§ 73. Правовий статус Президента України

У кожній державі існує інститут глави держави. Глава держави — це особа, яка формально посідає вище місце у структурі державних інститутів і одночасно здійснює функ­цію представництва самої держави загалом.

Главою нашої держави є її Президент. Термін "прези­дент" походить від латинського praesidentis, що означає "той, хто сидить попереду". Пост президента у сучасному ви­гляді вперше виник у США в 1787 р. У Європі пост прези­дента вперше було запроваджено у Франції та Швейцарії у 1848 р. На сьогодні у світі з більш як 180 країн — членів ООН понад 130 мають президента. Пост президента запро­ваджено майже в усіх незалежних державах, які утвори­лися після розпаду СРСР.

У світовій конституційній практиці статус президента визначається по-різному. В одних країнах (Іспанії, Росії, Угорщині, Болгарії) президент, як і в Україні, є главою держави, в інших (у Білорусі, Узбекистані) — главою держави та виконавчої влади. У конституціях ряду держав (Франції, ФРН) місце президента в системі державних органів чітко не визначено, зазначаються лише його пов­новаження. Значне поширення інституту президентства обу­мовлене тим, що президент уособлює державу вцілому, представляє її у міжнародних відносинах. Треба мати на увазі, що залежно від порядку обрання президента та обсягу його повноважень розрізняють президентські та парламентські республіки. Головна відмінність між ними полягає в тому, що у президентській республіці (США, Кореї, Уругваї, Білорусі, Казахстані, Узбекистані) прези­дент обирається народом і має широкі повноваження щодо формування уряду і забезпечення здійснення виконавчої влади. У парламентській республіці (Індії, ФРН) президент обирається парламентом, практично не має виконавчих повноважень, виконує виключно представницькі функції. Останнім часом набуває поширення напівпрезидентська рес­публіка (Франція, Португалія, Болгарія). У ній президент обирається народом, але парламенту надаються певні пов-

новаження, пов'язані з контролем за діяльністю прези­дента під час формування уряду і здійснення виконавчої влади.

У нашій державі пост Президента було запроваджено Законом України "Про заснування поста Президента Україн­ської РСР і внесення змін і доповнень до Конституції (Основного закону Української РСР)" від 3 липня 1991 р. У Конституції України 1996 року Президенту присвячено розд. V, який складається з 11 статей, що встановлюють порядок обрання Президента та основи його взаємовідно­син з державними органами.

Конституція України визначає Президента як главу держави. Це дає право говорити про нього як про уособ­лення держави і державної влади в цілому, а не якоїсь гілки влади.

Основними напрямами діяльності Президента України як глави держави є забезпечення: державного суверенітету; територіальної цілісності України; відповідності внутріш­ньої і зовнішньої політики держави визначеним у Консти­туції засадам; прав і свобод людини.

Президент України обирається громадянами України на основі загального, рівного і прямого виборчого права шляхом таємного голосування строком на п'ять років.

До кандидата у Президенти Конституція України ви­суває певні вимоги. Він повинен бути громадянином Ук­раїни і досягти 35 років. Встановлюючи це правило, Конс­титуція виходить з того, що у такому віці людина вже має певний життєвий досвід. Такий уКЄ ВІК передбачено для кандидатів у президенти в Росії, США, Білорусі, Узбекис­тані. У деяких державах для них встановлено вищий віковий ценз, наприклад у ФРН, Болгарії, Литві — 40, в Італії — 50 років. Кандидат у Президенти повинен про­тягом 10 останніх перед днем виборів років проживати в Україні. Цей строк визнається необхідним для того, щоб кандидат орієнтувався в особливостях суспільного життя країни. Аналогічні норми містяться й у конституціях ін­ших держав.

Кандидат повинен мати право голосу, володіти дер­жавною мовою. Одна й та сама особа не може бути Президентом України більш як два строки поспіль. Вод­ночас Конституція України не забороняє переобрання осо­би Президентом на третій строк, але вже після того, коли цей пост обіймала інша особа. Конституції держав світу підходять до встановлення можливих строків перебування особи  на  посту  президента  по-різному.   Так  само,   як  і  в

158

159

Україні, ця проблема, вирішується в Росії, ФРН, Молдові, Узбекистані. Конституція СІЛА обмежує президентство од­нієї особи виключно двома строками поспіль. Конституція Угорщини передбачає можливість переобрання президента тільки один раз. А в Італії та Франції можливості переоб­рання на пост президента конституційно не обмежуються.

Президенту забороняється мати інший представниць­кий мандат, тобто бути членом якихось виборних органів, а також обіймати посаду в державних або громадських органах та організаціях, займатися підприємницькою діяль­ністю. Ця заборона має на меті забезпечити незалежність Президента від будь-яких державних і недержавних струк­тур. Водночас йому не забороняється займатися науковою і викладацькою діяльністю. У тих чи інших формулюваннях аналогічні норми містяться у конституціях практично всіх країн, де передбачено пост президента.

Повноваження новообраного Президента починаються від моменту складання ним присяги народові, до якої його приводить на урочистому засіданні Верховної Ради Голова Конституційного Суду України. У присязі, текст якої за­кріплено у ст. 104 Конституції, Президент України офіцій­но та урочисто присягає на вірність Україні, зобов'я­зується боронити суверенітет і незалежність України, дба­ти про благо Вітчизни і добробут українського народу, обстоювати права і свободи громадян, додержуватися Конс­титуції України і законів, підносити авторитет України у світі. Конституції більшості держав світу, де є пост пре­зидента, передбачають необхідність складання президентом присяги і містять її текст.

31 жовтня 1999 р. у першому турі виборів Президента України взяли участь 13 кандидатів у Президенти України (Базилюк О.М., Вітренко Н.М. Габер М.О., Кармазін Ю.А., Кононов В.М., Костенко Ю.І., Кучма Л.Д., Марчук Є.К., Мороз О.О., Онопенко В.В., Ржавський О.М., Симоненко П.М., Удовенко Г.Й.). За результатами голосування найбільшу кількість голосів одержали кандидати у Президенти Ук­раїни Кучма Леонід Данилович і Симоненко Петро Мико­лайович. На 14 листопада 1999 р. було призначено повтор­не голосування по виборах Президента України. Кількість виборців по єдиному загальнодержавному одномандатному виборчому округу на 14 листопада 1999 р. становила 37 680 581 особу, кількість виборців, які взяли участь у голосуванні — 28 212 484 особи; за Кучму Л.Д. було по­дано 15 870 722 голоси, за Симоненка П.М. — 10 665 420 голосів.

Відповідно до Протоколу Центральної виборчої комісії про результати виборів по єдиному загальнодержавному одномандатному виборчому округу по виборах Президента України Президентом України було обрано Кучму Леоніда Даниловича.

ЗО листопада 1999 р. відбулася інавгурація новообра­ного Президента України. Президент України Л.Кучма склав присягу народові України і вступив на пост глави держави. Л.Кучмі було вручено найвищі регалії прези­дентської влади — знак Президента України, еталонний примірник гербової печатки Президента України та булаву Президента України як символ вищої виборної та війсь­кової влади.

Конституція України встановлює право недоторканнос­ті Президента, яким він користується під час виконання своїх повноважень. Цю недоторканність треба розглядати як особливу гарантію створення безперешкодних умов для здійснення Президентом повноважень глави держави. Вод­ночас Конституція України (ст. 111) встановлює відповідаль­ність Президента за вчинення державної зради або іншого злочину.

Честь і гідність Президента України як глави держави підлягають особливому захисту. Особи, винні у посяганні на них, притягуються до відповідальності.

За особою, яка обіймає пост Президента України, це звання зберігається довічно за умови, що особа не була усунена з поста Президента України Верховною Радою України в порядку імпічменту.

Конституція України (ст. 108) передбачає можливість до­строкового припинення повноважень Президента України у разі:

подання Президентом заяви про складання з себе повноважень глави держави, тобто про відставку;

неможливості виконання Президентом своїх пов­новажень за станом здоров'я;

усунення Президента з поста в порядку імпіч­менту, тобто на підставі сформульованого у прий­нятому за спеціальною процедурою рішенні Вер­ховної Ради України обвинувачення Президента у вчиненні ним державної зради або іншого злочину;

смерті.

160

6    2—211

161

Процедура імпічменту починається, у разі коли від­повідне звинувачення Президента підтримує не менш як 226 народних депутатів. Після цього Верховна Рада утво­рює спеціальну тимчасову слідчу комісію, до складу якої входять народні депутати України. Результати роботи цієї комісії розглядаються на засіданні Верховної Ради. В ході засідання за наявності підстав може бути прийняте рі­шення про звинувачення Президента України. Таке рішен­ня набуває чинності, якщо воно прийнято не менш як 300 народними депутатами.

Після прийняття зазначеного рішення справа пере­дається до Конституційного Суду України, який розглядає її щодо додержання передбаченої Конституцією процедури розслідування і розгляду на попередніх етапах. Далі спра­ва передається до Верховного Суду України, він дає висно­вок про те, що діяння, в яких звинувачується Президент, мають ознаки державної зради або іншого злочину. Лише після цього Верховна Рада дістає право прийняти рішення про усунення Президента з поста. За таке рішення має проголосувати не менш як 3/4 від конституційного складу Верховної Ради, тобто не менш як 338 народних депутатів.

Найбільш поширеними підставами для імпічменту в інших країнах є порушення конституції і тяжкі злочини. В Італії, наприклад, президент відповідає за державну зраду або посягання на конституцію, у ФРН — за нав­мисне порушення ним Основного або іншого федерального закону, в Росії — за державну зраду або вчинення іншого тяжкого злочину, у США — за державну зраду, ха­барництво та інші тяжкі "злочини, у Франції — тільки за державну зраду.