§ 9. Поняття права та його ознаки

Кожне суспільство є саморегулюючою системою. Це означає, що суспільство само забезпечує певний порядок, використовує для впливу на поведінку людей різні засоби регулювання (впорядкування) суспільних відносин.

До виникнення держави такими регуляторами були правила поведінки (норми) первісного, докласового, су­спільства, які мали форму родових і племінних звичаїв. Ці норми складалися в процесі життя суспільства, були обо­в'язковими лише для членів роду, племені, виражали спільні інтереси і тому виконувалися добровільно. У разі їх невиконання до порушників уживали заходів громад­ського впливу, аж до вигнання з роду (племені).

З виникненням держави і розшаруванням суспільства родові звичаї вже не могли підтримувати порядок у су­спільстві, оскільки були неспроможні узгоджувати інте­реси різних груп населення.

За таких умов виникла об'єктивна суспільна потреба у новому типі регуляторів поведінки людей — в юридичних (правових) правилах, або нормах права. їх основна від­мінність від норм (правил) первісного суспільства — тіс­ний зв'язок з державою. Отже, право зароджувалося і розвивалося разом із державою як основний регулятор суспільних відносин у ній, спосіб надання державній волі, яка виражається у законах та інших нормативних актах, обов'язкового характеру.

Держава і право відіграють важливу роль у підтри­манні й зміцненні цілісності суспільства та у його розвит­ку. Право належить до суспільних норм, тобто таких, які регулюють відносини між людьми.

Право — це система встановлених або санкціонованих державою загальнообов'язкових правил поведінки (норм), які охороняються силою державного примусу і забезпе­чують юридичну регламентацію суспільних відносин у масш­табах усієї країни.

Право, як і держава, відображає певний тип вироб­ничих відносин, умови життя суспільства, його соціальну,

класову структуру та співвідношення класових сил, тра­диції народу, його культуру. На державу і право впли­вають демографічні процеси в суспільстві, географічне се­редовище, а також зовнішні умови життя країни. Норма права є складовою права в цілому, а тому на неї поширю­ються загальні ознаки і властивості права.

Характерні ознаки правових норм:

норми права виникають разом із державою і офіційно встановлюються чи санкціонуються дер­жавою. Право — це правила поведінки, які походять уже не від суспільства в цілому, а лише від держави, виступаючи втіленням її волі, тобто державної волі політичних сил, які пере­бувають у влади;

норми права, у випадках невиконання їх добро­вільно, забезпечуються державною владою; дер­жава охороняє їх від порушень шляхом держав­ного примусу;

норми права регулюють і охороняють найбільш важливі, з позицій інтересів суспільства, Дер­жави та особи, суспільні відносини і соціальні цінності;

норми права — це правила поведінки загального характеру. Правила поведінки, відображені в пра­вовій нормі, адресовані не конкретному суб'єк­тові, а поширюються на всіх, хто стає учасником відносин, які регулюються даною нормою права;

норми права встановлюють юридичні права та обов'язки учасників суспільних відносин, або офі­ційно-правовий статус суб'єктів відносин;

норми права виражаються тільки в певних офі­ційних формально визначених формах (законах, постановах, указах, декретах) і мають свою чин­ність у часі й просторі;

правові норми тісно пов'язані між собою, діють у єдності, складаються в правові інститути, пра­вові галузі та інші частини системи права.

Право як сукупність усіх правових норм, встановлених державою і чинних у цій державі, називають об'єктивним або позитивним, правом.

46

47

Суб'єктивним правом називають закріплені нормами права певні юридичні можливості людей, міру свободи, що належить суб'єктові, який сам, у міру своїх можливостей і бажання, вирішує, користуватися ними чи ні.

Об'єктивне та суб'єктивне право перебувають у тісному взаємозв'язку.

Функції права — це основні напрямки впливу права на суспільні відносини. Виділяють регулятивну й охоронну функції права.

Регулятивна функція використовується для запрова­дження позитивних правил поведінки шляхом закріплення наявних порядків (наприклад, закріплення повноважень власника щодо володіння, користування та розпорядження майном) або для забезпечення активної поведінки тих чи інших суб'єктів (наприклад, покладання обов'язку спла­чувати податки).

Охоронна функція призначена для вжиття заходів юри­дичного захисту і юридичної відповідальності і характе­ризується особливими засобами впливу на поведінку людей (наприклад, заборона розповсюдження наркотичних засо­бів, кримінальна відповідальність за крадіжку).

За характером приписів правові норми поділяються на такі види:

зобов'язуючі (закріплюють обов'язки певних учас­ників);

забороняючі (запроваджують заборони щодо здійс­нення тих чи інших діянь);

уповноважуючі (закріплюють за учасниками пев­ні права, надають право вибору поведінки).

Роль права в реалізації класових і загальносуспільних інтересів залежить від типу держави, класів і суспільних груп, які перебувають при владі, їх світогляду та рівня загальної культури, співвідношення класових сил, впливу релігії на суспільство та від низки інших чинників.

За ознакою класових і загальносуспільних інтересів усі правові норми можна поділити на три групи.

До першої групи належать правові норми, які вира­жають лише інтереси економічно і політично пануючих у суспільстві груп населення.

Друга група об'єднує правові норми, які виражають інтереси абсолютної більшості населення країни (виклю­чення становлять лише представники криміналітету, мафі-

озні угруповання та корумповані клани). Правові норми цієї групи спрямовані на запобігання епідеміям, стихійним лихам, міжетнічним конфліктам, на ліквідацію хвороб, злочинності, на сприяння розвиткові різних галузей гос­подарства, освіти і науки, забезпечення зайнятості насе­лення, на організацію оборони країни від нападу ззовні.

Правові норми третьої групи спрямовані на захист соціально незахищених верств населення (на допомогу інва­лідам, сиротам, справедливе пенсійне забезпечення, орга­нізацію пансіонатів для одиноких літніх осіб, безкоштовну медичну допомогу, безкоштовну освіту, врегулювання цін на товари першої необхідності тощо).

Гуманісти (мислителі, філософи, літератори, юристи) всіх часів і народів мріяли про державу, в якій діятимуть лише правові норми другої і третьої груп, тобто про державу соціальної справедливості, де правові норми є втіленням гуманізму, справедливості й милосердя. Проте одні з них убачали таку державу теологічною (заснованою на принципах і цінностях релігії), а інші — світською.

Очевидним є те, що побудова соціально справедливої держави не може здійснюватися жорстокими методами, масовим застосуванням примусу, обмеженням елементар­них природних прав людини; вона має ґрунтуватися на релігійних цінностях та кращих народних традиціях.