Глава VI. Соціальне обслуговування
1. Стаціонарне соціальне обслуговування
Увесь комплекс соціальних послуг отримують громадяни, які утримуються в стаціонарних установах системи соціального захисту населення, - від медичної допомоги до соціально-трудової реабілітації. З урахуванням віку, стану здоров'я та деяких інших факторів в системі Міністерства праці та соціальної політики України утворені різноманітні типи установ: будинки-інтернати для громадян похилого віку та інвалідів, геріатричні пансіонати, пансіонати для ветеранів війни і праці, дитячі будинки-інтернати, психоневрологічні інтернати, спеціальні будинки-інтернати для осіб похилого віку та інвалідів. Типові положення про ці установи затверджені наказом Міністерства праці та соціальної політики України К: 549 від 29.12.2001 «Про затвердження типових положень про будинки-інтернати (пансіонати) для громадян похилого віку, інвалідів та дітей». Ці установи утворюються, реорганізовуються та ліквідовуються за відповідним рішенням обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій, за поданням Міністерства праці та соціального захисту Автономної Республіки Крим, головних управлінь праці та соціального захисту населення обласних держадміністрацій, Головного управління соціального захисту населення Київської міської держадміністрації, Управління Севастопольської міської держадміністрації, погодженим з Міністерством праці та соціальної політики України. Приймання до таких установ здійснюється за путівкою відповідно Міністерства праці та соціального захисту Автономної Республіки Крим, головних управлінь праці та соціального захисту населення обласних держадміністрацій, Головного управління соціального захисту населення Київської міської держадміністрації, Управління праці та соціального захисту населення Севастопольської міської держадміністрації, в підпорядкуванні яких перебувають ці установи.
Мешканці будинків інтернатів та пансіонатів забезпечуються відповідно до встановлених норм:
- житлом з усіма комунально-побутовими зручностями, одягом, взуттям, постільною білизною, м'яким і твердим інвентарем та столовим посудом;
- раціональним чотириразовим (діти - п'ятиразовим) харчуванням, у тому числі і дієтичним, з урахуванням вікових груп і стану здоров'я осіб, що проживають у будинку-інтернаті в ме жах натуральних норм харчування;
цілодобовим медичним обслуговуванням, консультативною допомогою, стаціонарним лікуванням на базі закріплених лікувально-профілактичних закладів охорони здоров'я та, а для дітей, крім того, щорічним літнім оздоровленням; засобами медичної корекції слуху та зору, зубопротезуванням, протезно-ортопедичними виробами, немоторизованими засоба-
271
ми пересування (інвалідними колясками), медикаментами та життєво-необхідними ліками відповідно до медичного висновку:
комунально-побутовим обслуговуванням (опалення, освітлення, тепло-, водопостачання, радіофікація тощоі; організацією працетерапії;
оріанізацією культурно-масової та оздировчо-спортивноі роботи з урахуванням стану здоров'я і віку мешканців установи, також умовами, що сприяють адаптації у новому середовищі. А вихованці дитячих будинків-штернатів, крім того, забезпе чуються: *
засобами навчання і виховання у будинку-інтернаті першого та відділеннях другого профілю
- засобами корекції і виховання у відділеннях третього профілю;
- спортивним інвентарем для проведення оздоровчо-споргивноі корекції фізичних вад вихованців;
придбанням сільськогосподарської техніки та інвентарю для
виробничих підрозділів і молодіжних відділень будинку-
інтернату.
Якщо особи, які проживають в інтернатах та пансіонатах, потребують стаціонарної медичної допомоги, то вони направляються на лікування до відповідних лікувально-профілактичних закладів Міністерства охорони здоров'я України в установленому порядку.
За особами, які проживають в інтернатах та пансіонатах, зберігається право на отримання пенсій і допомог відповідно до чинного законодавства
Будинок-інтернат для громадян похилого віку та інвалідів, геріатричний пансіонат, пансіонат для ветеранів війни та праці є стаціонарною соціально-медичкою установою загального типу для постійного проживання громадян похилого віку, ветеранів війни та праці, інвалідів, які потребують стороннього догляду, побутового і медичного обслуговування. До цих закладів приймаються на державне утримання особи похилого віку, які досягли пенсійного віку, та інваліди першої і другої групи, старші за 18 років, які за станом здоров'я потребують стороннього догляду, побутового обслуговування, медичної допомоги, яким згідно з медичним висновком не протипоказане перебування у будинку-інтернаті та які не мають працездатних родичів, зобов'язаних їх утримувати за законом. На позачергове влаштування до будинку-інтернату мають право ветерани війни та особи, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи і віднесені до І, II, III категорій згідно із Законом України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи». Переважне право на влаштування до будинку-інтернату мають ветерани згідно із Законом України «Про основні засади соціального захисту ветеранів праці та інших громадян похилого віку в Україні», члени сімей загиблих військовослужбовців. Як виняток, до будинку-інтернату можуть прийматися особи похилого віку та інваліди, які мають працездатних дітей або родичів, зобов'язаних відповідно до
272
чинного законодавства їх утримувати, якщо вони з об'єктивних причин не можуть цього робити. За наявності вільних місць до бу-динку-інтернату можуть прийматися особи, які мають працездатних дітей або родичів, які відповідно до чинного законодавства зобов'язані їх утримувати, за умови стовідсоткового відшкодування будинку-інтернату витрат на їх утримання. Особам, які мають згідно з чинним законодавством України пільги і влаштовуються до будинку-інтернату на платній основі, розмір суми сплати за їх утримання розраховується з урахуванням наявних пільг. Для бажаючих громадян та інвалідів за наявності вільних приміщень у будинку-інтернаті можуть утворюватись відокремлені від основного контингенту підопічних платні відділення, які працюють на основі госпрозрахунку. Громадяни похилого віку та інваліди, ветерани війни і праці за наявності вільних місць у будинку-інтернаті можуть прийматися до будинку-інтернату на тимчасове проживання терміном від 1 до 6 місяців, як на загальних підставах, так і на платній основі.
Путівка до такого будинку-інтернату видається на підставі:
- особистої заяви громадянина похилого віку чи інваліда про його прийняття до будинку-інтернату;
- паспорта (або іншого документа, що засвідчує особу);
- медичної картки про стан здоров'я з висновком про необхідність стороннього догляду;
довідки про розмір призначеної пенсії;
- довідки про склад сім'ї за встановленою формою;
- довідки медико-соціальної експертної комісії про групу інвалідності особи, що приймається до будинку-інтернату (за наявності групи інвалідності).
Відрахування підопічного з будинку-інтернату здійснюється згідно з наказом по установі:
- за особистою заявою підопічного і на підставі довідки про наявність у нього житлової площі або письмової згоди родичів про можливість його утримувати і забезпечувати їх догляд; при встановленні інвалідам першої або другої груп, які не до-сягли оагальновстановленого пенсійного віку, третьої групи інвалідності.
За систематичне грубе порушення Правил внутрішнього розпорядку (вживання алкоголю, наркотичних та інших токсичних препаратів, бійки, самовільну відсутність у будинку-інтернаті без поважних причин понад 10 днів тощо) на підставі рішення відповідно колегії Міністерства праці та соціального захисту Автономної Республіки Крим, головних управлінь праці та соціального захисту населення обласних держадміністрацій, Головного управління соціального захисту населення Київської міської держадміністрації, Управління праці та соціального захисту населення Севастопольської міської держадміністрації підопічні переводяться до спеціального будинку-інтернату (відділення).
Дитячий будинок-інтернат є соціально-медичною установою для постійного проживання дітей віком від 4 до 18 років з вадами
273
фізичного або розумового розвитку, які потребують стороннього догляду, побутового і медичного обслуговуваная. Дитячі будинки-інтернати поділяються на:
будинки-інтернати І профілю для дітей, з фізичними вадами і нормальним інтелектом дошкільного та шкільного віку, для яких самостійне пересування є значно утрудненим або неможливим, які частково себе обслуговують (змішані за статтю); будинки - інтернати, де можуть одночасно функціонувати:
- відділення II профілю - для дітей з глибокою розумовою відсталістю, які можуть самостійно пересуватись і обслуговуватись (розділені за статтю);
- відділення III профілю - для дітей з глибокою розумовою відсталістю, які можуть самостійно пересуватись і не можуть самостійно обслуговуватись (розділені за статтю);
-■ відділення IV профілю - для дітей різного ступеня розумової відсталості, які мають складні фізичні вади, не можуть самостійно пересуватись та самообслуговуватись (змішані за статтю).
До такого иудинку-інтернату приймаються на державне утримання діти віком від 4 до 18 років з вадами фізичного або розумового розвитку, які за станом здоров'я потребують стороннього догляду, побутового обслуговування, медичної допомоги і яким згідно з медичним висновком не протипоказано перебування в цій установі незалежно від наявності родичів, зобов'язаних за законом їх утримувати. Профіль будинку-інтернату чи профіль відділення будинку-інтернату, до якого підлягає влаштуванню дитина з вадами фізичного або розумового розвитку, визначається обласною (міською у містах Києві і Севастополі) психолого-медико-педа-гогічною комісією.
Документи для влаштування дітей до будинку-інтернату оформлюються за місцем їх постійного проживання батьками, опікунами (піклувальниками) чи установами, де діти перебувають на утриманні та лікуванні і подаються відповідно Міністерству праці та соціального захисту Автономної Республіки Крим, головним управлінням праці та соціального захисту населення обласної держадміністрації, Головному управлінню соціального захисту населення Київської міської держадміністрації. Управлінню праці та соціального захисту населення Севастопольської міської держадміністрації.
Прийняття до будинку-інтернату здійснюється на підставі путівки, виданої відповідним регіональним органом соціального захисту на підставі:
- заяви батьків (опікунів, піклувальників чи установи, де перебувала дитина) про прийняття дитини до будинку-інтернату;
- копії рішення суду про стягнення аліментів, позбавлення батьківських прав (за наявності);
копії рішення місцевих органів виконавчої влади або місцевого самоврядування про встановлення опіки і піклування над дітьми, які цього потребують;
,, ..
274
- довідки про склад сім'ї за встановленою формою;
- акта обстеження матеріально-побутових умов проживання батьків (опікунів, піклувальників);
- свідоцтва про народження;
- висновку зональної психолого-медико-педагогічної консультації;
виписки з історії розвитку дитини;
- медичної довідки про стан здоров'я;
довідки про розмір призначеної допомоги або пенсії;
- довідки про освіту для дітей, які навчалися в закладах Міністерства освіти і науки України;
- трьох фотокарток розміром 3 х 4 см.
Якщо над дітьми, які влаштовані до будинку-інтернату, опікунство чи піклування не встановлено, адміністрація будинку-інтернату виконує обов'язки опікуна (піклувальника) та одночасно вживає заходів щодо встановлення опіки (піклування) над дитиною згідно з чинним законодавством.
Вихованцям, які досягли 16-річного віку, адміністрація будинку-інтернату оформляє паспорт і документи про інвалідність.
Дітям-сиротам та дітям, позбавленим батьківського піклування, які не мають опікунів (піклувальників), при досягненні ними 16-річного віку адміністрація будинку-інтернату оформляє пенсійну справу, сприяє присвоєнню йому ідентифікаційного номера фізичної особи - платника податків та інших обов'язкових платежів і відкриттю особистого рахунку у відділеннях банку.
Вихованцям, які мають батьків або опікунів (піклувальників), пенсійна справа оформляється батьками, опікунами (піклувальниками) за їх постійним місцем проживання.
Вихованцям, які проживають у будинку-інтернаті, соціальна грошова допомога та пенсія виплачуються відповідно до чинного законодавства.
Після досягнення 18-річного віку вихованці відраховуються з будинку-інтернату на утримання батьків, опікунів (піклувальників) чи родичів за їх заявою, або на підставі висновку лікарської комісії переводяться до психоневрологічного інтернату, а вихованці, у яких сформувалися відповідні трудові навички, за їх бажанням, можуть бути переведені до молодіжного відділення цього самого або іншого дитячого будинку-інтернату.
Психоневрологічний інтернат є стаціонарною соціально-медичною установою, призначеною для постійного проживання громадян в психоневрологічними захворюваннями, які потребують стороннього догляду, побутового і медичного обслуговування. Основним завдан ням інтернату є забезпечення належних умов проживання психічно хворих громадян, які потребують стороннього догляду і допомоги.
До інтернату приймаються на державне утримання психічно хворі особи, які досягли пенсійного віку, та інваліди першої і другої груп з психоневрологічними захворюваннями, старші 18 років, які за станом здоров'я потребують стороннього догляду, побутового обслуговування, медичної допомоги та яким не протипоказане
275
перебування в інтернаті відповідно до медичних показань та протипоказань до прийому в інтернатні установи, незалежно від наявності батьків або родичів, зобов'язаних їх утримувати за законом. Психічно хворі особи, які мають особливі заслуги перед Україною, інваліди і учасники Великої Вітчизняної війни, а також члени сімей загиблих військовослужбовців та померлих інвалідів і учасників Великої Вітчизняної війни, особи, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи і віднесені до Г, II, III категорій згідно із Законом України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», приймаються до інтернату в першочерговому порядку.
Приймання до інтернату здійснюється за путівкою, виданою на підставі:
заяви особи, яка виявила бажання проживати в інтернаті, або її опікуна (піклувальника) про приймання до інтернатної установи; паспорта або іншого документа, що засвідчує особу;
- медичної карти;
довідки про розмір призначеної пенсії;
- довідки про склад сім'ї за встановленою формою;
висновку лікарської комісії за участю лікаря-психіатра про можливість перебування у психоневрологічному інтернаті; копії судового рішення про недієздатність чи часткову дієздатність осіб, що влаштовуються до інтернату (для недієздатних осіб);
- довідки медико-соціальної експертної комісії про групу інвалідності (за наявністю).
Адміністрація інтернату виконує обов'язки піклувальника щодо підопічних, яким органами опіки чи піклування опікуни (піклувальники) не призначені, і одночасно вживає заходів щодо встановлення опіки чи піклування над тими підопічними, які того потребують.
Переведення підопічних до інтернатної установи іншого типу може бути здійснено на підставі висновку лікарської комісії, клопотання адміністрації психоневрологічного інтернату, особистої заяви підопічного про переведення і путівки відповідного регіонального органу соціального захисту. Тимчасове вибуття підопічних з інтернату за особистою заявою або заявою опікунів (піклувальників) дозволяється за погодженням з адміністрацією на термін не більше двох місяців календарного року з урахуванням висновку лікаря про можливість виїзду та за наявності письмового зобов'язання родичів або інших осіб, які згодні їх прийняти і забезпечити догляд. Витрати, пов'язані з поїздкою до родичів або до інших осіб, інтернатом не компенсуються.
Відрахування підопічного з інтернату здійснюється з дозволу відповідного регіонального органу соціального захисту населення, який видав путівку, та:
за письмовою згодою дітей, родичів, опікунів чи піклувальників про можливість утримувати підопічного і забезпечувати
276
за ним догляд та за довідкою про наявність у них житлової площі;
- за наявності висновку лікарської комісії за участю лікаря-психіатра про можливість відрахування підопічного з інтернату;
- при встановленні інвалідам першої або другої груп, які не до-сягли загальновстановленого пенсійного віку, третьої групи інвалідності.
Спеціальний будинок-інтернат для осіб похилого віку та інвалідів є медико-соціальним закладом, призначеним для постійного проживання інвалідів І та II і груп громадян похилого віку (чоловіків віком понад 60 років, жінок - понад 55 років) із числа звільнених з місць позбавлення волі особливо небезпечних рецидивістів та інших осіб, за якими відповідно до чинного законодавства встановлено адміністративний нагляд, а також тих осіб, які направляються з приймальників-розподільників із числа вказаних інвалідів і престарілих, раніше судимих або неодноразово притягуваних до адміністративної відповідальності за порушення громадського порядку, якщо зазначені особи потребують догляду, побутового і медичного обслуговування, систематичного та цілеспрямованого виховного впливу державних і громадських організацій. Положення про спеціальний будинок-інтернат затверджене постановою Ради Міністрів УРСР від 2 березня 1990 р. № 49.
Спеціальний будинок-інтернат розміщується у спеціально побудованих або пристосованих будинках з необхідними приміщеннями, які повинні відповідати санітарно-гігієнічним, протипожежним вимогам і вимогам техніки безпеки, мати всі види комунального благоустрою для проживання осіб похилого віку та інвалідів.
У спеціальному будинку-інтернаті для здійснення лікувально-трудової терапії створюється лікувально-виробничі (трудові) майстерні, а у спеціальному будинку-інтернаті, що знаходиться в сільській місцевості, крім того, підсобне сільське господарство. Цілодобову охорону громадського порядку в спеціальному будинку-інтернаті забезпечують органи внутрішніх справ.
Направлення осіб похилого віку та інвалідів до спеціального будинку-інтернату провадиться за їх бажанням на підставі висновку медичної частини виправно-трудової установи про те, що вони потребують стороннього догляду і не мають протипоказань для проживання в будинку-інтернаті і при відсутності у них працездатних родичів, зобов'язаних їх утримувати.
У спеціальний будинок-інтернат можуть також направлятися і особи, які проживають у будинках-інтернатах загального типу і допускають порушення громадського порядку, а також систематично та грубо порушують правила проживання, і до яких не одноразово застосовувалися заходи адміністративного і громадського впливу.
Особи, які проживають у спеціальному будинку-інтернаті, можуть прийматися на тимчасові роботи в цьому закладі відповідно до чинного законодавства на посади молодшого медичного персоналу і робітників на умовах неповного робочого дня з оплатою про-
277
порціонально відпрацьованому часові, якщо праця їм не протипоказана за станом здоров'я.
Тимчасове вибуття осіб похилого віку та інвалідів із спеціального будинку-інтернату в особистих справах дозволяється директором цього закладу на строк не більше одного місяця, а для осіб, які перебувають під адміністративним наглядом, - за погодженням з органами внутрішніх справ з урахуванням висновку лікаря про можливість виїзду. Витрати, пов'язані з поїздкою, не відшкодовуються.
Відвідування осіб, що мешкають в будинку-інтернаті, родичами чи знайомими дозволяється в порядку, встановленому директором цього будинку-інтернату.
Виписка особи похилого віку або інваліда із спеціального будинку-інтернату провадиться за його заявою з дозволу відповідно Міністерства праці та соціального захисту Автономної Республіки Крим, головних управлінь праці та соціального захисту населення обласних держадміністрацій, Головного управління соціального захисту населення Київської міської держадміністрації, Управління праці та соціального захисту населення Севастопольської міської держадміністрації за наявності житлової площі, засобів до існування та можливості обслуговувати себе або за наявності письмової згоди родичів, які мають змогу його утримувати і здійснювати необхідний догляд за ним, а також у разі встановлення третьої групи інвалідності інваліду І або II групи.
За клопотанням адміністрації спеціального будинку-інтернату особи похилого віку та інваліди рішенням відповідного вищевказаного регіонального органу праці і соціального захисту можуть бути переведені в інші будинки-інтернати системи соціального забезпечення.
2. Сприяння у працевлаштуванні інвалідів
Працевлаштування інвалідів є органічною складовою частиною єдиної державної системи працевлаштування. Право на працю кожного закріплене в ст. 43 Конституції України, відповідно до якої держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду діяльності, реалізовує програми професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб. Працевлаштування інвалідів здійснюється державною службою зайнятості, органами Міністерства праці та соціальної політики, місцевими органами державної влади, громадськими організаціями інвалідів з урахуванням побажань, стану здоров'я інвалідів, їхніх здібностей і професійних навичок відповідно до висновків МСЕК.
Місцеві органи соціального захисту населення: виявляють інвалідів, які бажають працювати і спроможні реалізувати свої здібності та можливості на підставі індивідуальних програм реабілітації; щомісячно надсилають державній службі зайнятості списки інвалідів, які виявили бажання працювати, із зазначенням професій, спеціальностей; подають державній службі зайнятості
278
заявки на професійне навчання інвалідів; ведуть інформаційний банк даних про інвалідів, які працюють і бажають працювати. В свою чергу на державну служба зайнятості покладено обов'язок:
- ведення обліку інвалідів, які звернулися за допомогою у працевлаштуванні;
- ведення обліку робочих місць підприємств, на які можуть бути працевлаштовані інваліди;
- сприяння працевлаштуванню інвалідів, які звернулися з таким проханням, з урахуванням рекомендацій МСЕК;
- надання консультацій інвалідам з питань працевлаштування, умов і оплати праці, професійної підготовки, підвищення кваліфікації та перепідготовки, можливостей навчання; направлення на професійне навчання непрацюючих інвалідів першої, другої та третьої груп за рахунок коштів Фонду соціального захисту інвалідів;
- щоквартального подання місцевим органам соціального захисту населення інформацію про працевлаштування інвалідів згідно з формою державної статистичної звітності та первинного обліку, затвердженою Мінстатом.
Відділення Фонду соціального захисту інвалідів розглядають пропозиції підприємств щодо створення додаткових (понад установлений норматив) робочих місць, призначених для працевлаштування інвалідів, та здійснюють контроль за створенням підприємствами робочих місць, призначених для працевлаштування інвалідів.
Підприємства у межах доведеного нормативу створюють за власні кошти робочі місця для працевлаіптування інвалідів, визначають види виробництв, цехи та дільниці, де доцільно використовувати працю інвалідів та створюють для інвалідів умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації.
Положенням про робоче місце інваліда і про порядок працевлаштування інвалідів, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 3 травня 1995 р. № 314 визначено, що робоче місце інваліда - це окреме робоче місце або ділянка виробничої площі на підприємстві (об'єднанні), в установі та організації незалежно від форм власності та господарювання, де створено необхідні умови для праці інваліда. Робоче місце інваліда може бути як звичайним, так і спеціалізованим. Звичайним вважається робоче місце, якщо за умовами праці та з урахуванням фізичних можливостей інваліда воно може бути використано для його працевлаштування, а спеціалізованим, коли воно обладнане спеціальним технічним оснащенням, пристосуваннями і пристроями для праці інваліда залежно від анатомічних дефектів чи нозологічних форм захворювання та з урахуванням рекомендації медико-соціальної експертної комісії (МСЕК), професійних навичок і знань інваліда. Це робоче місце може бути створено як на виробництві, так і вдома. Робоче місце інваліда вважається створеним, якщо воно відповідає встановленим вимогам робочого місця для інвалідів відповідної нозології, атестоване спеціальною комісією підприємства за участю
279
представників МСЕК, органів Держнаглядохоронпраці, громадських організацій інвалідів, і введено в дію шляхом працевлаштування на ньому інваліда.
3. Забезпечення інвалідів транспортними засобами іншими засобами пересування та протезно ортопедичними виробами
Позачергове безплатне забезпечення автомобілями інвалідів війни, інвалідів внаслідок Чорнобильської катастрофи, а також продаж автомобілів на пільгових умовах інвалідам від загального захворювання, з дитинства, батькам чи родичам дітей-інвалідів здійснюється за місцем їх постійного проживання та прописки Міністерством праці та соціального захисту Автономної Республіки Крим, головними управліннями праці та соціального захисту населення обласних, Київської міської державної адміністрації і управліннями праці та соціального захисту населення Севастопольської міської державної адміністрації у межах фондів, виділених Міністерством праці та соціальної політики. Порядок забезпечення інвалідів автомобілями затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 8 вересня 1997 р. № 999. А Інструкція із застосування Порядку забезпечення інвалідів автомобілями затверджена наказом Міністерства праці та соціальної політики України від 17.09.98 № 155.
Марки автомобілів, якими позачергово безплатно та на пільгових умовах забезпечуються інваліди, а також розмір плати за них визначаються Кабінетом Міністрів України. Підставою для забезпечення інвалідів автомобілями є висновок обласної, центральної міської - у містах Києві та Севастополі, Кримської - в Автономній Республіці Крим медико-соціальної експертної комісії про наявність у інвалідів медичних показань для їх одержання, а також посвідчення на право керування автомобілем.
Безплатне забезпечення інвалідів автомобілями або продаж їх на пільгових умовах провадиться Міністерством праці та соціального захисту Автономної Республіки Крим, головними управліннями праці та соціального захисту населення обласних, Київської міської державної адміністрації і управліннями праці та соціального захисту населення Севастопольської міської державної адміністрації на десятирічний термін експлуатації без права продажу, дарування і передачі іншій особі. Після закінчення зазначеного терміну інвалід може користуватися цим автомобілем до одержання нового.
Інваліди, які за медичними показаннями мають право на забезпечення автомобілем безплатно або купівлю його на пільгових умовах, можуть мати в своєму користуванні лише один такий автомобіль, одержаний через органи соціального захисту населення. Якщо в сім'ї є два і більше інваліди, які за медичними показаннями мають право на одержання автомобіля безплатно або купівлю його на пільгових умовах, то видається (продається) один автомобіль позачергово на вибір одному з них (за згодою інших) з по-
»
280
дальшим зняттям їх з черги на одержання автомобіля. У разі смерті інваліда, якому видано автомобіль, він переоформляється на іншого інваліда-члена сім'ї за його згодою. Інвалід-член такої сім'ї має право вдруге стати на облік для отримання нового автомобіля не раніше закінчення встановленого терміну експлуатації попереднього.
Органи соціального захисту населення разом з Товариством сприяння обороні України, радами Всеукраїнської спілки автомобілістів організовують для інвалідів, які мають право на безкоштовне або на пільгових умовах придбання автомобілів, навчання керування автомобілем. Витрати, пов'язані з навчанням інвалідів (включаючи безплатний проїзд до місця навчання і у зворотному напрямку, харчування, оплату квартирних для іногородніх), провадяться за рахунок коштів, що передбачаються у Державному бюджеті України на ці цілі, а також Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань. Особа, якій передається право керування автомобілем для обслуговування інваліда, в тому числі один з батьків або родич, які доглядають дитину-інваліда, інваліда з дитинства, навчаються керуванню за власні кошти, крім інвалідів внаслідок трудового каліцтва або профзахворювання, яким оплата провадиться за рахунок Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань, у разі, коли інвалідність настала внаслідок нещасного випадку на виробництві або профзахворювання.
Ремонт і технічне обслуговування автомобілів, одержаних інвалідами безплатно або куплених на пільгових умовах, здійснюють станції технічного обслуговування позачергово за рахунок інвалідів. Частина витрат на ці цілі відшкодовується інвалідам війни, загального захворювання, з дитинства, а також батькам або родичам, які доглядають дітей-інвалідів віком до 16 років або інвалідів з дитинства і отримали автомобілі для їх обслуговування за рахунок коштів, що передбачаються на ці цілі у державному бюджеті і в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України у вигляді компенсаційної виплати на бензин, ремонт і технічне обслуговування автомобіля. Компенсація виплачується також інвалідам зазначеної категорії, які мають право на забезпечення автомобілем безплатно або на пільгових умовах, але користуються власним автомобілем, придбаним ними за власні кошти.
Інвалідам, які за висновком медико-соціальної експертної комісії мають право на забезпечення автомобілем безплатно, але за їх бажанням або протипоказаннями до керування і відсутністю членів сім'ї, які могли б керувати автомобілем для їх обслуговування, не одержали його, виплачується компенсація витрат на транспортне обслуговування.
Інструкцією про порядок забезпечення населення України протезно-ортопедичними виробами, затвердженою наказом Міністерства праці та соціальної політики України від 9 березня 2000 року № 53, визначений порядок забезпечення протезно-ортопєдичними
281
виробами, ортопедичним взуттям, засобами пересування, індивідуальними пристроями та іншими .-засобами реабілітації інвалідів, пенсіонерів і інших громадян України з ушкодженнями і захворюваннями опорно-рухового апарату, а також іншими захворюваннями, що викликають потребу в ортопедичній допомоз'. Інваліди, пенсіонери й інші громадяни України, які мають право на безплатне забезпечення протезно-ортопедичними виробами відповідно до чинного законодавства, забезпечуються ними за рахунок коштів державного бюджету та Фонду України соціального захисту інвалідів через Промислове об'єднання «Укрпротез».
Казенні та державні протезно-ортопедичні підприємства забезпечують громадян такими видами лротезно-оргопедичних виробів: протези верхніх і нижніх кінцівок та пристосування до них, чохли на кукси, шкіряні рукавички на протези верхніх кінцівок, ортопедичні апарати, корсети, тутори, бандажні вироби, обтуратори, реклінатори, протези молочних залоз із ліфом для них, відвідні пристосування при вроджених вивихах стегна, ортопедичні штани, ортопедичне взуття, взуття на протези, коляски для пересування, палиці, милиці й інші індивідуальні пристрої для компенсації втрачених функцій опорно-рухового апарату або користування з лікувально-профілактичною метою.
Протезами очей, зубів, щелеп, слуховими і голосоутворюваль-ними апаратами, ендопротезами, сечо- та калоприймачами й іншими засобами медичної реабілітації громадян забезпечують спеціалізовані заклади Міністерства охорони здоров'я України.
Потребу інвалідів і інших громадян в протезуванні та засобах пересування визначають медико-соціальні експертні комісії (МСЕК) або лікувально-профілактичні установи Міністерства охорони здоров'я України.
Казенні та державні протезно-ортопедичні підприємств (цехи, дільниці) Міністерства праці та соціальної політики України в зоні своєї діяльності приймають замовлення від інвалідів та інших осіб (незалежно від місця одержання пенсії, роботи, служби, навчання), в тому числі від тих, які перебувають у будинках-інтернатах для громадян похилого віку, інвалідів та дітей, дитячих будинках і школах-інтернатах, в лікувально-профілактичних закладах, здійснюють загальну реєстрацію та облік інвалідів й інших осіб, які мають право на безплатне забезпечення протезно-ортопедичними виробами відповідно до чинного законодавства, за єдиною системою (банком даних).
Управління (відділи) соціального захисту населення районних державних адміністрацій, виконкомів міських, районних у містах рад ведуть облік інвалідів та інших осіб, які підлягають безплатному забезпеченню протезно-ортопедичними виробами за місцем проживання, у разі потреби надають їм допомогу в оформленні замовлень на виготовлення цих виробів та щомісячно отримують зворотну інформацію від підприємств про надані послуги та надсилають протезно-ортопедичним підприємствам повідомлення про інвалідів і інших осіб, які перебувають на обліку для безкоштовно-
282
го одержання протезно-ортопедичних виробів, і які вибули з обліку з різних причин (переїзд на нове місце проживання, смерть та ін.).
На підставі поданих замовлень та погоджених обсягів робіт об'єднання «Укрпротез» укладає договори про виготовлення та поставку протезно-ортопедичних виробів і інших засобів реабілітації інвалідів з підприємствами, майстернями всіх форм власності (враховуючи специфіку виробництва) згідно з типовими договорами. Якщо казенне або державне протезно-ортопедичне підприємство з будь-яких причин не може виготовити замовлений протезно-ортопедичний виріб, то воно за погодженням з об'єднанням «Укрпро-тез» та за згодою замовника направляє його для протезування на інше протезно-ортопедичне підприємство або в Науково-дослідний інститут з проблем соціального захисту населення.
Коляски для пересування (з ручним приводом) надаються незалежно від наявності у громадян моторизованих засобів пересування. Для користування може видаватися 1 кімнатна і 1 дорожня коляски. Інвалідам з ампутаційними куксами обох стегон при стійких контрактурах у тазостегнових суглобах за призначенням лікаря одночасно з кімнатною та дорожньою колясками може видаватися коляска малогабаритна.
Висновки МСЕК або лікувально-профілактичних закладів про потребу в забезпеченні інвалідів відповідними видами колясок передаються управлінням (відділам) соціального захисту населення районних державних адміністрацій, виконкомів міських, районних у містах Рад, за місцем проживання.
Спеціальні коляски (кімнатні й дорожні) за індивідуальними замовленнями виготовляються, за погодженням з об'єднанням «Укрпротез», якщо інвалід за висновками МСЕК або лікувально-профілактичного закладу не може користуватися коляскою серійного виробництва.
Дострокова заміна засобів пересування провадиться при зміні медичних показань або на підставі акта, складеного представником органу соціального захисту населення та представником підприємства про непридатність даного засобу пересування для подальшої експлуатації.
У разі смерті громадянина коляска може залишатись у сім'ї, якщо в ній є інвалід чи інша особа, яка перебуває на обліку в органах соціального захисту населення для безкоштовного отримання такої моделі коляски. В інших випадках коляска повертається органам соціального захисту населення.
Протезно-ортопедичними виробами та колясками для пересування забезпечуються безплатно за рахунок коштів, передбачених у бюджеті на соціальний захист населення:
інваліди всіх категорій незалежно від факту призначення і виду одержуваної пенсії;
пенсіонери незалежно від виду одержуваної пенсії;
- особи похилого віку;
- діти до 16 років;
283
- підопічні будинків-інтернатів для громадян похилого віку, інвалідів та дітей;
- підопічні дитячих будинків і шкіл-інтернатів;
особи, які навчаються в загальноосвітніх, професійних, навчально-виховних та вищих навчальних закладах (денна форма навчання);
- особи, які перебувають у лікувально-профілактичних закладах на стаціонарному лікуванні, потребують протезно-ортопедичної допомоги і не мають групи інвалідності;
- жінки, які потребують протезування молочних залоз.
Особи, які не належать до перелічених категорій громадян, протезно-ортопедичні вироби та коляски для пересування купують за готівку.
284
«все книги «к разделу «содержание Глав: 19 Главы: < 12. 13. 14. 15. 16. 17. 18. 19.