Розділ XII Судово-медична експертиза вогнепальних ушкоджень

Під вогнепальними ушкодженнями розуміють травми,

які виникли при пестрілах з усіх видів вогнепальної

зброї, від вибухів боєприпасів (патронів, гранат, мін, ви-

бухових речовин) чи їх частин (детонаторів, запалів,

капсулів). Вогнепальною називають зброю, в якій трав-

муючий снаряд виштовхується енергією, що утворилася

внаслідок перетворення твердої речовини (пороху) на га-

зоподібну. Постріл — це процес виштовхування снаряду

з каналу ствола енергією порохових газів.

Наслідками вогнепальних травм є тяжкий перебіг,

значний процент інвалідизації поранених, висока смерт-

ність. Значні труднощі виникають при їх діагностиці і су-

дово-медичній експертизі.

Частота вогнепальних ушкоджень залежить від поши-

рення вогнепальної зброї серед населення. В Україні

процес її придбання регламентується відповідними зако-

нодавчими актами, де зазначено категорії осіб, яким доз-

воляється купувати або зберігати зброю. Окрім того,

кримінальним законодавством передбачено відповідаль-

ність за незаконне носіння, зберігання, придбання, виго-

товлення й збут вогнепальної зброї, бойових припасів та

вибухових речовин (ст. 222 КК України — до 5 років

позбавлення волі), та за недбале зберігання вогнепаль-

ної зброї і боєприпасів (ст. 224— до 2 років позбавлен-

ня волі).

Ці заходи спрямовані на запобігання випадковим чи

навмисним вогнепальним ушкодженням. Адже часто вог-

непальні травми — результат того, що зброя, здебільшо-

т*

195

го мисливська, потрапляє до рук "несерйозних", а інко-

ли й злочинних. А ще варто назвати тих горе-винахідни-

ків, в основному — школярів-підлітків, чия невгамовна

енергія шукає вихід і не завжди його знаходить. 1 якщо

не спрямувати їх допитливий розум, живу думку, молоде

завзяття й технічну кмітливість у потрібному напрямку,

може статися біда, інколи непоправна.

Вогнепальна зброя поділяється на артилерійську та

стрілецьку, остання ж на групову (кулемети, міномети)

та ручну (індивідуальну).

Найчастіше судово-медична практика має справу з

ушкодженнями від пострілів з ручної стрілецької зброї,

яка поділяється на такі групи:

1. За призначенням:

а) бойова (автомати, гвинтівки, карабіни, пістолети,

револьвери);

б) мисливська (одно-, дво-, трьохцівкові рушниці,

штуцери);

в) спортивна (гвинтівки, пістолети, револьвери);

г) спеціального призначення (будівельно-монтажні,

сигнальні, стартові пістолети).

2. За способом виготовлення:

а) штатна (стандартна);

б) саморобна (самопали);

в) дефектна (обрізи).

3. За довжиною цівки:

а) довгоцівкова (автомати, гвинтівки, карабіни,

рушниці);

б) короткоцівкова (пістолети, револьвери).

4. За характером цівки:

а) нарізна (автомати, гвинтівки, пістолети);

б) гладкоцівкова (мисливські рушниці);

в) комбінована (мисливські та спортивні рушниці,

штуцери).

5. За механізмом пострілу:

а) автоматична (автомати);

б) напівавтоматична (пістолети, карабіни);

в) неавтоматична (мисливські рушниці).

6. За діаметром цівки (калібром):

а) дрібнокаліберна (4—6 мм);

196

б) середньокаліберна (7—9 мм);

в) великокаліберна (більше 9 мм).

Найчастіше для спорядження вогнепальної зброї ви-

користовуються набої, які складаються з кількох елемен-

тів: гільзи, заряду (порох), снаряда (куля, дріб, шрот) та

капсуля з вибуховою речовиною (гримуча ртуть, азид чи

стифнат свинцю).

Гільза, якою всі інші складові з'єднуються в одне ці-

ле, в набоях для бойової зброї — металічна, а для мис-

ливської — виготовлена з картону, пластмаси чи комбі-

нована. Для спорядження бойових набоїв використову-

ється тільки бездимний порох (нітроцелюлоза), а в

мисливських, поряд з ним, і димний (суміш вугілля, ка-

лійної селітри та сірки).

Снарядом найчастіше слугує куля. Вона може бути

свинцева (безоболонкова), або ж оболонкова — свинець,

покритий латунню, мельхіором тощо. Застосовуються та-

кож кулі спеціального призначення (трасуючі, розривні,

бронебійні, запалювальні).

Форма, маса та калібр куль залежать від системи

зброї. Останнім часом з'явилися набої, де одна куля від-

сутня, її замінено значною кількістю тонких дротинок,

виготовлених з надзвичайно міцного металу. Власне, це

вже не куля, а своєрідний шріт. Окрім того, зроблено

спроби відмовитися від гільзи — порох спресовано, до

нього у головній частині приклеєно кулю, а знизу на-

несено капсульну суміш. Постріл відбувається так само,

як і при звичайних набоях, а у зброї відсутні пристрої

для викидання порожньої гільзи та потовщена цівкова

коробка.

У мисливських набоях снарядом слугує різного каліб-

ру дріб (шріт), інколи металеві цвяшки, гвинтики, ошур-

ки, пісок, навіть сіль. До складу мисливського набою

входять прокладки (пижі. клейтухи) з картону, пластма-

си, повсті тощо, вони розміщуються між порохом та дро-

бом та над дробом.

Механізм пострілу. Натискаючи на спусковий га-

чок, змушують бойок бити по капсулю, внаслідок цього

останній вибухає і запалює порох. При згоранні остан-

нього миттєво утворюється велика кількість газів, які че-

197

рез малий простір мають колосальну енергію, і

оозвивають великий тиск (2000—3000 атм., або 202,6—

-Ю3,9 кПа). Завдяки цьому куля (дріб тощо) виштов-

хується в канал цівки і, набуваючи поступового та обер-

тового руху навколо своєї осі. спричиняє різні ушкод-

ження залежно від її кінетичної енергії, яку можна

вирахувати за формулою.

mu2

m =

Е.

Е

руї

20

де Е — кінетична енергія кулі; р — маса кулі;

и — швидкість кулі; q = 9,8 == 10.

Залежно від кінетичної енергії кулі розрізняють чоти-

ри пояси її дії — розривний, пробивний, клиноподібний

і а забиваючий.

Розривний (роздрібний) пояс дн характеризується

г им, що куля, маючи величезну кінетичну енергію (сотні

*<г/м), утворює значні розриви шкіри, трощить кістки,

хрящі, руйнує внутрішні органи.

Пробивний пояс: куля, маючи десятки кг/м енергії,

ушкоджує щільні середовища, вибиваючи невеликий

круглястий отвір, що наближується за розміром до діа-

метра її поперечного перерізу, виносячи з собою часточ-

ки пробитого середовища й утворюючи таким чином

дефект-мінус тканини.

Клиноподібний пояс дії кулі спостерігається, коли 'й

енергія послаблюється до незначних величин (одиниці

кг/м). Куля діє як клин, розсуваючи щільні тканини і

не утворюючи їх дефекту. Шкіра, як правило, розрива-

ється в напрямку ходу сполучнотканинних волокон,

утворюючи різної форми отвори, краї яких легко схо-

дяться. Коли куля вже втратила свою швидкість, кіне-

тична енергія її стає вкрай малою і в момент зіткнення з

плом людини, вона лише вдаряє його, утворюючи садна,

крововиливи, а подекуди — й неглибокі рани, тобто діє,

як тупий предмет, забиваючи тканину.

При вогнепальних ушкодженнях куля діє з великою

силою на дуже малу ділянку тіла. Тканини тут стиска-

ються, потім розриваються, частково втрачають свою

198

структуру. Водночас значна енергія у вигляді ударної

хвилі миттєво передається навколишнім тканинам, ви-

кликаючи їх коливання. Тому за кулею, що рухається,

утворюється пульсуюча порожнина, яка передає коли-

вальні рухи сусіднім тканинам і органам. Отже, дія кулі

на тіло людини складається з прямої — удар та боко-

вої — дія енергії, що передається 6+очуючим тканинам.

Якщо куля рухається із значною швидкістю й потра-

пляє у порожнину, де є рідина ."або ж у тканини, багаті

рідиною, то може мати місце гідродинамічна дія. Вна-

слідок цього в даному органі чи частий! його відбуваю-

ться значні руйнування. Найчастіше така картина

спостерігається при пораненнях головного мозку, печін-

ки, серця, у стані'діастоли, переповненого шлунка, сечо-

вого міхура.

Вважаємо за необхідне зупинитися на окремих питан-

нях, пов'язаних з механізмом пострілу та кінетичною

енергією, що утворюється під час пострілу.

Вище йшлося про способи спорядження зброї набоя-

ми, які не мають металевих частин, — гільзи і стаканчи-

ка капсуля. Весь набій обгортається тонкою плівкою,

яка згоряє під час пострілу. В такій зброї постріл викли-

кається електричним розрядом від акумулятора, що

вкладається у приклад.

Кінетична енергія кулі залежить від багатьох факто-

рів зовнішнього середовища: вологості, вітру, наявності

перешкод тощо. Все це, як і довжина цівки, впливає на

швидкість кулі.

Велике значення для слідства мають відповіді судово-

медичної експертизи вогнепальних ушкоджень на такі

запитання:

1. Чи є ушкодження вогнепальним?

2. Який з отворів вхідний, а який вихідний?

3. З якої відстані зроблено постріл?

4. Який напрямок має рановий канал?

5. З якої зброї зроблено постріл?

6. Яка послідовність вогнепальних ушкоджень?

7. Власною чи сторонньою рукою заподіяно пора-

нення?

199

8. Чи був здатний смертельно поранений до самостій-

них дій?

9. Яке було положення потерпілого та стрільця у мо-

мент пострілу?

10. Одним чи кількома пострілами спричинено пора-

нення?

Окрім того, залежно від конкретних обставин справи,

слідчим можуть бути поставлені й інші запитання.

Відповіді на перелічені запитання можна одержати

при ретельному дослідженні всіх виявлених ушкоджень на

тілі (шкіра, внутрішні органи, порожнини тіла) та одязі.

Питання про характер ушкоджень вирішується ви-

ходячи з результатів дослідження особливостей вхідного

та вихідного отворів (ран). Великий вплив на харак-

тер кульових ран має відстань (дистанція) пострілу, бо

за різних дистанцій вихідні рани набувають різного

вигляду.

Встановлення відстані (дистанції) пострілу. В судо-

вій медицині та криміналістиці виокремлюють такі ди-

станції пострілу:

1) впритул;

2) з близької відстані;

3) з неблизької відстані.

Визначення дистанції пострілу є одним з основних

питань експертизи вогнепальних травм. В основу дифе-

ренціації відстаней пострілів покладено такі ознаки:

а) наявність і характер слідів дії додаткових факторів

пострілу (газів, кіптяви, полум'я, порошинок);

б) ступінь розсіювання дробового заряду при ушкод-

женнях з мисливської зброї.

Власне, щодо нарізної зброї можна користуватися

таким визначенням: постріл зроблено у межах зони до-

даткових факторів — близький постріл, поза межами та-

кої зони — неблизький постріл. Хоча цей поділ є дуже

умовним. Характер впливу додаткових факторів зале-

жить від якості та кількості пороху, довжини цівки,

особливостей об'єкта, на який діють такі фактори. Об-

грунтовано на це питання можна відповісти тільки після

всебічного вивчення об'єкта, зокрема й шляхом дослід-

ження експериментальних мішеней. Бажано при прове-

200

денні експериментів використовувати зброю та набої од-

ного гатунку (мал. 16).

Найсуттєвішим завданням судово-медичного експерта

та лікаря є детальне вивчення характеру та особливос-

тей змін в організмі людини при вогнепальних ушкод-

женнях.

Класифікація вогнепальних ушкоджень

1. За характером ушкоджуючого фактора:

кульові (оболонкові.безоболонкові), дробові, картеч-

ні, від куль спеціального призначення та нетипових; від

вторинних та інших снарядів — складових частин патро-

на; від дії продуктів холостого пострілу.

2. За дистанцією пострілу:

впритул, з близької дистанції, з неблизької дистанції.

3. За зоною ушкодження:

голова, шия, грудна клітка, живіт, таз, кінцівки.

4. За числом ушкоджень:

поодинокі, множинні.

5. За видами вогнепальних ушкоджень:

ізольовані, сполучені.

6. За глибиною проникнення снаряда:

поверхневі, глибокі.

7. За характером ранових каналів:

наскрізні, сліпі, дотичні (відкриті, закриті), проникаю-

чі, непроникаючі.

8. За характером ушкоджень тканин і органів:

— з обширними ушкодженнями м'яких тканин,

— з переломами кісток,

— з ушкодженням внутрішніх органів,

— з ушкодженням магістральних судин,

— з ушкодженням магістральних нервових стволів.

Морфологічні ознаки вогнепальних травм залежать

від дистанції пострілу, кінетичної енергії кулі. з якою

спричинено ушкодження, локалізації його та ряду інших

складових. Найбільш показові зміни спостерігаються в

ділянці вхідних ран. Особливості цих змін, у першу чер-

гу, зумовлюються дистанцією пострілу.

201

Вхідний кудьояиб отвір при пострілі впритул

Постріл впритул має місце тоді, коли дульний зріз

зброї стикається з тілом чи одягом людини (або з іншим

об'єктом).

Контакт може бути щільний (герметичний) — по

всьому зрізу, або ж нещільний (частковий, негерметич-

ний, під кутом). Загальна картина вигляду вхідного отво-

ру в усіх випадках однакова. Через вхідний отвір майже

всі додаткові фактори пострілу заносяться у рановий ка-

нал. Навколо рани може утворитися незначний наліт

кіптяви, яка проривається між мішенню (об'єктом ура-

ження) та дульним зрізом цівки під час віддачі зброї.

Внаслідок дії порохових газів з'являються ознаки, за

якими діагностується постріл впритул.

Гази, проникаючи під шкіру, відшаровують жирову

підшкірну клітковину навколо вхідного отвору. Якщо під

шкірою знаходяться кістки (наприклад при пострілах у

голову), гази, проникаючи між шкірою та кісткою, підні-

мають (спучують) шкіру та розривають її. Внаслідок

цього вхідний отвір має вигляд рваної рани, зірчастої

форми (кількість розривів може бути різною від 3—4 до

8—10). Зіставляючи краї, завжди встановлюємо дефект

тканини.

Спучення шкіри газами призводить до утворення най-

істотнішої ознаки пострілу впритул — відбитку дульного

зрізу (штамп-відбитку, штанц-марки). Шкіра, піднята га-

зами, ударяється об дульний зріз зброї, забивається,

втрачаючи верхній шар дерми. Потім це місце (власне,

за морфологічними ознаками це садно), підсихає і стає

досить помітним. За формою відбитку можна визначити

систему зброї, з якої зроблено постріл.

Позаяк порохові гази мають у своєму складі окис вуг-

лецю, це призводить до утворення карбоксигемоглобіну,

дуже стійкої сполуки (майже у 200—500 разів міцніша

за оксігемоглобін). Внаслідок цього м'які тканини навко-

ло вхідного отвору мають яскраво-червоний колір.

І, нарешті, на стінках ранового каналу осідають кіптя-

ва та порошинки (додаткові фактори пострілу), які мож-

на виявити лабораторним шляхом.

202

Дещо специфічно виглядають вхідні кульові рани,

завдані впритул, на ділянках тіла, де зовсім немає кіст-

кової основи (передня черевна стінка) або вона незначна

(стегно, грудна клітка тощо). У таких випадках вхідний

отвір найчастіше круглий, розриви шкіри менш вираже-

ні. Навколо вхідного отвору чітко видно штамп-відбиток.

До речі, оптимальний термін для його повного виявлен-

ня дорівнює 10—12 годинам, тобто часу, необхідному

для повного висихання травмованої ділянки шкіри. До-

даткові фактори постріяу незначні. Дефект тканини

спостерігається завжди, а його ромгіри залежать від си-

ли діючого снаряда. При застосуванні зброї сильного

бою він, як правило, більший за поперечник кулі, бо у

процесі утворення дефекту беруть участь і гази. Якщо ж

постріл зроблено із зброї середнього чи слабкого бою, то

розриви вкрай незначні, а дефект-мінус тканини близь-

кий до діаметра кулі. Всі ж інші параметри вхідного от-

вору від пострілу впритул такі самі, як зазначено вище.

Особливості вхідного отвору

при пострілі з близької відстані

Найсуттєвішою ознакою пострілу з близької дистанції

є наявність навколо вхідного отвору додаткових факто-

рів пострілу (порошинок, кіптяви, частинок металів) або

слідів їх дії (зміни волосся від дії розжарених пороши-

нок, червоний колір країв тощо).

Вхідна рана оточена нашаруванням кіптяви та поро-

шинками чи тільки порошинками, бо останні, маючи

більшу масу, летять далі, ніж кіптява. Порошинки не

лише осідають на поверхні шкіри, а й, порушуючи ці-

лість гіподермісу, проникають усередину, утворюють

картину, схожу на татуювання. Крім цієї, механічної, дії,

їм властива ще й термічна — обпалення волосся навко-

ло вхідного отвору. З дуже близьких дистанцій на трав-

мовану ділянку діють і гази — механічно (забиваючи

шкіру), термічне (обпалюючи волосся) та хімічно (утво-

рюючи -карбоксигемоглобін), що призводить до зміни ко-

льору країв рани на яскраво-червоний.

203

Результатом механічної дії газів, кіптяви та пороши-

нок є утворення так званої пергаментної плями. Цей фе-

номен спостерігається, коли постріл зроблено з відстані

до 8—10 см. Розмір плями сягає 6—8 см у діаметрі. Ку-

льовий отвір має округлу або овальну форму з добре ви-

димим дефектом-мінусом тканини.

Термічна дія порохових газів дістає вияв у зміні (об-

паленні) волосся, незначних опіках шкіри, а на одязі —

обпаленні ворсу. Наявність та характер зазначених

явищ залежить від багатьох факторів — кількості та

якості пороху, способу виготовлення набоїв, довжини

цівки зброї, відповідності снаряда калібру зброї, дистан-

ції пострілу, особливостей ділянки ураження (наявність

волосся, гатунок матеріалу одягу тощо).

Ознакою хімічної дії є поява червоного чи рожевого

забарвлення країв вхідного отвору та оточуючих його

тканин — результат сполучення гемоглобіну з чадним

газом, присутнім у продуктах згорання пороху. Внаслі-

док такої взаємодії утворюються дуже стійкі сполуки:

карбоксі-, мет-, оксі- та сульфгемоглобін.

Найсуттєвішою основою діагностики близької відстані

пострілу є наявність слідів кіптяви. Здебільшого це над-

звичайно розжарені окисли металів, склад яких зале-

жить від характеру набоїв: матеріалу кулі — свинець

(при безоболонкових кулях), мідь (при оболонкових),

якості пороху (бездимний чи димний), особливостей кап-

сульного складу.

Окрім кіптяви навколо вхідного отвору осідають част-

ки не повністю згорілих або цілі порошинки. Прояви їх

механічної, термічної та хімічної дії аналогічні вже

описаним.

Саме поняття "близька відстань пострілу" досить

умовне. Власне, воно є даниною історії. Бо з розвитком

техніки: удосконаленням набоїв, у першу чергу пороху,

способу їх виготовлення, характеристик зброї (наявність

пристроїв для поглинання звуку — глушників) тощо ця

відстань значно зменшилася, й для пересічної людини це

поняття є незрозумілим. Тому доцільніше користуватися

іншим визначенням — постріл у межах дії додаткових

факторів. Воно має досить широкі рамки — від 20—

204

25 см для пістолета "Форт" до 40—45 см для автомата

Калашникова.

Вогнепальний вхідний отвір має круглясту або ж

близьку до неї форму, що майже відповідає діаметру ку-

лі. Проходячи через шкіру, куля здирає своєю поверх-

нею частинки епідермісу, утворюючи так званий поясок

здирання.

Поверхня кулі значною мірою вкрита кіптявою, змаз-

кою, які стираються краями вхідного отвору, осідають на

них, утворюючи "поясок забруднення". Найвагомішою

його складовою є метали, що дає право іменувати його

"пояском металізації".

Ширина зазначених елементів вхідного отвору дорів-

нює 1—3 міліметра^. Необхідно відзначити, що при

"близькій" дистанції пострілу вони погано або й зовсім

невидимі, позаяк укриті нашаруванням додаткових фак-

торів пострілу. Для того, щоб їх побачити, останні по-

трібно змити, стерти тощо. Зрозуміло, це роблять тільки

тоді, коли всі інші дослідження закінчені.

Вхідний кульовий отвір

ари пострілі з неблизької відстані

Як уже зазначалося, найвагомішою діагностичною ба-

зою визначення дистанції пострілу є наявність його до-

даткових чинників, або ознак їх дії. Якщо навколо вхід-

ного отвору можна виявити їх присутність, відстань по-

стрілу вважається близькою. Їх відсутність свідчить про

неблизьку дистанцію. У таких випадках на об'єкт діє ли-

ше куля. Вона в першу чергу спричиняє ушкодження

шкіри — її дефект.

Отвір має округлу форму, овальну, інколи щілеподіб-

ну, більш або менш виражений дефект-мінус тканини,

поясок здирання та поясок забруднення й металізації.

Потрібно зазначити, що вказані зміни чітко проявляють-

ся лише через деякий час після поранення. Це обумов-

люється тим, що ушкоджена шкіра підсихає внаслідок

випарування вологи з травмованих ділянок.

205

Рановий канал

Пробивши шкіру, куля, як правило, продовжує свій

шлях у тілі людини. При цьому утворюється рановий ка-

нал, який являє собою ділянку тканин, які травмуються

на всьому шляху руху кулі від вхідного до вихідного

отворів.

Ранові канали бувають:

Ї) наскрізні — куля проходить через усе тіло людини;

Ї} сліпі — куля залишається в тілі людини;

3) за розташуванням площини, в якій знаходиться

рановий канал, відносно вертикальної осі, ці канали

поділяються на: горизонтальний, сагітальний та фрон-

тальний.

За малюнком повздовжньої осі ранові канали поділя-

ються на: 1) прямі; 2) скривлені; 3) ламані; 4) безпе-

рервні; 5) переривчасті.

Прямолінійний канал спостерігається, коли травмую-

чий агент (куля, шріт) рухається в тілі жертви прямолі-

нійно, не відхиляючись від вхідного до вихідного отворів.

Снаряд, зустрівши на своєму шляху перепону (кістка,

хрящ) може обігнути її, тоді канал буде скривленим, або

ж змінити напрямок руху в інший бік, і канал буде ла-

маним. Таке явище спостерігається і в тих випадках, ко-

ли у мить пострілу тіло людини було у непрямолінійно-

му положенні, наприклад людина різко нахилилась впе-

ред чи вбік. При випрямленні тіла рановий канал стає

ламаним.

Шлях кулі може бути безперервним (прямим, лама-

ним, скривленим) або переривчастим.

В останньому випадку треба розрізняти первинно-пе-

реривчасті ранові канали — снаряд послідовно прохо-

дить через кілька частин тіла, та вторинно-переривчасті,

які утворюються внаслідок взаємного зміщення ушкод-

жених тканин і органів після проходження снаряду.

Такий вигляд ранового каналу дає можливість визна-

чити послідовність нанесення ушкодження. Враховуючи,

що після першого поранення деякі травмовані органи,

наприклад легені, зміщуються, тобто утворюється пере-

ривчастий рановий канал, можна впевнено діагностувати

206

наступні ушкодження, після яких канал залишається

прямолінійним.

Зміни в області ранового каналу досить значні й обу-

мовлені декількома факторами. Так при ударі кулі в тіло

людини в його тканинах виникає головна ударна хвиля,

яка з великою швидкістю поширюється, утворюючи зону

молекулярного струсу. Струс стінок ранового каналу

триває ще деякий час після проходження кулі. Загалом

же вказані фактори призводять як до утворення раново-

го каналу, так і до порушення структури оточуючих тка-

нин та подальшого їх відмирання (некротизації).

Якщо в паренхіматозних органах канали можуть спа-

датися, то при ушкодженні кісток утворені снарядом от-

вори своїх розмірів та форми у подальшому не зміню-

ють, завдяки цьому навіть при дослідженні лише самих

кісток можна скласти чітку й однозначну думку про на-

прямок руху кулі, а отже, й ранового каналу, в тілі лю-

дини. Так, при проходженні через плоску кістку куля ви-

биває в ній отвір. Утворюється ушкодження досить ха-

рактерного вигляду — на місці входу кулі отвір, як

правило, круглий, відповідає параметрам кулі, а на вихо-

ді отвір значно більший за діаметр снаряда. Таким чи-

ном, з плоскої кістки вибивається фрагмент у вигляді

усіченого конуса, широкою основою направленого в бік

руху кулі (мал. 17).

Коли має місце травма трубчастих кісток, то спосте-

рігається зовсім інша картина: утворюється основний пе-

релом, при цьому фрагменти кістки виносяться в бік ру-

ху снаряду й знаходяться між кісткою (основним) та ви-

хідним отвором у м'яких тканинах. Там 'їх можна

виявити шляхом пальпації, при розтині, а також за допо-

могою рентгенологічних, ультразвукових досліджень.

Вихідний вогнепальний отвір

Третім елементом вогнепального наскрізного ушкод-

ження є вихідний отвір. Він утворюється тоді, коли кіне-

тична енергія кулі є достатньою для подолання всіх пе-

репон (шкіра, м'які тканини, кістки, внутрішні органи) і

207

виходу назовні. Така куля може спричинити додаткові

ушкодження цій самій або навіть іншій особі.

При виході з тіла людини, куля піднімає та випинає

шкіру, яка внаслідок розтягнення, що виникає при цьо-

му, розривається. Утворюється вихідний вогнепальний

отвір, який має досить сталі морфологічні ознаки, що

дозволяють однозначно відрізняти його від вхідного: це

відсутність дефект-мінуса тканини, поясків здирання та

забруднення. Форма рани, як правило, щілиноподібна.

Доцільно зазначити, що в небагатьох випадках вихід-

ний отвір буває атиповим — форма його овальна, спо-

стерігається, хоча й незначний, дефект тканини. Така

картина має місце при збереженні кулею на виході знач-

ної кінетичної енергії.

Краї вихідного отвору здебільшого вивернуті назовні.

Але коли в місці виходу кулі шкіра щільно притиснута

до ременя, цупкої тканини одягу тощо, то навколо отво-

ру утворюється зона забою, яка за формою та зовнішнім

виглядом нагадує поясок здирання. Якщо одяг на цій ді-

лянці просякнутий жирними речовинами, то навколо ра-

ни на шкірі утворюється поясок забруднення. Така кар-

тина, природно, ускладнює диференціацію вхідного та

вихідного вогнепальних отворів. Але на допомогу прихо-

дять ті ознаки,' що за будь-яких обставин не можуть

мати місце навколо вихідного отвору — додаткові факто-

ри пострілу (порошинки, їх частки), сліди дії високої

температури.

Все викладене дозволяє науково аргументовано від-

різняти вхідний та вихідний вогнепальні отвори при

ушкодженнях, спричинених кулями, а отже — визначи-

ти напрямок ранового каналу, дистанцію пострілу та ряд

інших суттєвих моментів. У таблиці № 5 наведено ос-

новні діагностичні показники цих елементів вогнепальної

рани, травми.

208

Таблиця № 5

Ознаки вхідного та вихідного кульових поранень

на шкірі

Ознака            Вхідний опір  Вихідний отвір

1          2          3

Форма рани і наявність дефекту     Кругла або овальне з дефектом тканини   Зірчаста, щілиноподібна, дужкоподібна, як правило, без дефекту тканини

Форма дефекту          Конусоподібна, з вершиною, спрямованою всередину  Конусоподібна, з вершино», спрямованою назовні

Розміри рани Дефект у дермі менше або дорівнює діаметру кулі в епідермісі наближається до її діаметра   У більшості випадків більше розмірів вхідного отвору

Краї     Краї частіше дрібнофестон-часті, іноді рівні й похилі      Як правило, нерівні, часто вивернуті назовні

Поясок здирання       Як правило, добре видний, шириною 1—3 мм, зовнішній діаметр приблизно дорівнює поперечнику кулі      Частіше відсутній, спостерігається у випадках удару країв об одяг або тверді предмети, що притиснені до тіла у місці вихідного отвору

Поясок обтирання    Утворюється за рахунок стирання нашарувань на кулі. Інколи на ньому можна виявити волокна одягу            Відсутній, але краї можуть бути забруднені частками волокон

Поясок металізації     Розташований відповідно пояску обтирання        Частіше відсутній, але може мати місце при пораненні свинцевими кулями

Ушкодження дробом

Значна частина небойових вогнепальних ушкоджень

спричиняється дробом (шротом), тобто свинцевими

кульками різного діаметра, якими споряджаються патро-

ни для мисливської зброї. Дріб, залежно від величини

поперечника, поділяється на калібри (номери). Нині їх

Виробляють 15. Нумерують починаючи з № 11 до № 1,

209

після чого йдуть так звані нулівки 0, 00, 000, 0000

(С. Н. Колесников, 1980). Кулька кожного наступного

калібру збільшується у діаметрі на 0,25 мм, тобто

дробинка № 1 має в діаметрі 4 мм, а № 11 — 1,5 мм.

"Нулівки", відповідно, збільшуються від 4,25 мм до 5 мм

(0000).

Окремий вид свинцевих кульок називається картеч-

чю. Вона виробляється різного діаметра — від 5,25 мм

до 10 мм.

Власне для мисливської зброї виготовляються кулі

(Бренеке, Вицлебена, "йровчанка", Якана тощо), попе-

речник яких наближається до діаметра каналу цівки не-

нарізної зброї.

Види мисливської зброї: 1) дробові (гладкоцівкові)

рушниці для стрільби шротом чи спеціальними кулями;

2) кульові (нарізні) мисливські рушниці-штуцери чи мис-

ливські гвинтівки; 3) комбіновані рушниці, що мають як

гладеньку, так і нарізну цівку для стрільби шротом і

кулями.

Конструкції мисливської зброї досить різноманітні: од-

но- і багатощ'вкові (до чотирьох), одно- та багатозарядні,

з деяких з них можна робити постріли поодинокі та

вести автоматичну стрільбу. Найбільш популярні гладко-

цівкові (одно- та двоцівкові) мисливські рушниці. Їх ка-

лібр — від 12 до 32. Слід пам'ятати, що калібр мислив-

ської зброї не відповідає діаметру цівки, а визначається

тією кількістю шротинок, яку можна виготовити з одно-

го фунту (407,5 г) свинцю. Отже, калібр може залежати

і від країни-виробника (адже метричне значення фунту

не всюди однакове).

Різноманітність систем мисливської зброї, набоїв для

них дуже ускладнює визначення зв'язку особливостей

зброї і характеру ушкоджень, що нею спричинені. Дуже

своєрідно діють нестандартні, саморобні набої. Саме від

того, споряджені вони промисловим шляхом чи зроблені

у домашніх умовах, у багатьох випадках залежить харак-

тер спричинених травм.

Особливості  вогнепальних ушкоджень головним

чином є наслідком дії дробового заряду. Дріб вилітає з

цівки однією суцільною масою, тому при близьких від-

станях пострілу утворює один отвір значних розмірів. Із

210

збільшенням дистанції шріт розсіюється, і тоді кожна

дробинка діє як окремий снаряд. Додаткові фактори по-

стрілу (головним чином —- порошинки) залежно від

якості та гатунку пороху можуть виявлятися на відстані

до 70—150 см.

Численні спостереження показали, що при пострілах

з дистанції до 2 метрів утворюється один вхідний отвір,

як правило, круглої форми; Диметром 3—3,5 см з нерів-

ними краями, які мають багато Виступів. При збільшенні

відстані пострілу збільшується й площа ураження, цент-

ральний отвір мас Hcamrmt розміри •"('1^ 1,5 см при по-

стрілі з 2—5 метрів), а основнд частина шротинок діють

самостійно, вражаючи об'єкт на площі 10—15 см2. По-

чинаючи з дистанції 5 м площа розсіювання дробинок

збільшується до 25—30 см2, а центральний отвір взагалі

відсутній (мал. 18).

Дальність польоту шроту залежить від багатьох фак-

торів (начальної швидкості, характеру цівки, якості по-

роху, маси). Найістотнішим з них € маса. Так, дріб вели-

кого діаметра летить на відстань до 300 м, а малого —

близько 200 м. Ушкодження ж шротом спостерігаються

на відстані 20—ЗО м. Але відомі окремі випадки, коли

ушкодження, навіть смертельні, однією шротинкою

спричинялися з відстані 50—60 метрів (І. А. Милотвор-

ський, А. С. Лісовий).

При пострілах з мисливської зброї ушкодження є ре-

зультатом дії не лише шроту, а й клейтухів. Останні ви-

готовляються з повсті, пластмаси, паперу тощо. Дося-

гаючи об'єкта ураження, вони, залежно від їх кінетичної

енергії, можуть або лише вдарити (контактувати з ним),

або ж спричиняти ушкодження, інколи досить значні.

При вирішенні питання про відстань пострілу з мис-

ливської зброї завжди потрібно враховувати особливості

набоїв (спосіб їх виготовлення, якість пороху, характер

шроту), наявність концентраторів чи розсіювачів шроту,

а також характеристики цівки рушниці (наявність чи

відсутність звуження або розширення її кінцевої части-

ни). Саме через таку велику кількість факторів, що

впливають на дальність польоту шроту, при експеримен-

тальних пострілах необхідно користуватися тотожними

набоями і тим самим або однотипним зразком зброї. Та

211

навіть з додержанням вказаних умов визначити відстань

пострілу іноді досить важко. Дещо можуть зарадити

спеціальні таблиці, запропоновані О. Ф. Лисициним,

Ю. С. Сапожниковим, В. П. Юдіним. Але й їх викорис-

тання не завжди дозволяє однозначно вирішити це

важливе питання. Та й допуски у цих таблицях надзви-

чайно великі — відповідь може бути й такою: "Постріл

зроблено в межах від 4 до 21 метра". На жаль, більш

достовірних методів ще не знайдено.

Ушкодження холостими набоями

Якщо в набої відсутній снаряд (куля чи шріт), він на-

зивається холостим, або глухим. При пострілах такими

набоями можуть спричинятися різноманітні ушкоджен-

ня, зокрема й значні. Діючою силою є гази, які утворю-

ються внаслідок згорання пороху, тиск їх досягає 2000—

3000 атм., внаслідок чого при пострілах впритул та з

близької відстані можуть утворюватись різноманітні уш-

кодження — від таких незначних, як крововиливи та

садна, до дуже важких і навіть смертельних.

При використанні холостих набоїв для мисливської

зброї травмуючим фактором, окрім газів, може бути

клейтух (пиж). При цьому окремі з них, зокрема пласт-

масові пижі-контейнери, можуть спричинити досить

значні ушкодження (Ю. О. Крапівкін).

Крім вогнепальних ушкоджень із нарізної та мислив-

ської зброї, у своїй практиці правоохоронці та судово-ме-

дичні експерти інколи мають справу з травмами, спричи-

неними газовими, будівельно-монтажними пістолетами,

помповими рушницями тощо. Численні спостереження

свідчать, що характер вхідних отворів у таких випадках

практично не відрізняється від таких при ушкодженнях

стандартною вогнепальною зброєю. Такі травми, як пра-

вило, неглибокі, ранові канали або відсутні зовсім, або

ж досить малої довжини (1—22 см). Проте інколи

ушкодження від зазначених видів зброї можуть бути

тяжкими (наприклад, поранення ока), а інколи й смер-

тельними.

Якщо мав місце вибух, то травми бувають дуже знач-

ними. Вони спричиняються багатьма факторами — вибу-

ховою хвилею, частинами пристрою, що спрацював, ос-

212

колками, додатковими утвореннями (куски каміння, цег-

ли тощо).

Масивність травм, надзвичайна різноманітність їх не

дають можливості їх однозначного визначення. Питання

про механізм спричинення таких ушкоджень вирішуєть-

ся головним чином під час огляду місця події зіставлен-

ням пошкоджень оточуючих предметів і травм на тілі

людини. Тільки така загальна оцінка дозволяє скласти

достовірну думку про те, що трапилося.

Вогнепальні пошкодження одягу

Будучи штучним покровом людини, одяг першим кон-

тактує з травмуючими факторами, оберігаючи тіло від

дій зовнішнього середовища. При вогнепальних травмах

одяг пошкоджується у 62—66% випадків (В. І. Молча-

нов — 1964, А. О. Мовшович — 1974). Тому детальне

дослідження одягу в таких випадках є обов'язковим.

Більш того, він інколи є самостійним об'єктом експерти-

зи для вирішення питань про дистанцію та напрям по-

стрілу, послідовність спричинення травм та їх механізм,

для відтворення картини події.

При пострілах впритул й з близької відстані одяг

приймає на себе значну кількість додаткових факторів,

затримуючи їх на поверхні. Якщо одяг багатошаровий,

то додаткові фактори пострілу можуть повністю ним

затримуватися, й тоді вхідний отвір на тілі не буде мати

ознак близького пострілу.

Вивчення одягу^треба починати ще при огляді місця

події. Визначається точне розміщення пошкоджень, пер-

винний вигляд їх, наявність додаткових факторів пострі-

лу та вживаються заходи для їх фіксації. Одяг на трупі

описують послідовно — зверху вниз та ззовні до тіла і,

як правило, з трупа не знімають.

У тих випадках, коли для судово-медичного дослід-

ження направляють труп померлого в лікарні, експерт

повинен отримати одяг покійного, бо без нього не може

бути з'ясовано ряд істотних питань, зокрема про від-

стань пострілу. Інколи вона встановлюється лише шля-

хом дослідження одягу.

Вигляд вхідних отворів на одязі залежить від бага-

тьох причин, на значення вивчення цього об'єкта вка-

213

зав ще М. I. Пирогов (1849). Пізніше розробкою цього

питання займалися І. О. Концевич, І. В. Крижанівська

(1949), Л. С. Вощула (1973) та ін.

Результати 'їх досліджень значно розширили діагнос-

тичні можливості ари проведенні експертизи вогнепальг

них травм.

Вхідні отвори при пострілі впритул. Внаслідок ме-

ханічної дії газів при пострілі впритул тканини одягу

розриваються й вхідний отвір набуває форми чотирьох-

променевої зірки. Найбільш вірогідно це пояснюється

дією газів та структурою тканини, в якої нитки основи

та доробку взаємно перпендикулярні. Деякі автори не

виключають можливості впливу структури внутрішньої

поверхні каналу цівки — чотирьох нарізів. На жаль,

остаточного пояснення цього явища немає. У центрі по-

шкодження, при зіставленні країв, чітко видно дефект

тканини, який у декілька разів перевищує діаметр осно-

ви кулі. При пострілах впритул у в'язаних і трикотаж-

них тканинах розриви, як правило, відсутні, отвір має

овальну або круглу форму із значним дефектом матеріа-

лу. Краї вхідного отвору, як правило, вкриті кіптявою,

частина якої знаходиться між шарами одягу й навіть на

внутрішній його поверхні. При застосуванні димного по-

роху крихкі, легкозаймисті матеріали (вата, марля) у мо-

мент пострілу загоряються, що може викликати опіки на

тілі.

Навколо отвору можна виявити відбитки дульного

зрізу зброї. На одязі, виготовленому з окремих видів

синтетичних матеріалів, спостерігаються шанц-марки у

вигляді плоских контурів чи рельєфних заглиблень, що

за розмірами та формою відповідають дульному зрізу

зброї (А. С. Лісовий — 1991). Краї отвору оплавляють-

ся, а окремі волокнини на кінцях мають потовщення у

вигляді булав, груш тощо (мал. 19).

При пошкодженнях одягу дробом впритул отвори

мають овальну форму, значні розміри, рідко — окремі

розриви. На синтетичних матеріалах спостерігаються то-

рочки, неушкоджені петлі, оплавлення ниток (Л. С. Во-

щула — 1973).

Вхідні отвори при пострілі з близької відстані.

Навколо вхідного отвору, звичайно круглого чи оваль-

214

ного, мають місце додаткові фактори пострілу: кіптява,

порошинки, інколи сліди обпалених волокнинок. На світ-

лих тканинах віднайти додаткові фактори заряду легко

навіть неозброєним оком, для виявлення їх на темних,

просякнутих кров'ю, забруднений тканинах потрібні до-

даткові дослідження. Окрім" цього, можна здійснити ряд

проб на визначення хімічної природи нашарувань (поро-

ху, металів, кіптяви тощо). Саме за результатами цих

досліджень можна дати достовірну відповідь на запитан-

ня щодо дистанції пострілу.

Вхідні отвори на одязі при ураженнях дробом з від-

стані 1—2 м мають округлу форму, краї їх з торочками,

напівкільцями та дугоподібними заглибинами від дії ок-

ремих дробин-

Вхідні отвори при пострілах з неблизької відста-

ні. Форма їх, як правило, кругла чи овальна, розміри

близькі до діаметра основи кулі, краї отворів нерівні, з

торочками. Дуже велике значення має якість тканини

одягу. Так, при пошкодженні шовкових, бавовняних тка-

нин і тканин, виготовлених з синтетичних волокон, отвір

круглий, дефект тканини чіткий. Якщо одяг суконний, то

отвір від кулі мало помітний, тому що його виповнюють

розщеплені нитки, складається враження, що дефекту

тканини зовсім немає. На світлих матеріалах досить час-

то спостерігається темний поясок забруднення. На тем-

них і забруднених тканинах його можна виявити лише

шляхом лабораторних досліджень.

Якщо одяг був пошкоджений дробом на відстані, коли

вже немає компактного снаряда (більше 2 м), то спосте-

рігається значна кількість невеликих округлих отворів,

розташованих на більших чи менших ділянках пошкод-

женого одягу. Ці отвори дуже часто мають вкрай незна-

чний дефект тканини, погано видні. На світлих тканинах

вони оточені темними поясками забруднення.

Вихідні отвори в тканинах одягу. При пострілах з

усіх відстаней вихідні отвори мають різноманітні форми:

зірчасту, кутову, щілинну тощо. Правильної круглої фор-

ми вихідні отвори не мають. Може спостерігатися витя-

гування через отвір внутрішніх шарів одягу (вати), а сам

отвір має випуклу форму. Навколо нього відсутні додат-

кові фактори пострілу, пояски забруднення.

215