Розділ XIII Судово-медична експертиза у випадках кисневого голодування (механічна асфіксія)

Серед причин насильної смерті механічна асфіксія

займає одне з перших місць. Сам термін "асфіксія" у пе-

рекладі з грецької означає "втрата пульсу", тобто він не

відображає суті явища, проте широко застосовується

для характеристики процесу кисневого голодування (гі-

поксії), який є наслідком багатьох патологічних змін в

організмі, зумовлених зовнішніми та внутрішніми причи-

нами. Коли тривале гостре порушення зовнішнього ди-

хання обумовлене механічними причинами, має місце

механічна асфіксія. Остання характеризується затруд-

нениям чи повним припиненням доступу повітря в

організм людини й розвитком кисневого голодування

(гіпоксії).

Патофізіологи розрізняють такі види' гіпоксії:

а) істинно гіпоксична (недостача кисню в повітрі);

б) анемічна (внаслідок втрати крові);

в) циркуляторна (застійна);

г) чистотоксична;

д) зменшення кисневого об'єму крові (утворення кар-

боксі- чи метгемоглобіну).

Прижиттєвий перебіг порушення (чи припинення)

зовнішнього дихання характеризується ввімкненням ком-

пенсаторних реакцій — у першу чергу, зниженням част-

кового тиску кисню, що стимулює, через хіміорецептори,

посилення газообміну в легенях та деяким вирівнянням

парціального тиску кисню, а також звуженням судин ор-

ганів черевної порожнини та ніг й таким чином — унор-

муванням забезпечення кров'ю головного мозку та сер-

216

ця. Але якщо причину утруднення дихання не буде усу-

нуто, з часом компенсаторні можливості вичерпуються й

внаслідок накопичення в організмі вуглекислоти розви-

вається асфіксія.

У процесі перебігу її можна виокремити чотири стадії.

Кожна з них має певні морфо-фізіологічні ознаки.

Перша стадія характеризується затруднениям вдиху

та видиху повітря (інспіраторна та експіраторна задиш-

ка), змішаними судомами та порушенням координації ру-

хів на перших же секундах асфіксГі'. Впродовж цієї стадії

спостерігається накопичення вуглекислоти й підвищення

артеріального тиску. Пульс уповільнюється, розвиваєть-

ся застій крові в легенях та правій половині серця, удар-

ний об'єм останнього-збільшується. Проявляється гіпо-

динамія, рухи не координуються. Наприкінці першої хви-

лини втрачається свідомість. Проявом цієї стадії є

синюха обличчя. Збудження гладких м'язів та розслаб-

лення сфінктерів призводить до мимовільного виділення

калу, сечі, сперми.

Якщо причину механічної асфіксії усунути на цій ста-

дії, то людина швидко й безболісно повернеться до жит-

тя. Якщо ж ні, то розвивається друга стадія.

Вона характеризується короткочасним припиненням

дихання. Власне, це є позамежне гальмування головного

мозку. Організм захищає центральну нервову систему

від незворотних змін, викликаних браком кисню. Усу-

нення причини затруднения дихання досить скоро при-

веде до повного відновлення життєвих функцій людини.

В іншому випадку настає третя стадія — термінальне

дихання.

Головною ознакою цієї стадії є безсистемні, поверхне-

ві дихальні рухи, поодинокі судоми.

Продовження процесу асфіксії призводить до стійкої

зупинки дихання, що є ознакою четвертої стадії.

Навіть у цьому стані людину можна повернути до

життя, але тут завжди чатує загроза децеребрації,

Весь процес прижиттєвого перебігу асфіксії триває

4—8 хвилин, майже рівномірно розподіляється по ста-

діях, тобто тривалість кожної 1—1,5—2 хвилини.

217

Окрім однотипного прижиттєвого перебігу, всі види

механічної асфіксії характеризуються ще й подібністю

морфологічних ознак, які спостерігаються при дослід-

женні трупів. Вони отримали назву "загальноасфіктич-

них". Необхідно зазначити, що вони характерні не лише

для механічної асфіксії, а й спостерігаються у всіх ви-

падках смерті, що настає швидко (наприклад ураження

електричним струмом). Умовно ці ознаки можна поділи-

ти на дві групи — зовнішні та внутрішні. До перших

належать синюшність та одутлість обличчя, дуже інтен-

сивні темно-сині чи темно-фіолетові трупні плями, цятко-

ві крововиливи на слизових оболонках повік, ознаки ми-

мовільного виділення калу. сечі, сперми.

Внутрішні ознаки зумовлені швидким настанням

смерті і є такими: рідка, темна (бо переповнена вугле-

кислотою) кров, яка накопичується у правій половині

серця, венозне повнокров'я всіх органів, цяткові крово-

виливи на поверхні легенів (під вісцеральною плеврою),

під епікардом (плями Тардьє).

Нині запропоновано декілька класифікацій механічної

асфіксії:

а) повішення;

б) задушення зашморгом;

в) задушення руками;

г) закриття отворів рота і носа;

д) закриття дихальних шляхів чужорідними пред-

метами;

е) здавлення органів грудної та черевної порожнини;

є) утеплення;

ж) асфіксія внаслідок знаходження у закритому

просторі.

Перші три види механічної асфіксії можна віднести

до странгуляційного задушення, для їх визначення істот-

ною є наявність слідів, що свідчать про здавлення орга-

нів шиї петлею, зашморгом чи руками.

Найчастіше спостерігається повішення, тобто здав-

лення органів шиї петлею, що затягнулася під дією маси

тіла чи його частини. Повішення може бути повним

(коли ноги не торкаються землі, підлоги тощо) чи

неповним.

218

Однією з ознак повного повішення є розриви інтіми

сонних артерій у місці її роздвоєння (ознака Амюсса).

Такі зміни не спостерігаються при неповному повішенні,

яке зустрічається в практиці значно частіше. Адже для

смертельної асфіксії не потрібно маси всього тіла, петля

може затягнутися й від ваги однієї лише голови (при-

близно 3—5 кг).

Процес асфіксії при повішеяні тісно пов'язаний з по-

рушенням кровообігу в ділянці ті» та голови. Це зумов-

лено тим, що сонні артерії стають непрохідними, коли

петля затягується під вагою 3—5 кг, хребтові— 15—

20 кг, а яремні вени — при надзвичайно малих (просто

мізерних) зусиллях стиснути органи шиї. Отже, коли не-

одночасно стискаються-артерії та вени (при неповному

повішенні, спочатку припиняється відток крові, а приток

її ще деякий час триває. Внаслідок цього розвивається

повнокров'я мозку та його оболонок, що вельми негатив-

но впливає на перебіг процесу асфіксії.

Головним фактором повішення є наявність петлі. Її

виготовляють з цупкого, м'якого та напівцупкого мате-

ріалу. Петлі бувають відкритими та закритими, рухливи-

ми (що ковзають) й нерухомими. Положення петлі на

шиї може бути типовим, атиповим та боковим. При ти-

повому положенні вузол знаходиться ззаду, при атипово-

му — спереду, а при боковому — збоку. Чим цупкіший

та тонший матеріал петлі, тим глибшим буде слід від

неї — негативний відбиток, странгуляційна борозна. У

випадках, коли петля виготовлена з м'якого матеріа-

лу — борозна може бути майже непомітною.

Механізм смерті при повішенні не є лише наслідком

механічної асфіксії — в генезі незворотних змін важли-

ву роль відіграють й інші фактори: вже згадане порушен-

ня кровопостачання мозку та гіпоксія його; надавлення

зубом другого шийного хребця (при атиповому повішен-

ні) на довгастий мозок; подразнення блукаючого нерва,

внаслідок розтягування, викликає уповільнення роботи

серця, а інколи і його зупинку.

Діагностика повішення базується на ретельному ви-

вченні обставин справи, загальної картини смерті асфік-

219

тичного характеру та наявності на шиї странгуляційної

борозни.

При повішенні остання незамкнена, там, де був ву-

зол, вона відсутня; нерівномірно виражена, більш конту-

рована з протилежного від вузла боку, розташована на

шиї косо, йде знизу вгору, розташована, як правило, ви-

ще верхньої межі щитоподібного хряща.

Виразність странгуляційної борозни залежить від ма-

теріалу петлі, тривалості перебування тіла в петлі, ваги,

під якою вона затягувалася, та положення тіла після

смерті (мал. 20).

Одним з найважливіших питань при експертизі трупа

у випадках повішення є встановлення прижиттєвості ви-

никнення странгуляційної борозни. Воно здавна хвилю-

вало дослідників і практиків. Було запропоновано багато

вірогідних та абсолютних ознак, які допомагають про-

вести диференційну діагностику прижиттєвих і посмерт-

них странгуляційних борозен. Значні досягнення у

вивченні прижиттєвих -странгуляційних борозен нале-

жать ученим України: М. С. Бокаріусу, Ю. С. Сапожни-

кову, М. О. Оболонському, І. О. Концевич.

Їхні праці дозволили встановити критерії діагностики

таких ушкоджень. Так, прижиттєві борозни характеризу-

ються ущільненням власне дерми, гомогенізацією та по-

рушенням тонкторіальних властивостей тканин, набря-

канням клітин росткового шару епідермісу, кровонапов-

ненням судин шкіри з крововиливами у ділянці борозни.

Досить показовими є зміни в нервових елементах шкіри

та стовбурі блукаючого нерва (І. О. Концевич).

В останні роки київськими дослідниками розроблено

метод виявлення ознак прижиттєвого походження бороз-

ни шляхом установлення змін рівнів кислотно-естрагова-

них і вільних фракцій гістаміну та серотоніну (у прижит-

тєвій борозні їх вміст у 1,5—2 рази вищий) (Б. В. Ми-

хайличенко, В. О. Сушко).

Серед ознак, що дозволяють визначити прижиттєвість

повішення, відмічено й ряд інших, які встановлюються у

процесі дослідження трупа. Це, крім вже згаданої ознаки

Амюсса, крововиливи у медіальні ніжки грудинно-клю-

чично-соскоподібного м'яза та в зовнішню оболонку за-

220

гальних сонних артерій (ознака Мартіна), у підшкірну

клітковину та м'язи шиї.

Зазначені ознаки властиві борозні, що утворилася

при повному повішенні, й значно менш виражені при не-

повному. Доречно вказати, що при повному повішенні,

коли тіло довго перебуває у петлі, трупні плями утворю-

ються на кистях і нижніх кінцівках. При цьому на їх фо-

ні спостерігається багато цяткових крововиливів.

Повішення, як правило, € самогубством. Убивство та

нещасний випадок у разі повішення трапляються дуже

рідко.

На трупах повішених (на голові та кінцівках) досить

часто мають місце садна і крововиливи. Утворюються

вони від контактів, з оточуючими предметами, інколи —

через судоми. Про судоми при повішенні знали ще в

глибоку давнину. Так, Гомер в "Іліаді" писав: "Петлею

шию стягнули, і смерть їх швидко настала; недовго по-

смикавши ногами, всі разом затихли".

Щоб встановити істинну причину ушкоджень при по-

вішенні, необхідно ретельно оглянути місце події, бо ана-

логічні травми могли бути отримані й під час самооборо-

ни та боротьби з убивцями. Коли ж місце, де було вияв-

лено труп, оточене предметами, об які могла вдаритися

людина при повішенні під час судом, ця обставина пояс-

нить походження саден і крововиливів.

Задушення петлею. Характерною ознакою цього ви-

ду механічної асфіксії також є странгуляційна борозна.

Вона виникає внаслідок здавлення шиї, але, на відміну

від такої при повішенні, є рівномірною й щільною.

Петля, найчастіше, затягується руками або за допо-

могою закрутки. Дуже велике значення має дослідження

вузла, за характером якого інколи можна визначити фах

злочинця (моряк, рибалка, швець). Тому доцільно розрі-

зати петлю з протилежного від вузла боку, а сам вузол

надійно зафіксувати, не порушуючи його первинного ви-

гляду.

При такому виді задушення странгуляційна борозна

характеризується замкнутістю, невисоким і горизон-

тальним розташуванням на шиї (на рівні або й нижче

щитоподібного хряща). Майже завжди, як і при пові-

221

шенні, вона чітко виражена і має певні морфологічні оз-

наки, які відбивають особливості матеріалу петлі (заш-

моргу) — його рельєф та ширину, а також число зробле-

них витків.

При дослідженні трупа звертає на себе увагу різка

синюшність та одутлість обличчя, значна кількість кро-

вовиливів на обличчі та слизовій оболонці очей. Досить

часто виявляються переломи під'язикової кістки (голов-

ним чином — ріжків) і хрящів гортані.

Задушення петлею, як правило, є вбивством. Інко-

ли — самогубство, ще рідше — нещасний випадок.

Задушення руками. В механізмі смерті, крім вище-

зазначеного, значну роль відіграють здавлення нервово-

судинного пучка, подразнення гілок блукаючого нерва та

каротидного синуса. Спостерігається миттєва втрата сві-

домості.

Загальні асфіктичні ознаки при задушенні руками

менш виражені, ніж при повішенні та задушенні петлею.

До видових ознак необхідно віднести садна та крово-

виливи на шиї, які утворюються внаслідок натиснення

нігтями на шкіру. Садна часто-густо напівокруглої фор-

ми, рідше лінійні. Кількість їх залежить від того, однією

чи двома руками здавлювали шию, а інколи — й від ін-

дивідуальної характеристики вбивці — правша він чи

лівша. Крововиливи, як і садна, утворюються в товщі

шкіри та у підшкірній клітковині, відповідно до місць

контакту стискуючих пальців. Крововиливи мають округ-

лу форму і часто досить глибокі. При цьому вираженість

зовнішніх і внутрішніх ознак неоднакова. Внутрішні кро-

вовиливи більш масивні, локалізуються навколо гортані,

трахей, стравоходу, судин і нервів шиї. Майже завжди

спостерігаються переломи хрящів гортані і трахеї,

під'язикової кістки чи тільки її ріжків.

Задушення руками '•— це завжди вбивство. Необхідно

зазначити, що смерть при травмі шиї (удар ребром доло-

ні) може статися майже миттєво, але не від задушення

чи шоку, як досить часто вважають, а внаслідок миттє-

вої рефлекторної зупинки серця. Подразнення нервових

закінчень, що переходить на блукаючий нерв, впливає

222

на серце як гальмо, воно зменшує частоту та послабляє

сили його скорочень (В. І. Воскобойников).

Це потрібно враховувати, якщо обставини справи не-

відомі. Жертва досить часто чинить опір, обороняється.

Це стає причиною неодноразового стискування шиї

утворення на шкірі та йу м'яких тканинах додаткових

ушкоджень. Останні спостерігаються не тільки на шиї, а

й на обличчі (садна, крововиливи навколо рота), на гру-

дях, животі, руках.

Обороняючись, жертва наносить ушкодження напад-

нику, спричиняючи садна, рани, переломи кісток, вири-

ваючи волосся, розриваючи одяг. Залишки травмованих

тканин, а також волоконця одягу треба шукати під ніг*

тями загиблого, і це дає змогу у багатьох випадках

визначити імуннб-біологічні константи вбивці.

Закриття отворів рота та носа. Якщо отвори ро-

та та носа закриваються м'якими предметами (ковдрою

подушкою), то будь-яких видових ознак як при зав-

нішньому, так і при внутрішньому дослідженні не

виявляється. Виняток становлять лише поодинокі крово-

виливи на слизових губ — внаслідок притискання їх до

зубів. У порожнині рота, носі та дихальних шляхах

інколи можна виявити окремі ниточки, пушинки, часточ-

ки вати тощо.

Якщо отвори рота та носа закриваються руками, то

можна виявити садна, крововиливи навколо перших, до-

сить значні крововиливи на слизовій губ, а також, що

рідше, переломи хрящів і кісток носа, переломи та пере-

ломо-вивихи зубів. Всі ці ушкодження є результатом дії

рук нападника.

Попри наявність чи відсутність видових ознак асфіксії

завжди спостерігаються ознаки загальноасфіктичні. Саме

на їх основі, за відсутності інших причин смерті, діагнос-

тується механічна асфіксія внаслідок закриття отворів

рота й носа.

Закриття отворів рота й носа м'якими предметами

найчастіше є нещасним випадком, але може бути й

вбивством. Потерпілі, як правило, діти, або ж хворі. Ві-

домі випадки "присипання дітей" — коли мати, годуючи

дитину грудьми, засинає і вони перекривають отвори ро-

223

та і носа. Немовля може померти при закритті отво-

рів рота та носа ковдрою при щільному закутуванні.

Обов'язковою умовою достовірної діагностики є прове-

дення лабораторних (судово-гістологічних, бактеріологіч-

них, вірусологічних) досліджень з метою визначення

наявності або виключення патологічних процесів (за-

палення легенів), які спричиняють гостру дихальну

недостатність.

Закриття отворів рота й носа може статися у хворих

на епілепсію під час нападу, коли голова контактує з

м'якими предметами, що закривають обличчя (подушка).

У нашій практиці мав місце випадок, коли напад епілеп-

сії стався у хворого на засніженому полі — він помер

від цього виду механічної асфіксії, що підтвердилося су-

дово-гістологічним дослідженням. На обличчі померлого

було дуже багато цяткових саден від контакту з кіркою

снігу. А місце, де знаходилася голова потерпілого, мало

вигляд негативної маски з снігу, який покрився тонкою

кіркою.

Закриття отворів рота та носа може бути й вбивст-

вом. Тоді, крім зовнішніх та внутрішніх видових й за-

гальних ознак асфіксії, можна виявити сліди боротьби

на тілі й одязі.

Надзвичайно рідкісним є самогубство шляхом закрит-

тя отворів рота та носа. Нам довелося спостерігати один

такий випадок. Студент медичного вузу в палаті інтен-

сивної терапії надягнув маску для подачі кисню й пере-

крив вентиль на трубці. При судово-медичному дослід-

женні трупа, окрім загальноасфіктичних, будь-яких видо-

вих ознак смерті виявлено не було. Значною мірою у

встановленні істини допомогла передсмертна записка з

поясненням того, що штовхнуло юнака на такий неорди-

нарний шлях добровільного позбавлення життя.

Закриття дихальних шляхів сторонніми предме-

тами. Механічна асфіксія у таких випадках розвиваєть-

ся внаслідок повного або часткового припинення досту-

пу повітря в організм людини через перекриття дихаль-

них шляхів сторонніми предметами (тілами).

Вони можуть бути сипучі — зерно, пісок і т. ін.,

тверді — куски м'яса, сала, деталі іграшок, зубні проте-

224

зи тощо, рідкі — кров та напіврідкі — їжа та блювотні

маси.

Зазначені предмети можуть проникати досить глибо-

ко, а можуть зупинятися на різних рівнях трахеї або

нижніх відділів гортані.

Коли у дихальні шляхи потрапляють сипучі предмети,

вони глибоко проникають у бронхи (до розділення брон-

хів II та III порядків). Перебіг асфіксії більш повільний,

ніж при інших видах задушення. Смерть настає через

10—25 хвилин, а інколи й через ГОДИНИ' У Дітей це від-

бувається значно повільніше, ніж у дорослих.

При дослідженні трупів людей, що загинули внаслі-

док асфіксії цього виду, окрім загальноасфіктичних

ознак, знаходять сипучі тіла у дихальних шляхах та

шлунку — вони потрапляють туди при вдиханні, а та-

кож емфізематозні зміни в легенях та великі крововили-

ви під плеврою.

Досить часто причиною такого виду механічної асфік-

сії є попадання у дихальні шляхи досить значних за

розмірами твердих предметів. Генез смерті у таких ви-

падках такий самий, як і при попаданні сипучих. Діа-

гностичним доказом причини смерті є виявлення сто-

роннього предмета у дихальних шляхах. А наявність у

місці його розташування та вище нього реактивних змін

слизової оболонки (крововиливи, набряки, порушення

цілості) є безумовною ознакою прижиттєвості такого

предмета.

Механічна асфіксія може статися й внаслідок аспіра-

ції крові з ушкоджених судин під час вдиху. Це може

мати місце при значних різаних ранах на шиї, при кро-

вотечі з судин носа та голови (при переломах основи че-

репа). У таких випадках вдихана та заковтнута кров

проникає до альвеол. Легені збільшуються, при розтині

тіла відразу ж виступають з грудної порожнини. При

розрізі вони сухі, строкаті. Останнє пояснюється наяв-

ністю виповнених кров'ю та вільних від неї альвеол.

Серед інших причин, які можуть викликати механіч-

ну асфіксію, є аспірація їжі та блювотних мас. Найчасті-

ше це трапляється при алкогольному сп'янінні або через

хворобу чи травму. У немовлят це може статися через

8 9-259

225

недогляд за дитиною: вона відригує їжу, а та затікає у

дихальні шляхи. У таких випадках при здавленні розрі-

заних легенів з бронхів у вигляді хробачків виділяються

залишки їжі. Досить доказовими є судово-гістологічні

дослідження.

Закриття дихальних шляхів сторонніми предметами є

найчастіше нещасним випадком, нерідко зустрічаються й

вбивства, особливо дітей, літніх людей та хворих. Така

смерть може бути й самогубством, вчиненим особою з

патологічною психікою.

Здавлення грудної клітки та живота. Цей вид

механічної асфіксії є наслідком обмеження дихальних

рухів легенів та одночасно, через здавлення грудей і жи-

вота, різкого порушення загального кровообігу. Ваги

40—50 кг достатньо, щоб через декілька годин зупинити

грудне дихання середньої сили дорослої людини, для

сильної людини потрібно 80—100 кг. Для немовляти

причиною асфіксії може стати туго накладений компрес.

Такий вид механічного задушення спостерігається

при скупченні значної кількості людей, під час обвалів,

землетрусів, техногенних катастроф тощо. Як вбивство

та самогубство зустрічається вкрай рідко.

При   зовнішньому   дослідженні   спостерігаються

численні крововиливи на шкірі обличчя, шиї та верхньої

частини грудної клітки, так звана екхіматична маска.

Вона є показником порушення кровообігу в системі

верхньої порожнистої вени (зокрема переповнення ба-

сейну безіменних та яремних вен кров'ю). При внутріш-

ньому дослідженні трупа спостерігаються крововиливи

під шкірою, інколи — переломи ребер та розриви внут-

рішніх органів. У легенях так званий карміновий набряк

та великі ділянки ателектазу з екхімозами яскраво-чер-

воного кольору. Кров у судинах легенів насичена киснем

внаслідок діафрагмального дихання, саме тому легені яс-

краво-червоного кольору. Набряк розвивається через по-

вільне настання смерті.

Необхідно зазначити, що карміновий набряк легенів є

типовим для здавлення тільки грудної клітки, коли збері-

гається діафрагмальне дихання. Коли ж одночасно здав-

226

люються грудна клітка й живіт, смерть настає дуже

швидко і набряк легенів не встигає розвинутися.

Спостерігається також різкий застій крові у печінці

та нирках, тканини їх темно-червоного, з чорним відтін-

ком, кольору.

Утопления — це асфіксія внаслідок закриття дихаль-

них отворів рідиною: водою, нафтою, олією тощо.

Утопления є типовою асфіксією, але з деякими особ-

ливостями. Менш тривалим е період задишки, особливо

експіраторної. У стадб' термінального дихання людина

робить глибокий вдих і широко відкриває рота. Вода при

цьому дуже глибоко проникає в альвеоли, розширяє їх і

розриває стінки, внаслідок чого потрапляє у кровоносні

капіляри легенів, а звідти — в ліву половину серця. Та-

ка картина вмирання" властива так званому справжньому

утопленню.

Смерть може статися й за інших обставин — коли

попадання води у верхні відділи дихальних шляхів ви-

кликає стійкий спазм головної щілини й таким чином ви-

кликає асфіксію. Вода при цьому попадає в легені у не-

значній кількості й знову ж таки під час термінального

дихання.

Морфологічними ознаками вказаного виду асфіксії є

блідість трупних плям, "гусяча" шкіра, піна біля отворів

рота і носа- Коли утопления сталося в холодній воді,

трупні плями, внаслідок проникнення кисню через роз-

рихлений епідерміс та окислення редукованого гемогло-

біну, набувають червонуватого відтінку. Трупне Закля-

кання, яке піднімає волосся, спричиняє, особливо на

плечах і стегнах, "гусячу" шкіру.

Отвори рота та носа оточені дрібнопузирчастою

щільною піною, що має форму гриба; нею наповнені ди-

хальні шляхи (ознака С.В. Крушевського). Їх кількість

прямо пропорційна до тривалості процесу утеплення.

Утворюється піна від збивання води з повітрям та брон-

хіальним слизом. Вона має велике діагностичне значен-

ня, бо зберігає свою конфігурацію у вигляді сітчастого

малюнка навіть після висихання, зберігається біля рота і

носа 2—3 дні, а у трахеї та бронхах — до 5 днів при

теплій погоді й до 15 — при холодній.

»•                                                          227

У трупів утоплеників збільшений об'єм легенів, які у

більшості випадків наповнені кров'ю. На їхній поверхні,

під вісцеральною плеврою, — світло'червоні круглі кро-

вовиливи діаметром до 0,4—0,5 см з нечіткими межами

(плями Рассказова-Лукомського—Пальтауфа), поряд з

ними спостерігаються менші за розміром, але значно ін-

тенсивніші за кольором крововиливи (плями Тард'є). По-

ряд з цими явищами на поверхні легенів можна побачи-

ти відбитки ребер.

У дихальних шляхах, крім піни, мають місце окремі

піщинки, частинки мулу тощо. У шлунку та кишках

можна виявити воду, в більшій чи меншій кількості.

Вода може проникнути й у пазуху основної кістки (озна-

ка В. А. Свешникова), там же можна виявити піщинки,

планктон та крововиливи під слизову оболонку.

Вода, яка проникає у дихальні шляхи, містить значну

кількість планктону, який потім розноситься практично

по всьому тілу. Особливо багато його скупчується у нир-

ках, печінці, кістковому мозку. Кількість одиниць діато-

мового планктону — дуже важливий показник при ви-

значенні прижиттєвості утеплення (їх має бути не мен-

ше 10 на 1 г наважки). Склад планктону дає змогу

визначити, в якому водоймищі потонув потерпілий.

Планктон може потрапити в організм людини разом з

водою й після її смерті. Але у таких випадках він вияв-

ляється лише в легенях та інколи — шлунку (С. П. Дід-

ківська, М. Д. Канівець).

Окрім ознак, що вказують на смерть від утеплення,

на трупах людей, витягнутих з води, мають місце озна-

ки, що свідчать лише про перебування трупа у воді, —

мокрий одяг, мокре волосся, пісок, мул, водорості на по-

верхні тіла, блідість шкіри, "гусяча шкіра", а також змі-

ни епідермісу на кистях і стопах — його мацерація. Спо-

чатку він набухає, а потім зовсім відокремлюється, часто

разом з нігтями. Тому рука набуває випещеного вигляду.

Це явище отримало назву "рука прачки", "рукавичка

смерті".

Процес мацерації значною мірою залежить від темпе-

ратури води, в якій знаходився труп, — чим тепліша во-

да, тим швидше розвивається мацерація. Так, влітку при

228

температурі 20—22'С перші прояви її спостерігаються

приблизно через годину, а повне відокремлення епідермі-

су — через 4—5 діб; при температурі 14—16°С — від-

повідні зміни спостерігаються через 6—8 годин і 8—10

діб, а при температурі 2—4°С — 1—2 доби та ЗО—38

діб (С. П. Дідківська).

Перебуваючи у воді, труп покривається водоростями,

може бути пошкоджений внаслідок ударів о різні пред-

мети, що є в воді, о дно водоймища. Його можуть по-

шкодити риби, раки, водяні комахи.

При дослідженні трупів, витягнутих з води, необхідно

пам'ятати, що вони могли попасти туди вже після смерті

потерпілого, або ж причиною смерті було не утопления.

Смерть може статися внаслідок захворювання (гостра

серцево-судинна недостатність) чи травми (перелом

шийного відділу хребта при стрибках у воду). Диферен-

ційна діагностика причин смерті (утеплення, Хвороба чи

травма) досить складна, особливо ґнильно-змінених тру-

пів, і потребує копітких лабораторних досліджень.

Найчастіше утеплення — нещасний випадок, але бу-

ває і самогубство, і вбивство.

Асфіксія у закритому просторі. Це дуже рідкісний

вид механічної асфіксії, причиною її є брак повітря в ізо-

льованому приміщенні чи пустотілих виробах (скрині,

ящики, холодильники тощо).

Внаслідок відсутності доступу повітря концентрація

кисню зменшується, а вуглекислого газу — зростає. Це

призводить до розвитку гіпоксії та гіперкапнії. Цей вид

механічної асфіксії не має видової ознаки. Діагноз вста-

новлюється на основі виявлених загальноасфіктичних

ознак, відсутності ушкоджень, значних патологічних

змін внутрішніх органів та з урахуванням обставин

справи.

Такий вид асфіксії є нещасним випадком.

229