Розділ Х Транспортна травма

У процесі експлуатації транспорту у людей трапля-

ються несмертельні або смертельні ушкодження, сукуп-

ність яких ноеить назву транспортного травматизму.

Весь транспорт, залежно від сфери його використан-

ня, поділяється на наземний, підземний, повітряний і

водний.

І. Наземний транспорт

1. Колісний:

а) рейковий (потяги залізниці та метро, трамваї);

б) нерейковий (автомобілі, мотоцикли, колісні трак-

тори, велосипеди, гужовий транспорт тощо).

2. Неколісний:

а) гусеничний (трактори, танки, бронетранспортери);

б) негусеничний (сани, ескалатори, ліфти, транс-

портери тощо).

П. Підземний транспорт. Його види залежать від

характеру роботи: це і рейковий — у шахтах і метро, і

колісний — автомашини, трактори, бульдозери, ліфти,

транспортери та ескалатори та ін., що використовуються

в шахтах.

III. Водний транспорт

а) надводний (гвинтомоторний, на підводних кри-

лах, глісерний, на повітряних подушках тощо);

б) підводний (підводні човни, батискафи тощо).

IV. Повітряний транспорт

а) гвинтомоторний (літаки, гелікоптери та ін.);

б) реактивний (літаки, ракети);

в) безмоторний (планери, дельтаплани, повітряні

кулі);

6 9-259

161

г) інші повітроплавні пристосування (парашути

тощо). Транспортною травмою вважається лише

та, що заподіяна під час механічного руху транс-

портного засобу.

Травма кожного з перелічених видів травми спричи-

няє ушкодження, які класифікуються як специфічні, ха-

рактерні або нехарактерні. Специфічні й характерні

ушкодження на одязі чи тілі дають судово-медичному

експерту можливість встановити вид травмуючого транс-

порту та механізм травми.

Ушкодження, специфічні для конкретного виду транс-

портної травми- утворюються у місці контакту частин

транспорту з тілом чи одягом. Вони відбивають форму,

малюнок, розміри певних частин і деталей транспортних

засобів.

Характерні ушкодження — це такі. механізм утворен-

ня яких відповідає механізму й фазам певного виду

транспортної травми.

Ушкодження, не характерні для транспортної травми,

— результат дії будь-якого твердого предмета (синці,

садна, подряпини і т. ін.). До цієї групи належать також

ушкодження, специфічні для інших видів травми (вогне-

пальні, колоті, колото-різані, різані, рубані рани, стран-

гуляційні борозни тощо).

Найчастіше судово-медичному експерту доводиться

стикатися з травматизмом, пов'язаним з використанням

наземного транспорту, переважно з автомобільним трав-

матизмом.

Автотранспортна травма

Під час виконання судово-медичних експертиз у ви-

падках автотравм судово-медичному експерту доводиться

вирішувати цілу низку питань, що цікавлять слідчі

органи:

— Чи є на тілі загиблої людини ушкодження?

— Чи прижиттєві вони?

— Чи є виявлені ушкодження специфічними й харак-

терними для автотравми?

162

— Який тип автомобіля (вантажний, легковий) спри-

чинив травму, якою його частиною або деталлю травмо-

вано людину?             ,

— Яким було взаємне місцеположення постраждало'!

особи та автомобіля у момент зіткнення?

— Чи не було переїзду колесами автомобіля, якими

колесами, через які частини тіла і в якому напрямку?

— Яка послідовність спричинення ушкодження, тобто

який механізм травмування?

— Якщо травма заподіяна в салоні або кабіні автомо-

біля, то на якому місці знаходився постраждалий, чи не

був він за кермом?                     .

— Наявність в органах і тканинах алкоголю, нарко-

тичних речовин,-ступінь сп'яніння.

Насамперед судово-медичний експерт повинен зроби-

ти кваліфікований і мотивований висновок про причину

смерті, бо в ньому, крім іншого, міститься відповідь на

дуже важливе питання, чи не настала смерть ще до

зіткнення з транспортним засобом — від серцевого на-

паду, крововиливу в мозок тощо.

Щоб вирішити перелічені вище питання, треба мати

чітке уявлення про види автомобільної травми, фази

травмування та механізм утворення ушкоджень у кож-

ній фазі.

А. А. Солохін, А. А. Матишев, В. В. Сафронов, С. 1. Хрис-

тофоров пропонують таку класифікацію авто-травми:

1. Травма від зіткнення автомобіля, що рухається, з

людиною (пішоходом, велосипедистом, мотоциклістом):

а) зіткнення з передньою частиною автотранспорту;

б) зіткнення з боковою частиною автотранспорту;

в) зіткнення з задньою частиною автотранспорту.

2. Травма від переїзду пішохода колесами автомобіля.

Повний переїзд:

а) переднім, заднім чи обома колесами однієї сто-

рони;

б) передніми колесами, задніми колесами, передні-

ми й задніми колесами.

Неповний переїзд:

а) переднім колесом;

163

б) заднім колесом.

3. Травма від випадіння (пасажира, водія) з автомобі-

ля, що рухається:

а) із кабіни автомобіля;

б) із кузова автомобіля (вперед, вбік, назад);

в) від падіння з підніжки автомобіля.

4. Травма від дії внутрішніх частин салону і кузова

автомобіля на пасажира, водія.

а) на водія;

б) на пасажира переднього сидіння;

в) на пасажира заднього сидіння;

г) на пасажирів салону і кузова.

5. Травма від здавлення тіла (пішохода, водія, паса-

жира) між частинами автомобіля й перепонами.

Від здавлення між:

а) двома автомобілями;

б) автомобілем та іншими транспортними засобами;

в) автомобілем 1 нерухомими предметами (стіна,

стовп, паркан);

г) автомобілем і грунтом;

д) частинами автомобіля (дверцятами і рамою); час-

тинами автомобіля і вантажем, що перевозиться.

6. Комбіновані види автомобільної травми:

а) від зіткнення автомобіля, що рухається, з люди-

ною і переїзду її колесом;

б) від падіння людини з автомобіля, що рухається, і

переїзду її колесом;

в) травма водія чи пасажира від дії внутрішніх час-

тин салону автомобіля з наступним випадінням і

переїздом тіла колесами;

г) інші можливі комбінації.

Кожний вид автомобільної травми складається з кіль-

кох послідовних фаз, в результаті чого на тілі та одязі

постраждало'!' людини утворюються відповідні ушкод-

ження.

Травма від зіткнення автомобіля, що рухається,

з людиною складається з трьох—чотирьох фаз. Перша

фаза — це контакт тіла людини з передньою, боковою

або задньою поверхнею автомобіля. Локалізація ушкод-

жень залежить від типу автотранспортного засобу, а

164

ступінь пошкоджень— від маси й швидкості руху авто-

мобіля.

Якщо відбувається зіткнення з легковим автомобілем,

то у людини, яка перебуває, у вертикальному або близь-

кому до нього стані, зона прикладання сили міститься на

рівні двох гомілок на тій поверхні, з якою відбувся кон-

такт. Травми спричиняє удар бампера, фар, підфарників.

облицювання радіатора, переднього краю капота та ін-

ших деталей. Це можуть бути синці, садна, відшаруван-

ня м'яких тканин у вигляді "кишень", заповнених

кров'ю, переломи кісток. Синці й садна часто мають

форму деталей, від зіткнення з якими вони утворились.

Важливого значення набуває осколковий перелом труб-

частих кісток (великої гомілкової, стегнової). Осколок

збоку має форму трикутника, основа якого є місцем при-

кладення сили (найчастіше — дія бампера), а вершина

вказує напрямок, в якому рухався автомобіль відносно

тіла постраждало"! людини.

Якщо перший удар нанесено задньою частиною легко-

вого автомобіля, то можуть виникати аналогічні за лока-

лізацією ушкодження, але звичайно менш значні, тому

що швидкість, а отже, й кінетична енергія транспортно-

го засобу, що рухається назад, набагато менша. Через

це замість бампер-перелому частіше спостерігається по-

перечний або косопоперечний перелом через зсув верх-

ньої частини кістки. При ударі боковою поверхнею лег-

кового автомобіля сила діє по дотичній, тому в місцях

контакту з боковими поверхнями переднього, заднього

крила або дверцят, виникають садна та синці.

Часто при ударі тіло обертається навколо своєї верти-

кальної осі на 90°—180°. При фіксованій стопі можуть

статися гвинтоподібні переломи діафізів гомілкових і

стегнової кісток і розриви бокових зв'язок колінного суг-

лоба. Крім уже названих ушкоджень, за рахунок великої

маси та швидкості травмуючого автозасобу, спостеріга-

ється явище загального струсу тіла у вигляді надривів І

розривів внутрішніх органів та утримуючого їх зв'язко-

вого апарату.

При зіткненні вантажного автомобіля з пішоходом зо-

ні контакту розміщується значно вище — від стегон до

165

верхньої частини тулуба. Бампер-перелом локалізується

на рівні середини або верхньої третини стегна (мал. 13).

Область таза і тулуб ушкоджуються бампером, облицю-

ванням радіатора та фарами. Передній край капота, за-

лежно від поверхні контакту, спричиняє ушкодження ло-

паток, плечей, грудини, ребер і хребта. Якщо контакт з

краєм капота не вище плечового пояса, то за рахунок

інерції може мати місце надмірне розгинання хребта у

шийному відділі з переломами хребців і ушкодженням

спинного мозку. При цьому голова може вдаритись об

верхню частину капота і теж отримати ушкодження.

Вантажівки мають значно більшу масу, ніж легкові

автомобілі, і тому ушкодження кісток, тканин і органів

теж будуть більш тяжкими. Зіткнення вантажного авто-

мобіля з пішоходом спричиняє масивні крововиливи, ве-

ликі садна, осколкові переломи кісток таза і лопаток,

численні прямі й непрямі переломи ребер по трьох-чоти-

рьох лініях, ознаки загального струсу у вигляді числен-

них значних ушкоджень внутрішніх органів і зв'язкового

апарату.

Отжві у фазі зіткнення автомобіля з пішоходом

ушкодження виникають від удару частинами автотранс-

порту та загального струсу.

Ушкодження, специфічні для зіткнення з автотранс-

портним засобом, в основному утворюються на шкірі

постраждало'! людини. Це відбитки, у вигляді крововили-

вів чи саден, бампера, отвору для заводної ручки, візе-

рунка облицювання радіатора, номерного знака, фар і

підфарників, заводських емблем тощо. При дотичному

зіткненні — це сліди дії підніжок, дзеркал заднього виду,

виступаючих ручок дверцят, крюків, що утримують бор-

ти, бокових планок-накладок на бортах, виступаючих га-

йок, болтів і додаткових оздоблень.

Іноді саме відбитки додаткових оздоблень дозволяють

встановити конкретний автомобіль. Специфічним є бам-

пер-перелом трубчастих кісток гомілки або стегна.

Оскільки при зіткненні тіла з передньою чи задньою по-

верхнями легкового автомобіля центр ваги тіла потерпі-

лої людини (крім дітей) знаходиться вище місця первин-

ного контакту, сила інерції кидає тіло на капот, лобове

166

скло, дах салону чи кришку багажника і заднє скло ав-

томобіля. Це друга фаза зіткнення автомобіля з пішохо-

дом. Ушкодження, що при цьому виникають, локалізу-

ються на поверхні тіла, центра ваги (спина, лікті, плечі,

голова). У цій фазі від удару об капот можуть утвори-

тися численні прямі (в місці удару) та конструкційні (на

відстані від місця удару) переломи ребер, лопаток,

остистих відростків, хребта, кісток таза з масивними

крововиливами у м'які тканини. На голові часто виника-

ють лінійні подряпини чи навіть рани від дії осколків

скла; садна, забиті рани, лінійні або осколкові переломи

кісток черепа — від удару об капот або скло. Зрідка,

якщо голова вдаряється, наприклад об гайку склоочис-

ника, виникають вдавлені або дірчасті переломи кісток

склепіння черепа. Зовнішні ушкодження голови часто

супроводжуються закритою та відкритою черепно-мозко-

вою травмою з крововиливами під оболонки мозку, в йо-

го шлуночки, з осередками забою відповідно до місця

прикладання сили і на протилежному боці (протиудар),

або навіть значним руйнуванням тканини мозку.

Ушкодження при закиданні тіла на автомобіль вини-

кають внаслідок удару об поверхні автомобіля і загаль-

ного струсу.

При зіткненні вантажного автомобіля з пішоходом чи

легкового — з дитиною, тобто коли центр ваги

міститься на рівні або вище місця первинного контакту,

цієї фази в механізмі травми не спостерігається. Тре-

тьою фазою при зіткненні людини з передньою чи зад-

ньою частинами легкового автомобіля є ковзання тіла по

капоту або кришці багажника і падіння на дорожнє по-

криття чи грунт. Оскільки капот і кришка багажника

мають досить рівну, гладку поверхню, ковзання по них,

як правило, пошкоджень не викликає. При зіткненні з

легковим автомобілем людина падає і найчастіше

вдаряється головою та протилежною первинному удару

поверхнею тіла, тобто має місце обертання навколо го-

ризонтальної осі тіла. Тож синці та садна від удару об

дорожнє покриття виникають на передніх поверхнях го-

лови, тулуба й кінцівок, якщо первинний удар пішоходу

прийшовся ззаду. На протилежну місцю удару поверхню

167

тіло падає і після зіткнення з вантажним автомобілем,

автобусом або тролейбусом, але без обертання навколо

горизонтальної осі. Крім зовнішніх ушкоджень, може

статися й загальний струс.

Нарешті, після падіння тіла на покриття дороги або

грунт може відбутися ковзання тіла, внаслідок чого

утворюються великі садна відкритих частин тіла з чис-

ленними паралельними подряпинами на поверхнях са-

ден. Ці подряпини відповідають напрямку ковзання вка-

заних частин тіла по нерівній поверхні.

Травма від переїзду колесом автотранспорту

інколи спостерігається як самостійний вид автотравма-

тизму, наприклад, коли иеушкоджена людина внаслідок

алкогольного (наркотичного) сп'яніння або якогось гост-

рого захворювання лежить на шляху автомобіля, що ру-

хається. В інших випадках переїзд є продовженням яко-

гось виду автотравми— переїзд через лежаче тіло після

зіткнення та відкидання.

Цей вид автотравми теж складається з кількох фаз.

Перша фаза — це контакт/колеса автомобіля, що руха-

ється, 3 тілом людини. Фактично це удар, внаслідок чого

утворюються ушкодження шкіри у вигляді синців або са-

ден. Від удару тіло посувається вперед (друга фаза),

треться об дорожнє покриття, і при цьому утворюються

садна й подряпини на нижній поверхні тіла і сліди тертя

на одязі чи взутті. Ознаки тертя більш виражені при пе-

реїзді легковими автомобілями, бо їх колеса мають мен-

ший діаметр, через що не відразу накочуються на тіло.

При накочуванні колеса на тіло має місце його тертя

об шкіру, а також стискання у зоні зчеплення та розтяг-

нення — перед колесом. Під час здавлювання колесом

відбувається відшарування шкіри, роздавлювання під-

шкірної клітковини, м'язів, внутрішніх органів і перело-

ми кісток. На відстані перед колесом шкіра перерозтягу-

ється, що викликає розтріскування епідермісу або навіть

надриви шкіри. Внутрішні органи зміщуються і силою

тиску зсуваються у бік руху колеса, іноді видавлюючись

через розриви м'яких тканин і шкіри або через природні

отвори (ротова порожнина, пряма кишка, піхва).

168

На шкірі від тиску колеса досить часто утворюється

відбиток малюнка протектора у вигляді візерунчастих

крововиливів відповідно до заглибин протектора (нега-

тивний відбиток) або як нашарування бруду з опуклих

частин протектора (позитивний відбиток). Візерунок

протектора — специфічна ознака переїзду колесом.

Наприкінці перекочування колесо ніби зіскакує з тіла, і

тому ушкодження тканин і органів у цій зоні менші по-

рівняно із зоною накочування, У цей момент тіло може

відштовхуватись назад з тертям його нижньої поверхні

об дорожнє покриття. Крім того, тертя може тривати і

внаслідок волочіння тіла після переїзду. Залежно від ха-

рактеру дорожнього покриття, одягу постраждалого й

тривалості волочіння можуть утворитись садна, рани і

навіть — стирання кісток.

Значно частіше трапляється переїзд колесами ван-

тажного автотранспорту. Це обумовлено тим, що у су-

часного легкового автомобіля дуже низько розміщуються

нижні краї передніх крил, нижній край бампера і малий

кліренс. Краї цих деталей упираються в тіло лежачої лю-

дини, і автомобіль штовхає її впродовж кількох метрів.

При цьому на нижній поверхні тіла утворюються потер-

тості одягу й великі садна. Сучасні бампери виготов-

ляють з пластичних матеріалів, тому при стиканні з ті-

лом вони часто ламаються, і їх гострі краї спричиняють

ушкодження м'яких тканин, схожі на колоті та різані рани.

Слід переїзду — це обмежена смуга здавлювання тіла

між колесами та дорожнім покриттям або грунтом.

Ушкодження у смузі переїзду залежать від маси автомо-

біля, характеру дорожнього покриття, від того, якою по-

верхнею звернута постраждала людина до колеса, через

яку частину тіла і як переїздить автомобіль — одним чи

спареними колесами тощо. Переїзд через голову звичай-

но супроводжується деформацією, залежно від пози — у

передньо-задньому або боковому напрямку. Сплощення

обумовлене багатоосколковим переломом кісток черепа

та руйнуванням тканини головного мозку, який може

видавлюватись через розриви м'яких покривів голови

або природні отвори.

169

Переїзд через грудну клітку викликає численні оскол-

кові переломи ребер по трьох, чотирьох лініях, переломи

грудини і, можливо, переломи ключиць. Усі ці ушкод-

ження утворюються при переїзді через грудну клітку лю-

дини, що лежить на спині. Коли ж автомобіль переїздить

людину, яка лежить на шляху грудьми й животом, то

ключиці й грудина можуть залишатися неушкодженими,

а спостерігаються осколкові переломи лопаток, переломи

хребта або тільки остистих відростків у смузі переїзду.

Остисті відростки мають косопоперечну лінію перелому,

причому скіс спрямований у бік руху колеса, тобто зза-

ду наперед для нормального анатомічного положення

вертикально стоячої людини.

Переїзд через живіт спричиняє розриви внутрішніх

органів — печінки, підшлункової залози, нирок, селезін-

ки, вцфив брижі тонкого кишечника та розриви петель

кишечника. При переїзді через верхній відділ живота

можливий повний .розрив печінки та підшлункової зало-

зи внаслідок притискування цих органів до хребта- Час-

тини зруйнованих органів грудної або черевної порож-

нин через розриви діафрагми можуть видавлюватись,

відповідно, у черевну чи грудну порожнини або через

розриви шкіри — назовні.

Переїзд кінцівок супроводжується відшаруванням

шкіри, ушкодженням м'язів аж до розміжчення та оскол-

ковими переломами трубчастих кісток.

Переїзд через тазову область часто призводить до

розривів сполучень кісток та осколкових переломів са-

мих кісток. Переломи кісток таза можуть супроводжува-

тись розривами промежини, сечового міхура та матки,

особливо у вагітних жінок.

Інколи автомобіль переїжджає лежачу людину

вздовж, що викликає ушкодження двох—трьох ділянок

тіла.

Всі зазначені ушкодження можуть бути значно мен-

шими, якщо має місце переїзд легковим автомобілем,

або якщо тіло лежало на м'якій поверхні (пісок, пухкий

грунт і т. ін.).

Травма від випадіння пасажира (водія) з автомо-

біля, що рухається. Виокремлюють три види випадіння,

170

котрі відрізняються один від одного локалізацією й ма-

сивністю ушкоджень.

Пасажири випадають, головним чином, з кузовів ван-

тажних автомашин, причому частіше — у сільській міс-

цевості, де водії більшою мірою ігнорують правила руху

та перевезення пасажирів.

Випадіння може бути вперед, назад і вбік. Випадіння

вперед трапляється при різкому гальмуванні автомобіля,

що рухається. Випадає пасажир, який стоїть біля кабіни.

У цьому процесі можна виокремити три фази: а) удар об

кабіну і капот автомобіля; б) удар об дорожнє покриття;

в) ковзання по дорозі чи грунту. В кожній з перелічених

фаз виникають ушкодження.

У першій фазі, після різкого зменшення швидкості ав-

томобіля, тіло людини, яка знаходиться в кузові, продов-

жуючи рухатись за інерцією, натикається на передній

борт і кабіну, вдаряючись об них передніми поверхнями

нижніх кінцівок, передньою поверхнею таза та живота.

Потім тіло і голова нахиляються вперед, ноги відрива-

ються від підлоги кузова і піднімаються, тіло ковзає по

кабіні, лобовому склу та капоту. Ушкодження, що утво-

рюються на передній поверхні, спричинені ударом та

тертям об зазначені частини автомобіля, а особливо —

об виступаючі деталі, такі як металічна решітка вікна

заднього виду, край водозливного жолоба на передній

поверхні кабіни, склоочисники, гаки, котрі утримують

капот, і т. ін. Зовні це дістає вияв у вигляді саден, по-

дряпин і синців, які містяться на передніх поверхнях об-

личчя, грудної клітки, живота, таза й нижніх кінцівок.

Коли голова торкається дорожнього покриття, відбува-

ється поворот тіла навколо горизонтальної осі і воно

вдаряється об грунт задньою поверхнею.

Крім зовнішніх ушкоджень, у першій і другій фазах

виникають ушкодження внутрішніх органів як наслідок

ударів і загального струсу тіла. При ударі головою об

тверде покриття виникають лінійні, осколкові переломи

кісток склепіння черепа, а інколи — й кільцеподібні

переломи основи черепа з входженням шийного відділу

хребта у черепну порожнину. Якщо потерпілий ударя-

ється об землю потилицею чи обличчям, хребет у

171

шийному відділі надмірно згинається або розгинається,

внаслідок чого виникають переломи окремих хребців

(частіше 6—7-го) з ушкодженням спинного мозку. Го-

ловний мозок і його оболонки ушкоджуються як у зоні

удару, так і в зоні протиудару. Загальний струс тіла

дістає вияв в ушкодженні внутрішніх органів та їх зв'яз-

кового апарату.

Аналогічні механізми утворення ушкоджень мають

місце також при випадінні через задній борт (за різкого

збільшення швидкості) або через боковий борт — при

крутому повороті автомобіля. Через те, що борти зви-

чайно нижчі за кабіну, поворот тіла навколо горизон-

тальної осі може статися ще в повітрі, але тіло

вдаряється об дорожнє покриття протилежною стороною

чи боком.

Після падіння з кузова потерпіла людина може ковза-

ти по дорожньому покриттю, і при цьому виникають

значні потертості одягу, взуття, а також садна й подря-

пини шкіри. Крім того, через лежаче тіло можуть ще й

переїхати колеса автомобіля.

Випадіння з кабіни вантажного автомобіля чи з сало-

ну легкового автомобіля у першій фазі може супрово-

джуватись ударами об частини транспорту, найчастіше

— об дверцята й підніжку, потім відбувається удар об

дорожнє покриття чи грунт. Тіло, що вицало з автомобі-

ля, може ще котитись або тягтися по дорожньому по-

криттю, при цьому утворюються ушкодження.

Травма внаслідок падіння з підніжки автомобіля трап-

ляється дуже рідко -— у випадку, коли людина їде, сто-

ячи на підніжці вантажного автомобіля, і зривається при

різкому повороті. Процес травмування має дві або три

фази. У першій фазі потерпіла особа може отримати

удар переднім краєм кузова в бік або спину, внаслідок

чого утворюються вертикальні ушкодження у вигляді

смугоподібного синця, можливо — з прямими перелома-

ми ребер, особливо, якщо удар завдається кутом кузова.

Потім /відбувається падіння з ударом об грунт чи до-

рожнє покриття, і нарешті — ковзання або кочення по

твердому покриттю. Першої фази може не бути. Ушкод-

ження у кожній фазі відповідають вищенаведеним.

172

Травма від дії на пасажира і водія внутрішніх

частин салону, кабіни та кузова. Цей вид автотравми

складається з двох типових фаз: а) зіткнення тіла з час-

тинами салону, кабіни, кузова автомобіля; б) притис-

кування тіла частинами салону, кабіни, вантажем, що

змістився.

Спостерігається цей вид автотравми досить часто: ко-

ли стикаються два автомобілі, коли автомобіль стикаєть-

ся з нерухомою перепоною, коли автомобіль переверта-

ється на шляху або падає з висоти.

Травми, отримані у салоні чи кабіні, досить різнома-

нітні, їх вид залежить від швидкості автотранспортних

засобів під час зіткнення, особливостей конструкції са-

лону або кабіни, місцезнаходження — у салоні чи кабіні

постраждало'!' особи. Найбільшою мірою ушкоджуються

голова, грудна клітка, коліна, стопи, вертлюжні запади-

ни, голівки стегнових кісток тощо. У водія грудна клітка

притискається до рульового колеса, внаслідок чого в її

нижньому відділі ламаються ребра по дузі, яка

відповідає нижньому краю руля, ушкоджуються легені, а

іноді також — печінка та селезінка. Центральною части-

ною руля ламається грудина і ушкоджується серце. Від

дії педалей можуть ушкоджуватись стопи, а від удару об

панель для приладів ламаються надколінки, вертлюжні

западини з вивихами голівок стегнових кісток.

Голова водія найчастіше ушкоджується від удару об

дах салону чи кабіни і рідше —об лобове скло. У паса-

жира переднього сидіння грудна клітка вдаряється об

панель, а голова часто пробиває лобове скло, внаслідок

чого на шкірі обличчя утворюються подряпини і рани від

розбитого скла. В ранах інколи знаходять дрібні частки

скла. Надколінки і вертлюжні западини ушкоджуються

від ударів колінами об панель. Крім того, досить часто

спостерігаються зовнішні ушкодження верхніх кінцівок

від ударів об внутрішні поверхні дверцят, причому у во-

дія більше страждає ліва, а у пасажира — права рука. У

першій фазі від ударів об руль фіксованих рук у водія

з'являються переломи й вивихи фаланг, частіше — пер-

ших пальців, переломи кісток п'ястків і передпліччя.

173

Наслідками загального струсу організму є розриви

внутрішніх органів та надриви зв'язкового апарату. При

зіткненні з перепоною, від різкого згинання хребта у

шийному відділі можуть зламатися хребці й ушкодитись

спинний мозок. Подібні ушкодження виникають і при

ударі ззаду одного автомобіля іншим, але в цьому випад-

ку переломи хребців обумовлені надмірним розгинанням

хребта у шийному відділі, здебільшого за відсутності під-

голівників. Пасажири заднього сидіння у першій фазі

отримують ушкодження від ударів об спинки передніх

сидінь та дверцята. Взагалі ушкодження пасажирів зад-

нього сидіння менш значні, ніж у водія і, особливо, у

пасажира переднього сидіння.

Друга фаза — це стискання водія чи пасажира части-

нами деформованого салону, зміщеними двигуном, сидін-

ням», задньою стінкою кабіни та багажника, а також

сторонніми предметами, то знаходились у салоні чи

кабіні автомобіля. Здавлюванням спричиняються пере-

ломи кісток скелета, ушкодження внутрішніх органів,

асфіксія.

Ушкодженнями водія та пасажирів можна визначити

напрямок удару при зіткненні автомобіля з перепонами.

Виявлений зв'язок ушкоджень з дією окремих деталей

салону чи кабіни дозволяє визначити місце кожного

постраждалого в автомобілі.

Різноманітні ушкодження пасажирів кузова автомобі-

ля в основному залежать від характеристик вантажу та

його розміщення відносно пасажирів.

Травма від здавлювання тіла пішохода, водія, па-

сажира. Цей вид автотравми зустрічається досить рідко.

Здавлювання пішохода відбувається при притисканні

його автомобілем, частіше — вантажним, до стіни, стов-

па, дерева, паркана. Водій інколи стискається між двома

автомобілями, один з яких рухається, наприклад при

об'їзді автомобіля, з якого виходить водій, іншим автомо-

білем. Пасажир кузова може бути притиснутий ванта-

жем. що перевозиться. Крім того, і водій, і пасажир мо-

жуть бути стиснуті частинами автомашини при перевер-

танні останньої.

174

Теоретично можна виокремити дві фази цього виду

автотравми — удар і здавлювання, але друга фаза зви-

чайно викликає настільки значні ушкодження, що роз-

різнити фази за морфологією ушкоджень неможливо.

Локалізація ушкоджень залежить від типу автомобіля,

який придавив людину (вантажний чи легковий); пози, в

якій перебував потерпілий до зіткнення (стояв, сидів,

лежав); від того, якою частиною автомобіля він притис-

нутий (бампером, заднім бортом, боковою поверхнею

тощо) і до якого предмета (стіни, Іншого бампера, стов-

па тощо).

Здавлювання тіла автомобілем спричиняє масивні й

тяжкі ушкодження — великі крововиливи або садна, пе-

реломи кісток, розриви внутрішніх органів, часто сплю-

щення окремих частин (голови, грудної клітки, таза).

Іноді трапляється повне відділення кінцівок, наприклад

при здавлюванні між двома бамперами.

Розпізнавання комбінованих автотравм полягає у

встановленні комбінацій видів, кількості фаз і механізмів

утворення ушкоджень.

Кваліфіковано виконана судово-медична експертиза

автомобільної травми потребує обов'язкового виконання

таких дій:

1) вивчення обставин справи конкретного випадку та

протоколу огляду місця події;

2) ретельне дослідження одягу і взуття постраждало'!

людини, зовнішнє та внутрішнє дослідження тіла з

обов'язковим додатковим розтином по.,задніх поверхнях

тулуба і кінцівок;

3) виділення кісток і дослідження їх переломів;

4) встановлення частини автомобіля або деталей,

якими спричинено кожне ушкодження, і можливого ме-

ханізму його утворення;

5) групування ушкоджень за предметами, що їх

спричинили, механізмом і послідовністю їх утворення;

6) формулювання висновків щодо можливості утво-

рення груп ушкоджень у конкретних фазах та видах ав-

томобільної травми;

7) формулювання висновків щодо можливості травму-

вання людини конкретним автомобілем та утворення

175

ушкоджень за обставин, встановлених слідчими орга-

нами.

У межах своєї компетенції судово-медичний експерт

відповідає на інші запитання, поставлені слідчими орга-

нами.

Мотоциклетна травма

Сукупність ушкоджень, які виникають у водія мото-

цикла або моторолера, пасажира чи пішохода і пов'язані

з рухом цього виду транспорту, носить назву мото-

травми.

Виокремлюють такі види мототравми:

а) при зіткненні мототранспорту з пішоходом;

б) при переїзді людини мотоциклом;

в) при падінні з мотоцикла;

г) при зіткненні мотоцикла з іншим транспортним за-

собом, що рухається;

д) при зіткненні мотоцикла з нерухомою перепоною;

е) при перекиданні мотоцикла.

В. І. Кононенко і М. М. Тагаєв виділяють ще варіан-

ти і підваріанти мототравми залежно від місця контакту

мототранспорту з людиною відносно її центру ваги і по-

довжньої осі.

У кожному виді мототравми за аналогією з автотрав-

мою можна виділити дві—три фази (А. В. Пермяков):

а) удар частинами (об частини) мотоцикла чи ко-

ляски;

б) удар об дорожнє покриття або перепону;

в) ковзання чи кочення по дорозі.

При зіткненні мотоцикла з пішоходом має місце удар

виступаючими частинами першого: колесом; крилом ко-

леса по гомілці на різних рівнях; фарою і кермом у зо-

нах таза, крижів або живота; підніжкою мотоцикла чи

коляски — на рівні гомілки. Отже, всі ушкодження від

удару мотоциклом локалізуються у зонах нижньої поло-

вини тіла постраждало!' особи. Первинний удар може

супроводжуватись утворенням саден, синців, ран на сто-

роні контакту з частинами мотоцикла. Відповідно до зов-

нішніх ушкоджень утворюються масивні крововиливи у

м'які тканини, поперечні або осколкові переломи кісток

176

гомілки, стегна, переломи кісток таза, розриви внутріш-

ніх органів.

Якщо первинний удар був нанесений нижче центра

ваги потерпілого, тіло відхиляється, відповідно, вперед,

назад або вбік, ковзає по колясці, після чого падає

на дорожнє покриття. У разі коли первинний удар нане-

сено вище центра маси, тіло відкидається на дорожнє

покриття.

Від цього удару утворюються ушкодження верхньої

половини тіла — голови, грудної клітки, живота. Удар

головою може спричинити садна або крововиливи у

м'які тканини, лінійні, вдавлені, осколкові переломи кіс-

ток черепа, забої мозку, відповідно до зон удару та про-

тиудару. Крім того, часто спостерігаються переломи ре-

бер і ознаки загального струсу.

Впавши на дорогу, тіло людини може ковзати по її

поверхні, в результаті чого утворюються садна, подряпи-

ни шкіри та потертості одягу і взуття.

Переїзд через тіло людини, за даними А. В. Пермяко-

ва, зустрічається рідко через конструктивні особливості

мотоцикла. Інколи трапляються випадки переїзду через

дітей. Лише переїзд через область живота або грудної

клітки дитини може спричинити переломи ребер та

ушкодження внутрішніх органів зі смертельними наслід-

ками. Переїзд же кінцівок, навіть у дітей, як правило,

супроводжується лише ушкодженням м'яких тканин у

вигляді саден і крововиливів. Переїзд мотоциклом чи мо-

тотранспортом тулуба дорослої людини практично не

зустрічається, за винятком переїзда колесом коляски,

але смертельних наслідків це за собою не тягне.

При падінні з мотоцикла найбільшою мірою страждає

водій. У першій фазі спостерігаються характерні і навіть

специфічні ушкодження, котрі локалізуються у зоні про-

межини внаслідок удару об бачок для пального і фару.

Від удару об руль, двигун, бачок ушкоджуються передні

й передньо-внутрішні поверхні нижніх кінцівок. У цій

фазі трапляються переломи лобкових, стегнових і гоміл-

кових кісток. Далі водій мотоцикла, внаслідок інерції,

викидається у напрямі руху мотоцикла, падаючи на до-

рожнє покриття (друга фаза). Від удару об тверде по-

177

криття виникають переломи кісток мозкового та лицево-

го черепа з ушкодженням головного мозку, іноді — пе-

реломи хребців у шийному відділі, переломи ребер і у-

шкодження рук. Внаслідок загального струсу і локаль-

них ударів ушкоджуються внутрішні органи грудної

клітки й живота. Таким чином, у водія ушкоджуються і

нижня, і верхня половини тіла.

У пасажира заднього сидіння також спостерігаються

ушкодження голови, грудної клітки, живота, верхніх і

нижніх кінцівок. На відміну від нього, у пасажира ко-

ляски нижні кінцівки звичайно залишаються неушкод-

женими.

При зіткненні мотоцикла з автотранспортом, що руха-

ється, або з нерухомими перепонами (стовп, стіна, пар-

кан) у водія і пасажира виникають ушкодження тих

самих зон і частин тіла, що й при падінні з мотоцикла,

тільки більшість з них утворюються при ударі об части-

ни автотранспорту чи поверхню нерухомого предмета. У

випадках зіткнення з транспортом, що рухається, часто

виникають додаткові ушкодження від переїзду тіла

потерпілого.

іЇри перекиданні мотоцикла ушкодження у мотоцик-

ліста від контакту з деталями і частинами мотоцикла ло-

калізуються на нижніх кінцівках, причому значною

мірою на тій нозі, у бік якої падає мотоцикл. Ушкоджен-

ня від удару об грунт або дорожнє покриття утворюють-

ся на голові, тулубі і кінцівках — поверхнях, які контак-

тують з дорогою. Деякі ушкодження є результатом здав-

лювання тіла між твердим дорожнім покриттям і

частинами перекинутого мотоцикла. Характерними при

перекиданні мотоцикла є опіки другого, а іноді й третьо-

го ступеня на внутрішніх поверхнях гомілок від прити-

скання до розігрітого двигуна.

Травма від дії гусеничного транспорту

Пошкодження гусеничним транспортом є, найчасті-

ше, сільськогосподарською або військовою травмою.

Травма від гусеничного транспорту може статися в

результаті:

1) зіткнення з пішоходом;

178

2) переїзду через тіло лежачої людини.

Процес травмування становлять або всі, або кілька

таких фаз:

а) первинний удар передньою, задньою поверхнею

або гусеницею;

б) відкидання по ходу руху транспорту з ударом об

грунт;

в) переїзд через тіло;

г) волочіння тіла по грунту.

Найбільше судово-медичне значення для діагностики

гусеничної травми має переїзд через тіло чи його части-

ни, бо на шкірі залишаються специфічні ушкодження —

паралельні суцільні або переривчасті садна у вигляді

прямокутників, розташовані на однаковій відстані одне

від одного. Вони є наслідком дії грунтозачепів траків, з

яких складається гусениця. У деяких випадках гусениці

можуть ковзати по тілу, залишаючи великі садна, на-

приклад, якщо людина лежить у борозні, через яку пере-

їжджає трактор. Коли людина лежить на дорозі чи щіль-

ній поверхні грунту, переїзд через тіло спричиняє чис-

ленні осколкові переломи кісток і значні ушкодження —

аж до повного роздавлювання внутрішніх органів.

Рейкова травма

Сукупність ушкоджень, що виникають у людини вна-

слідок експлуатації рейкового транспорту, відноситься

до рейкової травми. Цей вид травми включає залізнич-

ну, трамвайну, травму в метро. До нього може бути від-

несена також травма у шахті чи на будівництві, пов'яза-

на з механізмами, що рухаються по рейках.

Найчастіше судово-медичному експерту доводиться

стикатися із залізничною травмою, яка може бути

наслідком:

а) зіткнення пішохода із залізничним транспортом,

що рухається;

б) переїзду людини колесами залізничного транс-

порту;

в) падіння з залізничного транспорту, що рухається;

г) удару людини, що рухається на залізничному

транспорті, об нерухомі предмети;

179

д) здавлювання частин тіла між вагонами;

е) придавлювання людини частинами залізничного

транспорту до нерухомих споруд;

є) травмування всередині залізничного транспор-

тного засобу, що рухається, під час катастроф;

ж) комбінації окремих видів залізничної травми, на-

приклад — зіткнення людини із залізничним

транспортом, що рухається, з наступним падін-

ням тіла на рейки та переїздом колесами.

. Залізнична травма — це найчастіше нещасний ви-

падок або самогубство. Здавлювання між вагонами, при-

давлювання до нерухомих споруд чи удар об нерухомі

предмети трапляється переважно зі зчіплювачами ваго-

нів та іншими робітниками залізниць, внаслідок пору-

шення правил безпеки праці.

У кожному виді залізничної травми можна виокреми-

ти такі самі фази, що и при автотравмі. Так, при зіт-

кненні людини з поїздом мають місце: первинний кон-

такт з частинами поїзда, відкидання потерпілого вперед

чи вбік, падіння на залізничне полотно або насип, ков-

зання та кочення по шпалах або покритому гравієм на-

сипу. У кожній фазі утворюються ушкодження, серед

яких можуть бути характерні й навіть специфічні.

Специфічним при залізничній травмі вважається слід

на тілі від переїзду колесами, що відбиває особливості

будови коліс поїзду транспорту та головки рейки. Цей

слід складається з кількох елементів. У зоні стискання

тіла між головкою рейки і поверхнею колеса утворюють-

ся смуги давлення: на верхній поверхні тіла — від коле-

са, а на нижній — від рейки. По внутрішній поверхні

головки рейки рухається гребінь колеса, призначення

якого — утримувати поїзд на рейках.

Ножице подібна дія цього гребеня (реборди) і внутріш-

ньої поверхні головки рейки призводять до розділення ті-

ла чи окремих його частин. Якщо гребінь на ділянці, де

лежить тіло, не щільно прилягав до головки рейки, пов-

ного розділення може не бути. У таких випадках зберіга-

ється шкіра з розривами, які утворюються впоперек сму-

зі тиску (внаслідок перерозтягнення). М'які тканини,

внутрішні органи, а також кістки в зоні тиску розчавлю-

180

ються. На ділянці тіла, на яку накочується колесо, шкі-

ра, силою тиснення й тертя, відтягується і притискуєть-

ся до поверхні головки, утворюючи впродовж 2,5—5 см

зону защемлення (первинний щипок). За цією ознакою

можна розпізнати, з якого боку щодо тіла, рухався

транспорт.

Якщо тіло розділене гребенем колеса, то по краю лінії

розриву шкіри мають місце кутоподібні клапті, верхівки

яких вказують напрямок руху колеса. Від тертя об внут-

рішню та зовнішню поверхні колеса утворюються смуги

тертя на шкірі, що виглядають як великі садна, ширина

яких зменшується від початку до кінця зони контакту з

колесом. Сукупна ширина ушкодження від дії колеса,

утвореного на верхній поверхні тіла, 12—15 см, а від дії

головки рейки — 7—7,5 см. Ця особливість допомагає

визначити, якою поверхнею тіла постраждала людина

лежала на рейці, а якою була звернута догори.

Пошкодження у зоні перекочування коліс внаслідок

зсаднення шкіри і руйнування м'яких тканин, внутріш-

ніх органів та кісток має форму перевернутої трапеції з

широкою верхньою основою та вузькою — нижньою.

Зовні сліди здавлювання та тертя мають вид "пергамент-

них плям" — саден жовто-бурого кольору. Часто одяг і

шкіра потерпілого, особливо у зонах тертя, забруднені

чорною масною речовиною.

Якщо тіло, що лежить на колії, зачіпляється висту-

паючими вниз деталями, то воно може тягнутися по хо-

ду руху потягу, іноді — на значну відстань, отримуючи

тяжкі ушкодження від ударів об рейки, гравій і т, ін.

Травма пасажира всередині вагона, що рухається,

при раптовій зупинці або перекиданні вагона є наслідком

ударів об деталі інтер'єру вагону — найчастіше це краї

столиків, полиць, підлога тощо.

Методики дослідження та оцінки ушкоджень, які

утворюються при рейковій травмі, такі самі, як і при

експертизах інших видів дорожньо-транспортних травм.

Авіаційна травма

Під авіатравмою розуміють сукупність ушкоджень,

що виникають у членів екіпажу, пасажирів, технічного

181

персоналу та інших осіб у процесі експлуатації літаль-

них апаратів.

Умовно, за місцем спричинення, авіатравми можна

поділити на чотири групи:

І) травма у літальному апараті в повітрі;

2) травма при падінні літального апарата на землю;

3) травма на землі всередині літального апарата;

4) травма людини на землі поза літальним апаратом.

За обставинами травми у кожній з груп виокремлю-

ється кілька підгруп.

У повітрі літальні апарати можуть зіткнутися з інши-

ми об'єктами, як рукомими, так і нерухомими. Рухомі

об'єкти — це інші літаки, літальні кулі, планери, дель-

таплани, парашути і навіть птахи. Нерухомі предмети —

аерозонди, телевізійні вишки. Труби промислових об'єк-

тів, висотні будинки, гори тощо. Під час зіткнення може

бути втрачене 'управління літальним апаратом, що тягне

за собою його падіння, або статися пошкодження, що

викликають вибух, пожежу, отруєння. Все це часто є

результатом простої несправності літака. Зіткнення у по-

вітрі 3 Іншими об'єктами особливо небезпечно для неве-

ликих військових або навчальних літаків, бо це може ви-

кликати їх розгерметизацію й значні пошкодження, котрі

виключають можливість подальшого, польоту і потребу-

ють катапультування льотчика.

На землю літаки падають частіше при зльоті або по-

садці, але падіння відбувається і з великої висоти. При

цьому пошкодження є результатом або лише падіння лі-

така, або ще й вибуха та пожежі. Під час перебування

літака на землі екіпаж і пасажири можуть отримати

ушкодження внаслідок вибуху, пожежі чи отруєння.

Ушкоджень іноді зазнають і особи, які знаходяться

ззовні літака. Це, як правило, аеродромна обслуга, яка

травмується літаком. Травма може бути заподіяна коле-

сами при переїзді через тіло, крилами літака, працюючи-

ми гвинтами гвинтомоторних літаків, струменем повітря

реактивного двигуна або його засмоктуючою дією.

Крім перелічених видів авіаційної травми, може мати

місце й комбінація двох або більше їх варіантів. Напри-

клад падіння літака з невеликої висоти при зльоті чи по-

182

садці, яке супроводжується пожежею у салоні і отруєн-

ням продуктами горіння.

Під час польоту літак може вибухнути з різних при-

чин, і тоді люди, що перебувають у ньому, отримують

ушкодження, спричинені вибуховою хвилею і уламками

інтер'єру салону. Якщо. вибух має значну силу, то на

землю падають лише уламки літака й частини пошмато-

ваних тіл. Залежно від висоти, на якій сталася катастро-

фа. частини тіл можуть розсіюватися на площі до кіль-

кох десятків квадратних кілометрів.

Розгерметизація кабіни трапляється здебільшого у

швидкісних одномісних військових літаках, в яких перед-

бачене катапультування пілота. При розгерметизації на

значних висотах виникають ушкодження внаслідок

різкої зміни барометричного тиску або ударної дії зу-

стрічного повітря. Зміна барометричного тиску викликає

висотну декомпресію, ознакою якої при розтині є наяв-

ність пухирців повітря у судинній системі тканин і орга-

нів та підшкірна емфізема. Дія зустрічного потоку повіт-

ря може призвести до розривів легень, шлунку, м'яких

тканин обличчя і особливо рота.

Якщо пілот у момент катастрофи знаходився в актив-

ній робочій позі, то його кисті й стопи фіксовані на руч-

ках і важелях управління літаком, внаслідок чого утво-

рюються характерні ушкодження — синці і рани кистей

та переломи окремих фаланг пальців і п'ясткових кісток

кистей. Від педалей і зачепів, котрі фіксують стопи, ви-

никають рани та переломи передніх і середніх відділів

ступнів. Катапультування передбачає перекладення кис-

тей рук на рукоятки або поручні і переставлення ступнів

на підніжки катапульти. Якщо ушкодження кистей руч-

ками катапульти якоюсь мірою схоже на ушкодження

від дії ручок управління літаком, то від дії підніжок ката-

пульти ушкоджуються не передні й середні, а задні відді-

ли ступнів. Спостерігаються переломи п'яткових, таран-

них і нижніх відділів гомілкових кісток. При катапульту-

ванні можуть утворитися ушкодження кісток таза,

хребта і основи черепа від дії крісла катапульти у на-

прямку знизу—угору та ушкодження голови і плечей від

ударів о захисний ліхтар і краї кабіни.

183

. Літак, що після вибуху не розвалився у повітрі, падає

на землю під кутом від прямого до гострого. Чим ближ-

че до прямого кут падіння літака, тим більша воронка в

зоні його удару і тим на меншій площі розсіюються

шматки тіл. Ушкодження членів екіпажу та пасажирів

при падінні з невеликої висоти спричиняються деталями

сидінь, ременями безпеки, частинами зруйнованого об-

ладнання та інтер'єру.

Враховуючи, що робоче місце кожного члена екіпажу

має своє особливе устаткування й обладнання, і знаючи,

ударом об яку деталь може спричинитись те чи Інше

конкретне ушкодження, можна встановити місцезнаход-

ження членів екіпажу в момент удару об землю. Якщо

літак падає на землю під кутом, близьким до прямого, то

всі, хто перебував у ньому, отримують приблизно одна-

кові ушкодження. Основний напрямок дії сили — зни-

зу—угору, а звідси й характер ушкоджень: переломи кіс-

ток таза, компресійні переломи хребта, кільцеподібні пе-

реломи ОСНОВИ черепа. Значний загальний струс

викликав розриви внутрішніх органів та їх переміщення:

серця, через ушкодження діафрагми, — в черевну по-

рожнину, печінки і нирок — в тазову зону і таке інше.

У випадках, коли літак падає з невеликої висоти під

гострим кутом до землі, екіпаж і пасажири переднього

салону отримують значно важчі травми, ніж пасажири

хвостового салону. Останні можуть залишитись живими,

отримавши лише садна та синці, у той час, як у членів

екіпажу спостерігаються тяжкі черепно-мозкові травми,

травми грудної клітки з переломами грудини, ребер, по-

шкодження внутрішніх органів і черевної порожнини,

переломи кісток верхніх та нижніх кінцівок.

Часто падіння літака супроводжується пожежами в

кабіні чи салонах, внаслідок чого до механічних ушкод-

жень додається дія термічних і хімічних факторів. Хіміч-

ні чинники, що можуть мати місце при аваріях на авіа-

транспорті, досить численні. Це вихлопні гази поршне-

вих двигунів, пари авіаційного палива, зависі антифризу,

авіаційних масел і таке інше. Під час пожежі особливо

небезпечними є високотоксичні мономери (формальдегід,

вінілхлорид, ціаніди), які утворюються при розкладанні,

184

під дією високої температури, полімерних матеріалів,

якими обладнані кабіни та салони авіатранспорту. Поже-

жа у літаку, що перебуває на землі, якщо їй не переду-

вав вибух, характеризується дією виключно термічних і

хімічних чинників.

Ушкодження людини гвинтомоторним літаком, що ру-

хається по землі, викликається ударами лопастей гвин-

та, крил, ударами та переїздом колесами. Гвинти спри-

чиняють схожі на рубані ушкодження голови і верхньої

частини тулуба. Крило, при значній швидкості літака,

може розчленувати людину на рівні контакту. Колесо лі-

така діє аналогічно колесу важкого вантажного автомо-

біля. Реактивний літак може діяти на людину струменем

газів, збиваючи ЇЇ з ніг і викликаючи опіки, або засмок-

тувати у двигун, ушкоджуючи внутрішніми деталями.

Судово-медична експертиза авіаційної травми досить

складна і потребує цілеспрямованих поетапних дій. На-

приклад при експертизі трупа пілота необхідно:

— максимально виявити всі ушкодження, водночас

встановлюючи, яким предметом або фактором заподіяно

кожне з них;

— згрупувати однотипні ушкодження, за допомогою

додаткових методів дослідження встановити послідов-

ність їх утворення;

— зіставленням ушкоджень з деталями обладнання,

управління та інтер'єру кабіни однотипного літака вия-

вити можливий механізм травмування;

— для формування висновків щодо конкретних обста-

вин травми враховувати дані про стан здоров'я пілота

перед польотом та наявність в організмі алкоголю, нар-

котиків та інших речовин, що могли викликати розлад

здоров'я під час польоту.

Воднотранспортна травма

Сукупність ушкоджень, що виникають у членів екіпа-

жу, пасажирів та інших осіб у процесі експлуатації мор-

ських і річкових плавальних засобів, називається водно-

транспортною травмою.

Ушкодження, які утворюються при такій травмі,

спричиняються дією гребних гвинтів, підводних крил,

185

якорів або придавлюванням людини до стінки причалу,

корпусу іншого судна тощо.

Ушкодження гвинтами великогабаритних суден вини-

кають, якщо людина затягується під корпус струменем

води. Малогабаритні судна, маючи малу осадку, під час

руху можуть зіткнутися з плавцем, занурюючи його у

воду та ушкоджуючи корпусом і гвинтом.

Ушкодження гвинтами частіше локалізуються на го-

лові, верхніх кінцівках і верхній частині тулуба, але мо-

жуть спостерігатися й на інших частинах тіла- Це схожі

на рубці рани, але зі здертими краями. Гвинти моторних

човнів частіше ушкоджують лише м'які тканини, тоді як

гвинти великогабаритних судів можуть відчленувати

якусь частину або навіть розділити тіло. Від дії гвинтів

малогабаритних човнів звичайно утворюється кілька

ран, вони схожі за формою і розташовані на однаковій

відстані одна від одної. Повне розділення тіла може бути

наслідком дії крил' судів на підводних крилах, які руха-

ються з великою швидкістю. При розділенні тіла у зоні

контакту виникають осколкові переломи кісток скелета.

При зіткненні корпусу судна з людиною, яка плаває у

ВОДІ, спричиняється тупа травма голови і тіла, тяжкість

якої залежить від типу судна, його маси і швидкості. Ця

травма може супроводжуватись утворенням саден, кро-

вовиливів, поверхневих ран або .осколкових переломів

кісток черепа, численних переломів ребер, переломів ло-

паток, хребта, кісток таза, а також загальним струсом

тіла з ушкодженням внутрішніх органів.

Під час швартування суден до причалу або одне до

одного, людина, яка впала за борт, може бути придавле-

на до стінки причалу чи корпусу іншого судна. При та-

кій травмі спостерігається здавлювання голови, грудної

клітки, таза та кінцівок, що супроводжується численни-

ми переломами кісток, деформацією голови і грудної

клітки, ушкодженнями внутрішніх органів.

Безпосередньою причиною смерті у значній кількості

випадків є утеплення, але смерть може настати також

від механічної травми, переохолодження організму, а на

підводних човнах — ще й від термічних ушкоджень або

барометричної травми.

186

Кваліфіковані висновки при водній травмі можна ро-

бити тільки після всебічного дослідження трупа з ураху-

ванням даних додаткових методів дослідження, обставин

справи, а за необхідності — і результатів інженерних і

водолазно-технічних експертиз.

Падіння з висоти

Ушкодження, що їх людина Отримує при цьому виді

травми, залежать від того, з якої висоти та за яких умов

відбулося падіння. Видїляють такі види падіння:

а) падіння з висоти власного зросту — так зване па-

діння на площині;

б) падіння з висоти кількох метрів (з дерев, вікон

перших, других поверхів і невисоких споруд);

в) падіння з кількох десятків метрів (з багатоповерхо-

вих будинків, інших висотних споруд);

г) падіння з дуже великої висоти (дахи хмарочосів,

гірські вершини, з нерозкритим парашутом).

Падіння може бути як вільним, коли тіло не стика-

ється ні з якими перепонами до контакту з поверхнею

землі, так і ступінчастим, якщо тіло під час падіння сти-

кається з балконом, будівельним риштуванням, гілками

дерев тощо. При падінні в горах людина може бути

травмована камінням, яке падає разом з тілом або слі-

дом за ним.

Характер ушкоджень залежить ще й від таких чинни-

ків, як маса тіла людини, властивості поверхні (пухкий

грунт чи асфальтове покриття), наявність і властивості

одягу, частина, якою тіло контактувало з поверхнею.

Вільне падіння людини характеризується рядом особ-

ливостей:

— зовнішні ушкодження локалізуються тільки на по-

верхні, якою тіло контактувало з твердим покриттям;

— зовнішні ушкодження не відповідають внутрішнім,

із значною перевагою останніх;

— характерні численні конструкційні, тобто виникаю-

чі поза зонами прямої дії сили, переломи кісток;

— значно виражені ознаки загального струсу тіла.

Шкіра людини дуже добре протистоїть дії тупих твер-

дих предметів, особливо, якщо сила направлена перпен-

187

дикулярно до її поверхні. Тому поверхня шкіри або зов-

сім не ушкоджується, або на ній утворюються незначні

синці, садна і значно рідше— рани, які, як правило,

виникають не від удару об поверхню, а від дії уламків

кісток зсередини.

Внутрішні ушкодження, навпаки, досить тяжкі і тим

значніші, чим з більшої висоти впало тіло. Це — числен-

ні переломи кісток скелета, розриви і навіть відриви

внутрішніх органів, ушкодження головного мозку — від

поверхневих осередків забою до цілковитого його руйну-

вання. Відірвані внутрішні органи чи їх частини можуть

переміщуватись з однієї порожнини в іншу. Якщо внут-

рішні органи не відриваються, то загальний струс тіла

дістає вияв у надривах зв'язкового апарату і в числен-

них дрібних крововиливах у тканини внутрішніх органів.

Переломи кісток бувають як прямі, так і непрямі (на

відстані). Локалізація переломів залежить від зони при-

кладення сили. Падіння на голову супроводжується

осколковими переломами кісток склепіння та основи че-

репа. Падіння на спину викликає переломи лопаток,

крижів, тазових кісток, прямі переломи ребер — по нав-

колохребтових і лопаткових лініях, непрямі — по серед-

ньо-, передньопахвових та інших лініях. Спостерігаються

також переломи хребта у вигляді розривів міжхребцевих

дисків, переломи остистих і поперечних відростків.

При падінні на передню поверхню тіла спостерігають-

ся прямі переломи кісток лицевого черепа, ключиць, гру-

дини, лобкових кісток, ребер — по навкологрудинних і

середньоключичних лініях, та непрямі — по середньо- та

задньопахвових лініях. Падіння на випрямлені ноги ви-

кликає прямі переломи п'яткових кісток, непрямі (вбиті)

переломи гомілкових кісток у зонах метафізів, компре-

сійні переломи хребців у поперековому і грудному відді-

лах, переломи шийок стегнових кісток та тазостегнових

суглобів. Може також мати місце кільцеподібний пере-

лом кісток основи черепа. Аналогічні переломи кісток

основи черепа (як непрямі), компресійні переломи хреб-

ців, переломи сідничних кісток з розривами крижово-та-

зових сполучень спостерігаються при падінні на сідниці.

188

У випадках падіння на прямі ноги, долілиць чи

горілиць мають місце симетричні ушкодження й перело-

ми кісток стоп, лопаток, ребер з двох боків. Падіння на

бік викликає прямі переломи ребер, переломи шийки

стегна і вертлюжної западини з боку падіння і непрямі

переломи ребер — з протилежного боку.

Якщо людина, падаючи з висоти, вдаряється об якісь

виступаючі предмети, то тіло її в повітрі може перевер-

татись, а ушкодження утворюються на будь-яких поверх-

нях, у тому числі й на поверхні, протилежній місцю кон-

такту з землею.        ;

Судово-медичний експерт повинен пам'ятати про не-

обхідність виявлення серед множинних ушкоджень від

падіння, ушкоджень, спричинених іншими предметами

чи факторами, які передували падінню людини з висоти.

Це стосується й ушкоджень, що могли утворитися у

процесі боротьби чи при самозахисту.

Падіння на площині

Окреме місце займає експертиза у випадках падіння з

висоти власного зросту, тобто з положення стоячи.

Таке падіння може бути мимовільним, наприклад, як-

що людина послизнулась, а може бути наслідком по-

штовху чи удару, тоді йдеться про падіння з прискорен-

ням. Найбільш небезпечним є ушкодження голови, яке

часто супроводжується переломами кісток черепа і

ушкодженням головного мозку та його оболонок.

Удар головою о тверде покриття чи якісь тверді ви-

ступаючі предмети спричиняє лінійні переломи кісток

черепа, котрі поширюються по площі контакту. Лінії пе-

реломів можуть завершуватись поверхневими розколина-

ми або перериватись, доходячи до швів або природних

отворів черепа. В зоні контакту голови з твердою по-

верхнею (зона удару), ушкодження мозку, особливо у

випадках закритої внутрішньочерепної травми, можуть

бути відсутніми або проявлятися у вигляді обмежених

крововиливів під м'які мозкові оболонки або дріб-

нокрапкових крововиливів у сіру речовину мозку. На

протилежному боці, тобто в зоні, протилежній місцю

удару, майже завжди утворюються зони забою, які явля-

189

ють собою осередки червоного розм'якшення сірої речо-

вини з дрібно- чи крупнокрапковими крововиливами нав-

коло. Крововиливи можуть поширюватись у білу речови-

ну мозку. У всіх випадках падіння на площині ушкод-

ження головного мозку, здебільшого виникають на

стороні, протилежній місцю удару.

Якщо людина падає навзнак, що частіше трапляється

при мимовільних падіннях, ударяючись об тверде по-

криття потилицею, то зоною протиудару є полюси й ос-

нови лобних і скроневих часток мозку. Падіння долілиць

викликає ушкодження мозку в зоні удару (полюси й ос-

нови лобових і скроневих часток), а ще більші — у зоні

протиудару (полюси потиличних часток). Падіння на зо-

ну тім'яного горба супроводжується виникненням зони

протиудару на основах і верхівках скроневої і лобної

часток протилежного боку тощо.

Крововиливи під оболонки і в шлуночки мозку мо-

жуть мати місце в усіх випадках падіння на площині.

У випадках судово-медичного дослідження падіння на

площині експерт повинен звертати увагу на ознаки па-

діння з прискоренням, викликаним поштовхом чи уда-

ром сторонньої людини. Ці ушкодження звичайно лока-

лізуються на боці, протилежному місцю контакту з твер-

дим покриттям.

190