Розділ XIX Судово-медична токсикологія

Судово-медичний експерт у своїй роботі часто стика-

ється з випадками отруєння хімічними речовинами, рід-

ше — з ушкодженням очей та зовнішніх покровів тіла у

вигляді хімічних опіків.

Отруєння — це розлад здоров'я чи смерть, які спри-

чиняються введенням в організм людини отрути.

Під отрутою ми розуміємо речовину, яка після вве-

дення до організму людини ззовні у певних невеликих

дозах, завдає шкоди у вигляді захворювання чи смерті.

Судові медики не вважають отруєнням розлад здо-

ров'я, спричинений бактеріальними токсинами, шкідли-

вими речовинами клітинного обміну, гормонами, коли їх

вироблено занадто багато, та ін.

Не можна вважати отруєнням захворювання, які ви-

никли внаслідок введення в організм речовин, у малих

дозах нешкідливих, але значна доза яких небезпечна для

здоров'я. Це, наприклад, кухонна сіль, цукор, гліцерин

тощо. Ці речовини з точки зору судової медицини не є

отруйними.

Також не належать до отруєнь і порушення здоров'я

внаслідок впливу фізичних факторів, таких як потовчене

скло, яке підсипається злочинцем у їжу і може виклика-

ти ушкодження стінок шлунка та кишечника.

Із історії відомо, що у давнину, при династійних чва-

рах, замість скла вживали потовчені алмази. Дія гострих

уламочків скла чи алмазів завдавала ушкоджень органам

шлунково-кишкового тракту, викликаючи постійну кро-

вотечу, а іноді — перитоніт і смерть.

268

Важливою ознакою отрути є її здатність розчинятись

у середовищах організму живої істоти (воді, ліпоїдах,

жирах). Отруйні речовини, які не розчиняються, не є

отрутами. Візьмемо хоча б сірчанокислий барій — ос-

новну контрастну речовину в рентгенології при дослід-

женні шлунково-кишкового тракту. Це не отрута, бо ця

речовина не розчиняється у середовищах живого орга-

нізму, а отже й не шкідлива.

А розчинні солі барію (вуглекислий чи хлористий ба-

рій) належать до отрут — вони розчиняються, всмокту-

ються і викликають отруєння.

Щодо терміна "отрута", то поняття це досить віднос-

не. Не існує таких речовин, які завжди, за будь-яких

умов, потрапивши до організму людини, викликали б

отруєння.

В одних випадках певна речовина може спричиняти

шкоду здоров'ю людини, а в інших — виявитися нешкід-

ливою чи навіть застосовуватись як ліки. В багатьох лі-

карських засобах, які широко використовуються у клі-

нічній практиці, є і надзвичайно сильні отрути (стрихнін,

миш'як, морфін, деякі фосфорорганічні сполуки тощо).

Агрегатний стан отрут може бути різним, щільна ма-

са, порошки, рідина, розчин чи газ. Отруєння настає

тим швидше, чим швидше отрута всмоктується. Най-

швидше діє отрута, введена безпосередньо у кров'яне

русло. Отрута — газ також діє досить швидко. Отрута у

вигляді розчину діє швидше, ніж у вигляді порошку.

Дія отрути безпосередньо залежить від її кількості,

тобто дози. Дози бувають індиферентні, коли після вве-

дення в організм малої кількості отрути немає ніякої

реакції. Терапевтичні дози діють на організм лікувально.

Токсичні — призводять до розладу здоров'я. Летальні —

до смерті.

Кожна отрута має свою летальну дозу, але можуть

скластися такі обставини, що навіть від токсичної дози

може настати смерть. Завжди потрібно враховувати

особливості дії отрут на різних осіб. Так, діти можуть

померти від відносно низьких доз алкоголю, опіатів.

Сильніше і швидше впливають отрути на хворих, ослаб-

лених людей, осіб похилого віку, вагітних жінок, людей

269

з підвищеною індивідуальною чутливістю до певних ре-

човин і сполук. В останньому випадку йдеться про так

звану, ідіосинкразію.

Треба брати до уваги і умови зовнішнього середови-

ща — температуру, барометричний тиск, вологість

повітря.

Багато отрут мають ще й кумулятивну властивість,

тобто здатні поступово накопичуватись в організмі при

прийомі навіть незначних доз, наприклад солі свинцю,

Стрихнін, атропін. Клініцисти для профілактики отруєн-

ня роблять перерви у лікуванні певними ліками, чи замі-

нюють препарати, до яких хворий особливо чутливий.

Може мати місце і звикання до певних отрут, яке за-

лежить від здатності руйнування їх у печінці і швидкого

виведення з організму із сечею. Однак "звикнути" до

сильнодіючої отрути неможливо — рано чи пізно настає

смерть.

Треба згадати і про синергізм отруйних речовин, коли

введені одна за одною, вони викликають посилену дію.

Іноді отрути послабляють дію одна одної при одночас-

ному введенні в організм. Вони стають антагоністами,

протиотрутами. Прикладом можуть слугувати кислоти й

.луги, хлоралгідрат і стрихнін, мускарін та атропін. Цю

властивість отрут використовують лікарі при лікуванні

отруєнь. Так були відкриті та введені у клінічну практи-

ку антидоти. Нині медицина широко застосовує у випад-

ках отруєнь сорбенти — речовини, які зв'язують отрути

і частково нейтралізують їхню дію.

Наука, що вивчає отруєння, називається токсиколо-

гією, назва її походить від грец. токсикон — отрута,

логос — вчення. Наука ця досить стара, вона розвива-

лась поряд з хімією, а можливо — і алхімією, фармако-

логією та іншими хімічними науками.

Токсикологія як наука сформувалась на початку

XIX ст., а вже у XX ст. у зв'язку з великим накопичен-

ням інформації поділилась на:

1) судову токсикологію, яка займається побутовими

отруєннями у вигляді нещасних випадків, самогубств

або вбивств;

270

2) промислову, яка вивчає шкідливі хімічні чинники

на виробництва, та їх вплив на довкілля;

3) військову чи бойову, яка вивчає дію бойових

отруйних речовин;

4) харчову, яка займається вивченням харчових

отруєнь.

З історії медицини відомо, що перші токсикологічні

дослідження проводились ще у 40-ві роки минулого сто-

ліття, зокрема, у Медико-хірургічній Академії; більш дос-

конально питання судової токсикології розроблялись

професором кафедри судової медицини тієї самої Акаде-

мії Є. В. Пеліканом. Його по праву вважають батьком

російської токсикології. Автором першого російського

підручника із судової токсикології є професор Д. П. Ко-

соротов (1902).

Великий внесок у розвиток судової токсикології зро-

били українські науковці. Прикладом є фундаментальний

підручник професора М. Д. Швайкової.

Токсикологи знають, що отруйні властивості деяких

речовин можуть змінюватись, а в окремих випадках і

повністю зникати за певних умов зберігання. Ціанистий

калій — дуже сильна отрута — на повітрі під дією вуг-

лекислого газу поступово перетворюється на поташ —

речовину умовно шкідливу. Той самий ціанистий калій

при взаємодії з цукром чи глюкозою перетворюється на

речовину неотруйну, а у кислому середовищі, наприклад

у сухому вині, ціанистий калій діє сильніше й швидше.

Згадаємо хоча б випадок з Григорієм Распутіним — від

неналежних умов зберігання ціанистого калію, яким

його намагалися отруїти, до солодких тістечок, куди

останній підсипали і тим самим ще більше послабили

дію отрути.

Судово-медичний досвід свідчить, що отруту найчасті-

ше вводять через рот, а у шлунково-кишковому тракті

вона всмоктується. На всмоктування отрути у шлунку

впливають: кількість їжі, її характер, наявність чи від-

сутність обволокуючих речовин. У пустому шлунку от-

рута швидше всмоктується у слизову оболонку.

Велика кількість отрути може виділитись при блюван-

ні 5 проносі, чим і буде врятоване життя. На цьому грун-

271

туються основні прийоми початкової дезінтоксикації

(промивання шлунка, клізми).

Про введення отрути безпосередньо у кров ми вже

згадували — це найбільш небезпечно за будь-яких рів-

них умов. За часів другої світової війни фашисти знищу-

вали в'язнів концтаборів, вводячи їм у серце кілька мілі-

літрів розчину фенолу. Для цих самих цілей використо-

вувались й інші речовини. Згодом був застосований газ

"Циклон-Б", у складі якого була синильна кислота.

Коли отрута перебуває у газоподібному стані, вона

потрапляє в організм при диханні. Прикладом можуть

слугувати окис вуглецю (чадний газ), хлорпікрін, ціла

низка бойових отруйних речовин.

Отрута може потрапляти в організм і через шкіру.

Більшість водних розчинів токсичних речовин шкіра не

всмоктує; якщо ж вона просочена ліпоїдами, то в них

можуть розчинятись анілін, нітробензол та його похідні

продукти. Проникнувши у шкіру, вони діють як отрути.

Епідерміс шкіри захищений жирами, та вони можуть

розчинитись під впливом спирту, ефіру, хлороформу. Ок-

ремі отрути, такі як сполуки фенольної групи, сулема,

ушкоджують епідерміс, а їдкі речовини типу кислот і лу-

гів можуть при контактах зі шкірою спричиняти важкі

хімічні опіки з картиною некрозу. Так діють також окре-

мі солі важких металів та деякі органічні, сполуки. Хі-

мічні опіки можуть і не утворювати типової картини

отруєння, а все ж таки вони пов'язані із судовою токси-

кологією.

Важкі хімічні опіки можуть виникнути і при вибухах

на хімічних заводах, в лабораторіях, складах, при транс-

портуванні і недбалому поводженні з агресивними речо-

винами. Зрідка мають місце випадки навмисного ушкод-

ження кислотами чи їдкими лугами обличчя на грунті

ревнощів тощо.

Потрапивши на шкіру, оцтова кислота, а тим більш її

розчини, навіть високої концентрації, некрозу шкіри не

викликають, найчастіше виникають запальні явища.

Більш загрозливою є дія цієї кислоти, коли вона потрап-

ляє в очі. Особливо небезпечними у такій ситуації є

272

сірчана та азотна кислоти, які, вражаючи рогівку ока,

можуть спричинити сліпоту.

Характерна картина некрозу шкіри має місце при

опіку карболовою кислотою. Їдкі луги калію, натрію чи

аміак можуть спричинити на шкірі виразки на тлі ослиз-

лих ділянок.

Отрути можуть потрапляти до організму і через пря-

му кишку у вигляді клізм чи свічок. У судово-медичній

практиці відомі випадки вбивств за допомогою отруйних

клізм. Іноді таке отруєння настає внаслідок лікування за

"домашніми" рецептами. Дія отрут, що потрапили до

прямої кишки, дуже швидка і надзвичайно сильна. Це

пояснюється тим, що отрута через вени гемороїдального

сплетіння потрапляє у 'підчеревну вену і, обминаючи

печінку, цей могутній природний фільтр, — у велике

коло кровообігу. Тепла клізма сприяє швидкому всмок-

туванню.

Введення отрут через піхву може статися при сприн-

цюванні, коли отруйні речовини входять до складу ріди-

ни для спринцювання; як правило, це нещасні випадки.

Іноді вони закінчуються трагічно — найчастіше при

спробах позбутися небажаної вагітності методом "отру-

єння плоду". Ми вже згадували про особливу чутливість

до отрут вагітних жінок. Дуже рідко отрута може потра-

пити в організм через сечовий міхур — у випадках само-

лікування.

Безпосередньо після всмоктування отруйних речовин

починається процес їх перетворення, так звана біотранс-

формація. Протікає вона за участю ферментів. Самі

отруйні речовини чи продукти їх біотрансформації у ви-

гляді метаболітів виводяться з організму за допомогою

всіх органів із зовнішньосекреторною функцією. Отрути

виділяються переважно із сечею, жовчю, калом. Виділя-

ються вони також певною мірою з видихуваним повіт-

рям, потом, слиною, молоком. Найскладніший процес

взаємодії отрути й організму називається токсикодинамі-

кою; дуже ретельно вивчається цей розділ токсикології

токсикологами-клініцистами.

273

Доля отрут в організмі різна. Деякі речовини можуть

окислитись і перетворитись на більш токсичні метаболі-

ти, як приклад тут можуть слугувати метиловий спирт

та етиленгліколь. Потрапивши до організму, бензол спо-

чатку окислюється, а потім розпадається на дуже отруй-

ні метаболіти. Окислення призводить до значного поси-

лення токсичної дії фосфорорганічних сполук, гідроліз

—до повної втрати токсичності.

Процес біотрансформації головним чином відбуваєть-

ся у дечінці, шлунково-кишковому тракті, у нирках, ле-

генях, жировій тканині. Так, в одних випадках, зв'язую-

чись'з білком крові чи тканин, отрута утворює складний

комплекс "отрута—білок" і стає малотоксичною, в ін-

ших — отрута транспортується білком по всьому орга-

нізму, вражаючи чутливі ділянки найбільш важливих

органів. Процеси перетворення отрут в організмі вивчає

токсикоРІнетн^а.

РОЗПОДІЛ та депонування отрути в організмі великою

міроїо залежить від її хімічної структури, агрегатного

Стану і властивості розчинятись у різних рідинах середо-

вища організму.

Так, діхлоретан, бензол, чотирихлористий вуглець як

жиророзчинні отрути накопичуються у жировій клітко-

вині, печінці, головному мозку. Ті ж отрути, які розчиня-

ються у воді, концентруються у м'язах, печінці, нирках.

У кістках, волоссі, нігтях депонуються важкі метали,

фосфор та інші отрути. Солі важких металів можуть бу-

ти виявлені через досить значний строк, що може обчис-

люватись місяцями і навіть роками, а це важливо при

проведенні ексгумацій.

Отруєння поділяються на гострі й хронічні. Часті-

ше судовий медик зустрічається з гострими, що спричи-

нені токсичними або ж летальними дозами. Такі отруєн-

ня характеризуються миттєвим початком і галопуванням

симптомів. Відомо, що сильні отрути можуть почати дія-

ти у лічені секунди і за якусь хвилину призвести до

смерті (синильна кислота, ціанистий калій тощо). В ос-

новному ж час до початку дії отрути становить декілька

хвилин, а у слаборозчинних — навіть години. Гострі

отруєння дуже сильними отрутами, як правило, призво-

274

дять до смерті, але за своєчасного медичного втручання

можуть закінчуватись і одужанням потерпілого.

Особливість хронічних отруєнь в тому, що отрута до

організму поступає дуже малими дозами, а тому хвороб-

ливі зміни відбуваються занадто повільно, щоб їх можна

було одразу помітити і вжити необхідних заходів. Проце-

си таких отруєнь тривають протягом місяців або й років,

"маскуючись" під схожі симптоми певних хвороб. Неква-

ліфікований терапевт без лабораторних досліджень може

не розпізнати таке отруєння. Ось чому лікареві потрібно

вміння виявляти найдрібніші зовнішні ознаки, грамотно

інтерпретувати відомі всім симптоми. Хронічні отруєння

детально вивчаються гігієністами, бо найчастіше вони

пов'язані з шкідливими умовами праці.

Смертельні отруєння трапляються порівняно рідко,

кількість речовин, що викликають такі отруєння, певною

мірою обмежена. Найбільш частими є отруєння етило-

вим алкоголем, денатуратом, діхлоретаном, барбітурата-

ми, фосфорорганічними сполуками, окисом вуглецю, кис-

лотами та лугами.

Судовому медику доводиться зустрічатись з випадка-

ми, коли мають місце підозра на отруєння, прямі вказів-

ки на отруєння, але невідома отрута, прямі вказівки на

отруєння певною отрутою і отруєння, яке несподівано

виявляється при судово-медичному дослідженні трупа.

Підозра на отруєння дуже часто виникає у випадках

раптового захворювання, яке супроводжується подраз-

ненням шлунково-кишкового тракту з блювотою та про-

носом, при раптових розладах центральної нервової

системи у вигляді раптової втрати свідомості, судом,

особливо, коли ці симптоми з'явились невдовзі після

прийому їжі. Судово-медичний досвід свідчить, що у

більшості таких випадків при дослідженні трупів виявля-

ються хвороби, які й стали причиною смерті. Це важка

форма дизентерії, менінгіт, крововиливи у головний мо-

зок і т. ін. У цих випадках діагнози підтверджуються ла-

бораторними дослідженнями: судово-токсикологічним,

гістологічним, бактеріологічним, вірусологічним.

Вести мову про отруєння невідомою отрутою можна

при захворюванні однієї, а особливо кількох осіб, після

275

вживання їжі, питва, невідомої рідини, порошків тощо.

Тут симптоми отруєння, а згодом і смерть настають за

дуже короткий проміжок часу. Факт отруєння і конкрет-

на отрута можуть бути встановлені після судово-медич-

ного розтину та проведення лабораторних досліджень.

Щодо прямої вказівки на отруєння певною отрутою,

то тут необхідно вивчити обставини справи, провести

детальний огляд місця події з виявленням залишків отру-

ти, запаху, що залишився в оселі, і т. ін. Таке отруєння

підтверджує  ретельне  судово-медичне  дослідження

трупа.

Трапляються випадки, коли немає підозри на отруєн-

ня, але судовий медик все ж бажає впевнитись, що воно

дійсно не мало місця і з цією метою надсилає органи

трупа або їх частини на аналіз до судово-токсикологічної

лабораторії. Це буває у випадках раптової смерті, коли

ніяких підозрілих щодо отруєння цієї особи фактів не бу-

ло. а патоморфологічних змін, достатніх для пояснення

причини смерті, — доволі, і медичні документи свідчать

про цілу низку тяжких хвороб.

Харчові отруєння, як правило, групові — у осіб, які

вживали однакову їжу, іноді трапляється отруєння однієї

особи. Обставини справи у таких випадках більш-менш

ясні, а допомога санітарних лікарів-харчовиків неоці-

ненна.

У всіх випадках підозри на отруєння судово-медичний

експерт має отримати у слідчих органів, міліції детальну

інформацію: про характер події, місце виявлення трупа,

свідчення осіб, які були поряд з померлим, клінічні про-

яви захворювання, історію хвороби та іншу медичну до-

кументацію, якщо смерть настала в лікувальному закла-

ді. Працівникові прокуратури, який порушив дану спра-

ву, необхідно окреслити коло питань, які насамперед

інтересують судово-медичного експерта при допиті свід-

ків. У них потрібно з'ясувати, коли почалось захворю-

вання, схоже на отруєння, його тривалість і перебіг,

первинні прояви, характерні симптоми — у таких випад-

ках найбільш інформативні свідчення медиків, хоча бага-

то може дати й бесіда з будь-якою спостережливою лю-

276

диною. Часом такі свідчення допомагають скласти уяв-

лення про ту чи іншу конкретну отруту.

Ще у 30-ті роки М. В. Попов розробив класичний пе-

релік питань, які вирішуються при експертизі отруєнь.

При найменшій підозрі на отруєння експерт перш за все

повинен вирішити головне питання:

1. Чи мало місце у даному випадку саме отруєння?

Якщо це питання вирішено позитивно і отруєння вва-

жається встановленим, то експерт повинен вирішити

такі питання:

2. Яка отрута спричинила отруєння?

3. Яким шляхом отрута потрапила в організм (через

шлунок, легені і т. ін.)?

4-У якому вигляді отрута потрапила в організм (по-

рошок, газ, розчин,'а якщо у вигляді останнього, то В

якому розчиннику, тощо)?

5. Яким способом отрута введена в організм — з

їжею, питвом, у вигляді ліків тощо?

6. Чи не потрапила отрута в організм як протиотрута

при лікуванні отруєння?

7. Якщо отрута виявлена після смерті, то чи не по-

трапила вона у труп після смерті і яким саме чином?

8. У якій дозі отруту прийнято?

9. Якщо настала смерть, то як швидко після прийому

отрути?

10. Які зовнішні та внутрішні умови (вік, маса, стан

здоров'я, наповненість шлунка та ін.) сприяли чи проти-

діяли отруєнню, зокрема, чи не було у потерпілого під-

вищеної чутливості до даної отрути чи, навпаки, попе-

реднього звикання?

11. Якщо смерть не настала, то якими є наслідки

отруєння для потерпілого і як вони вплинули на його

працездатність?

12. Чи прийнято отруту з метою самогубства або з

необережності, незнання, відсутності досвіду (самого по-

терпілого чи інших осіб), чи отруту дали з метою

вбивства?

13. Яким чином потерпілий або вбивця отримав у

своє розпорядження отруту, чи які обставини, що скла-

лися без чийогось умислу, призвели до введення отрути

(при нещасних випадках)?

277

14. Чи не було подібних отруєнь ще у кого-небудь, у

кого саме, де і коли, і чи існує тут якийсь зв'язок із

досліджуваним отруєнням?

15. Яких профілактичних заходів потрібно вжити для

попередження нових отруєнь?

У кожному конкретному випадку можуть виникати й

інші питання. Наприклад пов'язані з лікуванням потерпі-

лого, своєчасністю виявлення і розпізнавання отруєння,

правильністю його лікування і т. ін.

Судово-медична експертиза отруєнь досить складна

через свою специфічність, необхідність залучення до неї

багатьох спеціалістів, збирання попередніх даних по

крихті. Навіть маючи всі дані слідства, результати розти-

ну трупа, висновки судового токсиколога, судово-медич-

ний експерт не завжди може дійти категоричних виснов-

ків, а лише не виключає факту отруєння певною отру-

тою чи певною групою отруйних речовин. Може навіть

залишитись невирішеним питання, яка саме отрута і

яким шляхом потрапила в організм, не кажучи вже про

дозу. У тих випадках, коли судово-медичний експерт не

може відповісти на те чи інше питання, у своїх виснов-

ках він зобов'язаний детально і вмотивовано пояснити,

чому він не зміг дати відповідь.

Дуже важливим етапом є огляд місця події. Саме при

уважному і старанному огляді місця події та трупа мож-

на з'ясувати багато вузлових питань. Як ми знаємо,

отруєння найчастіше є нещасними випадками, рідше —

самогубствами і вже зовсім рідко — вбивствами. Перед-

бачити можливість нещасного випадку дуже важко, хоча

й можливо. Перш за все, це уважність на роботі. Так, в

аптеці замість звичайних ліків помилково може бути ви-

дана сильнодіюча речовина, зовні схожа на ці ліки. Пе-

реплутана сигнатура на пляшечках також є причиною

багатьох отруєнь і непоправних трагедій. Абортивні за-

соби, які з-під поли пропонуються різними знахарями,

теж можуть призвести до нещасного випадку. У судово-

медичній казуїстиці маємо найнеймовірніші випадки та

приклади.

Побутові отруєння найчастіше трапляються при не-

дбалому зберіганні отруйних речовин чи ліків у місцях,

278

доступних для дітей, душевнохворих. У пляшечках з

фабричними етикетками можуть зберігатись зовсім не ті

рідини чи порошки. Особливо часто мають місце побуто-

ві отруєння хімічними засобами боротьби з гризунами,

шкідниками сільського господарства. Часто-густо навіть

не діти, а абсолютно здорові ідорослі помилково прийма-

ють одну речовину замість іншої, як правило, коли речо-

вини ці зберігаються у домашній аптечці серед ліків, а

хімічна рідина у пляшці від якогось напою — серед на-

поїв у шафі.                      , і

Харчові отруєння теж належать до категорії нещас-

них випадків. Йдеться про отруєння грибами, зіпсованою

рибою, ковбасою чи фальсифікованими продуктами. У

наш час це вже-й не така рідкість. Отруєння ці можуть

спричинятись посудом із пошкодженим покриттям, шкід-

ливою (з отруйним вмістом) полудою, свинцевими при-

поями.

Самогубства шляхом отруєння зустрічаються рідше.

Хімічні речовини, які вживають самогубці, як правило,

надзвичайно агресивні: луги, кислоти, компоненти сучас-

ного пального тощо. Це можуть бути також сильнодіючі

ліки у великих дозах, надзвичайно отруйні сполуки різ-

них промислових хімічних технологій. Це стосується го-

ловним чином осіб, добре обізнаних з медициною, фар-

макологією, аналітичною хімією та хімічним виробницт-

вом. Про таку обізнаність на місці пригоди можуть

свідчити книги із закладками на певних сторінках медич-

них рецептурних довідників, підручників хімії, а остан-

нім часом — і детективної літератури.

При спробах вбивств за допомогою отрути, остання

вводиться в організм жертви найчастіше з їжею та пит-

вом, шляхом підсипання до звичайних ліків (порошків),

підливання у рідкі ліки, введення уколом під виглядом

лікування, навмисним передозуванням наркотиків, що їх

вживає наркоман, введення у пряму кишку безпорадним

особам свічок з отрутою.

При огляді місця події звертають увагу на будь-який,

а тим більш — специфічний, запах у коридорі, кімнатах.

У випадках отруєння синильною кислотою, ціанистим

калієм у повітрі відчутний запах гіркого мигдалю. Різкий

279

специфічний запах має карболова кислота, всім відомий

запах оцтової есенції. Азотна, сірчана, а особливо соля-

на, кислоти одразу ж викликають подразнення очей, ка-

шель. На місці події' треба негайно провітрити приміщен-

ня. У приміщеннях малої кубатури (підсобки, гаражі) за

наявності незакритої посудини із сірчаною кислотою мо-

же стояти своєрідний ядучий туман.

Фосфорорганічні сполуки теж мають свій неповтор-

ний запах, крім того, на підлозі часто можна побачити

велику кількість мертвих та напівживих тарганів. Смер-

тельне отруєння може настати при передозуванні інсек-

тицидів, виготовлених на основі фосфорорганічних

сполук — особливо при підвищеній вологості повітря у

кімнатах. Характерний запах у дихлоретану, різних роз-

чинників, лаків і фарб. Саме такі розчинники та лаки

часто є причиною отруєнь алкоголіків. Специфічний за-

пах може йти й від самого трупа, його одягу.

Дуже велике значення мають речові докази, знайдені

на одязі трупа: просипаний порошок і сліди рідини. Вони

можуть залишитись і на руках покійного. У деяких ви-

падках необхідно лабораторне дослідити білизну покій-

ного, яка може бути просякнута потом із вмістом тієї чи

іншої речовини, наприклад, з потом виділяються миш'як,

ртуть, йод, бром, бор, гексаметилентетрамін, барбітал

тощо. Виділені у сечу отруйні речовини теж можуть

залишитися на білизні, що змочується сечею під час

агонії. Особливу доказову цінність мають блювотні та

калові маси, знайдені на місці події. Клініцистам треба

пам'ятати, що всі промивні води, блювотні маси, сечу

хворого з підозрою на отруєння вони повинні терміново

відправляти до судово-медичних установ для судово-

токсикологічного дослідження. Це може допомогти у ви-

борі антидотів, визначенні тактики лікування. Особливо

це стосується педіатрів. Ці заходи часто допомагають

врятувати хворих.

Окрім залишків порошків, якихось хімічних забруд-

нень на одязі, в його кишенях інколи знаходять порожні

конвалюти, папірці від порошків, упаковки ліків, навіть з

їхніми залишками, що також може підтвердити на-

явність отруєння.

280

При дії лугів і кислот спостерігаються опіки на слизо-

вих оболонках рота, на губах, підборідді; Часто від дії

агресивних речовин змінюється колір коронок і зубних

пломб.                           ;

При виявленні на місці події шприців, ін'єкційних го-

лок, порожніх чи повних ампул, особливо без маркіров-

ки, потрібно докласти всіх зусиль для пошуків шприців з

рештками речовини для ін'єкцій. Шприці викидають до

сміттєпроводу, у вікно, ховають на балконі, у туалеті, на

антресолях тощо. Відразу ж треба виявити місця ін'єк-

цій на трупі. У наркоманів зі стажем це не так вже й

важко, але молоді особи можуть робити уколи у самі .не-

сподівані місця — у клітковину за очним яблуком, у

м'яке піднебіння, крайню плоть, під нігті великих паль-

ців ніг, повздовж ахілового сухожилля. Робиться це з

метою приховати свою страшну хворобу та для най-

більш ефективної доставки наркотику в організм.

Багато про що говорить експерту характер трупного

заклякання, трупних плям, колір шкіри, розміри зіниць

та їх здатність реагувати на електричне подразнення.

Наявність у квартирі мертвих тварин чи птахів (пес,

кішка, папуги, канарки) свідчить, що отрута була газом,

найчастіше це буває чадний газ — окис вуглецю. Іноді

тварини можуть їсти ту саму їжу, що й господарі. Тому

залишки їжі у мисочці тварини теж варто забрати для

судово-токсикологічного дослідження.

Підлягає детальному огляду посуд, особливо на ку-

хонному столі, нічному столику, у незвичному для нього

місці. На перший погляд, склянка може здатись порож-

ньою, але при косому освітленні, а особливо — у лабо-

раторії, на стінках її можна виявити кристалики речови-

ни, можливо й отрути.

Особливо ретельно оглядається домашня аптечка, від-

мічаються, зокрема, сильнодіючі ліки, відсутність біль-

шої частини таблеток у конвалютах, порядок у ній чи

безпорядок, викликаний поспіхом. Зразки сильнодіючих

ліків на вимогу експерта слідчий повинен направити до

судово-токсикологічної лабораторії.

Огляд газового господарства краще робити за участю

спеціаліста, але, як правило, його здійснює сама слідча

група, викликаючи за потреби газовиків. Терміново їх

викликають у випадках, коли на місці події відчутно за-

пах побутового газу з його характерними домішками для

визначення виходу газу в атмосферу. Найменша іскра,

навіть від кишенькового ліхтарика, а тим більш — у

вмикачі, може спричинити непоправне — величезної си-

ли вибух у житловому будинку.

На кухні виявляють наявність їжі чи її залишків, най-

більшу підозру викликають гриби, риба домашнього при-

готування, ковбаси та інші м'ясні вироби, деякі рослини,

що їх збирають для самолікування за неперевіреними

рецептами.

Після закінчення огляду місця події, вилучення всіх

речових доказів та підозрілих і сумнівних об'єктів труп

направляють до судово-медичного моргу, речові докази

хімічного характеру — до судово-токсикологічної лабора-

торії, зразки їжі чи її залишки, окрім того, — до лабора-

торії санепідемстанції, яка займається питаннями харчо-

вих отруєнь.

Універсальної та загальновизнаної класифікації отрут

на сьогодні практично не існує. Кожен спеціаліст, який

займається отрутами, розробляє свою класифікацію за

зручними для нього ознаками, якостями чи дією отрут,

за їх хімічною природою і т. ін. Тому токсикологи мають

свою класифікацію, а фармакологи та судові медики —

кожен свою. Вважається найраціональнішою і зручною

для практики така судово-медична класифікація отрут:

І. Група отрут з переважно місцевою (корозійною) дією:

а) неорганічні (мінеральні) кислоти;

б) органічні кислоти;

в) їдкі луги;

г) фенол (карболова кислота), формалін та інші.

II. Група отрут з переважно загальною дією (резорб-

тивні):

а) деструктивні;

б) кров'яні;

з) нервово-функціональні.

III. Пестициди (отрутохімікати)

IV. Харчові токсини

Судово-медична експертиза трупа з проведенням усіх

лабораторних досліджень допоможе слідству розібратись

у випадку підозри на отруєння.

282

Перед розтином трупа секційний зал треба провітри-

ти з метою кращого фіксування специфічного запаху.

Секційний стіл та інструментарій обмиваються хімічно

нейтральними розчинами чи миючими засобами, аби не

внести у труп та органи якоїсь отруйної речовини,

приміром тієї самої сулеми. Хімічно чистим має бути і

посуд, куди поміщають органи та рідини трупа. Повтор-

но ретельно досліджується одяг, на; якому в умовах сек-

ційного залу можна знайти ще якісь не знайдені на місці

події речові докази.                    .

Описується колір шкірних покровів, забарвлення

трупних плям (яскравий рожево-червоний — при отру-

єнні чадним газом (CO), коричневий чи бурий — при

отруєнні метгемоглобінутворюючими отрутами — берто-

летовою сіллю). Жовтий відтінок шкіра набуває при

отруєнні блідою поганкою і взагалі грибами. При отруєн-

нях стрихніном, цикутотоксином трупне заклякання на-

стає швидко і досить різко виражене, при отруєннях бі-

лим фосфором може взагалі бути відсутнім. Хімічні опі-

ки губ, слизової оболонки рота, стравоходу, шлунка

свідчать про дії корозійних речовин. Окремі ураження

внутрішніх органів ми розглянемо далі.

Специфічні прийоми техніки розтину при підозрі на

отруєння — це безпосередній початковий збір макси-

мально великої кількості крові з великих судин і порож-

нин серця, накладання лігатур гіа вхід та вихід зі шлун-

ка, кількох лігатур на кишечник. При дослідженні шлун-

ка розріз роблять по малій кривизні, дивляться, чи

немає на поверхні харчових мас шматочків, а іноді й ці-

лих таблеток. Їх вміщують в окремий невеликий хіміч-

ний посуд. В іншу банку кладуть тонку і товсту кишки з

найбільш змінених ділянок — по 1 м з вмістом. Краще

покласти їх в окремі банки. Беруть третину печінки з

жовчним міхуром, який розтинають над банкою. В окре-

му банку — одну нирку і всю сечу (крім кількох

мілілітрів, що підуть на виявлення алкоголю). Якщо сечі

немає, то беруть обидві нирки. В окремих випадках су-

дові токсикологи рекомендують брати третину головного

мозку, близько чверті легень з найбільш наповнених

кров'ю ділянок. Завжди беруть на дослідження місце

283

введення отрути ін'єкційним шляхом, вирізають ділянки

розміром приблизно 4 х 4 см на всю глибину. Враховую-

чи, що отруту можна ввести різними шляхами, беруть

на дослідження матку та піхву, пряму кишку. Дуже рід-

ко — серце та селезінку.

Органи, вміщені у банки, заливають чистим ректифі-

кованим спиртом, а частину його, об'ємом близько

200—250 мл, відправляють на контроль разом із органа-

ми до судово-токсикологічної лабораторії. Якщо лабора-

торія знаходиться поряд із секційним залом і досліджен-

ня робиться терміново, консервація спиртом не потрібна.

Встановлення отруєння не обмежується лише розти-

ном та судово-токсикологічним дослідженням. У діагнос-

тиці допомагають гістологічні, спектральні дослідження,

експериментальні дослідження на тваринах.

Термін зберігання отруйних речовин у трупі залежить

від часу: а) з моменту прийому отрути до настання

смерті; б) від настання смерті до поховання; в) від похо-

вання до ексгумації; г) від ексгумації до дослідження.

Суттєву роль відіграє кількість прийнятої речовини, її

розчинність, виділення з блювотними масами, сечею, ка-

лом, кількість залишкової речовини, розпад її і т. ін.

Треба враховувати, що при розкладі трупа в його тка-

нинах утворюються птомаїни, ферменти та грибки, про-

дукти їх життєдіяльності, які руйнують хімічні речовини.

Вже в труні на швидкість посмертних трансформацій

впливають і погода, і матеріал труни, грунт з його фло-

рою та фауною, глибинна температура, вологість. Та все

ж солі важких металів можна виявити навіть через де-

кілька років після отруєння.

Після ексгумації судово-токсикологічне дослідження

необхідно провести у максимально стислі строки, бо ве-

ликі хімічні зміни у такому трупному матеріалі можуть

відбутись за кілька годин.

Корозійні отрути викликають опіки та некрози тка-

нин, а після всмоктування — важкі розлади центральної

нервової та серцево-судинної систем, порушення дихан-

ня, призводять до появи у сечі великої кількості білка.

Причиною смерті найчастіше є шок та асфіксія, при

284

роз'їданні стінки шлунка -*• перитоніт, стравоходу —

медіастиніт.

При дії їдких кислот водневі іони забирають у білків

воду з утворенням кислих альбумінатів та сухого коагу-

ляційного некрозу. Картина отруєння будь-якими кисло-

тами схожа, диференційній діагностиці допомагає судо-

во-токсикологічне дослідження. При цьому ми можемо

брати на дослідження не всі органи, а лише стравохід,

шлунок і проксимальні ділянки кишечника, уражені кис-

лотами.

Найбільш поширеною у побуті € оцтова кислота.

Льодова оцтова кислота у концентрації 96%, оцтова

есенція — 40—80%, столовий оцет — 6—9%. Вона

спричиняє типову опікову хворобу із загальнотоксични-

ми ускладненнями, гемоліз еритроцитів, який настає

майже відразу після прийому кислоти і триває близько

3-х днів. Нирки вражаються гемолізом та хімічним шо-

ком, розвивається гемоглобінурійний нефроз і гостра

ниркова недостатність, яка разом з пневмонією і стає

причиною смерті. Запах оцту йде з порожнин трупа,

внутрішніх органів, мають місце важкі хімічні опіки

шлунково-кишкового тракту, дихальних шляхів, некрози

та крововиливи у печінці. Такою, загалом, є картина на

секції.

Найбільш сильно діє концентрована сірчана кислота,

яка викликає чорний некротичний струп на слизовій

шлунка, важкі опіки стравоходу. На відміну від струпу,

утвореного дією сірчаної кислоти, струп після дії азотної

кислоти жовтий, рівно як і слизові оболонки стравоходу,

шлунка внаслідок ксанто-протеїнової реакції.

Смертельна доза кислоти залежить від концентрації

останньої. Для міцної сірчаної кислоти це близько 5 мл,

азотної — 5—10 мл, соляної — 10—15 мл, оцтової у

вигляді есенції — 15—20 мл.

Їдкі луги діють своїми гідроксильними іонами, некро-

тизуючи білки, розплавляючи їх з утворенням лужних

альбумінатів. При цьому білки у лугах перетворюються

на драглисту прозору масу, на дотик уражені ділянки

здаються намиленими, вони слизькі завдяки вищезгада-

ному процесу та омиленню жирів. Настає колікваційний

285

некроз, тканини стравоходу та шлунка розповзаються

під пальцями, найнебезпечнішим ускладненням (якщо

людина переживе перші години інтоксикації та хімічного

шоку) є медіастініт — гнійне ураження середостіння.

Смертельні дози лугів 10—20 г. Це їдкий натр та їдке

калі — легкорозчинні у воді білі грудки. Їдкий амоній —

це гідрат окису аміаку, відомий ще під назвою нашатир-

ного спирту.

Фенол, який часто називають карболовою кислотою,

хоча він нею і не є, діє всією молекулою, а не водневи-

ми іонами. Смертельна доза його близько 10 г, але при

інтенсивному всмоктуванні зменшується вдесятеро. Ця

кристалічна речовина розчиняється у воді (5—6%), має

різкий запах і діє на білок, коагулюючи його з утворен-

ням сухого білуватого струпа. Широко застосовуються у

медицині та побуті дерівати фенолу — крезол та лізол,

головним чином — для дезінфекції. При розтині відчува-

ється характерний запах і спостерігаються місцеві зміни:

ущільнення слизової оболонки стравоходу — вона суха,

щільна й легко ламається, шлунок зменшений в об'ємі,

стінки його дуже ущільнені, у місцях, де відсутня слизо-

ва, що відпадає шарами, колір тканин бурувато-черво-

ний. При дії більш слабких розчинів процес отруєння

триває довше, ускладнюючись токсичним нефрозом та

пневмонією.

Досить часто трапляються отруєння альдегідом мура-

шиної кислоти. Його 40%-ний розчин називається фор-

маліном і широко використовується у медицині, ветери-

нарії, біології. Тому й отруєння найчастіше відбуваються

саме у цих галузях. Формалін — це прозора рідина з

дуже специфічним запахом, але саме прозорість його

часто підводить потерпілих, які помилково, найчастіше у

нетверезому стані, приймають його за спирт. Смертель-

на доза формаліну 10—ЗО г. Випитий формалін одразу ж

викликає різкий біль, токсичний пронос, гастроентерит,

задишку, падіння кров'яного тиску, а невдовзі —

смерть.

Деструктивні отрути — це солі важких металів і

група миш'яку. Вони викликають в організмі морфоло-

гічні зміни — від дистрофічних процесів до некрозу. Сам

286

по собі металічний миш'як не отруйний. Дуже отруй-

ним є ангідрид миш'яковистої кислоти у вигляді білих

грудок, що зовні схожі на фарфор. Його часто застосову-

ють для боротьби з гризунами. Смертельна доза миш'я-

ковистого ангідриду 0,1—0,2 г.

У медичній практиці застосовується препарат миш'я-

кової кислоти — розчин Фовлера. Для боротьби з інфек-

ційними хворобами вживаються органічні сполуки

миш'яку.

Трапляються отруєння миш'яковими фарбами. Най-

більш токсичними є тривалентні сполуки миш'яку,

оскільки вони блокують сульфагідрильні групи і, перш за

все, деякі ферменти. Особливо токсичні легкорозчинні

сполуки миш'яку.'

Миш'як може поступати в організм через рот, через

дихальні шляхи — при обпиленні чи оббризкуванні рос-

лин, або всмоктуватись через шкіру, викликаючи смер-

тельні отруєння.

Гостре отруєння миш'яком має три форми залежно

від місця введення в організм.

Перша форма — шлунково-кишкова. Характеризу-

ється відчуттям металевого присмаку в роті, печією,

сильним блюванням, різкими болями у животі і проно-

сом. Виділення з кишечника мають вигляд рисового від-

вару. Майже одночасно з цими симптомами з'являється

біль у литках. Обличчя стає змарнілим, шкіра землисто-

блідою, вкривається липким потом. Перебіг отруєння

схожий на холеру. Велика втрата вологи призводить до

згущення крові і важких ускладнень з боку серця у ви-

гляді колапсу. Порушуються функції ЦНС. Смерть на-

стає у найближчі години після отруєння чи через декіль-

ка діб.

Друга форма — паралітична, спостерігається при

прийомі великої кількості миш'яку. Характеризується

втратою свідомості, судомами і коматозним станом.

Шлунково-кишкові явища не розвиваються. Смерть у

найближчі години, зрідка — через добу.

Третя форма — при вдиханні пилу сполук миш'я-

ку — супроводжується подразненням очей, слизових

оболонок дихальних шляхів, наростаючими явищами

287

кон'юктивіту, сльозотечі, біллю та різзю в очах, інколи

кашлем і нежиттю. Характерними є сильний головний

біль, болі у кінцівках, іноді шлунково-кишкові розлади і

подразнення шкіри. Якщо людина виживає, то у неї роз-

виваються жовтяниця, висип. На нігтях помітні харак-

терні білуваті поперекові смужки (смужки Mecca).

Отруєння препаратами ртуті. Ртуть у вигляді ме-

талу не отруйна, а отруйними є її пари. Потрапивши на

одяг, різні предмети, вона згодом випаровується, викли-

каючи отруєння.

Практичне значення з токсичних препаратів ртуті

мають сулема, дихлррид. У медицині розчини сулеми ви-

користовуються ДЛЯ дезінфекції і можуть бути застосо-

вані помилково чи з метою самогубства. Хоча розчини

сулеми спеціально фарбують у червоний чи синій колір,

проте помилки іноді трапляються. У промисловості суле-

ма слугує компонентом різних фарб, застосовується у

фотографії І як засіб боротьби із сільськогосподарськими

шкідниками.

Смертельна доза сулеми 0,2—0,5 г, за деякими дани-

ми, ця доза нижча — 0,1—0,3 г. Іноді з метою самогуб-

ства приймають таблетку сулеми масою 0,5—1 г. Симп-

томи отруєння виникають відразу ж. Це металічний

смак у роті, нудота, блювота. При прийомі таблеток

блювота іноді буває кривавою. З'являється біль у живо-

ті, а потім пронос. У сечі — білок, зернисті циліндри.

Розвивається анурія, яка через тиждень призводить до

уремічної коми і смерті. Людина може померти у першу

добу після отруєння від ослаблення серцевої діяльності.

При дослідженні трупа спостерігаються ураження

ясен із сірувато-зеленим нальотом та дрібними виразоч-

ками. На слизовій оболонці шлунка у місцях контакту з

таблетками — виразки, колір слизової шлунка сіро-ас-

підний. Утворюються виразки і у товстих кишках, карти-

на нагадує дизентерійний коліт. Дуже характерний ви-

гляд мають нирки. Вони збільшені, брудно-білуватого ко-

льору (так звана біла сулемова нирка), на розрізі

кірковий шар набухлий, потовщений з багатьма кровови-

ливами у вигляді червоних крапок і смуг. Гістологіч-

288

но — некроз епітелію звивистих канальців з інкруста-

цією вапном та численними крововиливами.

У внутрішніх органах трупа сулему можна виявити

через рік і навіть більше.

З інших препаратів ртуті слід згадати гранозан, її ор-

ганічну сполуку, яка широко використовується у сільсь-

кому господарстві для знезаражування -посівного мате-

ріалу. Джерелом отруєння є борошно з протруєного зер-

на. Етилмеркурхлорид — отруйний елемент гранозану.

При отруєнні гранозаном з'являються головний біль, за-

гальна слабість, сонливість, розлад мови, тахікардія, біль

у животі, блювання, пронос, галопуюче серцебиття. На

секції спостерігаються різке виснаження, наявність у

слизовій оболонці шлунка злитих між собою крововили-

вів, у печінці та нирках — різкі дистрофічні зміни.

Отруєння солями свинцю. Смертельна доза їх до-

сить велика — 20—ЗО г. Найчастіше трапляються

випадки самогубства — шляхом прийому свинцевих бі-

лил (вуглекислий свинець). Клінічна картина неспеци-

фічна — блювання, пронос. На розтині — гіперемія сли-

зової шлунка, на якій можна знайти білуваті частки со-

лей свинцю. Вміст кишечника і його слизова темно-бурі

чи навіть чорні внаслідок утворення сірчанокислого

свинцю із сполуки свинцевих солей із сірководнем ки-

шечника.

Отруєння сполуками сурми можливі, але дуже рід-

кісні. Як правило, труяться сполукою сурми з винокис-

лим калієм. Цю сполуку називають у побуті "блювотним

каменем", свого часу вона вживалась досить часто.

Смертельна доза, за різними даними, від 0,1 і до 1,0 г.

Введена під шкіру чи у шлунок, ця сполука викликає

сильну блювоту. Клінічна картина у разі отруєння нага-

дує отруєння миш'яком. Такими самими є й анатомічні

зміни.

Отруєння солями міді. Найчастіше труяться сірча-

нокислою міддю (смертельна доза 0,6 г) у вигляді яскра-

во-синіх кристалів, розчин у воді темно-блакитний. В ос-

новному використовується самогубцями. Спостерігається

пекуча біль у шлунку, різкі гастроентеричні прояви. На

розтині помітно забарвлення серозних оболонок шлунка

10 9-259

289

та кишечника, іноді воно відсутнє. Вміст шлунка та ки-

шечника синього кольору.

Отруєння фосфором. Фосфор — неорганічний мета-

лоїд. Смертельна доза — 0,03—0,1 г. Клінічна картина

нагадує отруєння миш'яком, але блювотні маси світять-

ся у темряві. Повітря, що видихується, має запах часни-

ку. Фосфор викликає різкі дистрофічні зміни, ураження

судин. На розтині спостерігаються (через 2—5 діб чи

трохи пізніше) поширене жирове переродження печінки,

некроз у її паренхімі із жовтяницею, множинні кровови-

ливи у внутрішні органи і тканини.

Частіше трапляються отруєння фосфорорганічними

сполуками (хлорофосом, тіофосом, метафосом, карбофо-

сом тощо). ЦГ сполуки широко застосовуються у сільсь-

кому господарстві та Й у побуті — для боротьби з кома-

хами, Отруєння, ЯК правило, — це нещасні випадки на

роботі, зрідка — самогубства. Отрута поступає в орга-

нізм при вдиханні парів ФОС, з їжею та водою.

Для отруєння характерні клонічні та тонічні судоми,

непритомність, розлад дихання, різке звуження зіниць,

гіпотонія, параліч дихання і смерть.

Кров'яні отрути

Як відомо, вони відзразу ж діють на кров, а вже по-

тім — на центральну нервову систему.

До кров'яних отрут належать: окис вуглецю (СО),

бертолетова сіль, нітробензол та анілін з його похідними.

Окис вуглецю утворюється при неповному згоранні

органічних речовин і отруює у суміші з іншими газами.

Яскравий приклад — вихлопні гази, доменні, порохові. В

останніх окис вуглецю становить майже 50%.

Токсична дія СО обумовлена підвищеною спорідненіс-

тю з гемоглобіном (у 200—500 разів більшою, порівняно

з киснем). Заміщення кисню у гемоглобіні окисом вугле-

цю з утворенням карбоксігемоглобіну призводить до

гіпоксії. Якщо отруєний виживає, то через 10—24 годи-

ни окис вуглецю поступово виділяється через легені, а

тому карбоксігемоглобін може бути відсутнім у трупі.

Смерть настає внаслідок грубих змін, викликаних отру-

єнням. При судово-медичному дослідженні спостеріга-

290

ються рожеве забарвлення шкіри, рожево-малинове —

трупних плям і внутрішніх органів, яскраво-червоний ко-

лір крові, дрібні крововиливи у внутрішніх органах, в ос-

новному під легеневою .плеврою, епікардом. Можуть ма-

ти місце і ділянки розм'якання у головному мозку.

Рекомендовано кілька попередніх проб на наявність

СО у крові. Найпростіша з них — проба Гоппе—Зейле-

ра. На чисту тарілку наносять кілька крапель крові і до-

дають краплю 10%-ного розчину їдкого калі. На цю ж

тарілку в іншому місці наносять кров з трупа, завідомо

не отруєну СО. До неї також додають краплю того само-

го розчину. Обидві проби розмішують окремими скляни-

ми паличками. Кров, яка містить СО, залишається яс-

краво-червоною, а кров.без окису кисню набуває буро-

зеленуватого забарвлення.

Треба обов'язково направити кров на судово-токсико-

логічне дослідження з метою якісного й кількісного ана-

лізу на СО.

Широко відомі побутові отруєння при неправильному

користуванні пічками, плитами, керогазами тощо.

Смерть від отруєння СО може статись у закритому

гаражі, якщо не вимкнено двигун автомобіля.

Метгемоглобіноутворюючі отрути. Вони спочатку

руйнують еритроцити, а потім утворюють метгемоглобін.

Прикладом такої отрути є бертолетова сіль. Смертель-

на доза 10—20 г.

Вже наприкінці першої доби після її прийому в сечі

виявляють білок і метгемоглобін. Поступово сеча тем-

нішає через наявність метгемоглобіну, зменшується її

кількість аж до повної анурії. Смерть настає внаслідок

уремії.

При секції трупа: трупні плями димчасто-синюшні чи

навіть аспідні, збільшення нирок і наявність буруватих

смужок на розрізі мозкового шару. Мікроскопічне — ка-

нальці нирок вщерть заповнені еритроцитами та продук-

тами їх розпаду бурого кольору.

Строк, в який можна визначити наявність бертолето-

вої солі у трупі, не перевищує 3—5 днів по смерті.

ю* 291

Нервово-функціональні отрути

Вони діють безпосередньо на центральну нервову сис-

тему, при отруєнні ними спостерігаються дуже характер-

ні симптоми. Ці отрути не спричиняють якихось поміт-

них патоморфологічних змін. У судово-медичній практиці

найчастіше зустрічаються з отруєнням спиртами (етило-

вим та метиловим), етиленгліколем (антифризом), тет-

раетилсвинцем. Зрідка мають місце отруєння ціанистими

сполуками.

Широковідомий етиловий алкоголь може спричини-

ти смерть навіть у дозі 10—12 г, якщо йдеться про ді-

тей. Смертельна доза для дорослих, за різними автора-

ми, різна. Так, класики судової медицини визначають її

як 300—500 г, хоча при звиканні до цієї отрути доза ця

може бути набагато більшою. Вже 3,0% етилового алко-

голю можуть спричинити смерть, а подвоєна кількість є

абсолютною загрозою для життя. Хоча у судово-медич-

ній казуїстиці зустрічаються унікальні випадки. Мети-

ловий алкоголь, або деревний спирт (продукт сухої пе-

регонки деревини), за запахом і смаком нагадує етило-

вий спирт. Це й призводить до трагічних помилок, бо

смертельна доза метилового спирту коливається у ме-

жах 30—100 г.

Спочатку при отруєнні ніяких тривожних симптомів

не виникає. Але потім вони настають раптово: втрата

свідомості, зору, ціаноз, утруднення дихання, колапс і

кома.

Ті, хто виживають, можуть залишитися на все життя

сліпими внаслідок атрофії зорового нерва. У трупі наяв-

ність метилового спирту можна встановити протягом

5—6 діб після отруєння у внутрішніх органах, а мураши-

ну кислоту — у сечі. Ця кислота утворюється в організ-

мі у латентний період отруєння, що триває від кількох

годин до 2 діб.

Отруєння ціанистими сполуками. Це синильна

кислота та її нетривка хімічна сполука — ціанистий ка-

лій. Синильна кислота є безводною рідиною із запахом

гіркого мигдалю. Використовується, з обережністю, у зо-

лото-платиновій промисловості, фотографії, для боротьби

з гризунами. Смертельна її доза — 0,05 г. Вона миттєво

292

паралізує тканинне дихання, блокуючи дихальні фермен-

ти клітин. Смерть настає внаслідок кисневого голодуван-

ня — тканинної гіпоксії майже раптово. Смертельна до-

за ціанистого калію коливається у межах від 1 до 2 г.

М. І. Авдеев називає дозу 0,15 г, а М. І. Райський —

0,2г.

Отруєння компонентами реактивного палива

У наш час бурхливого розвитку реактивної та ракет-

ної техніки перед військовими та судовими токсиколога-

ми, судово-медичними експертами постала ще одна важ-

лива проблема. Це поодинокі та масові отруєння хіміч-

ними речовинами, що використовуються як компоненти

реактивного палива і у своїй більшості є надзвичайно

токсичними сполуками.

Найнезначніше порушення техніки безпеки при їх ви-

готовленні, транспортуванні, зберіганні та застосуванні

може спричинити нещасні випадки з важким, часто

смертельним, ураженням людей.

Широке застосування у реактивній авіації та ракетній

техніці отримали азотна кислота та окисли азоту, фтор і

його сполуки, перекис водню, гідразін та його похідні, а

також бороводні. Вони діють не лише місцеве, а й, по-

трапляючи у кров (через шкіру, слизові оболонки, ди-

хальні шляхи, шлунково-кишковий тракт), проявляють

загальну резорбтивну дію.

Найбільш поширеним окислювачем у двокомпонент-

ному паливі авіаційних і ракетних двигунів е азотна кис-

лота. Вона використовується у концентрованому вигляді

(98%) з розчиненими в ній Окислами азоту.

Надзвичайно сильна некротична дія азотної кисло-

ти дістає вияв в утворенні сухуватого щільного струпа

зеленкувато-жовтого кольору, іноді з ішемічним вінчи-

ком. При вдиханні парів азотної кислоти через наявність

окисів азоту настає загальне отруєння. Начальний реф-

лекторний період у вигляді кашлю, задишки, порушень

серцевої діяльності змінюється латентним, який триває

від півгодини до доби. Наростає важкий токсичний на-

бряк легенів і різке ураження серцево-судинної системи.

Морфологічна картина у легенях має вигляд переміжних

ділянок з набряком та емфіземою, наявний некроз та ма-

сивні крововиливи. Піниста рідина заповнює трахею та

бронхи, їх слизова оболонка — з ознаками поверхневого

некрозу, така сама рідина стікає з поверхні розрізів ле-

генів. Ділянки крововиливів спостерігаються під епікар-

дом та у м'язі серця. У нирках та міокарді — дистрофіч-

ні зміни. У крові знаходять метгемоглобін.

Фтор та його сполуки застосовуються в ракетній

техніці у вигляді елементарного фтору та його похідних:

трифториду хлору, п'ятифтори — стогоброму, окису

фтору. Це високоактивні окислювачі ракетного палива.

Фтор і фториди — досить токсичні речовини загальної

дії, крім того, вони викликають хімічні опіки шкіри. Па-

ри чистого фтору можуть спричинити й термічні опіки,

оскільки фтор при контакті зі шкірою спалахує. При

вдиханні парів фтору вражаються носоглотка, верхні ди-

хальні шляхи, виникає набряк легенів. У зоні дії парів

страждають очі. Рефлекторний спазм гортані та бронхів

Призводить до різкого порушення дихання. Концентрова-

ні пари фтору, завдяки його розчинності у ліпідах, спри-

чиняють дуже глибокі некрози, іноді — з руйнуванням

кісток. Отруєння супроводжується різким порушенням

функції центральної нервової системи (судоми, паралічі,

у тому числі й бульбарні), а також гострою недостатніс-

тю кровообігу. На розтині — некротичні зміни дихаль-

них шляхів з численними крововиливами, набряк леге-

нів, пневмонія з крововиливами, різкий набряк та крово-

виливи у всіх відділах головного мозку, дистрофічні

зміни у серці, печінці, нирках. Хімічний аналіз виявляє

фтор у сечі.

Концентрований перекис водню (80—90%) застосо-

вується у ракетній техніці як однокомпонентне паливо і

як окислювач палива. Концентрований перекис водню

викликає хімічні опіки з набряком, пухирями та білим

струпом. При вдиханні його парів подразнюються слизо-

ві носа, трахеї та бронхів, при високих концентраціях

виникає набряк легенів. Парами вражаються також

очі — подразнення сполучних оболонок та рогівки з на-

ступним її помутнінням та тимчасовою чи постійною слі-

потою. Отруєння супроводжується задишкою, брадікар-

294

дією, м'язовим тремором, судомами. Ця речовина має

також метгемоглобінутворюючу,дііо. Морфологічна кар-

тина — некроз епітелію дихальних шляхів, набряк леге-

нів з некрозом альвеол. У крові — значний (до 30%)

вміст метгемоглобіну.

Гідразін та його похідні. Це — найпростіші азотовод-

ні з різкою токсичною дією, переважно на ЦНС. Їх міс-

цева дія дістає вияв у дерматитах, «кземах, хімічних опі-

ках. Гострі отруєння настають при всмоктуванні через

шкіру та вдиханні парів. Для Них характерний швидкий

перебіг (вже через 15—20 хв.) із збудженням, судомами

та паралічами, порушенням дихання та кровообігу за

центральним типом. Іноді ушкоджуються очі.

Картина на розтині не має чогось особливо характер-

ного. У легенях ателектази чергуються з ділянками ем-

фіземи. Може мати місце гемоліз крові, який розвива-

ється у перші ж години гострого отруєння. Оскільки гід-

разін виділяється з організму через нирки у незмінному

вигляді, потрібно провести судово-токсикологічне дослід-

ження нирок та сечі.

Бороводні — це сполуки бору з воднем (діборан,

пентаборан і декаборан). Вони є висококалорійним пали-

вом для реактивних двигунів в авіації та ракетній техні-

ці. Це надзвичайно токсичні сполуки, отруйна дія яких

сильніша від дії синильної кислоти. Крім того, вони від-

значаються підвищеною летючістю, а це утруднює робо-

ту з ними на аеродромах і космодромах, особливо на

складах пального.

Діборан — газоподібна речовина, а пентаборан — рі-

дина, яка швидко випаровується. Тому хоча б миттєве

перебування у зоні їх дії є особливо небезпечним. Мож-

ливе також надходження цих речовин в організм через

шкіру та шлунково-кишковий тракт.

Уражені ділянки шкіри некротизуються, набуваючи

сіро-білого кольору. Гістологічно — картина некрозу. Ді-

боран у вигляді пари призводить до токсичного набряку

легенів. Бороводні, що потрапили в організм будь-яким

шляхом, вражають центральну нервову систему. Виника-

ють генералізовані корчі, які перед настанням смерті пе-

реходять у повну прострацію. Корчам, як правило, пере-

295

дують ейфорія, запаморочення, головний біль, сплута-

ність свідомості. Спостерігається розлад дихання, крово-

обігу, настає зневоднення організму. Для судово-ток-

сикологічного дослідження направляють кров, головний

мозок, печінку, легені з метою виявлення наявності

бору.

Отруєння психотропними засобами

Йдеться про отрути наркотичної дії. Автори минулого

слушно називали їх алкалоїдно-наркотичними отрутами.

Майже всі вони рослинного походження і впливають на

нервово-психічні процеси. Перш за все, це наркотики, до

яких належать опій, морфін, діетиламід лізергінової кис-

лоти — ДЛК, кокаїн, препарати індійської коноплі. Далі

йдуть нейролептики (похідні фенотіазиду), їх ще назива-

ють антипсихотиками. Транквілізатори (заспокоюючі) —

мепрабамат, аміділ; та засоби від депресії — антидепре-

санти; психоаналептики (кофеїн, фенамін та інші). Зна-

чення цих препаратів як лікувальних засобів дуже вели-

ке, та, на жаль, щодо деяких з них може з'явитися зви-

кання, та різного ступеня залежність, якщо йдеться про

наркотики — то хвороблива. При передозуванні цих

препаратів може настати гостре отруєння і смерть. Для

прикладу візьмемо хоча б опій, морфін і кокаїн.

Отруєння опієм і морфіном. Бура маса, що її отри-

мують з незрілих головок малоазіатського маку, і є опій.

Як первинна сировина опій містить близько 20 алкалої-

дів, перш за все морфін (10—20%). Діоніну, кодеїну, па-

паверину, наркотину, героїну та інших значно менше.

Чистий опій у дозі 2—5 г викликає смерть, вона мо-

же настати від прийому настою опію у дозі 20—ЗО г.

У медицині наркотичні речовини здавна застосовува-

лись як знеболюючі та болезаспокоюючі засоби. У давні

часи — настій опію, пізніше — морфін, а саме, соляно-

кисла чи хлористоводнева його сіль у вигляді білого

кристалічного порошку, який погано розчиняється у во-

ді. На смак він гіркий. Отруєння опієм і морфіном мають

схожу картину.

Смертельна доза морфіну 0,1—0,2 г при підшкірному

введенні та 0,2—0,4 г — при потраплянні до шлунка.

296

Найсильніше він діє при внутрішньовенному введенні.

Теоретична доза сама собою, а судово-медична казуїсти-

ка має приклади, коли наркомани вводили собі до 10—

14 г морфіну.

Морфін досить швидко всмоктується і дія його почи-

нається вже через 10—15 хв. після ін'єкційного введен-

ня і через 20—ЗО хв. після параентерального.

Отруєння має таку клінічну картину: спочатку —

ейфорія, згодом пригнічення, можливе блювання, швид-

ке та глибоке засинання. Практично дія всіх опіатів про-

ходить три фази — ейфорія, розслаблення та прокидан-

ня. На жаль, при передозуванні остання фаза може й не

настати: глибокий сон переходить у смерть.

При смертельних отруєннях спостерігається різке

звуження зіниць (помітне певний час і на трупі), загаль-

ноасфіктичні ознаки. Є дані, що у трупі морфін зберіга-

ється понад рік і може бути виявлений судовими токси-

кологами після ексгумації.

Смертельні отруєння опієм та морфіном — це найчас-

тіше нещасні випадки з наркоманами при передозуванні',

зрідка — самогубства і зовсім рідко — вбивства шляхом

навмисного передозування наркотику. Деякі метаболіти

наркотичних речовин можна виявити у волоссі. Це важ-

ливо при експертизі живих осіб, які підозрюються у нар-

команії.

Отруєння кокаїном. Кокаїн продукують з листя рос-

лини Erythroxylon coca, яка росте у Південній Америці.

У медичній практиці застосовують гідрохлорид ко-

каїну з метою знеболення — в основному в очних та

отоларингологічних клініках. Цей білий порошок, що

добре розчиняється у воді, може викликати смерть при

введенні до шлунка у дозі 1—1,5 г та підшкірно — 0,2—

0,3 г. Найчастіше наркомани з метою досягти ейфорії

вводять кокаїн ін'єкційне, рідко "нюхають" порошок. He-

контрольоване збільшення дози призводить до смерті.

Це, як правило, нещасні випадки, зрідка — самогубства.

Симптоми отруєння кокаїном — збудження, безпри-

чинний сміх, марення, потім — різка блідість обличчя,

блювота, падіння серцевої діяльності, втрата свідомості,

розлад дихання і смерть, яка настає внаслідок паралічу

дихального центру. На розтині, крім загальноасфіктич-

297

них ознак, якихось особливостей не виявляється. Ре-

зультати судово-токсикологічних досліджень можуть бу-

ти негативними внаслідок досить швидкого руйнування

кокаїну в організмі, але за ретельного дослідження іноді

вдається виявити продукти розпаду кокаїну.

Отруєння іншими наркотиками рослинного походжен-

ня (похідні ріжок, індійської коноплі) можуть викликати

короткочасний психоз з яскравими галюцинаціями. Такі

продукти, як план, анаша, марихуана, навіть у малих до-

зах здатні спричиняти тимчасовий розлад психіки, а це,

у свою чергу, призвести до автомобільної чи залізничної

травми тощо.

Серед заспокоюючих препаратів найчастіше маємо

справу із аміназіном, чутливість до якого дуже індивіду-

альна. Смерть іноді спричиняють 0,5 г препарату, а є ви-

падки видужання при отруєнні 6 г. Особливо небезпеч-

ний аміназін для дітей, смертельна доза тут становить

близько 0,25 г. При гострому отруєнні наростають галь-

мівні функції кори головного мозку з відключенням сві-

домості, настають судоми, зростає дихальна та серцево-

судинна недостатність. На розтині — крововиливи у

м'які оболонки головного мозку, повнокров'я внутрішніх

органів. При судово-токсикологічному дослідженні аміна-

зін знаходять у сечі та внутрішніх органах.

Отруєння снодійними препаратами. У більшості

вони є похідними барбітурової кислоти — її солями. Де-

які з них — тривалої дії (8—12 год.): фенобарбітал, бар-

бітал; середньої дії — (4—6 год.): — барбаміл, етаглінал

натрію; короткочасної дії (1—2 год.): гексенал, тіопентал

натрію.

Барбітурати найчастіше застосовуються з метою са-

могубства, рідше трапляються нещасні випадки при пе-

редозуванні; їх смертельні дози коливаються від 1 до

1,5 г, а іноді й більше. Все залежить від індивідуальної

чутливості до певного препарату, стану організму.

Смертельна доза значно збільшується при лікуванні

снодійними чи довгому позалікарняному вживанні,

оскільки настає звикання до цих препаратів. Вважа-

ється, що умовно-летальна доза барбітуратів становить

1—2г.

298

Ці препарати викликають глибоке пригнічення цен-

тральної нервової системи. При високих концентраціях

вони блокують дихальні ферменти мозку, сприяють його

гіпоксії з руйнуванням клітин мозку накопиченою молоч-

ною та піровиноградною кислотою. Настають кома і на-

бряк мозку. Відбувається Пригнічення центрів регуляції

у гіпоталамусі, продовгуватому мозку з порушенням ди-

хання — аж до його зупинки.

При розтині спостерігаються загальноасфіктичні озна-

ки. Визначення кількості снодійного у крові, сечі та

внутрішніх органах при судово-токсикологічному дослід-

женні дає можливість поставити діагноз отруєння кон-

кретним препаратом. В органах трупа барбітурати збері-

гаються тривалий час, їх можна виявити протягом кіль-

кох років.

Отруєння збуджуючими та судомними (атропін,

аконітин, стрихнін). Всі вони рослинного походження.

Так, атропін міститься у красавці, блекоті, дурмані.

Екстракт беладони та сірчанокислу сіль атропіну ши-

роко використовують у медицині. Смертельна доза атро-

піну становить 0,1 г. Отруєння найчастіше трапляються

як нещасні випадки, особливо серед дітей, коли вони че-

рез незнання з'їдають насіння чи ягоди вищезгаданих

рослин. Вже 5—6 ягід беладони можуть викликати

смерть дитини, доза для дорослих у 8—10 разів більша.

Зрідка мають місце отруєння-самогубства. Вбивства відо-

мі із судово-медичної казуїстики.

Клінічна картина отруєння атропіном розвивається

досить швидко (10—15 хв.) — сухість у роті та глотці з

хрипотою у голосі, обличчя червоніє, зіниці швидко роз-

ширюються. Починаються марення та зорові й слухові

галюцинації з нападами шаленства, згодом — коматоз-

ний стан. Смерть настає через кілька годин, іноді через

добу, від паралічу дихального центру. Судово-медичне

дослідження трупа виявляє різке розширення зіниць, за-

гальноасфіктичні ознаки, наявність рослинних решток у

шлунку та кишечнику. Необхідні ботанічні та судово-

токсикологічні дослідження. Строк зберігання атропіну у

трупі досить значний (кілька місяців).

29»

Отруєння аконітином. Він міститься у бульбах рос-

лин, які ростуть на Кавказі та у Середній Азії (блакит-

ний жовтець, борець). Серед алкалоїдів аконітин є най-

більш сильною отрутою. Його смертельна доза 0,003—

0,005 г. У більшості випадків смертельне отруєння — це

помилкове вживання у їжу бульб жовтецю замість хрону

та селери. Трапляються випадки самогубства, рідко —

вбивства.

Біль у шлунку, блювання — ось початкові симптоми

отруєння. Свідомість зберігається, але утруднюється мо-

ва, слабнуть зір і слух, спостерігаються мимовільні сечо-

виділення та дефекація, настає розлад дихання. Смерть

настає при явищах асфіксії. На розтині — загально-

асфіктичні прояви, у шлунку — рештки бульб аконіту.

Потрібна ботанічна експертиза.

Харчові отруєння

1) Отруєння є токсичними продуктами рослинного чи

тваринного походження (певні види риб, рослин — пля-

мистий болиголов, красавка та інші).

2) Отруєння тимчасово токсичними продуктами (со-

ланін картоплі, ікра риб, слиз їх шкіри, ендокринні зало-

зи тварин).

3) Отруєння харчовими продуктами з різними токсич-

ними домішками, наприклад борошно з домішками

кукіля, ріжків, геліотропа.

4) Отруєння харчовими продуктми і токсичними за-

брудненнями, що могли потрапити з полуди посуду (солі

важких металів), при використанні пестицидів (гексахло-

ран, ФОСи та інші) тощо.

5) Харчові отруєння бактеріального походження. Їх

поділяють на 2 підгрупи:

а) харчові токсикоінфекції, спричинені різними мікро-

бами (сальмонелами, паличкою протея, зеленячим стреп-

тококом, дизентерійною паличкою тощо);

6) харчові токсикоінфекції, спричинені токсинами мі-

кробів: це, головним чином, золотистий та білий стафі-

локок, паличка ботулізму.

6. Виокремлюють харчові мікотоксикози, за яких роз-

лад здоров'я і смерть настають внаслідок харчування

продуктами, враженими грибками (ерготизм, фузаріоз).

300

Трапляються харчові отруєння й невстановленого ха-

рактеру. Наприклад отруєння кавунами.

Вважається, що більшість харчових отруєнь (85—

90%) бактеріального походження. Окрім випадків бо-

тулізму, смертність від них незначна — 1—2%.

Необхідно пам'ятати, що ботулінічний токсин є од-

ним з найтоксичніших природних токсинів. Відомо, що

його носій — мікроб з роду Clostridium botulinum є спо-

роносним анаеробом і розмножується на інфікованому

продукті окремими колоніями, вражаючи лише певну

його частину. Саме тому при споживанні одного й того

самого продукту за одним столом одні отруюються і вми-

рають, а інші навіть не захворюють. Ботулінус най-

частіше розмножується в ковбасах, сирах, консервах,

рибі домашнього приготування і навіть у домашній ово-

чевій консервації.

Перш за все токсин вражає нервову систему: вже че-

рез кілька годин виникають порушення акомодації, роз-

виваються косоокість, мідріаз, диплопія, затруднения

ковтання, афонія, наростає порушення дихання, іноді

птоз. Рідше мають місце блювання, нудота, пронос. Ла-

тентний період — від 2-х до 24-х годин; траплялися ви-

падки, коли симптоми отруєння з'являлися на 9—10-й

день. Смерть у тяжких випадках настає через 2—3 до-

би, дуже рідко — через кілька годин. У випадках серед-

ньої тяжкості йде повільне одужання протягом одного чи

кількох тижнів, а іноді й понад місяць.

Людина може вмирати при повній свідомості

внаслідок порушення дихання, спричиненого паралічем

діафрагми.

Ботулотоксин у трупному матеріалі судово-токсиколо-

гічними методами не виявляється. При розслідуванні та

судово-медичній експертизі потрібно використати дані

біологічних та санітарно-гігієнічних досліджень, особли-

во — залишків їжі.

Отруєння грибами (міцетизм)

Йдеться про отруйні гриби, які помилково приймають

за їстівні завдяки Їх схожості, а також внаслідок поганої

поінформованості збирачів грибів щодо ступеня ризику у

випадку помилки.

ЗОЇ

Так, отруйні строчки за зовнішнім виглядом досить

схожі на їстівні сморчки. Тим більше, що гриби ці з'яв-

ляються одночасно: у квітні—травні. Строчки містять

дуже сильний гемолітичний токсин — гельвелову кисло-

ту. Через 2—4 години після вживання строчків з'явля-

ються блювота і пронос, потім жовтуха, у сечі — кров,

порушення центральної нервової системи — маячіння,

корчі, втрата свідомості. Смерть настає через 2—3 доби,

загальна смертність при отруєнні строчками становить

30—35%.

Дуже небезпечним є пластинчастий гриб — бліда по-

ганка, яка містить надзвичайно сильну отруту — ама-

нітоксин. Отруєння блідою поганкою вважається чи не-

найважчим грибним отруєнням. Перші його симптоми

з'являються через 5—7 годин у вигляді болі в животі,

блювання, частого проносу, жовтухи, маячіння, збуд-

ження, коматозного стану. Смерть — у перші 2—3 до-

би. Трупне заклякання не настає внаслідок дегенерації

скелетних м'язів. Одужання в легких випадках спосте-

рігається на 6—8 день. Смертність внаслідок отруєння

блідою поганкою сягає до 70%.

Трапляються також випадки отруєння мухоморами,

але вони досить рідкісні, бо всім ще з дитинства відомі

як зовнішній вид цього гриба, так і його отруйні якості.

Діючим токсином у мухоморі є мускарин. Картина

отруєння спостерігається у перші ж години — від 2-х до

4-х: сильна блювота, пронос — іноді кривавий, болі у

животі, порушення центральної нервової системи — збу-

дження, галюцинації, звуження зіниць, маячіння, корчі.

Пульс значно уповільнюється. Смертність при отруєнні

мухомором, незважаючи на його значну розповсюд-

женість, становить лише 1%. Специфічна морфологічна

картина на розтині не спостерігається.

Майже у всіх випадках харчових отруєнь при судово-

медичній експертизі трупа необхідно, крім судово-

хімічного дослідження матеріалу, здійснити його бо-

танічне чи токсикологічне та бактеріологічне досліджен-

ня. Про всі випадки харчових отруєнь експерт повинен

сповіщати санітарно-епідеміологічну станцію свого райо-

ну чи міста.

302