ВПЛИВ ХРИСТИЯНСЬКИХ ІДЕЙ НА РИМСЬКЕ ПРАВО

При розгляді філософського елементу римського права ми мали нагоду помітити, що завдяки стоїцизму до римського квіритського, точного і суворого права внесено було вищі ідеї гуманности й справедливости. У цих світлих блискітках людя-ности міститься сподівання на краще, гуманніше право ніж "ius strictum"4. Це показує, що римський вчений юрист, який

'лат. настанова пристойности: роби й іншим те, що ти хочеш,

аби вони робили тобі.

глат. настанова [справедливости].

Злат. чого не хочеш, аби сталося з тобою, не роби іншому.

*лат. суворе (тверде) право.

138

ПАМФІЛ ЮРКЕВИЧ

"ius stnctum" збагатив гуманними Ідеями, вихований був у такому моральному середовищі, яке стояло за межами вимог державного життя; домагалося для людини прав, що їх поглинала держава.

За такого ходу ідей тим паче вражає, що такий гуманний юрист, як Ульпіан, санкціонував своїм моральним авторитетом ту аморальну революцію, яка підкорила весь Рим деспотії імператора. Саме Ульпіан, говорячи про абсолютну владу Августа, сказав: "quid imperatori placuit, legis vigorem habet" - "що до вподоби імператорові, те має силу закону". Такого визначення не висловлювали ні Ціцерон, ні Сціпіон. Як дивно звучить це визначення, якщо порівняти його з моральними стоїчними ідеями. Дивно тому, що він освятив, зробив законним той деспотизм, під яким страждав Рим, а водночас і весь світ.

Під цим "placuit" зникла сила моральних ідей, так само, як особистість і суспільна воля стали легендою давнини і вже були неможливі. У давньогрецькому світі політична воля була величним явищем, але корінь її містився у пригніченні основного населення. У вмираючому римському організмі ми бачимо таке саме явище, тільки в більших розмірах: з одного боку гордо вивищується необмежена воля, а з другого - повне політичне рабство. Ніщо не може краще схарактеризувати становища, як той факт, що один римський імператор дав своєму улюбленому коневі сан римського сенатора.

Щоправда, у давньому світі були справді незрівнянні явища, але їх було мало і вони зникали у велетенській масі явищ потворної сваволі. Коли Ісус Христос в одній із своїх промов каже, що він прийшов зібрати цілий світ воєдино і що всі, які раніше прагнули до цієї мети, були лиходії й розбійники, то цей вирок тільки засвідчує історичний факт повсюдної деспотії, що занапастила всю греко-римську цивілізацію. Справді, у давньому світі все — сім'я, господарство, суспільство, влада - ґрунтувалося на засадах пригнічення прав особи. Християнство відкинуло існуючі форми і на їх місце поставило цілком нові, на інших засадах.

Щоб зрозуміти, який великий переворот був зроблений у політичному світі й як значуще вплинув цей переворот, особливо, на приватне право, звернемо увагу на такі пункти. По-перше, приватне право, як воно не було б розвинуте, є за своєю суттю найнесамостійніша, найза-лежніша первина: а) але гідність завжди визначатиметься ладом тих інститутів, стосунки яких воно регулює; б) воно визначатиметься у своїй вартісності життям тієї держави, де воно існує; в) його вартісність крім того визначається і моральними принципами, які живуть і діють серед народу.

ІСТОРІЯ ФІЛОСОФІЇ ПРАВА_____________________139

Отже: 1) приватне право у своїй вартісності залежить від ладу інститутів, відносини яких воно регулює. Уявімо, що особа, яка живе у певній спілці, не стикається неприязно з приватним правом; тоді вона не має // жодного приводу, жодних підстав для зміни цих стосунків. Пригадаймо той факт, що Молохів культ вимагав принесення в жертву дітей; доки ця вимога не ображала нікого ("neminem laede"), доти всі охоче приносили на вівтар Молоху своїх дітей і спалювали їх; приватне право було міцне, мало внутрішню санкцію. Доки інститут шлюбу організований так, що дружини були рабинями чоловіків і чоловіки купували їх на штуки, як робочих тварин, допоки інститут той нікому не здавався неприродним і нікого не ображав, приватне право трималося. Та тільки-но в людині виникло усвідомлення ненормального стану цих стосунків, змінюється приватне право до рівня понять, які змінювалися. Отже, приватне право залежить від тих інститутів, стосунки яких воно визначає.

2) Приватне право залежить за своєю вартісністю від того державного ладу, який його формує й береже. Уявімо, наприклад, що міцність держави, її "status" є виняткове завдання, а отже, - її розширення, посилення. Тоді вона не ставиться до приватних осіб як орган, що служить їм. Вона буде державою сили, а не культури і розвитку особи. Єдиною підставою санкцій приватного права буде "salus populi" ["добробут"], а не гідність особи, не Ідея людяности, гуманности й справедливости. У наш час приватне право стоїть міцніше й розвивається заради інтересу особистого більше, ніж державного. У Римі це було навпаки: приватне римське право не мало вищих культурних принципів, на ньому відбилася держава без культури як простий "status".

3) Приватне право у своїй вартісності залежить від тих моральних сил, які діють у членів держави. Якщо ці моральні постулати міцні, міцним є і приватне право; всяка зміна в них неодмінно відгукується у приватному праві. Приватне право, як ми не визначали б його, завжди залишається частиною тих моральних переконань, які вважаються за норми життя. Але не всі моральні переконання можуть вважатися за ці норми.

Державне і суспільне життя завжди мають на увазі виставити за норми діяльности моральну середину, яка під силу звичайній людині. Але така середина визначається не всіма моральними переконаннями, а тільки небагатьма. Від властивости саме цих небагатьох переконань змінюється й рівень приватного права: він то підіймається вгору, то падає вниз; то виступає вперед, то йде назад. Так, коли у давній Римській державі жив здатний до самопожертви зна-

140

ПАМФІЛ ЮРКЕВИЧ

81

tabularum"

менитий патриціанський дух, він виявився в "Leges duodecim

у законі, заснованому на суворій квіритськіи

справедливості. Але коли моральний дух падав, тоді "suum cuique" могло бути визначене тільки принципом егоїзму.

Отож, приватне право є дитя, яке у своєму розвитку залежить від трьох опікунів. Зважаючи на ті моральні якості, якими наділені опікуни, і ті турботи, які виявляються до виховання дитини, воно може бути добре або лихе. Якість вихователя неодмінно позначається на вихованцеві. У цьому сенсі приватне право є дзеркало, яке правильно передає всі зовнішні явища, але саме є пасивне явище. Приватне римське право напередодні Христового пришестя на землю, зазнало дуже сильних потрясінь від зміни державних юридичних принципів і занепаду моральних [імперативів]. Республіканський дух віджив свій вік: людність готова була краще служити безумовному деспоту й приймати його примхи за веління закону, ніж прагнути до волі або спиратися на внутрішню відвагу, яка тепер зовсім занепала. В цьому стані людина відчувала себе краще.

У моральному відношенні світ у давню епоху перед християнством був цілком розбещений, був повний мерців і кісток; вимагав негайно цілком нового духу для оживлення вимираючого людства. Цей животворчий, воскрешаючий дух приніс на землю Христос і передав його людству у формі вселюдської релігії. Таким чином, християнство зі своїм цілющим духом з'явилося саме в ту пору, коли воно було потрібне. Правду сказав один із християнських мудреців: "Якби Христос затримався з приходом у світ бодай на століття, людство загинуло б". Була найзручніша пора для виродження людства. Але вчені-юристи про саме // християнство відгукуються по-різному. Одні заперечують значення християнства для права і бачать у ньому лише релігійне вчення, а інші, навпаки, стверджують, що справжнє розуміння права можливе тільки з християнського погляду.