховної Ради України на першо-

ЗЯ9

 

СТАНОВЛЕННЯ ПАРЛАМЕНТАРИЗМУ В УКРАЇНІ

му засіданні Верховної Ради нового скликання реєструються в пер­шу чергу депутатські фракції і групи, тому що вони беруть участь у формуванні керівних органів Верховної Ради.

Депутат повинен вибрати фракцію відповідно до своєї парт­ійної приналежності або вступити до фракції, політичні цілі якої підтримує, або вступити до парламентської групи, до якої можуть входити позапартійні депутати і депутати партійні. Парламентська група об'єднує депутатів на основі спільних але не політичних цілей. Якщо народний депутат у ході роботи Верховної Ради прийде до висновку, що його переконання не узгоджуються з діями фракції, він може вступити до іншої фракції або групи.

Кожний депутат може мати певний вплив у парламенті через роботу у фракції, тому що вони, крім обрання голови Верховної Ради і керівних органів, можуть впливати на порядок денний сесії, ство­рення і склад спеціальних контрольних і слідчих комісій. Саме у фракціях і групах народні депутати можуть активно відстоювати свої погляди, саме фракція може надавати дійову допомогу і підтримку народному депутатові у здійсненні його задумів.

Основні законодавчі акти Верховної Ради не регламентують роботу народного депутата у фракціях і групах. Кожна фракція і гру­па продукує свій регламент роботи. Основним обов'язком депутатів у фракціях і групах є відвідання засідань, активна участь у дискусі­ях і голосуванні на сесії у відповідності з рішенням фракції.

Проте народний депутат повинен пам'ятати, що він має вільний мандат і фракція не може примусити його змінити своє рішення, але й не забувати, що він повинен жити у злагоді зі своєю фракцією.

На жаль, в умовах української дійсності належність депу­тата до певної фракції приводить до повної втрати ним само­стійності. Особливо це чітко проявилося при виборах Голови Вер­ховної Ради України. Народний депутат ішов до столу, брав бю­летень для голосування і не голосував у кабіні, як це передбачено регламентом, а ніс його голові фракції, який сам голосував так, як це було домовлено з іншими керівниками фракцій. Тому нія­кими логічними побудовами передбачити результати голосуван­ня було неможливо.

390

 

VI. ДІЯЛЬНІСТЬ ДЕПУТАТІВ ПАРЛАМЕНТУ

6.2.6. Робота депутатів у постійних комітетах.

Не менш важливим для народного депутата є вибір постійного комітету, який найбільше відповідає його цілям, фаховим здібнос­тям та інтересам його виборчого округу. Депутат - член партії може бути направлений фракцією для роботи у певному комітеті.

У постійному комітеті народний депутат здійснює свої основні депутатські обов'язки:

розробляє законопроекти;

працює над законопроектами інших суб'єктів законодав­

чої ініціативи;

вивчає інформацію, що стосується сутності законопроектів,

діяльності Кабінету міністрів, міністерств, відомств, уста­

нов і організацій, громадських організацій;

вивчає ефективність діяльності уряду, Національного бан­

ку, судів, прокуратур, органів місцевого самоврядування і,

головним чином, міністерства, діяльність якого є сферою

інтересів комітету;

бере участь у складанні і ухваленні державного бюджету;

бере участь у контролі за виконанням державного бюджету;

вивчає і бере участь у підготовці висновків щодо ратифі­

кації міжнародних договорів;

бере участь у попередньому обговоренні кандидатур на

офіційні посади, які затверджуються Верховною Радою;

може посилатися комітетом у відрядження в межах Украї­

ни для отримання необхідної інформації і вирішення кон­

кретних питань.

Народний депутат України за Конституцією має право законо­давчої ініціативи, тобто може самостійно розробляти законопроекти і подавати на розгляд Верховної Ради. Тому у постійному комітеті він може виступати з законодавчою ініціативою, брати участь у вив­ченні законопроектів, поданих іншими суб'єктами законодавчої ініціативи (президентом, Кабінетом міністрів, Національним банком, іншими народними депутатами), і вносити до них поправки.

391

 

СТАНОВЛЕННЯ ПАРЛАМЕНТАРИЗМУ В УКРАЇНІ            

6.3. РОЛЬ ДЕПУТАТІВ У ПРОЦЕСІ ДОВІЮВАННЯ 6.3.1. Регулювання лобістської діяльності

Процес лобіювання - це спроба організацій, окремих гро­мадян вплинути на прийняття чи відхилення закону у парламенті, спираючись на підтримку депутатів, політичних партій, установ та громадськості через засоби масової інформації. Лобісти пред­ставляють широкий спектр суспільної діяльності, а саме, бізнес, торгівлю, сільське господарство, освіту, науку, медицину, куль­туру і т.п.

Щоб переконати депутатів прийняти певне рішення, лобісти використовують різні прийоми:

зустрічі з депутатами;

присутність і виступи на слуханнях у комітетах;

допомога у підготовці законопроектів;

запрошення депутатів на громадські заходи;

надання грошей на виборчі компанії;

публікації в журналах, газетах;

виступи по телебаченню і радіо;

опитування населення для виявлення його ставлення до

проблеми;

залучення виборців до організації тиску на депутатів шля­

хом письмових чи усних звернень.

Лобіювання впливає на законодавчий процес у парламенті, тому воно регулюється, як правило, різними постановами і пра­вилами. Так Конгрес США у 1995 році прийняв "Акт про регулю­вання лобіювання". Він вимагає, щоб лобісти реєструвалися у клерка Палати Представників і секретаря Сенату, звітували про свою діяльність. Акт забороняє лобіювання окремим особам та організаціям, що звільнені урядом від податків і отримують фе­деральні субсидії.

Акт визначає певні види діяльності як такі, що не вважаються лобіюванням:

392

 

VI. ДІЯЛЬНІСТЬ ДЕПУТАТІВ ПАРЛАМЕНТУ

діяльність державного службовця;

діяльність працівників засобів масової інформації;

діяльність церкви;

виступи свідків на слуханнях комітетів Конгресу;

діяльність за дорученням іноземних держав, що не забо­

ронена відповідно до Акту про реєстрацію іноземних пред­

ставників.

6.3.2. Лобіювання у Верховній Раді України

В Конституції України закладені умови для створення гро­мадських організацій і проведення лобістської діяльності. Там у статті 40 прямо сказано: "Усі мають право направляти індивіду­альні чи колективні письмові звернення або особисто звертатися до органів державної влади, органів місцевого самоврядування та посадових і службових осіб цих органів, що зобов'язані розг­лянути звернення і дати обгрунтовану відповідь у встановлений законом строк".

Неурядові організації мають значний інтерес до лобіюван­ня. Вони розуміють, що можуть ефективно впливати на політичні і економічні рішення в Україні. Так "Спілка орендаторів -підприємців" успішно сприяла прийняттю закону "Про оренду майна державних підприємств".

Суто специфічним для України є процес лобіювання гро­мадськими організаціями шляхом прямого тиску на Верховну Раду під час голосування важливих законів. Громадські організації організують спеціальні маніфестації перед Верховною Радою під час голосування важливих законів. Особливо це мало важливе значення під час роботи Верховної Ради 1-го скликання.

Верховна Рада негативно сприймає організацію маніфес­тацій, але позитивно сприймає "тихе" лобіювання, тому що воно сприяє взаєморозумінню між депутатами та громадськістю і впли­ває на популярність депутатів.

393

 

СТАНОВЛЕННЯ ПАРЛАМЕНТАРИЗМУ В УКРАЇНІ

6.4. ДОДАТКИ ДО РОЗДІЛУ VI 6.4.1. Додаток 6.1.

СУБ'ЄКТИ    ЗАКОНОДАВЧОЇ    ІНІЦІАТИВИ    У    РІЗНИХ КРАЇНАХ

 

Суб'єкти законодавчої ініціативи

Кількість країн

Члени парламенту

82

Комітети

15

Парламент на пленарному засіданні

6

Уряд

65

Глава держави

29

Складові федерації

9

Виборці

6

Судові органи

8

Партійні органи

8

Органи місцевої влади, компанії

5

6.4.2. Додаток 6.2

СИСТЕМИ ПРЕДСТАВНИЦТВА У РІЗНИХ КРАЇНАХ СВІТУ

 

Країна, парламент

Виборча система

і його палати

 

Великобританія

 

(парламент)

Отримують у спадок, призначаються довічно

Палата Лордів

Прямі загальні вибори в одномандатних

Палата Громад

округах

Іспанія

 

(Генеральні

 

кортеси)

Прямі вибори 4 сенаторів від кожного

Сенат

регіону

Конгрес депутатів

Прямі вибори за партійними списками

394

 

VI. ДІЯЛЬНІСТЬ ДЕПУТАТІВ ПАРЛАМЕНТУ

 

Італія

Сенат Палата депутатів

Загальні прямі вибори кандидата із списку Прямі вибори за партійними списками

Канада

Сенат Палата Громад

Сенатори призначаються урядами провінцій Прямі загальні вибори в одномандатних округах

США

Сенат Палата Представників

Прямі загальні вибори 2 сенаторів від штату

Прямі загальні вибори в одномандатних округах

Франція

Сенат

Національна Асамблея

Непрямі вибори через колегії виборщиків у одномандатних округах. У департаментах, від яких обирається 4 і менше депутатів, загальні прямі вибори. В округах, від яких обирається 5 і більше депутатів, вибори за системою пропорційного представництва

Японія

Палата Радників

Палата Представників

152 члени обираються в одномандатних округах,

100 членів обираються за партійними списками

Прямі загальні вибори в одномандатних округах

395

 

СТАНОВЛЕННЯ ПАРЛАМЕНТАРИЗМУ В УКРАЇНІ

6.4.3. Додаток 6.3.

ПРАВОВА ОСНОВА ПОЛІТИЧНИХ УГРУПУВАНЬ У ПАРЛАМЕНТАХ РІЗНИХ КРАЇН

 

Юридичне визнання політичних угрупувань

Кількість країн

Визнані у Конституції

15

Визнані у регламенті

15

Визнані законом

15

Формально не визнані

11

Існує одна партія

17

У парламенті не визнаються ніякі партії

9

Кількість розглянутих країн

82

 

І

 

396

 

БІБЛІОГРАФІЯ

БІБЛІОГРАФІЯ

Загальні відомості про парламенти світу і Верховну Раду України

Конституція України

Регламент Верховної Ради України

Закон "Про постійні комісії Верховної Ради України"

Закон "Про статус народного депутата України"

Кислий П. Україна. Сторінки історії. - Верховна Рада України

дванадцятого скликання. - К., 1998

Парламенти мира. - М., 1991

Шаповал В. Зарубіжний парламентаризм.- К., 1993

Шаповал В.М. Конституційні системи зарубіжних країн. - К., 1992

Шаповал В. Вищі органи сучасної держави. - К., 1995

Мишин А.А. Конституционное (государственное) право зару-

бежнмх стран. - М., 1996

Тимошенко В.І. Правова держава (теоретико- історичне дослі­

дження). - К., 1994

Заєць А.П. Правова держава. - К., 1999

Амеллер М. Парламентьі. - М., 1967

Решетников Ф.М. Правовьіе системи стран мира. - М., 1993

Свєтова С. Практика парламентаризму. - К., 1997

Барабаш О. Конституційний процес. Україна на шляху до де­

мократії. //"Вісник" Програми сприяння парламентові Украї­

ни, 1996, №6-7(14-15)

Сиренко В. Интересьі - власть - управление. - К., 1991

Люшер Ф. Конституционная защита прав и свобод личности. -

М., 1993

Соединенньїе Штатьі Америки. Конституция и законодатель-

ньіе акти (ред. О.А.Жидкова). - М., 1993

Розділ І. Становлення парламентаризму

20.           Антична Греція. - М., т. 1-2, 1983

397

 

і*

 

СТАНОВЛЕННЯ ПАРЛАМЕНТАРИЗМУ В УКРАЇНІ            

Гомер, Іліада (переклад Бориса Тена). - К., 1978

Платон. Государство: Законьї: Политик. - М., 1998

Морган Л.Г., Древнєє общество. - Л., 1935

Машкин Н.А., История древнего Рима. - М., 1956

Тацит. Сочинения, Т. 1-2,- М, 1973

Цицерон Марк Тулий. Диалоги. О государстве. О законах. -

М, 1966

Ціцерон Марк Тулій. Про державу. Про закони. Про природу

богів.-К., 1998

Плутарх. Сравнительньїе жизнеописания. - М., Т. 1-3, 1964

Вергілій. Енеїда (за Котляревським І.П.). - К., 1969

Ливий Тит. История Рима от основания города. - М., Т. 1, 1989

Гутнова Е.Б. Возникновение английского парламента. - М., 1960

Руссо Жан - Жак. Трактатьі. - М., 1969

Гельвецій К. А. Про людину, її розумові здібності та її вихован­

ня. - К., 1994.

Грушевський М.С. Історія України-Руси. - К., Т.1, 1994.

Грушевський М.С. Історія України-Руси. -К., Т.4, 1993

Грушевський М.С. Історія України-Руси. - К., Т.8, 1995

Грушевський М. Хто такі українці і чого вони хочуть. - К., 1991

Яворницький Д.І. Історія українських козаків. - К., Т.1, 1990

Рігельман О.І. Літописна оповідь про Малу Росію та її народ і

козаків узагалі. - К., 1994

Гуржій О. Українська козацька держава в другій половині XVII-

XVIII ст.: кордони, населення, право. - К., 1996

Енциклопедія українознавства. Загальна частина. - К., 1994

Історія України (під ред. В.А.Смолія). - К., 1997          і

Субтельний О. Україна. Історія. - К., 1992     і

Греков И.А. Памятники государственности и права славян

на территории УССР: Первое тьісячилетие нашей зрьі. - О.,

1964

Греков И.А. Государственность и право на территории УССР в

раннефеодальньїй период: Конспект лекций. - О., 1966

Панюк А., Рожик М. Історія становлення української держав­

ності. - Л., 1995

398

 

БІБЛІОГРАФІЯ

Смолий В. Власть народа: Украинский парламентаризм: от Вече

Киевской Руси до Верховной Радьі, // Украйна.- 1997

Федоренко Г. Український парламентаризм: історичні паралелі

//Віче, 1998,   №4

Федоренко Г.О. Передісторія українського парламентаризму. -

К., 1997

Алексеев С.А. Революция на Украине. По мемуарам бельїх. -

М.-Л.,1930

Скоропадський П. Спогади. - Київ - Філадельфія, 1995

Мусієнко В., Маташевський О. Українізація органів держав­

ної влади в гетьманській державі Павла Скоропадського // Роз­

будова держави, 1996, № 2

Рисіч І. Українське питання на Всеросійських Установчих збо­

рах: Делегація УНР // Розбудова держави, 1996, № 8

Гунчак Т. Україна: перша половина XX століття. Нариси пол­

ітичної історії. - К., 1993

Копиленко О., Копиленко М. З досвіду законотворчості УНР

та Української держави //Право України, 1995, № 5-6

Полонська - Василенко Н. Історія України. - К., ТІ, 2, 1992

Слкх:арешюА.,Томеш«>М.І(Ж)ріяукрашсьшїшнституції.-К., 1993

Юзьков Л. Конституція Советской Украиньї.-К., 1984

Таранов А. Історія Конституції Української Радянської Соціа­

лістичної Республіки.-К., 1957

Мухіна М. Перша Конституція Радянської України // Трибуна

лектора, 1989, №10

Стахів М. Гетьманський режим у 1918 році і його праводер-

жавні якості.- Скрентон, 1950

Устрій Української Держави. Конституція УНР. - Львів, 1920

Грабовський С, Ставрояні С. Історія українського державот­

ворення.- К., 1955

Шелухін С. Історико-правничі підстави української держав­

ності. -Вінніпег, 1929

Яковлів А. Основи Конституції УНР.-Париж, 1935

Яковлів А. Українсько-московські договори в ХУП-ХУПІ віках.-

Варшава, 1934

399

 

СТАНОВЛЕННЯ ПАРЛАМЕНТАРИЗМУ В УКРАЇНІ

Яневський Д. Маловідомі конституційні акти України 1917-

1920рр.-К., 1991

Василенко М. Матеріали до історії українського права. - К.,

1928

Шемшученко Ю.С. ( за редакцією). Український парламента­

ризм: минуле і сучасне. - К., 1999

Шемшученко Ю. Теоретичні засади розвитку українського пар­

ламентаризму//Віче, 1997, № 12

Рогожин А.Й. (за редакцією). Історія держави і права України.

-К., Т 1,2, 1996

Лащенко Р. Лекції по історії українського права. -К., 1998

Вікторова С. Три кроки за три роки: дещо про підсумки украї­

нського парламентаризму // Вітчизна, 1994, № 3-4

Кислий П. Розвиток парламентаризму в Україні. - Верховна

Рада України дванадцятого скликання. - К., 1998

Ткачук А. Виборче законодавство. Інформація для роздумів. //

"Вісник" Програми сприяння парламентові України, 1995, № 5

Розділ II. Парламенти у системі органів державної влади

Знтин Л.М. Разделение властей: опьіт современньїх государств.

-М., 1995

Березюк О. Однопалатний парламент - недолік чи перевага //

Право України, 1997, № З

Котелевская И.В.Современньш парламент: парламент как ин-

ститут государства // Государство и право, 1997, № З

Кривенко Л. Розподіл влад і процесуальні права парламенту //

Віче, 1998, № З

Білецька І. Канада: парламент у системі розподілу функцій

влади//Віче, 1997, № 1

Горьовий Л., Ющик О. Парламент України: проблеми управл­

іння//Віче, 1997, №4

Корнієнко М. Цікавий досвід парламентської роботи: досвід

роботи Бундестагу Німеччини // Право України, 1994, № 3-4

Давид Р. Основньїе правовьіе системи современности. - М., 1988

400

 

БІБЛІОГРАФІЯ

Пігенко В., Рахімкулов Е. Парламентський контроль за бюд­

жетом: подібності і відмінності у практиці різних країн світу. /

/ "Вісник" Програми сприяння парламентові України, 1999, №

37-38.

Солов'євич І.В.Проблема взаємодії законодавчої і виконавчої

влади у світлі Конституції України // Правова держава, 1997,

вип. 8

Мусіяка В. Для взаємодії гілок влади // Політика і час, 1996,

№5

Барабаш О., Кислий П., Свєтова С. Порівняння деяких статей

конституцій різних країн. // "Вісник" Програми сприяння пар­

ламентові України, 1997,       № 7(29),

Андре Ж.Ш. Нотатки щодо стосунків між законодавчою і ви­

конавчою владою у Франції, - Список перекладів ПСП, №41

Розенбаум Алан. Влада, структура і демократія: деякі думки

щодо законодавчої гілки влади і проекту нової Конституції

Укераїни,- Список перекладів ПСП, №109

Кислий П. Співпраця двох гілок влади. // "Вісник" Програми

сприяння парламентові України, 1995, № 8

Розділ III. Структура парламентів і організація їх роботи

Кречмер Г. Фракції. - К., 1999

Ргапк Р. Веііопі апсі Беппіз С. Веііег. (1978). Расїіоп Роїкісз

(Фракційна політика). АВС-СНо, Іпс. 8апіа-ВагЬага, СаііГогаіа.

ІоЬп Р. ВіЬЬу. (1972). Роіііісз, Рагіїез, апсі Еіесгіопз іп Атегіса

(Політика, партії та вибори у Америці). Неїзоп-Наїї Іпс,

СЬіка§о, ІЬ.

Егіс С. Вгохупє апсі ІоЬп Бгеутапіз. (еф (1982). Ооуегптепі

СоаШіопз іп \¥езіегп Бетосгасіез (Урядові коаліції у демокра­

тичних країнах Заходу). Ьоп§тап, №\у Уогк апсі Ьопсіоп.

Кшіоірп М. Веіі. (1973). Раггу апсі Расііоп іп Атегісап Роіігісз

(Партія та фракція в американській політиці). Огеепшоосі Ргезз.

\Уезїрогі, СТ.

Оіайіг К.. Сгіїшзоп. 1982. "Ісеіапсі: А МиШіеуеі Соаііііоп Зузіет

401

 

СТАНОВЛЕННЯ ПАРЛАМЕНТАРИЗМУ В УКРАЇНІ

(Ісландія: Багаторівнева коаліційна система)," іп Егіс С. Вгошпе аші .Гопп Огецтапіз, есі., Соуегптепі Соаііїіопз іп \Уезіегп Оетосгасіез (Урядові коаліції у демократичних країнах Заходу).

Неїтиі ІЧогроіЬ. 1982. "ТЬе Оеітпап Ресіегаі КериЬііс" (Федера­

тивна Республіка Німеччина), іп Егіс Вгошпе апсі ІоЬп

Бгеутапіз, есі., Ооуегптепі СоаШіопз іп ДУезіегп Бетосгасіез

(Урядові коаліції у демократичних країнах Заходу).

Кау Ьа\У8оп (еї аі.) (1994). Нолу РоШісаі РаПіез \Уогк (Як функ­

ціонують політичні партії). Ргаедег, \¥езгрогї, СТ.

Агепсі ЬурЬагі апсі Сагіоз Н. \Уаізтап. (есі.) (1996). Ішііггітіопаі

Бе8І§п іп №\у Бетосгасіез (Інституційна структура у нових

демократичних країнах^, \¥єзгуіє\у Ргезз.

Зеутоиг М. Ьірзеї апсі 8іеіп Коккап, есі. (1967). Раїту зузіетз апсі

уоіег аіі^птепіз: сгозз-паііопаі регзресп'уез (Партійні системи та

виборчі блоки на прикладі різних країн). №\у Уогк, Ргее Ргезз.

Ь. Запсіу Маізеі. (1987). Рагііез апсі Еіесііопз іп Агпегіса (Партії

та вибори у Америці). Капсіот Ноизе, Ке\у Уогк, ІЧ.У.

Ь. 8апс1у Маізеі. (1990). ТЬе Рагііез Кезропсі (Реакція партій).

\Ує8іуіє\у Ргезз, ВоиШег, СО.

АІЬегіоМаггасіі. (1982). "Ііаіу: &отСепігізтіоСгізіз оГШеСепіег-

Ьей Соаіігіопз (Від центризму до кризи лівих коаліцій)," іп Егіс

С. Вго\упе апсі Міп ГЗгеутапіз, есі., Ооуегптепі Соаіігіопз іп \Уе8іегп

Бетосгасіез (Урядові коаліції у демократичних країнах Заходу).

Аіап 8. 2искегтап. (1979). ТЬе РоШісз оґРасііопз (Політика

фракцій). Уаіе ІІпіуегзііу Ргезз.

104. Аіап 8.2искеггпап. (1975). Роіііісаі СНепїеіез іп Рошег: Раїту

Расііопз апсі СаЬіпеі Сопсііііопз іп Иаіу (Політична клієнтура

при владі: партійні фракції та стан Кабінету Міністрів в Італії.

8а§е РиЬіісаііопз.

Кислий П., Сінклер Т., Браун Т. та інші. Комітети - основа діяль­

ності законодавчих органів влади. - К., 1997

Доленко І.П. Здійснення народовладдя: про постійні комісії

Верховної Ради УРСР. - К, 1977

Браун Т. Порівняльне дослідження двопалатної та одно­

палатної систем у федеративних і унітарних державах. /

402

 

БІБЛІОГРАФІЯ

/ "Вісник" Програми сприяння парламентові України,

1996,№ З 109.   Кислий П. Типове положення про комітет Верховної Ради. //

"Вісник" Програми сприяння парламентові України, 1996, №11(19) ПО.   Опришко В. Інститут законодавства Верховної Ради України. //

Вісник Програми сприяння парламентові України, 1997, № 2 (24)

Кислий П. Дослідницька служба Верховної Ради України. //

"Вісник" Програми сприяння парламентові України, 1997,

№ 2(24)

Мацюк А. Науково-експертний відділ Секретаріату Верховної

Ради України. // "Вісник" Програми сприяння парламентові

України, 1997, №2(24)

Свєтова С. Роль фракцій у законодавчих органах влади. //

"Вісник" Програми сприяння парламентові України, 1997,

№ 4(26)

Кислий П. До питання про парламентську більшість у Вер­

ховній Раді України. // "Вісник" Програми сприяння парламен­

тові України, 1999, №1(36)

Дослідницька служба Конгресу і законотворчий процес у США.

- Список перекладів ПСП, №14.

Система постійних комітетів Конгресу США, - Список пере­

кладів ПСП, №16

Система комітетів Конгресу США. Історія розвитку,- Список

перекладів ПСП, №17

Питання структури та діяльності парламентських комісій,-

Список перекладів ПСП, №23

Вибрані матеріали по парламентських комісіях,- Список пере­

кладів ПСП, №42.

Пігенко В. Функції партій та фракцій у законодавчих органах

західних країн. // "Вісник" Програми сприяння парламентові

України, 1997, №4(26)

Розділ IV. Законодавчий процес

121.         Нутап Бауісі N. РиЬііс Ріпапсе: А Сопіетрогагу Арріісаііоп о?

403

 

СТАНОВЛЕННЯ ПАРЛАМЕНТАРИЗМУ В УКРАЇНІ

ТЬеогу {о Роіісу. (Державні фінанси: сучасне застосування теорії до практики), - СЬіса§о, 1983

8ісШІ£ш АшуагНиззаіп. Сопіетрогагу Ви<і§еіагу Зузіетз: Шііесі

8іаіез оґАтегіса, Шііесі Кіп§<іот, Ргапсе, Вгагії апсі Ракізіап

(Сучасні бюджетні системи: Сполучені Штати Америки, Ве­

лика Британія, Франція, Бразилія і Пакистан). - КагасЬі, 1977

\¥іШаУ8ку Аагоп. ВшІ£е(іп§: А Сотрагаїіуе ТЬеогу оі'Вис1§еіагу

Ргосе88Є8. (Фінансове планування: порівняльна теорія бюджет­

них процесів). - Возїоп, 1959

Пігенко В., Рахімкулов Е. Парламентський контроль за бюд­

жетом: подібності і відмінності у практиці різних країн світу. /

/ "Вісник" Програми сприяння парламентові України, 1999,

№ 37-38.

Зраггош Маїкот К. Ітрозіп^ Биііез: Соуегптепі: СЬап§іп§

АрргоасЬ іо Сотрііапсе (Оподаткування: зміни у підходах уря­

ду до принципів відповідності). - Ьопсіоп, 1994

КаЬіп Даск, \¥. Вагїіеу НіШгеіЬ, ОегаИ ]. Міііег. Ви(1§еііп§:

Ропгшіаііоп апсі Ехесиііоп (Фінансове планування: складання і

виконання бюджету). - АЙіепз, 1996

8Шг1іп§ Огоуєг. Мапа^іп^ Ле РиЬііс Зекіог (Управління держав­

ним сектором). - СЬіса§о, 1986

С. Воззо. 1977. "Ьедізіаііуе Ьеасіег," іп Рошегз о{пхе Ргезісіепс^.

1997. ДУазЬіп^іоп Б.С.: Соп§ге88Іопа1 риагіегіу Ргезз.

К. Соіііег. 1997. Веґ\уееп Ше ВгапсЬез: ТЬе \¥Ьііе Ноизе ОШсе

оГШе Ье^ізіаііуе АгГаігз, РіМ8Ьиг§: ипіуегзіїу оі'РіїїзЬигд Ргезз.

В. Кгазпош. 1991. "ТЬе ІтЬаіапсе о£Ро\уєг апд ІЇіе Ргезісіепііаі

Уеіо: А Сазе ґог Ше Иет Уеіо," Нагуагсі Іоитаі оГЬа\у апсі РиЬііс

Роіісу, 8ргіп£: Уоі. 14,   N0. 2.

М. 8Ьи§аП: апсі ]. Сагеу. 1992. Ргезісіепіз апсі АззетЬііез. Кеш

Уогк: СатЬгісІ£е Шіуегзііу Ргезз.

О.Ткаченко. "Вето Президента України: Конституційні осно­

ви, практика і проблеми застосування" // Голос України, 12

серпня, 1999

Писаренко С. Законопроектування. Звіт Канадсько - Українсь­

кої програми законопроектування, - К., 1999

404

 

БІБЛІОГРАФІЯ

Барабаш О. (Упорядник). Законотворення - основна функція

парламенту. - К., 1997

Шрьодер Л., Барабаш О., Білий Л. та інші. Бюджетні повноважен­

ня парламенту. Українські реалії на тлі світового досвіду. - К., 1997

Кислий П. Зміни до Регламенту Верховної Ради у зв'язку з вве­

денням "Дня Уряду України". // "Вісник" Програми сприяння

парламентові України, 1995, № 8,

Білий Л. Бюджетний процес 1996 року. Хроніка подій. //

"Вісник" Програми сприяння парламентові України, 1996,

№ 12(20)

Реформа міжбюджетних відносин і проблеми розвитку подат­

кової системи України: Матеріали науково-практичної конфе­

ренції. - Ірпінь, 1999

Луніна І. Місцеві бюджети України: пошук нових підходів до

проведення реформ // Економіка України. - №3, 1998

Сутортіна В.М. Держава - податки - бізнес. -К., 1992

Розділ V. Контрольний процес

Ткачук А., Агранофф Р., Браун Т. Місцеве самоврядування:

світовий та українськи досвід. - К., 1997

Кислий П. До питання про організацію контрольної діяльності

Верховної Ради України. // "Вісник" Програми сприяння пар­

ламентові України, 1995, № 4

Ткачук А. Місцеве самоврядування в Україні - поняття чи ре­

альність. // "Вісник" Програми сприяння парламентові Украї­

ни, 1995, №7

Кислий П. Контроль державної влади в Україні. // "Вісник"

Програми сприяння парламентові України, 1996, № 8(16)

Барабаш О. Контрольна діяльність парламенту України, 1994 -

1996 роки. // "Вісник" Програми сприяння парламентові Ук­

раїни, 1996, № 10(18)

Ембрі Шері Е. Ревізійні органи законодавчої влади у Західній

Європі. // "Вісник" Програми сприяння парламентові України,

1996, №10(18)

 

СТАНОВЛЕННЯ ПАРЛАМЕНТАРИЗМУ В УКРАЇНІ            

Кислий П. Рекомендації до процедури слухань галузевих про­

блем у комітетах Верховної Ради України. // "Вісник" Програ­

ми сприяння парламентові України, 1996, № 11(19)

Браун Т. Огляд методів контролю виконання бюджету. //

"Вісник" Програми сприяння парламентові України, 1996,

№ 12(20)

Ткачук А. Місцеве самоврядування в Україні після прийняття

нової Конституції України. // "Вісник" Програми сприяння

парламентові України, 1996, № 13(21)

Кислий П. Важливість урядових джерел інформації. // "Вісник"

Програми    сприяння    парламентові    України,    1997,

№ 8(30)

Кислий П. Надання інформації за проектом закону "Про Кабі­

нет Міністрів України". // "Вісник" Програми сприяння парла­

ментові України, 1997, № 8(30)

Білий Л. Контроль як засіб отримання достовірної інформації.

// "Вісник" Програми сприяння парламентові України, 1995,

№ 8(30)

Зарубіжний та український досвід парламентських слухань. //

"Вісник" Програми   сприяння парламентові України, 1997,

№9(31)

Кислий П. Права і обов 'язки народного депутата, його законо­

давча та контрольна діяльність, робота у постійних комітетах

та фракціях. // "Вісник" Програми сприяння парламентові Ук­

раїни, 1998, №2(33)

Кислий П. Контрольні функції Верховної Ради та її комітетів. /

/ "Вісник" Програми сприяння парламентові України, 1999, №2-

3(37-39)

Підготовка і проведення слухань у Палаті представників Амери­

канського Конгресу (переклад Національного Демократичного

інституту Міжнародних відносин). - Вашінгтон - Київ, 1999

Матеріали по парламентських запитах,- Список перекладів

ПСП, №58

Вайз Ч. Чиновництво під парламентським контролем,- Список

перекладів ПСП, №85.

406

 

БІБЛІОГРАФІЯ

Вайз Ч. Коментар до законів США про гарантування доступу

до урядової інформації,- Список перекладів ПСП, №92.

Морман Вільям. Контрольні повноваження парламенту: важ­

ливість різноманітних джерел інформації та аналізу,- Список

перекладів ПСП, №106

Сінклер Том. Повноваження Конгресу на отримання інформації

від виконавчих органів влади.- Список перекладів ПСП, №107

Контроль з боку комітетів Конгресу,- Список перекладів ПСП,

№123

Гарнер Д. Великобритания: центральное и местное управле-

ние. -М.,1984

Харлоф 3. Местнне органьї власти в Европе. - М., 1992

Закон про місцеве самоврядування в Україні: науково - прак­

тичний коментар. - К., 1999

Розділ VI. Діяльність депутатів парламенту

Ткачук А. Абетка депутата, словник найбільш вживаних

термінів та понять, - К., 1999

Свєтова С. Лобізм як процес. // "Вісник" Програми сприяння

парламентові України, 1996, № 14(22)

Шейко П. Правові засади депутатської етики.// "Вісник" Про­

грами сприяння парламентові України, 1997, № 5(27)

Грушанська Н. Правові засади депутатської етики // Право

України, 1997, № 12

Манчуленко Г., Філіпчук В. Народний депутат України: кон­

ституційно-правовий статус // Віче, 1998, №1

Шейко П., Грушанська Н. Правові засади депутатської етики:

світовий досвід та Верховна Рада України // Голос громадяни­

на, 1997, №4

Виноградов С.И. Культура парламентской речи. - М., 1994

Матеріали ПСП ви можете замовити по тел.: 290 8531,290 9538,290 0825.

Деякі матеріали ви також можете дістати засобами Інтернету за адресами: \у\у\у.$реа.іп(1іапа.е<іи/р<1р АУХУШ.изикгаіпе.ог^/рдр/рфриЬк.Ьіті

407

 

СТАНОВЛЕННЯ ПАРЛАМЕНТАРИЗМУ В УКРАЇНІ

408

 

ЗМІСТ

ЗМІСТ

Анотація               2

ПЕРЕДМОВА      З

РОЗДІЛ І. ВИТОКИ ПАРЛАМЕНТАРИЗМУ              11

1.1.          ІСТОРІЯ СТАНОВЛЕННЯ ПРЕДСТАВНИЦЬКОЇ ВЛАДИ .. 11

Давні форми народовладдя і представницької влади.... 11

Народовладдя і представницька влада у Стародавній

Греції     19

Народовладдя і представницька влада у Стародавньому

Римі       25

Представницька влада у Середньовічній Європі        ЗО

Еволюція парламенту Великої Британії        31

Еволюція Конгресу Сполучених Штатів Америки     37

1.2.          СТАНОВЛЕННЯ ПРЕДСТАВНИЦЬКОЇ ВЛАДИ В

УКРАЇНІ               42

Народовладдя і представницька влада в Русі               42

Представницька влада часів Великого князівства

Литовського        45

Влада часів Гетьманщини                50

Центральна Рада 56

Законодавча влада за Гетьманату  62

Влада часів Директорії      65

Верховна Рада УРСР          66

Верховна Рада України     72

1.3.          ОСНОВНІ ЗАСАДИ ПАРЛАМЕНТАРИЗМУ             77

Формування основних ідей парламентаризму           77

Еволюція виборчого права              82

1.4.          ДОДАТКИ ДО РОЗДІЛУ 1              87

Додаток 1.1           87

Додаток 1.2           96

Додаток 1.3           98

РОЗДІЛ II. ПАРЛАМЕНТИ У СИСТЕМІ ОРГАНІВ ДЕРЖАВ­

НОЇ ВЛАДИ         103

409

 

СТАНОВЛЕННЯ ПАРЛАМЕНТАРИЗМУ В УКРАЇНІ

2.1.          ПРАВОВІ ОСНОВИ ДІЯЛЬНОСТІ ПАРЛАМЕНТІВ 103

Законодавчі акти, що регулюють діяльність

парламентів         103

Деякі проблеми урегулювання діяльності

Верховної Ради    108

2.2.          ОСНОВНІ ФУНКЦІЇ ПАРЛАМЕНТІВ           112

Законодавчі функції парламенту   112

Контрольні функції парламенту     115

Установчі функції парламенту       118

Бюджетно-фінансові функції парламенту    122

Внутрішньополітичні функції парламенту  123

Зовнішньополітичні функції парламенту     123

2.3.          ВІДНОСИНИ МІЖ ЗАКОНОДАВЧОЮ І ВИКОНАВЧОЮ

ГІЛКАМИ ВЛАДИ            127

2.3.1.       Парламенти у системі органів державної влади

країн розвинутої демократії             127

Роль Верховної Ради України у системі державного

управління           132

Відносини між Верховною Радою і Кабінетом

міністрів України                133

Відносини між парламентом і Главою держави         136

2.4.          ПАРЛАМЕНТ І СУДОВА ВЛАДА                139

Парламенті Конституційний Суд    139

Парламент і суди загальної юрисдикції        141

2.5.          ПАРЛАМЕНТ І РЕГІОНИ                142

Місцеве самоврядування у державному управлінні.... 142

Парламент і органи місцевих адміністрацій                144

Верховна Рада і місцеве самоврядування в Україні.... 149

Формування місцевих бюджетів    152

2.6.          ДОДАТКИ ДО РОЗДІЛУ II              155

Додаток 2.1           155

Додаток 2.2           156

Додаток 2.3           158

Додаток 2.4           158

410

 

ЗМІСТ

РОЗДІЛ III. СТРУКТУРА ПАРЛАМЕНТІВ І ОРГАНІЗАЦІЯ

ЇХ РОБОТИ          159

3.1.          СТРУКТУРА І ПОРЯДОК РОБОТИ

ПАРЛАМЕНТІВ СВІТУ    159

Однопалатні і двопалатні парламенти           159

Основні органи і підрозділи парламенту      164

Порядок роботи парламентів          166

3.2.          КОМІТЕТИ І ОРГАНІЗАЦІЯ ЇХ РОБОТИ    172

Створення та ліквідація комітетів    172

Система сильних комітетів               177

Система слабких комітетів               180

Система перехідних комітетів          181

3.3.          СТАТУС ФРАКЦІЙ У ПАРЛАМЕНТІ          183

Роль партій у суспільстві  183

Роль фракцій у парламенті              189

3.4.          АПАРАТ              195

Загальні відомості про апарат парламенту  195

Особистий апарат              197

Парламенти без особистого апарату            198

Апарат комітетів законодавчого органу      198

АДМІНІСТРАТИВНА СЛУЖБА   202

ДОСЛІДНИЦЬКА СЛУЖБА           204

КОНТРОЛЬНА СЛУЖБА                205

3.8.          СТРУКТУРА ВЕРХОВНОЇ РАДИ УКРАЇНИ               205

3.8.1.   Основні органи і підрозділи Верховної Ради    205

3.9.          КОМІТЕТИ ВЕРХОВНОЇ РАДИ УКРАЇНИ  207

Конституційні засади утворення комітетів   207

Організація діяльності комітетів      210

Роль комітетів у діяльності Верховної Ради України ..211

3.10.        ФРАКЦІЇ У ВЕРХОВНІЙ РАДІ УКРАЇНИ    214

Організація і ліквідація фракцій      214

До проблеми утворення парламентської більшості  216

3.11.        АПАРАТ ВЕРХОВНОЇ РАДИ УКРАЇНИ     224

3.11.1. Структурні підрозділи апарату Верховної Ради

України 224

411

 

СТАНОВЛЕННЯ ПАРЛАМЕНТАРИЗМУ В УКРАЇНІ

Дослідницька служба        227

Управління справами        230

ІНСТИТУТ ЗАКОНОДАВСТВА ВЕРХОВНОЇ РАДИ

УКРАЇНИ             231

УПОВНОВАЖЕНИЙ ВЕРХОВНОЇ РАДИ З ПРАВ

ЛЮДИНИ             233

РАХУНКОВА ПАЛАТА  235

ДОДАТКИ ДО РОЗДІЛУ III            237

Додаток 3.1           237

Додаток 3.2           239

Додаток 3.3           240

Додаток 3.4           241

Додаток 3.5           243

Додаток 3.6           244

Додаток 3.7           245

Додаток 3.8           247

Додаток 3.9           253

3.15.10.   Додаток 3.10         254

РОЗДІЛ IV. ЗАКОНОДАВЧИЙ ПРОЦЕС      255

4.1.          ОСНОВИ ЗАКОНОДАВЧОГО ПРОЦЕСУ    255

Загальні відомості про законодавчий процес             255

Підготовка законопроекту, законодавча ініціатива    259

Внесення законопроекту до парламенту     260

4.2.          РОЗГЛЯД ЗАКОНОПРОЕКТУ У КОМІТЕТІ              262

Подання законопроекту у комітет 262

Робота над законопроектом у комітеті         262

Слухання у комітетах щодо законопроекту 264

Внесення поправок до законопроекту          270

Супровід справ і законів у комітеті                271

4.3.          РОБОТА НАД ЗАКОНОПРОЕКТОМ НА ПЛЕНАРНОМУ

ЗАСІДАННІ         273

Внесення законопроекту на пленарне засідання        273

Розгляд законопроекту на пленарному засіданні       274

4.4.          РОЛЬ ГЛАВИ ДЕРЖАВИ У ЗАКОНОДАВЧОМУ

ПРОЦЕСІ              280

412

 

ЗМІСТ

4.5.          ПРОЦЕС ПРИЙНЯТТЯ ЗАКОНУ ПРО БЮДЖЕТ      284

Розробка і здійснення податкової політики  284

Стадії бюджетного процесу: бюджетна резолюція і фінан­

сові цикли             291

Бюджетні повноваження Верховної Ради України     297

РОЛЬ КОНСТИТУЦІЙНОГО СУДУ У ЗАКОНОДАВЧОМУ

ПРОЦЕСІ              299

ПРОБЛЕМИ ІЄРАРХІЇ НОРМАТИВНИХ АКТІВ      301

ДОДАТКИ ДО РОЗДІЛУ IV            305

Додаток 4.1           305

Додаток 4.2           306

Додаток 4.3           307

Додаток 4.4           308

Додаток 4.5           309

Додаток 4.6           313

Додаток 4.7           313

Додаток 4.8           315

Додаток 4.9           316

Додаток 4.10         316

Додаток 4.11         320

РОЗДІЛ V. КОНТРОЛЬНИЙ ПРОЦЕС           221

5.1.          КОНТРОЛЬ У ДЕРЖАВАХ СВІТУ                321

Контрольна діяльність парламентів світу     321

Виконання бюджету і контроль      324

5.2.          КОНТРОЛЬ В УКРАЇНІ    334

Контрольні органи в Україні           334

Контрольні повноваження Верховної Ради України ...337

Контрольні повноваження комітетів Верховної

Ради України       338

Слухання посадових осіб у комітетах            339

Депутатські запити, година запитань             344

"День Уряду України"      345

Розслідування      352

Контроль за дотриманням законів органами місцевого

самоврядування 353

413

 

СТАНОВЛЕННЯ ПАРЛАМЕНТАРИЗМУ В УКРАЇНІ

5.2.9.   Контроль за дотриманням законів громадськими органі­

заціями 357

5.3.     ДОДАТКИ ДО РОЗДІЛУ V   361

5.3.1.  Додаток 5.1                361

РОЗДІЛ VI. ДІЯЛЬНІСТЬ ДЕПУТАТІВ ПАРЛАМЕНТУ         363

6.1.          НОРМИ ДЕПУТАТСЬКОЇ ЕТИКИ 363

Правовий статус депутатів               363

Парламентські привілеї     366

Правила поведінки депутатів           370

6.2.          ФУНКЦІОНАЛЬНІ ОБОВ'ЯЗКИ ДЕПУТАТІВ            377

Законодавчі функції депутатів        377

Роль народного депутата у бюджетному процесі      380

Представницькі функції депутатів  381

Контрольні функції депутатів          384

Робота депутатів у фракціях і групах             389

Робота депутатів у постійних комітетах        391

6.3.          РОЛЬ ДЕПУТАТІВ У ПРОЦЕСІ ЛОБІЮВАННЯ        392

Регулювання лобістської діяльності               392

Лобіювання у Верховній Раді України          393

6.4.          ДОДАТКИ ДО РОЗДІЛУ VI            394

Додаток 6.1           394

Додаток 6.2           394

Додаток 6.3           396

БІБЛІОГРАФІЯ   397

ЗМІСТ   409

414

 

ДОВІДКИ ПРО АВТОРІВ

ДОВІДКИ ПРО АВТОРІВ

ПАВЛО КИСЛИЙ

Народився 5 березня 1933 року у селі М-Олександрівка Бориспільського району Київської області.

Вищу освіту здобув у Київському політехнічному інституті (1952 -1957 рр.).

Працював в Інституті проблем матеріалознавства НАН України (1957 -1977 рр.), заступником директора Інституту надтвердих матеріалів НАН Украї­ни (1977 - 1990 рр.).

З 1990 по 1994 рік народний депутат України, Голова Комітету з питань народної освіти і науки.

Захистив кандидатську дисертацію у 1962 році, докторську дисертацію -у 1972 році.

У 1979 році присвоєно наукове звання професора, у 1982 році обрано чле-ном-кореспондентом НАН України, у 1992 році - академіком НАН України.

31977 року - член Міжнародного Планзеєвського товариства, з 1979 року - член Міжнародного інституту нуки про спікання, у 1979 році обрано академі­ком Міжнародної академії кераміки.

З 1985 по 1990 рік - Головний редактор Міжнародного журналу "Сегатіс Іпіетаііопаі".

Автор 12 монографій і довідників, понад 250 наукових праць, понад 150 авторських свідовств на винаходи. З проблем парламентаризму опублікував по­над 10 праць, книгу: "Комітети - основа діяльності законодавчих органів влади".

Заслужений діяч науки і техніки України.

Кавалер орденів "Знак почета", "За заслуги. III ступінь" і медалей "За трудовое отличие", "За трудовую доблесть"

ЧАРЛЬЗ ВАЙЗ

Чарльз Р. Вайз - професор університету штату Індіана у галузі суспільних наук, має магістерський і докторський ступені. Обіймав посаду Президента На­ціональної асоціації відділень суспільних справ і управління, яка акредитує у Сполучених Штатах програми у сфері суспільних справ. Працював головним редактором "Огляду державного управління". Був директором відділу міжуря­дових стосунків Міністерства юстиції Сполучених Штатів, заступником декана відділення суспільних і екологічних досліджень університету штату Індіана.

Чарльз Вайз опублікував численні статті про Верховну Раду України у різних наукових журналах. Він тричі отримував премію імені Вільяма Е. Мошера і фредрика С. Мошера за найкращі наукові статті в "Огляді держав­ного управління".Чальз Вайз нині є керівником науково-дослідного центру при університеті штату Індіана, який вивчає проблеми, пов'язані з Конгре­сом США і керівником Програми сприяння парламентові України.

 

ПАВЛО КИСЛИЙ, ЧАРЛЬЗВАЙЗ

СТАНОВЛЕННЯ ПАРЛАМЕНТАРИЗМУ В УКРАЇНІ

НА ТЛІ СВІТОВОГО ДОСВІДУ

ЛІТЕРАТУРНИЙ РЕДАКТОР Е. Р. Рахімкулов,

Науковий співробітник університету штату Індіана, США

Художнє оформлення та оригінал-макет СП "Інтертехнодрук"

Підписано до друку 25.09.2000; Формат 60x84/16. Папір офсетний. Гарнітура Тайме. Вид 5. Зам. 125

Віддруковано: СП "Інтертехнодрук", Київ, вул. О. Гончара, 30А

«все книги     «к разделу      «содержание      Глав: 8      Главы: <   3.  4.  5.  6.  7.  8.