ЗАУВАГА ПРО РИМСЬКИХ ЮРИСТІВ

Гільденбрандт каже: "Основа всієї вченої діяльности римських юристів (пізніших галь[ських], Ульпіана) і ключ до розуміння її є переконання, що людське життя має органічний характер. Цю основу юристи більше передбачають, ніж висловлюють. Але вона проглядає скрізь". Та варто тільки заглянути в "corpus iuris"7, і побачимо, що, навпаки, римський юрист має справу тільки з абстрактними і взагалі не з органічними стосунками".

У грецькому житті і в епоху християнства життя складалося органічно; давній римський дух мав погляд на // суспільне життя близький до механічного, а не органічного.

1) Особу з її інтересами розглядали так, що [право встановлювало] "suum [cuique]". У праві було дві особи, які постійно протистояли одна одній: одна велить, а друга виконує зобов'язання. Цей напрямок обумовлюється тим, що в

'лат. дай мені факт, і я дам тобі право.

глат. міжнародне право.

Злат. відповіді мудреців.

4лат. загальне право всіх народів.

5латп. абстрактно.

6лат. цивільне право.

7лат. збір права.

ІСТОРІЯ ФІЛОСОФІЇ ПРАВА_____________________133

основу держави було покладено етично не поєднані елементи.

2) Ляйбніц, чудовий знавець римського права, порівнював його з геометрією за витонченістю, якістю, чіткістю й глибиною визначення. Це порівняння справедливе. Але римське право має в собі й усі недоліки геометрії, яка займається формальними відношеннями. У ній, якщо дано одне відношення, то необхідно визнати й друге. Так само логіка не дає пізнання, а якщо дано дві думки, то повинна випливати й третя думка.

Такий самий абстрактний гіпотетичний характер має і римське право, але наша європейська освічена епоха вирізняється тим, що до грецької геометрії додала вона природознавство; і можна сказати, що між римською цивілізацією і європейською існує таке саме співвідношення, як між геометрією і математичним природознавством.

3) Кант розвивав філософію права у римському дусі, правилом якого є: "Якщо ти не можеш позбутися чийогось товариства, то вступай до такого товариства, у якому кожний зберігає своє право — це "lex iustitiale"1.

Це глибоке визначення всюди проходить у римському праві Звичайно, буває необхідно зіткнутися з іншим в особистих інтересах, і тут "suum cuique" здійснюється не через "ars bond et aequi"2, а із зіткнень інтересів. Отже, досконалість римського права, як і будь-якої формальної науки, неспростовна; і в цьому сенсі воно є величезної важливости продукт римського генія.

Від грецького генія маємо логіку — норму для розуму, від римлян логіку - норму для волі. У греків норми для розуму відчужені від органічного життя; логіка розуму абстрактна і гіпотетична і тому має універсальний характер; те ж саме можна сказати і про римське право. Як ми показали, римські юристи користувалися грецькою філософією, зокрема, стоїчною. Однак основні ідеї: "ius naturae, gentium, civile" виробив практичний римський геній.

Це право розвивалося із особливостей народного життя. Головна перевага полягала в незалежності, в практичній життєвій мудрості, й римським юристам не спадало на думку допустити вплив філософських систем на зміст міркувань про право; щоправда в "corpus iuris" є стоїчні міркування, але тільки в загальних визначеннях; інколи юристи прямо посилаються на стоїчний авторитет; це залишалося без впливу на життя і розум інститутів "corpus iuris". Стоїки не могли мати впливу на реальний зміст форм права.

Простежимо присутність філософських ідей: 1) визна-

'лат. закон справедливости. 2лат. мистецтво добра й рівности.

134

ПАМФІЛ ЮРКЕВИЧ

чення права; 2) початок класифікації права; 3) погляд на його останні джерела; 4) погляд на основи та обов'язковість права; 5) погляд на зміст права, на суб'єкт права.

1. Визначення права. Що таке право? Визначення запозичене у грецьких філософів. Цельс каже: "ius est ars boni et aequi"1; це визначення він узяв із стоїчної філософії. Це визначення царини римського права має глибшу думку, ніж думав Цельс. Право є система штучних відносин: "suum cuique" повинно бути в залежності від "bonum" і "aequum". Ульпіан визначає так: "iustitia est constans et perpetua voluntas suum cuique tribuendi"2. У цьому визначенні поєднуються Арістотель, стоїки й Ціце-рон. Недолік цього визначення глибоко відбивається тут у тому, що основа права є "voluntas" [воля] замість моральної якости або моральної норми волі. Той же Ульпіан визначає правознавство так: "iurisprudentia est rerum divinarum et human arum notitia iusti atque iniusti scientia"3. Тут юриспру-77 денція визначається тими самими словами, як і в Ціцерона філософія; // але Ціцерон у своєму визначенні філософії охоплює долю всієї давньої філософії. Він розглядає філософію як науку про природу і моральний світ; він обіймає протилежність природи й духу; те саме Ульпіан каже про юриспруденцію, звичайно, не ґрунтовно.

2. Класифікація. Ми бачили, що царина права розглядається з трьох боків: 1) "ius naturae, gentium, civile", а також 2) "ius naturale", природне право. Римські юристи визначають його так: "Ius naturale est, quod natura omnia animalia docuit. Nam ius istud non humani generis proprium est, sed omnium animalium, quaeincoelo, quae in terra, quae inmarinascuntur.Hincdescendit maris atque feminae coniugatio, quam nos matrimonium appellamus; hinc liberorum procreatio et educatio. Videmus et enim[caetera] animalia istius iuris perita censeri"4. Отже, натуральне право, за визначенням римських юристів, спільне у людини з тваринами. Візьміть тварину, кажуть вони, і те, що вона робитиме, спонукувана своїм інстинктом, це становитиме зміст її натурального права. Тому й людина, керуючись при-

Ілат. право є мистецтво добра й рівности.

2лат. справедливість є рішуче і постійне бажання віддавати

кожному своє.

Злат. юриспруденція є уявлення про речі божественні й

людські, знання справедливого й несправедливого.

4лат. Природне право є те, чому природа навчила всіх живих

істот. Бо право є властиве не самому людському роду, а й

усім тваринам, які родяться на небі, землі й у морі. Звідси

веде початок спілка чоловіка й дружини, яку ми називаємо

шлюбом; звідси народження дітей і виховання. Бо ми бачимо,

що й іншим тваринам відоме це право.

ІСТОРІЯ ФІЛОСОФІЇ ПРАВА_____________________135

родним правом, спільним у неї з тваринами, має право на все, чого вона бажає І чого може досягнути. З цим пантеїстичним визначенням права ми ще раз зустрінемося у Спінози; але в нього воно радикально протилежне тому розумінню природного права, яке ми зустрічаємо у римлян.

Крім цих різновидів римське право поділялося ще: а) на "ius publicum" і "ius privatum"1; в) "ius scriptum" і "поп scriptum"2; с) "ius commune et singulare"3.

a) "Ius publicum est, quod ad statum rei Romani spectat" -"публічне право є те, предмет якого становить Римська держава". "Ius privatum quod ad singulorum utilitatum pertinet" — "приватне право є те, яке пильнує користь окремої особи". Основи для цього поділу дуже правильні, у праві багато визначень, які існують для однієї держави, а багато інших для приватних осіб. Щоправда, римські юристи помітили також, що багато визначень, вочевидь, не стосуються цивільного права, не залежать водночас і від волі приватних осіб. Такі визначення вони віднесли до "ius publicum". Навпаки, коло приватних справ, які залежать від особистої волі людини, стосуються "ius privatum"; тому приватне право визначатиметься так: "ius privatum quod ad singulorum spectat", де ініціатива позову належить людині та її сваволі

в) "Ius scriptum". Поняття - "ius scriptum" відоме; а під назвою "ius non scriptum" римляни розуміли ті юридичні правила, які розпізнаються й зберігаються у звичаях і керують життям. Одне слово, під іменем "ius non scriptum" розумілася сукупність правил, стосовно яких не було свідомо вирішено ні народними зборами, ні сенатом, ні магістратами, чи виконувати їх, чи ні. Добра моральність складає норми цього неписаного права.

с) "Ius commune et singulare". Це розділення дуже неясне й не має великої ваги, хоч саме в собі має значення. Справа в тому, що "ius commune" тримається точно всередині умоглядної юридичної царини. "Ius singulare" спирається на такі визначення, які виходять за межі права. Сюди належать моральні міркування, доцільність. Подібно до цього "ius singulare" у наш час мовить про найвищі міркування і найвищу необхідність. // Нарешті, є класифікація права, за якою право стосується осіб, речей, дій. Це - найзручніший практичний поділ.

3. Джерела права, як на них дивилися римські юристи. Стосовно "ius naturale"4, то воно має своє джерело в природі або в "naturalis ratio"5, тобто в Богові. "Iura sunt, - кажуть

'лат. право публічне і приватне. глат. право писане і неписане. Злат. право загальне та індивідуальне. *лат. природне право. 5лат. в природному розумі.

136____________________________ПАМФІЛ ЮРКЕВИЧ

римські юристи, — divina quadam providentia constituta" — "є права, встановлені якимось божественним провидінням". Щодо "ius gentium", то джерелом його є народи і держави, оскільки вони згодні в деяких правових стосунках, наприклад, щодо шлюбу, народження і виховання дітей, самооборони. Саме з цих правових стосунків і складається "ius gentium". Щодо "ius civile", то воно випливає із правомірної діяльности членів окремої держави.

4. Основа обов'язкової сили права, або звідки право отримує свою санкцію, яка змушує людей шанувати й поважати право? Як три види права, так і три основи його обов'язкової сили. Кожне право черпає свою санкцію у своїй основі. Так "ius naturale" ґрунтується на тому, що людина підвладна Богові й природі; "ius gentium" засноване на тому, що всі народи й держави є частинами одного людського роду; і що частини повинні підкорятися цілому; або, кажучи іншими словами, воно ґрунтується на згоді всіх народів стосовно деяких визначень права. "Ius civile" знаходить свою силу в згоді членів одного суспільства. Отже, три види права і три види "consensus": а) узгідненість із природою (стоїчне) і з Богом (пантеїстичне) складають санкцію "ius naturale"; б) згода різних народів і держав у деяких визначеннях права складає санкцію "ius gentium"; в) "consensus" членів одного суспільства складає санкцію для "ius civile".

5. Загальний зміст права або верховні визначення. Питання: до яких небагатьох визначень звести величезні кодекси законодавства? Ульпіан каже: "iuris praecepta haec sunt: honeste vivere, alterum non laedere, suum cuique tribuere"1. Ось три заповіді, в яких ущільнюється весь зміст права. Вчений юрист запозичив це визначення у стоїків і тому був набагато щасливіший, ніж при визначенні "iustitia". Ha ці три "praecepta" варто звернути увагу, бо мають величезну історичну вагу. Назвемо тільки знаменитого Хрістіана Томазія і Канта. У Хрістіана Томазія під впливом Ульпіанових міркувань стосовно вищого сенсу права зроблено таку різницю: "honeste vivere, suum cuique tribuere, alterum non laedere; praecepta honesti: quod vis[ut] [alii] sibi faciant, tu et tibi fades"2; так виконувати обов'язок, приносити жертви, як хочемо цього від інших.

"Praeceptum decori: quod vis, ut alii tibi faciant, tu et

настанови права такі: чесно жити, не шкодити іншому, віддавати кожному йому належне.

2лат. чесно жити, віддавати кожному йому належне, не шкодити іншому; настанови доброчесности: роби й собі те, що ти хочеш, аби інші робили тобі.

ІСТОРІЯ ФІЛОСОФІЇ ПРАВА_____________________137

ipsis facies"1; наприклад, вдячність, допомога. "Praeceptum [iustum]"2 означає "quod tibi non vis fieri alteri [ne] feceris"3. Бути доброчесним, любити інших, не ображати інших. "Honestum" породжує найбільше добро, "decorum" - середнє, iustum - найменше. Зате "iustum" забороняється як найбільше лихо, "decorum" - середнє, "honestum" - найменше.

У Канта ці "praecepta" висловлені інакше. Так, "praecepta:

honeste vivere" - у Канта сформульовано таким чином: "всту

пай з іншими людьми до таких спілок, за яких ти міг би

зберегти свою особисту гідність і не міг би бути засобом інших

для досягнення їхньої мети". Це визначення суто юридичне.

Воно каже, що ми можемо вступати до кожної спілки, де

тільки гарантовано нам особисту вільну діяльність і нашу

гідність. Друге визначення: "neminem laecle" - сформульова

но так: "вступай з іншими до тих спілок, за яких і особиста

гідність інших не була б ображена", тобто щоб і особистість

іншої людини не була засобом для тебе. Третє визначення:

"suum cuique tribue" — сформульовано так: форма всякої

спілки повинна бути така, аби для кожного тут "suum cuique"

було безпечне. Юридична спілка тут подана так, що взаємність

не відбирає ні в кого йому належного. В Ульпіана ці визна

чення змішані з мораллю, а у Канта моральний зачин виділе

но і поставлено поза // юридичною цариною.            79

6. Суб'єкт права. В "corpus iuris civilis" на цей пункт є мало вказівок, але все ж таки із цих вказівок можна вивести потрібний висновок. У "ius naturae" суб'єкт права є всяка тварина, у "ius gentium" - вільна людина, але не будь-яка. Для "ius civile" суб'єкт є громадянином певної держави. Ось увесь філософський елемент, який формулює і систематизує, який панує в усьому римському праві.