МЕТОД ВИВЧЕННЯ І ПОЧАТКИ ПРИРОДНОГО ПРАВА

Дослідження методу й початків об'єднуються в одне; адже міркування про початки залежать від методу дослідження природного права. При цьому вирізняється один факт: від глибокої давнини до Гуґо Ґроція на питання - звідки філософія права дістає свій зміст, постійно була одна відповідь: початок права - "ratio naturalis"2. Це не є проста здатність, яка знайшла б у собі готовий запас інститутів права; навпаки, "ratio naturalis" є система пізнаних істин.

Ці пізнані істини поділяються на два класи: 1) одні істини універсальні й необхідні; 2) другі такі, які мають умовну необхідність і універсальність, і які називаються емпіричними. Перші, — раціональні. Другі — індуктивні. Тому можлива подвійна розробка науки права - методом історичним і методом спекулятивним. Індуктивний або історичний метод може бути застосований до філософії права. Незрівнянний успіх природничих наук, де цим методом здобуті найважливіші універсальні істини, не повинен спонукати нас до того, що:

1) Природничі науки не здобувають таких істин тоді, коли вони не спираються на математику; поза цим істина не уні-

'латп. значення, сенс права. 2лат. природний розум.

12-0-68

176

ПАМФІЛ ЮРКЕВИЧ

нереальна, а емпірична. Універсальні істини ми маємо тоді, коли речі розглядаються як кількості. Скільки б Кеплер не спостерігав за рухом небесних світил, без математики відкриття " збільшили б суму знань, але не суму істини. Але ніяку ідею філософії права не можна висловити в числових даних

2) Закони матеріальна'! природи незмінні й неминучі. Проґресу тут немає і не може бути. Але закони права перебувають у постійному прогресі разом із життям. Річ неухильно підкоряється законові, а людина встановлює свої закони довільно. З цього випливає, що між законами людини можливі суперечності; питається: який із них стосуватиметься природного права? Як знайти той критерій, за яким можна було б точно встановити, яке з двох суперечливих визначень права є істинне, а яке — неправдиве? 114 Сподівалися завдяки індукції відшукати спільне в // суперечливих визначеннях одного й того ж факту з боку позитивного права. Індуктивний метод може дати пізнання про те, що в них є спільного й однакового. Але це ні до чого не приведе. Наприклад, візьмемо інститут шлюбу у формі двох суперечностей — полігамії й моногамії. Відкинемо ці суперечності, й тоді виявляється, що шлюб є якась спілка двох статей; а визначення пусте й безплідне.

3) Позитивне право постійно перебуває в розвитку: ми не знаємо навіть, яким воно було у стародавніх і яким буде у майбутніх народів. А не знаючи цього, ми не в змозі будемо визначити індуктивне, що в цих правах є необхідне й універсальне.

4) Право не є і не може бути предметом безпосереднього спостереження. Спостерігаємо ми безпосередньо тільки взаємодію двох осіб, із яких одна страждає, а друга спричиняє страждання. Але ми запитуємо про право. Нам показують на існуючий кодекс. Запитуємо далі: чи правильний сам кодекс? І на це відповіді немає. Ось чому Платон, Кант, Арістотель шукали принципів позитивного права не в ньому самому, а в "ratio naturalis". Ha їхню думку, цей розум є такою здатністю, яка, дістаючи пробудження від речей, усвідомлює ідеї і їх достатні підстави, немовби знаходить самого себе; входячи в речі, розум відкриває в них такі одвічні первини, які складають його сутність. Таким шляхом "ratio naturalis" організує систему істин універсальних і необхідних. Ці істини засвідчують про себе своєю очевидністю.

Отож, у розумі є універсальні істини, й необхідні свідчення про них ґрунтуються на їхній внутрішній явності. Є явність: емпірична, математична, юридична.

Емпірична явність - мимовільне погодження з фактом. Це - царина індукції. Коли дано факт, то цього факту ми

ІСТОРІЯ ФІЛОСОФІЇ ПРАВА. ФІЛОСОФІЯ ПРАВА______177

не можемо відкинути: неможливо відмовити йому у визначенні.

Математична явність спирається на внутрішню конструкцію кількісних відношень. Що неможливе за цією конструкцією, те неправдиве, наприклад, пряма лінія ніколи не може бути коротша від кривої; або не можна побудувати квадратного кола. Логічна явність ґрунтується на законі суперечности. Неможливо, щоб думки, які суперечать [одна одній], обидві виявляли реальності. Емпірична явність ґрунтується на мимовільному схваленні зовнішньої форми, що являє ідею. На цій підставі кажуть, що відчуття прекрасного у людини вроджене. Приклад такої очевидности можна бачити у тих випадках, коли необізнаний у музиці одне хвалить, а друге ганить; до однієї картини прикуто увагу освічених і невігласів, а повз іншу всі проходять. Моральна явність ґрунтується на безперечному схваленні певних актів волі; це буває тоді, коли ми судимо: чесний чи нечесний, шляхетний чи нешляхетний вчинок людини. При цьому ми не звертаємо уваги на // результати, які випливають з учинку.

Остання явність є юридична. Вона виступає як "species'" моральної [явности] і може бути визначена так: ніхто не може діяти на іншого за такими індивідуальними визначеннями права, які тільки для нього самого мали б значення. Або, якщо ідея моральної рівности є основою вчення про право.

Такі різновиди явних істин. У всіх цих універсальних і необхідних істинах лежить внутрішня явність, яка не вимагає доказів через свою очевидність. Це аксіоми. Але внаслідок цього "ratio naturalis" є здатність пізнавати достатні підстави для того, аби щось визнати за істину і неправду: тому розум є система достатніх підстав.

На ньому ґрунтується застосування загальних принципів права до життя. Для цього застосування необхідно вивчити сутність людини. Без психологічних знань ми не мали б можливости застосувати ідею права до життя. Що філософія необхідна для філософії права, це видно частково з того, що всі неправомірні стосунки передусім намагалися виправдати психологічно; так, наприклад, американський янкі, який володів рабами, передусім намагався довести, що душа негрів не людська; з цього випливало, що коли їхня душа не людська, то негр не людина і, отже, можна ним володіти як річчю.

Таким чином, для застосування ідей права до життя необхідно відчути природу людини. Але цей метод застосування ідей

'лато. вид.

178

ПАМФІЛ ЮРКЕВИЧ

116

права до життя, спираючись на психологію й метафізику, має подвійне розрізнення: у першому випадку досліджується те, що необхідно людині взагалі, тому що вона розумна; у другому випадку вивчається необхідна й розумна мета саме людської істоти. За першим способом: щось розумне, відповідно, повинно бути визнано правом людини; за другим способом: щось відповідає розумній меті людської істоти; відповідно, воно повинно бути визнано правом.

Першим способом визначав право Платон, а другим -Арістотель. Тому найбільша різниця між ними така сама, як і між цими великими геніями античного грецького світу. Обидва ці методи існували в найяскравіший період розквіту філософії права на грецькому ґрунті. Нарешті, було б несправедливо не звернути увагу на те, що давні під "ratio naturalis" [розуміли] не тільки здатність пізнавати систему ідей права, але й те, що називають здоровим глуздом або громадською думкою; "ratio naturalis" мало, таким чином, за собою авторитети божественний і моральний.

Ці джерела права треба визнати випадковими, якими б вони не були корисними, їхні істини носять характер необ-хідности не в них самих, але в тих зовнішніх авторитетах, які подають їх: 1) Так званий здоровий глузд багатий на правила розсудливости, але він не вміє і не може добувати для них достатні підстави; 2) Громадська думка слугує тільки політикові для пізнання природного // права; 3) Авторитети розумних голів, поза сумнівом, дорогі нам, але дорогі не тому, що вони авторитети, а тому, що юридичні думки цих людей містять у собі думки загальнолюдські, і якщо в них є щось не загальнолюдське, то це тільки те, що належить до їхніх епох.

Навіть божественний авторитет важливий для нас знову ж таки тому, що він розумний. Гуґо Ґроцій прийняв божественний авторитет; але він відокремив право від божественного права. Ляйбніц сказав: "Розумне завжди божественне і божественне - розумне". А отже, авторитетні думки знаходять для себе достатню підставу знов-таки в людському розумі

Нарешті, моральне відчуття є зовнішнім джерелом права, яке не дає непорушних за своєю вартісністю істин. Так, ми ніколи не відчуваємо за межами того, в чому ми не переконані. Тому, щоб викликати моральне відчуття, необхідно, щоб було моральне переконання. Як тільки виникає переконання, виникає і відчуття. З іншого боку, моральне відчуття сприймає всі якості переконання; за неправдивим переконанням іде услід оманливе моральне відчуття. Так, євреям моральне відчуття казало, що запалювати свічку в суботу суперечить законові; а це відчуття

ІСТОРІЯ ФІЛОСОФІЇ ПРАВА. ФІЛОСОФІЯ ПРАВА______179

постало із переконання, що в суботній день за велінням закону Мойсея слід дотримуватися спокою. Отже, моральне відчуття не може дати достатньої підстави для права.