Глава І.  Пенсійне, забезпечення в Україні.

1. Загальне поняття пенсій та їх види

Термін «пенсія» походить від латинського «pensio» - тобто платіж. У тлумачному словникові російської мови С. І. Ожегова термін «пенсія» визначається як грошове забезпечення за вислугу років, з інвалідності, непрацездатності тощо. (Див. Ожегов СИ. словарь русского языка / под ред. проф.Н. Ю. Шведовой. 17-е изд., - М.: Русский язык., 1978. - с. 455). В енциклопедичному словнику «Трудове право» термін «пенсія» визначений як грошова виплата (з розрахунку на місяць), призначувана відповідно до вста­новлених державою правил літнім і непрацездатним громадянам, з огляду на визнану суспільством об'єктивно існуючу необхідність надавати таким громадянам утримання чи допомогу за рахунок коштів, асигнованих на ці цілі державою. (Див. Трудовое право: Энциклопедический словарь / Гл. ред. Иванов С.А. - М,: Сов. Эн­циклопедия, 1979. - С. 74).

У літературі з соціального забезпечення думки різних авторів щодо визначення поняття пенсії неоднакові. Так, Є.І. Лстрахан, який в 1946 році вперше запропонував розгорнуте визначення по­няття «пенсія з соціального страхування» вважає, що пенсія - це періодичні виплати, що проводяться за рахунок коштів соціально­го страхування з метою матеріального забезпечення робітника, службовця чи його сім'ї у зв'язку з завершенням певного велико­го циклу його трудової діяльності або у зв'язку з остаточним чи тривалим вибуттям його з числа повноцінних працівників. (Див. Советское трудовое право / Под ред. Н.Г. Александрова и Д.М. Ген-кина. - М., 1946. - С. 364).

На думку В.Н.Толкунової пенсія - це матеріальне забезпечен­ня громадян у старості, з інвалідності та в разі втрати годувальни­ка, а також за вислугу років у вигляді систематичних грошових виплат. (Див. Советское трудовое право / Под ред. Н.Г. Александ­рова. - М.: Юриздат, 1949. - С. 339).

В юридичній літературі містяться й інші визначення поняття «пенсія». У всіх цих визначеннях вказується на регулярність, систематичність, періодичність та на інші характерні ознаки, при­таманні пенсії, які визначають їхню правову природу, а також виз­начені життєві обставини, з настанням яких пенсії виплачуються, а іноді вказуються і фінансові джерела, з яких здійснюються такі виплати. Але не зважаючи на те, що всі ці визначення охоплюють основні ознаки пенсії та виражають її сутність, вони носять загаль­ний характер і, оскільки були сформульовані за часів командно-

132

адміністративної системи колишнього Радянського Союзу, та, з ог­ляду на сучасні процеси реформування пенсійної системи в Україні (запровадження трирівневої системи пенсійного забезпечення), на сьогодні вони потребують відповідних уточнень.

На сьогодні в наукових колах є спірним питання про те, чи є пенсія винагородою (компенсацією) за минулу працю, чи не є такою. Однозначної відповіді на це питання в юридичній літературі поки що не має. Є думка окремих вчених, що пенсія - це соціальний алімен­тарний, безеквівалентний платіж. На нашу думку аліментарний, бе-зеквівалентний характер мають лише соціальні пенсії, оскільки в солідарній системі пенсійного забезпечення трудові пенсії пов'язані з минулою трудовою діяльністю пенсіонера і залежать (крім пенсій по інвалідності та в зв'язку з втратою годувальника, пов'язаних з тру­довим каліцтвом чи професійним захворюванням) від страхового ста­жу, тобто періоду протягом якого сплачувалися внески до Пенсійного фонду та їх розміру, в системі накопичувального пенсійного забезпе­чення пенсія виплачується за наявності відповідної суми на індивіду­альному накопичувальному пенсійному рахунку пенсіонера та в за­лежності від її розміру, а в системі недержавного пенсійного страхування - в залежності від добровільних пенсійних внесків до не­державного пенсійного фонду. Отже, варто погодитись з думкою І.М. Сироти, що пенсію не можна розглядати як абсолютно безеквіва-лентну виплату, хоч вона, звісно, і не є винагородою (компенсацією) за минулу працю, {Див. І.М. Сирота. Право пенсійного забезпечення в Україні. - К.: Юрінком Інтер,1998),

В сучасних умовах пенсію можна розглядати як грошову ви­плату (з розрахунку на місяць), яка призначається відповідно до встановлених державою правил громадянам, що досягли вставле­ного законом пенсійного віку, чи які набули спеціального стажу (вислуги років) встановленої тривалості, або яким встановлена інвалідність чи які втратили годувальника за рахунок коштів, асигнованих на ці цілі державою з державного бюджету, з Пенсійного фонду, з Накопичувального пенсійного фонду та з не­державних пенсійних фондів.

В процесі реформування пенсійного забезпечення в Україні відповідно до пріоритетних напрямів реформування пенсійного за­безпечення, визначених Указом Президента України від 13 квітня 1998 року № 291 та відповідно до ст. 2 Закону України «Про за­гальнообов'язкове державне пенсійне страхування* від 9 липня 2003 р. запроваджується трирівнева система пенсійного забезпе­чення, яка включає: загальнообов'язкове державне пенсійне стра­хування і добровільне додаткове пенсійне забезпечення.

Загальнообов'язкове державне пенсійне страхування передба­чає два рівня.

Перший рівень - солідарна система пенсійних виплат (пенсії з поточних надходжень), яка є обов'язковою і передбачає встанов­лення розмірів пенсій в залежності від страхового стажу та розміру заробітної плати, з якої сплачені внески, облік яких здійснюється персоніфіковано в Пенсійному фонді.

133

Другий рівень - система накопичувального пенсійного забезпе­чення в рамках загальноообов'язкового державного пенсійного страхування. Запровадження цієї системи передбачає акумулюван­ня персоніфікованої частини внесків громадян, які обліковувати­муться на індивідуальних накопичувальних пенсійних рахунках і накопичуватимуться у єдиному державному Накопичувальному фонді, та подальше інвестування цих коштів з метою отримання інвестиційного доходу. Виплати з Накопичувального пенсійного фонду здійснюються після виходу особи на пенсію і разом з пенсією, що виплачуватиметься з солідарної пенсійної системи з поточних надходжень (пенсія 1 рівня), в загальній сумі забезпе­чить розмір пенсії на рівні більш як 50 відсотків заробітної плати працівника, яку він одержував до виходу на пенсію. Кошти у розмірах, що обліковуватимуться на індивідуальному накопичу­вальному пенсійному рахунку, будуть належати застрахованій особі і передаватимуться спадкоємцям у встановленому законодав­ством порядку. Активи Накопичувального пенсійного фонду вико­ристовуватимуться для внутрішніх інвестицій в національну еко­номіку, що в свою чергу сприятиме збільшенню надходження коштів до Пенсійного фонду і виплати пенсій із поточних надход­жень за солідарною системою.

Добровільне додаткове пенсійне забезпечення передбачає третій рівень, тобто це система недержавного пенсійного страхування, що базується на засадах добровільної участі громадян, роботодавців та їх об'єднань у формуванні пенсійних накопичень і яка забезпечує застрахованій особі після виходу на пенсію отримання крім пенсії за загальнообов'язковим державним пенсійним страхуванням до­даткової пенсії шляхом добровільних пенсійних внесків до недер­жавних пенсійних фондів, які стануть основою цієї системи, в то­му числі і ті, що створені за корпоративними та професійними ознаками. Закон України «Про недержавне пенсійне забезпечення» прийнятий Верховною Радою України 9 липня 2003 року і набув чинності 1 січня 2004 року.

Громадяни України можуть бути учасниками та отримувати пенсійні виплати одночасно з різних рівнів системи пенсійного за­безпечення в Україні.

Чинна, так звана солідарна пенсійна система, діє на території України протягом століття. Вона розвивається, вдосконалюється і пристосовується до суспільного життя з огляду на економічне і політичне становище в державі. Ця система спирається на прин­цип «негайної виплати», коли страхові внески до Пенсійного фон­ду негайно виплачуються пенсіонерам, тобто відбувається солідар­ний (горизонтальний) перерозподіл доходів нинішніх працівників на користь нинішніх пенсіонерів. Іншими словами можна сказати, що відбувається солідарність поколінь, коли працююче нинішнє покоління утримує нинішніх пенсіонерів, які в свій час працюва­ли і утримували пенсіонерів того часу.

Нині діюча в Україні пенсійна система передбачає різноманітні види державного пенсійного забезпечення за різними законами.

134

Відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове дер­жавне пенсійне страхування» від 9 липня 2003 р. призначаються такі пенсійні виплати:

1)   за рахунок коштів Пенсійного фонду в солідарній системі:

а) пенсії за віком;

б) пенсії   по   інвалідності   внаслідок   загального   захворювання (у тому числі каліцтва, не пов'язаного з роботою, інвалідності з дитинства);

в) пенсії в разі втрати годувальника, якщо смерть годувальника не пов'язана з трудовим каліцтвом чи професійним захворюванням.

Особі, яка має одночасно право на різні види пенсії, призна­чається один із цих видів пенсії за її вибором.

2)   за рахунок коштів Накопичувального фонду, що обліковуються на накопичувальних пенсійних рахунках:

а) довічна пенсія з установленим періодом;

б) довічна обумовлена пенсія;

в) довічна пенсія подружжя;

г) одноразова виплата.

Особі, яка має право на довічну пенсію, призначається один з видів пенсії за її вибором.

У солідарній системі за цим Законом надаються соціальні по­слуги за рахунок коштів Пенсійного фонду. До таких послуг нале­жить допомога на поховання пенсіонера.

Відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове дер­жавне соціальне страхування від нещасного випадку на вироб­ництві і професійного захворювання, що потягли втрату працездат­ності* від 23 вересня 1999 р. (із змінами) призначаються пенсії:

а)   по інвалідності, якщо інвалідність настала внаслідок трудового каліцтва чи професійного захворювання;

б)   в разі втрати годувальника, якщо смерть годувальника настала внаслідок трудового каліцтва чи професійного захворювання.

А відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 5 листопада 1991 р. (із змінами) та іншого пенсійного законо­давства окремим категоріям громадян призначаються:

а)   пенсії за віком на пільгових умовах;

б)   пенсії за вислугу років;

в)   соціальні пенсії

Право на соціальну пенсію мають усі непрацездатні, непрацю­ючі громадяни, які не мають права на трудову пенсію.

Особам, які мають одночасно право на різні державні пенсії, призначається одна пенсія за їх вибором, за винятком пенсій інвалідам внаслідок поранення, контузії чи каліцтва, що їх вони дістали при захисті Батьківщини або при виконанні інших обов'язків військової служби, або внаслідок захворювання, пов'язаного з перебуванням на фронті чи з виконанням інтер­національного обов'язку.

Особливим видом державної пенсії, яка не входить до названих видів і призначається обмеженому, визначеному законам колу гро­мадян, є пенсії за особливі заслуги перед Україною.

139

-     робітниці текстильного виробництва, зайняті на верстатах і ма­шинах, - за списком виробництв і професій, затверджуваним у порядку, що визначається Кабінетом Міністрів України, - за наявності стажу зазначеної роботи не менше 20 років;

-     водії  міського  пасажирського транспорту (автобусів,  тролей­бусів, трамваїв) і великовагових автомобілів, зайнятих у техно­логічному процесі важких і шкідливих виробництв:

-    чоловіки - при стажі роботи 25 років, в тому числі на зазна­ченій роботі не менше 12 років 6 місяців;

-    жінки - при стажі роботи 20 років, в тому числі на зазначеній роботі не менше 10 років.

Незважаючи, що основними умовами призначення пенсії за віком є досягнення особою установленого законом віку та набуття відповідного трудового стажу, в окремих випадках законодавець може відступати від цього правила. Так, певні особливості мають пенсії за віком, що призначаються жінкам, які зайняті на постійній роботі у сільськогосподарському виробництві (у колгос­пах, державних господарствах, міжгосподарських підприємствах, кооперативах, орендних колективах, а також в селянських /фер­мерських/ та інших господарствах незалежно від форм власності і господарювання) та виховали п'ятеро і більше дітей до 14-річного віку, в тому числі усиновлених. Вони мають право на цей вид пенсії незалежно від віку та наявного трудового стажу. Порядок призначення пенсій цій категорії громадян визначається постано­вою Кабінету Міністрів України від 16 травня 1992 року № 244. Обчислення заробітку, призначення та виплата таких пенсій про­вадяться відповідно до чинного законодавства.

А ст. 14 Закону України «Про пенсійне забезпечення» передба­чає особливий порядок пенсійного забезпечення за віком на пільго­вих умовах працівників, безпосередньо зайнятих повний робочий день на підземних і відкритих гірничих роботах (включаючи осо­бовий склад гірничорятувальних частин) по видобутку вугілля, сланцю, руди та інших корисних копалин, на будівництві шахт і рудників та в металургії, - за списком робіт і професій, затверджу­ваним Кабінетом Міністрів України. Такі працівники мають право на пенсію також незалежно від віку, за умови, що вони були зай­няті на цих роботах не менше 25 років, а працівники провідних професій на цих роботах: робітники очисного вибою, прохідники, вибійники на відбійних молотках, машиністи гірничих виймаль­них машин, сталевари, горнові, агломератники, вальцювальники гарячого прокату, - за умови, якщо вони були зайняті на цих ро­ботах не менше 20 років.

Пенсійним законодавством передбачені певні пільги щодо пенсійного забезпечення за віком окремим категоріям громадян. Це, зокрема:

-     громадянам, які постраждали від Чорнобильської катастрофи;

-    інвалідам,   учасникам   війни,   сім'ям   загиблих   (померлих) військовослужбовців та осіб начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ;

140

багатодітним матерям і матерям інвалідів з дитинства; особам, хворим на гіпофізарний нанізм (ліліпутам), і диспро­порційним карликам; інвалідам по зору І групи. Умови, норми та порядок пенсійного забезпечення громадян, які постраждали від Чорнобильської катастрофи, визначаються За­коном України «Про статус і соціальний захист громадян, які по­страждали внаслідок Чорнобильської катастрофи* від 28 лютого 1991 р. (із змінами та доповненнями). Згідно ст. 55 цього Закону пенсії за віком громадянам, які працюють чи працювали або меш­кають чи мешкали на території радіоактивного забруднення, при­значаються зі зменшенням загальновстановленого віку. При цьому пенсійний вік зменшується диференційовано, в залежності від ста­тусу і категорії громадян, які зазнали радіоактивного впливу, а та­кож періоду роботи чи проживання їх на території радіоактивного забруднення. Так пенсійний вік зменшується учасникам ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, які працювали у зоні відчуження:

з моменту аварії до 1 липня 1986 року незалежно від кількості робочих днів, азі липня 1986 року по 31 грудня 1986 року не менше 5 календарних днів - на 10 років;

-     у 1987 році не менше 14 календарних днів - на 8 років;

-     зі липня 1986 року по 31 грудня 1986 року від 1 до 5 календар­них днів, у 1987 році від 10 до 14 календарних днів, у 1988 році не менше 30 календарних днів, на діючих пунктах санітарної об­робки населення і дезактивації техніки або їх будівництві не менше 14 календарних днів у 1986 році - на 5 років.

Особам із числа вищезазначених учасників ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, які відпрацювали на підземних ро­ботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо тяжкими умо­вами праці за списком № 1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним у встановленому порядку (чоловіки -10 років і більше, жінки - 7 років 6 місяців і більше), а також які відпрацювали на інших роботах з шкідливими і важкими умовами праці, за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показ­ників, затверджуваним у встановленому порядку (чоловіки - 12 років 6 місяців і більше, жінки - 10 років і більше), вік виходу на пенсію зменшується додатково відповідно на три роки (за списком № 1) і на один рік (за списком № 2).

Зменшення пенсійного віку, крім учасників ліквідації аварії, пе­редбачене Законом і для потерпілих від Чорнобильської катастрофи. Так, евакуйованим з 10-кілометрової зони відчуження в 1986 році пенсійний вік зменшується на 10 років, а евакуйованих з інших тери­торій зони відчуження в 1986 році - на 8 років. Пенсійний вік також зменшується особам, які постійно проживали або постійно прожива­ють чи постійно працювали або постійно працюють:

-     у зоні безумовного (обов'язкового) відселення за умови, що вони за станом на 1 січня 1993 року прожили або відпрацювали у цій зоні не менше 2 років - на 4 роки та додатково на 1 рік за кож­ний рік проживання, роботи, але не більше як на 9 років;

141

-     у зоні гарантованого добровільного відселення за умови, що во­ни за станом на 1 січня 1993 року прожили або відпрацювали у цій зоні не менше 3 років - на 3 роки та додатково на 1 рік за 2 роки проживання, роботи, але не більше як на 6 років;

-     у зоні посиленого радіоекологічного контролю за умови, що во­ни за станом на 1 січня 1993 року прожили або відпрацювали у цій зоні не менше 4 років - на 2 роки та додатково на 1 рік за 3 роки проживання, роботи, але не більше як на 5 років. Особам, які працювали з моменту аварії до 1 липня 1986 року

не менше 14 календарних днів або не менше трьох місяців протя­гом 1986-1987 років за межами зони відчуження на роботах з особ­ливо шкідливими умовами праці (за радіаційним фактором), пов'язаними 3 ліквідацією наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, що виконувалися за урядовими завданнями, передбачене зменшення пенсійного віку на 2 роки.

Потерпшим від Чорнобильської катастрофи, які відпрацювали на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком № 1 (чоловіки - 10 років і більше, жінки - 7 років 6 місяців і більше), а також які відпрацюва­ли на інших роботах з шкідливими і важкими умовами праці за спи­ском № 2 (чоловіки - 12 років 6 місяців і більше, жінки - 10 років і більше), вік виходу на пенсію зменшується додатково відповідно на два роки (за списком № 1) і на один рік (за списком № 2).

Громадянам, що постраждали від Чорнобильської катастрофи, віднесеним до категорій 1, 2, 3, 4, для призначення пенсії за віком зменшений і загальний трудовий стаж на 5 років, тобто для чо­ловіків він становить 20, а для жінок - 15 років.

Цим особам, крім державної пенсії, передбачена додаткова пенсія за шкоду, заподіяну здоров'ю, яка призначається після ви­никнення права на державну пенсію.

Військовослужбовці, особи начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ, які брали участь у бойових діях, а та­кож ті, які стали інвалідами внаслідок поранення, контузії, каліцтва, одержаних при захисті Батьківщини або при виконанні інших обов'язків військової служби (службових обов'язків), або внаслідок захворювання, пов'язаного з перебуванням на фронті чи виконанням інтернаціонального обов'язку, якщо вони не набули права на пенсію за вислугу років, мають право на пільгове пенсійне забезпечення за віком. Ці пільги полягають в тому, що їм скоро­чується пенсійний вік на 5 років за незмінного загального трудово­го стажу. Тобто вони мають право на пенсію:

-     чоловіки - після досягнення  55 років і при стажі роботи не менше 25 років;

-     жінки - після досягнення 50 років і при стажі роботи не мен­ше 20 років.

Такі ж пільги мають також батьки і дружини (якщо вони не взя­ли повторний шлюб) військовослужбовців, осіб начальницького і ря­дового складу органів внутрішніх справ, які померли (загинули) у   період   проходження  військової  служби  (виконання   службових

обов'язків) чи після звільнення зі служби, але внаслідок поранення, контузії, каліцтва, одержаних при виконанні обов'язків військової служби (службових обов'язків), захворювання, пов'язаного з перебу­ванням на фронті, ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи чи виконанням інтернаціонального обов'язку.

Пенсійним законодавством також передбачене пільгове пенсійне забезпечення за віком жінок, які народили п'ятеро або більше дітей і виховали їх до восьмирічного віку, а також матерів інвалідів з дитинства, які виховали їх до цього віку. Вони мають право на пенсію за віком після досягнення 50 років за наявності загального стажу роботи не менше 15 років, до якого зараховується час догляду за дитиною-інвалідом віком до 16 років, а також час догляду непрацюючої матері за малолітніми дітьми, але не довше ніж до досягнення кожною дитиною 3-річного віку При цьому до числа інвалідів з дитинства належать також діти-інваліди віком до 16 років, які мають право на одержання соціальної пенсії.

У разі відсутності матері, коли виховання дитини-інваліда здійснювалось його батьком, йому призначається пенсія за віком після досягнення 55 років при стажі роботи 20 років.

Окремим категоріям громадян, які мають фізичні вади і пра­цюють чи працювали, незалежно від того чи вони мають право на пенсійне забезпечення по інвалідності, законодавством передбачені пільги щодо їх пенсійного забезпечення за віком. Ці пільги поля­гають у зменшенні як пенсійного віку так і стажу, необхідних для призначення пенсії за віком. Так особи, хворі на гіпофізарний нанізм (ліліпути), і диспропорційні карлики мають право на пенсію за віком:

чоловіки - після досягнення 45 років і при стажі роботи не

менше 20 років;

жінки - після досягнення 40 років і при стажі роботи не мен­ше 15 років.

А інваліди по зору І групи - сліпі та інваліди з дитинства І гру­пи мають право на пенсію за віком:

-    чоловіки - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 15 років;

-    жінки - після досягнення 40 років і при стажі роботи не мен­ше 10 років.

3. Поняття  пенсії по  інвалідності.  Порядок  вста­новлення інвалідності для призначення пенсії

Пенсію по інвалідності можна визначити, як щомісячні гро­шові виплати з Пенсійного фонду, Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворю­вань, а також з Державного бюджету, які призначаються в разі на­стання інвалідності, що спричинила повну або часткову втрату здо­ров'я, внаслідок трудового каліцтва або професійного захворювання чи загального захворювання (в тому числі каліцтва, не пов'язаного з роботою, інвалідності з дитинства).

143

Пенсії по інвалідності призначаються незалежно від того, коли настала інвалідність: у період роботи, до влаштування на роботу чи після припинення роботи.

Цей вид пенсії істотно відрізняється від пенсії за віком та від пенсії за вислугу років насамперед тим, що така пенсія цілком зале­жить від фактичного стану працездатності особи, який визначається спеціальним державним медичним органом і вона призначається, за­звичай, на певний період, тобто на період встановлення інвалідності. Лише в окремих випадках призначається довічно. Пенсія по інвалідності має і спільну з іншими видами трудових пенсій рису. Вона також пов'язана з трудовою діяльністю особи. Пенсія по інвалідності в наслідок загального захворювання призначається за наявності певного, встановленого законом трудового стажу. Отже ос­новною умовою призначення пенсії по інвалідності є інвалідність. Слово «інвалідність» ( від лат. Invalidus - безсилий, слабкий) озна­чає нездатність людини працювати за своєю професією чи взагалі внаслідок каліцтва, захворювання, або вродженого дефекту розвит­ку. Поняття «інвалідність» нерозривно пов'язане з групою інвалідності. Залежно від ступеня втрати працездатності інвалідність диференціюється на три групи: першу, другу, третю. Причини і групи інвалідності, а також час настання інвалідності та ступінь обмеження життєдіяльності людини встановлюються меди-ко-соціальної експертними комісіями (МСЕК) МОЗ, що діють на підставі Положення про них, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 22 лютого 1992 р. № 83. Проведення медико-соціальної експертизи втрати працездатності здійснюється відповідно до встановленого Порядку, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 4 квітня 1994 р. № 221 та відповідно до спеціальної інструкції «Про встановлення груп інвалідності*, за­твердженої Міністерством охорони здоров'я України та узгодженої з Федерацією профспілок України 28 грудня 1991 р.

Відповідно до Закону України «Про основи соціальної захище­ності інвалідів в Україні» ( 875-12 ) медико-соціальні експертні комісії перебувають у віданні Міністерства охорони здоров'я Ук­раїни і проводять свою роботу за таким територіальним принци­пом: республіканська; Кримська, обласні, центральні міські (в містах Києві і Севастополі); міські, міжрайонні, районні.

Направлення для огляду хворого у МСЕК видається лікарсько-консультаційною комісією (ЛКК) відповідного лікувально-профілактичного закладу за формою, затвердженою МОЗ, після клінічних досліджень, що підтверджують стійкий чи необоротний характер захворювання, а також у тому разі, коли хворий був звільнений від роботи протягом чотирьох місяців з дня настання тимчасової непрацездатності чи протягом п'яти місяців у зв'язку з одним і тим же захворюванням за останні дванадцять місяців, а хворий на туберкульоз - протягом десяти місяців з дня настання непрацездатності. Огляд хворих у МСЕК проводиться за місцем проживання або лікування з пред'явленням паспорта чи іншого до­кумента,   що   посвідчує   особу,   та   направлення,   виданого   ЛКК.

144

Якщо хворий за станом здоров'я не може з'явитися на МСЕК, огляд проводиться вдома або в стаціонарі, де він перебуває на лікуванні. Пи­тання про встановлення інвалідності розглядається після проведення діагностичних, лікувальних та реабілітаційних заходів. Рішення про інвалідність ґрунтується на оцінці комплексу клінічних, психо­логічних, соціально-побутових і професійних факторів.

Підставою для встановлення першої групи інвалідності є різко виражене обмеження життєдіяльності, обумовлене захворювання­ми, наслідками травм, уродженими дефектами, шо призводять до різко вираженої соціальної дезадаптації внаслідок неможливості навчання, спілкування, орієнтації, контролю за своєю поведінкою, пересуванням, самообслуговуванням, участю у трудовій діяльності, якщо вказані порушення викликають потребу у постійному сторон­ньому догляді чи допомозі.

Підставою для встановлення другої групи інвалідності є такі обмеження життєдіяльності, що не потребують постійного сторон­нього догляду чи допомоги, але призводять до вираженої соціаль­ної дезадаптації внаслідок різко вираженого утруднення назчання, спілкування, орієнтації, контролю за своєю поведінкою, пересуван­ня, самообслуговування, участі у трудовій діяльності або при не­можливості працювати.

А якщо такі обмеження життєдіяльності, призводять лише до значного зниження можливостей соціальної адаптації внаслідок вираженого утруднення навчання, спілкування, пересування, участі у трудовій діяльності (значне зменшення обсягу трудової діяльності, значне зниження кваліфікації, значні утруднення у ви­конанні професійної праці внаслідок анатомічних дефектів), то це є підставою для встановлення третьої групи інвалідності.

У зазначеній інструкції перераховані конкретні анатомічні де­фекти і соціальні підстави для встановлення кожної з трьох груп інвалідності.

Інвалідність встановлюється на певний строк, або без зазначен­ня строку переогляду, залежно від стану здоров'я та віку. Перео­гляд інвалідів з нестійкими, зворотними морфологічними змінами та порушеннями функцій органів і систем організму з метою на­гляду за ефективністю відновного лікування та реабілітаційних за­ходів, станом здоров'я та ступенем соціальної адаптації проводить­ся через 1-3 роки. Переогляд інвалідів раніше вказаних строків, а також інвалідів, інвалідність яким встановлена без зазначення строку переогляду, проводиться при зміні стану здоров'я і працез­датності або при виявленні фактів необґрунтованого рішення меди-ко-соціальної експертної комісії.

Переогляд інвалідів - чоловіків віком старших шестидесяти років і жінок віком старших п'ятдесяти п'яти років проводиться тільки за їх заявою або якщо рішення медико-соціальної експерт­ної комісії винесено на підставі підробних документів.

Група інвалідності без зазначення строку переогляду встанов­люється при анатомічних дефектах (згідно Переліку анатомічних дефектів),   стійких,   незворотних  морфологічних  змінах  та  пору-

145

шеннях функцій органів і систем організму, неефективності будь-якого виду реабілітаційних заходів, неможливості відновлення соціальної адаптації, несприятливому прогнозі динаміки працез­датності з урахуванням соціально-економічних обставин в районі проживання інваліда, а також чоловікам віком старших шестиде­сяти років і жінкам віком старших п'ятидесятий п'яти років, інвалідам, у яких строк переогляду настає після досягнення чо­ловіками шестидесяти років, жінками - п'ятдесяти п'яти років.

Рішення МСЕК може бути оскаржене до вищестоящого органу, а також в судовому порядку.

Встановлення групи інвалідності, а також часу та причин на­стання інвалідності як юридичного факту має значення для визна­чення виду пенсії та її розміру. Так в залежності від причин на­стання інвалідності пенсії по інвалідності поділяються на:

-    пенсії  по  інвалідності  внаслідок  трудового  каліцтва чи  про­фесійного захворювання;

-    пенсії по інвалідності внаслідок загального захворювання.

В залежності від категорії осіб, до яких належить інвалід, а та­кож в залежності від причин настання інвалідності пенсійне забез­печення по інвалідності, може здійснюватися за різними законами. Наприклад, якщо інвалід належить до військовослужбовців, чи до осіб начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ, то пенсія буде призначатися відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення військовослужбовців, осіб начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ та деяких інших осіб*.

Пенсії по інвалідності призначаються військовослужбовцям та іншим особам, що мають право на пенсію за цим Законом, які ста­ли інвалідами, якщо інвалідність настала в період проходження ними служби чи не пізніше 3 місяців після звільнення зі служби, або якщо інвалідність настала пізніше цього строку, але внаслідок поранення, контузії, каліцтва чи захворювання, одержаних у період проходження служби.

Якщо інвалідність настала внаслідок трудового каліцтва чи професійного захворювання пенсія призначається відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійно­го захворювання, які спричинили втрату працездатності», а якщо інвалідність настала внаслідок загального захворювання, то відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове держав­не пенсійне страхування».

4. Особливості призначення пенсії по інвалідності внаслідок трудового каліцтва чи професійного за-хворювання

Пенсії по інвалідності внаслідок трудового каліцтва чи про­фесійного захворювання призначаються і виплачуються Фондом соціального страхування від нещасних випадків відповідно до За­кону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне стра­хування  від нещасного випадку на виробництві та професійного

146

захворювання, які спричинили втрату працездатності» від 23 ве­ресня 1999 року на підставі акта розслідування нещасного випад­ку або акта розслідування професійного захворювання за формою Н-1 та (або) висновку МСЕК про ступінь втрати професійної пра­цездатності застрахованого у Фонді.

Право на таку пенсію мають особи, які підлягають обов'язково­му страхуванню від нещасного випадку, а також особи, які застра­хувались від нещасного випадку добровільно.

Обов'язковому страхуванню від нещасного випадку підлягають:

1)   особи, які працюють на умовах трудового договору (контракту);

2)   учні та студенти навчальних закладів,  клінічні ординатори, аспіранти, докторанти, залучені до будь-яких робіт під час, пе­ред або після занять; під час занять, коли вони набувають про­фесійних навичок; у період проходження виробничої практики (стажування), виконання робіт на підприємствах;

3)  особи, які утримуються у виправних, лікувально-трудових, ви-

ховно-трудових закладах та залучаються до трудової діяльності

на  виробництві цих установ  або  на інших  підприємствах  за

спеціальними договорами.

Добровільно, за письмовою заявою, від нещасного випадку у Фонді соціального страхування від нещасних випадків можуть застрахуватися:

1)   священнослужителі, церковнослужителі та особи, які працю­ють у релігійних організаціях на виборних посадах;

2)   особи, які забезпечують себе роботою самостійно;

3)   громадяни - суб'єкти підприємницької діяльності. Нещасним   випадком   на   виробництві   визнається   обмежена

в часі подія або раптовий вплив на працівника небезпечного вироб­ничого фактора чи середовища, що сталися у процесі виконання ним трудових обов'язків, внаслідок яких заподіяно шкоду здо­ров'ю або настала смерть.

Відповідно до ст. 26 Закону України «Про пенсійне забезпечен­ня» інвалідність вважається такою, що настала внаслідок трудово­го каліцтва, якщо нещасний випадок, який спричинив інвалідність, стався (крім випадків протиправного діяння):

а)   при виконанні трудових обов'язків {у тому числі під час відряд­ження),   а   також   при   здійсненні   будь-яких   дій   в   інтересах підприємства або організації, хоча б і без спеціального доручення;

б)   по дорозі на роботу або з роботи;

в)   на території підприємства, організації або в іншому місці робо­ти протягом робочого часу (включаючи і встановлені перерви), протягом часу, необхідного для приведення в порядок знарядь виробництва, одягу тощо перед початком або після закінчення роботи;

г)    поблизу підприємства, організації або іншого місця роботи про­тягом робочого часу (включаючи і встановлені перерви), якщо перебування там не суперечило правилам внутрішнього трудо­вого розпорядку;

д)   при виконанні державних або громадських обов'язків;

147

є)   при виконанні дій по рятуванню людського життя, по охороні

державної, колективної та індивідуальної власності, а також по

охороні правопорядку.

До професійних захворювань належать такі захворювання, які виникли внаслідок професійної діяльності працюючого та зумов­лені виключно або переважно впливом шкідливих речовин, певних видів робіт та інших факторів, пов'язаних з роботою.

До гострих професійних захворювань (інтоксикаціи) належать хвороби, які виникають раптово, після одноразового (протягом не більше однієї робочої зміни) впливу відносно високих концент­рацій хімічних речовин, що знаходяться в повітрі робочої зони, або рівнів чи доз інших несприятливих факторів.

Перелік професійних захворювань, які можуть стати причиною інвалідності, затверджений постановою Кабінету Міністрів Ук­раїни від 8 листопада 2000 р. № 1662. Перелік професійних захво­рювань подано у вигляді таблиці, в якій професійні захворювання розподілено на 7 груп згідно з причинними факторами, вплив яких може викликати професійне захворювання. До цього Переліку включені: найменування захворювання, небезпечні та шкідливі ре­човини, виробничі фактори, вплив яких може його викликати, а також перелік робіт та виробництв на яких можливе виникнен­ня такого професійного захворювання. Так, наприклад, виникнен­ня такого захворювання як токсичне ураження органів дихання (ринофаринго-ларингіт, перфорація носової перетинки, трахеїт, бронхіт, пневмоніт, пневмосклероз тощо) є наслідком шкідливого впливу на організм працівника таких шкідливих речовин як азот­на кислота, аміак, оксиди азоту, ізоціанати, селен, сірка та її спо­луки, токсичний хлор та його сполуки, фтор та його сполуки, хром та його сполуки тощо. І ці захворювання можуть виникнути на усіх видах робіт (включаючи лабораторні), пов'язаних з одержан­ням, переробкою, застосуванням хімічних речовин у різних галу­зях промисловості, будівництві сільському господарстві, на транс­порті та у сфері обслуговування. Слід враховувати, що перелік небезпечних та шкідливих речовин і виробничих факторів, вплив яких може викликати професійне захворювання, робіт та вироб­ництв, на яких можливе виникнення професійного захворювання, не є вичерпним.

Інструкція про застосування переліку професійних захворю­вань затверджена наказом Міністерства охорони здоров'я України, Академії медичних наук України, Міністерства праці та соціальної політики України від 29.12.2000 № 374/68/338

За юридичним значенням щодо призначення пенсій професійне захворювання не відрізняється від трудового каліцтва. Пенсії по інвалідності як внаслідок трудового каліцтва так і внаслідок про­фесійного захворювання призначаються незалежно від трудового стажу і виплачуються у розмірах згідно із законодавством. Напри­клад, пенсія по інвалідності внаслідок трудового каліцтва чи про­фесійного захворювання науковому (науково-педагогічному) працівнику відповідно до ст.  24 Закону України  «Про наукову і

148

науково-технічну діяльність» призначається в таких розмірах: інвалідам І групи - 80 відсотків заробітної плати наукового (науко­во-педагогічного) працівника; II групи - 60 відсотків заробітної плати наукового (науково-педагогічного) працівника; III групи -40 відсотків заробітної плати наукового (науково-педагогічного) працівника.

Пенсії по інвалідності внаслідок загального захворювання вста­новлюються всім іншим особам, інвалідність яких не пов'язується з трудовим каліцтвом чи професійним захворюванням, відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування». Для призначення пенсії по інвалідності внаслідок загального захворювання, крім встановлення однієї із трьох груп інвалідності, потребується ще й страховий стаж інваліда. Цей стаж нараховується аналогічно, як і для призначення пенсії за віком, але він є значно меншим і диференціюється в залежності від віку інваліда.

5. Поняття пенсії у зв'язку з утратою годувальника

Поняття пенсії у зв'язку з утратою годувальника пов'язується з необхідністю матеріального забезпечення з боку держави непрацез­датних членів сім'ї, які перебували на утриманні померлого. Під пенсією у зв'язку з утратою годувальника розуміються щомісячні виплати з Пенсійного фонду (в окремих випадках з фонду соціаль­ного страхування чи бюджету), призначені непрацездатним членам його сім'ї в разі втрати годувальника, які перебували на його утри­манні, у розмірі, співвіднесеному із заробітком (доходом) годуваль­ника. Особливість цього виду пенсії полягає в тому, що пенсійне за­безпечення членів сім'ї носить похідний характер від права на пенсію іншої особи, яка є годувальником і, що ця пенсія призна­чається не конкретній особі, а сім'ї, тобто, на всіх членів сім'ї, які мають право на цей вид пенсії призначається одна спільна пенсія. Хоча на вимогу конкретного члена сім'ї із загальної суми пенсії виділяється його частка, яка виплачується йому окремо.

Право на цей вид пенсії мають всі сім'ї, чиї годувальники підля­гали загальнообов'язковому державному пенсійному (соціальному) страхуванню, чи добровільно брали участь у такому страхуванні. Ко­ло непрацездатних членів сім'ї, визначене законодавством.

Під терміном «втрата годувальника» розуміється його фізична смерть, безвісна відсутність, чи в судовому порядку оголошено йо­го померлим.

Пенсія у зв'язку з утратою годувальника в певній мірі має схожі риси з пенсією по інвалідності, оскільки у випадку настан­ня смерті з причин, не пов'язаних з трудовим каліцтвом чи про­фесійним захворюванням, однією з умов призначення такої пенсії, як і пенсії по інвалідності, є наявність страхового стажу годуваль­ника, який залежить від віку.

В залежності від категорії осіб, до яких належав померлий го­дувальник,   а  також   в   залежності   від  причин  настання  смерті

149

пенсійне забезпечення у зв'язку з утратою годувальника аналогічно, як і пенсія по інвалідності, може здійснюватися за різними закона­ми. Наприклад, якщо померлий годувальник належав до військово­службовців, чи до осіб начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ, то пенсія буде призначатися відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення військовослужбовців, осіб на­чальницького і рядового складу органів внутрішніх справ та деяких інших осіб». Пенсії в разі втрати годувальника сім'ям військово­службовців, осіб, які мають право на пенсію за цим Законом призна­чаються, якщо годувальник помер у період проходження служби або не пізніше 3 місяців після звільнення зі служби чи пізніше цього строку, але внаслідок поранення, контузії, каліцтва або захворюван­ня, одержаних у період проходження служби, а сім'ям пенсіонерів з числа цих військовослужбовців, осіб, які мають право на пенсію за цим Законом - якщо годувальник помер у період одержання пенсії або не пізніше 5 років після припинення її виплати. При цьому сім'ї військовослужбовців, які пропали безвісти в період бойових дій, прирівнюються до сімей загиблих на фронті. Право на таку пенсію мають непрацездатні члени сімей, які перебували на утриманні по­мерлого. Члени сім'ї померлого вважаються такими, що перебували на його утриманні, якщо вони були на його повному утриманні або одержували від нього допомогу, яка була для них постійним і основ­ним джерелом засобів до існування.

Члени сім'ї померлого, для яких його допомога була постійним і основним джерелом засобів до існування, але які самі одержува­ли будь-яку пенсію, мають право перейти на нову пенсію.

Незалежно від перебування на утриманні годувальника пенсія призначається: непрацездатним дітям; непрацездатним батькам і дру­жині (чоловікові), якщо вони після смерті годувальника втратили джерело засобів до існування, а також непрацездатним батькам і дру­жині (чоловікові) військовослужбовців, осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, які загинули чи померли або пропали безвісти в період проходження служби або пізніше внаслідок поранення, кон­тузії, каліцтва чи захворювання, що мали місце під час служби.

Якщо смерть годувальника настала в наслідок нещасного ви­падку на виробництві чи професійного захворювання, то пенсії у разі втрати годувальника призначаються відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхуван­ня від нещасного випадку на виробництві та професійного захворю­вання, які спричинили втрату працездатності», відповідно до яко­го право на одержання цього виду пенсії мають непрацездатні особи, які перебували на утриманні померлого або мали на день його смерті право на одержання від нього утримання, а також ди­тина померлого, яка народилася протягом не більш як деся­тимісячного строку після його смерті.

Такими непрацездатними особами є:

1) діти, які не досягли 16 років; діти з 16 до 18 років, які не пра­цюють, або старші за цей вік, але через вади фізичного або розумового розвитку самі не спроможні заробляти; діти, які є

150

учнями, студентами (курсантами, слухачами, стажистами) ден­ної форми навчання - до закінчення навчання, але не більш як до досягнення ними 23 років;

2)   жінки, які досягли 55 років, і чоловіки, які досягли 60 років, якщо вони не працюють;

3)   інваліди - члени сім'ї потерпілого на час інвалідності;

4)   неповнолітні діти, на утримання яких померлий виплачував або був зобов'язаний виплачувати аліменти;

5)   непрацездатні особи, які не перебували на утриманні померло­го, але мають на це право.

Право на одержання страхових виплат у разі смерті потерпіло­го мають також дружина (чоловік) або один з батьків померлого чи інший член сім'ї, якщо він не працює та доглядає дітей, братів, се­стер або онуків потерпілого, які не досягли 8-річного віку.

Пенсія у разі смерті годувальника призначається і випла­чується згідно із законодавством.

Якщо ж смерть годувальника настала з причин, не пов'язаних з трудовим каліцтвом чи професійним захворюванням, то пенсія у зв'язку з утратою годувальника призначається за Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».

Певні особливості має порядок визначення розміру пенсії в разі втрати годувальника сім'ї померлого наукового працівника відповідно до ст, 24 Закону України «Про наукову і науково-технічну діяльність».

6. Особливості пенсійного забезпечення осіб, які ма­ють особливі заслуги перед Україною

Громадянам, які мають значні заслуги у сфері державної, гро­мадської або господарської діяльності, досягнення у галузі науки, культури, освіти, охорони здоров'я, фізичної культури і спорту то­що, Законом України «Про пенсії за особливі заслуги перед Ук­раїною» від 1 червня 2000 року передбачені спеціальні пенсії за особливі заслуги перед Україною. Такі пенсії встановлюються як надбавки до розміру пенсії, особам, які мають право на пенсію за віком, по інвалідності, у разі втрати годувальника та за вислугу років відповідно до закону.

Статтею 1 зазначеного Закону визначено, що пенсії за особливі заслуги перед Україною встановлюються таким категоріям грома­дян України:

1)   Героям    України,     Героям    Радянського    Союзу,     Героям Соціалістичної Праці, особам, нагородженим орденом Леніна, орденом Слави трьох ступенів, орденом Трудової Слави трьох ступенів, чотирма і більше медалями «За відвагу», чотирма і більше орденами України та колишнього Союзу РСР, повним кавалерам ордена «За службу Родине в Вооруженных Силах СССР», особам,  відзначеним почесним званням України, ко­лишніх Союзу РСР та Української РСР «народний»;

2)   ветеранам Великої Вітчизняної війни, нагородженим у період бойових   дій   орденом,   медаллю   «За   відвагу»   або   медаллю

151

Ушакова, партизанам Великої Вітчизняної війни, нагородже­ним медаллю «За відвагу»;

3)   видатним спортсменам - переможцям Олімпійських та Пара-олімпійських ігор, Всесвітніх ігор глухих, чемпіонам і рекорд­сменам світу та Європи;

4)   космонавтам, які здійснили політ у космос, членам льотно-ви­пробувальних екіпажів літаків;

5)   народним депутатам України, депутатам колишніх Союзу РСР та Української РСР,  членам  Кабінету Міністрів  України  та Уряду колишньої Української РСР;

6)   особам,   відзначеним   почесним   званням   України,   колишніх Союзу РСР та Української РСР   «заслужений»,  державними преміями України, колишніх Союзу РСР та Української РСР, нагородженим одним із орденів України або колишнього Союзу РСР;

7)   депутатам - всього чотирьох і більше скликань Верховної Ради Автономної Республіки Крим, обласних, Київської та Севасто­польської міських рад, районних, районних у містах, міських рад  міст обласного  значення  в  Україні  та в колишній  Ук­раїнській РСР;

8)   матерям, які народили п'ятеро і більше дітей та виховали їх до восьмирічного віку. При цьому враховуються діти, усиновлені в установленому законом порядку.

Порядок призначення таких пенсій та їх розміри неоднакові і залежать вони від категорії громадян. Так, для призначення пенсій за особливі заслуги особам, зазначеним у пунктах 1, 3-5, ство­рюється Комісія з встановлення пенсій за особливі заслуги перед Україною при Кабінеті Міністрів України, Положення про яку та її склад затверджуються Кабінетом Міністрів України, а особам, зазначеним у пунктах 2, 6-8, такі пенсії встановлюються ана­логічними комісіями при Раді міністрів Автономної Республіки Крим, обласних, Київській та Севастопольській міських держав­них адміністраціях, положення про які та їх склад затверджують­ся відповідно Радою міністрів Автономної Республіки Крим, обла­сними, Київською та Севастопольською міськими державними адміністраціями.

Пенсія за особливі заслуги встановлюється як надбавка до розміру пенсії, на яку має право особа згідно із законом, у таких розмірах прожиткового мінімуму, визначеного для осіб, які втра­тили працездатність:

-    від 35 до 40 відсотків - особам, зазначеним у пункті 1;

-     від 25 до 35 відсотків - особам, зазначеним у пунктах 2-5;

-     від 20 до 25 відсотків - особам, зазначеним у пунктах 6-8. Розмір надбавки визначається відповідними комісіями залежно

від заслуг особи. У разі збільшення прожиткового мінімуму, виз­наченого для осіб, які втратили працездатність, органи, що випла­чують пенсії, здійснюють перерахунок надбавки, виходячи із цьо­го прожиткового мінімуму, з урахуванням встановленого відповідними   комісіями   відсотку   надбавки.   Пенсія   за   особливі

152

заслуги призначається з дня звернення за встановленням пенсії. Клопотання про призначення пенсій за особливі заслуги пору­шується Президентом України, Головою Верховної Ради України, Прем'єр-міністром України, міністрами та керівниками інших центральних органів виконавчої влади, Главою Адміністрації Пре­зидента України, Керівником Апарату Верховної Ради України, Державним Секретарем Кабінету Міністрів України, Головою Вер­ховної Ради Автономної Республіки Крим, Головою Консти­туційного Суду України, Головою Верховного Суду України, голо­вами вищих спеціалізованих судів України, Генеральним прокурором України, Головою Національного банку України, Голо­вою Ради міністрів Автономної Республіки Крим, головами облас­них, Київської і Севастопольської міських державних адміністрацій, головами обласних, Київської і Севастопольської міських рад у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України. Клопотання про призначення пенсії подається у відповідні комісії, які розглядають його в місячний строк з дня подання документів. Рішення про встановлення пенсії або про відмову в її встановленні, прийняте відповідними комісіями, повідомляється не пізніше 10 днів після його прийняття громадянам, які звернулися за встанов­ленням пенсії, і посадовим особам, які порушили клопотання. У разі вчинення пенсіонером умисного злочину або виявлення по­милкових чи неправдивих даних, на підставі яких було призначе­но таку пенсію, рішенням відповідних комісій пенсіонер позбав­ляється призначеної пенсії. Сума пенсії, виплачена пенсіонерові надміру внаслідок зловживань з його боку, стягується у порядку, встановленому законом. Пенсії за особливі заслуги виплачуються за місцем проживання пенсіонера в порядку, визначеному законо­давством України.

У разі смерті особи, яка мала право на пенсію за особливі за­слуги, непрацездатні члени сім'ї померлого мають право на вста­новлення надбавки до пенсії у таких розмірах: за наявності одного непрацездатного члена сім'ї - 70 відсотків, двох і більше - 90 відсотків надбавки до пенсії померлого годувальника або надбавки до пенсії, що могла бути йому встановлена.

153