§1. Поняття законності

До недавнього часу в нашій літературі існувало два понят­тя «законності» — соціалістична і буржуазна законність. В минулому ми надзвичайно хвалили свою законність і кри­тикували буржуазну за її формальний характер. В юридич­ному словнику сталінської доби соціалістична законність визначається як один із основних методів здійснення дикта­тури пролетаріату, який виражається в безумовному і точ­ному дотриманні всіма державними органами, посадовими особами і громадянами законів і інших нормативних актів соціалістичної держави1.

Таке визначення пізніше трохи модифікувалось, але суть залишилась та ж. Воно було вигідне представникам найви­щих ешелонів влади командно-адміністративної системи, тому що законність зводилась до точного і неухильного до­тримання і виконання законів. Сьогодні ми знаємо, до чого приводить бездумне виконання багатьох законодавчих актів, прикладом може служити виконання Постанов і Указів по боротьбі з пияцтвом і алкоголізмом. Проведення в життя багатьох законодавчих актів привело до негативних наслідків, до початку економічної кризи в колишньому СРСР. Під приводом виконання Постанов Уряду було багато порушень прав людини. Таким чином, суворе дотримання і виконан­ня законів далеко не завжди приводить до позитивних наслідків, до прогресу добра і справедливості. Тому законність не може зводитись тільки до цієї, хоч і головної вимоги.

Сам термін «законність» виник в період буржуазних рево­люцій і зводився до вимоги підпорядкування громадян, ад­міністрації, посадових осіб і суду приписам закону і до забо­рони виходити за його межі. Зокрема, в Декларації прав людини і громадянина 1789 р. (Франція), в ст.5 записано, що все те, що не заборонено законом, дозволено, і ніхто не

'Див.: Юридический словарь.—М.—1953.—С.632. 108

може бути примушений до дій, які не передбачені зако­ном. Принцип «що не заборонено законом, те дозволено» став реалізовуватись і в нас в останні роки так званої пере­будови, але його реалізація також привела до негативних наслідків, тому що більшість громадян зрозуміли його як принцип — роби, що хочеш і що можеш. Це поглибило стан кризових явищ в суспільстві. Щоб цей принцип діяв правильно, в нашому суспільстві повинна бути досконала система законів, які встановили б, яка діяльність і поведін­ка особи заборонена.

Таким чином, щоб розкрити поняття законності, потрібно також торкнутись якості самих законів. Режим законності вимагає, щоб самі закони, в яких виражаються свавілля, во­люнтаризм держави по відношенню до своїх громадян не можуть забезпечити і гарантувати демократичну форму прав­ління, демократичний режим, демократичні права і свободи громадян.

Правові закони — це демократичні закони, в яких вира­жаються потреби і інтереси всіх суб'єктів суспільних відно­син. В таких законах повинні бути оптимально збалансовані права і законні інтереси як громадянина, так і держави. В останні роки головний акцент ставився на права і свободи людини, а права держави і суспільства в цілому ігнорува­лись. Повинно ж бути так, щоб був паритет прав і обов'язків держави, суспільства і громадянина.

Законність — не тільки метод або режим діяльності дер­жавних органів і громадян. Законність — це складне соці­альне явище, яке потрібно відрізняти від аналогічних соці­альних явищ таких, як право, законодавство, правопорядок.

1) Першою і найголовнішою вимогою законності є добре продумана система правових демократичних законів і інших нормативно-правових актів. Від якості законів залежить вся діяльність правоохоронних органів, громадських організацій, державних і приватних підприємств. «Який закон — такий і суд», — такий принцип був проголошений в нашій пресі. Діяльність суду повністю залежить від якості законів.

Закони повинні бути ясні, однозначні, доступні для всіх громадян і посадових осіб. Вони повинні бути такі, щоб не можна було застосувати дореволюційний афоризм: «Закон

109

як дишло — куди повернув, туди і вийшло». В Україні про­ходить повне оновлення системи законодавства, почалась правова реформа, хоча і з великими труднощами.

Другою вимогою законності є відповідність підзакон-

них нормативних актів законам і Конституції. В минулому

такі акти називали «надзаконними», оскільки вони супере­

чили законам і реалізовувались в першу чергу. Крім того,

вони видавались, виходячи із відомчих інтересів і всупереч

інтересам всього суспільства і народу.

Третьою вимогою законності є чітке формулювання і

закріплення компетенції, функціональних прав і обов'язків

всіх державних органів і їх посадових осіб, підприємців і

організацій, політичних партій і громадських об'єднань, їх

правового статусу. Важко визначити, хто і які має права і

обов'язки, що і коли повинен робити, як виконувати, до­

тримуватись і використовувати закони.

Законність — це є одночасно метод і режим діяльності

всіх суб'єктів суспільних відносин. Це процес реалізації пра­

вових норм на підставі автономного, імперативного, дозво­

ляючого і заохочуючого методів правового регулювання.

Результатом цього процесу є стан правопорядку, стан пра­

вовідносин суспільства.

Таким чином, законність — це особливий режим або процес діяльності держави і інших суб'єктів суспільних відносин, суть якого зводиться до трьох основних вимог:

наявність добре продуманої системи правових законів і

підзаконних нормативно-правових актів;

точне і повне закріплення правового статусу (прав і обо­

в'язків) всіх учасників правовідносин;

точне і неухильне виконання і дотримання законів та інших

нормативно-правових актів всіма посадовими особами і гро­

мадянами.

Проф. Рабінович П.М. дає інше визначення: законність — це режим (стан) відповідності суспільних відносин законам і підзаконним нормативно-правовим актам держави, який утворюється в результаті їх неухильного здійснення всіма суб'єктами права1.

'Див.: Рабінович П.М. Вказ. робота.—С.66. 110

Визначення законності можна дати й інше, оскільки це багатогранне явище, яке зводиться до діяльності державних і інших органів і організацій по неухильному дотриманню і виконанню правових законів.