§ 171. Поняття та ознаки злочину. Класифікація злочинів

Злочином визнається передбачене Кодексом суспільно небезпечне винне діяння (дія або бездіяльність), вчинене суб'єктом злочину.

Кримінальне законодавство злочином визнає лише кон­кретну поведінку, вчинок людини у формі суспільно небез­печного діяння або бездіяльності. Думки, переконання, записки для особистого користування, скільки б вони не засуджувалися мораллю, не є злочином, оскільки вони не є діянням, вчинком.

Не є злочином дія або бездіяльність, яка хоча фор­мально і містить ознаки будь-якого діяння, передбаченого Кримінальним кодексом, але через малозначність не ста­новить суспільної небезпеки, тобто не заподіяла і не могла заподіяти істотної шкоди громадянину чи організації, те­риторіальній громаді, суспільству або державі.

З поняття злочину випливають такі його ознаки:

передбаченість Кримінальним кодексом. Злочином може бути визнано лише те діяння, яке прямо передбачено Кримінальним кодексом;

суспільна небезпечність. Наявність суспільної не­безпеки — головна ознака злочину;

винність — означає, що злочином визнається ли­ше діяння, вчинене умисно або з необережності;

наявність суб'єкта злочину.

Виною називається внутрішнє психічне ставлення осо­би до вчиненого передбаченого Кримінальним кодексом діяння, та його наслідків, що наступили або можуть на­ступити.

368

369

Вина може виявлятись у формі умислу або необереж­ності.

Умисел поділяється на прямий і непрямий. Умисел визнається прямим, якщо особа усвідомлювала суспільно небезпечний характер свого діяння, передбачала його су­спільно небезпечні наслідки і бажала їх настання.

Непрямим визнається умисел, якщо особа усвідомлю­вала суспільно небезпечний характер свого діяння, перед­бачала його суспільно небезпечні наслідки і хоча не ба­жала, але свідомо припускала настання цих наслідків.

Необережність поділяється на злочинну самонадіяність і злочинну недбалість. Злочинною самонадіяністю визна­ється така поведінка особи, коли вона передбачала мож­ливість настання суспільно небезпечних наслідків свого діяння, але легковажно розраховувала на їх відвернення. Злочинною недбалістю визнається така поведінка особи, коли вона не передбачала можливості настання суспільно небезпечних наслідків свого діяння, хоча повинна була і могла їх передбачити.

Суб'єктом злочину може бути лише фізична особа (людина). Юридичні особи (організації) за заподіяну шкоду кримінальної відповідальності не несуть. Кримінальній від­повідальності підлягають особи, яким до вчинення злочину виповнилося 16 років. Особи, що вчинили злочин у віці від 14 до 16 років, підлягають кримінальній відповідаль­ності лише за деякі найбільш небезпечні діяння.

Суб'єктом злочину вважається лише осудна особа, тоб­то така, яка під час учинення діяння, передбаченого Кри­мінальним кодексом, могла усвідомлювати свої дії і ке­рувати ними.

Залежно від ступеня тяжкості злочини за Криміналь­ним кодексом поділяються наступним чином:

злочини невеликої тяжкості, за які законом пе­редбачено покарання у вигляді позбавлення волі на строк не більше двох років або інше, більш м'яке покарання;

злочини середньої тяжкості, за які законом пе­редбачено покарання у вигляді позбавлення волі на строк не більше п'яти років;

тяжкі злочини, за які законом передбачено по­карання у вигляді позбавлення волі на строк не більше  10 років;

4) особливо тяжкі злочини. Ними визнаються зло­чини, за які законом передбачено покарання у вигляді позбавлення волі на строк понад 10 років або довічного позбавлення волі.