§ 137. Трудовий договір: поняття та порядок укладення

Працівники реалізують право на працю шляхом укла­дення трудового договору.

Трудовий договір — це угода між працівником (робіт­ником чи службовцем) і власником підприємства, уста­нови, організації або уповноваженим ним органом чи фізич­ною особою. Працівник зобов'язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому тру­довому розпорядку. А власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов'язуються виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання ро­боти, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін. Працівник має право реалізу­вати свої здібності до продуктивної творчої праці шляхом укладення трудового договору на одному або одночасно на кількох підприємствах, в установах, організаціях, якщо інше не передбачено законодавством, колективним догово­ром або угодою сторін.

Особливою формою трудового договору є контракт, в якому строк його дії, права, обов'язки і відповідальність сторін (у тому числі матеріальна), умови матеріального забезпечення та організація праці працівника, умови розір­вання трудового договору, в тому числі дострокового, мо­жуть встановлюватися угодою сторін. Контракт укладаєть­ся письмово у двох екземплярах і підписується сторонами, які його уклали.

Поняття трудового договору включає три складових, тісно пов'язаних між собою частини: укладення трудового договору (прийом працівника на роботу); зміна трудового договору (переведення працівника на іншу роботу за його згодою); припинення трудового договору (звільнення пра­цівника з роботи (посади).

Сторони трудового договору: працівник (робітник чи службовець) — одна сторона, роботодавець —власник під­приємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа — інша.

292

293

Представником власника, як правило, виступає керів­ник підприємства, установи, організації, який признача­ється або обирається.

Строки і форма трудового договору. Трудовий договір може бути:

безстроковим, що укладається на невизначений строк;

на визначений строк, встановлений за погоджен­ням сторін;

таким, що укладається на час виконання певної роботи.

Трудовий договір укладається, як правило, у пись­мовій формі. Додержання письмової форми є обов'язковим при організованому наборі працівників; при укладенні конт­рактуру випадках, коли працівник наполягає на укладенні трудового договору в письмовій формі; при укладенні тру­дового договору з неповнолітніми та в інших випадках, передбачених законодавством України.

Зміст трудового договору становлять його умови (права та обов'язки сторін).

Умови поділяються на два види: умови, що визна­чаються угодою сторін, і умови, що встановлюються зако­нодавством про працю. Умови трудового договору, які визначаються угодою сторін, поділяються на обов'язкові (необхідні) та факультативні (додаткові). Обов'язкові умови: про місце і рід роботи, про трудову функцію (діяльність); про строки дії трудового договору, про оплату праці тощо. Факультативні (додаткові) умови трудового договору — це всі інші умови, які визначаються угодою сторін і не суперечать законові. Наприклад, про поліпшення житло­вих умов працівника та його сім'ї, про надання місця дитині працівника в дитячому садку підприємства тощо.

Порядок укладення трудового договору. При укладенні трудового договору громадянин зобов'язаний подати паспорт або інший документ, що посвідчує особу, трудову книжку, а у випадках, передбачених законодавством, — і документ про освіту (спеціальність, кваліфікацію), документ про стан здоров'я тощо. При укладенні трудового договору забороняється вимагати від осіб, що поступають на роботу, відомості про їхню партійну та національну приналеж­ність, походження, прописку та документи, надання яких не передбачено законодавством.

При укладенні трудового договору угодою сторін може бути обумовлене випробування з метою перевірки відповід­ності працівника роботі, яка йому доручається. Умова про випробування має бути передбачена у наказі (розпоряджен­ні) про прийняття на роботу. Випробування не встанов­люється у разі прийняття на роботу: осіб, які не досягли 18 років; молодих працівників після закінчення профе­сійних навчально-виховних закладів; молодих спеціалістів після закінчення вищих закладів освіти; осіб, звільнених у запас з військової чи альтернативної (невійськової) служ­би; при прийнятті на роботу і при переведенні в іншу місцевість, на роботу на інше підприємство, в установу, організацію, а також в інших випадках, передбачених законодавством. Строк випробування не може перевищу­вати трьох місяців, а в окремих випадках, за погодженням з відповідним комітетом профспілки, ■— шести місяців. У випадку прийняття на роботу працівників за робочими спеціальностями випробування не може перевищувати од­ного місяця. Протягом випробування на працівника поши­рюється законодавство про працю. Коли строк випробу­вання закінчився, а працівник продовжує працювати, то він вважається таким, що витримав випробування. Якщо протягом строку випробування буде встановлено невідпо­відність працівника роботі, на яку його прийнято, то ке­рівник підприємства, установи, організації протягом цього строку вправі розірвати трудовий договір.

У разі укладення трудового договору між фізичною особою і працівником фізична особа повинна у тижневий строк з моменту фактичного допущення працівника до роботи зареєструвати укладений у письмовій формі тру­довий договір у державній службі зайнятості за місцем свого проживання.

Укладення трудового договору оформляється наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним ор­гану (керівника) про зарахування працівника на роботу.