§ 12. Поняття і структура правовідносин. Правосвідомість

Правовідносини — це суспільні відносини, врегульо­вані нормами права. Це саме життя норми права. Пра­вовідносини — явище складне для реального сприймання, їх не можна побачити чи сприйняти органами чуттів. Реально можна лише спостерігати конкретну поведінку людей, наприклад продавця і покупця, які реалізують свої суб'єктивні права, передбачені цивільним законодавством. Через правовідносини особи можуть реалізовувати свої пра­ва та обов'язки, задовольняти свої інтереси. Правовід­носини виникають в конкретній поведінці суб'єктів пра­вовідносин (громадян, організацій, підприємств та ін.).

Основні ознаки правовідносин:

є видом суспільних відносин фізичних.чи юри­дичних осіб, організацій і спільнот;

виникають на основі норм права;

характеризуються наявністю сторін, які мають взаємні суб'єктивні права та юридичні обов'язки;

здійснення суб'єктивних прав чи додержання юри­дичних обов'язків у правовідносинах що контро­люється і забезпечується державою.

Правовідносини мають складну будову і включають такі елементи:

суб'єкти;

об'єкти;

зміст;

юридичні факти.

Суб'єктами правовідносин вважають їх учасників, що є носіями взаємних суб'єктивних прав та юридичних обо­в'язків.

Розрізняють такі суб'єкти правовідносин:

фізичні та юридичні особи;

державні та громадські організації (органи дер­жави, профспілки, партії, фонди, земляцтва, ве­теранські, молодіжні організації тощо);

різні спільноти (трудовий колектив, нація, народ, населення відповідного регіону тощо).

Суб'єкти правовідносин повинні володіти правосуб'єкт-ністю — правоздатністю, дієздатністю й деліктоздатністю.

Правоздатність — це здатність суб'єкта бути носієм суб'єктивних прав та юридичних обов'язків.

Дієздатність — це здатність суб'єктів своїми діями набувати і самостійно здійснювати суб'єктивні права та виконувати юридичні обов'язки.

Деліктоздатність — це обумовлена нормами права здатність суб'єктів нести юридичну відповідальність за вчинені правопорушення.

Об'єкти правовідносин — це ті реальні соціальні блага, які задовольняють інтереси і потреби людей і з приводу яких між суб'єктами виникають, змінюються чи при­пиняються суб'єктивні права та юридичні обов'язки. їх поділяють на матеріальні й духовні блага, дії суб'єктів, правовідносини, результати їх діяльності, в тому числі й духовні.

Зміст правовідносин складають права та обов'язки його учасників (суб'єктів) та рівень їх здійснення на практиці.

Зміст суб'єктивного права (можливість певної поведін­ки) включає можливості:

1) діяти відповідно до свого бажання та користу­ватися соціальним благом, на оволодіння яким спрямоване суб'єктивне право;

54

55

вимагати певних дій від зобов'язаної сторони;

звертатися до суду, державного органу чи поса­дової особи щодо захисту свого права.

Змістом   юридичних   обов'язків   (належної   необхідної поведінки) є необхідність:

здійснення або нездійснення певних дій на ви­могу уповноваженої сторони;

юридичної відповідальності за невиконання чи не­належне виконання передбачених нормою права дій.

Залежно від тих чи інших ознак можна виділити такі види правовідносин:

1)         за галузями права:

а)         конституційно-правові;

б)         кримінально-правові;

в)         цивільно-правові;

г)          трудові;

д)         сімейно-правові;

є) фінансово-правові тощо;

2)         за кількістю суб'єктів (учасників):

а)         прості (між двома суб'єктами);

б)         складні (між трьома суб'єктами і більше);

3)         за розподілом прав та обов'язків суб'єктів:

а)         односторонні (кожен суб'єкт має або лише право,

або лише обов'язки, наприклад договір займу);

б)         двосторонні (кожен суб'єкт має і права, і обо­

в'язки, наприклад договір купівлі-продажу);

4)         за характером дій зобов'язаного суб'єкта:

а)         активні (суб'єкт повинен вчинити певні дії);

б)         пасивні (суб'єкт повинен утримуватися від вчи­

нення певних дій);

5)         за методом правового регулювання:

а)         договірні (виникають за волевиявленням сторін);

б)         управлінські (виникають на основі односторон­

нього волевиявлення уповноваженої сторони);

6)         за дією у часі:

а)         довготривалі;

б)         короткотривалі;

7)         за функціональною спрямованістю відповідних норм

права: ~

а)         регулятивні;

б)         охоронні.

Юридичними фактами є конкретні життєві обставини, з якими норми права пов'язують виникнення, зміну або припинення правовідносин.

Юридичні факти поділяються на окремі групи за та­кими показниками:

юридичними наслідками — утворюючі, право-змінні, правоприпиняючі;

складом — прості (складаються з однієї обста­вини, якої досить для настання юридичних на­слідків), складні (сукупність окремих обставин);

тривалістю у часі — одноактні (складаються з одноразового акту їх виявлення), тривкі, або сталі акти (тривають у часі);

наявністю волі суб'єктів (щодо волі учасників) — події, дії. Події — обставини, що не залежать від волі людини (стихійне лихо, досягнення певно­го віку, народження, смерть людини тощо). Дії — обставини, що залежать від волі людини. Дії бувають правомірні (відповідають вимогам право­вих норм) і неправомірні (протиправні — зло­чини, проступки).

Право тісно пов'язане зі свідомістю людей. Правосвідомість є формою суспільної свідомості, сукуп­ністю світоглядів, ідей, що виражають ставлення людей, соціальних груп, класів до права, його мети, до закон­ності, правосуддя, їх уявлення про те, що є правомірним і що є неправомірним.

Правосвідомість містить у своїй структурі:

1) правову ідеологію — систему пануючих у су­спільстві правових поглядів, які грунтуються на

56

57

певних соціальних, моральних, релігійних і нау­кових (теоретичних) позиціях;

2) правову психологію — звички, почуття, емоції конкретних людей щодо правових явищ, буденне ставлення членів суспільства до права.

Правосвідомість — це не тільки знання чинних прав, їх основних принципів і вимог, а й свідоме ставлення до права, орієнтація людей на поведінку, що відповідає вимо­гам права. Розрізняють правосвідомість людини, певної соціальної групи, суспільства загалом.

Правосвідомість пов'язана із правовою системою, яку слід відрізняти від системи права (сукупності чинних пра­вових норм і поділу їх на галузі та інститути). Під поняттям правової системи розуміють сукупність усіх вза­ємозв'язаних правових явищ у суспільстві: створення, реа­лізація, і охорона права, забезпеченість виконання право­вих норм, вплив права на суспільство, ставлення членів суспільства до чинного законодавства тощо.

Тема 4

СИСТЕМА ЗАКОНОДАВСТВА

І СИСТЕМА ПРАВА