КЛІМАТ І ГЕОГРАФІЧНІ УМОВИ

У цілому світі немає країни, де на такому малому просторі, як у Греції, було б дано так близько одне проти одного і в зв'язку так звана єдність у різноманітності й різноманітність у єдності властивостей і форм природи. Цій різноманітності природи і зобов'язаний грек своїми своєрідними формами життя і своєю самодіяльністю. Світла синява неба навіювала йому ідею етеру як божественного елемента, що вносить лад у елементи земні. Сусідство гір і долин викликало різні враження: з одного боку, атмосфера долин здавалася пройнятою пекучим сонячним промінням; з другого — в горах панували грім і блискавка.

Усвідомлення цих протилежностей спричинилася до створення відповідних алегорій. Усі найславетніші міти елінського народу несуть на собі відбиток природи. Природний погляд загалом бачив близькість богів, напр[иклад], у наближенні сонця; коли сонце віддалялося, то це означало, що боги гнівалися і йшли. У першому випадку наставала мить щастя й радости, людина // прославляла богів у іграх і святах, в 45 останньому — мить страждань, і людина вдавалася до каяття.

278

ПАМФІЛ ЮРКЕВИЧ

Але знаменним тут є те, як грецький ґеній виявився в цьому відношенні протилежним до азійського або східного.

На сході літо набувало вигляду грубих форм пишноти. Відповідно до цього ми бачили й грубі форми азійських свят: храми були збіговиськом розпусти і т. ін. З початком зими, коли боги відходили, груба воля переходила в брутальні форми каяття: з'являлися ті, що здійснювали самокатування, оскоплення і т. п. Такі ж сцени зовсім по-іншому бачив грек. Він співав перед своїми богами, коли вони з'являлися, прикрашав себе вінком, він відчував драматизм, створив художній світ.

У Греції немає й сліду тих брутальних форм, на які ми натрапляємо на Сході. Тут як форми волі мали відбиток поезії й симпатичного колориту, так і форми каяття набували такого ж відтінку: тут немає катування, немає скопців. Природний світогляд грецького народу визначався протилежністю, розмаїттям кліматичних умов. Протилежність материка, як обмеженого у своїх обрисах, і моря, що сягає в далину виднокола, навела на ідею про кінечне й безкінечне. Протилежність клімату, ґрунту, материка й моря не дозволяли рухливому духові греків зупинитися на одноманітній, однобічній діяльності й замкнутися у монотонному світі споглядань.

У всіх формах свого побуту грек виявив ту ж різноманітність, яка існувала і в природі. Гористі місцини сприяли полюванню й скотарству, в низинах розвивалося хліборобство, вирощувався виноград; близькість моря спонукала до мореплавства. Так же само не могла встановитися й одноманітна політична форма життя елінів. Протилежності були надто різкими, через що в елінів не могла витворитися одноманітна форма політичного життя. Всі кліматичні й географічні умови Греції були школою, в якій формувалися переконання еліна, його світогляд.

Зазвичай, коли народ ще не має твердих переконань, він при першому пробудженні морального життя, ще багато в дечому підкоряється впливові природи й навпаки. Так, ми бачимо, що турки зайняли ту ж саму країну, де розвинулося таке багате розмаїте життя греків, і, одначе, ніякої різноманітности у турків ми не зустрічаємо. Чому? Бо вони прийшли сюди з фатальними, цілком сформованими переконаннями. Вони вже мали релігію, яка пустила глибокі корені в їх життя, мали родину, державу. Все це склалося в них не під впливом грецької природи.

Тим часом грецький побут увесь склався цілком під впливом природи Греції й через це він такий різноманітний.

Фізичні умови, що не сприяли ні утвердженню в житті

ІСТОРІЯ ФІЛОСОФІЇ ПРАВА_____________________279

елінів вузькости погляду, ні монотонности державного життя, визначили сутність і дух грецької теогонії. На Сході // божа істота визначалася за елементами зовнішньої натури, 46 у Греції — за людськими елементами. Індієць для зображення, наприклад, мудрости Брами малював його з головою слона, для зображення нищівної сили Вішну він наділяв його численними іклами, зубами й лапами. А грек, запозичуючи елементи не від зовнішньої природи, а від людини, уявляє Аполона людиною осяйною, як сонце. Так, згідно з уявленням грека, мудрість - світла, її культ він зобразив у сонці, подібному до людини.

Антропоморфізм становить вищу форму грецької теогонії, грецького світогляду. Другою формою цього світогляду є міто-логія, яка засвідчує, що елін по-іншому ставився до природи, ніж східна людина. Елін із глибокою симпатією ставився до зовнішньої природи, тим часом як східна людина бачила в землі найнещаснішу частину світу, в яку вона поміщена, як у країну вигнання і страждань. Зазначена риса ставлення греків до природи відобразилася й у їхній мітології.

Мітологія греків — це світла, глибока поезія природи. Залежно від ступеня освіти, таємницю нашого буття нам розкриває або рух зовнішньої природи, або ж загадку природного буття людина пояснює на основі спостережень за своїми рухами; то природа каже нам — хто ми і навіщо живемо, то людина пояснює буття природи з її призначення слугувати людині. Такої думки дотримувався елін. Грецька мітологія є найвищим продуктом елінського ґенія, схильного людські рухи використовувати для пояснення буття природи. Людина — зрозуміла для еліна; тому в ній він і знаходить ключ до природи.

Тому всю гру зовнішніх явищ елін відчував як гармонію з внутрішніми сердечними рухами людини — радістю, тугою, любов'ю, стражданнями. Він скрізь відчував єство людини; в усіх явищах він бачив лише це єство. Достатньо було йому побачити морські хвилі, як він одразу ж уявляв собі сторукого титана Бріарея. В тихому шелесті листя елін чув шепотіння Дріад; у дзюрчанні струмка він чув сміх німф. Такого світла і ясности у спогляданні не демонструє жоден народ, крім грецького.

Тут мітологія не справляла на людину такого гнітючого впливу, як на Сході. "Людство, — каже Шелінґ, - не має ідеї, яка не знайшла б у мітології свого вищого, кращого образу". Мітологія - це мова ідей. Усі мусили створити цю мову вищих людських образів. Тому природною виглядає поетичність розвитку елінського народу. І справді, ми бачимо, що поезія була могутнім рушієм народної освіти елінів,

280

ПАМФІЛ ЮРКЕВИЧ

а грецьких поетів можна порівняти з іудейськими пророками. Допоки освіта була поетичною, вона була і потужною, і тримала на висоті моральне життя греків.

Проте, все змінилося в епоху, коли з'явилися різні нау-47 кові системи. Софісти були резонерами, риторами і // в руйнівний спосіб діяли на моральне життя. Про поезію не можна розмірковувати як про щось випадкове в історії розвитку людства.

Прихильне ставлення до природи найбільше виявилося в національному переконанні елінів, згідно з яким природа не ворожа людині, як чужа їй сила, не байдужа, як механічна, але вона поставлена у допоміжні до неї відношення, спрятливі для її особистих цілей, для її розвитку в галузі наук, мистецтв, політики і т. п. Це — так званий оптимізм елінів, що протистоїть східному песимізму. Його сутність відобразилася у давньому грецькому міті про поділ космосу богами. Боги так поділили його між собою, що Зевс узяв собі небо, Нептун — море, а Плутон — тартар. А землю вони задля спільної про неї турботи й догляду не включили в розподіл. Земля, в такий спосіб, стала предметом особливого піклування богів. Отже, на землі божественне провидіння виставляє дари у великій кількості.

Для східної людини земля є долиною плачу й страждань, де зібралося докупи все нікчемне й недосконале. Звідси східна людина мала світле уявлення про потойбічне життя і жадала його, аби позбутися земних мук. На відміну від неї елін вважав землю місцем зосередження всього досконалого, корисного і прекрасого, що тільки є на світі. Тому його уявлення про потойбічне життя було безрадісне. У Гомера Ахі-лес каже: я скорше погодився б бути наймитом на землі, аніж царем в Аїді.

Якою близькою до природи була людина, такими ж недалекими від неї були й елінські боги. Вони були у найближчих родинних зв'язках з елінами. Посередниками між ними були герої й напівбоги — діти від богів-батьків і людських матерів. Цих посередників греки зображували як визволителів людства, як рятівників елінів від ворогів, які знищили потвор і вивели їх із дикого стану. Герої Геракл, Тезей, Персей та ін. — засновники культу елінів, творці їх становища серед людства. Через них світ богів ставав реальним світом грецької історії.

Ідея обраного народу наявна в усіх народів, але вона, за винятком іудеїв і греків, визначається вузько. Так, індійці -брамаїди, кшатрії й вайші вважали себе відродженими. Але в якому сенсі вони вважали себе такими? Історія показує, що вони вважали себе такими стосовно до паріїв. Погляд на

ІСТОРІЯ ФІЛОСОФІЇ ПРАВА_____________________281

обраність народу очевидно вузький. Народ майже нічого не знає про свою минулу історію. Навпаки, ізраїльтяни, в яких ідея обраного народу розумілася широко, ясно усвідомлювали своє минуле життя до тих часів, коли їх застає історія. Так само усвідомлювали свою попередню історію й греки.

Елін розрізняв у своїй історії три епохи і зазначив це вказівкою на три божества, які по черзі володіли Дельфійським храмом. // Спочатку він належав Геї, потім - Теміді, 48 нарешті — Аполонові. В цьому міті — вся історія елінського народу. Спочатку шанували богиню землі - Гею (ft] - земля). Це означає, що спочатку народ займався хліборобством, добував із землі продукти, що їх і шанував у Геї. Елін був підпорядкований силам природи і, як східна людина, бачив у ній своє божество. Згодом, каже міт, Гея поступилася місцем Теміді - богині правди і громадського ладу.

Це означає, що Дельфійський храм став центром політичного життя; натуральний побут замінено, і владою богині встановлюється межа між справедливістю й несправедливістю. Це - епоха суто громадського утворення на відміну від напівдикого стану. Цю епоху застає історія. Справді, був час, коли Дельфи правили Грецією. Через розрізненість елінсь-ких племен політичну єдність могли вміло підтримувати оракули; а оракулами були великі політики — жерці, які диктували принципи єдности й гармонії з такою ж метою, як у середні віки - Папи.

Одначе елінський розум не зупинився на тій думці, що вище божество є правом; якби було так, то ми не мали б від греків більше того, що ми маємо від китайців; ми не мали б дивовижних явищ прогресу наук, мистецтв, політики. Згідно з переказом, Елада віддала Дельфійський храм Аполонові. Що таке Аполон? Це - сонце людського духу, людської історії. Це - бог світла істини, освіти. Відомо, що поки панував культ Аполона, грецьке життя розвивалося відповідно до свого шляхетного типу, типу аристократичного, і що культ Аполона підтримувався насамперед там, де владарювала аристократія. Аполон був богом мистецтв і наук, він — джерело просвітницької сили, культури і проґресу.

Завдяки цьому мітові ми можемо зробити висновок про те, що греки дійшли до філософії юридичного життя, яка виходила не з переказів або випадкових авторитетів, а мала служити Аполонові, тобто право повинно було виходити з розуму, з науки. Отже, Аполон — представник аристократичного культу. В пізніші часи його місце починає посідати бог Діонісій — представник менш шляхетних верств народу, демосу, що не має такої величі, як Аполон. Змістом його свят є селянські ігри; він репрезентує Вакха. В цьому культі

282

ПАМФІЛ ЮРКЕВИЧ

виступає протилежність аристократії й демосу в нашому розумінні, де все старе уявляється лихом. Пітагор намагався повстати проти цього, очистити елінський побут і відновити культ Аполона.

Згідно з цим поглядом на моменти історії народу, грек дивовижно розумів також історію окремої людини. Відповідно до світогляду грека, людина, аби досягти загальнолюдського значення, повинна перебувати під опікою Гермеса, Ате-ни й Аполона. Гермес - бог індивідуальних сил, індивідуаль-49 ної досконалости; // це - бог, який обдаровує красномовністю, розумовою й тілесною вправністю, його присутність на Олімпійських іграх, а також на гімнастичнах тренуваннях підтримує еліна, сприяє швидкості його рухів. Одначе шанувати тільки цього бога недостатньо; людині потрібні ще й державні досконалості, їх зачинателькою є Атена. їй притаманні дві речі - мудрість і сила. Це означає, що громадянське буття засновується на мудрості й здатності захищати його силою. Але це відповідає тій епосі елінської історії, коли Дельфійський храм перебував у володінні Теміди.

Третє божество — Аполон, дарує елінові можливість через науку, знання, освіту піднятися над вузькими формами громадянського життя. Аполон - джерело культури, загальнолюдського розвитку.

У цих трьох мітах чітко відобразилося усвідомлення елі-ном свого життя, свого призначення. Це ясне усвідомлення виступає і в тому імені, яким елін назвав людину. Нині філологія дійшла висновку, що той сенс, якого певний народ надає слову "людина", визначає всеісторичне призначення цього народу. В цьому слові народ виявляє характеристичну рису свого духу і потім розвивається в тих напрямах, які йому диктують якості, що він їх у цьому слові вперше вловив. Індієць, наприклад, назвав людину словом "man" (латинське "mens") — істотою мислячою, споглядальною на відміну від енергійної, активної. І справді, вся історія індійців відзначена чистими спогляданнями, філософськими прагненнями дошукуватися сутности речей і абсолютною пасивністю, неспроможністю до діяльности.

Грек називає людину "ссѵфрgotos" — свгтлоликою істотою. Тварини не мають світлого обличчя, лише людина є істотою, яка має світлий образ. Усе грецьке життя — міто-логія, мистецтво, релігія — реалізує цей тип людини як істоти світлоликої. Гомер описує події спокійно, меланхолійно і його незворушний світлий погляд на світ не хвилюють печальні явища життя. В державній формі елінів, як і скрізь, також проступає ця риса світлого духу.

Імовірно, римляни також, назвавши людину "homo" (від

283

ІСТОРІЯ ФІЛОСОФІЇ ПРАВА

50

"humus" — земля), розуміли під цим істоту, яка твердо спирається на землю, і в цій ідеї стійкого існування, заснованого на силі м'язів, виявилася вся їхня національна політика, що полягала у незламності волі, в прагненні досягти земних цілей, у дотримуванні законів дисципліни — звідси військові подвиги і вільності як необхідна потреба існування і найвищий гаразд.

Підґрунтя того, чому народ є такий влучний у назві людини особливо значущим словом, лежить у нашому неперервному спостереженні себе у внутрішньому досвіді; самопізнання - акт неперервний. Тут ми добре помічаємо, що в нас переважає. Ось чому на питання — що таке людина — ми відповідаємо тим, що в нас переважає, яка сутність духу відбивається на нашій діяльності. //В ідеї світлоликої істоти грек зазначив відмінність людини від тварини та її високе призначення. Ще більше ця відмінність виявляється у міті про створення людини.

Зміст цього міту такий: коли виникли видимі боги або світила, вони створили смертну людину й інших тварин із землі й вогню та доручили Прометею й Епіметею наділити їх відповідними достатками й силами. Одначе Епіметей, умовивши свого брата Прометея дозволити йому самому зробити цю справу, витратив усі дари природи на тварин, нічого не залишивши людині. Прометей побачив цю несправедливість тоді, коли вона вже здійснилася, і з метою її виправлення викрав з неба вогонь і мистецтва богині Атени й дав їх людям. Не залишився осторонь також і Зевс, який через Гермеса наділив людей моральною й політичною мудрістю. Сенс міту полягає в тому, що боги наділили людей мудрістю як засобом самозахисту.

І справді, контраст настільки вражаючий, що впадає в око: тваринам не бракує матеріальних сил - у них є роги, копита, луска, жало; а організм людини зовсім позбавлений цих ознак. Звідси випливає така відмінність: оскільки право тварин на своє існування ґрунтується на матеріальних силах, то наскільки вистачає цих сил, настільки сягає й право. А людина, позбавлена будь-якого тілесного знаряддя, шукає основу свого права в моральних потенціях, у моральній гідності. В людини є одне надійне знаряддя — її інтелектуальна здатність, і ось тому завдяки мистецтву вогню й мудрости вона має перевагу над нерозумними істотами.

Отже, весь міт можна звести до таких думок: самостійність людини потребує розвитку вищих сил; задля її досягнення людина повинна володіти мистецтвом вогню і спиратися на політичну мудрість. Третя думка полягає в тому, що боги могли створити з матеріальних елементів усе: лева,

1

284

ПАМФІЛ ЮРКЕВИЧ

тигра і т. ін., але не людську особистість. Егаметей витратив на тварин усі статки природи; це означає, що в природі немає елементів, із комбінування яких можна було створити щось подібне до людської особистости.

Як у формах життя й побуту елін не міг поринути в монотонний розвиток, так і в історії розвитку елінської держави ми бачимо постійну зміну форм, підпорядковану певним законам. В історії немає народу, подібного до греків, де була б така швидка зміна форм політичного життя. За цих змін постає питання про джерело права. Спочатку елін думав, що джерело права походить від влади позаземної — від царів — синів Зевса. Тому спочатку формою політичного життя елінів була царська форма, монархічна. Лише царі мали повноваження давати вказівки щодо права.

Другий момент полягає в переконанні, що право має 51 своє джерело // в гідності. Звідси, від царської, монархічної форми політичного життя елін перейшов до форми аристократичної. Нарешті, у третю епоху реформи йдуть, виходячи з переконання, що політична мудрість є набутком не вузького кола, а всіх людей, адже будь-хто може розмірковувати про те, що корисне й що шкідливе; тому аристократична форма змінюється пануванням демократичної форми. У Гомера держава була царською. З часом громадянин, прислуговуючи порадою й силою цій державі, відчув за собою право шукати участи в царській владі. Ця аристократична форма поступилася місцем демократії, коли весь народ усвідомив, що все, що давало владу цареві й аристократії, належить і йому.

При цьому переході від аристократичного державного ладу грецький світ демонструє хитання між тиранами й демагогами. Зазвичай, демос добував собі найвищі права, спираючись на аристократів, які зналися на мистецтві царювати, одначе ці, звісно, прагнули досягти своїх особистих цілей, і ось поряд з демосом з'являються тирани. Потім народ скидав їх і здобував свої широкі права. Демократія відкриває останню форму життя греків, що є їхньою плоттю й кров'ю. Одначе, задля уникнення непорозумінь треба пам'ятати, що грецький народ в усіх формах свого побуту був аристократичний, бо ні в більшості, ні в меншості не репрезентував того, що ми розуміємо під словом "народ" — ремісницький, промисловий, хліборобський і т. п. суспільний стан. Там був особливий клас працівників, що в нас називається народом. Там народ складався з вільного, без постійного заняття, класу громадян.

Цей аристократичний дух ні в чому так не виявив себе, як у понятті про право, в релігійному уявленні про справедливість і закон. Фр. Росульяр каже: "поняття про право,

ІСТОРІЯ ФІЛОСОФІЇ ПРАВА_____________________285

оскільки воно приписується приватній особі, не зустрічається в греків, принаймні в науці". Це підтверджується філологією. Всі відповідні, подібні ідеї є, але поняття права приватної особи немає. Ідея права в тому сенсі, як її формулювали римські юристи і як її розуміємо ми, не зустрічається у греків, невідома їм. І все ж цей народ розвинув, опрацював блискучу культуру. Візьміть аналогію: коли римляни дійшли до ідеї права, яке вони визначили словом "ius", "iustitia", то вони вважали за необхідне обмежити це поняття "aequitas"1. Рим, виробивши "ius", погребував такої ідеї, яка б або обмежувала, або доповнювала, або знищувала поняття "ius".

У греків замість "ius", "iustitia" панували дві ідеї: найдавніша, що встановилась ще в мітичному світогляді ідея "vouos"2 (номос). Згодом - в історичний період - ідея справедливости "то SiKOCiov" (то дікайон). Обидві ідеї характеристичні для розуміння як життя елінів, так і їхньої філософії. Немезіда, від "vouos", - означає розділяти, розкладати на частки. Часто поети кажуть, що Немезіда карає. Одначе первісне в ідеї Немезіди // містилося щось краще ніж по- 52 карання. Немезіда розділяє навпіл... І радощі й горе. Ця ідея в подвійному сенсі впливала на розвиток елінського побуту. Питається, хто все ділить навпіл? Друзі. Для друзів — усе навпіл. Ось що містилося в ідеї Немезіди.

Звідси ідея дружби для еліна становить те, з чого має утворитися держава. Нічого живого не вийде, допоки не виникне об'єднання людей, засноване на дружбі. Дружба істотно необхідна для існування держави (Пітагор, Платон). Це — перше значення Немезіди. Що таке "vouos"? Це — норма для поділу навпіл. Виходячи з одного джерела, "vouos" передбачає, що громадяни мають однакову частку і радощів, і страждань. Що ж тоді дивного в тому, що ґеній Арістотеля, аналізуючи ідею справедливости, всюди вносить ідею рівности. Друга вказівка, яку ми маємо в понятті Немезіди — міститься у вислові давніх: "остерігайся крайнощів, Немезіда близько".

Крайнощі можливі подвійні — або надто багато, або надто мало. Ці крайнощі однаково відкриваються у стражданнях, насолодах, вимогах, праві, що людина повинна робити, що терпіти в усьому своєму житті й діяльності. І ось закон - "остерігайся крайнощів, Немезіда близько". Постає поняття міри, пропорційности й гармонії як такого ідеалу, до якого має прагнути життя людини й держави. Поняття про гармонію й пропорційність таке притаманне грецькій державі, як і поняття закону в значенні поділу навпіл.

Ілат. - рівність, рівність перед законом. 2давньогр. - закон, звичай, правило.

19 0-68

286

ПАМФІЛ ЮРКЕВИЧ

Ми, вважаючи наші прагнення нечистими, хочемо позбутися їх, щоб цілком поринути в шляхетні поривання; виникає крайність. Не так державне й приватне життя розумів елін. Лихо, згідно з його віруванням, постає не від прагнень, а від крайнощів, коли немає гармонії в бажаннях, прагненнях. Звідси, з поняття про Немезіду, виникає поняття про державу, що вона не є, наприклад, республікою, а повинна бути носієм усіх людських прагнень. У нас, приміром, держава має абстрактно-логічну форму. А для еліна вона має бути не лише розумною, а й художньою.

Переходимо до розуміння "то бікаюѵ". Поняття "то бікоаоѵ" аж ніяк не відповідає латинському "ius", нашому — право, французькому — "droit". Словом "то 5ішіоѵ" греки означили те становище людини, яке спричиняється сукупністю цілого (держави, родини), для довершеної з ним гармонії, і яке визначає ту честь "тіііті"1, яку належить отримати людині за її заслуги перед цим цілим. Скрізь у простих народів перше усвідомлення справедливости виникає у формі помсти. Сутність помсти полягає не в поновленні гармонії життя, а в заподіянні страждань іншому за завдану ним несправедливість.

Ця ідея помсти заперечується поняттям "то 8ІКШ.ОѴ'. У греків ідея права повністю зливається з ідеєю чести, "тІ(ІТ|" і 53 там, де ми говоримо // про право, грек говорить про честь. Здобути, порушити право для нього означало здобути й порушити честь — 'Ti(J-Ti". Це дуже яскраво виявилося в оповіді Гомера про суперечку між Ахілом і Агамемноном. Агамемнон привласнив собі здобич Ахіла; по-нашому — це порушення права Ахіла; а на думку греків - це образа його чести. Розгніваний Ахіл кличе свою матір — богиню Тетіду і просить її, аби вона намовила Зевса помститися за нього, доки не буде поновлено його честь. Але прохання Тетіди про помсту зросло до ідеї справедливости й богиня просить Зевса такою мірою покарати ахеян, якою потрібно для того, щоб примусити їх пошанувати Ахіла, тобто поновити його право, яке порушив Агамемнон.

У законодавстві Солона замість слова право вживається 'Ti(ITi", замість позбавлення права "crania" - безчестя. Позбавлення права є "аті|іщ", якої зазнає той, хто не відвідує форуму, не приходить на площу для обговорення громадських справ. Ця особливість, із якою греки вживали слово "пал", позначилася і на науковому опрацюванні. Оскільки "то SiKoaov" визначало особисту честь людини, що дається їй як винагорода за заслуги перед державою, то в цьому сенсі "то бікаюѵ" було висловлено як ідею найпроґресивнішу на

1давнъогр. ~ честь, винагорода, відплата, помста.

ІСТОРІЯ ФІЛОСОФІЇ ПРАВА_____________________287

противагу консервативному "ius", права. Пояснімо сказане про "to бікаюѵ".

1. "То бікшоѵ" як прогресивна ідея ніколи не мала формального вираження. Становище й відносини громадян не визначалися тим масштабом, що його було б заздалегідь встановлено писаним правом. Це означало б обмежити життя й розвиток культури, б» немає жодної можливости висловити в кодексі життя в його перебігу. В історії грецького народу спостерігається глибока несхильність до писаного права. В принципі греки від нього не відверталися, але як народ мистецький, здатний до вільної творчости, вони були певні у своїй спроможності сформувати таке суспільне утворення і витворити таку моральність, якими вони були б за наявности права. Письмо греки називали фінікійськими знаками, і воно не викликало в них жодної поваги.

Критика поетичних творів відбувалася на Олімпійських іграх, і гомеричні рапсодії, не міняючись і не псуючись, довго жили в живому світогляді народу, досягнувши завдяки цьому дивовижного опрацювання.

2. "То бікоаоѵ" означало не індиферентні за своєю суттю види права, а право, що обумовлюється заслугою, гідністю громадянина. Є певні права, джерело яких перебуває поза межами будь-яких заслуг людини, що не містять у собі жодного морального елементу, - наприклад, облігаційне право. Грек не високо ставив такі права. Згідно з його розумінням, право тотожне гідності особи, а що не свідчить про гідність, те несправедливе, ганебне, притаманне лише варварам. Як мітичні юнаки - Геракл, Тезей, // Ясон та ін., щоб здобути 54 високе становище, повинні були відзначатися в боротьбі з потворами й кентаврами, так і громадянин, аби отримати певні права, певну гідність, мусив показати свою заслугу перед суспільством. Усі ці особливості випливають із того, що ідея права у греків була суттєво проґресивна. Із властивого грекам поняття про справедливість як про честь і гідність випливають такі наслідки:

1. Якщо на Сході особа є матерією держави, необхідною для створення її сили, то в Греції вона має значення як її знаряддя і як її гармонійна частина. Такий погляд на особу розвинуто в Лікурга (Спарта) й Солона (Атени) в їх законодавствах. Останні хоч і відмінні між собою в окремих формах, одначе схожі щодо загального духу. Законодавство Лікурга завжди розглядає громадянина як знаряддя держави, і тому він мусить мати права. Це законодавство засвідчує, що спартанська держава розбудовується не якоюсь зовнішньою силою, не на підставі, наприклад, переказу, авторитету влади, а самими спартанцями. Такий же погляд на особу ми

19*0-68

288

ПАМФІЛ ЮРКЕВИЧ

бачимо і в аттичних державах, що їх репрезентують Атени Законодавство Солона вимагає, аби кожен громадянин брав участь у народних зборах, у разі політичних незгод неодмінно належав до якоїсь політичної партії, - себто, кожен повинен мати свої політичні переконання. В іншому випадку громадянин зазнавав "сеті(да". Чому це так? Тому, що кожен громадянин визнавався знаряддям держави, її гармонійною частинкою. Поза цим відношенням діяльність громадянина не мала гідности ("сгаиш"). Цей погляд на становище людини в державі був пов'язаний із переконанням, що політична мудрість притаманна кожному громадянинові й що сукупність розумових і моральних сил громадян необхідна для процвітання й розвитку держави.

Таким чином, у Греції особа цілком належала державі, охоплювалася нею до знищення вільности приватної діяль-ности; але зовсім не в тому сенсі, як це було на Сході. У східній державі громадянин є матерією, з якої держава створює свою силу. А грецький громадянин не охоплювався державою як явище субстанцією — держава була гідним об'єктом його багатоманітної діяльности. Звідси зрозуміла, з одного боку, глибина політичного погляду, з іншого — вузькість так званого приватного права.

2. У житті греків немає такої форми, де ми не отримали б зразка.

Чому ж цивільне право і особливо — облігаційне, не отримало розвитку в греків? Це пояснюється тим, що в сфері приватного права наші права організуються не за принципами чести й гідности (напр, вексель). Для грека ці права видавалися такими незначними, що він не затримував на них 55 своєї уваги. Чому цей поділ права // на "ius publicum"1 і "ius privatum"2, який зробили римляни, не міг здійснитися ні в грецькій філософії, ні в житті грецького народу? Але "то бікоаоѵ" держави репрезентує єдність усіх інтересів. Не можна сказати, що одні інтереси приватні, а інші — публічні. Хіба є такі інтереси, які не мали б значення для особи й держави? Немає державного акту, що не був би джерелом гаразду для приватної особи і навпаки. Це ясно усвідомлював грек і тому не міг розділити "ius publicum" і "ius privatum".

3. На ґрунті громадянському "то бікоаоѵ" означало просто зразок, зразкову діяльність, [у якій] відношення споглядаються не такими, якими вони є, а такими, якими вони мають бути. Змістом цього зразка слугувала культура й така людяність, у якій усі сили духу перебували у гармонії й

'лат. — публічне право. 2лат. - приватне право.

289

ІСТОРІЯ ФІЛОСОФІЇ ПРАВА

утворювали одне ціле. Тому держава розглядається у греків як людина великого розміру. На сутність держави елін дивився як на сутність людини. Уявляючи людину, яка розвиває свої моральні, естетичні сили так, що вони допомагають одна одній, Платон сказав: "це означає, що людина повинна побудувати всередині себе державу". Те, що називається зовнішньою державою, є рефлексом того, що людина створила всередині себе. Вивчатимемо державу — вивчатимемо людину і навпаки.

Можливо, ідея античної держави, яку ми з'ясували, виходячи з розвитку досі зробленого, постане перед нами в усій своїй повноті, тоді ми зіставимо погляд на державу світу античного, середньовічного й нашого. Девіз кожного з них такий: в античному світі позитивним у державі був громадянин, а терміном - людина; в середньовічному світі навпаки: позитивне — людина, а громадянин — термін. Нова (Вест-фальська) епоха пізнала супречність між ідеєю людини й громадянина, — суперечність із рішучими спробами її примирити, - і ось пояснення революцій і переворотів, що хвилювали і хвилюють наш час.

Розкриємо докладніше кожен із цих поглядів. Як не відрізнялися форми держави у стародавньому світі, одначе її характер завжди був той самий. Погляд давньої людини на сутність держави завжди був однаковий у науці, в усіх філософів, адже він обумовлювався загальним поглядом людини на світ.

Дивне, навіть смішне й необґрунтоване бачення держави ми зустрічаємо у філософів. У цьому баченні 1) помічається брак глибокого розуміння вищого, духовного значення людини як вільної, самостійної особистости. Як божество було обмежене "fatum"'oM, так ним же в усьому своєму житті визначалася й людина. Філософи уявляють людину не як людську особистість, а як уміщений у свою виняткову форму позитивний, обмежений, кінечний зміст. Особистість людини та її // права визнавалися настільки, наскільки це було необхідно для держави. Вона терпіла людину тільки під прикриттям громадянина, тільки як громадянин вона здобувала права в державі. Кожна людина була зобов'язана особисто, індивідуально служити державі. Остання була вищою метою життя. Вся антична держава була заснована на службі громадян, на їх повній залежності від неї. Не держава виправдовувала своє буття служінням людині, а навпаки. Ця основа надала античній державі міцности, але вона ж і призвела до її падіння. Незалежної самостійної особистости там не було, й Арістотель дуже правильно висловився, що тільки сама держава є "абсолютною, самостійною істо-

290

ПАМФІЛ ЮРКЕВИЧ

57

тою", а людина е "лоАдткоѵ ^ооѵ" ~ політична тварина.

Наслідком цього було те, що приватне життя заперечувалося в самому принципі й не визнавалося, бо все приватне перебувало на рівні протесту, повстання проти держави Грек дивився на форми приватного життя як на засоби, завдяки яким держава досягає своїх цілей. Виховання, наприклад, спирається на державу, тому що ій потрібні знаряддя, шлюб мав вартісність, бо він постачав людей. Виховання було школою, де здобували освіту майбутні громадяни, тому воно здійснювалося не в затишку родинного життя, а на державній основі. І виховання дітей, і родина розглядалися винятково як розсадник громадян.

Середньовічний погляд — цілком протилежний. Середньовічна ідея започатковується твором Блаженного Августина "De civitate Dei".1 У цьому творі розвивається ідея двох царств: небесного й земного. Згідно з принципом вар-тісности, царство небесне визнається метою, для досягнення якої царство земне має слугувати засобом. Августин, великий філософ і отець церкви, намагаючись осмислити історію в усій її глибині, каже: "два царства будуються на землі з часу існування на ній людини: одне — царство Боже, що його на землі репрезентує християнська церква, і друге - людська держава (де панує диявол), і яка повинна служити державі Божій, бути знаряддям церкви, мечем віри проти невірних". Таким чином, Августин дійшов думки про переслідування єретиків з допомогою громадянської держави.

Перед церквою держава падає як несамостійний інститут, загалом вона падає перед будь-якою спілкою — родиною, корпорацією, релігійними громадами, — зникає до повної неспроможности. Держава не має навіть мети, що належала б тільки їй. Згідно з середньовічним поглядом, лише християнство є єдиною, особистою і живою спілкою як спільнота віруючих.

Отже, вислів Августина про другорядне значення громадянської держави ліг у підґрунтя середньовічного погляду на державу. В Середньовіччі громадянин зникає в людині. Панування приватних інтересів підносилося до принципу, а політичні інтереси — відсувалися на другий план. На особистих інтересах трималося // все. На чому, наприклад, ґрунтувалася феодальна система? — На особистій відданості й особистій чесності.

На відміну від Середньовіччя нова держава усвідомила різку суперечність між ідеєю людини й громадянина. Наука

Ілат. "Про град Божий".

ІСТОРІЯ ФІЛОСОФІЇ ПРАВА_____________________291

намагається її примирити, а це веде до неспокійних реформ.

Усвідомлення нової ідеї держави на науковому рівні належить Гуґо Ґроцію (його твір "De iure belli ас pacis" 1625р.).1 В одному місці він каже: "природне право - це те, що постає з даного людині божественного розуму. Воно уможливлює розгляд наших дій як суголосних або несуголосних розумній природі людини Тому воно зберегло б свій авторитет навіть тоді, якби не було Бога, бо джерело цього права міститься в людській природі. Держава не становить саму лише спільноту віруючих, вона може прийняти у своє середовище й атеїста, що так само, як і віруючий, може дотримуватися настанов розуму".

Особливість цього погляду важлива тим, що давня філософія не могла дійти до розуміння тези Гуґо Ґроція. Істинне право може бути зрозуміле лише тоді, коли прийде істинне богопізнання — такою є аксіома Платона й ін. У Середні віки - вищою санкцією людського права є християнська віра. А в Нові часи ідея права постає з сутности людської природи. Ця остання теза спричинилася до так званого формалізму в праві. У цій формальності виявилася й істина тези Гуґо Ґроція, і її однобічність.

Думка Гуґо полягає в тому, що право міститься в природі людини, отже, не в індивідуальному характері її освіти, а в загальнолюдській сутності природи; це означає, що право це формальне, індиферентне до індивідуального буття, що під ним однаково можна поєднати найрізноманітніші спрямування життя. По цій лінії й розвивається наша нова держава. Ось до чого призвела теза Гуґо Ґроція. Однак це формальне право, під яким суміщаються всі індивідуальності, слугує покривом безпеки, а не проґресу. Під цим правом людина не відмовляється від своєї індивідуальности. Останнє спричинює в державі життєву боротьбу.

Новітній час не може вдовольнитися таким суто формальним правом. Нині виникла потреба в тому, щоб, з одного боку, людина так само глибоко входила в державу, як елін, а з другого — щоб вона була такою ж незалежною, як у середні віки. Синтез цих двох основ, примирення античного й середньовічного поглядів - ось до чого прагне нова держава й нова наука. З огляду на це пояснюються всі революції, весь хаос явищ теперішнього часу. Право прагне стати космополітичним, національне право іде вслід за розвитком ідеї всесвітнього громадянства. Це загальне право, що його має кожен народ, має бути його приватним (окремим) правом; а перше найближче завдання християнського світу

'лат. "Про право війни і миру".

292

ПАМФІЛ ЮРКЕВИЧ

полягає в тому, аби розвинути принципи загального права 58 в сенсі космополітичному // і європейські народи значно просунулись у цьому напрямі.

У свою чергу, елінська держава відображає подвійність розвитку у двох племенах — іонійському і дорійському. Сутність і дух іонійського племені відобразилися в устрої Атенської держави; сутність і дух дорійського племені — в устрої Спарти і Криту. Двоє цих племен розрізняються так, як у музиці тверді й м'які тони. Особливість цих двох племен виявилася в їхній поезії, філософії, навіть застольних піснях. Варто взяти будь-яку грецьку пісню, щоб по її дужу визначити, яке плем'я її витворило. Ці ж особливості відбилися і на тому ставленні суспільства до держави, яке побутувало в іонійців і дорійців. Свідомість того, що держава не сама постає — була спільною свідомістю елінів обох племен, одначе стосовно 1) відношення національного гаразду до загальнолюдського й 2) індивідуальних інтересів до державних — були своєрідні поняття у того й іншого племені.

1. Стосовно відношення національного гаразду до загальнолюдського. Хоч державне право називається загальним, публічним, одначе-слід вважати безсумнівним, що держава є окремим гараздом того народу, у якого вона існує, і що мистецтво, релігія і весь моральний розвиток стосовно держави складають загальнолюдські елементи. Як вони відносяться до держави? Елінський світ дав на це дві відповіді: у Дорійського племені цей загальноприйнятий елемент принесено в жертву національному гаразду; в іонійському племені — навпаки: окремий гаразд було принесено в жертву загальнолюдському. Ми маємо характеристичні у цьому відношенні типи того й іншого племені — Лікурга (Спарта) й Перікла (Атени).

Тип Лікурга - простий і зрозумілий: у його законодавстві держава посідала таке місце, що перед її інтересами зникали інтереси живої культури; мистецтво, наука, релігія — все моральне життя поглинала держава, все носило державний характер; і цей погляд із залізною послідовністю втілено в усіх сферах життя дорійців. За висловом Сократа, в Спарті держава була вільна, а людина — її раб.

Що стосується Перікла, то деякі історики помиляються вважаючи, ніби він уперше забезпечив панування демократії в Атенах. Ми маємо одну промову, яка засвідчує, що така думка про Перікла суперечить усьому суспільному розвитку Атен, і яка доводить розуміння Періклом того, що Атени зреалізували загальнолюдський гаразд, культуру, науку, мистецтво. В цьому сенсі Перікл дозволяє відвідування усіма без винятку - театрів, громадських ігор і т.

ІСТОРІЯ ФІЛОСОФІЇ ПРАВА_____________________293

ін. Суспільний розвиток Атен спрямовувався до виходу з тісних національних меж до свого утвердження на загальнолюдських засадах. Перікл відчував, що Атени покликані розвинути культуру суспільства, мистецтво, науку і хотів забезпечити Атенам першість у Греції, першість, яка ґрунтувалася б на загальнолюдській культурі, а не на // зверх- 59 ності національного елементу. Перікл пожертвував національний гаразд загальнолюдським силам.

Отже, в Спарті великий самостійний рух культури суспільства поглинала держава, а в Атенах — навпаки, загальнолюдська культура покрила собою державу.

2. Про відношення громадянських (індивідуальних) Інтересів до (політичних) державних. Громадянські інтереси ще більше треба назвати приватними. Коли кажуть про суспільство, то розуміють узагальнення і цілісність цих інтересів, на відміну від держави, що репрезентує узагальнення інтересів, спільних для всіх індивідів. Громадянський інтерес є приватний, має на увазі користь, що залежить від сваволі кожного; а політичний або державний інтерес є загальний, такий, що існує в державі як у цілісності, яка складається із взаємодії спільних усім інтересів.

Держава є такий інститут, який вносить гармонію в безкінечну різноманітність приватних інтересів, регулює іх, дає норми, які запобігають суперечкам у житті. В дорійському та іонійському племені відношення цих приватних і загальних інтересів було цілком протилежне. У Спарті інтереси приватні, соціальні поглиналися політичними; а в Атенах — політичні інтереси були поглинуті й притлумлені приватними, соціальними. Цим пояснюються ті напрямки філософії, що існують у Греції з часів Пітагора.

Спочатку людина робить, а потім обмірковує, що вона робить. Якби людина була безтілесним духом, то вона чинила б навпаки; але в приватному житті людина спочатку керується простими потребами, інстинктами, і лише в пізнішу епоху вона ставить собі завдання віднайти принципи, осмислити їх. Однак тепер, коли грецька філософія дійшла до розмірковування про світ і життя, елінська держава перебувала на третьому ступені розвитку: царська, аристократична форми зникли, і весь грецький півострів заполонила демократія, але так, що з одного боку, неможлива була ні аристократія, ні монархія, з другого — неможлива була і республіка.

Грецькому генієві не поталанило з республіканською формою у її чистому вигляді. Це була та суперечність, унаслідок якої грецьке суспільство всюди бачиться в стані революції й анархії. Таким чином, усе лихо, яке випало на

294

60

ПАМФІЛ ЮРКЕВИЧ

долю е лінів у цей час, виникло з демократичної форми та її принципу. З історії ми бачимо, що демократія, щоб прийти до республіки, повинна піти значно далі у своєму розвиткові. Греція не пішла далі, і ось ми бачимо той народ, який не відрізняв "res publica" від "res privata" і водночас народ, у якого всі брали участь у голосуванні.

Воля всіх стосовно "ius publicum" і "privaturn", - оскільки вони тут не розрізнялися, — була невизначена. Демократія, що не дійшла до ідеї республіки, є хворобою суспільства, адже демос байдуже ставиться до "ius publicum" і "privatum". Hi Платон, ні Арістотель та ін. нічим іншим не могли допомогти лихові, яке бачили, як згадали Спарту з її // ладом та давніший Крит. У Платона, Арістотеля, Пітаго-ра та ін. мовиться про необхідність відновити аристократичну, ба навіть, царську форму. Причиною цього є те, що в них не було вибору, і філософія стала захисницею одно-бічности.