ФІЛОСОФІЯ ПОЗИТИВНОГО ПРАВА

У зв'язку з природним правом перебуває філософія позитивного права, або вчення про політику. Філософія позитивного права має на меті досягнути якнайповнішого політичного мистецтва; а сутність цього мистецтва виявляється в трьох функціях: а) устійненні права; б) реформуванні права; 3) ска-

12 0-68

174

ПАМФІЛ ЮРКЕВИЧ

суванні права. Отже, політичне мистецтво полягає в тому, щоб загальноприйняту ідею природного права втілити конкретно у формах позитивного життя.

Це мистецтво завжди і скрізь дуже шанувалося, тому 112 Платон і Арістотель цю політичну // мудрість називали божественною, а Мойсей і Лікург саме за цю мудрість визнані були надприродними людьми. Але для засвоєння цієї політичної мудрости людськими засобами необхідно: а) глибоке вивчення або знання ідеї природного права, розмірковування, релігія, доброчесність; "ratio naturalis"1 [і] Геній відносяться сюди ж; б) глибокий, серйозний погляд на існуюче позитивне право.

Таким чином, у першому випадку, вона [людина] здобуває знання цілісної людини, а по-друге, знання окремих індивідів з усіма їхніми місцевими, історичними особливостями. Тільки із єдности цього загального знання і окремих знань виникає політична мудрість. Де не вистачає одного з цих знань, там нема політичної мудрости.

А вивчення позитивного права перебуває у зв'язку з філософією права у двох відношеннях: 1) Кожне визначення позитивного права підходить певною стороною під загальну ідею права; а пізнати це відношення дуже важко без знання природного права. Ми не кажемо про те, щоб законодавець пояснював громадянам причину і мету кожного визначення закону, але кожне визначення все ж повинно ґрунтуватися на ідеях природного права. Платон вимагав, щоб громадянам звертали увагу на підстави, чому обираються ті чи інші закони. Це, без сумніву, непрактично: адже призначення закону не переконувати, а веліти. 2) Юрист повинен розвивати критичну здатність міркувань про закон. Він часто буває змушений міркувати не тільки згідно з законом, але й про закон. Ця необхідність лежить у неповноті і в нечіткості кожного позитивного закону. Тяжко і навіть майже неможливо відшукати такий закон, значення і сенс якого були б такі очевидні, що не залишали б сумніву. Тоді юрист стає посередником між внутрішнім змістом закону і його висловленням.

Перебуваючи в цьому становищі, юрист висловить своє особисте розуміння природного права. Із царини позитивного права не можна вилучити совісти і розуму людського: вони неодмінно будуть висловлені самі собою. Звичайно, де закон очевидний, там нема місця особистому розумінню, і юрист дотримується закону точно: "ita lex scripta est"2. Ta,

'лат. природний розум. 2лат. так написано закон.

ІСТОРІЯ ФІЛОСОФІЇ ПРАВА. ФІЛОСОФІЯ ПРАВА______175

зрештою, супроти совісти не можна визнавати найочевиднішого неправа за право. Так, колізії совісти з позитивним правом дуже можливі. Питається, чи повинен юрист пожертвувати своїм розумом і совістю заради вимог позитивного права?

Точно кажучи, він повинен відмовитися від свого заняття, як Сократ відмовився від участи у громадських справах. Але перед юристом часто стоїть і позитивний обов'язок витлумачення права за аналогією. Це буває тоді, коли закон незрозумілий; з цією метою юрист зобов'язаний [відшукувати] так званий "ratio iuris"1 або // увійти в аналогічні визначення, і на підставі їх [заповнити] прогалини в законі. Так годиться, що суддя не може відмовитися від розв'язання справи на тій підставі, що в законі нема визначень стосовно таких справ. А якщо аналогічні ухвали суперечливі або їх нема зовсім, то юристу доводиться зважати на дух кодексу, і вирішувати на його підставі. Таким чином, юрист силою самого закону постає перед необхідністю висновувати з обставини справи, запозичених з її умоглядної сутности.