Розділ XIV Судово-медичне дослідження

у випадках смерті від дії високої температури

Тепловий обмін в організмі підпорядкований чіткій

системі саморегулювання. Якщо температура тіла під-

вищується або знижується, то нормалізація її забезпечу-

ється, з одного боку, зниженням чи підвищенням інтен-

сивності постійно протікаючих біохімічних процесів (біо-

хімічна терморегуляція), а з Іншого — зростає чи

знижується тепловіддача шляхом тепловипромінювання,

теплопровідність, зміни ступеня потіння та виділення

тепла з фізіологічними відправленнями (біофізична регу-

ляція). При тривалому підвищенні температури в орга-

нізмі зменшується кількість води, що супроводжується

Порушенням мінерального обміну і розпадом тканинних

білків. Це призводить до утворення гістаміноподібних

речовин, токсинів шкіри та некрогормонів. Температура

тіла підвищується до 42—43,5°С. Гіпертермія організму

супроводиться порушенням функцій багатьох систем і

органів.

Отже, тривале перебування людини в умовах підви-

щеної температури (вище ЗО—35°С), та ще й при знач-

ному фізичному навантаженні, має наслідком зрив тер-

морегуляції, що спричиняє розлад здоров'я або навіть

смерть.

Розрізняють загальну та місцеву дію високої темпера-

тури на організм людини.

Загальна дія дістає вияв у тепловому ударі. Якихось

характерних морфологічних змін при розтині у таких ви-

падках не виявляється. Як правило, спостерігається кар-

тина смерті, що швидко наступила. Різновид теплового

удару — сонячний удар трапляється, коли на тіло й не-

230

покриту голову діє сонячне проміння. При цьому можуть

спостерігатися прояви місцевої дії сонячної енергії у ви-

гляді опіків першого, зрідка —- другого ступеня. Соняч-

ний удар може статис» навЬч» При дії сонячного промін-

ня лише на непокриту, ча<йгІШе Позбавлену волосся,

голову.               ' •' г-.і^1.

У таких випадках на pttirrwrt спостерігаються набряк

оболонок та кори головного Низку, дрібні крововиливи в

них. Смерть вщ тепиювй^ WIcyttfrtlBurt» удару — явище

рідкісне навіть за ^ййіглиіі^^^^йеф^гоівання організ-

му умов. Як правили, во»й ^стае на фоні яЩось захво-

рювань. Найчастіше Це серцево-судинні захворювання,

патологія органів дихання чи ендокринної ^сйстеі(<гі, від-

повідальної за терморегуляцію, наприклад гіпертиреозі.

Тому на розтині тіла треба ретельно дослідити всі внут-

рішні органи і виявити ці захворювання або інші факто-

ри, що сприяли настанню смерті, — наприклад алко-

гольне, наркотичне сп'яніння тощо.

Місцеві ушкодження від дії високої температури ви-

никають, коли температура тканин підвищується понад

50°С, що призводить до загибелі клітин, і дістають вияв

у різного виду опіках — залежно від температури та

діючого фактора (відкрите полум*я, розжарені предмети,

палаючі рідини, пар, розплавлений бітум тощо).

За глибиною ураження шкіри та тканин, що приляга-

ють до неї, розрізняють чотири ступеня опіків.

Перший ступінь — це поверхневе запалення шкі-

ри — еритема. В місці опіку шкіра червона, болюча на

дотик, припухла. На трупі ці ділянки бліднуть і розпізна-

ються лише по буруватому чи жовтуватому кольору і лу-

щенню епідермісу. Опік 3/4 поверхні тіла може викли-

кати смерть.

Другий ступінь — ураження шкіри з відслойкою ро-

гового шару і утворенням пузирів, заповнених серозною

рідиною, що містить лейкоцити і білки. Рідина спочатку

прозора, але швидко мутнішає внаслідок згортання біл-

ків. Після розривів пузирів і витікання рідини поверхня

росткового шару, що є дном опіків, волога, блискуча,

блідо-рожева або яскраво-рожева, якщо кров містить ве-

лику кількість карбоксигемоглобіну. Після підсихання

231

поверхня дерми жовтувато-бура чи червоно-бура, ущіль-

нена, з сіткою добре видних дрібних судин. Смертель-

ним може бути опік 1/2 поверхні тіла.

Третій ступінь характеризується вологим або сухим

первинним некрозом шкіри. Вологий некроз утворюється

від дії пару чи гарячих рідин, а сухий — від полум'я або

розжарених предметів. Розрізнюють ступені: І.ІІ-А — ко-

ли частково уражається ростковий шар, та І1І-Б, що ха-

рактеризується некрозом усієї товщі шкіри з ушкоджен-

ням потових і сальних залоз. При вологому некрозі шкі-

ра має "варений" вид, жовтуватого кольору, припухла,

набрякла. По краях можуть бути опіки II ступеня (пузи-

рі). Сухий некроз відрізняється ущільненням шкіри, її

бурим кольором. Опіки з обвуглюванням, чорного кольо-

ру, досить чітко відмежовані від неушкодженої шкіри.

Заживления опіків третього ступеня закінчується утво-

ренням рубців.

Опіки четвертого ступеня — це обвуглювання шкі-

ри, підшкірної жирової тканини, м'язів і навіть кісток.

Судово-медичне дослідження

трупів з опіками і обгорілих

Зовнішній огляд під час дослідження трупа дає мож-

ливість виявити залишки одягу чи місця, які були ним

прикриті у процесі згорання. В одних випадках одяг, що

горить, спричиняє додаткові опіки, а в інших, коли він

щільно прилягає до тіла, навпаки, захищає ці ділянки від

дії полум'я, гудрону тощо. Смуги неушкодженої шкіри

дають можливість встановити характер деталей одягу

(тугий комірець, щільно прилягаючий бюстгальтер і

т. ін.). Огляд волосся й шкіри дозволяє визначити харак-

тер діючого фактора. Від дії полум'я волосся обгорає, на-

буваючи рудого кольору і колбоподібного здуття. При

опіках рідинами волосся не страждає. Форма і напрямок

смуг опіків теж дають можливість встановити характер

діючого фактора, а також позу, в якій знаходився потер-

пілий під час горіння, бо полум'я дає смуги опіків, що

направлені вгору, а рідини — донизу. Від дії розжарених

предметів на шкірі можуть залишитись їх відбитки. На-

232

явність кіптяви свідчить про опік полум'ям; а відсутність

її у щілинах зморшок на обличчі вказує на прижиттє-

вість потрапляння у вогонь. Трупні плями яскраво-роже-

вого кольору на ділянках неушкодженої шкіри свідчать

про наявність у крові карбоксигемоглобіну, який звичай-

но утворюється при вдиханні окису вуглецю, і про при-

життєвість потрапляння загиблого у вогонь.

При зовнішньому огляді деталідто описують, малюють

на схемі та фотографують виявлені ушкодження, у тому

числі опіки, їх форму, площину, ступінь. У процесі до-

слідження звертають увагу на включення на поверхнях і

в глибині опіків (частки їжі, кави, бітуму, напалму то-

що), котрі можуть бути складовими фактора, ідо спричи-

нив опік.

Внутрішнє дослідження при опіках І і II ступеня не

має особливостей. Опіки III і IV ступеня призводять до

різкого ущільнення шкіри, м'язів і внутрішніх органів.

Це само по собі технічно ускладнює розтин. Крім того,

таке ущільнення різко зменшує розміри трупа, а от-

же — й усіх його внутрішніх органів, більшість з яких

має вигляд вареного або запеченого м'яса, що також

ускладнює розпізнавання хворобливих змін тканин.

Яскраво-червоний колір м'язів, крові в глибоких суди-

нах, наявність кіптяви в трахеї, бронхах і навіть у аль-

веолах, а також опіки слизових оболонок гортані, голо-

сових зв'язок, трахеї свідчать про прижиттєвість попа-

дання тіла у вогонь.

Причини смерті. Від опіків на місці пожежі смерть

наступає рідко, як правило, коли горить одяг, просоче-

ний пальним, або вогонь палає навколо потерпілої люди-

ни. Частіше на місці події причиною смерті є гостре

отруєння окисом вуглецю, тоді в крові знаходять вели-

кий вміст карбоксигемоглобіну (близько 60%), або від

механічних травм при обвалах палаючих споруд. Опіки

тіла, особливо глибокі й обширні, призводять до пору-

шень функцій усіх внутрішніх систем і органів, котрі но-

сять назву «опікова хвороба». Сучасні вчені поділяють

перебіг цієї хвороби на періоди: опіковий шок, токсемія,

інфекція, виснаження, видужання.              •

23$

Опіковий шок (різновид травматичного шоку може

бути причиною смерті у перші дві—три доби). Тяжкість

опікового щоку і наслідки ураження обумовлені не стіль-

ки обширністю опіків взагал*, скільки площиною глибо-

ких уражень усієї товші шкіри. Шок обумовлений

надмірним подразненням центральної нервової системи,

що викликає збочення рефлекторних судинних реакцій.

Це> у свою чергу, призводить до мікроциркуляторних по-

рушень, наслідком яких є підвищена проникність судин.

Зменшується обсяг циркулюючої крові, руйнуються її

формені елементи, розвивається олігурія. Ці порушення

можуть спричинити такі ускладнення, як інфаркт міо-

карда, гострі виразки шлунку, ниркову недостатність,

Починаючи з третьої—четвертої доби на перший

план виступає опікова токсемія, обумовлена інтоксика-

цією організму продуктами розпаду білків, токсинами

бакт«рій і токоичними> речовинами, що всмоктуються з

опАкг>вих і>ан.

>)H» П'яту—сьому добу смерть, як правило, настає від

інфекційних ускладнень — пневмонії, септикопіемії, сеп-

тицемії, абсцесів, порушень функцій печінки та нирок.

Інтоксикація, септицемія, бактеріемія викликають знач-

ні дистрофічні зміни внутрішніх органів, порушення про-

цесів обміну, і як результат може розвинутись опікове

виснаження.

Певні труднощі виникають при експертизі повністю

звугленого трупа. Основні питання, що потребують вирі-

шення, це причина смерті та прижиттєвість попадання

загиблого у вогонь. Іноді вони розв'язуються одночас-

но — наприклад при наявності ознак отруєння окисом

вуглецю. В інших випадках виявляються інші причини

смерті: вогнепальне ураження, механічна асфіксія, тупа

травма. Особливо треба бути уважним при черепно-моз-

ковій травмі, бо епідуральні крововиливи можуть бути і

прижиттєвими, і утворитися від дії високої температури.

Прижиттєві гематоми мають веретеноподібну форму, в

м'яких тканинах відповідно їм містяться крововиливи.

Посмертні гематоми мають серповидну форму, розміщу-

ються на протилежному від дії вогню боці.

234

У разі сумніву зразки тканин і органів необхідно під-

дати гістологічному дослідженню. Про прижиттєвість

опіків свідчать артеріальні тромби в ушкоджених ткани-

нах, крайове розміщення лейкоцитів, реактивно-дистро-

фічні та некротичні зміни у периферичній нервовій

системі, м'язах і шкірі.   ;si .v і

Іноді з метою приховування злочину трупи чи їх час-

тини спалюють. Тоді судов(ммхичноиу експертові дово-

диться досліджувати лише жугяен( кістки.

Проблема дослідження'іфім^налкнмх спалень турбу-

вала вчених давно, наукові пошуки (Обумовлювалась по-

требами судово-медичної експертної •рактиня. Перші по-

силання на спробу вирішення окремих питань щодо

цього мають місце ще в підручнику Е. Гофмана (1928),

де описуються досліди Graft, Gunsburg, Maschka (1853)

з установлення часу спалення трупів дорослих людей.

Ці експерименти здійснювались у зв'язку з убивством

графині Пьорлітц і спаленням її тіла.

Нині існує комплексна методика дослідження кістко-

вих залишків, що дає змогу вирішувати ряд питань іден-

тифікації особи. Ми послідовно розглянемо цю методику,

але спочатку висвітлимо залежність характеру змін кіст-

кової тканини від особливостей будови кісток та умов їх

спалення.                  , ,,;, ,.,^„„

Для кращого розуміння процесів, що відбуваються у

кістках при спаленні, доцільно згаити склад останніх.

Вони складаються з органічно» частини, що містить, в

основному, колагенові волокна, і неорганічних солей, які

просочують ці волокна. Неорганічна частина містить

фосфат кальцію — 85%; карбонат кадьція^—10%;

фосфат магнію — 1,5%; флюорит' кальцію — 0.3%; хло-

рид кальцію — 0,2% і лужні солі — 2^<[Benlnghoff A.6

Goerttler К., 1968). При температурі до 550*С структур-

них змін неорганічного складу не відбувається, але вже

при бОО'С фосфат кальцію частково переходить в гідро-

оксиопатит, а при 700°С неорганічні солі кісток повністю

кристалізуються.

Оскільки вирішення окремих питань ідентифікації

особи базується на дослідженні мікроскопічних структур

кісток, вважаємо за доцільне коротко торкнутися питан-

ня гістоструктури кісткової тканини.

235

У процесі утворення кісткової тканини виокремлю-

ються чотирифази: 1) проліферація клітин з диференціа-

цією їх на остеобласти; 2) утворення волокнистого суб-

страту; 3) випадіння аморфної речовини, що склеює;

4) просочування утвореної білкової маси лужними соля-

ми (А. В. Русаков, 1959). Під час утворення кісткової

тканини частина остеобластів залишається в ній, пере-

творюючись на кісткові тільця — остеоцити, що містять-

ся у порожнинах, котрі носять назву кісткових лакун. У

цій фазі мають Місце два основних типи кісткової ткани-

ни: грубоволокниста й пластинчаста.

Грубоволокниста тканина характеризується безсис-

темним направленням пучків колагенових волокон і ве-

ликою кількістю остеоцитів в лакунах різної форми.

Пластинчаста кісткова тканина відрізняється тим, що

колагенові волокна розміщуються паралельно, а остеоци-

тів менше і містяться вони у лакунах веретеноподібної

форми. Проміжна форма кісткової тканини називається

паралельно-волокнистою. По кісткових лакунах пластин-

частої тканини встановлюють наявність і видову належ-

ність згорілих кісток (мал. 21).

Кісткова тканина перебудовується протягом усього

життя людини. Основною структурною одиницею кістки

є остеон. Нині виокремлюють два види остеонів — пер-

винні й вторинні. Серед первинних остеонів розрізняють

три форми, серед вторинних — сімнадцять. За формою

первинних остеонів визначають видову належність, а

вторинних—встановлюють вік.

Вважалося, що кістка може мати чорний, сірий чи бі-

лий колір і, відповідно, 3 ступеня розжарення. Нині ж,

залежно від температури спалення, розрізнють п'ять

ступенів розжарення кісткової тканини. Обвуглювання

кістки починається вже при температурі 300—350°С.

При температурі 400"—680'С кістка набуває сірого ко-

льору: темно-сірого при температурі 400—450°С та світ-

ло-сірого — при температурі від 450°С до 680°С. Лише

після 680°С починається біле розжарення кістки, яке до

700'С відбувається без ознак усадки та деформації. Най-

більша деформація та усадка кісткової тканини має

місце при 800°C.

236

Вже при чорному розжаренні кісток починається їх

руйнування. Цей процес також залежить від багатьох

факторів, серед яких найбільш сприятливий — перепад

температури. Наприклад, на межі ділянок кістки, при-

критих м'якими тканинами, на які вже діє полум'я. Руй-

нуються кістки завжди, навіть без будь-якого втручання.

Виняток становлять лише дрібні кістки стоп і кистей,

які можуть зберігатися незруйнованими. Як правило,

довгі трубчасті кістки руйнуються не повністю — без ці-

леспрямованого механінного руйнування зберігаються

окремі їх фрагменти, такі як верхні (голівки) і нижні епі-

фізи та частини їх діафізів. На окремих характеристиках

цих фрагментів базується ідентифікація особи.

Вже зазначалося, що дія температури, вищої за

700°С призводить до усадки кісток, тобто до зменшення

їх розміру (мал. 21). Зменшення по довжині може досяг-

ти 12,5% для діафізів, та 20% для епіфізів. По товщині

усадка може перевершувати 30%. На усадку впливає

ще й вік людини: чим вона старіша, тим вище процент

усадки.

При температурі вище 700°С, крім усадки кісткової

тканини, відбувається ще й деформація кісток. Біль-

ше деформуються діафізи кісток, вони скривлюються та

скручуються. Скривлення обумовлено розм'якшенням

тканини, а коли утворюються поздовжні розколини, то

різниця температур внутрішніх і зовнішніх шарів кістко-

вої тканини (останні більш розігріті) спричиняє спірале-

подібне закручування навколо подовжньої осі,

Отже, під час спалення змінюється колір кісток, відбу-

вається їх руйнування, деформація та зменшення розмірів.

Якщо на місці події не виявлено цілих кісток чи їх

фрагментів і слідчий змушений брати на дослідження

зразки золи, одне з головних завдань судово-медичної

експертизи — визначити наявність (або відсутність) у

цих зразках часток кісткової тканини.

Сьогодні воно вирішується або методом емісійного

спектрального аналізу суміші золи палива і кісток

(М. М. Стрілець, 1961; В. О. Татаренко, 1962), або мето-

дом мікроскопії. Останній запропоновано М. М. Стрільцем

у 1972 р, і грунтується на специфіці мікроструктур час-

ток золи кісток.

237

Для виявлення кісткової тканини частка золи розти-

рається до порошкоподібного стану між двома предмет-

ними стеклами, потім просвітлюється рідким розчином

полістиролу в толуолі, накривається покривним склом,

після чого вивчається за допомогою біологічного мік-

роскопа у прохідному світлі, при збільшенні у 90—

135 разів.     ,

У препаратах виявляються кісткові лакуни. Цей ме-

тод цілком достовірний, але, на жаль, не може засто-

совуватись при спаленні кісток до білого розжарення, бо

при цьому через усадку кісткової тканини лакуни

зникають.

Якщо на згарищі виявлено кісткові залишки, то не-

обхідно визначити їх видову належність. Якщо кістки

мають чіткі анатомо-морфологічні ознаки, що не дуже

змінились від дії вогню, то це питання не дуже складне і

вирішується порівняльно-анатомічним способом за мето-

дикою В. І. ПашковоЇ (1960), В. І. Пашкової та Б. Д. Рез-

нікова (1872). Якщо на експертизу потрапляють уламки

спалених кісток без характерних ознак, то вибір методи-

«м залежить від характеру тканини (компактна чи губ-

часта речовина).

Компактна речовина досліджується за методикою

Ю. М. Гладишева (1966), котра розроблена для дослід-

ження неспалених кісток і полягає у вивченні діафізів

на поперечних шліфах, та за методикою Л. Л. Голубови-

ча — на подовжніх шліфах. Належність кісткової ткани-

ни людини встановлюється за мікроскопічною будовою

шліфів, а саме: за повною відсутністю первинних сітко-

подібних остеонів, первинних лакунарних остеонів у

внутрішнього краю діафіза та наявністю багаторазових

(більше 4-х разів) перебудов більшості вторинних остео-

нів. У тварин більша частина товщі компактного шару

складається звичайно з первинних сіткоподібних остео-

нів. Первинні лакунарні остеони мають місце і у зовніш-

нього, і у внутрішнього країв, а число перебудов вторин-

них остеонів не перевершує двох—трьох. На мікрорент-

генограмах тіні остеонів кісток тварин, як правило,

мають однакову інтенсивність внаслідок рівномірного

просочування їх мінеральними солями. Вони зливаються

з тінями міжостеонних вставних пластин. Рентгенограми

238

людей мають строкатий вигляд через те, що молоді й

старі форми остеонів по-різному просочуються мінераль-

ними солями.

Якщо ж на дослідження надходить губчаста речовина

кісток, то її видову належність можна встановити за

методикою М. М. Стрільця і Л. Л>> Голубовича, яка грун-

тується на вимірюванні довжини та ширини кісткових

лакун, а також на підрахунку їх кількості на одиниці

площі.

Дослідження здійснюється на препаратах, виготовле-

них для встановлення наявності кісткової тканини. Вимі-

рювання та підрахунки проводяться за допомогою оку-

лярного мікрометра МОВ-І-ІЗ1' тільки на пластинчатій,

кістковій тканині, що спалена до світло-сірого кольору

(третя ступінь розжарення).

Кісткова тканина людини та тварини має різний ви-

гляд навіть під порівняльним мікроскопом. Показники

розмірів кісткових лакун людини становлять; довжина

— 24,09 (±0,09) мікрона, ширина — 4,62 (±0,02) мік-

рона; а у свійських тварин: довжина — 19,95 (±0,06)

мікрона, ширина — 3,7 (±0,02) мікрона. На площі 10000

квадратних мікронів у кістках людини налічується 8,55

(±0,03) лакун, у тварин: 11,65 (±0.03) — 12,34 (±0,01)

лакун.

Для оцінки результатів дослідження застосовується

п'ятибальна система, запропонована В. М. Колосовою

(1964). Як зразок наводиться таблиця № 6 п'ятибальної

оцінки кількості кісткових лакун на одиниці площі.

Таблиця № 6

Діагностичні показники

видової належності кісткової тканини

за кількістю лакун на площі 10000 мкм2

Кістки людини          Налевні показники   Кістки тварин

Достовірні показники          Імовірні показники               Імовірні показники   Достовірні показники

Менше 9         Від 9 до 10     Від 10 до 12   Від 12 до 14   Більше 14

239

На жаль, цей метод не може застосовуватись для

дослідження губчастої речовини у стані білого розжарен-

ня. У таких випадках видову належність найкраще вста-

новлювати методом, розробленим Л. Л. Голубовичем,

А. С. Лісовим та П. Л. Голубовичем (1991, 1992). який

грунтується на різниці між об'ємом незгораючої міне-

ральної частини в одиниці загального об'єму губчастої

речовини кісток людини і тварин. Середній об'єм міне-

ральної частини губчастої речовини головки плечової

кістки людини становить 0,96 (±0,011) см3 у кубічному

сантиметрі, а у домашніх тварин — 0,199 (±0,017) см3.

Запропонований спектральний метод дослідження

значно складніший, крім того макро- та мікроелементи

палива досить сильно перекручують результати дослід-

ження, тому на практиці він використовується рідко.

Коли встановлено, що фрагменти чи уламки кісток

належать людині, вирішується питання про стать особи,

якій вони належали.

З цією метою використовуються вимірювання окруж-

ності головок плечових і стегнових кісток, їх вертикальні

та горизонтальні діаметри, ширина верхнього, нижнього

епіфізів плечових кісток, верхня проекційна ширина та

ширина нижнього епіфіза стегнових кісток, окружності

діафізів і товщина їх стінок. Оцінка отриманих результа-

тів проводиться за п'ятибальною системою чи за спеці-

альними таблицями, в яких результати вимірювань

кісток чи їх фрагментів групуються за ступенем розжа-

рення останніх (чорне, сіре, біле).

Довжина тіла (зріст) загиблого обчислюється за допо-

могою спеціальних регресивних рівнянь, розроблених ок-

ремо для чоловічих, жіночих кісток, чи кісток осіб, стать

яких не встановлена (Л. Л. Голубович, 1991):

Д = ^(Іа-Ь)+с ,

де Д — довжина тіла загиблого, см;

/ — числові характеристики фрагмента плечової чи

стегнової кістки: окружності головок, їх вертикальні й

горизонтальні діаметри, ширина верхніх і нижніх епіфі-

зів, довжина окремих фрагментів;

а, Ь, с — коефіцієнти регресивних рівнянь, одержані

240

шляхом математичних розрахунків окремо для чорного,

сірого та білого розжарення кісток.

Наприклад, якщо вертикальний діаметр головки стег-

нової кістки білого розжарення від скелета жінки дорів-

нює 37,25 мм, а коефіцієнти а, Ь, с відповідно дооівню-

ють 2,334; 50,43; 130 — одержуємо;

Д = 5 х ^(37,25 -2,334-50,43) + 130

Довжина тіла дорівнювала 160,2 см.

Результати тим достовірніші, чим на більшій кількості

числових характеристик вони базуються. Відхилення у

той чи інший бік від дійсної довжини тіла для різних па-

раметрів становить 7,2—12,9 см.

Питання щодо віку загиблого є найскладнішим з усіх,

до цього розглянутих. Розв'язується воно за допомогою

рівнянь множинних регресій, окремо одержаних шляхом

математичних розрахунків для сірого (В. Ф. Мордасов,

1990) та білого (Л. Л. Голубович, 1991) розжарення кіс-

ток. Методика визначення віку базується на кількісних

характеристиках різних форм вторинних остеонів, таких

як материнсько-дочірні (МД), дочірньо-материнські

(ДМ), дочірні генерації 1—4 (Ді—Д^) порядку та

остеонів з перебудованим центральним відділом ПЦВ).

Множинна регресія для обчислення віку за кістками має

такий вигляд:

В = [OQ + (а, х МД) + (аз х ДМ) + (аз х Ді) +

+ (й4 Х Дз) + (аз Х Дз) + (Об Х Ді) + (07 X ПЦВ)]2 ,

де В — вік загиблої людини;

ao-a^ — коефіцієнти рівняння множинної регресії.

Відхилення від паспортного віку в той чи інший бік

становить 3,6 років в інтервалі 17—25 років; 4,3 роки в

інтервалі 26—35 років та 7,9 в старшому віці.

Питання про наявність кісткової тканини та видову її

належність вирішується незалежно від того, рештки

яких кісток скелета досліджуються. Щодо встановлення

статі, віку та довжини тіла, то вивчення цього питання

ще триває.

У деяких випадках експертові вдається здійснити й

ідентифікацію особи спаленого трупа. Це можливо, якщо

241

на кістках збереглися сліди деформацій: старих перело-

мів, уроджених вад тощо. Як приклад наведемо резуль-

тати лише однієї експертизи, виконаної авторами.

Внаслідок авіакатастрофи літака ЯК-40 з подальшою

пожежею загинуло семеро пасажирів; причому п'ятеро,

що мали несуцільні опіки, були впізнані, а трупи двох

чоловіків, приблизно однакової комплекції, росту й віку,

близькі не впізнали. У зв'язку з цим перед судово-медич-

ною експертизою постало питання про ідентифікацію

осіб. Трупи були повністю обвуглені, в позах боксерів,

верхні кінцівки зруйновані полум'ям до середин перед-

пліч, а нижні —до середин гомілок. М'які тканини го-

лови обвуглені, кістки черепа частково зруйновані. При

розтині трупів у одного загиблого були виявлені сліди

старого, частково загоєного перелому лівої тім'яної

кістки. За цією прикметою тіло й було впізнано дружи-

ною загиблого.

Перед судово-медичною експертизою може постати

питання Про час, потрібний для повного спалення трупа

дорослої людини, його частин або трупа дитини. Його

вирішенню було присвячено багато експериментальних

досліджень, результати яких досить неоднозначні. Дійс-

но, час спалення залежить від багатьох умов: якості й

кількості палива, а отже, від температури і часу горіння;

від технічних можливостей топки, печі, багаття тощо.

Для розрахунків часу спалення ще й зараз судово-медич-

ні експерти користуються рівнянням, запропонованим

Ю. М. Кубицьким (1941), але тільки у разі, коли є всі

необхідні дані щодо процесу спалення. В середньому на

спалення трупа дорослої людини потрібно близько 12—

15 годин, а новонародженої дитини — 1,5—2 години. У

крематорії спалення триває ЗО—40 хвилин при темпера-

турі близько 1000°С.

Метод спектрографічного дослідження кісток з метою

встановлення видової, статевої належності, регіону про-

живання та віку поширення на цей час не набув через

значну залежність результатів від складу палива.

242