§ 134. Трудові відносини

Трудові відносини — це врегульовані нормами права відносини щодо застосування праці громадянина в якості працівника (робітника або службовця), який уклав тру­довий договір з підприємством, з установою, організацією або з фізичною особою. Ці відносини регулюються нормами трудового права, через що сторони наділяються взаємними правами і обов'язками. їх виконання забезпечується при­мусовою силою держави. Отже, трудові правовідносини — це врегульовані нормами трудового права, суспільні від­носини, між працівником і власником або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, у яких одна сторона — працівник — зобов'язується виконувати роботу за певною спеціальністю, кваліфікацією чи посадою з підляганням внутрішньому трудовому розпорядку, а друга — власник або уповноважений ним орган чи фізична особа — зобо­в'язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, передбачені законодавством, колективним договором і угодою сторін.

Зміст трудових правовідносин становлять права та обо­в'язки їх суб'єктів.

ня 1971 р. (з наступними змінами і доповненнями). Він складається з 18 глав: загальні положення; колективний договір; трудовий договір; забезпечення зайнятості вивіль­нюваних працівників; робочий час; час відпочинку; нор­мування праці; оплата праці; гарантії та компенсації, гарантії при покладенні на працівників матеріальної відпо­відальності за шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації; трудова дисципліна; охорона праці; праця жі­нок; праця молоді; пільги для працівників, які поєднують роботу з навчанням; індивідуальні трудові спори; профе­сійні спілки, участь працівників в управлінні підприємст­вами; трудовий колектив, державне соціальне страхування; нагляд і контроль за додержанням законодавства про працю.

КЗпП — це лише основа трудового законодавства Ук­раїни. Верховна Рада України прийняла низку законів, які відіграють значну роль у вдосконаленні регулювання тру­дових відносин. Це Закони України: "Про охорону праці" від 14 жовтня 1992 р. (зі змінами і доповненнями), "Про колективні договори і угоди" від 1 липня 1993 p., "Про оплату праці" від 24 березня 1995 р. (із змінами), "Про відпустки" від 15 листопада 1996 р. та ін.

Визначальне місце посідає Закон України "Про зай­нятість населення", прийнятий 1 березня 1991 р. (зі зміна­ми і доповненнями). За умов ринкової економіки і рівно­правності різних форм власності цим Законом визначають­ся правові, економічні та організаційні основи зайнятості населення України та його захисту від безробіття, а також соціальні гарантії з боку держави в реалізації громадянами права на працю. Закон вперше дає визначення зайнятості як діяльності громадян, пов'язаної із задоволенням осо­бистих і суспільних потреб і такої, що, як правило, приносить їм доход у грошовій або іншій формі. Закон складається з п'яти розділів: загальні положення; право громадян на зайнятість; регулювання та організація зай­нятості населення; компенсації і гарантії при втраті робо­ти; контроль та відповідальність за порушення законодав­ства про зайнятість населення.