ЗАУВАГИ ПРО ФІЛОСОФІЮ РИМЛЯН. ЦІЦЕРОН. РИМСЬКИЙ НАРОД

Право у спеціальному значенні, на відміну від справедливости та інших моральних ідей, уперше усвідомлено і визначено практичним Генієм римлян. Жодне філософське вчення не визначило досі відмінности права від справедливости. Це вдалося не філософії, а практичному ґенію римлян.

Подаючи практичну характеристику ґенія римлян, треба звернути увагу на двоє слів: "ius" і "disciplina". Обидва вирази є абстрактними, умоглядними ставленнями однієї людини до іншої. Слово "ius" виявляє особливість римського погляду на право. Власне "ius" (від "iubeo" - "веліти") означає певне ставлення, за яким воля одного стає якимось чином панівною волею. Я маю право, тобто поставлений у таке відношення до іншого, що велю йому або зобов'язую його, або накладаю на нього ярмо; так що ця філософська риса характеризує вже певну жорстокість, неподатливість римського духу. Це не той дух, який шукає права і добро-чесности разом. Питання в римському "ius" не про доброчесність, а про становище особистої волі, яка велить.

Римляни так розуміли, що на ґрунті практики може

ІСТОРІЯ ФІЛОСОФІЇ ПРАВА_____________________131

бути форма — визначення права без морального ставлення до іншого і поза всяким зв'язком із ним, це "ius strictum"1, право, протилежне "aequitas"2. Це є твердість, абстрактність панівної волі без морального ставлення до іншого. Любов, справедливість для "ius strictum" невідомі.

Відомо, проте, що основним змістом права є - "neminem laede"3. Але за значенням "ius" навпаки: нікого не ображає той, хто користується своїм. На перший погляд, є право // на все, 75 що не ображає інших; і навпаки — не ображає інших те, на що є право. Коли особа користується своїм правом, ніхто не повинен ображатися, хоч яке б це право не було важке.

Цей погляд на ідею права втілився у житті римлян. Римська цивілізація не знала суспільного життя як морального; Рим зібрався з усяких волоцюг, яких не могло з'єднувати безпосереднє товариство. Кожен різко виявляв свою особисту волю й досягав через право своєї мети, хоч би інші й страждали від цього. Щоб утримувати спокій серед прибулої людности, необхідно було визначити точно й чітко норму права, абстраговано від усіх інших стосунків. Унаслідок цього абстрактного поняття про право виникла допоміжна ідея "aequitas". Значення її - ідеальна справедливість, яка повинна пом'якшувати суворість права.

Таким чином, у понятті "aequitas" міститься примирення формального права з правом природним. "Aequitas" так впливала на "ius strictum", що формальна сторона права була з ходом історії значно пом'якшена. "Ius" вимагало послуху, a "aequitas" - пом'якшення тяжких стосунків. А з ідеї, яка міститься в "ius", виникло точне визначення "suum cuique"4. Доки існує моральна симпатія, нема точного визначення "мого і твого"; а коли кожний бажав знати і мати "suum", то потрібна була форма, яка визначала б "моє і твоє". Вартість римського права полягає особливо в проникливому, дотепному визначенні "meum" і "tuum".

Коли додалася філософська освіта, то було знайдено разом з ідеями "ius" і "aequitas" ще "ius naturae, gentium, civile"5. Суворе римське право розглядало життєві стосунки між римлянами. Але в Римі було багато й іноземців, тому треба було визначити їхні права; при цьому виявлялося, що ні римське право, ні іноземне не могло бути прийняте за норму. Тому претори повинні були по суті справи визначити стосунки. При-

, суворе (тверде) право. 2'лат. рівність. ''лат. нікому не зашкодь. 4лат. кожному своє. 5лат. право природне, міжнародне, цивільне.

132

ПАМФІЛ ЮРКЕВИЧ

76

родний розум, вглядаючись у сутність факту, знаходив норми права, за допомогою яких визначалися стосунки. "Da mihi facturn, dabo tibi ius"1. Чому це право і набуло значення "ius gentium"2.

"Ius gentium" усвідомлювалося головним чином унаслідок торгових зносин з іноземцями для захисту їхніх прав.

У Греції іноземці (періеки) не мали повних прав, не брали участи у вирішенні громадських справ, але займалися приватними операціями (наприклад, могли обробляти землю) і т. п. Із цих торгових стосунків утворилися звичаї, які були основою особливого права. Це право формулювалося в "response prudentum"3 і преторські едикти. Але і все римське право мало абстрактний характер і ставало "ius commune omnium nornirrum"1.

Це пояснює той універсальний характер римського права, за яким воно прикладається до життя кожного народу. Універсальність римського права виникла від того, що на особу тут дивляться "in abstracto"5, звільнившись від усього часткового, наприклад, від релігії і т. п.; воно має на увазі громадянське суспільство віддалено від держави. Це право однакове у будь-якій державі, [бо] завжди воно зайняте розмежуванням між "твоїм і моїм". Саме тому воно називається "ius civile"6.