§ 69. Правовий статус і компетенція Верховної Ради України

Держава — це організація публічної влади, яка перед­бачає наявність системи органів державної влади. Органи державної влади різнорідні, тому що виконують різні функ­ції.

Державні органи — це самостійні структурні одиниці державного апарату, створені та наділені відповідними повноваженнями для реалізації функцій держави.

Основним принципом організації органів державної вла­ди в Україні є поділ влади на законодавчу, виконавчу та судову (ст. 6 Конституції України). Всі три гілки влади є самостійними і незалежними, що досягається шляхом за­кріплення їх компетенції (повноважень) та встановлення обсягу їх прав і обов'язків.

Важливим принципом організації державної влади є так звана "система стримання і противаг", тобто система балансу гілок влади. Суть її полягає в тому, щоб усі три гілки влади були врівноважені взаємними повноважен­нями. Таким чином, жодна з гілок влади не може при­власнити всю державну владу.

Єдиними органом законодавчої влади в Україні є пар­ламент — Верховна Рада України (ст. 75 Конституції). Вплив Верховної Ради на діяльність інших державних органів та органів місцевого самоврядування здійснюється шляхом прийняття відповідних законів, які є загальнообов'язкови­ми на території України.

Верховна Рада представляє увесь український народ і виступає від його імені.

Верховна Рада України, як і парламенти ряду інших країн (Білорусії, Болгарії, Словацької Республіки, Греції, Фінляндії, Данії, Швеції, Португалії та ін.), складається з однієї палати. У багатьох країнах існують двопалатні пар­ламенти. До таких держав належать як такі, що мають федеративний устрій, (Росія, Югославія, ФРН, Швейцарія, США,  Канада,  Індія  та ін.),  так  і унітарні країни  (Сло-

146

147

венія, Румунія, Польща, Чехія, Хорватія, Велика Брита­нія, Франція, Італія, Японія та ін.).

Верховна Рада України складається з 450 народних депутатів України, які обираються загальними, рівними і прямими виборами терміном на 4 роки і працюють у Верховній Раді України на постійній основі.

Строк повноважень парламентів в інших країнах є різним. У Швеції, наприклад, він становить три роки, у Болгарії — чотири, у Республіці Молдова — чотири, у Білорусії — п'ять років. У державах з двопалатними парламентами строки повноважень палат, як правило, не збігаються.

Верховна Рада працює посесійно. На пленарному за­сіданні для прийняття рішень, що мають законну силу, повинно бути зареєстровано не менше 300 депутатів. Пер­ше засідання відкриває найстаріший за віком депутат України, який веде і подальші засідання, поки Верховна Рада не обере свого Голову.

Усі свої рішення Верховна Рада може приймати лише на пленарних засіданнях (загальних зборах депутатів) шля­хом голосування, яке може бути таємним чи відкритим і здійснюватися підняттям рук, бюлетенями чи за допо­могою технічних засобів. Депутат повинен голосувати осо­бисто, він не може доручати голосувати від свого імені іншим депутатам.

Рішення приймаються у формі законів, постанов та інших актів простою більшістю від конституційного складу Верховної Ради (не менше 226 голосів народних депутатів). Лише з питань, пов'язаних із внесенням змін до Конс­титуції України та усуненням Президента України з поста в порядку імпічменту, рішення приймаються відповідно не менш як 2/3 та 3/4 від конституційного складу Верховної Ради.

Засідання Верховної Ради проводяться відкрито. Це означає, що на них дозволяється присутність журналістів і запрошених осіб, а самі засідання можуть транслюватися по радіо, на телебаченні тощо. Однак у разі розгляду питань, пов'язаних з національною безпекою, чи таких, що стосуються деяких аспектів організації та діяльності Верховної Ради, можливе проведення закритих засідань. У роботі таких засідань беруть участь лише депутати та спеціально запрошені особи.

Конституція України закріплює широкі повноваження Верховної Ради. Найважливішими з них є:

внесення змін до Конституції України;

прийняття законів;

визначення засад внутрішньої та зовнішньої по­літики;

затвердження загальнодержавних програм еконо­мічного, науково-технічного, соціального, націо­нально-культурного розвитку, охорони довкілля;

призначення всеукраїнського референдуму,

усунення Президента в порядку імпічменту;

оголошення за поданням Президента стану війни і укладання миру;

участь у формуванні ряду державних органів (на­дання згоди на призначення Президентом Прем'єр-міністра і Генерального прокурора України); при­значення на посаду і звільнення з посади Голови Національного банку (за поданням Президента), Голови та членів Рахункової палати, Уповнова­женого Верховної Ради з прав людини, половини складу Національного банку, половини складу Національної Ради України з питань телебачення і радіомовлення, призначення третини складу Конституційного Суду, призначення членів Цент­ральної виборчої комісії (за поданням Прези­дента) та ін.;

організація адміністративно-територіального уст­рою країни;

бюджетні повноваження (затвердження бюджету та ухвалення рішень щодо звіту про його вико­нання);

здійснення контрольних функцій (контроль за виконанням бюджету, діяльністю Уряду, конт­роль за використанням іноземних позик, конт­роль за діяльністю Уповноваженого Верховної Ради з прав людини).

Верховна Рада може прийняти резолюцію недовіри Кабінету Міністрів, що спричиняє його відставку. Така резолюція вважається прийнятою, якщо за неї проголо­сували не менш як 226 народних депутатів.

148

149

Конституція України (ст. 92) визначає коло питань, які можуть вирішуватися Верховною Радою виключно шля­хом прийняття законів. Це стосується:

прав і свобод людини і громадянина та їх га­рантій; громадянства, статусу іноземців та осіб без громадянства;

засад використання природних ресурсів і осво­єння космічного простору; зовнішніх відносин, зовнішньоекономічної діяльності; утворення і ді­яльності політичних партій, інших об'єднань гро­мадян; засобів масової інформації; місцевого са­моврядування;

територіального устрою України;

основ національної безпеки, організації Збройних сил України і забезпечення громадського по­рядку;

бюджетних відносин, податків і зборів, статусу національної та іноземної валюти на території України;

прав корінних народів і національних меншин та порядку застосування мов;

правового режиму власності, правових засад і га­рантій підприємництва;

засад цивільно-правової відповідальності; діянь, які є злочинами, адміністративними або дисцип­лінарними  порушеннями  та  відповідальності  за

них;

9)         амністії та низки інших питань.