ПЕРЕДМОВА

Філософія права є частиною загальної, чистої філософії, яка з'ясовує сутність права та ідеї справедливости, а також досліджує розвиток поняття права в його загальному й типовому значенні. Філософію права розуміють і як частину правознавства (юриспруденції), що вивчає свої принципи і принципи усіх суспільних наук.

Назва й поняття філософії права виникли у XVIII сторіччі. У Давній Греції основною проблемою філософії права було поняття природної справедливости ("фхуоєг бікоіоѵ"), а від часів Риму і до кінця XVIII ст. нею стало - поняття природного закону ("lex naturalis"), тобто природне право.

Перехід від природного права до філософії права засвідчує філософія Канта, який хоча й каже про природне право, однак його основна праця з філософії права, що з'явилася 1785 p., називається "Метафізика звичаїв" ("Zur Metaphysik der Sitten").

Щойно через тринадцять років вислів "філософія права" уперше вжив історик права Густав Гуґо (1764-1844) у назві своєї праці "Підручник з природного права як філософія позитивного права" ("Lehrbuch des Naturrechts als einer Philosophie des positiven Rechts").

1798 p. з'являється "Нарис академічних лекцій з філософії права" ("Abriss akademischer Vorlesungen uber die Rechtsphilosophie") Фрідріха Ботервека (1766-1828).

Далі, 1800 р. іде Вільгельм Трауґот Круг (1770-1842), пізніший наступник Канта на його кенігсберзькій катедрі, зі своїми "Афоризмами до філософії права" ("Aphorismen zur Philosophie des Rechts").

Згодом, через три роки, Якоб Фрідріх Фріз (1773-1843) опублікував своє "Філософське вчення про право і критику всього позитивного законодавства" ("Philosophische Rechts-lehre und Kritik aller positiven Gesetzgebung").

Того ж року з'являються "Основи природного права або філософський нарис про ідеал права" ("Grundlage des Naturrechts oder philosophischer Grundriss des Ideales des Rechts") Карла Християна Фрідріха Краузе (1781-1832), який у своїй передмові до цього твору виразно говорить про "основи філософії права".

1804 р. Християн Вайс (1774-1853) опублікував свій "Підручник з філософії права" ("Lehrbuch der Philosophie des Rechts").

А вирішальне значення для відокремлення природного права через філософію права мав твір Геґеля "Основні риси філософії права або природне право і суспільно-політична

наука в нарисах" ("Grundlinien der Philosophic des Rechts oder Naturrecht und Staats-Wissenschaft im Grundrisse"), що його він опублікував 1821 р.

Водночас не меншого значення набула багатотомна "Філософія права" Фрідріха Юліуса Шталя (1802-1861), яка з'явилася у 1830-1837 pp.

Одна з найважливіших причин переходу від природного права до філософії права полягає, на думку Геґеля, в тому, що успадковане від попередніх епох поняття природного права не могло чітко відобразити того, що право є феноменом, який історично виник, історично розвивається і, отже, має дійсне історичне позитивне буття. "Право загалом позитивне а) завдяки формі визнання законности в державі, і цей законний авторитет є принципом його знання, наукою про позитивне право. За своїм змістом це право набуває позитивного елементу б) внаслідок особливого національного характеру народу, рівня його історичного розвитку і зв'язку усіх відносин, що стосуються сфери природної необхідности; в) внаслідок необхідности, щоб система законодавчого права містила застосування загального поняття до особливого, даного зовні стану предметів і випадків - застосування, що є вже не спекулятивним мисленням і розвитком поняття, а розмисловим підведенням часткового під загальне; г) внаслідок потрібних для прийняття рішень у дійсності останніх визначень".

Подібним чином висловився також основоположник пруського консерватизму Фрідріх Юліус Шталь: "Право і позитивне право... — рівнозначні поняття. Немає жодного іншого права, крім позитивного. Те, що лежить у підґрунті уявлення про природне право, є саме такими думками й вимогами божественного світового порядку, правовими ідеями; однак, вони... не мають ні необхідної визначености (точности), ні обов'язкової сили права. Вони є визначальними засадами для подальшого розвитку звичайного стану, ще не діючими нормами цього стану. Отже, існують, мабуть, вимоги розуму до права, але немає розумного права. Піддані не сміють зосібно або в масі піти проти позитивного права, опертого на право природне, це - злочин революції. Суддя, зокрема, не може розв'язати це, виходячи з природного права безвідносно до того, суперечило б це позитивному праву, чи лише доповнювало б його".

Це вчення про позитивне право, насамперед, завдяки праці Геґеля "Основні риси філософії права", мало такий вплив у всьому світі, що вислів "філософія права" запозичили у Франції, Італії, Іспанії, Греції, Україні, Росії, Японії, Кореї та інших країнах. Тільки англо-саксонські країни за-

ПЕРЕДМОВА

лишили назву "юриспруденція" або "легальна філософія".

Цей вплив гегелівської філософії поширився згодом на все правознавство, яке в Німеччині досягло найбільшого розквіту. Видатними представниками цієї науки були, наприклад, Роберт фон Моль (1799-1875), Генріх Арене (1808-1874), Йоган Каспар Блюнчлі (1808-1881), Карл Гільденбрандт (1814-1872).

Памфіл Д. Юркевич, який з 1868 до 1873 р. читав у Московському університеті лекції з філософії права, був добре обізнаний з працями цих та інших видатних учених і поклав їх в основу своїх лекцій.

Вихідним пунктом лекцій Юркевича з філософії права є філософське поняття права, що ґрунтується на одвічно рівному собі самому і незмінному принципі права. Після короткого визначення у вступній частині позиції філософії права в юридичній науці й у загальній системі філософії він докладно висвітлює історію філософії права від її початків до новітнього часу. При цьому Юркевич спирається, передусім, на праці Генріха Аренса "Історія й система філософії права і держави", що з'явилася у Ляйпциґу 1860 р. (перевидана в Аалені 1862 р.), та "Природне право або філософія держави і права в контексті етичного зв'язку права й культури", що з'явилася у Відні у шостому виданні 1870 р.

Свій виклад історії філософії права, що є для нього, насамперед, філософським розмірковуванням про розвиток поняття держави і права в історичному процесі, Юркевич веде від початків грецької філософії.

В основі його викладу історії філософії права від цих початків і до середини XIX сторіччя лежить, по суті, наведена нижче схема: А. Історія філософії держави і права в Греції.

Початки умоглядного розмірковування про державу і право до виникнення філософії держави і права в Сократа.

1. Вислови "семи мудреців".

2. Досократівська філософія (іонійська, пітагорійська й елейсь-ка школи) та її вчення про державу і право.

3. Софісти.

4. Сократ (469-399 до P. X.).

4.1. Нове започаткування Сократом філософії держави і права.

4. 2. Вчення Сократа про право і, зокрема, про політичне й суспільне життя.

5. Платон (427-347 до P. X.).

5. 1. Основи платонівської філософії держави і права. 5. 2. Ідеальна держава і справедлива конституція. 5. 3. Держава законів або поміркована конституція.

10

РОЛАНД ПІЧ

6. Арістотель (384/383-322/321 до P. X.).

6.1. Арістотелева етика в її відношенні до людського співжиття.

6. 2. Вчення про справедливість.

6. 3. Етичне вчення про спільне життя.

6. 4. Вчення про політику.

6. 5. Про поняття держави і ступені її розвитку загалом та

про її родинні засади зокрема.

6. 6. Основні риси вчення про конституцію.

6. 7. Арістотелів ідеал держави.

6. 8. Про форми держави.

7. Філософія держави і права в кініків та киренаїків.

8. Філософія держави і права стоїків та епікурійців.

9. Філософія держави і права у скептиків.

Б. Історія філософії держави і права в Римі,

1. Філософія держави і права в Цщерона (106-43 до P. X.).

2. Філософський елемент у римській юриспруденції. 2. 1. "Ius naturale" (природне право) в римській юриспруденції.

2. 2. "Ius gentium" (міжнародне право) у римській юриспруденції.

2. 3. "Aequitas" (рівність) у римській юриспруденції. В. Історія філософії держави і права у християнському Середньовіччі.

1. Перехід до християнського світу: апостол Павло (помер близько 67) і Августин (354-430).

2. Тома Аквінський (1225-1274).

3. Йоан Дуне Скот (1266/1270-1308).

4. Вільям Окам (1300-1349/1350).

Г. Історія філософії держави і права у Новий час. І. Історія філософії держави і права від Гуґо Ґро-ція до Самуеля Пуфендорфа.

1. Засноване на суспільній природі людини вчення про природне право Гуґо Ґроція (1583-1645).

2. Матеріалістично-абсолютистське вчення про природне право Томаса Гобса (1588-1679).

3. Філософське вчення про державу і право у Джона Лока (1632-1704).

4. Філософське вчення про державу і право Бенедикта Спіно-зи (1632-1677).

5. Вчення про природне право Самуеля Пуфендорфа

(1632-1694).

II. Історія філософії держави і права від Христи-

яна Томазія до Жан-Жака Русо.

1. Відмінність природного права від права і моралі в Хрис-тияна Томазія (1655-1728).

2. Природне право в його гармонійній узгодженості з релі-

ПЕРЕДМОВА__________________________________П

пєю, мораллю та найвищою життєвою метою у Ґотфрида Вільгельма Ляйбніца (1646-1716).

3. Філософське вчення про державу і право в його найважливіших практичних напрямках у Шарля Монтеск'є (1689-1755) і Жан-Жака Русо (1712-1778). III. Історія філософії держави і права від Імануї-ла Канта до середини XIX сторіччя.

1. Вчення про державу і право Імануїла Канта (1724-1804) як розвиток уявлення про моральну особистість.

2. Філософія держави і права Йогана Ґотліба Фіхте (1762-1814).

3. Філософія держави і права Йогана Фрідріха Гербарта (1776-1841).

4. Філософія держави і права Ґеорґа Вільгельма Фрідріха Гегеля (1770-1831).

5. Філософія держави і права Карла Християна Фрідріха Краузе (1781-1832).

6. Філософія держави і права Фрідріха Юліуса Шталя (1802-1861).

Окреслений у цьому огляді розвиток філософського поняття держави і права в його суттєвих рисах Юркевич опрацював і виклав у своїх лекціях. Але мета такого філософського викладу в жодному разі не обмежується історичним значенням. Вона стосується завдання філософії держави і права. Останнє полягає у пошуку і віднайденні принципів для вже ретельно дослідженого завдяки історичному досвідові юридичного матеріалу.

Згідно з Юркевичем, ці принципи або "закони права" можна розглядати як явища: 1) національного духу; 2) історичного характеру народу; 3) одвічної ідеї правди. Усі ці принципи є науково обґрунтовані, бо у своїй основі мають природу людини.

Індивідуальність духовної природи людини, а тому й цілого народу, складається з трьох елементів: 1) натурального; 2) історичного; 3) одвічного. У суті цих елементів характеру людини ґрунтуються джерела права.

1. Дух національний — це моральна влада, яка диктує народові закони. Народ, як і окрема людина, силою своєї психологічної конституції визначає своє моральне життя. Його національність завжди відіб'ється в його законах, і згідно з ними завжди можна визначити не тільки характер, але й культуру певного народу. Можна запозичити право в інших народів, але ці закони сягнуть глибин життя тільки тоді, коли повністю відповідатимуть національному духові цього народу. Водночас не можна вважати, що національні форми права збігаються з ідеєю права, як це твердить істо-

12_______________________________________________

рична школа. Народна свідомість, народна правова переконаність завжди є виразом ідеї права народного духу, отже, відображенням суб'єктивним і тому - неповним, бо йому завжди можна протиставити іншу народну свідомість.

2. Друге джерело права - історичний характер народу. Але історія - це щось зовнішнє, випадкове, і тому історичне прав,о видається випадковим. Чи буде воно раціональним, чи ні - залежить від випадку. Ми дуже часто сприймаємо факти за вказівки на ідеї і підносимо їх на щабель принципу. Що здається, наприклад, гараздом у певних випадках, ми вважаємо за гаразд взагалі. Тому історичний елемент, що базується на авторитеті, не дає об'єктивної підстави для права.

3. Третє джерело права та незмінний масштаб для всіх правових переконань народу - це сама ідея права, яка існує в людині поза історичним характером права.

Пояснюючи різницю елементів у позитивному праві одного чи всіх народів, ми викладали б філософію позитивного права окремо і загально. Філософія позитивного права можлива тільки стосовно тих народів, які перестали існувати і в своєму історико-національному житті втілили певну ідею в завершеному вигляді, як, наприклад, іудейський народ втілив у собі ідею монотеїзму, грецький - ідею авто-номізму.

У нашому історичному житті ще нема справжнього втілення ідей, поки що вони приховані у круговерті життя. Тому тут замість філософії позитивного права необхідне порівняльне пояснення права, як воно існує у різних народів. Отже, завдання філософії позитивного права - дослідити: яку ідею народ заклав у своєму праві. Виявити цю розумну ідею — завдання філософії права.

У своїх лекціях з філософії права, а також з історії філософії права Памфіл Д. Юркевич розв'язав це завдання на високому науковому рівні. Його істинні філософсько-правові погляди й роздуми надзвичайно цінні й корисні для нашого часу.

РОЛАНД ПІЧ

ІСТОРІЯ ФІЛОСОФІЇ ПРАВА

КОНСПЕКТ ЛЕКЦІЙ

ОРДИНАРНОГО ПРОФЕСОРА

П.Д. ЮРКЕВИЧА

Москва, 1868 р. Переклад із російської