Розділ XXI Судово-медична експертиза речових доказів

Згідно зі статтею 78 Кримінально-процесуального ко-

дексу України речовими доказами є предмети, які були

знаряддям вчинення злочину, зберегли на собі сліди зло-

чину або були об'єктом злочинних дій; гроші, цінності та

інші речі, нажиті злочинним шляхом, і всі інші предме-

ти, які можуть бути засобами для розкриття злочину і

виявлення винних або для спростування обвинувачення

чи пом'якшення відповідальності.

Вже з визначення поняття речових доказів зрозуміло.

що досить значна їх частина має досліджуватись у лабо-

раторних відділеннях бюро судово-медичної експертизи.

Частина речових доказів має криміналістичний характер.

Це такі, що сприяють: встановленню характеру ушкод-

ження, механізму травми; ототожненню особи, напри-

клад методом зіставлення рентгенограм черепа загиблої

людини з її прижиттєвою фотографією; встановленню

конкретного знаряддя злочину (сокира чи ніж, якими

вчинено вбивство, можуть бути ототожнені за "трасами"

на кістках і хрящах, залишеними їх зазубреними леза-

ми) та інші. Такі речові докази досліджуються у медико-

криміналістичних відділеннях.

Інша група речових доказів має біологічне походжен-

ня, тобто являє собою виділення організму людини чи

тварини або частини їх органів і тканин. Це кров, спер-

ма, волосся, слина, піт, пото-жирові нашарування, сльо-

зи, молоко, молозиво, лохії, навколоплідні води, вагі-

нальні виділення, сировидна змазка, меконій, сеча, а та-

кож нігті, кістки, частки шкіри, м'язової тканини, мозку

та інших внутрішніх органів.

Речові докази біологічного походження досліджують-

ся в імунологічних і цитологічних відділеннях, де працю-

ють фахівці, котрі після закінчення медичних вищих на-

348

вчальних закладів отримали спеціальність судово-медич-

них експертів через інтернатуру, а потім пройшли спеці-

алізацію з судово-медичної імунології, цитології чи кримі-

налістики.

Знання судово-медичної експертизи речових доказів

потрібно кожному лікарю, який згідно з Кримінально-

процесуальним кодексом України може бути залучений

до огляду місця події з вчиненого злочину. Під час огля-

ду місця події лікар-експерт повинен допомогти слідчим

органам у виявленні, правильному забиранні та упакову-

ванні речових доказів, Крім того, він може дати слідчому

кваліфіковані поради щодо правильного зберігання речо-

вих доказів до відправки їх на дослідження та розтлума-

чити можливості судово-медичної експертизи речових

доказів. Це дозволить слідчому направити матеріал на

дослідження у потрібне відділення та поставити доречні

питання на вирішення судово-медичного експерта.

Пересилати вилучені на місці пригоди речові докази

слідчий повинен разом зі своєю постановою. Водночас

речові докази, отримані судово-медичним експертом під

час розтину чи при обстеженні потерпілих та обвинува-

чених осіб (кров, мазки та тампони з вмістом піхви, ро-

тової порожнини, прямої кишки, змиви з статевих орга-

нів підозрюваного у зґвалтуванні І деякі інші), як прави-

ло, направляються до відповідних відділень самим

судово-медичним експертом разом з направленням, а

отримані результати дослідження враховуються ним при

складанні підсумків чи заключної частини висновків

експерта.

Виявлення та збирання

слідів біологічного походження

Оскільки судово-медичний експерт або лікар-експерт

допомагають слідчому у виявленні слідів біологічного по-

ходження, вони повинні добре знати, де ці сліди шукати

та який вони можуть маги вигляд.

— Якщо через нанесені рани витекла велика кіль-

кість крові, то на місці події утворюються калюжі, а піс-

ля їх усмоктування та висихання на великій площі зали-

шаються темно-коричневі кірки.

349

— При падінні крапель крові на горизонтальну пло-

щину утворюються плями. Якщо краплі падають з не-

значної висоти, плями мають круглу форму, а із збіль-

шенням висоти падіння краї плям стають зазубленими

тим більшою мірою, чим з більшої висоти краплі пада-

ють. Врешті-решт плями набувають зірчастої форми.

— Плями від бризок з предмета, що рухається, чи від

падіння крапель на похилу площину мають форму знаків

оклику. Причому їх гострі кінці вказують напрямок руху

предмета, з якого падали бризки, а на похилій площині

гострі кінці спрямовані вниз.

— Патьоки на вертикальних і похилих поверхнях ха-

рактеризуються тим, що їх нижня частина завжди товща

за верхню і через те темніша.

— Помарки та мазки утворюються при витиранні

вкритих кров'ю рук чи знарядь травми о рушники, ган-

чірки тощо або від притиснення до них предметів, за-

бруднених кров'ю.

— Від притиснення вкритих кров'ю рук, ніг чи взуття

до якихось площин чи предметів утворюються відбитки,

за якими іноді можна ототожнити особу.

— Плями, що просочують одяг, оббивку меблів, ки-

лими й таке інше, можуть утворитися при попаданні на

них значної кількості крові.

Нерідко сліди крові замиваються, і їх можна виявити

у помийних відрах і тазах у вигляді води рожевого за-

барвлення. У разі замивання слідів крові на підлозі,

останні можуть зберігатися під плінтусами, у шпаринах

між дошками, під підлогою. Плями крові на стелі і сті-

нах часто забілюють або заклеюють шпалерами. Іноді

злочинець залишає помарки чи відбитки закривавлених

рук на водопровідних кранах, дзеркалах, одвірках, двер-

них замках тощо. На одязі сліди крові, яких намагались

позбутися, найчастіше зберігаються на внутрішніх по-

верхнях манжетів, кишень, застібки штанів, на носових

хустках, краватках, у рантах взуття. На знарядді злочи-

ну кров може бути виявлена, наприклад, у місцях з'єд-

нання клинка ножа з рукояткою, молотка з ручкою то-

що. У підозрюваної особи або у жертви кров може зали-

шитися у піднігтьовому вмісті.

350

Для виявлення крові на темних тканинах чи поверх-

нях предметів треба застосовувати добре освітлення, ча-

сом — бокове або відбите. На світлих поверхнях сліди

крові, навіть замиті, можна виявити в ультрафіолетових

променях внаслідок того, що фарбуюча речовина крові,

поглинаючи промені, набуває темно-коричневого кольору

і стає схожою на оксамит.

Своєрідного вигляду набувають сліди крові, якщо ре-

чові докази, на яких вони мають місце, перебували у во-

логому середовищі: вони загнивають, покриваться пліс-

нявою, стають сірими чи зеленуватими. На сонці кров'я-

ні плями вигоряють, набуваючи вигляду іржі.

Зазначені явища спричинені тим, що під впливом зов-

нішніх факторів змінюється склад гемоглобіну, котрий

розпадається з утворенням дериватів. Це і обумовлює

колір слідів крові. Так, оксигемоглобін має червоний ко-

лір, відновлений — темно-червоний, метгемоглобін —

коричневий, гематин — буро-коричневий, гематопорфі-

рин — буро-сірий, а сульфгемоглобін — зеленуватий.

Трапляється, що за сліди крові приймають плями фарби

або соку ягід, які мають червоний або коричневий колір.

При пошуках слідів на великих площах доцільно за-

стосувати методи попереднього виявлення крові. Про

опромінення ультрафіолетовими лампами вже йшлося.

Недоліками такого методу є те, що він дозволяє виявити

сліди крові лише у темряві, тільки на світлих поверхнях,

потребує наявності джерела струму і ультрафіолетового

випромінювання на місці події, що не завжди можливо

забезпечити. Можна використовувати й хімічні реакції

на ферменти крові — католазу та пероксилазу, які з пе-

рекисом водню утворюють білу дрібнобульбашкову піну

внаслідок виділення кисню, а з бензидином — набува-

ють синього забарвлення.

Якщо сліди чи плями, щодо яких є підозра, що вони є

слідами крові, містяться на великих предметах (одяг,

знаряддя праці, злочину тощо), то Ці предмети вилуча-

ються цілком. Від громіздких предметів береться їх фраг-

мент (шматок штукатурки, частина дошки з підлоги, де-

таль транспортного засобу) або робиться зіскоб на чис-

тий папір чи змив на чисту марлю, змочену водою і

після змивання висушену. Сніг, просякнутий кров'ю,

351

зав'язується у вузлик з кількох шарів марлі, котрий кла-

дуть на чисту фарфорову тарілку, і розтоплюється при

кімнатній температурі. Потім марля з кров'ю, що на ній

осіла, висушується (теж при кімнатній температурі) і з

контролем чистої марлі, як і в разі змиву на марлю, на-

правляється на дослідження.

Сліди спернальної рідини, найчастіше у випадках

зґвалтування або розпусних дій, виявляються на постілі

(ковдри, простирадла); на одязі потерпілої, особливо на

білизні; на тілі зґвалтованої (на шкірі живота, лобка,

стегон). Інколи сліди сперми вдається виявити на місці

вчинення статевого злочину — у парку, лісі тощо, якщо

потерпіла особа точно вказує таке місце. Підсохлі спер-

мальні плями мають білястий колір, тканинам ці виділен-

ня надають щільність накрохмаленої білизни. Краще ви-

являються на темних тканинах і предметах.

За необхідності застосовується ртутно-кварцова лам-

па, у променях якої спермальні плями дають білясто-бла-

китну флюоресценцію. Білизну з підозрою на спермальні

сліди Забирають цілком; з грунту зрізають тонкий шар, з

тіла роблять змиви на марлю фізіологічним розчином

або водою. Вагінальний вміст беруть на марлеві тампо-

ни, з яких відразу ж готують мазки на предметне скло.

Змиви і тампони обов'язково направляють на досліджен-

ня висушеними та з контролем марлі.

Волосся має значення як речовий доказ у разі вчи-

нення тяжких злочинів (вбивств, зґвалтування, нанесен-

ня тяжких тілесних ушкоджень). На місці події можуть

виявлятися як поодинокі волосини, так і їх пучки.

Важливим речовим доказом є волосся, виявлене в руках

жертви, на білизні зґвалтованої і т. ін., бо воно мо-

же належати злочинцеві. Волосся, що може походити

від потерпілої особи інколи виявляється на одязі пі-

дозрюваного.

Забирати волосся можна або пальцями, або пінцетом

з гумовими наконечниками, щоб не пошкодити об'єкти.

Кожна волосина, знайдена окремо, вміщується в окре-

мий конверт або пакет з чистого паперу, складений, як

упаковка аптечного порошку. Пучки волосся забирають-

ся разом. На кожному конверті чи пакеті робиться на-

пис із зазначенням місця виявлення волосся і його

352

можливого відношення до вчиненого злочину. Як зразки

забираються волосся жертви та підозрюваної особи. З

трупів волосся виривається, у живих осіб зрізається

ножицями. На голові зразки беруться по 8—10 волосин

з п'яти ділянок: лобної, тім'яної, потиличної і двох

скроневих.

Інші виділення організму та його тканини забирають-

ся за тими самими правилами, що й вищенаведені.

Всі виявлені на місці події речові докази з слідами

біологічного походження передаються слідчому. Якщо

вони вологі, то висушуються при кімнатній температурі.

На місця, де в плями з кірочками крові, накладається

чистий папір, чиста тканина чи целофанова плівка, які

обшиваються кисетним швом, ідоб запобігти руйнуван-

ню та втраті слідів. Кожна річ окремо загортається у па-

пір, потім зібрані речові докази вміщуються у тару (фа-

нерний ящик, картонна коробка). Туди кладуть зразки

крові від трупів і живих осіб.

У живих осіб кров беруть у маніпуляційному кабінеті

поліклініки на підставі постанови та у присутності двох

понятих. Кров беруть шприцем з ліктьової вени у кіль-

кості 5 мл, вміщують у стерильний флакон, котрий щіль-

но закривають пробкою і заклеюють смужками паперу з

відтиском печатки слідчого. Забирання крові оформля-

ється протоколом, який підписують слідчий і поняті. В

ящик чи коробку з речовими доказами вкладається по-

станова про призначення судово-медичної експертизи,

протокол огляду місця події та перелік речових доказів.

Коробка чи ящик запаковується за принципом пошто-

вих відправлень, щоб запобігти підміні чи вилученню ре-

чових доказів. Для цього посилку перев'язують навхрест

тонкою мотузкою, кінці якої заливають сургучем з від-

тиском печатки слідчого. Доставку здійснюють сам слід-

чий, спеціальний кур'єр або пошта.

Отримавши речові докази, судово-медичний експерт

імунологічного (цитологічного) відділення перевіряє ці-

лісність упаковки, потім у присутності понятих (співро-

бітники відділення) розпаковують посилку і наявні речо-

ві докази звіряють з їх переліком. У разі відсутності

якоїсь речі про це складають акт у двох примірниках,

12 9-259

353

котрі підписують експерт та поняті. Один примірник

надсилається слідчому.

Дослідження слідів крові. Направляючи на дослід-

ження речові докази з плямами, щодо яких є підозра, що

це — сліди крові, слідчий ставить перед експертами такі

запитання:

— чи є на вилучених предметах сліди крові;

— якщо наявність крові встановлено, то походить во-

на від людини чи тварини (і якої саме);

— чи можна встановити належність крові конкретній

особі.

Значно рідше слідчі органи інтересують такі деталі:

— кровотечею з якої ділянки організму утворені сліди;

— походить кров від чоловіка чи жінки;

— належить кров дорослій людині чи новонародженому;

— чи не утворені сліди крові вагітною або породіллю;

— якою кількістю крові утворено слід;

— коли утворені сліди крові;

— походить кров від живої особи чи від трупа;

— який механізм утворення слідів крові (виходячи з

їх форми) та деякі інші.

Встановлення наявності крові у слідах. Методи

дослідження, про які йшлося вище, застосовують у лабо-

раторних умовах тільки в разі відсутності видимих плям.

В інших випадках застосовують доказові методи: мікро-

кристаличні реакції (наприклад утворення кристалів со-

лянокислого геміну при додаванні до зіскобу з плямами

крові на предметному склі кількох кристалів кухонної

солі та краплі оцтової кислоти з наступним нагріванням

у полум'ї спиртового пальника; кристали, що спосте-

рігаються Під мікроскопом, мають вигляд жовто-корич-

невих паралелограмів); хроматографії на папері та

спектральний.

Найбільш поширеним є спектральний метод дослід-

ження — отримання абсорбційних спектрів похідних ге-

моглобіну. Найбільшу спектральну чутливість мають по-

хідні гемоглобіну — гемохромоген та гематопорфірин.

Гемохромоген отримують шляхом обробки часток крові

33%-ним розчином КОН та відновника (гідросульфіт

натрію чи іншого). Через кілька хвилин під мікроскопом

у препараті знаходять утворення круглястої форми чер-

354

вонувато-оранжевого кольору — так звані кулі гемохро-

могену. При дослідженні цих куль за допомогою мікро-

спектронасадки "АУ-16" отримують спектр гемохромоге-

ну, що характеризується двома смугами поглинання у

жовто-зеленій частині спектра між лініями Фраунгофера

Д і Є: ліва — вузька смуга інтенсивно-чорного кольору,

а права більш широка темно-сіроГО кольору.

Відсутність у матеріалі спектра Мімохромогену не

означає відсутності крові і може бути обумовлена розпа-

дом гемоглобіну, що вже 'минув цю стадію. У такому ра-

зі треба отримати спектр гематопорфірину — останньої

стадії у перетворенні гемоглобіну. Для цього до зіскобу

плями крові додають 1—2 краплі концентрованої сірча-

ної кислоти. Реакція проводиться на предметному склі

під покривним склом. Через кілька хвилин під мікроско-

пом у прохідному світлі спостерігаються ділянки малино-

вого забарвлення, яке і дає спектри гематопорфірину —

дві смуги поглинання у жовто-зеленій частині спектра

між лініями Фраунгофера С і Є, тобто вони зміщені влі-

во порівняно зі спектром гемохромогену. Спектри розчи-

неної крові можна вивчати у прохідному світлі за допо-

могою спектроскопа прямого бачення. Дослідження мож-

на проводити також спектрофотометричним методом.

Якщо встановлено, що у слідах на предметах € кров,

переходять до визначення її видової належності. Досить

часто підозрювана особа, не епроСТоЬуЮЧИ наявності

плям крові на одязі чи інших предметах, С'тШрДЖуе, що

це кров свійських або диких тварин чи ПтІйІІіИ. ДЛЯ до-

слідження застосовують імунологічні реакції, ШО Дозво-

ляють встановлювати належність не конкретно крові, а

білка. Це реакції преципітації, анафілаксії та зв'язування

комплемента.

Найбільшого поширення у судово-медичній експерт-

ній практиці набула реакція преципітації, яка полягає в

утворенні осаду на межі двох середовищ — преципітину

та преципітиногену. Як преципітин виступає сироватка

від тварин (кролі, вівці), парентерально імунізованих си-

роваткою крові людини або тварини, на білок якої по-

трібно отримати преципітуючу сироватку. Преципітино-

ген — кров людини чи досліджуваної тварини або ви-

12* 355

тяжка з плями крові тваринного походження. Феномен

реакції преципітації відкритий Ф. Я. Чистовичем (1899) і

запропонований до застосування у судово-медичній екс-

пертизі Уленгутом (1901).

Преципітуючі сироватки мають використовуватися

тільки у зазначений, на етикетці термін і при цьому бути

прозорими, специфічними та мати високий титр. Прозо-

рість потрібна при реакції у рідкому середовищі, бо при

наявності муті не буде видно специфічного осаду. Специ-

фічність означає, що осад має утворюватись тільки з тим

видом білка, яким імунізована тварина. Щоправда, виго-

товляються групоспецифічні сироватки, тобто, приміром,

сироватка, що реагує на білок дрібної рогатої худоби,

має давати преципітацію з білком будь-якого представни-

ка цього виду.

Титр сироватки — це мінімальна концентрація гемо-

логічного антигену в сироватці, за якої можливе утво-

рення осаду за певний проміжок часу (при концентрації

1:10000 осад має утворитися протягом 10 хвилин з по-

чатку реакції).

Реакція може здійснюватись у рідкому або твердому

середовищі. В імунологічних відділеннях переважно за-

стосовується метод зустрічного імуноелектрофорезу

(електропреципітації) як досить чутливий, швидкий і на-

дійний. Імуноелектрофорез відбувається у твердому се-

редовищі (прозорий агар), що допускає використання

мутних преципітуючих сироваток. Для здійснення реак-

ції застосовують скляну пластинку з налитим на неї ша-

ром розтопленого агару, в якому через 10—15 хвилин

після остигання роблять спеціальним пробійником пара-

лельні ряди чашечок. Чотири чашечки першого ряду за-

повнюють сироваткою, що преципітує білок людини, а

відповідно їм чашечки другого ряду послідовно заповню-

ють: витяжкою з досліджуваної плями; з предмета-носія;

розчином сироватки людини (антиген) та фізіологічним

розчином, яким здійснювали витяжку. Третій ряд запов-

нюють сироваткою, що преципітує білок якоїсь тварини

(наприклад свині), а четвертий — витяжкою з досліджу-

ваної плями, з предмета-носія, розчином сироватки, що

преципітує білок свині, і фізіологічним розчином. У

356

п'ятому й шостому рядах ставиться реакція на білок ін-

шої тварини, наприклад якогось домашнього птаха. По-

тім пластинка вміщується в камеру для імуноелектрофо-

резу і за допомогою буферного розчину та смужок філь-

трувального паперу система підключається до джерела

електроструму, причому анод розміщується з боку іму-

нопреципітуючих сироваток. Реакція протікає при кім-

натній температурі, силі току ЗО—32 мА та напрузі

250—300 В. Час протікання реакції преципітації стано-

вить 20—25 хвилин. Преципітин сироватки та прецепі-

тиногени плями крові дифундують в агарі і, якщо є гомо-

генними, то на межі їх стикання утворюється осад у ви-

гляді білястих смуг преципітату. Якщо ж преципітин і

преципітиногени гетерогенні — осаду не буде.

Належність білка людині можна вважати доведеною,

якщо осад утворюється при реакції між витяжкою з пля-

ми і сироваткою, що преципітує білок людини, за відсут-

ності позитивної реакції між витяжкою з плями та сиро-

ватками, що преципітують білок досліджуваних тварин,

а також — між витяжкою з предмета-носія і сироват-

кою, що преципітує білок людини. Реакція преципітації в

агарі може застосовуватись у випадках, коли не вдаєть-

ся позбавитись від муті у витяжках з плями та преципі-

туючої сироватки.

У разі, якщо крові у плямі мало або кро* дуже зміни-

лась під впливом зовнішнього середовища, ДЛЯ встанов-

лення її видової належності доцільно застосовувати ре-

акцію зв'язування комплемента або метод хроматографії

на папері. При значних змінах крові використовується

метод імунофлюоресценції: Преципітуючі сироватки пе-

ред застосуванням обробляються флюорохромом, внаслі-

док чого отриманий в результаті реакції преципітин

світиться. Інколи застосовується метод емісійного спек-

трального аналізу, коли видова диференціація базується

на різниці у вмісті в крові людини та тварин неорганіч-

них елементів.

Таким чином, на основі результатів двох дослід-

жень — встановлення наявності крові та видової належ-

ності білка судово-медичний експерт може зробити ви-

357

сновок про походження плями крові від людини чи кон-

кретної тварини.

Встановлення можливості походження крові

від конкретної людини

Оскільки групова, типова, резус-належність у бага-

тьох людей збігається, встановити на сьогодні походжен-

ня крові від конкретної людини практично неможливо. Є

можливість лише не виключити підозрюваного або обви-

нуваченого з кола людей зі схожими характеристиками

крові. Водночас якщо, наприклад, групові антигени за-

гиблої людини не збігаються з антигенами крові, що ви-

явлена на одязі підозрюваного, то останній категорично

виключається як убивця.

Зараз відомі і можуть досліджуватись численні анти-

гени еритроцитарних, сироваточних і ферментних сис-

тем крояі людини, котрі успадковуються від батьків. Ан-

тигени еонтроцитарних систем це:

— АВО — ізосерологічна система, що обумовлює

групову Належність крові. Комбінації антигенів А, В, О

(Н) та сироваточних ізогем аглютимінів L і В утворюють

чотири групи крові.

— MN — ізосерологічна система, яка обумоволює

типову належність крові. Фактори цієї системи у різних

комбінаціях утворюють дев'ять сполучень.

— Резус (Иі)-система налічує шість основних факто-

рів (С, Д, Є — резус-позитивні) і (с, d, е — резус-нега-

тивні).

Крім того, відомі такі еритроцитарні системи як Р,

Кеолл (К), Кідд (Jk) Фаффів (Fy), Дієго (Diego), Льюїс

(Le), Ласерн (Lu).

Поряд з еритроцитарними системами для диференцію-

вання крові застосовують:

— сироваточні системи (гаптоглобін, гетаглобулін

(Gm), ліпопротеїни (Ag), групоспецифічний компонент

(Ос);

— лейкоцитарну систему, що нараховує кілька десят-

ків антигенів;

— ферментну систему. У судово-медичній експертній

практиці знайшло застосування виявлення ізоферментів

358

— кислої фосфатази, еритроцитів, холінестерази, фос-

фатдегідрогенази.

Всього у крові є понад сто антигенних та ізогемаглю-

тинінних факторів, котрі утворюють таку велику кіль-

кість комбінацій, що оклад крові можна вважати такою

самою неповторною характеристикою кожної людини, як

і малюнок її папілярних ліній. На жаль, у плямах крові

виявляються далеко не всі фактори.

Судово-медичному  ексдерту-імунологу  доводиться

досліджувати як рідку кров ВІД ЖИВИХ осіб чи трупів, так

і суху (в плямах).           ,        ,

Рідка кров досліджується для визначення наявних ан-

тигенів іізогемаглютинінів. Спочатку 'й центрифугують і

з еритроцитів готують 1%-ний завис. Потім його переві-

ряють сироватками крові групи В, що містить ізогема-

глютинін а, та групи А, де міститься ізогемаглютинін р.

Реакція аглютинації з а виявляє антиген А, а з Р — В.

Сироватку ж Крові досліджують 1%-ним зависом відомих

еритроцитів групи А та В, що дає можливість виявити від-

повідно а або Р. Сукупність виявлених антигенів та ізоге-

маглютинінів і визначає групу рідкої крові.

Таблиця М 7

Встановлення групи рідкої крові

Досліджувані еритроцити   Досліджувана сироватка      встановлена група крої

+а        +Р       +А       +8       

—        —        +          +          ОврО)

+          —        —        +          Ap (11)

—        +          +          —        Ba(lll)

+          +          —        —        АВ (IV)

При дослідженні сухої крові теж застосовують методи

виявлення ізогемаглютинінів та антигенів. Спочатку ме-

тодом Латтеса (покривного скла) виявляють ізогемаглю-

тиніни, для чого зскріби з плями або 3 шматочки з пред-

метом-носієм вміщують на предметне скло і під покрив-

ним склом заливають 0,1%-ним зависом еритроцитів,

відповідно А, В та О. Паралельно ставиться реакція на

359

предмет-носій (без слідів крові). Аглютинація з зависом

еритроцитів А або В за відсутності такої з еритроцита-

ми О та у пробах з предметом-носієм, вказує на наяв-

ність у плямі ізогемаглютинатів а або Р.

Потім виявляють антигени методом абсорбції ізоге-

маглютинінів у кількісній модифікації. Для цього три на-

важки з плями по 50 мг, подрібнені і вміщені у пробір-

ки, заливають 0,3 мл сироваток а, р та анти-0 (отрима-

на шляхом імунізації тварин антигеном О). Причому

сироватки беруть строго обумовленого титру — 1/32.

Якщо, наприклад, у плямі є антиген А, то ізогемаглюти-

нін а сироватки зв'яжеться з ним. Для виявлення цього

за допомогою 1%-ного завису еритроцитів групи А пере-

віряють титр використаної сироватки. Втрата здатності

сироватки викликати аглютинацію одноіменних еритро-

цитів або значне зниження її титру підтвердить наяв-

ність у плямі антигенів А. За тим же принципом виявля-

ються антигени В і О.

Якщо у розпорядженні експерта дуже мало досліджу-

ваного матеріалу, то можна застосувати метод абсорбції-

елюції, який дає можливість виявити антигени у ниточці

довжиною 0,5 см. Реакція виконується на ввігнутому

склі. Спочатку ниточка заливається метиловим спиртом,

який фіксує кров на тканині. Зруйновані частки крові й

залишки спирту вимиваються фізіологічним розчином.

Потім ниточку заливають сироваткою а. Якщо у крові є

антиген А, то утворюється комплекс антиген — антиті-

ло. а залишки сироватки знов змивають фізіологічним

розчином. На наступному етапі ниточку знов заливають

ізотонічним розчином хлориду натрію і скло вміщують у

термостат при температурі 56'С, що забезпечує елю-

цію — роз'єднання антигену та ізогемаглютиніну. І, на-

решті, до елюату додають завис еритроцитів А, котрий з

вивільненими ізогемаглютинінами дає реакцію аглютина-

ції. Після відмивання ниточки в ній таким самим чином

виявляють антиген В.

Для виявлення антигенів подекуди застосовують ре-

акцію змішаної аглютинації. Принцип виявлення інших

факторів крові в основному теж грунтується на здатнос-

ті утворювати комплекси антиген—антитіло. Іноді для

встановлення антигенів, наприклад О, використовують

360

не сироватки, а так звані фітаглютиніни або лектіни

(утворення білкової природи), що містяться в насінні

деяких рослин.

Дослідження крові

з метою вирішення інших питань

Рідку кров досить часто доводиться досліджувати у

випадках спірного батьківства, материнства, підміни або

викрадення дітей.                  ^

Виходячи з того, що властивості ерйтроцитарних, си-

роваточних, лейкоцитарних І ферментних систем успад-

ковуються від батьків, у крові дітей можуть бути тільки

ті фактори, які є у обох батьків або хоча б мають місце

в одного з них. Одночасно забирають і досліджують кров

.дитини та осіб, що вважають себе (або дійсно є) її бать-

ками- Якщо в крові дитини виявляється фактор, що від-

сутній у матері і у чоловіка, що припускається як бать-

ко, то цей чоловік категорично виключається з кола об-

винувачуваних. Коли ж навіть всі досліджені фактори

крові дитини збігаються з кров'ю гаданого батька, то і

тоді він лише не виключається як можливий батько, але

категорично стверджувати цього не можна, бо дуже ба-

гато людей можуть мати однакову групу, тип, резус-на-

лежність та інші властивості крові. Як правило, можли-

вість походження дітей від конкретних батьків визна-

чається за спеціально складеними таблицями.

На сучасному етап) розвитку судово-медичної експер-

тизи все ширше використовується геногипоскопічний

метод встановлення походження дитини від конкретних

батьків. Метод може застосовуватись при експертизі

як крові, так й інших тканин. Перші спроби іденти-

фікації цим способом виконані англійським ученим

А. Дж. Джеффрейсом у середині 80-х років.

Метод базується на тому, що дезоксирибонуклеїнова

кислота (ДНК) як носій спадкової інформації має індиві-

дуальну будову окремих ділянок своєї молекули. Ці ді-

лянки названі гіперваріабельними. Структури ДНК роз-

міщуються в ядрах клітин і складаються з молекул.

Спадкова інформація молекул ДНК, а отже, і будова гі-

перваріабельних ділянок, властива не тільки крові, а й

іншим органам і тканинам тіла конкретної людини, при-

361

чому ці ділянки зберігаються упродовж всього життя,

збігаючись тільки в однояйцевих близнят. Виходячи з

цього метод генотипоскопічної ідентифікації — найбільш

універсальний. Нині він ще не набув широкого розпов-

сюдження і застосовується, переважно, у науково-до-

слідних установах.

Дослідження смадається з кількох основних етапів:

1. З матеріалу для дослідження вилучають молекули

дезоксирибонуклеїнової кислоти.

2. Проводять рестрикцію (розділення, фрагментацію)

молекул' ДНК за допомогою ферментів ендонуклеаз

(рестркІСтІМії1,;" ЯКІ розділяють молекулу у строго заданих

місцях, 6Ьці|6|Цщо ДО своєї хімічної природи. Внаслідок

рестрикції '''''уїмЬіоеться суміш табфрагментів молекул

ДНК. які ВІДІ^ИІІІОТЬСЯ своєю довжиною, табскладом, а

отже, й молекулярною вагою.

3. На цьо»(У етапі відбувається розділення утворених

фрагментів методом електрофорезу в спеціальному сере-

довищі— гелі. Сутність електрофоретичного розділення

полягає В тому, що фрагменти молекул ДНК під дією

електричного струму віддаляються від стартової позиції

суміші на різну відстань. Інтервал між окремими кон-

кретними фрагментами ДНК і стартовою позицією стро-

го закономірний. Принцип розгонки — чим менша пито-

ма вага фрагмента, «тим на більшій відстані від стартової

позиції він зупиниться.

4. Утворені на електрофоретичній платівці смуги кон-

центрації окремих фрагментів молекул обробляють спеці-

альними зондами — радіоактивними ізотопами або нера-

діоактивними мітками, що дозволяє виявити поліморфні

фрагменти. Вони відображуються на спеціальних мем-

бранах у вигляді набору смуг різної ширини, які відпові-

дають числу й виду гіперваріабельних фрагментів ДНК.

Розміщення окремих смуг кожної людини індивідуальне.

Порівнюючи смуги розміщення фрагментів ДНК крові

матері, дитини та особи, досліджуваної на батьківство,

можна дуже точно й однозначно стверджувати або запе-

речувати походження дитини від конкретних батька й

матері.

Безумовно, цей метод досить надійний і дуже пер-

спективний, тим більш, що він дає змогу досліджувати

362

будь-які тканини людського організму і вирішувати пи-

тання ототожнення особи не тільки у випадках спірного

батьківства, материнства чи підміни дитияи.

Навіть у випадках, коли внаслідок гнильних змін руй-

нуються молекули ДНК, шо призводить до нестачі

матеріалу дослідження, його можна накопичити. Нако-

пичення матеріалу відбувається 'методом реакції ланцю-

гової полімеризації (імплікації), що полягав у багаторазо-

вому копіюванні тих фрагментів ДНК. які е у розпоря-

дженні дослідника. Знаючи закономірність будови ДНК,

накопичують достатню кількість фрагментів, після чо-

го починають дослідження гіперваріабельних ділянок

молекул.

Встановлення регіонального походження крові здій-

снюється шляхом мікроскопії витяжок з ЇЇ плям. Харак-

терні для того чи іншого органа включення вказують на

ділянку, з якої походить кров. Так, при легеневих крово-

течах у крові виявляються клітини циліндричного епіте-

лію бронхів; при кровотечі з прямої кишки — включен-

ня часток калу і слизу; маточні кровотечі відрізняються

вмістом клітин ендометрію, причому за їх виглядом і бу-

довою можна навіть встановити фазу циклічних змін, що

відбуваються у матці. Крім того, менструальну кров ха-

рактеризує підвищений вміст фібрннолізину.

Кров новонародженої дитини характеризується тим,

що її гемоглобін (так звяшЛ ^l^Ah^^^^        до-

сить стійкий до дії лугів 1 томун4-і|і^^      червоно-

го кольору, тоді як гемоглобін дорбслоіі людини під дією

такого самого 33%-ного ровчину ^aOHJB<|flyMC буро-ко^

ричневого кольору внаслідок переход оіМІ^^        у

лужний метгемоглобін, котрим можна •МЯВИТМ не тільки

за зміною кольору, а й за допомогою спектроскопа.

Походження плями крові від вагітної може встанов-

люватись через шість тижнів після зачаття до одного

місяця після пологів шляхом видения Інфантильним бі-

лим щурам витяжки з плями крові, що викликає швидкі

зміни у статевих органах тварин (за Тесаржем). Реакція

обумовлена наявністю у крові вагітних фермента оксито-

цінази.

Інколи виникає необхідність встановити належність

крові: чоловіку або жінці. Питання вирішується мікро-

363

скопічним дослідженням лейкоцитів, ядра яких у жіно-

чій крові мають виростки у вигляді ракеток, барабанних

паличок і гачків. В ядрах лейкоцитів чоловіків таких

утворень або немає зовсім, або дуже мало.

Для вирішення питання про кількість крові, що утво-

рила слід на місці пригоди, може бути застосована мето-

дика Штрассмана—Цімке. Беруть, наприклад, один ку-

бічний дециметр грунту, просякнутого кров'ю, і в безпо-

середній близькості від ділянки, просякнутої кров'ю, —

такий самий об'єм грунту без крові, за умови, що грунт

.однакового складу й щільності. Обидві проби висушу-

ються у термостаті до постійної маси. Різниця у масах

проб є наслідком наявності в одній з них сухої крові.

Потім визначають увесь об'єм грунту, просякнутого

кров'ю, і виходячи з того, що один літр крові утворює

221 г сухого залишку, роблять перерахунок на об'єм рід-

кої крові.

Давність утворення плями крові Вейніг, Шейнер

0954) запропонували встановлювати за шириною смуги

хлоридів, які дифундують з плями — спочатку на її пе-

риферію, а потім — за її межі. Чим старіша пляма, тим

ширше смуга. Для того, щоб смуга стала видимою, пля-

му занурюють в 1%-ний розчин азотнокислого срібла.

Давність походження кров'яної плями встановлюють, по-

рівнюючи ширину утвореної смуги з еталонами.

Доведення походження крові від трупа базується на

наявності в ній великої кількості ферментів, яких немає

в крові живої людини.

Дослідження виділень організму людини

' Найчастіше судово-медичному експертові доводиться

мати справу з такими виділеннями, як сперма, слина,

піт, сеча.

Сперма може досліджуватись у рідкому стані (натив-

на), як правило, при вирішенні питання про можливість

запліднення та в аліментних справах. Частіше ж дово-

диться досліджувати плями сперми у справах про зґвал-

тування та розбещення. Про методи виявлення спер-

мальних слідів на місці події вже йшлося, а застосову-

ються вони в імунологічних відділеннях. Наприклад,

суміш йоду та йодистого калію з зскрібком плями утво-

36.1

рюють кристали йодхоліну, що мають коричневий колір і

роздвоєні кінці (реакція Флоранса).

Для визначення спермального походження плями не-

обхідно мікроскопічним шляхом знайти хоча б один ці-

лий сперматозоїд. Робота ця не проста, бо у сім'яній рі-

дині, що потрапила у піхву, головки сперматозоїдів дуже

швидко відокремлюються під впливом звичайно сапрофі-

туючої там синьогнійної палички. У сухих же плямах

головки можуть просто відламумтись. Відокремлені ж

головки легко сплутати з ядріми епітелію піхви, які

мають овальну форму і часто забарвлені у такі самі

кольори.

Звичайно з плями беруть зскріб або ниточку, яку

роз'єднують на волокна на предметному склі, а потім

фарбують розчином еритрозину, метиленової синьки, ге-

матоксиліну чи іншими барвниками або обробляють

флюорохромами (аурамін 00, акридиновий оранжевий).

Використання флуорохромів полегшує процес виявлення

сперматозоїдів, хоча потребує застосування люмінес-

центного мікроскопа. Інколи спермальні корочки роз-

м'якшують у розчині аміаку, а після центрифугування з

осаду роблять мазки на предметне скло, які фарбують і

вивчають під мікроскопом.

У разі, якщо цілі сперматозоїди не виявляються, мо-

жуть застосовуватись емісійно-спектральне дослідження,

метод електрофорезу, гістохімічне виявлення ДНК або

біохімічне виявлення холіну та сперміну, яких багато у

сперматозоїдах.

Коли доведено слермальне походження плями, пере-

ходять до встановлення її групової належності. Виходячи

з того, що антигени, властиві крові особи, містяться у

всіх виділеннях і тканинах останньої, їх визначають ме-

тодом абсорбції аглютининів у кількісній модифікації. У

людей неоднаковий вміст актигенів у виділеннях, через

що розрізняють виділителей та невиділителей.

Ступінь виділительства встановлюють шляхом пара-

лельного дослідження слини, отриманої від живих осіб,

відцентрифугованої та висушеної на марлі. Від трупів за-

мість слини на дослідження беруть жовч.

Слину найчастіше доводиться досліджувати на недо-

палках, конвертах, якщо їх заклеювали за допомогою

365

слини, та на предметах, що могли б слугувати кляпами.

У темному приміщенні в ультрафіолетових променях

слина дає білясте свічення. Доводять наявність слини

виявленням птіаліну, який у ній міститься. Птіалін у ви-

гляді витяжки з плями слини руйнує крохмаль, внаслі-

док чого останній втрачає властивість давати синє за-

барвлення з розчином люголя.

Наявність поту встановлюється реакцією на аміно-

кислоту — серін, а сечі — на креатинін.

Видова належність дрібних часток кісткової тканини

може встановлюватись реакцією преципітації, а спаленої

кістки — за розмірами кісткових лакун та їх кількості

на одиницю площі.

Щодо дрібних фрагментів інших тканин або органів,

то їх походження від конкретного органа встановлюєть-

ся гістологічним методом, а в разі клітинних нашарувань

на знаряддях травм —• цитологічним методом. Видова

належність визначається реакцією преципітації.

Групова належність усіх виділень людини встановлю-

ється за допомогою тих самих реакцій, якими встанов-

люється належність сухої крові- У всіх випадках вста-

новлення групової належності треба намагатися встано-

вити також і ступінь виділительства.

Дослідження волосся

Надсилаючи на судово-імунологічне дослідження

об'єкти, що зовнішнім виглядом схожі з волоссям, слід-

чий передбачає можливість вирішення таких питань:

— чи є надіслані об'єкти волоссям;

— належить волосся людині чи тварині; інколи, у ви-

падках походження волосся від тварин, слідчого може

цікавити, якій конкретно тварині воно належить;

— якщо волосся належить людині, то з якої ділянки

тіла походить;

— яка статева та групова належність волосся;

— чи схоже досліджуване волосся на волосся кон-

кретної людини;

— яким механічним предметом або зовнішнім факто-

ром воно пошкоджене;

— випало воно чи вирване;

366

— чи мало місце його фарбування, знебарвлення або

завивка та деякі інші питання.

Під час дослідження обов'язково вивчається кожний

об'єкт. Виняток становлять тільки ті випадки, коли пук

волосся вилучений з одного місця, наприклад, з руки

жертви. Тоді можна обмежитись дослідженням його час-

тини (10—15волосин).

За формою, довжиною і загальним виглядом волосини

можуть бути схожими на волокна рослинного та іншого

походження, тому сііочатк^'тре(5а, Довести, що об'єкт

дійсно є волоссям, ^ довжиною волосина поділяється

на корінь —це частина,'що розмішується в шкірі, і

стрижень — частина, що міститься над. шкірою. Стри-

жень волосини має три шари. Поверхневий шар — кути-

кула. Під кутикулою знаходиться кірковий шар, а в

центрі волосини розміщується мозковий шар, або серце-

вина. Ця характерна будова і відрізняє волосини від во-

локон рослинного чи іншого походження.

Волосся людини і тварин мають досить специфічну

будову, що дає можливість розрізняти їх шляхом мікро-

скопії.

Мікроскопічне дослідження потребує просвітлення

волосся ксилолом чи толуолом.

Кутикула волосся людини складається з дрібних

плоских клітин, які, накладаючись одна на одну, як че-

репиця, покривають кірковий шар. Вільні кінці клітин

кутикули щільно прилягають до нижче розміщених клі-

тин, утворюючи досить рівний оптичний край волосини,

У волоссі ж тварин клітки кутикули значно більші, віль-

ні їх кінці не прилягають до кіркового шару, внаслідок

чого краї волосся дрібнозазублені.

Кірковий шар становить основу волосини людини,

він завжди більший половини його оптичної ширини, але

може займати практично всю товщу волосини за винят-

ком кутикули. У ньому містяться зерна пігменту — то

рівномірно розпорошені по всій товщі, то розташовані

ближче до периферії чи до центру.

У волоссі тварин кірковий шар досить тонкий, може

становити всього 0,1 товщини волосини. У ньому знач-

ними групами містяться зерна пігменту, частіше —

ближче до центру.

367

Центральну частину волосини становить серцевина,

яка у людини ніколи не перевищує оптичної ширини. Як

правило, мозковий шар значно вужчий — 0,1—0,3, мо-

же бути переривчастим або й зовсім відсутнім. У тварин

серцевина становить основну масу волосся, причому її

клітини утворюють специфічні для різних видів візерун-

ки. Має значення також довжина волосся, бо у тварин

воно значно коротше.

Таким чином, питання про видове походження волос-

ся вирішується за зовнішнім виглядом і за характером

та співвідношенням шарів стрижня; у деяких випадках

може бути застосована реакція преципітації.

В разі належності волосся людині встановлюється її

регіональне походження. Це питання вирішується на

основі сукупності макро- та мікроскопічних характерис-

тик. Волосся з голови може бути прямим, хвилястим і

кучерявим. З інших частин тіла — хвилястим, кучеря-

вим, дугоподібним. Волосся голови, частіше, найдовше,

але може бути й досить коротким, а волосся бороди, ву-

сів, бакенбардів, навпаки, довгим. Для встановлення ді-

лянки, з якої походить волосся, важливого значення на-

буває товщина волосся, яка визначається за допомогою

окулярного мікрометра, а також форма поперечних зрі-

зів. Найбільш товстим є волосся бороди, вусів, бакен-

бардів (140—166 мкм), потім — волосся лобка (126—

153 мкм), грудей чоловіків (122—125 мкм), брів, вій

(110—125 мкм), пахв (100—120 мкм), кисті й гомілки

(90—100 мкм), голови (65—96 мкм) і, нарешті, пушкове

волосся тіла (18—20 мкм).

Поперечні зрізи волосся голови мають круглу або

круглясту форму: бороди, вусів — три—чотирикутну,

багатокутну; лобка — бобовидну. Волосся пахв майже

завжди має грибоподібні виростки та деформації. Фарбу-

ють, звичайно, тільки волосся голови. Неабияке значен-

ня має і характер периферійних кінців. Так, на голові,

вусах, бороді, вони частіше мають вигляд мітелки —

внаслідок частого розчісування. Нестрижене волосся

має дрібнозазублені, а давно стрижене — зашліфовані

кінці. Зашліфовані до майже сферичної форми кінці має

волосся, що постійно треться об одяг.

368

Далі вирішується питання про можливість походжен-

ня волосся від конкретної людини. Для цього врахову-

ють всі вищезазначені макро- і мікроскопічні характерис-

тики волосся і порівнюють їх із зразками, що відібрані

від трупа, постраждало! та підозрюваної осіб. Мікроско-

пічне порівняння корисно проводити шляхом вивчення

об'єктів у одному полі зору або під порівняльним мікро-

скопом. Особливу увагу приділяють порівнянню негатив-

них відбитків кутикули на емульсійному шарі фото-

пластинок з підрахунком їх ліній на одиниці довжини

волосини. Групову належність волосся визначають тими

самими методами, що й у випадках дослідження сухої

крові. Статеву належність можна визначити, якщо не

пошкоджені корені, шляхом виявлення виростків стате-

вого хроматину (тільця Барра та Бертрамма) в ядрах

епітеліальних клітин. Статевий хроматин виявляється

шляхом інфрачервоної спектроскопії після обробки

обривків волосяних піхвових оболонок атебрином та

азуром.

Нарешті вирішується питання про пошкодження чи

якийсь зовнішній вплив на волосся. Вирвано волосину,

чи вона випала, можна визначити тільки за наявності

кореня. Якщо вирвана волосина життєздатна, вона має

соковиту цибулину з обривками піхвових оболонок. У

волосини ж, яка випала, цибулина ороговіла, зморщи-

лась і не має таких оболонок. Волосина, пошкоджена

гострим предметом, має дрібнозазублені крвї розділення,

а пошкоджена твердим предметом — У МІСЦІ дії остан-

нього розширена, розволокнена. Для волосини, розірва-

ної швидким рухом, характерними є рівні краї розділен-

ня, а повільним рухом — ступенеподібні. Обпалене во-

лосся колбоподібно роздуте, часто скручене, чорного або

коричневого кольору, з бульбочками повітря в товщі.

Волосся, що піддалося завивці, має дрібнозазублені

краї внаслідок відщеплення кінців клітин кутикули під

дією хімічних розчинів і тепла. При фарбуванні волосся

фарба накопичується у кутикулі. При знебарвленні пере-

кисом водню волосся втрачає пігмент у товщі кіркового

шару стрижня, але він залишається біля кореня у товщі

шкіри. Посивіння, навпаки, починається з втрати пігмен-

ту в кореневій частині.

369