ДОКОРІННІ РЕФОРМИ, ЗДІЙСНЕНІ ХРИСТИЯНСТВОМ У ПРАВІ

Згідно з християнською ідеєю, всі люди — діти Бога, а тому - всі брати, рівні перед Отцем своїм. На основі цього принципу християнство, по-перше: розвинуло ідею досконалого суспільства; по-друге: зняло суперечності між організацією й волею; по-третє: організувало нові форми влади; по-четверте: створило нові органічні життєві інститути і, по-п'яте: надало нового стану особі.

1. Християнство розвинуло ідею досконалого суспільства і привело його до найдосконалішого стану, якого ще не бачив світ. Передусім християнство розвинуло ідею суспільства як органічного цілого. Суспільство, з погляду християнства, є цілим живим організмом, члени якого необхідні для цілісного складу організму; члени його, маючи потребу одне в одному, взаємно служать одне одному і до того ж так, що про слабких піклуються більше, ніж

10-0.68

144____________________________ПАМФІЛ ЮРКЕВИЧ

про сильних членів.

Цей погляд на суспільство проводить Апостол Павло в різних місцях своїх послань. Прикметніші думки знаходимо в першому посланні "До Коринтян", розд. VII, 12-26. "Як тіло одне, — [пише] він коринтянам з приводу розбрату й чвар, які відбулися в Коринті, - але багато членів; усі члени одного тіла, хоч їх і багато, складають одне тіло. Так і Христос. Бо всі ми одним духом хрестилися в одному тілі. Іудеї, чи еліни, раби чи вільні: всі напоєні одним духом. А тіло не з одного члена [складається], а з багатьох. Якщо нога скаже: я не належу тілові, бо я не рука, то невже вона тоді не належить до тіла? І якщо вухо скаже: я не належу до тіла, бо я не око, то невже воно тоді не належить до тіла? Якщо все тіло - око, тоді де слух? Якщо все слух, то де нюх?

Але Бог розмістив члени, кожен у складі тіла, як собі знав. А якби всі були одним членом, то де було б тіло? Але тепер членів багато, а тіло одне. Але може око ска-84 зати руці: // ти мені не потрібна; або також голова ногам: ви мені не потрібні. Навпаки, члени тіла, які видаються найслабші, набагато потрібніші, й які видаються нам менше шляхетні в тілі [про них піклуємося більше]. І немило-видні наші [члени] миловидніше покриваються; а миловидні наші [члени] не мають у тому потреби. Але Бог розмірив тіло, вклавши про менш досконале більше піклування, аби не було розділення в тілі, а всі члени однаково дбали один про одного. А тому, коли потерпає один член, потерпають із ним усі члени, а коли славиться один член, із ним радіють усі члени. І ви тіло Христове, а поодинці - члени". Ось погляд на суспільство як на органічне ціле, подібного до якого не зустрічаємо ніде.

У грецькому світі переважає динамічний погляд на суспільство, у римському - механічний, а органічний тільки в християнстві. Динамічний погляд полягає в тому, що сили членів суспільства, з'єднавшись в [один потік] усе затискували своїм бажанням і перетворювали на підвладний стан. Так, греки не могли прийняти в члени свого суспільства не тільки варвара, але й еліна, не применшивши його прав. Для набуття повноправности вимагалася неодмінно спорідненість. Отже, сила, яка виявлялася гармонійно, тяжіла над тим, що не складало її: раби, обмежені особи.

А в Римі переважав механічний погляд на життя й право; різні сили борються одна з одною і все мистецтво політичної діяльности полягає в тому, щоб одну силу урівноважити іншою. З цього випливає, що тут не може бути й мови про органічне, цілісне суспільство: воно все розбите на рівно-

ІСТОРІЯ ФІЛОСОФІЇ ПРАВА_____________________145

сильні, діаметрально протилежні партії

Тільки у християнському вченні ми вперше знаходимо погляд на державу й суспільство як на органічне ціле; у християнському суспільстві кожен член існує для суспільства і всі для кожного. Цей організуючий дух християнства в той же час відбився в появі на всьому просторі світу християнських спілок церков без цезарів, консулів, сенату. Ці спілки організовуються самі собою і до того ж без рабів -людей, визнаваних у давньому світі нездатними до самостійного громадського життя, тим більше до організації цього життя. Саме ці зневажувані громади були верхом доскона-лости, тут кожен спирався на силу всіх і всі на силу кожного. [Це] були нероздільні [одиниці]; світ, без сумніву, скоро усвідомив перевагу органічних спілок перед іншими і внаслідок цього кількість таких спілок швидко збільшується. Сам апостол Павло заснував багато церков і мав під кінець своєї апостольської діяльности право сказати: все старе проминуло, а все нове стало жити.

Отож, увесь світ було вмить перетворено організуючим духом християнства. Згідно з цим могутнім організуючим духом християнства і перша його епоха вирізняється особливою здатністю організовувати всю приватну діяльність особи. Цією епохою ми вважаємо всі середні віки, коли були організовані верстви, // корпорації, гільдії, цехи, універ- 85 ситети, школи. Одне слово, тут скрізь особа спирається на силу корпорації й разом з тим є необхідним членом цієї корпоративної одиниці.

Вдивляючись глибше в стосунки особи й корпорацій, багато сучасних істориків, юристів і політико-економістів віддають перевагу середнім вікам, порівнюючи їх із сучасним станом особи. Щоправда, організація цих спілок була тоді дуже виняткова, але вона давала особі захист від сильних.

Від періоду відродження наук починається реакція, на чолі якої стає держава: вона розбиває всі ці спілки, організуючі громади, щоб надати особі індивідуальної волі. На цьому ступені стоїмо тепер ми. Ця індивідуальна воля полягає не в тому, що в цілому організмі кожний ставиться на своє місце, а в тому, що кожний відлучається від нього і стоїть ізольовано. На перший раз відчуття цієї волі подіяло привабливо. Але тепер ми стали усвідомлювати незручності цієї волі. 1) Коли людина стоїть одна, ставлення держави до неї важке для неї, бо це стосується її безпосередньо. Отже, нові прагнення до індивідуальної волі є крайнощами, можливо, не кращими від середньовічних виняткових корпорацій. 2) Вражаючий факт, що всі наші держави страждають від проле-

146

ПАМФІЛ ЮРКЕВИЧ

86

таріату. Це пояснюється частково ненормальним розвитком індивідуальної волі. Щоправда, індивідуальна воля є спільний гаразд; але бувають умови, коли вона особливо потрібна сильному й багатому, аби певніше експлуатувати волю інших для побільшення своєї сили й багатства.

У корпорації, наприклад, як не була б вона погано влаштована, робітник завжди знаходив у крайньому випадку підтримку собі; а тепер він як вільний птах [...] є предметом експлуатації багатих фабрикантів. Унаслідок цього всі розумні голови нинішнього часу хочуть відновити щось подібне до корпорації, наприклад, у формі робітничих асоціацій, і ці громади повинні [бути] одухотвореним живим цілим.

Ось ті переконання, до яких прийшло сучасне суспільство внаслідок відступу суспільного життя від зразка спілки, показаної християнством. Але який не був би великий розвиток індивідуальної волі в нинішню епоху, він не може знищити того християнського духу, [що його] введено до суспільного життя. Доглядачем цього духу, його провідником є одна велика, універсальна, що обіймає увесь світ, і до того ж незламна корпорація - християнська церква. Під її виховною дією і в наш час законодавці відчувають необхідність думати [за канонами] живої громади. Ось ті риси, в яких ми бачимо організуючий дух християнства, те утворення // для прихисту особи, де ця особа зберігає при цьому і особисте значення вільного індивіда.

2. Християнство знищило суперечності між організацією й волею. Досі ще є багато юристів, які стоять на ґрунті римського права, протиставляють організації волю як щось необхідне: або людина вільна й стоїть поза організацією, або не вільна, коли входить до спілки. Такий висновок цілком природний: візьміть яку завгодно спілку в давньому світі -родину, суспільство, державу; у ставленні батька до дітей і дружини, уряду до підлеглих і навпаки, ви побачите те ж саме ставлення рабів до панів і панів до рабів. Рабство неминуче лихо давнього світу. Воно завершилося тим, що римські громадяни повинні були визнати в римському імператорові божественну природу.

3. Цю суперечність християнство зняло тим, що поставило в цілком інші стосунки владу й підлеглих. "Ви знаєте, - казав Христос своїм учням, - що князі панують над народами і вельможі владарюють над ними. Але між вами хай не буде так; а хто поміж вами хоче бути більшим, хай буде вам за слугу. Бо [Син] людський не для того прийшов, аби служили Йому, а щоб послужити" (Мт. XX, 25, 26, 28). Цей принцип нових стосунків влади з підвладними потужно діяв

ІСТОРІЯ ФІЛОСОФІЇ ПРАВА_____________________147

у історії, й сліди його виявилися як у родині, так і в державі; революції — це покара владі за її відступ від цього принципу. Основа влади, з цього погляду, полягає в служінні суспільству, а не суспільства - владі, як у деспотичних державах Азії. "Нині кожен вінець є водночас і терновий вінець"; бо обов'язки її дуже великі. Згідно з цим значенням влади, кожна європейська держава є система не тільки юридичних інститутів, але й моральних обов'язків.

4. Християнство зорганізувало нові життєві інститути. Нова держава є система інститутів не тільки юридичних, а й доброчинних. Вона ґрунтується на вільній праці й вільній сім'ї. Влада у християнському світі вперше відкривається як моральний аґент у цілому, а не як сила, що панує над ним. Влада особи в сім'ї вже не дає їй права відмовлятися від своїх дітей, продавати або вбивати їх. Держава не є така сила, яка поглинає громадянина цілком з його працею й сім'єю. Всяка влада має своє право не у своїй силі, а в поклику служити тим, стосовно яких вона є владою. Більший є всім слуга.

Таким чином, уперше було усвідомлено моральний характер влади, який у давньому світі зникав у її силі. Й що вищий цей моральний характер влади, то менше вона потребує сили і навпаки. Так, у християнстві поширена суперечність між волею й послухом владі, власне, тому, що влада є лише речник // у собі того цілого, якому вона служить. Уряд (представництво)1 — це принцип, який і за духом, і практично запровадило християнство. Давньому світові цей принцип був невідомий. Окремі сили складали ціле або так, що вони зливалися безпосередньо одна з одною, або так, що більша сила єднала їх.

Тому там кожна влада була всесильна; і це ставило її в неможливість пройнятися моральним духом і давати волю тим, які підвладні їй. У християнстві всяка влада представницька, тобто її моральне значення полягає в тому, що вона є речник осіб і гаразду підвладних. У міру ухилення від цього принципу вона переходить у силу. Все соціальне життя змінилося під впливом цього принципу. Демократичний характер суттєвий для християнського суспільства. Але це не той демос, яким рухають безпосередні права і безпосередні сили, і який вільний у цілому так, що всяка індивідуальна воля при цьому неможлива. З представницького значення влади, з того, що вона діє через дух і переконання підвладних, випливають умови моральної освіти всіх сил народу до здатности, до

1B оригіналі:  "правительство", а після нього над рядком уписано іншим почерком "представительство".

148____________________________ПАМФІЛ ЮРКЕВИЧ

такого ідеального напрямку життя, який був недоступний давньому демосу.

5. Християнство сповістило про нове становище особи. Учення Ісуса Христа віддавати кесареве кесарю й Боже Богові набуває особливої історичної сили: бо в давньому світі й Боже віддавали кесареві. Християнство вперше надало людству вільність віри. Цей принцип "вільности віри" був невідомий давнім, для яких релігія була національним інститутом, що весь пройнятий інтересами життя. Внутрішнє життя людини не мало середовища для вільного вияву. І коли християни, які слухалися владу в усьому, відмовлялися приносити жертви Августу, коли апологети пояснювали, що у справі релігії держава не владна, - це було цілком нове і цілком незрозуміле. По-перше, у християнському світі поруч із державою стоїть церква як універсальна громада, яка обіймає за цим принципом усі народи і в якій громадянин є вже членом людства, а не місцевої держави. Ця присутність влади людства поруч із владою держави істотно змінила характер останньої, і християнин не є тільки орган держави, орган її влади, він є член вільної спілки і тієї громади, відповідальний не перед державною владою. Його право не можна відібрати, бо воно відновлюється як право людини в церкві. Тут він привчається бути вільним.

По-друге, так званий аристократичний характер давніх держав мав свій початок у тому, що право визначалося або прагнуло визначатися заслугою, і в заслузі перед державою містився початок права. Це нехтувало приватну діяльність, із зайняттям якою // поєднувалося становище раба. А на рабство повинні були опиратися громадяни й для того, аби мати незалежність і вільний час для надання послуг державі.

У християнських державах моральний дух реалізує ідею права так, як її висловив Ісус Христос у притчі про господаря виноградника й робітників, які працювали у його винограднику; одні з раннього ранку до пізньої ночі трудилися за домовлену плату, а інші - тільки декілька годин без усякої домовлености й одержали однакову з першими плату. Ті, які працювали цілий день, виявили господареві своє незадоволення. Тоді господар виноградника відповів одному з них: "Друже мій, я тебе не кривджу; хіба не за динарій ти домовився зі мною. Візьми своє і йди. А я хочу тим останнім дати те саме, що й тобі. Хіба я не вільний у своєму робити те, що я хочу?" (Лук. 18. ЗО)

Отже, заслуга - один початок прав, а безпосереднє надання - другий. Тому не тільки ті мають права громадян, чия діяльність стосується прямо держави; не тільки єди-

ІСТОРІЯ ФІЛОСОФІЇ ПРАВА_____________________149

нокровне плем'я є привілейованим народом. Уся держава великодушно дає своє заступництво і тим, які не рідня їй, але працювали й працюють на її добробут. Для неї особистість сама собою вже мас гідність, завдяки чому їй надаються всі відповідні права незалежно від служби в державі. Це надавало новій державі здатности приймати до свого національного середовища все людське.

По-третє, підтримуючи віру в здатність людини до відродження, християнство змінює, хоч і повільно, але нестримно, і становище особи перед карним кодексом. Система виправлення злочинця як мета покари є найвищий ідеал для кримінального права. "Якщо прогрішить проти тебе брат твій, піди і викрий його між тобою і ним одним; якщо не послухає тебе, візьми з собою ще одного або двох, аби вустами двох або трьох свідків підтвердилося всяке слово. А якщо не послухає їх, скажи церкві; а якщо і церкви не послухає: тоді буде він тобі як язичник і митар" (Мт. 18.15), тобто хай буде вигнаний із громади.

Отже, передусім треба піклуватися про виправлення злочинця, [і якщо] всі спроби до виправлення будуть даремні, то тільки тоді слід накласти на злочинця покару; ця покара одна і найтяжча, якщо її накладає жива, одухотворена громада; це вигнання з громади, розірвання спілки з нею, а отже, покара моральна, а не фізична.

Сучасне кримінальне законодавство прагне до цього високого ідеалу й не без успіху; нині скрізь підіймаються голоси проти тілесних тортур і смертної кари, за найгуманні-ший принцип виправної системи. Взагалі, ні за яких обставин людина не може розглядатися як річ, якою можна розпоряджатися відповідно до стороннього // для неї інтере- 89 су; під впливом цього людяного погляду зникло рабство в усіх християнських державах.

Правда, дехто стверджує, що ніби раби стали не потрібні внаслідок заміни їхньої праці машинами; але це фальшива думка. В Америці більше, ніж в Англії, процвітає машинне виробництво. Однак американці постійно до самісінької фатальної війни, яка звільнила рабів із рабства, вивозили їх [з] Африки. Цей факт досить переконливо засвідчує, що розвиток машинного виробництва не зробив рабів-негрів непотрібними в Америці, навпаки, саме це рабство Південні Сполучені Штати вважали безумовно необхідним для розвитку виробництва.

Жива машина, згідно з Арістотелем, є найкраща. А що, наприклад, змушувало [інші] європейські нації тримати в морі кілька кораблів і відповідно витрачати на це сили й капітал, щоб перешкодити ганебній торгівлі неграми? Що

150

ПАМФІЛ ЮРКЕВИЧ

90

примусило Русь припинити торгівлю дівчатами на берегах Чорного моря? - Несумісність цього промислу з духом християнської цивілізації. А машини, як справедливо відзначають тепер усі розумні голови, здатні зробити вільну людину хіба рабом капіталу, але не звільнити раба.