ТВОРИ ПЛАТОНА. ЇХ ХАРАКТЕР

Свої ідеї про державу Платон викладає у формі діалогів, учасниками яких є Сократ із друзями, учнями та ін. 23 Характерні особливості // Платонового вчення про державу групуються навколо таких основних переконань: 1) Пла-тон визнавав неписані божественні закони братами людського писаного закону. Звідси випливає, що цінність писаного закону не можна вимірювати тим приємним чи неприємним враженням, яке закон справляє на інших громадян; 2) Становище громадянина в суспільстві визначається не його особистим егоїстичним розрахунком, а справедливістю; 3) Найвище звання царя або правителя може належати тільки тому, хто піднісся до досконалого пізнання ідеї гаразду; 4) Досконала ідеальна держава повинна бути організована для доброчесности і через доброчесність; 5) Людські держави повинні бути влаштовані так, щоб їм відкривалася можливість наближатися до цієї ідеальної, досконалої держави. У цих п'яти принципах Платон розкрив увесь свій погляд на державу і закони. Кожне з них викладено у відповідних їм діалогах, яких у Платона п'ять: "Крітон", "Горгій", "Політик", "Республіка" і "Закони". Викладемо їх суть.

А. "Крітон"

Перший діалог "Крітон". Загальна думка твору така: стосунки особи з державою і її законами не повинні вимірюватися за особистим враженням. Приводом до розкриття цієї думки стала така обставина. Сократа засудили атенці на смерть і кинули до в'язниці. Друзі радили йому втікати звідти, щоб уникнути смерти. Такий вчинок з боку Сократа, здається йому самому, був би несправедливий, і він починає обговорювати питання: чи добре, чи справедливо він учинить, якщо втече з в'язниці, як радять йому друзі?

З цією метою він уособлює сам атенський закон, дає йому мову й примушує його говорити. Отак цей уособлений закон

1

ІСТОРІЯ ФІЛОСОФІЇ ПРАВА______________________63

відповідає на Сократове питання, що задумана втеча - поганий вчинок: 1) Бо Сократ зобов'язаний атенському законові своїм народженням, бо під захистом закону побралися його батько й мати і народили його; зобов'язаний вихованням, освітою, одне слово, усім своїм існуванням. По силі такого значення закону для Сократа він зобов'язаний слухатись його, як син, як слуга. Якби навіть атенський закон був несправедливий стосовно нього, то й тоді було б украй невдячно з боку Сократа платити за несправедливість несправедливістю, [аДже] не дозволено сердитися на батька, коли він несправедливий щодо сина. Отож, не слід утікати; 2) Закон каже далі, що Сократ підкорився атенському закону цілком вільно, бо як атенський громадянин, який брав участь в урядуванні, він мав повну можливість у свій час або спричинятися до скасування цих законів, або ж прийняти їх. Якщо він не спричинявся до скасування, то, таким чином, він прийняв їх цілком вільно; тому порушувати закон втечею не слід; це означало б порушувати договір, - що несправедливо й ганебно; 3) Атенський закон складає частину світового закону, тому, якби він урятував своє життя втечею, то порушив би атенський закон, а з ним і всі людські й божеські закони внаслідок їх тісного зв'язку між собою.

Наслідком такого порушення було б те, що Сократа скрізь стали б уважати ворогом законів, спершу за кордоном - людські закони, а потім після смерті - божеські закони. Отож, задуманий план урятувати життя втечею не міг бути прийнятий з трьох причин: по-перше, своєю втечею Сократ // висловив би крайню невдячність до свого 24 доброчинця - атенського закону; по-друге, порушив би вірність договору і, по-третє, образив би все законодавство - божеське і людське. В цьому творі виявився весь античний погляд на закони. Стосунки особи й закону ґрунтуються тут не на абстрактному усвідомленні обов'язку, а на почутті чести й особистої мужности.

Б. "Горгій"

Іншу ідею, а саме, що становище громадянина в суспільстві визначається не за його особистим егоїстичним розрахунком, а no-справедливості, Платон розвинув у діалозі "Горгій". Цей співбесідник Сократа був софіст. А софісти вчили, що єдине право - право сильного, а іншого права нема. Коли ж із цією теорією вони приступили до вивчення питання: якого ж гаразду треба чекати від суспільства, чи потрібне воно і для чого потрібне, була відповідь, що суспільне життя настільки має для нас значення, наскільки ми

S'O-68

64

ПАМФІЛ ЮРКЕВИЧ

25

маємо в ньому вплив; що воно потрібне нам тільки для розвитку нашої влади в ньому. А засобом для досягнення цього впливу служить красномовство, яке збуджує розум юрби й змушує її діяти відповідно до наших розрахунків. Тому красномовство є справжня політична наука.

Так учив і співбесідник Сократа - Горгій. Платон передусім повстає проти софістичного засобу для досягнення влади — проти красномовства. Якщо красномовство, каже він, лестить юрбі, керує пристрастями й егоїзмом, то воно вже не є політичною наукою; справжнє красномовство не служить людському егоїзму. Між справжнім мовленням і софістичним (вони називають його - політичним мистецтвом) існує така ж різниця, як між кухарем і лікарем, з яких перший подразнює чуттєвість приємними враженнями від їжі, а другий достачає тілу здоров'я. Крім того, це політичне мистецтво має характер догідливий, та аж ніяк не характер влади, і тому воно суперечить основному прагненню софістів, бо для досягнення влади треба пристати до якоїсь панівної партії, пристосуватися до її духу, і вже вона дасть владу і значення в суспільстві. Отож, [красномовство] - неправильний засіб для досягнення влади і навіть не веде до мети.

Таким самим чином Сократ доводить, що і право сильного нікчемне для особи. Припустимо, що право є правом сильного, але цілий народ, держава, суспільство сильніше від особи, окремо взятої, а тому і за правилом сильнішого окрема особа повинна підкорятися сильнішому, тобто державі. Отож, мета нездійсненна, а засоби — ганебні.

Таким чином, держава, як сильніша, має право диктувати окремим членам правила і карати за їх невиконання або за несправедливість. Стосовно останнього - покарання за несправедливість, яка є хворобою душі, то покара для хворої на несправедливість душі набагато корисніша, ніж ліки для хворого тіла. А прагнення позбутися чужої несправедливости за допомогою сили і впливу, не є гаразд, бо не можна позбутися чужої несправедливости шляхом власної несправедливости. З істинного погляду значно краще терпіти, ніж коїти неправду. А софісти, прагнучи зруйнувати гаразд ближнього, змусити його терпіти неправду, не можуть, природно, бути друзями ні людей, ні Бога, бо до всіх // божественних і людських ухвал вони ставляться вороже. А там, де нема дружби і справедливости, там не може бути і суспільства; бо Земля і Небо, люди й боги поєднані поміж собою спільним ладом, згодою і справедливістю. Отже, справедливий громадянин, доручаючи своє

65

ІСТОРІЯ ФІЛОСОФІЇ ПРАВА

життя Богові, має на думці тільки найкраще використання свого часу і найкращу діяльність у державі.

Наприкінці Платон звертає увагу на замогильне життя і закони Одвічної Правди, яка там по смерті буде реалізована. По смерті, тіні всіх без винятку людей з'являються до Міноса, праведного судді. Дуже часто душі громадян, які мали в державі незрівнянний вплив, тут з'являються спотворені неправдою, владолюбством та іншими вадами. Тоді суддя відпроваджує такі душі до Тартару. Частіше за все потрапляють туди тирани, політики й державні люди; тому що, маючи велику владу, вони вживали її на лихо. Дуже небагато з державців потрапляють на острови щасливих.

Вже з цих двох Платонових діалогів видно, що для нього держава є священний предмет, і що її діяльність не є юридична й моральна. Цей священний і моральний характер держави менше виявив себе в третій бесіді Платона під заголовком "Політик".

[В.] "Політик"

Уже сама назва вказує на зміст розмови. Тут Платон прагне показати справжнього політика на противагу сучасним йому політикам-демагогам, вождям черні; їх він зневажає. Вони схожі то на хижих левів і кентаврів, то на ганебних сатирів. Цьому строкатому поріддю тварин треба протиставити справжній образ істинного політика, який цілком відповідав би своєму зразкові або ідеалові.

З цією метою Платон малює часи царювання Кроноса, які становлять первісну епоху; малює ту неймовірно щасливу добу, коли люди жили з богами, мали їх постійно за живих зразків усієї своєї діяльности і внаслідок цього самі були божественними людьми. В цьому щасливому стані не було ні держав, ні шлюбів; людина жила в мирі з силами природи. Але пройшов той щасливий час, світом став правити Юпітер, який полишив Землю і людей на їхню власну волю. З цієї миті починається вороже ставлення сил природи до людини і ворожі стосунки людей між собою. Це ворогування зробило їхнє життя найнещаснішим. Саме в цій боротьбі людей між собою виробилося право; з'явилися держави, керовані царями, тиранами. Досягнувши влади за допомогою несправедливости, володарі держав стали негідними того, щоб сам Божественний духівник жив на Землі й був для них прикладом; однак він і до цього часу править їм за зразок.

Щоб піднятися до розуміння цього ідеалу, треба володіти повною і досконалою мудрістю. І людське щастя знову

66

ПАМФІЛ ЮРКЕВИЧ

буде відновлено, коли Землею правитимуть боги чи бюго-подібні люди. У цих словах Платон звернув увагу на той ідеал, наближатися до якого повинен земний духівник або цар. Якщо таким є призначення земного духівника, то цьо-26 му призначенню і покликанню може відповідати // тільки чоловік, який має досконале знання. А це знання полягає в тому, що політик виховує в собі ідею істини й добра, яку він споглядає в образі Верховного духівника. Але не всякий державець настільки володіє мудрістю, що може споглядати цю ідею в самому її початку. Тому справжнім державцем може бути тільки той, хто вивищиться своєю мудрістю до споглядання ідей істини й добра.

Отже, ось звідки політик повинен брати своє знання і мистецтво урядувати державою; ось що робить його здатним до влади. Тому найдосконалішою державою можна вважати тільки таку, в якій право і влада належать справді знаючим людям. І в цьому випадку не треба звертати увагу на те, законно чи незаконно-тиранічно вони досягли влади, багаті вони чи бідні, чи узгоджені їхні дії з існуючим законом, чи неузгоджені; до всього цього треба ставитися цілком байдуже і звертати увагу тільки на одне, чи досягнув державець досконалого знання істини й добра. Якщо він досягнув цього знання, то в урядуванні державою він не обмежується жодними законними приписами, а йде за своїм індивідуальним поглядом на речі й слухається тільки його, ніскільки не зважаючи на те, приємні чи неприємні його дії підлеглим.

У цьому останньому випадку він чинить подібно до лікаря, який ріже й мучить тіло хворого, аби повернути йому втрачене здоров'я. Тому закон у такій досконалій державі не потрібний. Краще, коли державою урядує жива особа, а не закон; бо закон є мертва, нерухома буква, а мудрий державець носить законодавство в самому собі; й таке законодавство, одвічно живе, ніколи не зазнає хиб, які залежать від його непорушности. Але й те правда, що людський володар не в силах давати накази кожному окремому члену держави осібно; тому писаний закон необхідний і в найкраще влаштованій державі. Тільки ці закони не можуть зв'язувати державця; він може скасовувати їх повністю, або змінювати подібно до того, як не зв'язують лікаря писані настанови, які він дав хворому раніше.

Такий погляд Платона на державу. Знаменно, що для нього писаний закон має цілком випадкове значення і що державець не обмежується жодними формальними законами. Такий погляд може здаватися дивним, бо, вочевидь, розширює владу державців до абсолютної сваволі в способі їх урядування

ІСТОРІЯ ФІЛОСОФІЇ ПРАВА______________________67

державою. Але в цій теорії Платон не хоче і не думає захищати непогамованої сваволі державців, унаслідок якої вони дозволяли б собі всілякі правопорушення; Платон не може припуститися можливости правопорушень з боку мудрих державців; бо для Платона мудрість полягає в знанні, а знання й добро — слова синонімічні; на його погляд, якщо державець оволодіє довершеним знанням, то він уже не може слухатися особистого егоїстичного розрахунку; всіма його діями керуватиме одна ідея — ідея істини й добра. Хай у державі // цілком не буде законів, однак мудрий державець дотримуватиметься їх, бо вся його істота перейнята цією ідеєю.

Здійсненню такої держави, за вченням Платона, перешкоджає тільки одна обставина, а саме: люди не знають ознак, за якими можна було б обрати собі такого державця. Якби люди, що мають у собі дух, здатний до урядування, вирізнялися серед простих людей так само, як матка в цілому рої бджіл, то тоді можна було б улаштувати найдосконалішу державу; але за нинішніх умов вона навряд чи можлива; проте як ідеал вона позитивно можлива. Тому всі існуючі держави Платон розрізняв за ступенем їх гідности -наскільки вони наближалися до їх ідеалу або віддалялися від нього.

Згідно з цим мірилом усі держави він поділяв на два класи: 1) на держави, в яких урядує людина, що не має позитивно повного знання, але обмежує свою діяльність писаними законами; 2) на держави, де урядує сама егоїстична сваволя без закону. В першому випадку маємо справу з відносно досконалою державою, а в другому - з найнедосконалішою. Таким чином, у Платона три форми держави: ідеальна, де верховодить усім притаманна державцеві ідея істини, добра і справедливости; відносно досконала, де державець підкоряється закону, і недосконала, де панує сваволя.

В ідеальній державі, згідно із вченням Платона, не існує поділів; бо там урядує ідея, яка все об'єднує і наближає до досконалости; а поділ існує тільки в державі, де урядує писаний закон і сваволя. Основою поділу він уважає те, чи перебуває влада в руках одного, чи небагатьох, або всіх? Єдиновладдя на основі закону є монархія, а одновладдя на основі сваволі — тиранія; законна влада в руках небагатьох породжує аристократію, а свавільна, незаконна — олігархію; а законна і незаконна влада в руках усього народу творить в обох випадках демократію.

Для визначення ступеня корисности тієї чистої форми урядування Платон наводить такий критерій: чим більше влади зосереджено в руках одного, тим більше влада може зробити і добра, і лиха, зважаючи на те, законний чи незаконний,

68

ПАМФІЛ ЮРКЕВИЧ

або свавільний прийняла вона напрям. І навпаки, чим менше влади зосереджено в руках одного, тим менше ця влада може зробити добра і лиха. Прийнявши цей критерій, Платон говорить, що найдосконалішою формою урядування є монархія, де урядує один. А оскільки ця влада підкоряється закону, то, відповідно, вона може більше за всі інші форми влади зробити добра. А самовладдя на основі сваволі або тиранія є 28 найгірший спосіб урядування, тому що // ця влада робить найбільше лиха, будучи необмежена законом.

За цими двома формами урядування найдосконалішою можна вважати аристократію, а недосконалою — олігархію; бо в досконалій формі поділена між багатьма влада здатна менше зробити лиха, тому вона краща за монархію; а в недосконалій — здатна менше, ніж тиранія, зробити лиха, тому олігархія краща від тиранії. Далі, найнедосконаліша форма урядування із законних — це демократія; а із свавільних форм урядування вона найкраща: бо в першому випадку вона мало робить добра, а в другому — мало робить лиха; отже, демократія гірша від монархії й аристократії, але краща від тиранії та олігархії. Отже, форми урядування стосовно їх корисности стоятимуть в такому порядку: закон - монархія, аристократія, демократія", сваволя - демократія, олігархія, тиранія.

[Г.] "Республіка"

Завдання цієї розмови полягає у викладі того, яким чином організовується держава, що існує для доброчесности і через доброчесність. Цей твір ["Пері по^ллгшс,"] - найвизначніший із творів Платона, і якби були втрачені інші його твори, самого його було б достатньо, аби відтворити головні правничі, політичні й філософські переконання Платона. Приводом для дослідження [...] стало питання про справедливість, найпопулярніше за тодішньої освіти; спочатку йде досить тяжка суперечка співбесідників про визначення справедливости; спроби дати загальне визначення виявляються недостатніми. Тому Сократ обирає інший порядок розмови і хоче краще подивитися на справедливість там, де вона особливо виявляється у великих розмірах, а саме - в державі.

Переходячи від справедливости до держави, Платон прямо пояснює походження держави із потреби співжиття. Співжиття відбувається природним способом; кожна людина окремо не в змозі задовольнити свої потреби, тому люди єднаються, аби допомогти одне одному. Кожна людина має у цій спілці своє особливе значення, завдяки чому й відбувається поділ праці. Оскільки кожен робить краще

ІСТОРІЯ ФІЛОСОФІЇ ПРАВА______________________69

те, до чого покликаний і здатний, то [справедливо], щоб суспільство поділялося на класи й суспільні верстви. Це вчення про суспільство, яке ґрунтується на матеріальних потребах, зустрічає осуд уже в Арістотеля, який говорить, що утворення і походження суспільства повинно мати вищі спонуки, ніж матеріальні. Але поняття Платона, коли він говорить про людину, має ідеальну сторону, з якої випливає матеріальна.

Заняття кожної людини на Землі виявляє найвищу правду й Боже призначення, як це розкрито у "Федрі", де мовиться, що душа, залежно від того, скільки [вона] споглядає на Небі істини, добра й краси, отримує відповідний жереб на Землі й відповідний рід занять. Так, унаслідок цього закону одні обирають поетичну діяльність, інші — політичну; а бідні духом обирають задоволення // фізичних потреб, як 29 наприклад, рільники, ремісники й купці. Звідси видно, що , різні верствові заняття, які відповідають особливим здібностям кожного громадянина, мають для Платона моральний сенс; не матеріальна потреба, а моральне єство людини призначає їй місце в тій чи іншій верстві. Далі кожен може бути вільним тільки в межах притаманної йому чесноти; хто яку має чесноту, той вільний саме в сфері цієї чесноти, і якщо певна чеснота властива певній верстві, то вона вже не є східна каста, а моральна організація.

Але ідеалом, який дає правило для визначення числа і якости верств у державі, є людина, бо держава є людина у великих розмірах. Звернемо ми увагу чи на істотні сторони держави, чи на істотні сторони людини - одержимо три верстви, сукупність яких складає державу. Істотні потреби для спільного життя такі: харчування, захист і урядування; істотна сторона людської душі: чуттєві бажання, сила волі й розум. Отож, у державі необхідно розрізняти три верстви: так у ній [засоби] до існування постачає верства промисловців, рільників і купців; середня верства забезпечує державі захист, це воїни або сторожа; а найвища верства -урядовці - дбає про лад у державі. Дві останні верстви мають винятково громадський характер, а перша верства винятково приватний. Верства промисловців, ремісників і купців не має справи з громадськими заняттями. При цьому характерно, що у своєму творі "Республіка" Платон не займається третьою промисловою верствою; він нічого не каже ні про її організацію, ні про виховання. А чому так?

Тут треба звернутися до метафізики: у пізнанні ми маємо три елементи: емпіричний, математичний та ідеальний; нижча верства відповдає емпіричному елементові; воїни — математичному і урядовці - ідеальному. Тепер культура і

70

ПАМФІЛ ЮРКЕВИЧ

освіта властиві, кажучи точно, тільки двом елементам: математичному та ідеальному, а емпіричний залишається, як він є, без освіти. І верства, що служить представникам цього елементу - робітничий клас, залишається, як він є, без ненатуральної освіти. Цей клас, задовольняючи потреби двох інших класів, насолоджується гараздом, наданим йому, а саме: індивідуальною волею, яка має для нього особливий інтерес. Подавати цей нижчий клас рабами - несправедливо; бо він складався з вільних елінів, а не рабів.

У правильному розподілі трьох верств полягає вся сутність держави як втілення повної справедливости. Всі особливості держави випливають із цього ладу, бо він утілює чотири чесноти: мудрість, хоробрість, помірність і справедливість. Така держава, яка складається у взаємодії чеснот, є людиною великих розмірів або світом малих розмірів; ЗО бо і весь світ складається // з трьох елементів: матеріального, математичного й ідеального. Ідеальний елемент належить царській владі, математичний належить виконавчій владі, а матеріальний належить робітничому класові. Хоч усе інше походить саме по собі з цього ладу, але Платон досліджує засоби, необхідні для здійснення ідеї держави.

Таких засобів два: виховання й інституції.

Виховання — спільна основа усіх звитяг, повинне мати релігійну основу. Доки люди мають неправильне поняття про Бога, вони не можуть утворювати правильного співжиття. Платон вимагав, щоб дітям прищеплювалися думки про Бога правдивіші, ніж ті, які ширяться в народі, завдяки Гомеру й іншим поетам, - тому він нещадно й шпетить їх як розбещувачів народу, і виганяє з держави великого поета Гомера. Адже завдяки поетам діти чують, як боги вдаються до хтивости, як радять коїти лихо, як боги можуть карати чесність і нагороджувати безчесність - усе це розвивати і виховувати неможливо; тому поетичні твори повинні підлягати суворій цензурі.

За цією первинною загальною освітою має йти спеціальне виховання У греків основою виховання є музика й гімнастика. Ці два засоби у Платона мають інше значення, ніж у спартанців, у яких гімнастика лише загартовує тіло й має матеріальний характер - готувати солдатів. А музика [на їх думку], не маючи належного напрямку, розніжує дух і схиляє його до морального безсилля. У Платона мають місце обидва засоби виховання духу: гімнастика робить дух мужнім, а музика - здатним сприймати все чудове. Правильне поєднання цих двох засобів складає основу належного виховання. Є музика, що розслаблює, тому її виганяють з держави, і є аморальна поезія, яка повинна підлягати тій же цензурі; у поезії діти мають черпати все чудове;

ІСТОРІЯ ФІЛОСОФІЇ ПРАВА______________________71

гарні поетичні пісні виховують вдячність богам або міць чесної людини в біді.

За цим основним вихованням іде середнє і вище виховання. Якби було зроблено перехід прямо до вищого виховання, це було б неприродно, так само, якби хтось вийшов з печери після довгого перебування в ній на повне сонячне світло; він не витримав би цього світла і був би засліплений ним. Для поступового переходу від нижчого виховання до вищого необхідно пройти середню освіту, яку набувають через математичні науки. Ці науки відрізняються від емпіричних наук тим, що в них форма переважає над матерією і єдність над чисельністю, їх треба вивчити самі в собі, з ідеального боку, абстрактно, а не як прикладні.

Математика служить необхідним приготуванням до діалектики — науки, яка розкриває в абстрактній формі знання добра. Діалектика містить у собі всю систему істинного знання. Аби бачити, яка важлива діалектична // освіта, треба зна- 31 ти, в який тісний зв'язок ставить Платон філософію і мистецтво державця. Доки філософи не будуть державцями або доки царі не будуть людьми, які люблять філософію, доки філософ і державець не зіллються в одній особі, - доти не можна очікувати кінця суспільним злигодням і злигодням людства.

Отож, правильна і суто філософська освіта необхідна для державців. Період освіти державців надто довгий: уже в дитинстві виховання відбувається через морально-релігійні оповіді, музику й гімнастику. Від 20 років юнак одержує наукову освіту через вивчення математики. Від ЗО років повинен вивчати діалектику, науку про справжній гаразд. Потім упродовж 15 років майбутній державець повинен перебувати у званні полководця, і тільки від 50 років може вступати до верстви державців.

Філософська освіта передбачає музику й гімнастику; ця остання освіта (крім державців) необхідна й воїнам, чеснота звички у яких повинна переважати чесноту знання. Платон ретельно дослідив, які музичні мелодії й тони можна допускати у вихованні, а які ні.

Інституці/і. Вони перебувають у зв'язку з освітою, але Платон займається ними тільки стосовно двох верств, а про третю не говорить. Суть цих інституцій полягає в тому, що громадянин у всі моменти свого життя стає органом держави, і в цьому підпорядкуванні часткового загальному полягає доброчесність життя й міцність державних форм. Уже народження дітей повинно підлягати нагляду держави, яка стежить за тим, щоб було певне число здорових громадян; а вона також визначає час стате-

72

ПАМФІЛ ЮРКЕВИЧ

вих з'єднань, знищує дітей нездалих і викидає зайвих. Усе це особливо стосується верстви воїнів. Платон також хотів, аби ця верства, як і верства державців, займалася виключно своїми обов'язками, своєю суспільною діяльністю; [дружина], сім'я, всі приватні інтереси повинні бути чужими для цих верств; тому дружини мали бути спільними; шлюби з ними укладаються за суворо визначеним законом; діти не повинні знати своїх батьків; їх необхідно віддавати до громадських закладів; вибір звання також залежить від держави.

Нарешті, аби все життя було присвячене виключно державі, у двох верствах знищується приватна власність, — виняток робиться лише для самої третьої верстви. Такому правильному ідеалу відповідає вселюдська родинна любов; якщо батьки не знають своїх дітей, то вони любитимуть усіх; відповідно чинитимуть і діти. Стосовно відносин цієї держави до інших, то вони лишаються у згоді з народним поглядом греків. З варварами можна вести війну, але війна з елінами буде міжусобицею, отже, принаймні, не повинна супроводжуватися спустошенням ворожої країни. Число громадян (1000) суворо визначено законом; будь-якій спробі [його] збільшити слід класти край. //

32            Ось у чому полягає втілення ідеї держави, заснованої

для доброчесности і через доброчесність. Але ще і в цьому

творі "Республіка" зроблена спроба розглянути і обговори

ти недосконалі форми держави.

Досконала держава передбачає повне знання доброчесности державцями; але який не був би досконалий її лад, вона зазнає зрештою руйнування і нищення. Люди із зміною поколінь вироджуються, буває час, коли нема жодної мож-ливости мати державців, які перейнялися б ідеєю добра й освіти, а тому насправді існують і більш чи менш недосконалі держави, які відхиляються від свого ідеалу. Платон означує це постійне відхилення так: якщо в державі бере владу до своїх рук військова верства, тоді збувається тімократія, яка була в Лакедемоні й на Кріті. Елемент влади існує в досконалій державі, але там він має своє певне місце; а тут, у тімократії, він переважає і набуває виняткового значення. Але ця форма не безумовно погана.

Коли здобуває владу промисловий клас, виникає погана форма співжиття, що має різні ступені: більш досконалі й більш недосконалі; вона має стерпний вигляд, коли владу здобуває заможний клас, тобто виникає олігархія; більш нестерпний, коли владу тримає бідний клас - демократія; нестерпно поганий, коли царює егоїзм однієї особи.

Ці форми у Платона перелічено й подано в поступовому

ІСТОРІЯ ФІЛОСОФІЇ ПРАВА______________________73

відхиленні від ідеалу; крайня - найгірша форма урядування -це тиранія; [але] Платон перелічував різні форми урядування вже в діалозі "Політик" і запроваджений там порядок не збігається з висновками "Республіки". Причина цієї різниці полягає в тому, що в "Республіці" Платон не говорить про державу, засновану на законі, бо така держава є штучною заміною ідеальної. Ця держава закону за теорією "Політика" має три форми: монархію, аристократію й демократію. Далі, в "Республіці", форми урядування розрізняються не за кількістю членів, що мають владу, а за внутрішньою властивістю уря-дуючого елементу. Звідси зрозуміло, чому в "Республіці" олігархія ставиться вище демократії, а в "Політикові" демократія вище олігархії. В першому випадку тому, що олігархія більше здатна до освіти, ніж демократія; у другому -тому, що чим більше урядуючих осіб, тим менше вони можуть зробити добра або лиха, залежно від їхньої волі. Ось перелік поганих форм у "Політикові": демократія, олігархія і тиранія, бо чим менше урядуючих осіб, тим більше вони коять лиха; а в "Республіці": олігархія, демократія і тиранія. Про тімократію вперше згадується в "Республіці"; вона, здається, відповідає аристократії "Політика" і взагалі законним формам справедливости, переліченим у "Політикові"; у ній можливі всі форми, з яких Платон виводить види законів держави. //

Висновок про вартість переказаного вчення про державу. 33 Нема нічого важчого, як правильно витлумачити цей найдавніший твір про сутність і лад держави. На перший погляд у ньому можна побачити протилежність до атенського ладу суспільного життя. В Атенах після Пелопонеської війни панувала анархія пристрастей, влада [була] допоміжним знаряддям юрби. З огляду на це лихо, Платон організовує суспільне життя так, аби народ не мав жодного політичного значення і був зайнятий тільки соціальними питаннями. Це призводить до різниці між політичним і соціальним життям. Одна справа політичні стосунки, а інша - соціальні.

Але у Платона ця різниця між політичним і соціальним життям така різка, що вона переходить у скасування одного елементу іншим; де є політичне життя, там нема соціального. Соціальні зв'язки Платон віддає третій верстві, нижчій; так громадянські права, власність, родину і т. п. він віддає третьому класу, а політичні права надає першим двом класам; обидва останні не мають ні власности, ні родини. Таким постає у Платона комунізм. Але його слід відрізняти від сучасного комунізму. Платонів комунізм відрізняється від сучасного тим, що останній заснований на матеріалізмі та егоїстичній меті, аби земні насолоди й достатки були доступні всім. А у Платона комунізм

74

ПАМФІЛ ЮРКЕВИЧ

постає з того, що ці земні достатки не гідні державців і воїнів; вони випливають у нього з необхідносте виділити й розрізнити політичні й соціальні елементи, щоб політичні права належали першим двом класам. А соціальні зв'язки віддано третьому нижчому класу як такому, що не піднявся над чуттєвістю.

Нарешті у Платона держава, якій до вподоби комунізм, тримається і пов'язується дружбою [своїх] членів, суворою ідеєю справедливости й верховною ідеєю доброчесности. Проте ми тут зустрінемося з фактом, що часто повторюється в історії переконань, коли нове вино вливається до старих міхів; міхи розриваються і вино розливається. Саме порівнюючи закони Платонової держави із законами Спарти й Кріту, ми бачимо між ними велику схожість і бачимо, що Платон при побудові своєї республіки мав за зразок Лікургову державу. Головні риси Лікургової конституції: кожен спартанець мав невідчужувані ділянки землі, але більша частина плодів належала суспільству; далі, діти спартанців були дітьми республіки і з малих літ отримували громадське виховання; не характер батька чи матері, а суворий характер республіки відбивався на них; кожний громадянин заступав для дітей місце батька, тому на вулиці міг карати всякого хлопця в разі поганої поведінки останнього.

Хоч дружини належали чоловікам, але вони часто ставали спільними або внаслідок закону, за яким громадянин зобов'язувався поступитися дружиною іншому громадянинові, який хотів мати від неї дітей, або внаслідок розпорядження уряду, який відпускав із табору молодих вояків, щоб через підсилення народження дітей покрити зменшення населення. Взагалі Спарта не допускала вільного розвитку індивідуаль-ности; нагляд держави був постійно суворий; що їсти, що пити, що співати, чим займатися, все це було визначено законом. Цей напівкомунізм приніс пишні плоди. І якщо Спарта, розмірковував Платон, за такого ладу тріумфувала в Греції, то чого треба було очікувати від тієї держави, яка втілила б усі комуністичні форми?

Але таким чином вийшло з учення Платона про державу щось дивне; як у Сократа був мужній дух і потворне пристрасне тіло; так тіло Платонової держави перебувало // у протиборстві з його новим духом. Держава опирається не на форми закону, а на живі ідеї Божества і тому в ній панує сам формалізм. Метою держави є мир, а Платонова держава навпаки, є постійним військовим табором. Помірність є однією із найнеобхідніших чеснот, без яких держава немислима; одначе Платон обіцяє воїнам такі насолоди, які дозволено тільки в країнах гаремів. Звідки пішла така суперечність між духом і його виявом, і чому цього не міг бачити Платон?

ІСТОРІЯ ФІЛОСОФІЇ ПРАВА______________________75

Ця суперечність між ідеєю й формою реалізації має основу в загальному погляді давнього світу на особу; йому були чужі й незбагненні властивості особистого внутрішнього буття. Тільки християнство відкрило, що в особистості людини є особливі сторони, якими вона безпосередньо зв'язана з Богом; відповідно до цього держава кожній окремій особі повинна дати індивідуальне коло, всередині якого кожна людина була б, так би мовити, сама державцем, яким вона є в сім'ї, у договорах і де взагалі ініціатива належить людині та її сваволі; ця ідея була незнайома давньому світові. Тому Платон не міг піднести моральне значення матеріальної праці й святости шлюбу; і як у його метафізиці сутність речі визначена тільки як щось загальне, так і в політичній теорії загальне - все, а індивідуальність - ніщо.

Зовнішня воля у нього повинна сягати настільки, наскільки сягає доброчесність людини, воля виводиться з доброчеснос-ти; чим менше доброчесности, тим менше волі; звідси випливає, що кількість доброчесности визначає зовнішню вільність. "A priori"1 відхиляти принцип не можна, бо якщо не буде співмірности між волею людини та її доброчесністю, то воля буде позитивним лихом для самої ж людини. Платон усвідомлює це, але що jk випливає у нього з поняття про волю й доброчесність?

Заможному дадуть і передадуть, а в незаможного візьмуть і те, що має. Ось суть досконалости й недоскона-лости теорії Платона про державу; в цих теоріях висловлюються ідеї, в яких містяться сподівання нового ладу й сувора ідея справедливости: поділ верств, що відбувається в нових державах.

Три верстви: правителі, воїни і промисловий клас неодмінно присутні в кожній державі як абстрактний її скелет; що Платон усвідомив теоретично, те практично здійснює історія. Далі, релігійний дух, який у Платона проймає державне життя, глибоке усвідомлення зіпсо-ваности людської природи, посилене шукання засобів для її зцілення, віра в силу правди й доброчесности; усі ці риси надають його вченню всесвітньо-історичного значення. Наймення "божественний" Платон, засвоєне античністю, стосується духу та ідей, на яких він хоче утвердити освіту людини і держави. Отці християнської Церкви здебільшого не мали сумніву в тому, що Платон відкривав вищі первини життя, які зближували його з християнством.

'лат. незалежно від досвіду.

76

ПАМФІЛ ЮРКЕВИЧ

[Д.] "Закони"

Після критичної думки про "Республіку" перейдемо до останнього в цьому ряду діалогу - "Закони". Яке його завдання? Співрозмовник Сократа, розмірковуючи про найдосконалішу державу, зауважив одного разу: місто, про яке ти, Сократе, кажеш, існує тільки на словах, а на землі нема такого; Сократ відповів на це: якщо бажаємо [його] бачити, [воно] може існувати. Отож, Пла-тон усвідомлює, що держава, яка існує [для доброчесно-35 сти і через] // доброчесність є ідеал, хоч істинний, та насправді недосяжний.

Усвідомлюючи це, він в останньому творі "Закони" викладає вчення про державу, яке більше наближається до дійсности, хоч і в цьому творі за мету держави ставиться повна доброчесність і головним засобом цього є виховання громадян, яке й робить їх здатними до тієї доброчесности. В "Законах" показано також необхідність для громадян мати правильне поняття про Бога, тому що істинна релігія передбачає інститут моральности; з другого боку, неправильне розуміння релігії псує громадян; саме тому Платон переконує їх вірити у безсмертя духу і в те, що це життя є часткою другого одвічного життя. У всіх цих думках Платон сягає за межі чуттєвого розуміння елінів. Однак весь державний лад тут більше наближається до дійсности, ніж у "Республіці".

Зміст твору: "Дух закону керує державою. В ідеальній державі закон не потрібний; у ній державець є жива мудрість володарів. Особлива сторона закону, внаслідок якої він не дорівнює особистій мудрості державця, полягає в тому, що велить закон. А звеліти можна рабам, а не вільним людям, тому і сам закон треба сформулювати так, щоб його дотримувалися не зі страху перед покарою, а з внутрішнього переконання стосовно важливости мети закону". Згідно з цим Платон подає оригінальний проект законодавства; як цілому законодавству, так і окремим узаконенням повинні передувати вступи, де висловлюється мета, сенс і мотив закону; ці вступи повинні породжувати у громадян переконання в необхідності дотримуватися закону. В громадянах необхідно виробити таким чином почуття законности, за наявности якого докладні узаконення будуть непотрібні. Коли у державі багато законів, то, за Платоном, це погана ознака. Стосовно введення такого нового закону, було б найзручніше, [аби] з цією метою поєднався мудрий чоловік і досі необмежений [тиран], який окрилений [бажанням] гаразду для народу.

ІСТОРІЯ ФІЛОСОФІЇ ПРАВА______________________77

Організація держави. Держава повинна бути континентальна і не прибережна, тому що в останній матеріальні прагнення переважають моральні. Ця територія повинна бути розділена на певні ділянки, відповідно до кількости громадян 5040 [п. ч.] Ця кількість зручно ділиться на багато чисел. Узагалі число громадян визначається її відношенням до території, наскільки вона багата і її відношенням до сусідів, щоб кількість не була мала. Ділянки землі розподіляються сім'ям і переходять у спадщину без поділу. Уряд пильнує, щоб кількість господарів не зростала через відокремлення, тому зайвих мешканців він виселяє в колонії.

При володінні ділянками громадянам забороняється мати срібло й золото, якими може володіти держава, а громадяни повинні задовольнятися тільки державною монетою, яка не має ціни в інших державах. Оскільки рух майна спричиняє нерівність у сумі багатства, то закон повинен протидіяти як крайньому зубожінню, так і крайньому збагаченню. Бідною повинна вважатися людина, яка має ділянку землі від держави, а представником надмірного багатства буде той, чиє майно в чотири рази перевищує наділ держави, тому весь надлишок приватного багатства понад цю міру переходить у державну скарбницю.

Держава приймає іноземців, якщо вони чесно жили певний час.

Держава має рабів, які є приватною власністю господаря, бо громадяни займаються політичними справами, а польові заняття забрали б у них багато часу. Тим часом той, хто дбає про політичні справи, удвоє більше // трудиться, ніж раби на польових і домашніх роботах. До рабів Платон вимагає ставитися згідно з правилами помірности і справедливости. Суворість повинна бути, одначе, не панівним правилом; раб не повинен чути від господаря більше нічого, крім наказів.

Стосовно жінок, то вони зрівнюються з чоловіками в державній сфері, але їх обов'язки не прямі, а опосередковані.

Шлюб повинен бути приписаний державою для кожного, хто досягнув 30-35 років; дівчата зобов'язані виходити заміж від 18 до 20 років. Народження дітей має тривати 10 років, і батьки повинні мати принаймні двох дітей: хлопчика і дівчинку.

Щоб приватне життя перебувало в межах помірности й не суперечило суспільному життю, громадяни повинні мати спільні столи. Хоч виховання є справою родинною, однак воно не віддається сваволі батьків, а повинно провадитися в державному сенсі: які вивчати пісні, які дозволяти забави ~ усе це узаконено державою. Виховання, супротивне ду-

6 O 68

78

ПАМФІЛ ЮРКЕВИЧ

37

хові закону, не дозволялося; гімнастикою належало займатися і дівчатам. Музика не повинна була розслаблювати; математична освіта становила вінець виховання.

Коли Платон учить у "Республіці", що верховна влада повинна належати мудрим, то тут він вважає необхідною таку форму, яка містила б у собі монархічний і демократичний елементи, адже метою держави є воля і лад; демократія - представник волі, а монархія - ладу. Коли ці форми поєднуються гармонійно, то вони задовольняють усі способи урядування, а кожна форма окремо недостатня, сама монархія веде до деспотизму, сама демократія - до анархії, як у елінів.

Платон ясно висловлює ту думку, що безперечна влада, надана одній людині, є неприродна, бо людина має обмежені можливості, і така влада їй не під силу. Ось основи Платонової конституції. Взагалі в давнину великі уми зупинялися на одній із двох форм влади: або на урядуванні аристократії розуму й доброчесности, або на змішаній владі. Але якщо запровадження цієї останньої форми і в наш час викликає великі труднощі, то не дивно, що й засоби для досягнення цієї мети, на які звертає увагу Пла-тон, є вищою мірою недостатні.

Влада повинна покладатися на кращих чоловіків; надзвичайно штучним є вибір для цієї мети громадян кількістю 37, віком від 50 до 70 років. Поруч із верховною владою, яка постає таким чином, стоїть рада, члени якої обираються з усіх громадян у кількості 360, які поділяються на 12 частин; кожна частина протягом місяця ретельно спостерігає за всім, що робиться в державі, в царині громадській і приватній.

Є ще в "Законах" цілком нове для науки. Платон розкриває ідею кримінального права. В ідеальній державі не потрібні ані кримінальні закони, ані покарання, бо там передбачаються найдосвідченіші державці й найдосконаліші громадяни. А тут, де панують закони, де домінують звичаї людей, тут потрібні кримінальне право і покара. Але ми знаємо, що за Платоном доброчесність є знання і тому ніхто за ним не буває несправедливий; несправедливість коїться через незнання. Тому Платон спрямовує покару до майбутнього, а не до минулого. Якби спрямовувати це до минулого, то воно було б явищем лихого серця, бо що зроблено, того повернути не можна.

Покара стосується майбутнього, аби злочинець, зазнавши покари, наперед не коїв би лиха. Цю теорію Платон розвивав і раніше в розмові "Горгій", де покара визнавалася [як ефективний засіб] проти злочинця. Платон розрізняє, зокрема, [...] // те, [що] відвертає злочинця від лиха; він зазначає, що нема значен-

ІСТОРІЯ ФІЛОСОФІЇ ПРАВА______________________79

ня, чим досягнути цієї мети, покарою чи умовлянням. Коли злочин карається з метою відверто виправити інших, тоді інші громадяни бачать покару і самі не коять злочинів (це система залякування). Коли злочинець невиправний, то смертна кара очищає суспільство від лиха.