§3. Права людини, права нації (народу) і їх розвиток в сучасний період

Термін «права людини» з'явився в армії Кромвеля під час Англійської буржуазної революції в XVII столітті, але реа­лізувати їх в той час не було можливості1. Під час Великої французької революції 1789 р. була прийнята Декларація прав людини і громадянина, в якій було сформульовано право громадян на участь в виборах і головний принцип правової держави — «громадянам дозволяється робити все те, що не заборонено законом». Ці принципи не могли зразу реалізу­ватись у життя, оскільки юридично вони були проголошені, а фактично на протязі тривалого часу ігнорувались правля­чими класами. В 1917 році після Великої Жовтневої соціа­лістичної революції в Росії була прийнята Декларація прав трудящих і експлуатованого народу. Всі ці акти послужили розвитку і реалізації прав людини. Разом із тим, в Радян­ському Союзі і в країнах Заходу права людини розвивались по-різному, оскільки існували різні політичні системи, різні форми правління і політичні режими.

Лише після другої світової війни в 1948 році ООН була прий­нята «Загальна декларація прав людини», яка проголошувала і закріплювала основні права людини. З цього часу почала роз­виватись теорія прав людини на міжнародному рівні. В 1975 році був прийнятий Хельсінський заключний акт з безпеки і співробітництва в Європі, в 1989 р. — Підсумковий документ Віденської зустрічі держав — учасниць НБСЄ, в 1990 р. — Паризька хартія для нової Європи і цілий ряд інших доку­ментів. В 1989 р. в колишньому Радянському Союзі була та­кож прийнята Декларація прав людини; Україна поки що такої декларації не прийняла, хоча в проекті нової Конституції пе­редбачаються широкі демократичні права і свободи людини.

Таким чином, еволюція правового статусу особи в багатьох випадках залежить від факторів міжнародного розвитку і співро­бітництва. Економічне і науково-технічне співробітництво

'Див.: Зарічинський Г.В., Нижник Н.Р. Права радянської лю­дини. — К.: Знання, 1990.

104

позитивно впливає на правове регулювання прав і обов'язків особи. Під впливом міжнародного співробітництва посилив­ся розвиток принципу поваги прав і свобод людини. Основ­ною умовою еволюції правового статусу особи є вирішення загальносоціальних міжнародних проблем таких, як забезпе­чення миру і процес роззброєння, заборона ядерних дослід­жень в повітрі, в океані і під землею, збереження природи і навколишнього середовища, проблеми моря і океану, охоро­на здоров'я, взаємодопомога в соціальному розвитку тощо.

Вирішення глобальних проблем направлено на забезпе­чення і розвиток основних прав і свобод народів, націй, дер­жав світового співробітництва в цілому. Все це пов'язано із забезпеченням миру і безпеки, ліквідацією війн, агресій ра­сизму, апартеїду, колоніалізму. Всі права і свободи спеціа­лісти поділяють на три «покоління». Права «першого поко­ління» — буржуазно-демократичні права і свободи, які були проголошені ще в французькій Загальній декларації прав людини і громадянина; права «другого покоління» — права і свободи, які завойовані трудящими і закріплені в міжна­родно-правових документах: Загальній декларації прав лю­дини, міжнародних пактах про права людини; правами «тре­тього покоління» є права і свободи націй, народів, держав, світового співтовариства1. Всі ці права взаємопов'язані і обу­мовлені, і розвивались вони паралельно.

Основні права нації (народу) — це певні можливості кож­ної нації (народу), які необхідні для нормального її існуван­ня та розвитку в конкретно-історичних умовах, об'єктивно зумовлені досягнутим рівнем розвитку людства і мають бути загальними і рівними для всіх народів і націй2. Потрібно відрізняти права нації і народу, оскільки в суспільстві і дер­жаві може існувати багато націй. В умовах багатонаціональ­ної держави права націй обумовлені правами держави і всього суспільства. Всі ці права знайшли своє відображення в Дек-

'Див.: Витрук Н.В. Правовий статус личности в СССР. — М.: Юр. лиш., 1985.-С.73.

2Див. Рабінович П.М. Основи загальної теорії права та дер­жави. К.-1994.-С.14.

105

ларації про державний суверенітет України (1990 р.), в Акті проголошення незалежності України (1991 р.), в Декларації прав національностей України (1991 р.), в Законі «Про на­ціональні меншини» (1992 р.) та в інших законодавчих ак­тах. Основні права нації можна класифікувати на фізичні, етнічні, культурні, економічні, політичні. Право на само­визначення або на державну самоорганізацію належить до найважливіших, визначальних прав всього народу, а не ок­ремої нації, яка може існувати в суспільстві і державі. Ці питання викладені в Резолюції ООН «Право народів і націй на самовизначення» (1952 р.). В кожній державі можуть існу­вати свої особливості стосовно прав націй і національних меншин. В Україні створено Міністерство у справах націо­нальностей і міграції України. Крім прав націй і народу нині ставиться питання і про основні права людства.

В Загальній декларації прав людини, яка прийнята ООН в 1948 р., проголошено:

всі люди народжуються вільними і рівними у своїй

гідності та правах. Вони наділені розумом і совістю і по­

винні діяти у відношенні один до одного в дусі братерства;

кожна людина повинна мати всі права і всі свободи,

проголошені цією Декларацією, незалежно від раси, кольо­

ру шкіри, статі, мови, релігії, політичних або інших переко­

нань, національного чи соціального походження, майново­

го, станового або іншого становища;

кожна людина має право на життя, свободу і особисту

недоторканість;

ніхто не повинен бути у рабстві або підневільному стані;

рабство і работоргівля забороняються в усіх видах;

ніхто не повинен зазнавати тортур або жорстокого, не­

людського або такого, що принижує гідність людини, повод­

ження і покарання;

всі люди рівні перед законом і мають право на рівний їх

захист законом від любої дискримінації і від підбурювання

до такої дискримінації;

кожна людина має право на ефективне поновлення у пра­

вах компетентними національними судами в разі порушення її

основних прав, наданих їй конституцією або законом;

ніхто не може зазнавати безпідставного арешту, затри­

мання або вигнання;

106

9)             ніхто не може зазнавати безпідставного втручання в його

особисте і сімейне життя, безпідставного посягання на не­

доторканість його житла, тайну його кореспонденції або на

його честь і репутацію. Кожна людина має право на захист

від такого втручання або таких посягань;

кожна людина має право вільно пересуватися і обира­

ти собі місце проживання у межах кожної держави. Кожна

людина має право покинути будь-яку країну, включаючи й

свою власну, і повернутися у свою країну;

кожна людина має право на громадянство. Ніхто не

може бути безпідставно позбавлений громадянства або пра­

ва змінити своє громадянство;

чоловіки і жінки, які досягли повноліття, мають право

без будь-яких обмежень за ознакою раси, національності або

релігії одружуватися і засновувати сім'ю. Шлюб може укла­

датися тільки при вільній і повній згоді сторін, що одружу­

ються. Сім'я є природним і основним осередком суспіль­

ства і має право на захист з боку суспільства та держави;

кожна людина має право на свободу думки, совісті і релігії;

14)           кожна людина має право на свободу переконань і на

вільне їх виявлення: це право включає свободу безпереш­

кодно дотримуватися своїх переконань та свободу шукати,

одержувати і поширювати інформацію та ідеї будь-якими

засобами і незалежно від державних кордонів.

В Декларації також закріплюються політичні і соціально-економічні права, право на освіту, культуру, право на соці­альний і міжнародний порядок. Кожна людина має обов'яз­ки перед суспільством, у якому тільки й можливий вільний і повний розвиток її особи.

Вказані права і обов'язки людини конкретизовані в про­екті Конституції України. Потрібно відрізняти права і сво­боди, які закріплені в законодавстві, а також їх гарантії і фактичний стан. В умовах політичної і економічної кризи багато прав і свобод не можуть бути гарантовані державою.

107